|
Alice Bailey THE CONSCIOUSNESS OF THE ATOM
ALICE A. BAILEY THE CONSCIOUSNESS OF THE ATOM *** LECTURE I. THE FIELD OF EVOLUTION LECTURE II. THE EVOLUTION OF SUBSTANCE LECTURE III. THE EVOLUTION OF FORM, OR GROUP EVOLUTION LECTURE IV. THE EVOLUTION OF MAN, THE THINKER LECTURE V. THE EVOLUTION OF CONSCIOUSNESS LECTURE VI. THE GOAL OF EVOLUTION
*** FOREWORD The lectures here presented [5] were delivered in New York during the past winter. The purpose of this series was to present to their auditors the testimony of science as to the relation of matter and of consciousness; to enable the hearers to observe the identical manifestation of these relations and of certain basic laws in successively higher states of being, and thus to bring to them a realisation of the universality of the evolutionary process and its actuality; and to deal somewhat with the nature of the expanded states of consciousness and the enlarged life toward which all mankind is travelling. They thus were intended to serve as an introduction to the more detailed study and application of the laws of life and human unfoldment generally included in the term of "occultism." It will be observed that there is in this series a considerable amount of repetition, as each lecture briefly reviews the matters covered in the preceding addresses. As newcomers were present at each lecture in the series, it was found necessary on each occasion to present a bird’s-eye view of the ground covered and the reasons for the position [6] then taken. A further advantage was found in the fixing in the minds of the hearers of certain of these basic concepts which were new to many of them, and which helped them to grasp and to receive readily the further expansion of the theme. In presenting the lectures in book form it has been deemed advisable to retain the complete text of the lectures as given. Those who are already students of the esoteric wisdom will be able to follow the line of the argument of the lectures without difficulty. For those, however, who for the first time approach the consideration of the matters here discussed, the occasional repetition of the fundamental points may help to a ready apprehension, and it is for this class of readers that the book is primarily intended. Alice A Bailey
LECTURE I. THE FIELD OF EVOLUTION There has probably [11] never been a period in the history of thought entirely resembling the present. Thinkers everywhere are conscious of two things, first, that the region of mystery has never before been so clearly defined, and secondly, that that region can be entered more easily than has hitherto been the case; it may, therefore, perhaps be induced to render up some of its secrets if investigators of all schools pursue their search with determination. The problems with which we are faced, as we study the known facts of life and existence, are susceptible of clearer definition than heretofore, and though we do not know the answers to our questions, though we have not as yet discovered the solutions to our problems, though no panacea lies ready to our hand whereby we can remedy the world’s ills, yet the very fact that we can define them, that we can point in the direction in which mystery lies, and that the light of science, of religions, and of philosophy, has been shed upon vast tracts which were earlier [12] considered lands of darkness, is a guarantee of success in the future. We know so much more than was the case five hundred years ago, save in a few circles of wise men and mystics; we have discovered so many laws of nature, even though as yet we cannot apply them; and the knowledge of "things as they are" (and I choose these words very deliberately) has made immense strides. Nevertheless, the mystery land still remains to be opened up, and our problems are still numerous. There is the problem of our own particular life, whatever that may be; there is the problem of that which is largely termed the "Not-Self," and which concerns our physical body, our environment, our circumstances, and our life conditions; if we are of an introspective turn of mind, there is the problem of our particular set of emotions, and of the thoughts, desires, and instincts by which we control action. Group problems are many; why should there be suffering, starvation, and pain? Why should the world as a whole be in the thrall of direst poverty, of sickness, of discomfort? What is the purpose underlying all that we see around us, and what will be the outcome of world affairs viewing them as a whole? What is the destiny of the human race, what is its origin, and what is the key to its present condition? Is there more than this one life, and is the sole interest to be found in that which [13] is apparent and material? Such queries pass through all our minds at various times, and have passed through the minds of thinkers right down through the centuries.
There have been many attempts to reply to these questions, and as we study them we find that the answers given fall into three main groups, and that three principal solutions are held out for the consideration of men. These three solutions are: First, Realism. Another name for this school is that of Materialism. It teaches that "the presentation which we have in consciousness of an external world is true"; that things are what they seem; that matter and force, as we know them, are the only reality, and that it is not possible for man to get beyond the tangible. He should be satisfied with facts as he knows them, or as science tells him they are. This is a perfectly legitimate method of solution, but for some of us it fails in that it does not go far enough. In refusing to concern itself with anything except that which can be proven and demonstrated it stops short at the very point where the enquirer says, "That is so, but why?" It leaves out of its calculation much that is known and realised as truth by the average man, even though he may be unable to explain why he knows it to be true. Men everywhere are recognising the accuracy of [14] the facts of the realistic school, and of material science, yet at the same time they feel innately that there is, underlying the proven objective manifestation, some vitalising force, and some coherent purpose which cannot be accounted for in terms of matter alone. Secondly, there is the point of view which we can best, perhaps, call supernaturalism. Man becomes conscious that perhaps, after all, things are not exactly what they seem to be, and that there remains much which is inexplicable; he awakens to the realisation that he himself is not simply an accumulation of physical atoms, a material something, and a tangible body, but that latent within him is a consciousness, a power, and a psychic nature which link him to all other members of the human family, and to a power outside himself which he must perforce explain. This it is which has led, for instance, to the evolution of the Christian and Jewish point of view, which posits a God outside the solar system, Who created it, but was Himself extraneous to it. These systems of thought teach that the world has been evolved by a Power or Being Who has built the solar system, and Who guides the worlds aright, keeping our little human life in the hollow of His hand, and "sweetly ordering" all things according to some hidden purpose which it is not possible for us, with our finite minds, to glimpse, [15] still less to understand. This is the religious and supernatural point of view, and is based on the growing self-consciousness of the individual, and in a recognition of his own divinity. Like the point of view of the realistic school, it embodies only a partial truth, and needs to be complemented. The third line of thought we might call the Idealistic. It posits an evolutionary process within all manifestation and identifies life with the cosmic process. It is the exact opposite of materialism, and brings the supernatural deity, predicated by the religionist, into the position of a great Entity or Life, Who is evolving through, and by means of, the universe, just as man is evolving consciousness through the medium of an objective physical body. In these three standpoints – the frankly materialistic, the purely supernatural, and the idealistic – you have the three main lines of thought which have been put forward as explanatory of the cosmic process; all of them are partial truths, yet none of them is complete without the others; all of them, when followed alone, lead into byways and into darkness, and leave the central mystery still unsolved. When synthesised, when brought together and blended, and when unified, they embody, perhaps (I offer this simply as a suggestion) just as much of the evolutionary truth as it is possible for the human mind to grasp at the present stage of evolution. [16] We are dealing with large problems, and tampering, perhaps, with high and lofty things; we are trespassing into regions which are the recognised domain of metaphysics; and we are endeavouring to sum up in a few brief talks what all the libraries of the world are embodying; we are therefore attempting the impossible. All that we can do is to take up briefly and cursorily first one aspect of the truth and then another. All we can possibly accomplish is an outline of the basic lines of evolution, a study of their relationship to each other and to ourselves as conscious entities, and then an endeavour to blend and synthesise the little we can know until some general idea of the process as a whole becomes clearer. We have to remember in connection with every statement of truth that each is made from a particular point of view. Until we have further developed our mental processes, and until we are able to think in abstract terms as well as in concrete, it will not be possible for us fully to answer the question, What is the truth? nor to express any aspect of that truth in a perfectly unbiased way. Some people have a wider horizon than others, and some can see the unity underlying the different aspects. Others are prone to think that their outlook and interpretation is the only one. [17] I hope in these talks to broaden somewhat our point of view. I hope we shall come to the realisation that the man who is only interested in the scientific aspect, and who confines himself to the study of those manifestations which are purely material, is just as much occupied with the study of the divine as is his frankly religious brother who only concerns himself with the spiritual side; and that the philosopher is, after all, occupied in emphasising for us the very necessary aspect of the intelligence which links the matter aspect and the spiritual, and blends them into one coherent whole. Perhaps by the union of these three lines of science, religion, and philosophy we may get a working knowledge of the truth as it is, remembering at the same time that "truth lies within ourselves." No one man’s expression of the truth is the whole expression, and the sole purpose of thought is to enable us to build constructively for ourselves, and to work in mental matter. I should like to outline my plan this evening, to lay the groundwork for our future talks, and to touch upon the main lines of evolution. The line that is most apparent is necessarily that which deals with the evolution of substance, with the study of the atom, and the nature of atomic matter. Next week we will touch upon that. Science has much to tell us about the evolution of the atom, [18] and has wandered a long way during the past fifty years from the standpoint of the last century. Then the atom was regarded as an indivisible unit of substance; now it is looked upon as a centre of energy, or electric force. From the evolution of substance we are led very naturally to the evolution of forms, or of congeries of atoms, and there will then open up to us the interesting consideration of forms other than the purely material, – forms existing in subtler substance, such as forms of thought, and the racial forms, and the forms of organisations. In this dual study, one of the aspects of deity will be emphasised, should you choose to use the term "deity," or one of the manifestations of nature, should you prefer that less sectarian expression. We shall then be led to the consideration of the evolution of intelligence, or of the factor of mind which is working out as ordered purpose in all that we see around us. This will reveal to us a world which is not blindly going on its way, but which has back of it some plan, some co-ordinated scheme, some organised concept which is working itself out by means of the material form. One reason why things appear to us so difficult of comprehension is involved in the fact that we are in the midst of a transition period, and the plan is as yet imperfect; we are too close to the machinery, being ourselves an integral part of the whole. [19] We see a little bit of it here, and another little bit there, but the whole grandeur of the idea is not apparent to us. We may have a vision, we may have a high moment of revelation, but when we contact the reality on every side, we question the possibility of the ideal materialising, for the intelligent relationship between the form and that which utilises it seems so far from adjustment.
The recognition of the factor of the intelligence will inevitably lead us to the contemplation of the evolution of consciousness in its many forms, ranging all the way from those types of consciousness which we consider sub-human, through the human, up to what may be logically posited (even if it may not be demonstrated) to be superhuman consciousness. The next question which will face us will be, What lies back of all these factors? Is there, behind the objective form and its animating intelligence, an evolution which corresponds to the "I" faculty, to the Ego in man? Is there in nature, and in all that we see around us, the working out of the purpose of an individualised self-conscious Being? If there is such a Being, and such a fundamental existence, we should be able to see somewhat His intelligent activities, and to watch His plans working towards fruition. Even if we cannot prove that God is, and that the Deity exists, it may be possible to say, at least, that the hypothesis that He exists is a reasonable one, a [20] rational suggestion, and a possible solution of all the mysteries we see around us. But to do that it has to be demonstrated that there is an intelligent purpose working through forms of every kind, through races and nations, and through all that we see manifesting in modern civilisation; the steps that that purpose has taken, and the gradual growth of the plan, will have to be demonstrated, and from that demonstration we shall perhaps be able to see what lies ahead for us in the coming stages.
Let us for the minute consider what we mean by the words "evolutionary process." They are constantly being used, and the average man well knows that the word "evolution" suggests an unfolding from within outwards, and the unrolling from an inner centre, but we need to define the idea more clearly, and thus get a better concept. One of the best definitions which I have come across is that which defines evolution as "the unfolding of a continually increasing power to respond." Here we have a definition that is very illuminating as we consider the matter aspect of manifestation. It involves the conception of vibration, and of response to vibration, and though we may in time have to discard the term "matter," and employ some such suggestion as "force centre," the concept still holds good, and the response of the centre to stimulation is even more accurately [21] to be seen. In considering human consciousness this same definition is of real value. It involves the idea of a gradually increasing realisation, of the developing response of the subjective life to its environment, and it leads us eventually on and up to the ideal of a unified Existence which will be the synthesis of all the lines of evolution, and to a conception of a central Life, or force, which blends and holds together all the evolving units, whether they are units of matter, such as the atom of the chemist and physicist, or units of consciousness, such as human beings. This is evolution, the process which unfolds the life within all units, the developing urge which eventually merges all units and all groups, until you have that sumtotal of manifestation which can be called Nature, or God, and which is the aggregate of all the states of consciousness. This is the God to Whom the Christian refers when he says "in Him we live, and move, and have our being"; this is the force, or energy, which the scientist recognises; and this is the universal mind, or the Oversoul of the philosopher. This, again, is the intelligent Will which controls, formulates, binds, constructs, develops, and brings all to an ultimate perfection. This is that Perfection which is inherent in matter itself, and the tendency which is latent in the atom, in man, and in all that is. This interpretation [22] of the evolutionary process does not look upon it as the result of an outside Deity pouring His energy and wisdom upon a waiting world, but rather as something which is latent within that world itself, that lies hidden at the heart of the atom of chemistry, within the heart of man himself, within the planet, and within the solar system. It is that something which drives all on toward the goal, and is the force which is gradually bringing order out of chaos; ultimate perfection out of temporary imperfection; good out of seeming evil; and out of darkness and disaster that which we shall some day recognise as beautiful, right, and true. It is all that we have visioned and conceived of in our highest and best moments. Evolution has also been defined as "cyclic development" and this definition brings me to a thought which I am very anxious that we should thoroughly grasp. Nature repeats continuously until certain definite ends have been reached, certain concrete results have been brought about, and certain responses made to vibration. It is by the recognition of this accomplishment that the intelligent purpose of indwelling Existence can be demonstrated. The method whereby this is achieved is that of discrimination, or of intelligent choice. There are, in the textbooks of different schools, many words which are used to [23] convey the same general idea, such as "natural selection," or "attraction and repulsion." I would like, if possible, to avoid technical terms, because they are used by one school of thought to mean one thing, and by another for something different. If we can find a word similar in intent, yet not tied to any particular line of thought, we may find fresh light thrown upon our problem. Attraction and repulsion in the solar system is but the discriminating faculty of the atom or of man demonstrating in the planets and the sun. It will be found in atoms of all kinds; we can call it adaptation, if we so choose, or the power to grow and to adapt the unit to its environment through the rejection of certain factors and the acceptance of others. It shows itself in man as free will, or the power to choose, and in the spiritual man it can be seen as the tendency to sacrifice, for a man then chooses a particular line of action in order to benefit the group to which he belongs, and rejects that which is purely selfish. We might finally define evolution as ordered change and constant mutation. It demonstrates in the ceaseless activity of the unit or the atom, the interaction between groups, and the endless play of one force or type of energy upon another. [24] We have seen that evolution, whether it is of matter, of intelligence, of consciousness, or of spirit, consists in an ever-increasing power to respond to vibration, that it progresses through constant change, by the practice of a selective policy or the use of the discriminative faculty, and by the method of cyclic development or repetition. The stages which distinguish the evolutionary process might be broadly divided into three, corresponding to the stages in the life of a human being: childhood, adolescence, and maturity. Where man is concerned these stages can be traced in the human unit or in the race, and as the civilisations pass on and increase, it should surely become possible to trace the same threefold idea in the human family as a whole, and thus ascertain the divine objective through the study of his image, or reflection, MAN. We might express these three stages in more scientific terms, and link them with the three schools of thought earlier referred to, studying them as 1. The stage of atomic energy. 2. The stage of group coherency. 3. The stage of unified or synthetic existence. Let me see if I can make my meaning clear. The stage of atomic energy is largely that which concerns the material side of life, and corresponds to the childhood period in the life of a man or a race. It is the time of realism, of intense activity, of development by action above all else, or pure self-centredness and self-interest. It produces the [25] materialistic point of view, and leads inevitably to selfishness. It involves the recognition of the atom as being entirely self-contained, and similarly of the human units as having a separate life apart from all other units, and with no relationship to others. Such a stage can be seen in the little evolved races of the world, in small children, and in those who are little developed. They are normally self-centred; their energies are concerned with their own life; they are occupied with the objective and with that which is tangible; they are characterised by a necessary and protective selfishness. It is a most necessary stage in the development and perpetuation of the race. Out of this selfish atomic period grows another stage, that of group coherency. This involves the building up of forms and species until you have something coherent and individualised in itself as a whole, yet which is composed of many lesser individualities and forms. In connection with the human being it corresponds to his awakening realisation of responsibility, and to his recognition of his place within the group. It necessitates an ability on his part to recognise a life greater than himself, whether that life is called God, or whether it is simply regarded as the life of the group to which a man, as a unit, belongs, that great Identity of which we are each a part. This corresponds to the school of thought which we [26] called the supernatural, and it must be succeeded in time by a truer and a wider concept. As we have already seen, the first or atomic stage developed by means of selfishness, or the self-centred life of the atom (whether the atom of substance or the human atom); the second stage grows to perfection by the sacrifice of the unit to the good of the many, and of the atom to the group in which it has place. This stage is something which we, as yet, know practically little about, and is what we often vision and hope for. The third stage lies a long way ahead, and may be considered by many a vain chimera. But some of us have a vision. which, even if unattainable at present, is logically possible if our premises are correct, and our foundation is rightly laid. It is that of unified existence. Not only will there be the separate units of consciousness, not only the differentiated atoms within the form, not only will there be the group made up of a multiplicity of identities, but we shall have the aggregate of all forms, of all groups, and of all states of consciousness blended, unified, and synthesised into a perfected whole. This whole you may call the solar system, you may call it nature, or you may call it God. Names matter not. It corresponds to the adult stage in the human being; it is analogous to the period of maturity, and to that stage wherein a man is supposed to have a definite purpose [27] and life work, and a clear-cut plan in view, which he is working out by the aid of his intelligence. In these talks I should like if I can, to show that something like this is going on in the solar system, in the planet, in the human family, and in the atom. I trust that we can prove that there is an intelligence underlying all; and that from separation will come union, produced through blending and merging into group formation, and that eventually from the many groups will be seen emerging the one perfect, fully conscious whole, composed of myriads of separate identities animated by one purpose and one will. If this is so, what is the next practical step ahead for those who come to this realisation? How can we make practical application of this ideal to our own lives, and ascertain our immediate duty so that we may participate in, and consciously further the plan? In the cosmic process we have our tiny share, and each day of activity should see us playing our part with intelligent understanding.
Our first aim should surely be self-realisation through the practice of discrimination; we must learn to think clearly for ourselves, to formulate our own thoughts and to manipulate our own mental processes; we must learn to know what we think and why we think it, to find out the meaning of group consciousness through the study of the law of sacrifice. Not only must we find [28] ourselves through the primary childhood stage of selfishness (and surely that should lie behind us), not only should we learn to distinguish between the real and the unreal, through the practice of discrimination, but we should endeavour to pass on from that to something very much better. For us the immediate goal should be to find the group to which we may belong. We do not belong to all groups, nor can we consciously realise our place in the one great Body, but we can find some group in which we have our place, some body of people with whom we can cooperate and work, some brother or brothers whom we can succour and assist. It really involves the conscious contacting of the ideal of brotherhood, and – until we have evolved to the stage where our concept is universal – it means finding the particular set of brothers whom we can love and help by means of the law of sacrifice and by the transmutation of selfishness into loving service. Thus we can co-operate in the general purpose, and participate in the mission of the group.
* * *
LECTURE II. THE EVOLUTION OF SUBSTANCE [31] It is obvious that in such a series of lectures as this it would be impossible to deal adequately in any way with this stupendous subject, even were I equipped to lecture on such a fundamentally scientific matter. Again, if the conclusions of science were definite upon the evolution of matter, the topic would be, even then, too vast to handle, but they are not, and hence the further complicating of the subject. Therefore I want to preface my remarks to-night by stating that my aim is to speak particularly for those who have no scientific training of any kind, and to give them a general concept of the usually accepted ideas; I seek, then, to make some suggestions which we may find helpful in adjusting our minds to this great problem of matter. Usually when the substance aspect of manifestation has been considered, it has been as a thing apart, and it is only lately that what I might call the "psychology of matter" is beginning to come before the mind of the public through the investigations and conclusions of the broader-minded scientists. [32] You will remember that last week I endeavoured, in a broad and general way, to point out to you that there were three lines of approach to the study of the material universe. There is the line which considers only the materialistic aspect, and is occupied only with that which can be seen, which is tangible, and which can be proven. A second line is that of supernaturalism, which recognises not so much the material side of things as that which is called divine; it deals with the life side, and with the spirit aspect, viewing that Life as a power extraneous to the solar system and to man, and positing that power as a great creative Agent, Who creates and guides the objective universe and yet is outside of it. These two lines of thought can be seen upheld by the frankly materialistic scientist, the orthodox Christian, and the deist of every faith. I indicated next a third line of approach to the problem, and we called it the idealistic concept. It recognises the material form, but sees also the life within it, and it posits a Consciousness or Intelligence which is evolving by means of that outer form. You will find, I think, that that is the line which I shall emphasise and stress in these lectures. No speaker is able, after all, to dissociate himself entirely from his own point of view, and in these talks I have set myself the task of working along this third line, for to me it synthesises the other two, and adds certain concepts which produce a coherent whole when merged with the other two. It is for you to decide if this third standpoint is logical, reasonable, and clear. [33] The most common fact in life for all of us is that of the material world, – that world which we can see and contact by means of the five senses, and which is called by the metaphysical thinkers the "not-self," or that which is objective to each one of us. As we all know, the work of the chemist is to reduce all known substances to their very simplest elements, and it was thought not long ago that this had been satisfactorily accomplished. The conclusions of the chemist placed the number of the known elements between seventy and eighty. About twenty years ago, however (in 1898), a new element was discovered which was called Radium, and this discovery entirely revolutionised the world’s thought about matter and substance. If you will go to the textbooks of the last century, or search the old dictionaries, seeking for the definition of the atom, for instance, you will usually find Newton quoted. He defined the atom as "a hard, indivisible, ultimate particle," a something which was incapable of further subdivision. This was considered to be the ultimate atom in the universe, and was called by the scientist of the Victorian era "the foundation stone of the universe"; [34] they considered they had gone as far back as it was possible to go, and that they had discovered what lay back of all manifestation and of objectivity itself. But when radium, and the other radio-active substances, had been discovered, an entirely new aspect of the situation had to be faced. It became apparent that what was considered the ultimate particle was not so at all. As you now have the definition of the atom (I am quoting from the Standard Dictionary) it is: "An atom is a centre of force, a phase of electrical phenomena, a centre of energy, active through its own internal make-up, and giving off energy or heat or radiation." Therefore, an atom is (as Lord Kelvin in 1867 thought it would ultimately turn out to be) a "vortex ring," or centre of force, and not a particle of what we understand as tangible substance. This ultimate particle of matter is now demonstrated to be composed of a positive nucleus of energy, surrounded – just as is the sun by the planets – with many electrons or negative corpuscles, thus subdividing the atom of earlier science into numerous lesser bodies. The elements differ according to the number and arrangement of these negative electrons around their positive nucleus, and they rotate or move around this central charge of electricity as our planetary system rotates around the sun. Professor Soddy, in one of his latest books, has pointed out that in the atom is to be seen an entire solar system, – the central sun can be recognised, with the planets pursuing their orbital paths around it. [35] It would be apparent to each of us that when this definition of the atom is contemplated and studied an entirely new concept of substance comes before us. Dogmatic assertions are therefore out of order, for it is realised that perhaps the next discovery may reveal to us the fact that the electrons themselves may be worlds within worlds. An interesting speculation along these lines is to be found in a book by one of our scientific thinkers in which he suggests that we might be able to divide and subdivide the electron itself into what he calls "psychons," and thus be led into realms which are not now considered physical. That may be only a dream, but the thing that I am seeking to impress upon my mind and yours is that we scarcely know where we stand in scientific thought, any more than we know where we stand in the religious and economic world. Everything is passing through a period of transition; the old order changeth; the old way of looking at things is proving false or inadequate; the old expressions of thought seem futile. All that the wise man can do just now is to reserve his opinion, ascertain for himself what appeals to him as truth, and endeavour then to synthesise that particular aspect of universal truth with that aspect which has been accepted by his brother. [36] The atom, then can be predicated as resolving itself into electrons, and can be expressed in terms of force or energy. When you have a centre of energy or activity you are involved in a dual concept; you have that which is the cause of movement or energy, and that which it energises or actuates. This brings us directly into the field of psychology, because energy or force is ever regarded as a quality, and where you have a quality you are really considering the field of psychic phenomena. There are certain terms in use when considering substance which are continuously appearing, and about which there is a wide diversity of definition. In looking over one scientific book last week it was discouraging to find the author pointing out that the atom of the chemist, of the physicist, of the mathematician, and of the metaphysician were four totally different things. That is another reason why it is not possible to be dogmatic in dealing with these questions. Nevertheless, rightly or wrongly, I have a very definite hypothesis to put before you. When we talk about radium we are, in all probability, venturing into the realm of etheric substance, the region of ether, or of protyle. Protyle was a word coined by Sir William Crookes, and is defined by him as follows: – [37] "Protyle is a word analogous to protoplasm, to express the idea of the original primal matter before the evolution of the chemical elements. The word I have ventured to use for this purpose is compounded of a Greek word `earlier than’ and `the stuff of which things are made.’" We are, therefore, throwing the concept of matter back to where the Oriental school has always put it, to primordial stuff, to that which the Orientalist calls "primordial ether," though we must ever remember that the ether of science is many, many removes from the primordial ether of the Oriental occultist. We are led back to that intangible something which is the basis of the objective thing which you and I can see and touch and handle. The word "substance" itself means that which "stands under," or which lies back of things. All, therefore, that we can predicate in connection with the ether of space is that it is the medium in which energy or force functions, or makes itself felt. When we are talking in these lectures of energy and force, and of matter and substance, we can separate them in our minds thus: When we speak about energy and substance we are considering that which is as yet intangible, and we use force in connection with matter when dealing with that aspect of the objective which our scientists are definitely studying. Substance is the ether in one of its many grades, and is that which lies back of matter itself. [38] When we speak of energy there must be that which energises, that which is the source of energy and the origin of that force which demonstrates in matter. It is here that I seek to lay the emphasis. Whence comes this energy, and what is it? Scientists are recognising ever more clearly that atoms possess qualities, and it would be interesting if one were to take the different scientific books dealing with the subject of atomic matter, and note which of the many and varying terms applied to them could be applied to a human being also. On a small scale I have attempted this, and found it very illuminating. First of all, as we know, the atom is spoken of as possessing energy, and the power to change from one mode of activity to another. One writer has remarked that "absolute intelligence thrills through every atom in the world." In this connection I want to point out to you what Edison is reported by an interviewer as having said in Harper’s Magazine for February 1890, and which is enlarged upon in the Scientific American for October 1920. In the earlier instance he is quoted as follows: – "I do not believe that matter is inert, acted upon by an outside force. To me it seems that every atom is possessed by a certain amount of primitive intelligence. Look at the thousands of ways in which atoms of hydrogen combine [39] with those of other elements, forming the most diverse substances. Do you mean to say that they do this without intelligence? Atoms in harmonious and useful relation assume beautiful or interesting shapes and colours, or give forth a pleasant perfume, as if expressing their satisfaction...gathered together in certain forms, the atoms constitute animals of the lower order. Finally they combine in man, who represents the total intelligence of all the atoms." "But where does this intelligence come from originally?" asked the interviewer. "From some power greater than ourselves," Edison answered. "Do you believe, then, in an intelligent Creator, a personal God?" "Certainly. The existence of such a God can, to my mind, be proved from chemistry." In the long interview quoted in the Scientific American, Edison laid down a number of most interesting surmises from which I have culled the following: –
In an address given by Sir Clifford Allbut, President of the British Medical Association, as reported in the Literary Digest of February 26th, 1921, he speaks of the ability of the microbe to select and reject, and in the course of his remarks he says: "When the microbe finds itself in the host’s body it may be wholly out of tune, or wholly in tune, with any or all cells that it approaches; in either case presumably nothing morbid would happen...morbid happenings would lie between this microbe and body-cells within its range but not in tune with it. Now there seems to be reason to suppose that a microbe, on its approach to a body-cell only just out of its range, may try this way and that to get a hitch on. If so, the microbe, at first innocuous, would become noxious. So, on the other hand, body-cells may educate themselves to vibrate in harmony with a microbe before dissonant; or there may be mutual interchange and co-adaptation.... [41] "But, if things be so, surely we are face to face with a marvellous and far-reaching faculty, the faculty of choice, and this rising from the utter bottom of biology to the summit – formative faculty – ’auto-determination,’ or, if you please, ’mind.’" In the year 1895, Sir William Crookes, one of our greatest scientists, gave an interesting lecture before a body of chemists in Great Britain, in which he dealt with the ability of the atom to choose its own path, to reject and to select, and showed that natural selection can be traced in all forms of life, from the then ultimate atom up through all forms of being. In another scientific article, the atom is further considered as having sensation as well: "The recent contest as to the nature of atoms, which we must regard as in some form or other the ultimate factors in all physical or chemical processes, seems to be capable of easiest solution by the conception that these very minute masses possess – as centres of force – a persistent soul, that every atom has sensation and power of movement." Tyndall has likewise pointed out that even the very atoms themselves seem to be "instinct with the desire for life." If you take these different qualities of the atom – energy, intelligence, ability to select and reject, to attract and repel, sensation, movement, and [42] desire – you have something which is very much like the psychology of a human being, only within a more limited radius and of a more circumscribed degree. Have we not, therefore, really got back to what might be termed the "psyche of the atom"? We have found that the atom is a living entity, a little vibrant world, and that within its sphere of influence other little lives are to be found, and this very much in the same sense that each of us is an entity, or positive nucleus of force or life, holding within our sphere of influence other lesser lives, i.e. the cells of our body. What can be said of us can be said, in degree, of the atom. Let us extend our idea of the atom a little further, and touch upon what may be fundamentally the cause, and may hold the solution of the world problems. This concept of the atom as a positive demonstration of energy, holding within its range of activity its polar opposite, can be extended not only to every type of atom, but also to a human being. We can view each unit of the human family as a human atom, for in man you have simply a larger atom. He is a centre of positive force, holding within the periphery of his sphere of influence the cells of his body; he shows discrimination, intelligence, and energy. The difference lies but in degree. He is possessed of a wider consciousness, and vibrates to a larger measure than the little atom of the chemist. [43] We might extend the idea still further and consider a planet as an atom. Perhaps there is a life within the planet that holds the substance of the sphere and all forms of life upon it to itself as a coherent whole, and that has a specific extent of influence. This may sound like a wild speculation, yet, judging from analogy, there may perhaps be within the planetary sphere an Entity Whose consciousness is as far removed from that of man as the consciousness of man is from that of the atom of chemistry. This thought can again be carried still further, till it includes the atom of the solar system. There, at the heart of the solar system, the sun, you have the positive centre of energy, holding the planets within its sphere of influence. If you have within the atom, intelligence; if you have within the human being, intelligence; if you have within the planet, an Intelligence controlling all its functions, may it not be logical to extend the idea and predicate a still greater Intelligence back of that larger atom, the solar system? This brings us ultimately to the standpoint which the religious world has always held, that of there being a God, or Divine Being. Where the orthodox Christian would say with reverence, God, the scientist with equal reverence would say, Energy; yet they would both mean the same. Where the idealistic teacher would speak of "God [44] within" the human form, others with equal accuracy would speak of the "energising faculty" of man, which drives him into activity of a physical, emotional, or mental nature. Everywhere are to be found centres of force, and the idea can be extended from such a force centre as a chemical atom, on and up through varying grades and groups of such intelligent centres, to man, and thence to the Life which is manifesting through the system. Thus is demonstrated a marvellous and synthesised Whole. St. Paul may have had something of this sort in mind when he spoke about the Heavenly Man. By the "body of Christ" he surely means all those units of the human family who are held within His sphere of influence, and who go to the constitution of His body, as the aggregate of the physical cells form the physical body of the man. What is needed in these days of religious upheaval is that these fundamental truths of Christianity should be demonstrated to be scientific truths. We need to make religion scientific. There is a very interesting Sanskrit writing, many thousands of years old, which I am venturing to quote here. It says: "Every form on earth, and every speck (atom) in space, strives in its efforts towards self-formation, and to follow the model placed for it in the Heavenly Man. The involution and the evolution of the atom...have all one and the same object: man." [45] Do you note what a large hope this concept opens out before us? Not one atom of matter, showing latent intelligence, discrimination, and selective power, but will, in the course of aeons, reach that more advanced stage of consciousness which we call human. Surely, then, the human atom may equally be supposed to progress to something still more widely conscious, and eventually reach the stage of development of those great Entities whose bodies are planetary atoms; and for Them, as well, what is there? Attainment of that all-including state of consciousness which we call God, or the solar Logos. Surely this teaching is logical and practical. The old occult injunction which said to a man "Know thyself, for in thyself is to be found all that there is to be known," is still the rule for the wise student. If each one of us would scientifically regard ourselves as centres of force, holding the matter of our bodies within our radius of control, and thus working through and in them, we should have a hypothesis whereby the entire cosmic scheme could be interpreted. If, as Einstein hints, our entire solar system is but a sphere, colouring is given to the deduction that it, in its turn, may be but a cosmic atom; thus we would have a place within a still larger scheme, and have a centre around which our system rotates, and in which it is as the electron [46] to the atom. We have been told by astronomers that our entire system is probably revolving around a central point in the heavens. Thus the basic idea which I have sought to emphasise can be traced all the way up, through the atom of the chemist and physicist, through man, through the energising Life of a planet, up to the Logos, the deity of our solar system, the Intelligence or Life which lies back of all manifestation or of nature, and on to some greater scheme in which even our God has to play His part and to find His place. It is a wonderful picture if true. I cannot deal to-night with the different developments of this intelligence animating all atoms, but I should like for a moment to take up what is perhaps the method of their evolution, and this from the human standpoint (which concerns us the most intimately) remembering ever that what is true of any one atom should be true in greater or less degree of all. In considering broadly the atoms of the solar system, including the system itself, there are two things noticeable: the first is the intense life and activity of the atom itself, and its internal atomic energy; and the second is its interaction with other atoms – repelling some and attracting others. Perhaps, then, we may deduce from these facts, that the method of evolution for every atom is due to two causes: the internal life of the [47] atom itself, and its interaction or intercourse with other atoms. These two stages are apparent in the evolution of the human atom. The first was emphasised by the Christ when He said: "The kingdom of God is within you," thus pointing all human atoms to the centre of life or energy within themselves, and teaching them that from and through that centre they must expand and grow. Each one of us is conscious of being centred within himself; he considers everything from his own standpoint, and the outer happenings, are mostly interesting just in so far as they concern himself. We deal with things as they affect us personally, and all that occurs to others at a certain stage of our evolution is important only as it concerns ourselves. That is the present stage of many and is characteristic of the majority; it is the period of intense individualism, and that in which the "I" concept is of paramount importance. It involves much internal activity. The second way the human atom grows is through its interaction with all other atoms, and this is something which is only just beginning to dawn upon the human intelligence, and to assume its just importance. We are only beginning to realise the relative significance of competition and of co-operation, and are on the verge of realising that we cannot live our life selfishly and apart from the group in which we find a place; we are commencing to learn that if our brother is held [48] back, and is not making progress, and if the other human atoms are not vibrating as they should, every atom in the body corporate is affected. None of us will be complete until all other units have achieved their fullest and most complete development. Next week I shall enlarge a little upon this, when I take up the question of form building. I only seek to-night, in bringing this lecture to a conclusion, to bring to your consciousness an appreciation of the place we each hold in the general scheme, and to enable us to realise the importance of the interaction which goes on between all atoms. I seek to point out the necessity of finding for ourselves our place in the group to which we naturally belong (in which we are as the electrons to the positive charge), and of our then proceeding to do our work within that larger atom, the group. This makes the entire hypothesis not merely a wild dream, but a practically useful ideal. If it is true that all the cells of our bodies, for instance, are the electrons which we hold coherently together, and if we are the energising factor within the material form, it is of prime importance that we recognise that fact, and deal rightly and scientifically with those forms and their atoms. This involves the practical care of the physical body and the wise adaptation of all our energy to the work to be done, and to the [49] nature of our objective; it necessitates the judicious utilisation of that aggregate of cells which is our instrument, or tool, and our sphere of manifestation. This is something of which we, as yet, know little. When this thought is developed, and the human being is recognised as a force centre, the attitude of people towards their work and mode of living will be fundamentally altered. The point of view of the medical world, for instance, will be changed, and people will study the right methods of utilising energy. Disease through ignorance will no longer exist, and the methods of transmitting force will be studied and followed. We shall then be truly intelligent atoms – a thing we, as yet, are not. Again, we shall not only be practical in the handling of our material bodies, because we understand their constitution, but we shall consciously find our place within the group, and direct our energy to the benefiting of the group, and not, as now, to the furthering of our own ends. Many atoms have not only an internal life of their own, but also radiate, and as radio-activity is gradually understood, so the study of man as a centre of active radiation will also come into being. We are standing these days on the verge of wonderful discoveries: we are nearing a marvellous synthesis of the thought of the world; we are advancing towards that period when science and religion will come to the help of each other, and [50] when philosophy will add its quota to the understanding of the truth. The use of the imagination will frequently open up a wonderful vision, and if this imagination is based on essentials, and starts with a logical hypothesis, perhaps it will lead us to the solution of some of the mysteries and problems which are distressing the world now. If things are to us mysterious and inexplicable, may it not be because of that great Entity Who is manifesting through our planet, and Who is working out a definite purpose and plan, just as you and I may be doing in our lives. At times we carry our physical vehicle into situations, and bring about difficulties in connection with it which are both painful and distressing; granted the hypothesis upon which we are working, it may, therefore, be logical to surmise that the great Intelligence of our planet is similarly carrying His entire body of manifestation (which includes the human family) into situations which are distressing to the atoms. Surely it may be logical to suppose that the mystery of all we see around us may be hidden in the will and intelligent purpose of that greater Life, Who works through our planet as man works through the medium of his physical body, and yet Who is Himself but an atom within a still larger sphere, which is indwelt by the solar Logos, the Intelligence Who is the sumtotal of all the lesser lives.
* * *
LECTURE III. THE EVOLUTION OF FORM, OR GROUP EVOLUTION
[53] I WANT to enlarge to-night upon the basic idea of the unity of consciousness, or of intelligence, as developed somewhat in the lecture last week, and to extend the concept still further. It has been said that all evolution proceeds from the homogeneous, through heterogeneity, back again to homogeneity, and it has been pointed out that: "Evolution is a continually accelerating march of all the particles of the universe which leads them simultaneously, by a path sown with destruction, but uninterrupted and unpausing, from the material atom to that universal consciousness in which omnipotence and omniscience are realised: in a word, to the full realisation of the Absolute of God." This proceeds from those minute diversifications which we call molecules and atoms up to their aggregate as they are built into forms; and continues on through the building of those forms into greater forms, until you have a solar system in its entirety. All has proceeded under law, and the same basic laws govern the evolution of the [54] atom as the evolution of a solar system. The macrocosm repeats itself in man, the microcosm, and the microcosm is again reflected in all lesser atoms. These remarks and the previous lecture concern themselves primarily with the material manifestation of a solar system, but I shall seek to lay the emphasis in our future talks principally upon what we might call the psychical evolution, or the gradual demonstration and evolutionary unfoldment of that subjective intelligence or consciousness which lies behind the objective manifestation. As usual, we will handle this lecture in four divisions: - first, we will take the subject of the evolutionary process, which, in this particular case is the evolution of the form, or the group; - then the method of group development; - next we will consider the stages that are followed during the cycle of evolution, - and finally we will conclude with an attempt to be practical, and to gather out of our conclusions some lesson to apply to the daily life. The first thing necessary for us to do is to consider somewhat the question of what a form really is. If we turn to a dictionary we will find the word defined as follows: "The external shape or configuration of a body." In this definition the emphasis is laid upon its externality, upon its [55] tangibility and exoteric manifestation. This thought is also brought out if the root meaning of the word ’manifestation’ is carefully studied. It comes from two Latin words, meaning "to touch or handle by the hand" (manus, the hand, and fendere, to touch), and the idea then brought to our minds is the triple thought that that which is manifested is that which can be felt, contacted, and realised as tangible. Yet in both these interpretations the most vital part of the concept is lost sight of, and we must look elsewhere for a truer definition. To my mind, Plutarch conveys the idea of the manifestation of the subjective through the medium of the objective form in a much more illuminating way than does the dictionary. He says: "An idea is a being incorporeal, which has no subsistence by itself, but gives figure and form unto shapeless matter, and becomes the cause of the manifestation." Here you have a most interesting sentence, and one of real occult significance. It is a sentence which will repay careful study and consideration, for it embodies a concept that concerns itself not only with that little manifestation, the atom of the chemist and the physicist, but of all forms that are constituted by their means, including the manifestation of a human being and of the Deity of a solar system, that great Life, that all-embracing, [56] universal Mind, that vibrant centre of energy, and that great enfolding consciousness Whom we call God, or Force, or the Logos, the Existence Who is expressing Himself through the medium of the solar system. In the Christian Bible the same thought is borne out by St. Paul in a letter to the Church at Ephesus. In the second chapter of the Epistle to the Ephesians he says: "We are his workmanship." Literally, the correct translation from the Greek is: "We are his poem, or idea," and the thought in the mind of the apostle is that through the medium of every human life, or in the aggregate of lives which compose a solar system, God is, through the form, whatever it may be, working out an idea, a specific concept, or detailed poem. A man is an embodied thought, and this is also the concept latent in the definition of Plutarch. You have therein first the idea of a self-conscious entity, you have then to recognise the thought or purpose which that entity is seeking to express, and finally, you have the body or form which is the sequential result. The term Logos, translated as the Word, is frequently used in the New Testament, in speaking of the Deity. The outstanding passage in which this is the case is the first chapter of St. John’s Gospel, where the words occur: "In the beginning was the Word, and the word was with [57] God, and the word was God." Let us consider for a minute the meaning of the expression. Its literal translation is ’the Word,’ and it has been defined as "the rendering in objective expression of a concealed thought." If you take any noun, or similar word, for instance, and study its objective significance, you will find that always a definite thought is conveyed to the mind, involving purpose, intent, or perhaps some abstract concept. If this same method of study can be extended to include the idea of the Deity or the Logos, much light may be gained upon this abstruse question of the manifestation of God, the central Intelligence, by the means of the material form, whether we see Him manifested through the tiny form of a chemical atom, or that gigantic physical body of His we call a solar system. We found in our lecture last week that there was one thing that could be predicated of all atoms, and that scientists everywhere were coming to recognise one distinguishing characteristic. They have been shown to possess symptoms of mind and a rudimentary form of intelligence. The atom demonstrates the quality of discrimination, of selective power, and of ability to attract or repel. It may seem curious to use the word intelligence in connection with an atom of chemistry, for instance, but nevertheless the root meaning of the word embodies this idea perfectly. [58] It comes from two Latin words: inter, between, and legere to choose. Intelligence, therefore, is the capacity to think or choose, to select, and to discriminate. It is, in reality, that abstract, inexplicable something which lies back of the great law of attraction and repulsion, one of the basic laws of manifestation. This fundamental faculty of intelligence characterises all atomic matter, and also governs the building up of forms, or the aggregation of atoms. We have earlier dealt with the atom per se, but have in no way considered its building into form, or into that totality of forms which we call a kingdom in nature. We have considered somewhat the essential nature of the atom, and its prime characteristic of intelligence, and have laid our emphasis upon that out of which all the different forms as we know them are built – all forms in the mineral kingdom, in the vegetable kingdom, in the animal kingdom, and in the human kingdom. In the sumtotal of all forms you have the totality of nature as generally understood. Let us now extend our idea from the individual forms that go to the constitution of any of these four kingdoms of nature, and view them as providing that still greater form which we call the kingdom itself, and thus view that kingdom as a conscious unit, forming a homogeneous whole. Thus each kingdom in nature may be considered [59] as providing a form through which a consciousness of some kind or grade can manifest. Thus, also, the aggregate of animal forms composes that greater form which we designate the kingdom itself, and this animal kingdom likewise has its place within a still greater body. Through that kingdom a conscious life may be seeking expression, and through the aggregate of kingdoms a still greater subjective Life may be seeking manifestation. In all these kingdoms which we are considering – mineral, vegetable, animal and human – we have three factors again present, provided, of course, that the basis of our reasoning is correct: first, that the original atom is itself a life; secondly, that all forms are built up of a multiplicity of lives, and thus a coherent whole is provided through which a subjective entity is working out a purpose; thirdly, that the central life within the form is its directing impulse, the source of its energy, the origin of its activity, and that which holds the form together as a unity. This thought can well be worked out in connection with man, for instance. For the purpose of our lecture, man can be defined as that central energy, life, or intelligence, who works through a material manifestation or form, this form being built up of myriads of lesser lives. In this connection a curious phenomenon has been frequently [60] noticed at the time of death; it was brought very specially to my notice some years ago by one of the ablest surgical nurses of India. She had for a long time been an atheist, but had begun to question the ground of her unbelief after several times witnessing this phenomenon. She stated to me that, at the moment of death, in several cases, a flash of light had been seen by her issuing from the top of the head, and that in one particular case (that of a girl of apparently very advanced spiritual development and great purity and holiness of life) the room had appeared to be lit up momentarily by electricity. Again, not long ago, several of the leading members of the medical profession in a large Middle West city were approached by an interested investigator, by letter, and asked if they would be willing to state if they had noted any peculiar phenomena at the moment of death. Several replied by saying that they had observed a bluish light issuing from the top of the head, and one or two added that they had heard a snap in the region of the head. In this last instance we have a corroboration of the statement in Ecclesiastes, where the loosing of the silver cord is mentioned, or the breaking of that magnetic link which unites the indwelling entity or thinker to his vehicle of expression. In both the types of cases above mentioned can apparently be seen an ocular demonstration of the withdrawal [61] of the central light or life, and the consequent disintegration of the form, and the scattering of the myriad lesser lives. It may therefore seem to some of us a logical hypothesis that just as the atom of chemistry is a tiny sphere, or form, with a positive nucleus, which holds rotating around it the negative electrons, so all forms in all the kingdoms of nature are of a similar structure, differing only in degree of consciousness or intelligence. We can therefore regard the kingdoms themselves as the physical expression of some great subjective life, and can by logical steps come to the recognition that every unit in the human family is an atom in the body of that greater unit who has been called in some of the Scriptures the "Heavenly Man." Thus we arrive finally at the concept that the solar system is but the aggregate of all kingdoms and all forms, and the Body of a Being Who is expressing Himself through it, and utilising it in order to work out a definite purpose and central idea. In all these extensions of our final hypothesis, the same triplicity can be seen; an informing Life or Entity manifesting through a form, or a multiplicity of forms, and demonstrating discriminative intelligence. It is not possible to deal with the method whereby the forms are built up, or to enlarge upon the evolutionary process by means of which atoms [62] are combined into forms, and the forms themselves collected into that greater unity which we call a kingdom in nature. This method might be briefly summed up in three terms: - involution, or the involving of the subjective life in matter, the method whereby the indwelling Entity takes to itself its vehicle of expression; - evolution, or the utilisation of the form by the subjective life, its gradual perfecting, and the final liberating of the imprisoned life; - and the law of attraction and repulsion, whereby matter and spirit are co-ordinated whereby the central life gains experience, expands its consciousness, and, through the use of that particular form attains self-knowledge and self-control.
All is carried forward under this basic law. In every form you have a central life, or idea, coming into manifestation, involving itself more and more in substance, clothing itself in a form and shape adequate to its need and requirement, utilising that form as a means of expression, and then – in due course of time – liberating itself from the environing form in order to acquire one more suited to its need. Thus through every grade of form, spirit or life progresses, until the path of return has been traversed and the point of origin achieved. This is the meaning of evolution and here lies the secret of the cosmic incarnation. Eventually spirit frees itself from form, and attains liberation plus developed [63] psychical quality and graded expansions of consciousness. We might look at these definite stages, and study them very cursorily. We have in the first case the process of involution. This is the period in which the limiting of the life within the form or sheath proceeds, and it is a long slow process, covering millions upon millions of years. This great cycle is participated in by every type of life. It concerns the life of the Solar Logos manifesting through a solar system. It is part of the life cycle of the planetary Spirit manifesting through such a sphere as our Earth planet; it includes that life which we call human, and sweeps into the path of its energy the tiny life which functions through an atom of chemistry. It is the great process of becoming, and that which makes existence and being itself possible. This period of limitation, of a gradually increasing imprisonment, and of an ever deeper descent into matter, is succeeded by one of adaptation, in which the life and the form become intimately inter-related, and subsequent to this is the period wherein that inner relation becomes perfected. The form is then adequate to the needs of the life, and can be utilised. Then, as the life within grows and expands, it is paralleled by the crystallisation of the form, which no longer suffices as a means of expression. Following upon crystallisation, we [64] have the period of disintegration. Limitation, adaptation, utilisation, crystallisation, and disintegration, – these are the stages which cover the life of an entity, or embodied idea of greater or less degree, which seeks expression through matter. Let us carry out this thought in connection with the human being. The process of limitation can be seen in the taking of a physical form, and in those early rebellious days, when a man is full of desires, aspirations, longings and ideals, which he seems unable to express or to satisfy. Then comes the period of adaptation, wherein the man begins to utilise what he has, and to express himself as best he may through the medium of those myriads of lesser lives and intelligences which constitute his physical, his emotional, and his mental bodies. He energises his threefold form, forcing it to carry out his behests and fulfil his purposes, and thus carry out his plan, whether for good or evil. This is succeeded by the stage in which he utilises the form as far as in him lies, and comes to what we call maturity. Finally, in the later stages of life, we have the crystallisation of the form, and the man’s realisation of its inadequacy. Then comes the happy release which we call death, that great moment in which the "spirit in prison" escapes from the confining walls of its physical form. Our ideas about death [65] have been erroneous; we have looked upon it as the great and ultimate terror, whereas in reality it is the great escape, the entrance into a fuller measure of activity, and the release of the life from the crystallised vehicle and an inadequate form. Thoughts similar to these can be worked out in connection with all forms, and not only with those in connection with the physical body of a human being. These ideas can be applied to forms of government, forms of religions, and forms of scientific or philosophical thought. It can be seen working out in a peculiarly interesting manner in this cycle in which we live. Everything is in a state of flux; the old order changeth, and a period of transition is in progress; the old forms, in every department of thought, are disintegrating, but only in order that the life which gave them being may escape, and build for itself that which will be more satisfactory and adequate. Take, for instance, the old religious form of the Christian faith. Here I must warn you not to misunderstand me. I am not trying to prove that the spirit of Christianity is inadequate, and I am not seeking to demonstrate that its well-tried and well-proven truths are erroneous. I am only trying to point out that the form through which that spirit seeks to express itself has somewhat served its purpose, and is proving a limitation. [66] Those same great truths, and those same basic ideas, require a more adequate vehicle through which to function. Christian thinkers at this time need to distinguish very carefully between the vital truths of Christianity and the crystallised form of theology. The living impulse was given by the Christ. He enunciated these great and eternal truths, and sent them forth to take form and meet the need of a suffering world. They were limited by the form, and there came a long period wherein that form (religious dogmas and doctrines) gradually grew and took shape. Centuries ensued wherein the form and the life seemed adapted to each other, and the Christian ideals expressed themselves through the medium of that form. Now the period of crystallisation has set in, and the expanding Christian consciousness is finding the limitations of the theologians inadequate and restricting. The great fabric of dogmas and doctrines, as built up by the churchmen and theologians of the ages, must inevitably disintegrate, but only in order that the life within may escape, build for itself a better and more satisfactory means of expression, and thus measure up to the mission upon which it was sent. In the different schools of thought everywhere the same thing can be seen. All of them are expressing some idea by means of a particular [67] form, or set of forms, and it is very necessary for us to remember that the triple life back of all forms is nevertheless but One, though the vehicles of expression are diverse, and ever prove inadequate as times elapses. What, then, is the purpose back of this endless process of form building, and this combining of the lesser forms? What is the reason of it all, and what will prove to be the goal? Surely it is the development of quality, the expansion of the consciousness, the development of the faculty of realisation, the production of the powers of the psyche, or the soul, the evolution of intelligence. Surely it is the gradual demonstration of the basic idea or purpose which that great Entity Whom we call the Logos, or God, is working out through the solar system. It is the demonstration of His psychic quality, for God is intelligent Love, and the fulfilment of His determined purpose, for God is intelligent loving Will. For all the different grades and types of atoms there is a goal and a purpose also. There is a goal for the atom of chemistry; there is a point of achievement for the human atom, man; the planetary atom will also some day demonstrate its basic purpose, and the great Idea which lies back of the solar system will some day be revealed. Is it possible for us in a few brief moments of study to get a sound conception of what [68] that purpose may be? Perhaps we can get some broad, general idea if we approach the subject with sufficient reverence and sensitiveness of outlook, bearing carefully in mind always that only the ignorant dogmatise, and only the unwise deal in detail when considering these stupendous topics. We have seen that the atom of chemistry, for instance, demonstrates the quality of intelligence; it shows symptoms of discriminative mind, and the rudiments of selective capacity. Thus the tiny life within the atomic form is demonstrating psychic quality. The atom is then built into all the different forms at varying times and stages, and each time it gains somewhat according to the force and life of the entity who ensouls that form, and preserves its homogeneity. Take, for instance, the atom that goes to the building of a form in the mineral kingdom; it shows not only discriminative selective mind, but elasticity. Then in the vegetable kingdom these two qualities appear, but a third is also found, which we might call sensation of a rudimentary kind. The initial intelligence of the atom has acquired something during the transition from form to form and from kingdom to kingdom. Its responsiveness to contact, and its general awareness have increased. When we come to the study of the evolution of consciousness we can take this up in greater detail; [69] all I am endeavouring to do to-night is to show that in the vegetable kingdom forms built up of atoms show not only discriminative intelligence and elasticity, but also are capable of sensation, or of that which, in the vegetable kingdom, corresponds to emotion or feeling, emotion being but rudimentary love. Next we have the animal kingdom, in which the animal forms show not only all the above qualities, but to them is added instinct, or that which will some day blossom into mentality. Finally, we come to the human being, who shows all these qualities in a far greater degree, for the fourth kingdom is but the macrocosm for the three lower. Man demonstrates intelligent activity, he is capable of emotion or love, and has added yet another factor, that of intelligent will. He is the deity of his own little system; he is not only conscious, but he is self-conscious. He builds his own body of manifestation, just as does the Logos, only on a tiny scale; he controls his little system by the great law of attraction and repulsion, as does the Logos, and he energises it and synthesises his threefold nature into a coherent unit. He is the three in one, and the one in three, just as is the Logos. There is a future for every atom in the solar system. Before the ultimate atom there lies a tremendous goal, and as the aeons slip away the [70] life that animates that atom will pass through all the varying kingdoms of nature until it finds its goal in the human kingdom. The idea might now be extended somewhat, and we might consider that great Entity Who is the informing life of the planet, and Who holds all the different kingdoms of nature within His consciousness. May it not be possible that His intelligence, as it informs the totality of all groups and kingdoms, is the goal for man, the human atom? Perhaps as time progresses the scope of his present realisation may also be ours, and for His, as for all those great Lives Who inform the planets of the solar system, there may be the attainment of that tremendous reach of consciousness which characterises that great Existence Who is the ensouling Life of the solar system. May it not be true that among the different grades of consciousness, extending, for instance, from the atom of the chemist and physicist, up to the Logos of the solar system, there are no gaps, and no abrupt transitions, but there is ever a gradual expansion and a gradual evolution from one form of intelligent manifestation to another, and always the life within the form gains in quality by means of the experience. When we have built this idea into our consciousness, when it is apparent to us that there is purpose and direction underlying everything, [71] when we realise that not a single thing occurs that is not the outcome of the conscious will of some entity, and that all that happens has a definite aim and goal, then we have the clue to ourselves, and to all that we see happening around us in the world. If, for instance, we realise that we have the building up and care of our physical bodies, that we have the control of our emotional nature, and the responsibility for the development of our mentality, if we realise that we are the energising factors within our bodies, and that when we withdraw from those bodies they disintegrate and fall to pieces; then perhaps we have the clue to what the informing Life of the planet may be doing, as he works through forms of every kind (continents, civilisations, religions, and organisations) upon this earth; to what has gone on in the moon, which is now a disintegrating form, to what is going on in the solar system, and to what will happen in the solar system when the Logos withdraws from that which is, for Him, but a temporary manifestation. [72] Let us now make practical application of these thoughts. We are living at this time in a period in which all the forms of thought seem breaking up, in which the religious life of the peoples is no longer what it was, in which dogma and doctrine of every kind come under criticism. Many of the old forms of scientific thought are likewise disintegrating, and the foundations of the old philosophies seem to be shaken. Our lot is cast in one of the most difficult periods of the world’s history, a period which is characterised by the breaking up of nations, the smashing of old relationships and ties, and the apparently imminent disruption of civilisation. We need to encourage ourselves by remembering that all this is occurring just because the life within those forms is becoming so strong that it finds them a prison and a limitation; and we must recollect that this transition period is the time of the greatest promise that the world has ever seen. There is no room for pessimism and despair, but only for the profoundest optimism. Many to-day are upset and distraught because the foundations seem to be shaken, the carefully reared and deeply cherished structures of religious thought and belief, and of philosophical finding seem in danger of falling, yet our anxiety exists simply because we have been too much engrossed with the form, and too much occupied with our prison, and if disruption has set in, it is only in order that the life may build for itself new forms and thereby evolve. The work of the destroyer is as much the work of God as that of the constructor, and the great god of destruction has to smash and rend the forms in order that the work of the builder may become possible, and the spirit able more adequately to express itself. [73] To many of us these ideas may seem novel, fantastic, and untenable. Yet even if they are only hypotheses, they may prove interesting and give us a possible clue to the mystery. We see civilisations disrupted, we see the religious fabrics tottering, we see philosophies successfully attacked, we see the foundations of material science shaken. Yet, after all, what are civilisations? What are the religions? What are the great races? Simply the forms through which the great threefold central Life, Who informs our planet, seeks to express Himself. Just as we express ourselves through the medium of a physical, an emotional, and a mental nature, so He expresses Himself through the totality of the kingdoms of nature, and through the nations, races, religions, sciences, and philosophies, in existence at this time. As His life pulsates through every department of His being, we as cells and atoms within that greater manifestation follow each transition, and are swept along from one stage to another. As time progresses, and our consciousness expands, we shall enter more and more into a knowledge of His plan as He is working it out, and shall eventually be in a position to collaborate with Him in His essential purpose. [74] To sum up the central thought of this lecture: Let us endeavour to realise that there is no such thing as inorganic matter, but that every atom is a life. Let us realise that all forms are living forms, and that each is but the vehicle of expression for some indwelling entity. Let us seek to comprehend that this is likewise true of the aggregate of all forms. Thus we have the clue to ourselves, and perhaps the clue to the mystery of the solar system.
*** |
Аліса Бейлі СВІДОМІСТЬ АТОМА
АЛІСА БЕЙЛІ СВІДОМІСТЬ АТОМА *** ЛЕКЦІЯ III. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМИ, АБО ГРУПОВА ЕВОЛЮЦІЯ ЛЕКЦІЯ IV. ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДИНИ, МИСЛИТЕЛЯ
***
ПЕРЕДМОВА Представлені тут лекції [5] були прочитані у Нью-Йорку минулої зими. Метою цієї серії було надати своїм слухачам свідчення науки про відношення матерії та свідомості; дати можливість слухачам спостерігати ідентичний прояв цих відносин та певних основних законів у послідовно вищих станах буття, і таким чином донести до них усвідомлення універсальності еволюційного процесу та його актуальності; і дещо розібратися з природою розширених станів свідомості та розширеного життя, до якого рухається все людство. Таким чином, лекції мали слугувати вступом до більш детального вивчення та застосування законів життя та людського розкриття, загалом охоплених терміном "окультизм". Зауважимо, що в цій серії є багато повторень – кожна наступна лекція коротко розглядає питання, висвітлені в попередніх. Оскільки новачки були присутні на кожній лекції в серії, було визнано необхідним при кожній нагоді представляти загальне панорамне бачення предмету та причини [6] цього. Подальша користь такого підходу полягала у закріпленні свідомістю слухачів окремих з цих основних концепцій, які були новими для багатьох з них, і які допомогли їм зрозуміти і легко сприйняти подальше розширення теми. Представляючи лекції у формі книги, було доцільним зберегти повний текст лекцій. Ті, хто вже є студентом езотеричної мудрості, зможуть без труднощів слідувати за аргументацією цих лекцій. Однак тим, хто вперше береться за розгляд обговорюваних тут питань, повторення основних моментів може допомогти краще їх зрозуміти, і саме для цього класу читачів книга призначена в першу чергу. Аліса Бейлі
Напевно, [11] в історії думки ніколи не було періоду, який би повністю нагадував сучасність. Мислителі скрізь усвідомлюють дві речі, по-перше, що область таємниці ніколи раніше не була так чітко визначена, а по-друге, що в цю сферу стало потрапити легше, ніж це було досі; тому, можливо, її можна спонукати до розкриття деяких своїх таємниць, якщо дослідники всіх шкіл рішуче продовжать пошуки. Проблеми, з якими ми стикаємося, вивчаючи відомі факти життя та існування, піддаються більш чіткому визначенню, ніж досі, і хоча ми не знаємо відповідей на наші запитання, хоча ми ще не знайшли вирішення наших проблем, хоча жодна панацея для вилікування бід світу нами ще не отримана, але сам факт, що ми можемо їх визначити, що ми можемо вказати напрямок, у якому лежить таємниця, і що світло науки, релігії і філософії було вилито на величезні масиви, які раніше [12] вважалися землями темряви, є запорукою успіху в майбутньому. Ми знаємо набагато більше, ніж, за винятком кількох кіл мудреців і містиків, знали п’ятсот років тому; ми відкрили так багато законів природи, хоча досі не можемо їх застосувати; і пізнання нами «речей такими, якими вони є» (я вибираю ці слова дуже свідомо) зробило величезний крок вперед. Тим не менш, таємничі землі ще чекають на відкриття, а наших проблем ще багато. Існує проблема нашого власного життя, яким би воно не було; існує проблема того, що в значній мірі називають «Не-Я» і що стосується нашого фізичного тіла, нашого оточення, наших обставин і умов нашого життя; якщо ми маємо інтроспективний погляд, виникає проблема нашого особливого набору емоцій, а також думок, бажань та інстинктів, за допомогою яких ми контролюємо дії. Є багато групових проблем; чому повинні існувати страждання, голод і біль? Чому весь світ має бути в полоні найстрашнішої бідності, хвороби, дискомфорту? Яка мета лежить в основі всього, що ми бачимо навколо, і яким буде результат світових справ, якщо розглядати їх як єдине ціле? Яка доля людського роду, яке його походження і що є ключем до його нинішнього стану? Чи існує більш, ніж це одне життя, і чи лише очевидне та матеріальне [13] має становити наш інтерес? Такі запитання в різні часи проходять через нашу свідомість і через розуми мислителів упродовж століть. Було багато спроб відповісти на них, і коли ми їх вивчаємо, то виявляємо, що надані відповіді поділяються на три основні групи, де пропонуються три основні рішення. Ось ці три рішення: По-перше, реалізм. Інша назва цієї школи – матеріалізм. Вона вчить, що «уявлення про зовнішній світ, яке ми маємо у свідомості, є істинним»; що речі є такими, якими вони здаються; що матерія та сила, як ми їх знаємо, є єдиною реальністю, і що людина не може вийти за межі відчутного. Вона повинна задовольнятися фактами такими, якими їх знає або такими, які їй підказує наука. Це цілком законний спосіб вирішення проблеми, але для декого із нас він невдалий, оскільки недостатньо ефективний. Відмовляючись займатися будь-чим, крім того, що можна довести і продемонструвати, цей метод зупиняється в тому самому місці, де читач питає: «Це так, але чому?» Він виключає з обчислень багато того, що є відомим і усвідомлюваним середньою людиною як істина, навіть якщо вона може бути не в стані пояснити, чому вона знає, що це правда. Люди повсюди визнають точність [14] фактів реалістичної школи та матеріальної науки, але в той же час вони вроджено відчувають, що в основі доведеного об’єктивного прояву лежить якась життєва сила та якась узгоджена мета, яка не може досліджуватись лише з точки зору матерії. По-друге, існує точка зору, яку, мабуть, найкраще можна назвати надприродністю. Людина починає усвідомлювати, що, можливо, врешті-решт речі не зовсім такі, якими вони здаються, і що залишається багато назрозумілого; вона пробуджується до усвідомлення того, що вона сама є не просто нагромадженням фізичних атомів, матеріальним відчутним тілом, але що в ній прихована свідомість, сила та психічна природа, які пов’язують її з усіма іншими членами людської родини та що є сила поза нею, яку вона змушена пояснити. Це те, що призвело, наприклад, до еволюції християнської та єврейської точки зору, яка передбачає існування Бога поза Сонячною системою, Який створив її, але Сам був стороннім для неї. Ці системи мислення вчать, що світ розвинувся Силою або Істотою, Яка побудувала Сонячну систему і Яка правильно керує світами, тримаючи наше маленьке людське життя в Своїй долоні та «любовно впорядковуючи» все відповідно до якоїсь прихованої мети, яку ми, з нашим обмеженим розумом, не можемо побачити, [15] тим більше зрозуміти. Це релігійна та надприродна точка зору, яка ґрунтується на зростаючій самосвідомості індивіда та на розпізнаванні ним власної божественності. Як і точка зору реалістичної школи, вона втілює лише часткову істину і потребує доповнення. Третій напрямок думки ми можемо назвати ідеалістичним. Він постулює еволюційний процес у всіх проявах і ототожнює життя з космічним процесом. Це повна протилежність матеріалізму і ставить надприродне божество, визначене релігієзнавцями, у позицію великої Сутності або Життя, Яке розвивається через і за допомогою Всесвіту, так само як людина розвиває свідомість за посередництва об’єктивного фізичного тіла. У цих трьох точках зору – відверто матеріалістичній, суто надприродній та ідеалістичній – у вас є три головні лінії думки, які були висунуті як пояснення космічного процесу; усі вони є частковими істинами, але жодна з них не є повною без інших; усі вони, якщо за ними слідувати поодинці, ведуть бічними шляхами та у темряву, а головна таємниця залишається нерозгаданою. Коли вони синтезовані, зведені разом і уніфіковані, вони втілюють, мабуть (я пропоную це просто як пропозицію) саме стільки еволюційної істини [16], скільки це можливо для людського розуму на сучасному етапі еволюції. Ми маємо справу з великими проблемами і, мабуть, втручаємося у високі та піднесені речі; ми проникаємо в регіони, які є визнаною сферою метафізики; і ми намагаємося підсумувати в кількох коротких лекціях те, що вміщають усі бібліотеки світу; отже ми замахнулись на неможливе. Усе, що ми можемо зробити, це коротко й побіжно розглянути спочатку один аспект істини, а потім інший. Все, що ми можемо здійснити, це окреслити основні лінії еволюції, вивчити їхній зв’язок однієї з одною і з нами самими як свідомими істотами, а потім спробувати змішати й синтезувати ті незначні дотупні нам знання, доки певне загальне уявлення про процес в цілому стане зрозумілішим. У зв’язку з усіма викладами істини ми маємо пам’ятати, що кожен з них зроблений з певної точки зору. Поки ми не розвинемо наші розумові процеси і не будемо здатні мислити як абстрактно, так і конкретно, ми не зможемо ані повністю відповісти на запитання: “що таке істина?”, ані виразити будь-який аспект цієї істини цілком неупереджено. Деякі люди мають ширший кругозір, ніж інші, і деякі здатні побачити єдність, що лежить в основі різних аспектів. Інші схильні думати, що їхній світогляд та інтерпретація єдино вірні. [17] Я маю надію в цих лекціях дещо розширити нашу точку зору. Сподіваюся, що ми прийдемо до розуміння того, що людина, яка цікавиться лише науковим аспектом і яка обмежується вивченням тих проявів, які є суто матеріальними, настільки ж зайнята вивченням божественного, як і її щиро віруючий релігійний брат, який займається лише духовною стороною; зрештою, як і філософ, зайнятий підкресленням дуже необхідного для нас аспекту інтелекту, який пов’язує матеріальний аспект з духовним і поєднує їх в одне ціле. Можливо, об’єднавши ці три лінії науки, релігії та філософії, ми зможемо отримати практичне знання істини, як вона є, пам’ятаючи водночас, що «істина лежить у нас самих». Жодна людина не спроможна виразити істину в повній мірі, і єдина мета думки полягає в тому, щоб дати нам можливість будувати для себе конструктивно та працювати в ментальній матерії. [18] Я хочу окреслити план цієї лекції, закласти основу для наших майбутніх лекцій і торкнутися основних ліній еволюції. Лінія, яка є найбільш очевидною, обов’язково стосується еволюції речовини-субстанції, вивчення атома та природи атомної матерії. В наступній лекції ми торкнемося цього. Наука має багато що розповісти нам про еволюцію атома, і за останні п’ятдесят років вона пройшла довгий шлях від позиції минулого (дев’ятнадцятого) століття. Тоді атом розглядався як неподільна одиниця речовини; тепер на нього дивляться як на центр енергії, або електричної сили. Від еволюції субстанції ми дуже природно переходимо до еволюції форм або скупчень атомів, і тоді нам відкривається цікавий розгляд форм, відмінних від суто матеріальних, – форм, що існують у тоншій субстанції, таких як форми мислення, расові форми, форми організацій. У цьому подвійному дослідженні буде наголошено на одному з аспектів божества, якщо ви вирішите використовувати термін «божество», або на одному з проявів природи, якщо ви надаєте перевагу цьому менш сектантському вислову. Потім ми перейдемо до розгляду еволюції інтелекту або чинника розуму, який працює як упорядкована мета в усьому, що ми бачимо навколо себе. Це відкриє нам світ, який рухається своїм шляхом не сліпо, а має за собою певний план, узгоджену схему, організовану концепцію, яка проявляється за допомогою матеріальної форми. Однією з причин, чому речі здаються нам такими складними для розуміння, є те, що ми перебуваємо в розпалі перехідного періоду, а план поки що недосконалий; ми занадто близькі до механізму, будучи невід’ємною частиною цілого. [19] Ми бачимо трохи щось тут, і ще трохи там, але вся велич ідеї нам не очевидна. Ми можемо мати бачення, у нас може бути високий момент одкровення, але коли ми контактуємо з реальністю з усіх боків, ми ставимо під сумнів можливість матеріалізації ідеалу, оскільки розумний зв’язок між формою та тим, що її використовує, здається таким далеким від налаштованості. Визнання чинника інтелекту неминуче приведе нас до роздумів про еволюцію свідомості в її багатьох формах, починаючи від тих типів свідомості, які ми вважаємо долюдськими, через людські, аж до тієї, яка може бути логічно постульованою як надлюдська свідомість (навіть якщо це не можна продемонструвати). Наступними питаннями, які постануть перед нами, будуть: «Що лежить в основі всіх цих факторів? Чи існує за об’єктивною формою та одушевляючим її інтелектом еволюція, яка відповідає «Я», Его людини? Чи існує в природі та в усьому, що ми бачимо навколо себе, досягнення мети індивідуалізованої самосвідомої Істоти?» Якщо існує така Істота і таке фундаментальне існування, ми повинні мати змогу певною мірою побачити ЇЇ розумну діяльність і спостерігати за ЇЇ планами, що реалізуються. Навіть якщо ми не можемо довести, що Бог є, і що Божество існує, можна принаймні сказати, що гіпотеза про те, що Він існує, є розумною, [20] раціональним припущенням та можливим ключем до усіх таємниць, які ми бачимо навколо себе. Але для цього необхідно продемонструвати, що існує розумна мета, яка діє через форми будь-якого роду, через раси та нації, і через усе, що ми бачимо проявленим в сучасній цивілізації; необхідно буде продемонструвати кроки, здійснені для цієї мети, і поступовий розвиток плану, і з цієї демонстрації ми, можливо, зможемо побачити, що нас чекає на наступних етапах. Давайте на хвилину поміркуємо, що ми маємо на увазі під словами «еволюційний процес». Вони постійно використовуються, і пересічній людині добре відомо, що слово «еволюція» передбачає розкривання зсередини назовні та розгортання з внутрішнього центру, але нам потрібно чіткіше визначити цю ідею і таким чином отримати кращу концепцію. Одне з найкращих визначень еволюції це: «розкривання постійно зростаючої сили реагувати». Тут ми маємо визначення, яке дуже просвітлює, оскільки ми розглядаємо матеріальний аспект прояву. Воно містить в собі концепцію вібрації та реакції на вібрацію, і хоча нам, можливо, з часом доведеться відкинути термін «матерія» та запропонувати інший термін на кшталт «центр сили», ця концепція все ще актуальна, і відгук центру на стимуляцію стане ще більш очевидним [21]. При розгляді людської свідомості це визначення має справжню цінність. Воно вміщає в себе ідею поступово зростаючого усвідомлення, розвитку відгуку суб’єктивного життя на навколишнє середовище, і це зрештою веде нас вперед і вгору до ідеалу об’єднаного Існування, яке буде синтезом усіх ліній еволюції та до концепції центрального Життя, або сили, що поєднує та утримує всі одиниці, які розвиваються, незалежно від того, чи є вони одиницями матерії, такими як атом хіміка та фізика, чи одиницями свідомості, такими як людські істоти. Це еволюція, процес, який розгортає життя всередині всіх одиниць, спонукає їх до розвитку, що врешті-решт веде до об’єднання всіх одиниць та всіх груп, поки не отримається сукупність прояву, яку можна назвати Природою або Богом, і яка є сукупністю всіх станів свідомості. Це Бог, на Якого посилається християнин, коли каже: «Ми в Ньому живемо, і рухаємося, і існуємо»; це сила, або енергія, яку визнає вчений; і це універсальний розум, або Наддуша філософа. Це, знову ж таки, розумна Воля, яка контролює, формулює, пов’язує, конструює, розвиває і доводить усе до остаточної досконалості. Це та Досконалість, яка притаманна самій матерії, і тенденція, яка прихована в атомі, в людині й у всьому, що існує. Така інтерпретація [22] еволюційного процесу розглядає його не як результат зовнішнього Божества, яке вливає Свою енергію та мудрість у світ, що очікує, а скоріше як щось приховане в самому цьому світі, що лежить приховане в серці хімічного атома, у серці самої людини, планети та Сонячної системи. Це щось, що рухає все до мети, і є тією силою, яка поступово створює із хаосу порядок; кінцеву досконалість із тимчасової недосконалості; добро з видимого зла; і з темряви та лиха те, що ми одного дня визнаємо прекрасним, правильним та істинним. Це все те, про що ми мріяли та що уявляли в наші найвищі та найкращі моменти. Еволюція також була визначена як «циклічний розвиток», і це визначення приводить до думки, яку слід ґрунтовно зрозуміти. Природа постійно повторюється, доки не буде досягнуто певних цілей, конкретних результатів та відгуків на вібрацію. Саме через визнання цього досягнення можна продемонструвати розумну мету внутрішнього Існування. Метод, за допомогою якого це досягається, полягає в розрізненні або розумному виборі. У підручниках різних шкіл є багато слів, які [23] використовуються для того, щоб передати ту ж загальну ідею, наприклад «природний відбір» або «притягання та відштовхування». Будемо, по можливості, уникати технічних термінів, тому що вони використовуються однією школою для позначення одного, а іншою – для іншого. Якщо ми зможемо знайти слово, подібне за змістом, але не прив’язане до якогось конкретного напрямку думки, ми зможемо пролити нове світло на нашу проблему. Притягання й відштовхування в Сонячній системі – це лише розрізнювальна здатність атома або людини, яка демонструється на планетах і Сонці. Його можна знайти в атомах усіх видів; ми можемо назвати це адаптацією або здатністю одиниці розвиватися та адаптуватись до середовища через відкидання певних факторів і прийняття інших. Це проявляється в людині як свобода волі, або спроможність вибирати, а в духовній людині це можна розглядати як схильність до самопожертви, оскільки тоді людина обирає певний напрямок дій, щоб принести користь групі, до якої вона належить і відкидає те, що є суто егоїстичним. Нарешті ми могли б визначити еволюцію як упорядковану зміну та постійну мутацію. Це демонструється в безперервній активності одиниці чи атома, у взаємодії між групами та в нескінченному впливі однієї сили чи типу енергії на іншу. Ми вже побачили, що еволюція, чи то матерії, чи то інтелекту, чи то свідомості чи то духу, полягає у постійно зростаючій здатності [24] реагувати на вібрацію, що вона прогресує через постійні зміни, шляхом практикування вибірковості або використанням розрізнюючої здатності, а також методом циклічного розвитку або повторення. Еволюційний процес можна загалом розділити на три характерних етапи, що відповідають етапам у житті людини: дитинство, підлітковий вік і зрілість. Що стосується людини, ці стадії можна простежити в людській одиниці або в расі, і в міру того, як цивілізації проходять і розширюються, безсумнівно, стане можливим простежити ту саму потрійну ідею в людстві в цілому, і таким чином з’ясувати мету Божественного, досліджуючи його образ, або подобу, ЛЮДИНУ. Ми можемо виразити ці три стадії в більш наукових термінах та пов’язати їх із трьома школами думки, про які згадувалося раніше, вивчаючи стадії як 1. Стадія енергії атома. 2. Стадія групової узгодженості. 3. Стадія єдиного, або синтетичного, існування. Дозвольте прояснити, що я маю на увазі. Стадія енергії атома в основному стосується матеріальної сторони життя і відповідає періоду дитинства в житті людини або раси. Це час реалізму, напруженої активності, розвитку в першу чергу через активні дії, або чистого егоцентризму та егоїзму. Це створює [25] матеріалістичну точку зору і неминуче веде до егоїзму. Це передбачає розпізнання атома як повністю автономного, а також людських одиниць як тих, що мають окреме життя, відділене від усіх інших одиниць і без взаємозв’язків з іншими. Таку стадію можна побачити в малорозвинених рас світу, у маленьких дітей і в тих, хто мало розвинений. Зазвичай вони егоцентричні; їхня енергія зосереджена на власному житті; вони зайняті об’єктивним і тим, що відчутно; їм властивий необхідний і захисний егоїзм. Це найнеобхідніший етап у розвитку та збереженні раси. З цього егоїстичного атомарного періоду виростає інший етап, етап групової узгодженості. Це передбачає побудову форм і видів, поки не буде отримано щось узгоджене та індивідуалізоване саме по собі як ціле, але що складається з багатьох менших індивідуальностей і форм. У зв’язку з людиною це відповідає її пробудженню усвідомленої відповідальності та розпізнання нею свого місця в групі. Для цього потрібна здатність з боку людини визнавати Життя, яке більше за неї, незалежно від того, чи це життя називається Богом, чи воно просто розглядається як життя групи, складовою одиницею якої є людина, як тієї великої Ідентичності, частиною якої є кожен з нас. Це відповідає школі думки, яку ми [26] назвали надприродною, і на зміну якій з часом повинна прийти точніша та ширша концепція. Як ми вже бачили, перша або атомарна стадія розвинулась через егоїзм або егоїстичне життя атома (чи то атом речовини, чи то атом людини); друга стадія зростає до досконалості шляхом самопожертви одиниці на благо багатьох, а атома – групі, в якій він займає місце. Цей етап є тим, про що ми поки що мало знаємо, і що ми часто уявляємо і на що сподіваємося. Третій етап ще далеко попереду, і багато хто може вважати його марним мріянням. Але деякі з нас мають бачення, яке, хоч зараз недосяжне, логічно можливе, при умові, що наші припущення вірні і наш фундамент правильно закладений. Це те, що існування – єдине ціле. Будуть існувати не лише окремі одиниці свідомості, не тільки диференційовані атоми всередині форми, буде не тільки група, що складається з безлічі ідентичностей, але існуватиме сукупність усіх форм, усіх груп і усіх станів свідомості, змішаних, об’єднаних і синтезованих у досконале ціле. Це ціле ви можете назвати Сонячною системою, або назвати природою або ж ви можете назвати його Богом. Назви не мають значення. Цей етап відповідає дорослій стадії людини; він аналогічний періоду зрілості та етапу, на якому людина повинна мати певну мету [27] і життєве завдання, а також чіткий план, який вона розробляє за допомогою свого інтелекту. Я хочу, наскільки зможу, показати, що щось подібне відбувається і в Сонячній системі, і на планеті, і в людській родині, і в атомі. Я вірю, що ми зможемо довести, що в основі всього лежить інтелект; що після поділу відбувається об’єднання, створене шляхом змішування та злиття в групову формацію, і що врешті-решт з багатьох груп виникне єдине досконале, повністю свідоме ціле, що складається з міріад окремих ідентичностей, одушевлених однією метою та однією волею. Якщо це так, то який наступний практичний крок вперед для тих, хто прийшов до цього усвідомлення? Як ми можемо практично застосувати цей ідеал у своєму власному житті та визначити наш безпосередній обов’язок, щоб ми могли брати участь і свідомо розвивати цей план? У космічному процесі ми маємо свою крихітну частку, і кожного дня його активності ми маємо виконувати свою роль з інтелектуальним розумінням. Безумовно, нашою першою метою має бути самореалізація через практику розрізнення; ми повинні навчитися самостійно ясно мислити, формулювати власні думки та оперувати власними розумовими процесами; ми повинні знати, що ми думаємо і чому ми так думаємо, з’ясовувати значення групової свідомості через вивчення закону жертовності. Мало того, що ми повинні [28] пройти через первинну дитячу стадію егоїзму (і, безперечно, це має залишитися позаду), не тільки навчитися розрізняти реальне та нереальне завдяки практиці розрізнення, але докладати зусиль, щоби перейти від цього до чогось значно кращого. Для нас найближчою метою має бути пошук групи, до якої ми можемо належати. Ми не належимо дo всіх груп, ми також не можемо свідомо визначити своє місце в єдиному великому Тілі, але ми можемо знайти певну групу, в якій для нас є місце, групу людей, з якими ми можемо взаємодіяти і співпрацювати, якогось брата або братів, яким ми можемо допомагати і сприяти. Це в дійсності передбачає свідомий контакт з ідеалом братерства, і – поки ми не еволюціонуємо до стадії, коли наша концепція є універсальною – це означає пошук конкретної спільноти братів, яких ми зможемо любити і допомагати за допомогою закону жертовності та шляхом трансмутації егоїзму в любляче служіння. Так ми зможемо співпрацювати для досягнення загальної мети та брати участь у виконанні місії групи.
* * *
ЛЕКЦІЯ II. ЕВОЛЮЦІЯ СУБСТАНЦІЇ Очевидно, [31] що в такій серії лекцій, як ця, було б неможливо належним чином розглянути цю величезну тему, навіть якби я була готовою читати лекції з такого принципово наукового питання. Знову ж таки, якби наукові висновки щодо еволюції матерії були однозначними, тема навіть тоді була б надто великою для розгляду, але чіткі наукові висновки відсутні, і, отже, це ще більше ускладнює предмет. Тому я хочу попередньо заявити, що моя мета полягає в тому, щоб говорити передусім для тих, хто не має жодної наукової підготовки, і дати їм загальну концепцію загальноприйнятих ідей. Тому я хочу зробити деякі припущення, які можуть бути корисними, щоб налаштувати наш розум на цю велику проблему матерії. Зазвичай, при дослідженні субстанційного аспекту прояву, він розглядається як окрема річ, і лише останнім часом те, що можна було би назвати «психологією матерії», починає цікавити свідомість громадськості завдяки дослідженням та висновкам вчених з ширшим світоглядом. [32] В попередній лекції я спробувала, широко й узагальнено, вказати, що існує три лінії підходу до вивчення матеріального всесвіту. Існує лінія, яка розглядає лише матеріалістичний аспект і займається лише тим, що можна побачити, що є відчутним і що можна довести. Друга лінія – надприродність, яка визнає не стільки матеріальний бік речей, скільки той, що називається божественним; вона має справу з життєвою стороною та з духовним аспектом, розглядаючи це Життя як силу, яка є сторонньою для Сонячної системи та людини, і позиціонуючи цю силу як великого творчого Агента, Який створює та керує об’єктивним Всесвітом, але все ж перебуває поза ним. Можна побачити, що ці два напрямки думки підтримуються з одного боку відверто матеріалістичним вченим, а з протилежного полюсу – ортодоксальним християнином і деїстом будь-якої віри. Далі я вказала третю лінію підходу до проблеми, і ми назвали її ідеалістичною концепцією. Він визнає матеріальну форму, але також бачить життя в ній і постулює Свідомість або Розум, які розвиваються за допомогою цієї зовнішньої форми. Це те, на чому я наголошуватиму в цих лекціях. Зрештою, жоден оратор не в змозі повністю відмежуватися від власної точки зору, і в цих розмовах я поставила собі завдання працювати в цьому третьому напрямі, оскільки для мене він [33] синтезує два інші та додає певні поняття, які створюють узгоджене ціле, коли зливаються з двома іншими. Вам вирішувати, чи ця третя точка зору є логічною, обґрунтованою та ясною. Найпоширенішим фактом у житті для всіх нас є факт матеріального світу – того світу, який ми можемо сприймати та контактувати з ним за допомогою п’яти відчуттів, і який метафізики називають «не-я», це той світ, який є об’єктивним для кожного з нас. Як ми всі знаємо, робота хіміків полягає у зведенні всіх відомих речовин до їхніх найпростіших елементів, і ще недавно вважалося, що це було задовільно виконано. У висновках хіміка число відомих елементів було від сімдесяти до вісімдесяти. Однак близько двадцяти років тому (у 1898 році) було відкрито новий елемент, який назвали радієм, і це відкриття повністю перевернуло уявлення світу про матерію та речовину. Якщо ви звернетеся до підручників минулого століття або пошукаєте старі словники, наприклад, шукаючи визначення атома, ви зазвичай знайдете цитати Ньютона. Він визначив атом як «тверду, неподільну, остаточну частинку», щось, що не піддається подальшому поділу. Це вважалося основним атомом у Всесвіті, і він був названий вченим вікторіанської епохи «наріжним каменем Всесвіту»; [34] вчені вважали, що досягли межі в своїх дослідженнях, і що відкрили те, що лежить позаду будь-якого прояву та самої об’єктивності. Але коли радій та інші радіоактивні речовини були відкриті, довелося зіткнутися з абсолютно новим аспектом ситуації. Стало очевидним, що те, що вважалося кінцевою частинкою, зовсім не було такою. Оскільки ви тепер маєте визначення атома (я цитую зі Стандартного словника), воно звучить так: «Атом – це центр сили, фаза електричного явища, центр енергії, активний завдяки власній внутрішній структурі, і виділяє енергію, або тепло, або випромінювання». Отже, атом є (як передбачив лорд Кельвін у 1867 році) «вихровим кільцем», або центром сили, а не частинкою того, що ми розуміємо як відчутну речовину. Зараз доведено, що ця остаточна частинка матерії складається з позитивного ядра енергії, оточеного – так само, як сонце планетами – багатьма електронами або негативними корпускулами, таким чином підрозділяючи атом ранньої науки на численні менші тіла. Елементи відрізняються відповідно до кількості та розташування цих негативних електронів навколо свого позитивного ядра, і вони обертаються або рухаються навколо цього центрального заряду електрики, як наша планетарна система обертається навколо Сонця. Професор Содді [35] в одній зі своїх останніх книг зазначив, що в атомі можна побачити цілу Сонячну систему – можна розпізнати центральне Сонце з планетами, що обертаються навколо нього. Кожному з нас очевидно, що коли це визначення атома розглядається і вивчається, перед нами постає абсолютно нова концепція речовини. Таким чином, догматичні твердження більш не придатні, оскільки зрозуміло, що, наступне відкриття може виявити, що самі електрони є світами всередині світів. Цікаву думку в цьому дусі можна знайти в книзі одного з наших наукових мислителів, у якій він припускає, що ми можемо розділити й сам електрон на те, що він називає «психонами», і таким чином потрапити в сфери, які наразі не вважаються фізичними. Можливо, це лише мрія, але я хочу наголосити на тому, що ми навряд чи знаємо, де ми перебуваємо в науковій думці, так само, як і в релігійному та економічному світі. Все переживає період переходу; старий порядок змінюється; старий погляд на речі виявляється хибним або неадекватним; старі вирази думки здаються марними. Все, що мудра людина може зробити зараз, це зберегти власну думку, визначивши для себе те, що для неї є істиною, а потім спробувати синтезувати [36] цей окремий аспект універсальної істини з тим аспектом, якого притримується інша людина. Таким чином, атом можна розглядати подільним на електрони, і тоді його можна досліджувати в термінах сили або енергії. Коли у вас є центр енергії або активності, ви бачите два аспекти; по-перше, у вас є те, що є причиною руху або енергії, і по-друге, є те, що насичують енергією або спонукають до дії. Це підводить нас безпосередньо до сфери психології, оскільки енергія чи сила завжди розглядаються як якість, а там, де є якість, ви насправді розглядаєте сферу психічних явищ. При розгляді речовини використовуються певні терміни, які постійно з’являються і щодо яких існує велике різноманіття трактувань. Переглядаючи минулого тижня одну наукову книгу, я була неприємно вражена твердженням автора про те, що атом хіміка, фізика, математика та метафізика – це чотири абсолютно різні речі. Це ще одна причина, чому не можна бути догматичним у розгляді цих питань. Тим не менш, справедливо це чи ні, у мене є дуже чітка гіпотеза, яку я можу висунути вам. Коли ми говоримо про радій, ми, цілком імовірно, заходимо в царство ефірної субстанції, область ефіру або протилу. Термін «Протил» був запропонований сером Вільямом Круксом і визначений ним так: [37] «Протил – це слово, аналогічне протоплазмі, для вираження ідеї первісної матерії, яка існує ще до початку еволюції хімічних елементів. Слово, яке я наважився використати для цієї мети, складене з грецького слова «раніше ніж» і «матеріал, з якого зроблені речі» . Отже, ми відкидаємо концепцію матерії назад до того місця, де її завжди розташовувала східна школа, до споконвічної речовини, до того, що орієнталіст називає «первісним ефіром», хоча ми завжди повинні пам’ятати, що ефір науки значно, значно віддалився від первинного ефіру східного окультиста. Ми повертаємось до того нематеріального дечого, що є основою об’єктивного, яке ми з вами можемо бачити, торкатися та використовувати. Слово «субстанція» означає «те, що лежить в основі» або «те, що лежить позаду речей». Отже, все, що ми можемо припустити у зв’язку з ефіром простору, це те, що він є середовищем, у якому енергія чи сила функціонує або виявляє себе. Коли ми говоримо в цих лекціях про енергію та силу, а також про матерію та субстанцію, ми можемо розділити їх у своїй свідомості таким чином: коли ми говоримо про енергію та субстанцію, ми розглядаємо те, що ще є нематеріальним, а термін сила ми використовуємо у зв’язку з матерією, коли маємо справу з тим аспектом об’єктивності, який вивчають наші вчені. Субстанція – це ефір в одній з його багатьох градацій, і це те, що лежить позаду самої матерії. [38] Коли ми говоримо про енергію, має бути те, що пробуджує енергію, те, що є джерелом енергії та джерелом тієї сили, яка проявляється в матерії. Звідки береться ця енергія і що це? Вчені все чіткіше усвідомлюють, що атоми володіють якостями, і було б цікаво, якби взяти різні наукові книги, що стосуються теми атомної матерії, і занотувати ті чисельні та різноманітні терміни, які також можна було би використати і до опису якостей людини. Я спробувала це зробити, і завдяки цьому багато прояснилось. Перш за все, як ми знаємо, про атом говорять, що він володіє енергією і здатністю змінювати один вид активності на інший. Один автор зауважив, що «абсолютний інтелект вібрує через кожен атом світу». У зв’язку з цим я хочу звернути увагу на те, що Едісон, в своєму інтерв’ю «Harper’s Magazine» за лютий 1890 року, і що розширено в «Scientific American» за жовтень 1920 року, сказав наступне: «Я не вірю, що матерія є інертною, на яку діє зовнішня сила. Мені здається, що кожен атом оволодів певною кількістю примітивного інтелекту. Подивіться на тисячі способів, якими атоми водню поєднуються [39] з атомами інших елементів, утворюючи найрізноманітніші речовини. Ви хочете сказати, що вони роблять це без розуму? Атоми в гармонійному та корисному співвідношенні набувають красивих чи цікавих форм та кольорів, або видають приємний аромат, ніби виражаючи своє задоволення... Зібрані разом у певні форми, атоми утворюють живі організми нижчого порядку. Нарешті вони поєднуються в людині, яка представляє загальний інтелект усіх атомів». «Але звідки цей інтелект спочатку?» – запитав журналіст. «Від якоїсь сили, більшої за нас», – відповів Едісон. «Тож ви вірите в розумного Творця, особистого Бога?» «Звичайно. На мій погляд, існування такого Бога можна довести хімією». У великому інтерв’ю, процитованому в Scientific American, Едісон висунув низку найцікавіших припущень, з яких я виділила наступні: 1. Життя, як і матерія, незнищенне. 2. Наші тіла складаються з міріад нескінченно малих істот, кожна сама по собі є одиницею життя; так само, як атом складається з міріад електронів. 3. Людина діє як сукупність, а не як одиниця; тіло і розум виражають голос або думку живих сутностей. 4. Сутності життя будують за планом. [40] Якщо частину життєвого організму понівечити, вони вибудуються точно так, як і раніше.... 5. Наука визнає, що важко провести межу між неживим і живим; можливо, життєві істоти поширюють свою діяльність на кристали та хімікати... 6. Життєві істоти живуть вічно; так що принаймні в цій мірі вічне життя, на яке багато хто з нас сподівається, є реальністю. У своїй промові сер Кліффорд Оллбат, президент Британської медичної асоціації, про яку повідомляється в «Літературному дайджесті» від 26 лютого 1921 року, говорить про здатність мікроба здійснювати вибір, і зазначає: «Коли мікроб опиняється в тілі господаря, він може бути повністю в дисонансі або повністю в гармонії з будь-якою або всіма клітинами, до яких він наближається; в будь-якому випадку, імовірно, нічого хворобливого не станеться... Загроза хвороби виникне тоді, коли між цим мікробом і клітинами тіла в межах його сфери впливу гармонізація так і не відбудеться. Тепер є підстави припускати, що мікроб, наближаючись до клітини тіла на межі сфери його впливу, може намагатися причепитись до неї. Тоді він стане шкідливим. З іншого боку, клітини тіла можуть навчитися вібрувати в гармонії з мікробом, не допускаючи дисонансу; або між ними може відбуватися взаємний обмін і взаємодія адаптація... [41] «Але, якщо все так, то ми зіткнулися з дивовижною і далекосяжною здатністю, здатністю вибору, і ця здатність піднімається від абсолютного дна біології до вершини. Це – здатність визначати напрям свого розвитку, «самовизначення» або, якщо вам зручно, «розум». У 1895 році сер Вільям Крукс, один із найвидатніших вчених, прочитав цікаву лекцію перед групою хіміків у Великій Британії, у якій він торкнувся здатності атома вибирати свій власний шлях, відкидати та вибирати, і показав, що природний відбір можна простежити в усіх формах життя, від неподільного (як тоді вважалось) атома до всіх форм буття. В іншій науковій статті атом також розглядається як той, що має відчуття: «Нещодавня суперечка щодо природи атомів, які ми в тій чи іншій формі повинні розглядати основними чинниками всіх фізичних і хімічних процесів, здається, легко може бути вирішена завдяки концепції, згідно з якою ці найдрібніші скупчення маси володіють – як центри сили – стійкою душею, що кожен атом має відчуття та здатність до руху». Тіндаль також зазначив, що навіть самі атоми, здається, є «інстинктом з бажанням жити». Якщо ви візьмете ці різні якості атома – енергію, інтелект, здатність вибирати та відкидати, притягувати та відштовхувати, відчуття, рух і [42] бажання – ви отримаєте щось, що дуже схоже на психологію людини, лише в обмеженішому радіусі та меншій мірі. Чи не підійшли ми, таким чином, до того, що можна назвати «психікою атома»? Ми виявили, що атом є живою істотою, маленьким живим світом, і що всередині його сфери перебувають інші маленькі життя, і це майже тотожне тому, що кожен з нас є сутністю або позитивним ядром сили чи життя, утримуючи в своїй сфері впливу інші нижчі життя, тобто клітини нашого тіла. Те, що можна сказати про нас, певною мірою можна сказати і про атом. Давайте розширимо наше уявлення про атом трохи далі і торкнемося того, що може бути фундаментальною причиною, яка може містити вирішення світових проблем. Цю концепцію атома як позитивного носія енергії, що містить у своєму діапазоні активності свою полярну протилежність, можна поширити не лише на будь-який тип атома, але й на людину. Ми можемо розглядати кожну одиницю людства як людський атом, лише більшого розміру за хімічний атом. Він є центром позитивної сили, утримуючи на периферії своєї сфери впливу клітини власного тіла; він демонструє розбірливість, інтелект та енергію. Відмінність лише в ступені. Людина має ширшу свідомість і вібрує більшою мірою, ніж маленький атом хіміка. [43] Ми могли би розширити цю ідею і розглядати планету як атом. Можливо, на планеті існує життя, яке утримує субстанцію сфери та всі форми життя на ній як єдине ціле, і здійснює на них особливий вплив. Це може звучати як дика фантазія, однак, судячи з аналогії, у планетарній сфері може існувати Сутність, свідомість Якої так само далека від свідомості людини, як свідомість людини від свідомості атома хімії. Цю думку можна розвинути ще далі і поширити ідею атома на Сонячну систему. Там, у серці Сонячної системи, на Сонці, є позитивний енергетичний центр, який утримує планети у сфері свого впливу. Якщо інтелект є в атома; якщо всередині людини є інтелект; якщо на планеті є Розум, який контролює всі її функції, то хіба не логічно розширити цю ідею та припустити наявність ще більшого Розуму позаду цього великого атома, Сонячної системи? Зрештою, це підводить нас до точки зору, якої завжди дотримувався релігійний світ, тобто існування Бога або Божественної Істоти. Там, де ортодоксальний християнин з благоговінням сказав би Бог, вчений з таким же благоговінням сказав би Енергія; але вони обидва мали би на увазі те саме. [44] Там, де вчитель-ідеаліст говорив би про «Бога всередині» людської форми, інші з такою ж точністю говорили би про «енергетичну здатність» людини, яка спонукає її до фізичної, емоційної чи розумової діяльності. Скрізь можна знайти центри сили, і цю ідею можна поширити від такого центру сили, як хімічний атом, далі й вище через різні ступені та групи розумних центрів до людини, а звідти до Життя, яке проявляється через Сонячну систему. Таким чином демонструється дивовижне і синтезоване Ціле. Святий Павло, можливо, мав щось подібне на увазі, коли говорив про Небесну Людину. Під «тілом Христа» він, безсумнівно, має на увазі всі ті одиниці людської родини, які перебувають у сфері Його впливу, і які формують Його тіло, як сукупність фізичних клітин формує фізичне тіло людини. У ці дні релігійних потрясінь необхідно показати, що ці фундаментальні істини християнства є науковими істинами. Нам потрібно зробити релігію науковою. Існує дуже цікаве санскритське писання, якому багато тисяч років, яке я насмілюсь тут процитувати: «Кожна форма на землі та кожна частинка (атом) у космосі прагне у своїх зусиллях до самоутворення та наслідування моделі, закладеної для неї в Небесній Людині. Інволюція [45] та еволюція атома... мають усі один і той же об’єкт: цей об’єкт людина». Ви помітили, яку велику надію дає нам ця концепція? Кожен атом матерії, що демонструє прихований інтелект, здатність розпізнавати та вибирати, хоч і після багатьох еонів, але досягне того більш просунутого рівня свідомості, який ми називаємо людиною. Звісно, таким чином можна припустити, що людський атом просувається до деякого ще більшого усвідомлення і врешті-решт досягне стадії розвитку тих великих Сутностей, тілами яких є планетарні атоми; а ці Сутності, в свою чергу, досягнуть того всеосяжного стану свідомості, який ми називаємо Богом або Сонячним Логосом. Звичайно, це вчення логічне і практичне. Старий окультний припис, який говорив людині: «Пізнай себе, бо в тобі самому можна знайти все, що можна пізнати», досі залишається правилом для мудрого учня. Якби кожен із нас з наукової точки зору розглядав нас як центри сили, які тримають матерію наших тіл в радіусі нашого контролю і, таким чином, діють через них і в них, у нас була би гіпотеза, за допомогою якої можна було б інтерпретувати всю космічну схему. Якщо, як натякає Ейнштейн, уся наша Сонячна система є лише сферою, то правдивим виглядає висновок, що вона, у свою чергу, може бути всього лише космічним атомом; таким чином ми мали б місце в ще більшій схемі у якої є свій центр, навколо якого обертається наша система, як електрон [46] навколо атома. Астрономи сказали нам, що вся наша система, ймовірно, обертається навколо центральної точки на небі. Таким чином, основну ідею можна простежити вгору, через атом хіміка та фізика, через людину, через енергетичне життя планети, аж до Логосу, божества нашої Сонячної системи, Розуму або Життя, що лежить в основі будь-якого прояву або природи, і далі до якоїсь ще більшої схеми, в якій навіть наш Бог повинен зіграти Свою роль і знайти Своє місце. Це чудова картина, якщо це правда. Сьогодні я не маю змоги розглянути різні розвитки цього інтелекту, що оживляє всі атоми, але хочу побіжно розглянути метод їхньої еволюції, і це з людської точки зору (яка стосується нас найбільше), завжди пам’ятаючи – те, що є істинним щодо будь-якого окремого атома, має в тій чи іншій мірі бути істинним для всіх. Розглядаючи атоми Сонячної системи більш широко, охоплюючи і саму Сонячну систему, можна помітити дві речі: перша – це інтенсивне життя та діяльність самого атома та його внутрішня атомна енергія; а друга – це його взаємодія з іншими атомами – відштовхування одних і притягнення інших. Можливо, тоді ми можемо зробити висновок із цих фактів, що метод еволюції для кожного атома зумовлений двома причинами: внутрішнім життям [47] самого атома та його взаємодією чи зв’язком з іншими атомами. Ці два етапи очевидні в еволюції людського атома. Перше було підкреслено Христом, коли Він сказав: «Царство Боже всередині вас», таким чином вказуючи всім людським атомам на центр життя або енергії в них самих, і навчаючи їх, що з цього центру і через нього вони повинні розширюватися і рости. Кожен з нас усвідомлює, що зосереджений у собі, він розглядає все з власної точки зору, і зовнішні події цікаві здебільшого лише в тій мірі, в якій вони стосуються його самого. Ми маємо справу з речами, оскільки вони стосуються нас особисто, і все, що відбувається з іншими на певному етапі нашої еволюції, важливе лише тому, що стосується нас самих. Це сучасний етап, характерний для більшості людей; це період інтенсивного індивідуалізму, в якому концепція «я» має першочергове значення. Це містить в собі значну внутрішню діяльність. Другий спосіб зростання людського атома – це його взаємодія з усіма іншими атомами, і це те, що тільки починає усвідомлювати людський інтелект і чому він починає надавати ваги. Ми лише починаємо усвідомлювати відносну значимість конкуренції та співпраці і стоїмо на порозі усвідомлення того, що не можемо жити егоїстично й окремо від групи, до якої належимо; ми починаємо взнавати, що якщо наш брат затримується [48] і не досягає прогресу, і якщо інші людські атоми не вібрують належним чином, це впливає на кожен атом у спільному тілі. Жоден з нас не буде довершеним, доки всі інші одиниці не досягнуть свого найповнішого та найдовершенішого розвитку. Наступного тижня я трохи зупинюся на цьому при розгляді питання побудови форми. Сьогодні ввечері, закінчуючи цю лекцію, я лише прагну представити вам на розгляд оцінку того місця, яке кожен з нас займає в загальній схемі, і дати нам змогу усвідомити важливість взаємодії, яка відбувається між усіма атомами. Я прагну вказати на людську потребу знайти своє місце в групі, до якої ми природно належимо (в якій ми об’єднані, як електрони навколо позитивного заряду), і потім продовжувати виконувати свою роботу в цьому більшому атомі, групі. Це робить всю гіпотезу не просто дикою мрією, а практично застосовуваним ідеалом. Якщо правда, що всі клітини нашого тіла, наприклад, є електронами, які ми утримуємо разом, і якщо ми є оживляючою енергією у матеріальній формі, надзвичайно важливо, щоб ми визнали цей факт і діяли правильно та науково з цими формами та їхніми атомами. Це передбачає практичний догляд за фізичним тілом і мудре пристосування всієї нашої енергії до роботи, яку потрібно виконати, і до [49] природи нашої мети; це вимагає розумного використання тієї сукупності клітин, яка є нашим інструментом або знаряддям і нашою сферою прояву. Це те, про що ми поки що мало знаємо. Коли ця думка буде розвинута, і людина буде визнана центром сили, ставлення людей до своєї роботи та способу життя докорінно зміниться. Точка зору медицини, наприклад, зазнає змін, і люди вивчатимуть правильні методи використання енергії. Захворювань через незнання більше не буде існувати, а методи передачі сили будуть вивчатися і застосовуватися. Тоді ми станемо справді розумними атомами, якими ще не є. Знову ж таки, ми не тільки будемо практичними у поводженні з нашими матеріальними тілами, оскільки ми знаємо і розуміємо їхню будову, але й свідомо знайдемо своє місце в групі та спрямуємо нашу енергію на благо групи, а не, як зараз, для досягнення наших власних цілей. Багато атомів мають не тільки власне внутрішнє життя, але й випромінюють, і в міру того, як радіоактивність поступово ставатиме все більш зрозумілою, почнеться вивчення людини як центру активного випромінювання. Ми стоїмо в ці дні на порозі чудових відкриттів: ми наближаємося до чудового синтезу думки про світ; ми просуваємося до того періоду, коли наука і релігія прийдуть на допомогу одна одній, і коли філософія зробить свій внесок у розуміння істини. [50] Використання уяви часто відкриває чудове бачення, і якщо ця уява ґрунтується на суттєвих фактах і починається з логічної гіпотези, можливо, це приведе нас до розкриття деяких таємниць і вирішення деяких проблем, які зараз хвилюють світ. Якщо є речі, котрі для нас таємничі та незрозумілі, то це не через ту велику Сутність, Яка проявляється через нашу планету, і Яка розробляє певну мету і план, аналогічно до того, як ми з вами це робимо в нашому житті. Часом ми поміщаємо наш фізичний провідник в складні ситуації і створюємо у зв’язку з цим труднощі, які є водночас болісними та тривожними; враховуючи гіпотезу, над якою ми працюємо, логічним є припущення, що великий Розум нашої планети подібним чином поміщає усе Своє тіло прояву (до якого входить людська родина) у ситуації, які тривожать атоми. Звичайно, було б логічно припустити, що таємниця всього, що ми бачимо навколо, може бути прихована у волі та розумній меті того більшого Життя, Яке діє через нашу планету, як людина діє через своє фізичне тіло, і все ж сам Він, в свою чергу, є атомом у ще більшій сфері, в якій живе сонячний Логос, Розум, Який є сукупністю всіх менших життів.
* * *
ЛЕКЦІЯ III. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМИ АБО ГРУПОВА ЕВОЛЮЦІЯ [53] Сьогодні ввечері я хочу додатково зупинитися на основній ідеї єдності свідомості або інтелекту, розширивши концепцію попередньої лекції. Було сказано, що будь-яка еволюція йде від гомогеннсоті (однорідності), через гетерогенність, знову назад до однорідності, і було зазначено, що: «Еволюція – це постійно прискорюваний марш усіх частинок Всесвіту, який веде їх одночасно шляхом, всіяним руйнуваннями, але безупинним і безперервним, від матеріального атома до тієї універсальної свідомості, в якій реалізуються всемогутність і всезнання: одним словом, до повного усвідомлення Абсолютного Бога». Це походить від тих дрібних розділень, які ми називаємо молекулами й атомами, аж до їх сукупності, коли вони вбудовуються у форми; і продовжується шляхом побудови цих форм у більші форми, поки ви не отримаєте Сонячну систему в повному обсязі. Усе відбувається відповідно до закону, і еволюцією [54] атома керують ті самі основні закони, що й еволюцією Сонячної системи. Макрокосм повторюється в людині, мікрокосмі, а мікрокосм, в свою чергу, відображається у всіх менших атомах. Ці зауваження та попередня лекція стосуються передусім матеріального прояву Сонячної системи, але я в подальшому прагнутиму робити акцент головним чином на тому, що ми могли б назвати психічною еволюцією, або поступовою демонстрацією та еволюційним розкриттям суб’єктивного інтелекту або свідомості, що лежить за об’єктивним проявом. Як зазвичай, ця лекція міститиме в собі чотири розділи: - по-перше, ми розглянемо тему еволюційного процесу, який у цьому конкретному випадку є еволюцією форми або групи; - потім метод групового розвитку; - далі ми розглянемо етапи, які слідують протягом циклу еволюції; - і, нарешті, ми завершимо спробою бути практичними та отримати з наших висновків урок, який можна застосувати до повсякденного життя. Спочатку нам необхідно трохи розглянути питання про те, чим насправді є форма. Якщо ми звернемося до словника, то знайдемо таке визначення слова: «Зовнішня форма або конфігурація тіла». У цьому визначенні наголос робиться на її зовнішності, [55] відчутності та екзотеричному прояві. Ця думка також виявляється, якщо уважно вивчити кореневе значення слова «маніфестація». Воно походить від двох латинських слів, що означають «доторкнутися або взяти за руку» (manus – рука та fendere – торкнутися), і ідея, яка тоді прийшла в наш розум, полягає в наступній потрійній думці: те, що проявляється (маніфестує), можна відчути, контактувати та усвідомити як матеріальне. Проте в обох цих інтерпретаціях найважливіша частина концепції втрачена з поля зору, і ми повинні шукати точніше визначення. На мій погляд, Плутарх передає ідею прояву суб’єктивного через об’єктивну форму набагато яскравіше, ніж словник. Він каже: «Ідея – це істота безтілесна, яка не має існування сама по собі, але надає фігуру й форму безформній матерії і стає причиною прояву». Ось найцікавіше речення, яке має справжнє окультне значення. Це речення, яке заслуговує на уважне вивчення та розгляд, оскільки воно втілює концепцію, яка стосується не лише такого маленького прояву, як атом хіміка та фізика, але й усіх форм, створених з атомів, в тому числі проявів людської істоти і Божества Сонячної системи, того великого Життя, того всеосяжного, [56] універсального Розуму, того живого центру енергії та тієї великої охоплюючої свідомості, Яку ми називаємо Богом, Силою, Логосом, Існуванням, Яке виражає Себе через посередництво Сонячної системи. У християнській Біблії ту саму думку підтверджує св. Павло в листі до Церкви в Ефесі. У другому розділі Послання до Ефесян він говорить: «Ми Його творіння». Буквально правильний переклад з грецької: «Ми є його поемою або ідеєю», і думка апостола полягає в тому, що через посередництво кожного людського життя або в сукупності життів, які складають Сонячну систему, Бог через форму, якою б вона не була, розробляє ідею, конкретну концепцію чи детальну поему. Людина – це втілена думка, і ця ж концепція міститься у визначенні Плутарха. Спочатку у вас є ідея самосвідомої сутності, потім ви повинні розпізнати думку або мету, яку ця сутність прагне виразити, і, нарешті, у вас є тіло або форма, яка є послідовним результатом. Термін Логос, перекладений як Слово, часто вживається в Новому Завіті, коли йдеться про Божество. Видатним уривком цього є перший розділ Євангелія від Івана, де зустрічаються слова: «Спочатку було Слово, і Слово було [57] у Бога, і Слово було Бог». Розглянемо на хвилину значення виразу. Його дослівний переклад – «Слово», і його визначають як «об’єктивне вираження прихованої думки». Якщо ви візьмете будь-який іменник або подібне слово, наприклад, і вивчите його об’єктивне значення, ви побачите, що в розумі завжди передається певна думка, що містить мету, намір чи, можливо, якесь абстрактне поняття. Якщо цей самий метод дослідження розширити, щоб охопити ідею Божества або Логосу, то можна буде пролити багато світла на це складне питання прояву Бога, центрального Розуму, за допомогою матеріальної форми, чи це Його прояв через крихітну форму хімічного атома чи через Його гігантське фізичне тіло, яке ми називаємо Сонячною системою. У нашій лекції минулого тижня ми з’ясували, що існує одна річ, яку можна стверджувати щодо всіх атомів, і що вчені з усього світу почали визнавати одну відмітну характеристику. Доведено, що вони володіють ознаками розуму та елементарною формою інтелекту. Атом демонструє якість розрізнення, вибіркової сили та здатності притягувати чи відштовхувати. Може видатися дивним використання слова інтелект у зв’язку, наприклад, з атомом хімії, але, тим не менш, корінь цього слова ідеально втілює цю ідею. [58] Воно походить від двох латинських слів: inter – між і legere – обирати. Отже, інтелект – це здатність мислити або вибирати, обирати та розрізняти. Насправді це щось абстрактне, незрозуміле, що лежить в основі великого закону притягання й відштовхування, одного з основних законів прояву. Ця фундаментальна здатність інтелекту характеризує всю атомну матерію, а також керує побудовую форм або зчепленням атомів. Раніше ми мали справу з атомом як таким, але жодним чином не розглядали побудову з нього форм або тїєї сукупності форм, яку ми називаємо царством природи. Ми певною мірою розглянули істотну природу атома та основну характеристику його інтелекту та зробили наголос на тому, з чого побудовані всі різноманітні форми, які ми знаємо, – усі форми в мінеральному царстві, у рослинному царстві, у царстві тварин і в людському царстві. Сукупність всіх цих форм утворює повноту всієї відомої природи. Давайте тепер розширимо нашу ідею з окремих форм, які входять до складу будь-якого з цих чотирьох царств природи, і розглянемо їх як складові тієї ще більшої форми, яку ми називаємо самим царством, і, таким чином, розглянемо це царство як свідому одиницю, як однорідне ціле. Таким чином, кожне царство в природі можна розглядати [59] як забезпечення форми, через яку може проявлятися свідомість певного роду чи ступеня. Наприклад, сукупність тваринних форм утворює більшу форму, яку ми називаємо самим царством, і це тваринне царство так само займає своє місце в ще більшому тілі. Через це царство може шукати вираження свідоме життя, а через сукупність царств може шукати прояву ще більше суб’єктивне Життя. В усіх цих царствах, які ми розглядаємо – мінеральному, рослинному, тваринному та людському – ми знову маємо три фактори, звичайно, за умови, що основа наших міркувань правильна: по-перше, що початковий атом сам по собі є життям; по-друге, що всі форми побудовані з безлічі життів, і таким чином забезпечується узгоджене ціле, через яке суб’єктивна сутність виробляє мету; по-третє, що центральне життя всередині форми є її направляючим імпульсом, джерелом її енергії, початком її активності і тим, що утримує форму разом як єдність. Цю думку можна розвинути, наприклад, у зв’язку з людиною. Для цілей нашої лекції людину можна визначити як центральну енергію, життя або розум, які працюють через матеріальний прояв або форму, ця форма побудована з міріад менших життів. У зв’язку з цим у момент смерті часто [60] помічали цікаве явище; кілька років тому на це звернула мою увагу одна з найкращих хірургічних медсестер Індії. Довгий час вона була атеїсткою, але почала сумніватися в підґрунті свого невір’я після того, як кілька разів стала свідком цього явища. Вона сказала мені, що в момент смерті в кількох випадках вона бачила спалах світла, що виходив з маківки, і що в одному конкретному випадку (у дівчини, вочевидь, дуже високого духовного розвитку та великої чистоти і святості життя) кімната на мить була освітлена електрикою. Знову ж таки, нещодавно до кількох провідних представників медичної професії у великому місті Середнього Заходу звернувся зацікавлений дослідник із листом і запитав, чи не хотіли б вони повідомити про те, чи помічали вони якісь незвичайні явища в момент смерті. Декілька відповіли, що вони спостерігали синювате світло, яке виходило з верхівки голови, а один чи двоє додали, що почули клацання в області голови. В цьому останньому випадку ми маємо підтвердження сказаного в Екклезіасті, де згадується втрата срібного шнура або розрив того магнітного зв’язку, який об’єднує мешкаючу сутність або мислителя з його засобом вираження. В обох випадках, згаданих вище, очевидно можна побачити наочну демонстрацію відходу [61] центрального світла або життя, і, як наслідок, розпад форми, і розсіювання міріад менших життів. Тому декому з нас може видатися логічною гіпотеза, що подібно до того, як хімічний атом є крихітною сферою або формою з позитивним ядром, яке утримує обертові навколо нього негативні електрони, так і всі форми в усіх царствах природи є схожої структури, а відрізняються одна від одної лише ступенем свідомості чи інтелекту. Таким чином, ми можемо розглядати самі царства як фізичне вираження якогось великого суб’єктивного життя і логічними кроками прийти до визнання того, що кожна одиниця в людській сім’ї є атомом у тілі тієї більшої одиниці, яка була названа у Святому Письмі «Небесна Людина». Так ми нарешті приходимо до концепції, згідно з якою Сонячна система є лише сукупністю всіх царств і всіх форм, а також Тілом Істоти, Яка виражає Себе через неї та використовує її для досягнення певної мети та центральної ідеї. У всіх цих розширеннях нашої остаточної гіпотези можна побачити ту саму потрійність; Життя або Сутність, що проявляється через форму або безліч форм і демонструє розрізняльний інтелект. Неможливо глибоко дослідити метод, за допомогою якого будуються форми, або детально розглянути еволюційний процес, за допомогою якого атоми [62] об’єднуються у форми, а самі форми збираються в більшу єдність, яку ми називаємо царством природи. Цей метод можна коротко описати трьома термінами: - інволюція, або занурення суб’єктивного життя в матерію, метод, за допомогою якого внутрішня Сутність бере собі свій провідник вираження; - еволюція, або використання форми суб’єктивним життям, її поступове вдосконалення та остаточне звільнення ув’язненого життя; - і закон притягання й відштовхування, за яким матерія й дух скоординовані, завдяки чому центральне життя отримує досвід, розширює свою свідомість і завдяки використанню цієї конкретної форми досягає самопізнання й самоконтролю. Усе відбувається згідно з цим основним законом. У кожній формі ви маєте центральне життя або ідею, яка починаючи свій прояв, все більше і більше занурюється в субстанцію, одягаючись у форму, адекватну її потребам і вимогам, використовуючи цю форму як засіб вираження, а потім – з часом – звільняючись від цієї форми, щоб замінити її на більш придатну власним потребам. Таким чином, дух або життя просувається через кожну ступінь форми, доки не буде пройдено шлях повернення до початкової вихідної точки. У цьому сенс еволюції і тут прихована таємниця космічного втілення. Згодом дух звільняється від форми і досягає звільнення, збагатившись розвитком [63] психічної здатності і поступовим розширенням свідомості. Ми могли б поглянути на ці певні етапи і вивчити їх дуже побіжно. Маємо в першому випадку процес інволюції. Це період, протягом якого відбувається обмеження життя всередині форми або оболонки, і це довгий повільний процес, що охоплює мільйони і мільйони років. У цьому великому циклі бере участь кожен тип життя. Це стосується життя Сонячного Логосу, що проявляється через Сонячну систему. Це частина життєвого циклу планетарного Духу, що проявляється через таку сферу, як наша планета Земля; це включає те життя, яке ми називаємо людиною, і залучає на шлях своєї енергії крихітне життя, яке функціонує через атом хімії. Це великий процес становлення і те, що робить можливим існування та саме буття. Цей період обмеження, поступового посилення ув’язнення і все глибшого занурення в матерію змінюється періодом адаптації, під час якого життя і форма стають тісно взаємопов’язаними, а після цього настає період, коли цей внутрішній зв’язок стає досконалим. Тоді форма відповідає потребам життя і може бути використовувана. Потім, коли життя всередині зростає та розширюється, то паралельно з цим поступово кристалізується форма, яка перестає бути достатнім засобом вираження. Після кристалізації ми [64] маємо період розпаду. Обмеження, адаптація, утилізація, кристалізація та дезінтеграція – це стадії, які охоплюють життя сутності, або втіленої ідеї того чи іншого масштабу, яка прагне виразитись через матерію. Розглянемо цю думку у зв’язку з людиною. Процес обмеження можна побачити в набутті фізичної форми та в ті перші бунтарські дні, коли людина сповнена бажань, прагнень, устремлінь та ідеалів, які вона, схоже, не може виразити чи задовольнити. Потім настає період адаптації, під час якого людина починає використовувати те, що вона має, і якомога краще виражати себе через ті міріади нижчих життів і інтелектів, які складають її фізичне, емоційне та ментальне тіла. Вона наповнює енергією свою потрійну форму, змушуючи її виконувати свої веління та реалізовувати свої цілі, а отже, здійснювати свій план – на добро, чи на зло. Далі настає стадія, на якій людина використовує форму, максимально наскільки здатна, і досягає того, що ми називаємо зрілістю. Нарешті, на пізніших етапах життя ми маємо кристалізацію форми та усвідомлення людиною неадекватності цієї форми. Потім настає щасливе звільнення, яке ми називаємо смертю, той великий момент, коли «дух у в’язниці» виривається з обмежувальних стін своєї фізичної форми. Наші уявлення про смерть [65] були помилковими; ми дивилися на це явище як на великий і основний жах, тоді як насправді це великий порятунок, вхід у більш об’ємну сферу діяльності та звільнення життя від закристалізованої оболонки та неадекватної форми. Думки, подібні до цих, можуть бути розвинуті у зв’язку з усіма формами, а не тільки з тими, що пов’язані з фізичним тілом людини. Ці ідеї можна застосувати до форм правління, форм релігій і форм наукової чи філософської думки. Особливо цікаво це спостерігати у нашому нинішньому циклі. Усе перебуває в стані плинності; старий порядок змінюється, і триває перехідний період; старі форми в усіх сферах мислення розпадаються, але лише для того, щоб життя, яке дало їм існування, могло звільнитись й побудувати для себе щось більш задовільне і адекватне. Візьмемо, наприклад, стару релігійну форму християнської віри. Тут я маю вас попередити, щоб ви не зрозуміли мене неправильно. Я не намагаюся довести, що дух християнства є неадекватним, і я не прагну продемонструвати, що його перевірені та добре доведені істини є хибними. Я лише намагаюся зазначити, що форма, за допомогою якої цей дух прагне виразити себе, певною мірою виконала свою мету та демонструє свої обмеження. [66] Ті самі великі істини та ті самі базові ідеї вимагають більш адекватного засобу вираження. Християнським мислителям цього часу необхідно дуже ретельно розрізняти життєві істини християнства та закристалізовану форму теології. Життєвий імпульс дав Христос. Він проголосив ці великі та вічні істини і надіслав їх, щоб вони набули форми й задовольнили потреби стражденного світу. Вони були обмежені формою, і настав тривалий період, коли ця форма (релігійні догми і доктрини) поступово зростала і формувалася. Йшли століття, поки форма і життя пристосовувались одне до одного, а християнські ідеали виражали себе через цю форму. Тепер настав період кристалізації, і християнська розширювана свідомість вважає обмеження теологів неадекватними. Громіздке нашарування догм і доктрин, побудоване церковниками і богословами упродовж віків, має неминуче розпастися, але тільки для того, щоби життя всередині могло вивільнитись і побудувати для себе кращі, більш задовільні засоби вираження і, таким чином, виконати свою місію. У різних школах думки всюди можна побачити те саме. Усі вони висловлюють якусь ідею за допомогою певної [67] форми або набору форм, і нам дуже важливо пам’ятати, що потрійне життя всіх форм все-таки Єдине, хоча засоби вираження різноманітні і з часом перестають відповідати Його потребам. Яка ж тоді мета цього нескінченного процесу створення форм і цього поєднання менших форм? У чому причина всього цього і що виявиться метою? Звичайно, це розвиток якості, розширення свідомості, розвиток здатності до усвідомлювання, зростання здібностей психіки або душі, еволюція інтелекту. Звичайно, це поступова демонстрація основної ідеї або мети, яку ця велика Сутність, Яку ми називаємо Логосом, або Богом, розробляє через Сонячну систему. Це демонстрація Його психічних якостей, оскільки Бог є розумною Любов’ю, і виконання Його непохитної мети, оскільки Бог є розумною люблячою Волею. Для всіх градацій і типів атомів також є ціль і призначення. Є ціль для атома хімії; є точка досягнення людського атома, людини; планетарний атом також колись продемонструє своє основне призначення, і колись буде розкрито велику Ідею, що лежить в основі Сонячної системи. Чи можемо ми за кілька коротких моментів вивчення отримати чітке уявлення про те, якою [68] може бути ця мета? Можливо, ми зможемо отримати якесь широке, загальне уявлення, якщо підійдемо до теми з достатньою шанобливістю та проникливістю нашого погляду, завжди пам’ятаючи, що лише неосвічені догматизують і лише нерозумні зациклюються на деталях, розглядаючи ці величезні теми. Ми бачили, що атом хімії, наприклад, демонструє якість інтелекту; він виявляє ознаки розрізнювальний розуму та зачатки здатності вибирати. Таким чином крихітне життя в атомній формі демонструє психічну якість. Потім атом вбудовується в усі різні форми в різний час і на різних стадіях, і щоразу він дещо виграє відповідно до сили та життя сутності, яка одушевляє цю форму і зберігає її однорідність. Візьмемо, наприклад, атом, який бере участь в побудові форми в мінеральному царстві; він демонструє не лише розрізнювальний вибірковий розум, але й еластичність. В рослинному царстві присутні ці дві якості, але додається третя, яку можна назвати зародковим відчуттям. Початковий інтелект атома дещо отримав під час переходу від форми до форми та від царства до царства. Його чуйність на контакт і загальна обізнаність зросли. Коли ми перейдемо до вивчення еволюції свідомості, ми зможемо розглянути це більш детально; [69] все, що я намагаюся зробити в цій лекції, це показати, що в рослинному царстві форми, побудовані з атомів, виявляють не тільки розрізнювальний інтелект і еластичність, але також здатні почувати, або те, що в рослинному царстві відповідає емоції або почуттю, де емоція є зародком любові. Далі ми маємо тваринний світ, у якому тваринні форми виявляють не тільки всі вищезгадані якості, але до них додається інстинкт, або те, що колись розквітне в ментальний інтелект. Нарешті, ми підходимо до людини, яка виявляє всі ці якості в значно вищій мірі, оскільки четверте царство є макрокосмом для трьох нижчих. Людина демонструє розумну діяльність, вона здатна на емоції чи любов, і додала ще один чинник – розумну волю. Людина є божеством своєї маленької системи; вона не тільки свідома, але він самосвідома. Так само як і Логос, вона будує своє власне тіло прояву, лише в крихітному масштабі; вона керує своєю маленькою системою за допомогою великого закону притягання й відштовхування, так само як і Логос; і вона наповнює енергією та синтезує свою потрійну природу в узгоджену єдність. Як і Логос, вона є три в одному і один в трьох. У кожного атома Сонячної системи є майбутнє. Перед останнім атомом лежить така ж величезна мета, і в міру того, як еони спливають, [70] життя, що оживляє цей атом, проходитиме через усі різноманітні царства природи, поки не досягне своєї мети в царстві людей. Тепер цю ідею можна дещо розширити, і ми можемо розглянути ту велику Сутність, Яка є джерелом життя планети та Яка утримує всі різні царства природи у Своїй свідомості. Хіба не можливо, що досягнення Її інтелекту, який насичує сукупність усіх груп і царств, є метою людини, людського атома? Можливо, з плином часу ми опануємо сферу Її теперішнього усвідомлення, а для Неї, як і для всіх тих великих Життів, Які насичують планети Сонячної системи, стане можливим охоплення того величезного обсягу свідомості, який характеризує те велике Існування, Яке є одушевляючим Життям Сонячної системи. Може виявитись правдою, що серед різних ступенів свідомості, які простягаються від атома хіміка та фізика до Логосу Сонячної системи, немає ні прогалин, ні різких переходів, а завжди має місце поступове розширення та поступова еволюція від однієї форми прояву розуму до іншої, а життя всередині форми досягає нової якості завжди завдяки отриманню нового досвіду. Коли ми впустимо цю ідею в нашу свідомість, коли нам стане очевидним, що в основі всього лежить ціль і напрямок, [71] коли ми усвідомимо, що будь-яка подія є результатом свідомої волі якоїсь сутності, і що все відбувається згідно з її метою і наміром, тоді ми отримаємо ключ до себе та до всього, що відбувається навколо нас у світі. Якщо, наприклад, ми усвідомимо, що ми розбудовуємо наше фізичне тіло та піклуємося про нього, що ми здійснюємо контроль над своєю емоційною природою та є відповідальними за розвиток свого інтелекту, якщо ми усвідомимо, що ми є енергетичними чинниками всередині наших тіл, і що коли ми залишаємо ці тіла, вони руйнуються і розпадаються на частини; тоді, можливо, ми отримаємо ключ до того, що може робити одушевляюче Життя планети, коли Воно працює через будь-які форми (континенти, цивілізації, релігії та організації) на цій землі, до того, що сталося на Місяці, який зараз є формою, що розпадається, до того, що відбувається в Сонячній системі, і до того, що станеться в Сонячній системі, коли Логос зніме з Себе те, що для Нього є лише тимчасовою формою для прояву. Давайте тепер практично застосуємо ці думки. Ми живемо в такий період, коли всі форми мислення розпадаються, коли релігійне життя народів уже не таке, яким було раніше, коли всілякі догми та доктрини зазнають критики. Багато [72] старих форм наукової думки також розпадаються, а основи старих філософських підходів, здається, похитнулися. На нашу долю випав один із найважчих періодів світової історії, період, який характеризується розпадом націй, руйнуванням старих відносин і зв’язків і, вочевидь, неминучим крахом цивілізації. Ми повинні підбадьорювати себе, пам’ятаючи, що все це відбувається лише тому, що життя в цих формах стало настільки сильним, що форми ці перетворились для нього на в’язницю та обмеження; і ми маємо пам’ятати, що цей перехідний період є часом найбільших перспектив, які коли-небудь бачив світ. Тут немає місця для песимізму та відчаю, є лише найглибший оптимізм. Сьогодні багато хто засмучений і розгублений, адже фундамент захитався, дбайливо вирощені й ґрунтовно виплекані структури релігійної думки та переконань, а також філософських систем є під загрозою падіння, але наша тривога існує просто тому, що ми надто захоплені формою і надто зайняті нашою в’язницею, і якщо розпад розпочався, то лише для того, аби життя могло збудувати собі нові форми, і таким чином розвиватися далі. Робота руйнівника є такою ж справою Бога, як і робота будівельника, і великий бог руйнування повинен розбити й розсіяти форми, щоби робота будівельника [73] стала можливою, а дух отримав можливість ще адекватніше себе виражати. Багатьом із нас ці ідеї можуть здаватися незвичними, фантастичними та непереконливими. Але навіть якщо це лише гіпотези, вони можуть виявитися цікавими та дати нам можливий ключ до таємниці. Ми бачимо як руйнуються цивілізації, як похитнулися релігійні структури, як успішно атакують філософію, як похитнулися основи матеріальної науки. Зрештою, що таке цивілізації? Які бувають релігії? Що таке великі раси? Це просто форми, через які велике потрійне центральне Життя, Яке живить нашу планету, прагне Себе виразити. Подібно до того, як ми виражаємо себе через фізичну, емоційну та розумову природу, так і Воно виражає Себе через сукупність царств природи, а також через нації, раси, релігії, науки та філософії, які існують у світі на цей час. Оскільки Його життя пульсує у кожній частині Його істоти, ми як клітини та атоми в цьому більшому прояві проживаємо разом з Ним кожен Його перехідний період і переносимося разом з Ним з однієї стадії на іншу. З плином часу і розширенням нашої свідомості ми будемо все більше і більше пізнавати Його план, хід реалізації цього плану, і зрештою матимемо можливість співпрацювати з Ним у досягненні Його головної мети. [74] Підсумовуючи центральну думку цієї лекції: давайте спробуємо усвідомити, що не існує неорганічної матерії, але кожен атом є життям. Давайте усвідомимо, що всі форми є живими формами, і що кожна є лише засобом вираження для певної внутрішньої сутності. Спробуймо зрозуміти, що це так само вірно щодо сукупності всіх форм. Отже, ми маємо ключ до розуміння самих себе і, можливо, до розгадки таємниці Сонячної системи.
*** |
|
LECTURE IV. THE EVOLUTION OF MAN, THE THINKER [77] THIS is the fourth in the series of talks which we have had the past month, and perhaps by means of them we have been able to get an idea of one of the fundamental principles which underlie evolution, and which can be seen working out in the solar system. Let us first briefly recapitulate, in order that we may approach our subject to-night with certain ideas clearly formulated. We have seen that our interpretation of the processes of nature necessitates a threefold concept, which concerns itself with the life aspect, with the substance aspect, and with their close interrelation through the faculty of intelligence manifesting as consciousness of some kind or other. This interrelation will produce, finally, the perfected expression (through the medium of matter) of the conscious purpose of some indwelling entity. I seek to emphasise the fact that the goal of my endeavour is to put before you a hypothesis and a suggestion which may have within it the germ of a possible [78] truth, and which seems to some of us the clearest way of explaining the mystery of the universe. We have seen that the three parts of the one great whole are Spirit, or Life, manifesting through a second factor which we call substance or matter, and utilising a third factor, which we call the intelligence. In the gradual synthesis of these three component aspects of deity can be seen the evolution of consciousness. We next arrived at a more technical discussion of the subject of substance itself, dealing not with the differentiated substances or elements, but with the concept of a primordial substance, and endeavouring to get back as far as possible toward that which has been called by Sir William Crookes "protyle," or that which lies back of the tangible, or objective. We considered the atom, and found that its latest definition was that it was in reality a unit of force or energy consisting of a positive charge of electricity energising a number of negative particles. It became apparent to us that the tiny atom of the chemist and the physicist was within itself a solar system, with the same general conformation as the greater system, demonstrating a similar activity and governed by analogous laws. We found that it had a central sun, and that around this central sun, pursuing their definite orbits, might be seen the electrons. We noted, also, the fact that the elements differ [79] only according to the number and the arrangement of these electrons around the central positive charge. From this we passed on to the consideration of the soul, or the psyche, of the atom, and found that scientists recognise the truth that atoms themselves possess quality, show symptoms of mind or intelligence, and can discriminate, select, and choose.
We then proceeded to weave what appeared to be a fairy tale. We pictured the human being as an atom, and traced the resemblance of man to an atom; we found that he attracted and held within his sphere of influence the matter of his various bodies, mental, emotional, and physical, in exactly the same way as the electrons were held revolving around their central focal point. The idea proved capable of still further expansion, and we turned our attention to the planet, picturing it as similar in its nature to the human atom, and to the ultimate atom of substance, being but the expression of a life manifesting through a spheroidal form and working out an intelligent purpose. Then we reached our consummation, and viewed the solar system as a cosmic atom, energised by the life of the Logos. We have, therefore, under consideration, four kinds of atoms: - First, the atom of the chemist and physicist. - Secondly, the human atom, or man. [80] - Thirdly, the planetary atom, energised by a planetary Logos, or the Heavenly Man. - Fourthly, the solar atom, indwelt by the solar Logos, or the Deity. If we are right in our fundamental concept, if there is a grain of reality in our hypothesis, and if there is a substratum of truth in our idea of the atom from which the elements are compounded, it is to be recognised as a life working intelligently through the medium of a form. Then it can perhaps be proven that man is equally a life or centre of energy, manifesting through his bodies; then it can perhaps be demonstrated that a planet is also the medium of expression of a still greater centre of energy, and further, under the law of analogy, it may perhaps be proven at some distant time that there is a God or central life back of material nature, and an Entity Who functions consciously through the solar system.
At our last lecture we took up another phase of manifestation. We studied the atom itself, and considered it as it entered into relationship with other atoms, and through their mutual coherence formed groups or congeries of atoms. In other words, we considered the atom as it was built into the different forms in the various kingdoms of nature, and found that, in the process of evolution atoms themselves gravitate towards other and greater central points, becoming in their turn [81] electrons. Thus, every form is but an aggregate of smaller lives.
Very briefly then we touched upon the different kingdoms of nature, and traced the development of the soul or the psyche in all of them. Of the atom we have already predicated intelligence, or discriminative power, and we found that in the building up of forms in the mineral, vegetable, and animal kingdoms what we understand as sensation begins to appear, and we then have the rudiments of embryonic emotion, or feeling – the physical plane reflection of love. Thus we have one aspect of the threefold nature of God, intelligence demonstrating through the atom; and through the form we have the love, or attractive quality manifesting. This can also be expressed in the recognition that in these two aspects of the central divine life you have the third person of the Logoic Trinity co-operating with the second; you have the intelligent activity of divinity, or the Holy Spirit aspect, working in connection with the second aspect, or the Son, Who is the builder of forms. This is brought out in an interesting manner in Proverbs viii. where Wisdom cries aloud (Wisdom in the Old Testament representing the Christ aspect), and after pointing out that He was with God before ever there was creation, goes on to say that when "He appointed the foundations of the earth, then I [82] was by Him as the master worker or builder." Students would do well to study this chapter in connection with the ideas that we are here formulating, being careful to ascertain the exact translation.
We now come to the consideration of our subject for to-night, that of the evolution of man, the thinker. We shall see that in man comes in another aspect of divinity. Browning, in "Paracelsus," covers the subject that we have been considering in a most interesting manner, summing it up as follows: "Thus He (God) dwells in all, From life’s minute beginnings up at last To man – the consummation of this scheme Of being, the completion of this sphere Of life: whose attributes had here and there Been scattered o’er the visible world before, Asking to be combined, dim fragments meant To be united in some wondrous whole, Imperfect qualities throughout creation, Suggesting some one creature yet to make, Some point where all those scattered rays should meet Convergent in the faculties of man."
Having, therefore, discovered two aspects of divinity in the atom and in the form, we shall find the triplicity perfected in man. We have been told that man is made in the image of God, and we would therefore expect to see him reflecting [83] the threefold nature of the Logos. He must demonstrate intelligence, he must show forth love, and he must manifest will. Let us consider some of the definitions of man as found in the dictionary and elsewhere. The definition found in the Standard Dictionary is a profoundly uninteresting one, and is as follows: Man is "an individual of the human race," and then follows a long list of suggestive derivations of the word man, running through every known tongue, and concluding with the statement that many of them are improbable. That derivation which ascribes the definition of man to the Sanskrit root ’man,’ the one who thinks, is to my mind the most satisfying. Mrs. Besant, in one of her books, gives an exceptionally clear definition as follows: "Man is that being in whom highest spirit and lowest matter are linked together by intelligence." Man is here pictured as the meeting place for all the three lines of evolution, spirit, matter, and linking intellect; he is shown to be the one who unifies the self, the not-self, and the relation between them, and he is seen to be the knower, that which is known, and knowledge. What is the purpose of the intellect, or of knowledge? Surely its purpose is to adapt the material form to the need and requirements of the indwelling spirit, surely it is to enable the thinker within the body to utilise it intelligently, and for some definite purpose; and surely it exists [84] in order that the central energising unit may constructively control its negative aspect. We are all of us entities, ensouling a form, and through the intelligence endeavouring to utilise that form for a specific purpose which exists within the conscious will of the true self.
In a very old occult book – so old that the date of it cannot be ascertained – can be found a definition of man which is very illuminating, and in line with the thought that we are seeking to develop to-night. Man is there defined as "the Life and the lives." We have seen that the atom is a life, manifesting by means of the little sphere of which it is the centre. We have seen that all forms are an aggregate of lives, built up into the mineral, vegetable, and animal kingdoms. Now we can pass to the next stage on this great ladder of evolution, and we will then find that the human being is the logical sequence that grows out of all these earlier developments. First, the primordial stuff, essentially intelligent energy; next, atomic matter, in all its varying activity forming the elemental combination; then the form, the aggregate of these atoms, up to the dweller within the form, who is not only active intelligence, not only inherent attraction and love, but is also a purposeful will. This "dweller within" took possession of the form when it had reached a certain stage of preparedness, and when the component [85] lives had reached a certain vibratory capacity; he is now utilising it, and repeating, within his own sphere of influence, the work of the atom of matter; he demonstrates, nevertheless, not in one way, nor in two, but in three. In man, therefore, in deed and in truth, you have what the Christian would term the "image of God." For, as must be apparent to all thinkers, the only way in which we can know God is through the study of His nature, or His psychic quality. We know that God is intelligence, we know that He is love, or the great attractive force of the solar system, and we know that He is the great will or purpose back of all manifestation. In every Scripture in the world the Deity is pictured under these three aspects, and manifests through nature in this triple manner.
The evolution of substance is a thing of gradual growth; it is in time supplemented by the slow working out of the inner subjective quality of the life of God, and thus His essential nature is demonstrated. First, you have one aspect demonstrating, then another slowly appears, and finally the third can be seen, and you have the stupendous combination and consummation, the human being. He synthesises and blends the three aspects, uniting them in himself. He is the totality of the divine attributes, though as yet they are largely embryonic, and he has to repeat within his cycle [86] of evolution the identical processes that the atom itself has followed. Just as the atom pursues its own internal course, and just as it also has later to be drawn into and to merge and blend with other atoms in the formation of a group, so the human atom equally has to find his place within a greater form. Let us, therefore, consider for a little what is the method of the evolutionary process for a human being. We have seen that in him the three lines converge, and that he is a point of synthesis, with one aspect as yet predominant, that of the intelligence, with the second aspect of love-wisdom just beginning to make its presence felt, and with the highest aspect of spiritual will as yet purely embryonic.
We have, nearly all of us, been brought up in the belief in what is called "the fall of man." There are few these days who believe the story of the fall as it is given in the third chapter of Genesis, and we most of us credit it as having an allegorical interpretation. What is the occult truth underlying this curious story? Simply that the truth about the fall of the spirit into matter is conveyed by means of a picture to the infant mentality of man. The process of the converging of these lines is a twofold one. You have the descent into matter of the entity, of the central life, and the incarnation of spirit, and then you [87] have the working up, out of matter, of that life or spirit, plus all that has been gained through the utilisation of form. By experimenting with matter, by dwelling within the form, by the energising of substance, by the going out of the Garden of Eden (the place where there is no scope for necessary development), and by the wandering of the Prodigal Son in the far country, you have the various stages which are pictured in the Christian Bible where man makes the discovery that he is not the form, but that he is the one who utilises it. He is intelligence, and therefore he is made in the image of the third Person of the Trinity; he is love, and through him the love aspect of the Deity will some day perfectly manifest, and he will be able to say with his elder Brother, the Christ, in reply to the demand "Lord, show us the Father," that "he that hath seen me, hath seen the Father," for God is Love; and finally, through him the highest aspect, the will of God will become manifest, and he will be perfect, even as his Father in heaven is perfect.
Just as in the evolution of substance three stages could be seen – that of atomic energy, of group coherence, and of eventual synthesis – so in the, evolution of man will the same appear. You will have, in the early stages of human evolution, that which we might call the atomic stage, in which man comes to a gradual recognition that he is a [88] self-conscious unit, with an individuality all his own. Anyone who has brought up children knows that stage well. It can be seen in that constant utterance of "my, my, my," the stage of appropriation for himself, with no thought of any other self. Children are naturally, advisedly, and wisely selfish. It is the stage of the gradual recognition of separative existence, and of the utilisation ever more potently by the human atom of its own internal atomic force. The infant human being rebels against the enforced guardianship of those who seek to protect it, and considers itself sufficient unto itself. This can be seen in the individual and the race.
Then, as life goes on, the man passes out of the atomic stage to a higher and a better one, when he becomes cognisant of his group relationships, when he becomes aware that he has group responsibilities, and that he has functions to work out with other separate atoms. The group consciousness begins to make itself felt. Thus the human atom finds its place within the group, the larger unit to which it belongs, and the love aspect begins to show itself. The man has passed out of the atomic stage into that of group coherence.
Later comes the stage when the man begins to realise that he has not only responsibilities to the group, but that there is something greater still. [89] He realises that he is a part of a great universal life which underlies all groups, that he is not just a universal atom, that he is not just part of a group, but that, after merging his identity with the group – although never losing it – the group itself has to be blended again with the consciousness of that great Identity Who is the synthesis of them all. Thus he arrives at the final stage of intelligent appreciation of divine unity.
This triple idea can be found summed up in the Bible in a rather interesting phrase, where Jehovah says to Moses, the representative man, "I am that I am." If you split this verse into its three parts you have what I have been seeking to bring out to-night: First, the atomic consciousness, I AM; then the group, I AM THAT; a consciousness that he is not just a separated individual, not only a self-centred unit, not only a self-conscious entity, but that he is something still greater. Man then reaches the recognition which will lead him to sacrifice his identity in the service of the group, and to merge his consciousness in that of the group. Of such a conscious union we know practically nothing as yet. This is succeeded by the still greater stage, when I AM THAT I AM will be for us not an impossible ideal, and a visionary concept, but a fundamental reality, when man in the aggregate will recognise himself as an expression of the universal life, [90] and the group consciousness itself will be merged in that of the Aggregate of all groups.
We suppose, and we hope, that we are passing rapidly out of the atomic stage, and that our sphere of influence and interest is not bounded by our atomic wall, but that we are becoming (to use a now familiar term) radio-active. When this is the case we shall not be circumscribed and limited within our own shell, and the narrow confines of our own individual life, but we shall begin to radiate, and to contact other atoms, thus reaching the second stage, the attractive.
What, therefore, is the goal ahead for each one of us? What is the goal for these different atoms with which we are concerning ourselves? We are told in some of the old Eastern Scriptures, that the goal for the atom of substance is self-consciousness. What is, therefore, the goal for the human atom, who is already self-conscious, who is already individualised, and guiding himself by means of his will? What lies ahead for man? Simply the expansion of his consciousness to include the consciousness of the great life, or being, in whose body he is himself a cell. Our physical body is, for instance, made up of innumerable lesser lives, or atoms, each one of them separated from its neighbour, each one of them distinguished by its own inherent activity, and [91] each one forming a sphere which holds within its periphery other lesser spheres or electrons.
We have seen that man is the positive charge, and holds his multiplicity of atoms, or lesser lives, energised and bound together into coherent forms. At death, when the spirit aspect withdraws itself, the form disintegrates, and is dissolved, and these little conscious lives, having fulfilled their function, dissipate. The consciousness of the atom within the body is a very different thing to the consciousness of a man, and this we can realise with very little thought. If we concede that man is a cell in a greater sphere, may it not be possible that there is a consciousness which is to the man what his consciousness is to the cell in his body? Is it not possible that we may have ahead of us the achievement of that consciousness in the same sense as the atom of substance may some day achieve the consciousness of a human being? May it not be that this is what Browning had in his mind when he said: "Mankind, made up of all the single men; in such a synthesis the story ends." Here he holds up before us a concept of a greater Man, who is the synthesis or sumtotal of all the lesser units. Perhaps that synthesis may be the great Life or the planetary Entity Who lies back, of our planetary manifestation, and Who is the sumtotal of the group consciousness. I suggest that just as self-consciousness is the goal for all [92] the sub-human forms of life, and as group consciousness, or the consciousness of the Heavenly Man, is the goal for the human being, so for him, also, there may be a goal, and for him the achievement may be the development of God consciousness. So for him comes the struggle to evolve the realisation which is that of the solar Logos.
Thus can be seen the unity of consciousness from the most minute atom up to the Deity Himself. Thus opens up before us a wonderful picture, and a vista of possibility. Thus may the life of God be seen in its essential triple manifestation, working out in an ever-expanding consciousness; demonstrating in the atom of substance, and expanding through the medium of form, until it finds one point of culmination in man, then proceeding on its course till it demonstrates as the planetary consciousness, which is the sumtotal of all the states of consciousness upon our planet, the earth, until we arrive at the fundamental basic Life, Who holds all the planetary evolutions synthesised within His greater sphere, the solar system. Thus, in summing up, we have four states of intelligent activity, which we might term consciousness, self-consciousness, group consciousness, and God consciousness. These demonstrate through four types of atoms: first, the chemical atom and all atomic forms; secondly, the human atom; then, the planetary atom; and [93] finally, the all encompassing solar atom. Ensouling these atomic forms can be seen manifesting all sub-human types of life, from the life of the atom of substance to the informing life of the higher animals, then that life which we call human, that of man, the thinker; next, the Heavenly Man, and then the great Life of the solar system, Whom the Christian calls God, or the Logos.
Browning expresses this idea of the gradual expansion of the consciousness of a human being into something greater and vaster in the following words: – "When all the race is perfected alike As man, that is; all tended to mankind, And, man produced, all has its end thus far; But in completed man begins anew A tendency to God. Prognostics told Man’s near approach; so in man’s self arise August anticipations, symbols, types Of a dim splendour ever on before In that eternal circle life pursues. For men begin to pass their nature’s bound, And find new hopes and cares which fast supplant Their proper joys and griefs; they grow too great For narrow creeds of right and wrong, which fade Before the unmeasured thirst for good: while peace Rises within them ever more and more. [94] Such men are even now upon the earth Serene amid the half-formed creatures round Who should be saved by them and joined with them."
* * *
|
ЛЕКЦІЯ IV. ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДИНИ, МИСЛИТЕЛЯ [77] Це четверта із серії лекцій, завдяки яким ми, можливо, отримали ідею фундаментальних принципів, котрі лежать в основі еволюції і роботу яких можна побачити в Сонячній системі. Давайте спершу коротко резюмуємо, щоб ми могли підійти до розгляду нашої теми з певними чітко сформульованими ідеями. Ми побачили, що наше трактування процесів природи потребує трискладової концепції, яка стосується аспекту життя, аспекту субстанції і їхнього тісного взаємозв’язку через здібність інтелекту проявлятись як свідомість того чи іншого виду. Цей взаємозв’язок призведе, в підсумку, до досконалого вираження (за посередництва матерії) свідомої мети деякої внутрішньої сутності. Я намагаюся підкреслити те, що метою моїх зусиль є представити на ваш розгляд гіпотезу і припущення, які можуть містити в собі зерно [78] істини, і які видаються для декого з нас найяснішим способом пояснення таємниці Всесвіту. Ми побачили, що три частини єдиного великого цілого – це Дух або Життя, який проявлений через другий чинник, субстанцію або матерію і який використовує третій чинник, інтелект. В поступовому синтезі цих трьох складових аспектів божества можна побачити еволюцію свідомості. Далі ми підійшли до більш технічної дискусії щодо субстанції як такої, маючи справу не з диференційованими субстанціями чи елементами, а з поняттям первинної субстанції, намагаючись просунутись якомога далі в напрямку того, що сер Вільям Крукс назвав «протилом», того, що лежить позату відчутного або об’єктивного. Ми розглянули атом і виявили, що його найновіше визначення полягало в тому, що він насправді є одиницею сили або енергії і складається з позитивного заряду електрики і цей заряд насичує енергією певну кількість негативних частинок. Для нас стало очевидним, що крихітний атом хіміка та фізика сам по собі є сонячною системою з подібною загалом структурою до великої системи, демонструючи схожу активність і керуючись аналогічними законами. Ми виявили, що він має центральне сонце (ядро), а навколо цього центрального сонця бігають по своїх певних орбітах електрони. Ми також зазначили той факт, що елементи різняться [79] лише кількістю і розташуванням цих електронів навколо центрального позитивного заряду. Від цього ми перейшли до розгляду душі або психе атома і виявили, що науковці розпізнали ту істину, що атоми самі володіють якістю, демонструють ознаки розуму або інтелекту і здатні розрізняти, оцінювати та вибирати. Потім ми почали говорити про те, що здавалось казкою. Ми зобразили людину як атом і простежили схожість людини з атомом; ми виявили, що людина притягує і утримує у сфері свого впливу матерію своїх різних тіл – ментального, емоційного та фізичного – точно так само, як центральна фокусна точка атома утримує і примушує обертатись навколо себе електрони. Ця ідея виявилася придатною до подальшого розширення, і ми звернули нашу увагу на планету, зображаючи її схожою за своєю природою на людський атом і на первинний атом субстанції; через планету, її сфероїдну форму виражається життя, яке працює над реалізацією своєї власної інтелектуальної мети. І на завершення ми розглянули Сонячну систему як космічний атом, який оживляється Сонячним Логосом. Отже, ми маємо на розгляді чотири типи атомів: - По-перше, атом хіміка і фізика. - По-друге, людський атом, або людину. [80] - По-третє, планетарний атом, що оживляється планетарним Логосом, або Небесною Людиною. - По-четверте, сонячний атом, в якому мешкає Сонячний Логос, або Божество. Якщо наша фундаментальна концепція вірна, якщо в нашій гіпотезі є зерно реальності і якщо є підґрунтя істини в нашій ідеї про атом, з якого складаються елементи, то він буде розпізнаний як життя, котре інтелектуально працює за посередництва форми. Тоді можна було б довести, що людина так само є життям або центром енергії, яке виражається через свої тіла; потім може бути продемонстровано, що планета також є середовищем, через яке виражається ще більший центр енергії; і далі, згідно закону аналогії, в деякий віддалений час може бути доведено, що Бог або центральне Життя є підґрунтям матеріальної природи та Сутністю, Котра свідомо функціонує через Сонячну систему. На попередній лекції ми взялися за інший етап прояву. Ми досліджували сам атом і розглядали, як він вступає у взаємозв’язок з іншими атомами, і завдяки їхньому взаємному узгодженому зчепленню утворює групи чи скупчення атомів. Іншими словами, ми розглядали як атом вбудовувався у різні форми в різних царствах природи, і виявили, що в процесі еволюції самі атоми притягуються до інших, більших центральних точок, стаючи, у свою чергу, [81] електронами. Таким чином, кожна форма є лише сукупністю менших життів. Далі ми дуже коротко торкнулися різних царств природи і прослідкували розвиток душі або психе в кожному з них. Для атома ми вже припустили наявність інтелекту або розрізнювальної здатності і ми виявили, що в побудові форм в мінеральному, рослинному і тваринному царствах починає бути присутнім те, що ми вважаємо відчуттям, і потім ми виявляємо зачатки емоції або почуття – фізичне відображення любові. Отже, перший аспект трискладової природи Бога, інтелект, демонструється через атом; а через форму виражається любов або якість тяжіння. Також це може бути виражено у визнанні того, що в цих двох аспектах центрального божественного життя ми бачимо співпрацю третьої особи Логоїчної Трійці з другою особою, тобто розумна активність божественності або аспект Святого Духу працює у зв’язку з другим аспектом або Сином, Який є будівничим форм. Це в цікавий спосіб описано в Притчах Соломона, де Мудрість волає вголос (Мудрість у Старому Завіті представляє аспект Христа), і після вказівки на те, що Христос був з Богом до того, як існувало творіння, продовжує говорити, що коли «Він визначив основи землі, тоді я [82] була при Ньому як майстерний робітник або будівельник». Студентам було би добре вивчити цей розділ у зв’язку з ідеями, які ми тут формулюємо, уважно перевіряючи точний переклад. Тепер ми переходимо до розгляду нашої сьогоднішньої теми – еволюції людини, мислителя. Ми побачимо, що в людині виникає ще один аспект божественності. Браунінг у «Парацельсі» дуже цікаво висвітлює тему, яку ми розглядали, підсумовуючи її таким чином: «Так Він (Бог) живе в усьому,
Отже, відкривши два аспекти божественності в атомі і в формі, ми побачимо ще більшу, потрійну досконалість в людині. Нам сказали, що людина створена за образом і подобою Бога, а отже, маємо очікувати, що вона є відображенням [83] трискладової природи Логоса. Людина має демонструвати інтелект, виявляти любов і застосовувати волю. Давайте розглянемо деякі визначення людини, які є у словниках та інших джерелах. Визначення зі "Standard Dictionary" є вельми нецікавим: людина "індивідуальний представник людського роду", а далі слідує довгий перелік припущень про етимологію слова "людина" (англійською "man") у всіх відомих мовах, і цей перелік завершується висновком, що багато з наведених прикладів є сумнівними. Словоутворення від санскритського кореня "man", той, хто мислить, дає визначення людини як мислителя, і є на мою думку найвдалішим. Пані Безант наводить в одній зі своїх книг винятково влучне визначення: "Людина – це істота, в якій вищий дух і нижча матерія з’єднані інтелектом". Тут людина представлена як місце зустрічі всіх трьох ліній еволюції: духу, матерії і зв’язкового інтелекту; вона показана як той, хто об’єднує "я", не-"я" і зв’язок між ними; вона бачиться як пізнавач, пізнаване і знання. В чому призначення інтелекту або знання? Безсумнівно, його призначенням є пристосовувати матеріальну форму до потреб і вимог внутрішнього духу, давати можливість мислителю в тілі розумно використовувати це тіло для певної мети; безсумнівно інтелект існує для того, щоб [84] центральна енергетична одиниця могла конструктивно контролювати її негативний аспект. Всі ми є сутностями, які одушевляють форму і завдяки інтелекту прагнуть використовувати цю форму для певної мети, котра існує в свідомій волі істинного "Я". У дуже старій окультній книзі – настільки давній, що її дату встановити неможливо – можна знайти визначення людини, яке є дуже яскравим і відповідає думці, яку ми прагнемо розвинути. Людина там визначається як «Одне Життя і багато життів». Ми бачили, що атом – це життя, яке проявляється за допомогою маленької сфери, центром якої він є. Ми бачили, що всі форми, побудовані у мінеральному, рослинному та тваринному царствах, є сукупністю життів. Тепер ми можемо перейти до наступного етапу на цій великій драбині еволюції, і тоді ми виявимо, що людина є логічною послідовністю, яка виростає з усіх цих попередніх рівнів розвитку. По-перше, первинна матерія, є по суті розумною енергією; далі, атомна матерія, яка своєю різноманітною активністю утворює різні поєднання елементів; потім форма, сукупність цих атомів, аж до мешканця у формі, який є не лише активним інтелектом, не лише вродженим притяганням і любов’ю, але також є цілеспрямованою волею. Цей «мешканець всередині» заволодів формою, коли вона досягла певної стадії готовності, і коли [85] життя, з яких вона складається, досягли певного рівня вібрацій; тепер цей мешканець використовує її і повторює, у межах своєї сфери впливу, роботу атома матерії; проте, він демонструє це не одним способом, не двома, а трьома. Отже, в людині, насправді, ви маєте те, що християни назвали би «образом Божим». Бо, як має бути очевидним для всіх мислителів, єдиний спосіб, яким ми можемо пізнати Бога, – це вивчення Його природи або Його психічної якості. Ми знаємо, що Бог – це розум, ми знаємо, що Він – любов, або велика притягальна сила Сонячної системи, і ми знаємо, що Він – велика воля чи мета, що стоїть за всім проявленим. У кожному світовому Священному Писанні Божество зображене в цих трьох аспектах і проявляється через природу в такий потрійний спосіб. Еволюція субстанції – це поступове зростання, яке з часом доповнюється повільним напрацювання внутрішньої суб’єктивної якості життя Бога, і в такий спосіб демонструється Його сутнісна природа. Спочатку виявляється один аспект, потім поступово з’являється другий, і врешті можна побачити третій, в результаті маємо дивовижне поєднання і завершення – людську істоту. Вона синтезує і змішує три аспекти, об’єднуючи їх у собі. Людина є сукупністю божественних атрибутів, хоч вони ще значною мірою перебувають в зародковому стані, і вона має повторити у своєму циклі [86] еволюції процеси, ідентичні до процесів, які пройшов сам атом. Так само як атом слідує своїм внутрішнім шляхом, і так само, як він пізніше має бути втягнутим, зливатись і змішуватись з іншими атомами в утворенні групи, так само людський атом (людська істота) має знайти своє місце в більшій формі. Отже, давайте трохи розглянемо метод еволюційного процесу людської істоти. Ми виявили, що в ній три напрямки сходяться, і що вона є точкою синтезу, хоч один з трьох аспектів, інтелект, є поки що домінуючим, другий аспект любові-мудрості лише починає виявляти власну присутність, а третій, найвищий аспект духовної волі перебуває зовсім в зародковому стані.
Майже всі ми були виховані у вірі в те, що називається «гріхопадінням людини». У наші дні небагато людей вірять в історію гріхопадіння, подану в третьому розділі книги Буття, і більшість із нас вважає її алегоричною інтерпретацією. Яка окультна правда лежить в основі цієї цікавої історії? Просто правда про занурення духу в матерію була мальовничо зображена для дитячого розуму людини. Процес зближення цих ліній двоїстий. Спочатку ми бачимо спуск у матерію сутності, центрального життя, тобто втілення духу, а потім [87] вихід цього життя чи духу з матерії, збагаченого новими якостями завдяки використанню форми. Експериментування з матерією, перебування у формі, заряджання субстанції енергією, вигнання з Едемського саду (місця, де немає можливості для необхідного розвитку) і мандри Блудного Сина в далеких краях – це різні етапи, зображені в християнській Біблії, де людина відкриває, що вона є не формою, а тим, хто її використовує. Людина є розумом, і тому вона створена за образом третьої Особи Трійці; вона є любов, і через неї одного дня досконало проявиться аспект любові Божества, і вона зможе сказати зі своїм старшим братом, Христом, у відповідь на вимогу «Господи, покажи нам Отця», що «хто бачив Мене, той бачив Отця», бо Бог є Любов; і, нарешті, через людину проявиться найвищий аспект, воля Бога, і вона буде досконалою, як досконалий її Отець на Небесах. Подібно до того, як в еволюції субстанції можна спостерігати три стадії – атомної енергії, групової зв’язності та кінцевого синтезу, – так і в еволюції людини відбуватиметься те саме. На ранніх стадіях людської еволюції ви матимете ту стадію, яку ми могли б назвати атомарною стадією, на якій людина приходить до поступового визнання того, що вона [88] самосвідома одиниця з власною індивідуальністю. Кожен, хто виховував дітей, добре знає цей етап. Це можна побачити в цьому постійному виголошенні «моє, моє, моє», стадії привласнення собі, без думки про будь-яке інше «я». Діти є від народження мудрими егоїстами. Це стадія поступового розпізнавання свого відокремленого існування та дедалі інтенсивнішого використання людським атомом його власної внутрішньої атомної сили. Дитяча істота бунтує проти примусової опіки тих, хто прагне її захистити, і вважає себе достатньо самостійною. Це можна помітити як в індивідуумі, так і в расі. Потім, у міру того, як життя триває, людина переходить із атомарної стадії на вищу й кращу, коли вона стає обізнаною про свої групові стосунки, коли усвідомлює, що у неї є групові обов’язки та функції, які вона має виконувати у співпраці з іншими окремими атомами. Групова свідомість починає давати про себе знати. Так людський атом знаходить своє місце в групі, більшій одиниці, до якої він належить, тоді починає проявлятися аспект любові. Людина перейшла зі стадії атомарності на стадію групової згуртованості. Пізніше настає етап, коли людина починає усвідомлювати, що вона має не лише обов’язки перед групою, але є ще щось більше. [89] Вона усвідомлює, що є частиною великого універсального життя, яке лежить в основі всіх груп, що вона не просто універсальний атом, що вона не просто частина групи, але що після злиття своєї ідентичності з групою – проте не втрачаючи цієї власної ідентичності – сама група повинна бути знову змішана зі свідомістю тієї великої Ідентичності, Яка є синтезом усіх груп. Таким чином людина досягає останнього етапу розумного осягнення божественної єдності. Ця потрійна ідея підсумована в Біблії в досить цікавій фразі, де Єгова каже Мойсеєві, представникові людства: «Я є те, що Я є». Якщо ви розділите цю фразу на три частини, то отримаєте те, що я прагну висвітлити в цій лекції: по-перше, атомарна свідомість, Я Є; потім група, Я Є ТЕ; усвідомлення себе не просто відокремленою індивідуальністю, не лише егоцентричною одиницею, не лише самосвідомою сутністю, а чимось ще більшим. Тоді людина досягає визнання, яке змусить її пожертвувати своєю ідентичністю на службі групі та злити свою свідомість із свідомістю групи. Про такий свідомий союз ми ще практично нічого не знаємо. За цим настає ще більший етап, коли Я Є ТЕ, ЩО Я Є, буде для нас не далеким ідеалом і фантазійною концепцією, а фундаментальною реальністю, коли людина в повній мірі розпізнає себе вираженням універсального життя, [90] і сама групова свідомість буде злита зі свідомістю Сукупності всіх груп. Ми припускаємо і сподіваємося, що незабаром вийдемо з атомної стадії, і що сфера нашого впливу та інтересів не обмежена нашою атомною сферою, а що ми стаємо (використовуючи вже звичний термін) радіо-активними. Коли це так, ми не будемо обмежені нашою власною оболонкою та вузькими рамками нашого власного індивідуального життя, а почнемо випромінювати та контактувати з іншими атомами, таким чином досягаючи другої стадії, стадії притягання. Тож яка мета стоїть перед кожним із нас? Яка мета цих різних атомів, якими ми займаємось? У деяких древніх східних Писаннях нам сказано, що метою атома речовини є самосвідомість. Яка ж тоді мета людського атома, який уже усвідомлює себе, який уже індивідуалізований і керує собою за допомогою своєї волі? Що чекає на людину попереду? Це розширення її свідомості, щоб змогти охоплювати нею вміст свідомості того великого життя або істоти, у тілі якої людина сама є клітиною. Наше фізичне тіло, наприклад, складається з незліченних менших життів, або атомів, кожен з яких відокремлений від свого сусіда, вирізняється своєю власною притаманною лише йому активністю, і [91] утворює сферу, яка утримує в своїх межах інші менші сфери або електрони. Ми бачили, що людина є позитивним зарядом і утримує свої численні атоми або менші життя, наповнює їх енергією та зв’язує разом у цілісні форми. Після смерті, коли духовний аспект видаляється, форма розпадається і розкладається, а ці маленькі свідомі життя, виконавши свою функцію, розсіюються. Свідомість атома в тілі – це зовсім інша річ, ніж свідомість людини, і ми можемо зрозуміти це без зусиль. Якщо ми погоджуємося, що людина є клітиною у більшій сфері, то можливо існує свідомість, яка є для людини тим же, чим свідомість людини є для клітини в її тілі? Хіба не можливо, що ми можемо мати попереду досягнення цієї свідомості в тому ж сенсі, як атом речовини одного дня може досягти свідомості людини? Чи не це мав на увазі Браунінг, коли сказав: «Людство складене з усіх людей окремих; і синтезом їх всіх історія закінчиться». Тут він висуває перед нами концепцію більшої Людини, яка є синтезом або сукупністю всіх менших одиниць. Можливо, цим синтезом може бути велике Життя або планетарна Сутність, Яка лежить позаду нашого планетарного прояву, і Яка є сукупністю групової свідомості. Я припускаю, що так само, як самосвідомість є метою для всіх [92] долюдських форм життя, і як групова свідомість, або свідомість Небесної Людини, є метою для людини, так і для самої Небесної Людини також може бути своя мета, котра може полягати в досягненні і розвитку свідомості Бога. Отже, для Неї виникає боротьба за розвиток свідомості Сонячного Логосу. Отже, можна побачити єдність свідомості від найдрібнішого атома до Самого Божества. Так перед нами відкривається чудова картина та перспектива можливостей. Можна бачити життя Бога в його сутнісному потрійному прояві, що діє у свідомості, яка постійно розширюється. Це життя демонструється в атомі субстанції і розширюється за посередництва форми, доки не досягне однієї зі своїх точок кульмінації в людині, а потім продовжує свій шлях, доки не продемонструє планетарну свідомість, яка є сукупністю всіх станів свідомості на нашій планеті Земля, а потім ми підходимо до фундаментального базового Життя, Яке утримує всі планетарні еволюції, синтезовані в Його більшій сфері, Сонячній системі. Отже, підсумовуючи, ми маємо чотири стани розумної активності, які можна назвати свідомістю, самосвідомістю, груповою свідомістю та свідомістю Бога. Ці чотири стани демонструються відповідно чотирма типами атомів: перший стан, хімічним атомом і всіма атомними формами; другий, атомом людини; третій, планетарним атомом; і [93] нарешті четвертий, всеохопним сонячним атомом. Одушевлення цих атомарних форм можна побачити як прояв усіх типів життя, від життя атома субстанції до вищих тварин; потім життя, яке ми називаємо людиною, життя людини, мислителя; далі – Небесна Людина; і потім велике Життя Сонячної системи, Яке християни називають Богом або Логосом. Браунінг висловлює цю ідею про поступове розширення свідомості людини до чогось більшого та ширшого так: «Колись весь рід досягне досконалості, Котра призначена людині, Й людина створена кінцеву ціль досягне; Проте в завершеній людині почнеться знову До Бога устремління. Передбачення сказали Про близькість мети людини; тому в людині виникають Передчуття крилаті, символи, видіння І обриси прийдешнього майбутнього, До котрого одвічний цикл життя веде. І люди починають долати межі власної природи, Знаходячи нові надії та турботи, що швидко витісняють Людські веселощі й печалі; люди вже виросли З вузьких переконань про добре і погане, які зникають Перед безмірною добра жагою, в той час як спокій Зростає в людях усе більше й більше. [94] Такого типу люди є навіть зараз на землі Незворушні серед напівсформованих створінь навколо, Яких вони повинні врятувати та об’єднатися із ними». [97]
* * *
|
|
LECTURE V. THE EVOLUTION OF CONSCIOUSNESS [97] Last week we studied, very inadequately, the evolution of man, the thinker, the tenant of the bodies, and the one who uses them during the cycle of evolution. We saw that he was the summation of the evolutions which had preceded him. We led up to our study of that evolution in two previous lectures in which we considered first the substance, or atomic matter prior to its building up into a form, or the tiny atom before it was incorporated in a vehicle of some kind. Then we studied the building of forms by means of the great law of attraction, which gathered the atoms together, causing them to cohere and vibrate in unison, and thus producing a form, or an aggregation of atoms. We came to the recognition that in atomic substance we had one aspect of the Godhead, of the Deity, and of the central Force or energy of the solar system, manifesting under the aspect of intelligence, and we saw that in the form aspect of nature another quality of the Deity became manifest, that of love or attraction, the cohesive force which holds [98] the form unified. Then we studied the human being, or man, and noted how in him all the three divine aspects met; and recognised man as a central will manifesting through a form composed of atoms, and demonstrating the three qualities of God, that of intelligence, of love-wisdom, and of will or power. To-day we are stepping out of the matter aspect of manifestation with which we have been dealing in the previous lectures, into the consideration of the consciousness within the form. We have seen that the atom may be regarded as the central life, manifesting through a spheroidal form, and showing the quality of mind; but the human atom may also be considered as a central positive life, utilising a form and demonstrating the different qualities we have enumerated; and then we said that, if we were right in our hypothesis about the atom, if we were right in considering the human being as an atom, then we might extend this primary conception to the planet, and say that within the planetary atom there is a great Life, manifesting through a form, and showing specific qualities whilst working out a specified aim; and we extended this same concept also to the great sphere of the solar system, and to the Deity Who indwells it.
Let us take up the question of consciousness itself, and study the problem a little and concern [99] ourselves with the reaction of the life within the form. If I can thus give you a few general ideas in line with what has been said earlier, I shall be able to lay another stone upon the structure I am endeavouring to build. The word consciousness comes from two Latin words: con, with; and scio, to know; and means literally "that with which we know." If you take a dictionary and look up this word you will find it defined somewhat as follows. "The state of being aware," or the condition of perceiving, the ability to respond to stimuli, the faculty of recognising contacts, and the power to synchronise vibration. All these phrases might be included in any definition of consciousness, but the one I want to lay emphasis upon this evening is that which the Standard Dictionary gives, and which I have quoted earlier. The average thinker who takes up the majority of the textbooks dealing with this subject is apt to find them very confusing, for they divide consciousness and the state of being aware into numerous divisions and subdivisions until one is left in a state of complete bewilderment. To-night we will only touch upon three types of consciousness, which we might enumerate as follows: Absolute consciousness, universal consciousness, and individual consciousness, and of these three it is only possible, really, to define two in any way with clarity. [100] Absolute consciousness, to the ordinary thinker, is practically impossible of recognition. It has been defined in one book as, "That consciousness in which everything is, the possible as well as the actual," and concerns everything that can be possibly conceived of as having occurred, or occurring, or going to occur. This is, possibly, absolute consciousness, and from the standpoint of the human being is the consciousness of God, Who contains within Himself the past, the present, and the future. What, then, is universal consciousness? It might be defined as consciousness, thinking time and space, consciousness with the idea of location and succession involved within it, or, in reality, group consciousness, the group itself forming either a greater or a lesser unit. Finally, individual consciousness may be defined as just as much of the universal consciousness as a separated unit can contact and can conceive of for itself.
Now, to understand these vague expressions – absolute, universal, and individual consciousness – it might be helpful if I endeavoured somewhat to illustrate. It might be done as follows: In our earlier lectures we have seen that we must consider the atom in the human body as a little entity, a tiny, intelligent life, and a microscopic, active sphere. Now taking that little cell as our starting-point we may get, by its means, some concept of what these three types of consciousness [101] are, by viewing them from the standpoint of the atom and man. Individual consciousness to the tiny atom in a man’s body would be its own vibratory life, its own internal activity, and all that specifically concerns itself. Universal consciousness to the little cell might be considered as the consciousness of the entire physical body, viewing it as the unit which incorporates the atom. Absolute consciousness to the atom might be considered as the consciousness of the thinking man who is energising the body. That would be to the atom something so remote from its own inner internal life as to be practically inconceivable and unknown, yet it nevertheless sweeps into the line of its will the form and the atom within the form, and all that concerns them. This idea has only to be extended to man, considered as an atom or cell within the body of a great Entity, and one can then work out along similar lines this conception of a threefold consciousness. It might here be wise if we were to come down and consider more practical matters than absolute consciousness.
Occidental science is coming gradually to the conclusion of the esoteric philosophy of the East, that consciousness must be predicated not only of the animal and of the human being, but that it must be recognised also as extending through the vegetable on into the mineral kingdom, and that self-consciousness must be regarded as the consummation [102] of the evolutionary growth of consciousness in the three lower kingdoms. It is not possible in the short time now at my disposal, to go into that most fascinating study of the development of consciousness in the animal kingdom, in the vegetable kingdom, and its appearance also in the mineral kingdom; we should find, should we do so, that even minerals show symptoms of awareness of reaction to stimuli; that they manifest signs of fatigue, and that it is possible to poison a mineral and to murder it, much as you can murder a human being. The fact that flowers have consciousness is being more readily recognised, and articles of very deep interest have been published on the consciousness of plants, opening up a very wide range of thought. We have seen that in atomic matter the only thing that we can safely predicate is that it shows intelligence, the power to select, and to discriminate. This is the predominant feature of consciousness as it manifests through the mineral kingdom. In the vegetable kingdom another quality appears, that of sensation or feeling of a rudimentary nature. It is responsive in a different way to the mineral. In the animal kingdom a third reaction appears; not only is the animal showing signs of sensation in greatly increased degree to the similar response in the vegetable kingdom, but it also shows signs of intellect, or embryo mind. Instinct is a recognised faculty of all animal units, and [103] the word comes from the same root as the word "instigate." When the power to instigate begins within any animal form it is a sign that an embryo mentality is beginning to manifest. In all these kingdoms you have different grades and types of consciousness showing themselves, whilst in man you have the first symptoms of self-consciousness, or the faculty in man whereby he becomes aware that he is a separated identity, that he is the indwelling impulse within the body, and the one who is in process of becoming aware by means of these bodies. This has been long taught in the East, and "esoteric philosophy teaches that everything lives and is conscious, but that not all life and consciousness is similar to the human," and it also emphasises the fact that "vast intervals exist between the consciousness of the atom and of the flower, between that of a flower and a man, between that of a man and a God." As Browning has said: "In man begins anew a tendency to God." He is not a God yet, but a God in the making; he is working out the image of God, and will some day produce it in perfection. He is the one who is seeking to demonstrate the subjective, divine, threefold life through the medium of the objective.
The method of the evolutionary development of consciousness in a human being is but a repetition on a higher turn of the spiral, of the two stages which we noted in the evolution of the [104] atom, that of atomic energy and of group coherence. In the world at present can be seen the human family at the atomic stage of manifestation, leading on to a goal not yet achieved, the group stage. If there is one thing apparent to all of us who are in any way interested in the faculty of awareness, and who are in the habit of noting that which passes around us, it is that of the different grades of mentality which we meet everywhere, and the different types of consciousness among men. We meet people who are alert, alive, aware of all that is going on, keenly conscious, responsive to thought currents of various kinds in human affairs, and conscious of contacts of every kind; then we meet people who seem to be asleep; there is apparently so little that interests them; they seem utterly unaware of contact; they are yet in a stage of inertia, and are not capable of responding to much outer stimuli; they are not mentally alive. One notices it, also, in children; some respond so quickly, while others we call stupid. It is not really that one is more or less essentially stupid than another; it is simply due to the inner stage of evolution of the child, to its more frequent incarnations, and the longer period that it has been occupied in becoming aware.
Let us now take the two stages, the atomic and the form stage, and see how the consciousness of the human being develops, bearing ever in mind [105] that in the human atom is stored up all that has been gained in the earlier stages in the three lower kingdoms of nature. Man is the gainer by that vast evolutionary process which lies behind him. He starts with all that has been gained therein latent within him. He is self-conscious, and has before him a definite goal, the attainment of group consciousness. For the atom of substance the goal had been the attainment of self-consciousness. For the human being the goal is a greater Consciousness, and a wider range of awareness.
The atomic stage which we are now considering is, for us, a peculiarly interesting one, because it is the stage in which the majority of the human family find themselves. In it we pass through the period (a most necessary one) of self-centredness, that cycle in which the man is principally concerned with his own affairs, with that which primarily interests him, and lives his own intense, internal, vibratory life. For a long period back of us, and perhaps at the present stage (for I do not believe that many of us would feel insulted if we were not regarded as having attained perfection, or having achieved the goal), we are most of us intensely selfish, and only mentally interested in the things that are going on in the world, and then probably because our hearts are touched, and we do not like being uncomfortable, or we are interested because it is the fashion; and yet, [106] in spite of this mental attitude, our whole attention is focussed upon the things which concern our own individual life. We are in the atomic stage, intensely active in connection with our own personal problems. Watch the throngs in the streets of any great city, and you will see everywhere people in the atomic stage, centred entirely in themselves, occupied only with their own business, intent upon their own pleasure getting, desirous only of having a good time, and only incidentally occupied with affairs which concern the group. This is a necessary and protective stage, and one of essential value to every unit of the human family. The realisation of this, therefore, will surely lead us all to be patient with our brothers and sisters who may so often irritate us.
What are the two factors whereby we evolve in and out of the atomic stage? In the Orient for many ages the method of evolution has been regarded as a twofold one. A man has been taught that he evolves and becomes aware first by means of the five senses, and later through the development of the faculty of discrimination, coupled with dispassion. Here in the West we have primarily emphasised the five senses, and have not taught that discrimination which is so essential. If you watch the development of a little child you will become aware, for instance, that a baby develops the five senses in a certain [107] ordered sequence, usually. The first sense it develops is hearing; it will move its head when there is a noise. Then the next sense to be noted is that of touch, and it begins to feel about with its little hands. The third sense which seems to awaken is that of sight. I do not mean by this that a baby cannot see, or that it is born blind, like a kitten, but it is often several weeks before a baby consciously sees and looks with recognition. The faculty has always been there, but there has been no realisation. So it is with the graded expansions of consciousness and realisations that lie ahead of man to-day. In these three paramount, or major senses, hearing, touch, and sight, you have a very interesting analogy to and connection with the threefold manifestation of Deity, the self, the not-self, and the relation between. The self, occultly, hears and responds to vibration, thus realising Itself. It becomes aware of the not-self, and of its tangibility, through touch, but it is only when sight or conscious recognition comes in that the relation between the two is established. Two more senses are utilised by the self in making its contacts, those of taste and smell, but they are not so essential to the development of intelligent awareness as are the other three. Through these five senses we make every contact that it is possible to make upon the physical plane; through them we learn, we grow, we become aware, and we develop; through them all [108] the great instincts are evolved; they are the great protective senses, not only enabling us to contact our environment, but also protecting us from that environment.
Having, then, learnt to be intelligent units by means of these five senses, and having, through their medium, expanded our consciousness, we reach a certain crisis, and another factor comes in, that of intelligent discrimination. Here I am referring to the discrimination which a self-conscious unit demonstrates. I refer to that conscious choice which you and I evidence, and which we will be forced to utilise as the power of evolution drives us on to the point where we will learn to distinguish between the self and the not-self, between the real and the unreal, between the life within the form, and the form which it uses, between the knower and that which is known. Here we have the whole object of evolution, the attainment of the consciousness of the real self through the medium of the not-self.
We pass through a long period or cycle of many lives, wherein we identify ourselves with the form, and are so one with the not-self that we recognise no difference, being entirely occupied with the things which are transient and impermanent. It is this identification with the not-self which leads to all the pain, dissatisfaction, and sorrow in the world, and yet we must remember that through [109] this reaction of the self to the not-self we inevitably learn, and finally break loose from the impermanent and the unreal. This cycle of identification with the unreal parallels the stage of individual consciousness. As the atom of substance has to find its way into some form, and add its quota of vitality to a greater unit, so through the evolutionary development of consciousness the human atom has likewise to reach a point where it recognises its place in a greater Whole, and shoulders its responsibility in group activity. This is the stage which a great number of the human family are now approaching. Men are realising, as never before, the difference between the real and the unreal, between the permanent and the impermanent; through pain and suffering they are awakening to the recognition that the not-self suffices not, and they are searching without and also within for that which will more adequately meet their needs. Men are seeking to understand themselves, to find the kingdom of God within themselves, and through Mental Science, New Thought, and the study of psychology they will arrive at certain realisations which will prove invaluable to the human race. The indication is therefore to be found that the form stage is rapidly approaching, and that men are passing out of the atomic period into something infinitely better and greater. Man is beginning [110] to sense the vibration of that greater Life within Whose body he is but as an atom, and he is commencing, in a small way, to make a conscious response to that greater call, and to find possible channels whereby he can understand that greater Life which he senses, but as yet does not know. If he persists in this, he will find the group to which he belongs, and will then change his centre. No longer will he be limited by his own little atomic wall, but he will pass beyond it, and become, in his turn, a conscious, active, intelligent part of the greater whole.
And how is this change brought about? The atomic stage was developed by means of the five senses, and through the utilisation of the faculty of discrimination. The stage at which a man awakens to group realisation, and becomes a conscious participant in the activities of the group, is brought about in two ways: through meditation, and through a series of initiations. Now when I use the word "meditation" I do not mean what is perhaps usually understood by that word, a negative, receptive state of mind, or a state of trance. There is much misconception these days as to what meditation really is, and there is a great deal of so-called meditation which has been truly described by a person not so long ago, as "I shut my eyes, and open my mouth, and wait for something to happen." The true meditation [111] is something that requires the most intense application of the mind, the utmost control of thought, and an attitude which is neither negative nor positive, but an equal balance between the two. In the Eastern Scriptures the man who is attempting meditation and achieving its results, is described as follows – and from a consideration of these words may come much help and illumination to us: "The Maha Yogi, the great ascetic, in whom is centred the highest perfection of austere penance and abstract meditation, by which the most unlimited powers are attained, marvels and miracles are worked, the highest spiritual knowledge is acquired, and union with the great Spirit of the universe is eventually attained." Here this union with the group life is held to be the product of meditation, and there is no other method of attainment.
True meditation (of which the preliminary stages are concentration upon and application to any particular line of thought) will differ for different people and different types. The religious man, the mystic, will centre his attention upon the life within the form, upon God, upon Christ, or upon that which embodies for him the ideal. The business man, or the professional man, who, during his hours of work, is one-pointedly centred upon the matter he has on hand, and who keeps his attention fixed upon the particular problem [112] he has to solve, is learning to meditate. Later on, when he comes to the more spiritual aspect of meditation, he will find that he has covered the hardest part of the road. The person who is reading a difficult book, and reads with the full force and power of his brain, getting at that which lies behind the written word, may be meditating as much as it is possible for him to meditate at this time. I say this for our encouragement, because we live in a cycle in which books about meditation are found. All of them embody some aspect of the truth, and may be doing much good, but they may not embody that which is best for any particular individual. We need to find our own way of concentrating, to ascertain our own method of approach to that which lies within, and to study for ourselves this question of meditation.
I would like here to sound a word of warning. Avoid those schools and methods which combine forms of breathing exercises with meditation, which teach different types of physical postures, and teach their students to centre their attention upon physical organs or centres. Those who follow these methods are heading towards disaster, and apart from the physical dangers involved, and the risk of insanity and nervous disorders, they are occupying themselves with the form, which is limitation, and not with the spirit, which is life. The goal will not be achieved that way. [113] For most of us the intellectual concentration which results in mind control, and the ability to think clearly and to think only that which we wish to think, must precede true meditation, which is a thing few people know much about. This true meditation. which it is impossible for me to enlarge upon here, will result in a definite change of polarisation, will open up to man ranges of experiences undreamt of hitherto, will reveal to him contacts that as yet he does not realise, and will enable him to find his place within the group. He will be no longer confined by the wall of his personal life, but will begin to merge that life within the greater whole. He will no longer be occupied with the things of selfish interest, but will give his attention to the problems of the group. He will no longer give his time to the culture of his own identity, but will seek to understand that greater Identity of which he is a part. This is really what all advanced men are beginning more or less to do. Little as the average man may realise it, great thinkers, such as Edison and others, arrive at a solution of their problems along the line of meditation. By a brooding concentration, by a constant recollection, and by strenuous application to the particular line of thought which interests them, they produce results, they tap the inner reservoirs of inspiration and of power, and bring down from [114] the higher levels of the mental plane results which benefit the group. When we ourselves have done a certain amount of work along the line of meditation, when we are cultivating group interest and not self-interest, when we have developed physical bodies that are strong and clean, and emotional bodies that are controlled, and not swayed by desire, when we have mental bodies that are our instruments and not our masters, then we shall know the true meaning of meditation.
When a man has made his contact through meditation with the group to which he belongs, and becomes, therefore, ever more and more group conscious, he is then in a position to take what are called a series of initiations. These initiations are simply expansions of consciousness, brought about with the help of Those Who have already achieved the goal, Who have already identified Themselves with the group, and Who are a conscious part of the body of the Heavenly Man. With Their assistance, and through Their aid, a man will gradually awaken to the realisation that is Theirs.
There is great interest everywhere to-day in this subject of initiation, and an over-emphasis has been laid upon its ceremonial aspect. We need to remember that every great unfoldment of consciousness is an initiation. Every step forward along the path of awareness is an initiation. [115] When an atom of substance was built into the form, it was for that atom an initiation. It became aware of another type of force, and its range of contact became wider. When the consciousness of the vegetable and animal kingdom merged, and the life passed from the lower kingdom into the higher, that was an initiation. When the consciousness of the animal expanded into that of the human being, still another great initiation took place. All the four kingdoms have been entered by an initiation, or through an expansion of consciousness. Ahead of the human family lies now the fifth, or spiritual kingdom, and it is likewise entered through a certain initiation, as can be seen by those who intelligently read their New Testament. And in all these cases these initiations have been brought about by the help of Those who already know. Thus we have within the evolutionary scheme not great gaps between one kingdom and another, and between one state of awareness and another, but a gradual development of consciousness, and one in which we, each one of us, have had and will have our share. If we can remember this universality of initiation we shall have a better proportioned point of view in connection with it. Every time that we become more aware of our environment, and our mental content is increased, it is an initiation on a tiny scale. Every time [116] our horizon widens, and we think and see more broadly, it is an initiation, and herein to us lies the value of life itself, and the greatness of our opportunity.
One point I wish to make here is this: every initiation has to be self-initiated. That final stage when definite help is brought to us from outside sources is not achieved because there are great Beings anxious to help us, Who come to us where we are and seek to lift us. It comes to us because we have done the necessary work, and nothing can stop it coming. It is our right. Those who have achieved can and will and do aid and assist us, but Their hands are tied until we have done our share of the undertaking. Nothing therefore that we do to increase our usefulness in the world, no steps that we take to build better bodies, no effort that we make to gain self-control and to equip our mental body, is ever lost; it is all something which we are adding to the total we are piling up, which will some day bring us to a great revelation, and every hourly, daily effort that we make, swells the tide of energy which will sweep us to the portal of initiation. The meaning of the word "initiation" is "to go into." It means simply that an initiate is one who has taken the first steps into the spiritual kingdom, and has had the first series of spiritual revelations, each one of which is a key to a still greater revelation.
* * * |
[97] Минулого тижня ми дуже поверхнево розглянули еволюцію людини, мислителя, орендаря-tenant тіл і того, хто використовує їх протягом циклу еволюції. Ми побачили, що людина була підсумком еволюцій, які їй передували. Ми підвели до нашого вивчення цієї еволюції в двох попередніх лекціях, у яких ми спочатку розглядали субстанцію, або атомарну матерію до її вбудовування у форму, або крихітний атом до його вбудовування у якийсь носій. Потім ми досліджували побудову форм за допомогою великого закону притягання, який збирає атоми разом, змушуючи їх об’єднуватися та вібрувати в унісон, утворюючи таким чином форму або скупчення атомів. Ми дійшли висновку, що в атомній субстанції ми маємо один аспект Божественності, Божества, центральної Сили або енергії Сонячної системи, що проявляється в аспекті інтелекту, і ми побачили, що в аспекті форми природи виявилася ще одна якість Божества – любов або притягання, гуртуюча сила, яка утримує [98] єдність форми. Потім ми вивчали людську істоту, або людину, і помітили, як у ній зустрічаються всі три божественні аспекти; і визнали людину центральною волею, що проявляється через складену з атомів форму і демонструє три якості Бога: розум, любов-мудрість і волю-могутність. Сьогодні ми переходимо від розгляду матеріального аспекту прояву, з яким ми мали справу на попередніх лекціях, до розгляду свідомості всередині форми. Ми бачили, що атом можна вважати центральним життям, яке проявляється через сфероїдальну форму та демонструє якість розуму; але і людський атом також можна розглядати як центральне позитивне життя, яке використовує форму та демонструє різні перелічені нами якості; і тоді ми сказали, що, якщо ми були праві в нашій гіпотезі про атом, якщо ми були праві, розглядаючи людину як атом, тоді ми могли б поширити цю первинну концепцію на планету, і сказати, що всередині планетарного атома є велике Життя, що проявляється через форму та демонструє особливі якості під час досягнення визначеної мети; і ми також поширили цю ж концепцію на велику сферу Сонячної системи та на Божество, Яке в ній живе. Давайте розглянемо питання про свідомість як таку, трохи вивчимо проблему і поцікавимося [99] реакцією життя всередині форми. Якщо таким чином я зможу дати вам кілька загальних ідей відповідно до того, що було сказано раніше, то зможу закласти ще один камінь у структуру, яку я намагаюся побудувати. Слово свідомість походить від двох латинських слів: con, з; і scio, знати; і означає буквально «те, що ми знаємо». Якщо ви візьмете словник і знайдете це слово, ви побачите, що воно має таке визначення. «Стан усвідомлення», або стан сприйнятливості, здатність реагувати на подразники, здатність розпізнавати контакти та здатність синхронізувати вібрацію. Усі ці фрази можна включити в будь-яке визначення свідомості, але сьогодні я хочу наголосити на тому, що наведено в «Standard Dictionary» і яке я цитувала раніше. Пересічний мислитель, який читає більшість підручників, присвячених цій темі, може вважати їх дуже заплутаними, оскільки вони ділять свідомість і стани усвідомлення на численні розділи та підрозділи, поки людина не залишиться в повному збентеженні. В цій лекції ми торкнемося лише трьох типів свідомості, які можна назвати наступним чином: Абсолютна свідомість, універсальна свідомість та індивідуальна свідомість, і з цих трьох видів можна, насправді, чітко визначити лише два. [100] Звичайний мислитель практично нездатен розпізнати абсолютну свідомість. В одній книзі вона була визначена як «та свідомість, у якій існує все – як можливе, так і дійсне», і стосується всього, що відбулося в минулому, що має місце тепер, і що має відбутися в майбутньому. Це, вочевидь і є абсолютна свідомість, а з точки зору людини – свідомість Бога, Який містить у собі минуле, теперішнє і майбутнє. Що ж тоді таке універсальна свідомість? Її можна визначити як свідомість, яка мислить в часі та просторі, свідомість із закладеною в ній ідеєю місцерозташування та послідовності, або, іншими словами, це групова свідомість, де сама група утворює або більшу, або меншу одиницю. Нарешті, індивідуальна свідомість може бути визначена як такий об’єм універсальної свідомості, з яким відокремлена одиниця може контактувати та який вона може осягнути. Тепер, щоб зрозуміти ці розпливчасті вирази – абсолютна, універсальна та індивідуальна свідомість – спробуємо їх трохи проілюструвати. В наших попередніх лекціях ми розглядати атом в людському тілі як маленьку сутність, крихітне розумне життя та мікроскопічну активну сферу. Тепер, взявши цю маленьку частинку за нашу відправну точку, ми можемо отримати за її допомогою певне уявлення про те, що являють собою ці три типи свідомості [101], розглядаючи їх з точки зору атома та людини. Індивідуальна свідомість крихітного атома в тілі людини – це його власне вібраційне життя, його власна внутрішня діяльність і все, що конкретно стосується його самого. Універсальною свідомістю цієї маленької частинки можна вважати свідомість усього фізичного тіла людини, розглядаючи його як одиницю, яка містить в собі атом. Абсолютну свідомість для атома можна розглядати як свідомість мислячої людини, яка наповнює тіло енергією. Абсолютна свідомість була б для атома чимось вельми віддаленим від його власного внутрішнього життя, чимось практично недосяжним і невідомим, але вона, тим не менш, підпорядковує своїй волі і форму, і атоми у формі, і все, що їх стосується. Цю ідею потрібно лише поширити на людину, яку розглядають як атом або частинку в тілі великої Сутності, і тоді можна розробити подібним чином концепцію троїстої свідомості. Було б мудро нам спуститися й розглянули більш практичні питання, ніж абсолютна свідомість. Західна наука поступово приходить до висновку езотеричної філософії Сходу, що свідомість має бути притаманна не лише тварині та людині, а ще й поширюватись на рослинне та мінеральне царство, і що самосвідомість слід розглядати як завершення [102] еволюційного зростання свідомості в трьох нижчих царствах. Неможливо за короткий час, який є зараз у нашому розпорядженні, заглибитися в це найзахопливіше дослідження розвитку свідомості в царстві тварин, у царстві рослин, а також її виявлення у царстві мінералів; ми би завдяки такому дослідженню виявили, що навіть мінерали демонструють ознаки свідомості, зокрема реагують на подразники, виявляють ознаки втоми, і що можна отруїти мінерал і вбити його так само, як можна вбити людину. Все ширше визнається той факт, що квіти мають свідомість, і про свідомість рослин були опубліковані статті, які викликають глибокий інтерес і відкривають широкий спектр думок. Ми побачили, що єдине, що ми можемо стверджувати про атомну матерію, це те, що вона демонструє інтелект – здатність вибирати та розрізняти. Це переважна риса свідомості, яка проявляється через мінеральне царство. У рослинному царстві з’являється ще одна властивість – сенситивність або зародкове почуття. Це царство реагує інакше, ніж мінеральне. У тваринному світі з’являється третя реакція; тварина не лише демонструє сенситивність, значно більшу, ніж в рослинному царстві, але вона також виявляє ознаки інтелекту, або зародкового розуму. Інстинкт є визнаною характеристикою всіх тваринних одиниць, [103] це слово походить від того самого кореня, що й слово «спонукати» («instigate»). Коли в будь-якій тваринній формі з’являється здатність відгукуватись на спонуку, це свідчить про те, що починає проявлятися зародковий розум. В усіх цих царствах виявляються різні ступені та типи свідомості, а у людини ми вже бачимо перші ознаки самосвідомості або здатності усвідомлювати себе окремою ідентичністю, внутрішнім рушієм в тілі, і тим, хто пізнає́ за допомогою цих тіл. Цьому давно вчать на Сході, і «езотерична філософія вчить, що все є живим і свідомим, але що не всі життя і свідомості подібні до людських», і ця філософія також підкреслює той факт, що «існують великі інтервали між свідомістю атома і квітки, свідомістю квітки і людини, свідомістю людини і Бога». Як сказав Браунінг: «В людині заново починається устремління до Бога». Вона ще не Бог, а Бог у стадії становлення; вона проявляє образ Божий і одного дня проявить його в повній досконалості. Людина прагне продемонструвати суб’єктивне, божественне, потрійне життя за посередництва об’єктивного. Метод еволюційного розвитку свідомості в людській істоті є лише повторенням на вищому витку спіралі двох етапів, які ми помітили в еволюції [104] атома, етапу атомарної енергії та групової зв’язності. У сучасному світі можна побачити, що людське сімейство перебуває на атомарній стадії прояву і рухається до ще не досягнутої мети, групової стадії. Є одна річ очевидна для всіх нас, тих, хто хоч якось зацікавлений в усвідомленні, і хто має звичку помічати те, що відбувається навколо нас – це те, що людям притаманні різні ступені ментальності і різні типи свідомості. Ми зустрічаємо людей, які пильні, жваві, уважні до того, що відбувається, чуйні до зміни думок в різних сферах людської активності і усвідомлюють будь-які контакти. Потім ми зустрічаємо людей, які ніби сплять, їх так мало цікавить; вони, здається, абсолютно не реагують на зовнішні впливи; вони все ще перебувають на етапі інертності і не здатні реагувати на більшість зовнішніх подразників; вони розумово пасивні. Можна помітити це також у дітей; деякі реагують так швидко, а інших ми називаємо тупими. Справа не в тому, що одні є тупішими за інших; це зумовлено внутрішньою стадією еволюції дитини, частотою її втілень та тривалістю періоду, потрібного для розвитку усвідомлення. Давайте тепер візьмемо дві стадії, стадію атома та стадію форми, і подивимось, як розвивається свідомість людини, постійно пам’ятаючи [105], що в людському атомі зберігається все те, що було здобуто на попередніх стадіях у трьох нижчих царствах природи. Людина користається досягненнями величезного еволюційного процесу, який стоїть за нею. Вона починає свій розвиток, вже маючи латентно присутні здобутки, досягнуті нею раніше. Вона самосвідома і має перед собою чітку мету – досягнення групової свідомості. Для атома субстанції метою було досягнення самосвідомості. Для людини метою є більша Свідомість і ширший діапазон усвідомлення. Атомарна стадія, яку ми зараз розглядаємо, є для нас особливо цікавою, оскільки це стадія, на якій перебуває більшість представників людства. Під час неї ми проходимо через період (необхідний) егоцентризму, коли людина головним чином заклопотана своїми справами та власними інтересами, і живе власним інтенсивним внутрішнім вібраційним життям. Тривалий період часу в минулому і, можливо, на нинішньому етапі (бо я не вірю, що багато хто з нас почуватиметься ображеним, якщо їх не вважатимуть такими, що досягли досконалості або мети), ми, у своїй більшості, вельми егоїстичні, і лише подумки цікавимось тим, що відбувається у світі, і то, мабуть, через те, що наші серця зворушені і нам не подобається бути в стані емоційного дискомфорту, або через те, що модно цікавитись світовими справами; і все ж, [106] незважаючи на таке поверхневе зацікавлення, уся наша практична увага зосереджена на речах, які стосуються нашого власного індивідуального життя. Ми перебуваємо на атомарній стадії, повністю поглинені нашими особистими проблемами. Поспостерігайте за натовпами на вулицях будь-якого великого міста, і ви всюди побачите людей на атомарній стадії, цілком зосереджених на собі, зайнятих лише власними справами, націлених на отримання задоволення, бажаючих добре проводити час і лише між іншим зайнятих справами, які стосуються групи. Це необхідний і захисний етап, який має виняткову цінність для кожної людської одиниці. Отже, усвідомлення цього, безсумнівно, спонукає нас усіх бути терплячими до наших братів і сестер, які так часто можуть нас дратувати. За допомогою яких двох факторів ми еволюціонуємо в атомарну стадію та виходимо з неї? На Сході протягом багатьох століть метод еволюції вважається подвійним. Людину навчають, що вона еволюціонує та стає обізнаною спочатку за допомогою п’яти почуттів, а пізніше через розвиток здатності розрізнення в поєднанні з безпристрасністю. Тут, на Заході, ми в першу чергу наголошували на п’яти почуттях і не навчали такій важливій здібності, як розрізнення. Якщо ви поспостерігаєте за розвитком маленької дитини, то помітите, що у немовляти зазвичай розвиваються п’ять відчуттів у певній [107] упорядкованій послідовності. Перше відчуття, яке розвивається, це слух; немовля буде рухати головою, реагуючи на шум. Наступним є відчуття дотику, і маля починає мацати своїми рученятами. Третє відчуття, яке, пробуджується, це зір. Я не маю на увазі, що дитина не бачить або що вона народжується сліпою, як кошеня, але часто проходить кілька тижнів, перш ніж дитина свідомо бачить і дивиться, розпізнаючи побачене. Здібність була, а реалізації не було. Так само і з поступовими розширеннями свідомості та усвідомленнями, які сьогодні чекають на людину. Ці три найважливіших, або головних відчуття, слух, дотик та зір, мають дуже цікаву аналогію та зв’язок із потрійним проявом Божества, «Я», «не-Я», і зв’язок між ними. «Я», окультно, чує і реагує на вібрацію, таким чином усвідомлюючи себе. Через дотик воно усвідомлює «не-Я» і його присутність, але зв’язок між ними встановлюється лише тоді, коли з’являється зір або свідоме впізнання. Ще два відчуття використовуються «Я» для встановлення контактів – це смак і нюх, але вони не настільки важливі для розвитку розумного усвідомлення, як інші три. За допомогою цих п’яти відчуттів ми встановлюємо всі можливі контакти на фізичному плані; завдяки ним ми вчимося, ростемо, усвідомлюємо та розвиваємось; через них усіх [108] розвиваються важливі інстинкти; вони є великими захисними відчуттями, адже не лише дозволяють нам контактувати з навколишнім середовищем, але й захищають нас від цього середовища. Отже, навчившись бути інтелектуальними одиницями за допомогою цих п’яти почуттів і розширивши за допомогою їхнього посередництва нашу свідомість, ми досягаємо певної кризи, і з’являється інший фактор – розумне розрізнення. Тут я маю на увазі те розрізнення, яке демонструє самосвідома одиниця. Це той свідомий вибір, який ми з вами виявляємо, і який ми будемо змушені використовувати, коли сила еволюції підведе нас до точки, де ми навчимося розрізняти «Я» і «не-Я», справжнє і нереальне, життя у формі та форму, яку вона використовує, пізнаючого і пізнаване. Тут ми маємо бачення еволюції в її цілісності – досягнення свідомості справжнього «Я» через посередництво «не-Я». Ми проходимо тривалий період або цикл багатьох життів, коли ми ототожнюємо себе з формою і є настільки єдиними з «не-Я», що не визнаємо жодної різниці, будучи повністю зайняті речами, які є минущими та непостійними. Саме це ототожнення з «не-Я» призводить до всього болю, незадоволення та горя у світі, і все ж ми повинні пам’ятати, що через [109] цю реакцію «Я» на «не-Я» ми неминуче вчимося і, нарешті, звільнитися від непостійного й нереального. Цей цикл ототожнення з нереальним співпадає в часі зі стадією індивідуальної свідомості. Як атом субстанції має знайти свій шлях до певної форми та додати свою частину життєвої сили до більшої одиниці, так і через еволюційний розвиток свідомості атом людини має досягти точки, де він визнає своє місце у більшому Цілому, і несе свою відповідальність у груповій діяльності. Це етап, до якого зараз наближається велика кількість людей. Люди, як ніколи раніше, усвідомлюють відмінність між реальним і нереальним, між постійним і плинним; крізь біль і страждання вони пробуджуються до розуміння того, що не-Я недостатньо, і вони шукають зовні та всередині себе те, що більш адекватно задовольнило би їхні потреби. Люди прагнуть зрозуміти себе, знайти царство Боже всередині себе, і завдяки «Ментальній Науці», «Новому Мисленню» та вивченню психології вони прийдуть до певних усвідомлень, які виявляться неоціненними для людського роду. Таким чином, є ознаки швидкого наближення стадії форми і, відповідно, переходу людей з атомарного періоду в щось нескінченно краще і більше. Людина починає [110] відчувати вібрацію цього більшого Життя, в тілі Якого вона є лише атомом, і вона починає, у незначній мірі, свідомо реагувати на цей більший заклик і знаходити можливі канали, через які може зрозуміти те більше Життя, яке вона вже відчуває, але ще не знає. Якщо людина буде наполеглива в цьому, то знайде групу, до якої належить, і завдяки цьому змінить свій центр уваги. Вона більше не буде обмеженою власною маленькою атомарною стіною, а пройде за її межі і стане, у свою чергу, свідомою, активною, розумною частиною більшого цілого. Як же ця зміна відбувається? Етап атомарності був досягнутий за допомогою п’яти почуттів і завдяки використанню здатності розрізняти. Етап, на якому людина пробуджується до групової реалізації та свідомо бере участь в діяльності групи, досягається двома шляхами: через медитацію та через низку посвячень. Коли я вживаю слово «медитація», то не маю на увазі те, що, можливо, зазвичай розуміють під цим словом – пасивний, сприйнятливий стан розуму або стан трансу. Сьогодні існує багато неправильних уявлень щодо того, що насправді таке медитація, і існує багато так званої медитації, яка була справді описана людиною не так давно, як «Я закриваю очі, відкриваю рот і чекай, поки щось станеться». Справжня медитація [111] – це те, що вимагає найінтенсивнішого застосування розуму, максимального контролю над думками та ставлення, вона не є ані пасивним, ані активним станом свідомості, а рівномірним балансом між ними. У Східних Писаннях людина, яка практикує медитацію та досягає в ній результатів, описана наступним чином – і розгляд цих слів може принести нам велику допомогу та просвітлення: «Маха Йог, великий аскет, у якому зосереджено найвища досконалість суворої спокути та абстрактної медитації, за допомогою якої досягаються безмежні можливості, творяться дива та чудеса, здобувається найвище духовне знання і зрештою досягається єднання з великим Духом Всесвіту». Тут це єднання з груповим життям вважається результатом медитації, і немає іншого методу досягнення. Справжня медитація (попередніми стадіями якої є зосередження на будь-якому конкретному напрямі думки і слідування ним) буде різною для різних людей і різних типів. Релігійна людина, містик, зосередить свою увагу на житті всередині форми, на Богові, на Христі або на тому, що втілює для неї ідеал. Ділова людина чи професіонал, яка протягом робочого часу цілеспрямовано зосереджена на справі, яку має під рукою, і яка зосереджує свою увагу на конкретній проблемі [112], яку їй потрібно вирішити, цим самим навчається медитувати. Пізніше, підійшовши до більш духовного аспекту медитації, вона побачить, що подолала найважчу частину шляху. Людина, яка читає складну книгу, докладаючи максимальних зусиль і здібностей свого мозку, схоплюючи те, що лежить за написаним текстом, теж перебуває в медитативному стані, наскільки це можливо для неї в даний час. Я кажу це для нашого підбадьорення, тому що ми живемо в період, коли стали доступними книги про медитацію. Кожна з них втілює певний аспект істини і, можливо, роблять багато добра, але вони можуть не містити того, що є найкращим для конкретної людини. Нам потрібно знайти свій власний спосіб зосередитися, з’ясувати-ascertain наш власний метод підходу до того, що лежить всередині, і вивчити питання медитації для власного застосування. Я хотів би тут попередити. Уникайте тих шкіл і методів, які поєднують форми дихальних вправ з медитацією, які навчають різних типів фізичних поз і навчають своїх учнів зосереджувати свою увагу на фізичних органах або центрах. Ті, хто дотримується цих методів, прямують до катастрофи, і, окрім пов’язаних із цим фізичних небезпек, ризику божевілля та нервових розладів, вони займаються формою, яка є обмеженням, а не духом, який є життям. Мета таким способом не буде досягнута. [113] Для більшості з нас інтелектуальна концентрація, яка призводить до контролю над розумом, і здатність мислити чітко та думати лише про те, про що ми хочемо думати, має передувати справжній медитації, про яку мало хто знає в достатній мірі. Ця справжня медитація. яку я не можу тут детально описати, призведе до явної зміни поляризації, відкриє перед людиною діапазон досвіду, про який та досі навіть не мріяла, відкриє їй контакти, яких вона поки що не усвідомлює, і дасть їй змогу знайти своє місце в групі. Людина більше не буде обмежена стіною свого особистого життя, а почне з’єднувати це життя з більшим цілим. Вона більше не буде зайнята егоїстичними інтересами, а приділить свою увагу проблемам групи. Вона більше не буде приділяти свій час розвитку власної ідентичності, а буде прагнути зрозуміти ту більшу Ідентичність, частиною якої вона є. Саме це в тій чи іншій мірі починають робити всі передові люди. Хоч як мало би це не усвідомлювала пересічна людина, великі мислителі, такі як Едісон та інші, знаходили вирішення своїх завдань шляхом медитації. Завдяки глибокій зосередженості, постійним роздумам та наполегливій роботі над певним напрямом думки, який їх цікавить, вони досягають результатів, вони використовують внутрішні резервуари натхнення і сили та з [114] вищих рівнів ментального плану осаджують результати, які приносять користь групі. Коли ми самі виконали певну роботу в напрямку медитації, коли ми розвиваємо груповий інтерес, а не особистий інтерес, коли ми розвинули фізичні тіла, які є сильними та чистими, і емоційні тіла, які контролюються, а не коливаються вслід за бажанням, коли у нас є ментальні тіла, які є нашими інструментами, а не господарями, тоді ми дізнаємося справжнє значення медитації. Коли людина через медитацію встановлює контакт із групою, до якої вона належить, і, таким чином, все більше і більше усвідомлює групу, вона стає в змозі прийняти те, що називається рядом посвячень. Ці посвячення є просто розширенням свідомості, здійсненим за допомогою Тих, Хто вже досяг мети, Хто вже ототожнив Себе з групою і Хто є свідомою частиною тіла Небесної Людини. Завдяки Їхній допомозі людина поступово прокинеться до Їхнього рівня усвідомлення. Сьогодні скрізь існує великий інтерес до цієї теми посвячення, і надмірна увага приділяється її церемоніальному аспекту. Ми повинні пам’ятати, що кожне велике розкриття свідомості є ініціацією (посвяченням). Кожен крок вперед на шляху усвідомлення є ініціацією. [115] Коли атом речовини був вбудований у форму, це було для цього атома ініціацією. Він відчув інший тип сили, і діапазон його контакту став ширшим. Коли свідомість рослинного і тваринного царства злилася, і життя перейшло з нижчого царства у вище, це була ініціація. Коли свідомість тварини розширилася до свідомості людини, відбулося ще одне велике посвячення. У кожне з чотирьох царств здійснюється вхід шляхом посвячення або через розширення свідомості. Попереду людської сім’ї тепер лежить п’яте, або духовне царство, і до нього так само входять через певну ініціацію, як можуть побачити ті, хто розумно читає Новий Завіт. І в усіх цих випадках ці посвячення-ініціації були здійснені за допомогою Тих, Хто вже знає. Таким чином, у еволюційній схемі ми маємо не великі розриви між одним та іншим царством, і між одним станом свідомості та іншим, а поступовий розвиток свідомості, у якому ми, кожен із нас, брав і братиме участь. Якщо ми зможемо запам’ятати цю універсальність посвячення, то матимемо на нього більш правильну точку зору. Кожного разу, коли ми стаємо більш обізнаними про наше оточення, і наш розумовий зміст збільшується, це є посвяченням у крихітному масштабі. Кожного разу, коли [116] наш горизонт розширюється, і ми починаємо бачити і мислити ширше, це є посвяченням, і в цьому для нас полягає цінність самого життя та велич наших можливостей. Одне, на що я хочу звернути увагу, полягає в наступному: кожна ініціація-посвячення має бути власною ініціативою людини, тобто самоініційована людиною. Останній етап, коли нам надається певна допомога із зовнішніх джерел, досягається не тому що є великі Істоти, які прагнуть допомогти нам, Які приходять до нас там, де ми є, і намагаються підняти нас. Цей етап приходить до нас, тому що ми виконали необхідну роботу, і ніщо не може завадити його настанню. Це наше право. Ті, хто досяг, можуть і будуть асистувати і допомагати нам, але їхні руки будуть зв’язані, поки ми не виконаємо свою частину зобов’язань. Тому нічого з того, що ми робимо, щоб підвищити свою корисність у світі, жоден крок, який ми робимо, щоб побудувати кращі тіла, жодне зусилля, яке ми докладаємо, щоб отримати самоконтроль і оснастити своє ментальне тіло, не втрачається – все це ми додаємо до сумарного накопиченого нами досвіду, який одного дня приведе нас до великого одкровення, і кожне наше зусилля – щогодинне і щоденне – нарощує потік енергії, який принесе нас до порталу посвячення. Значення слова «ініціація» означає «входити в». Це просто означає, що посвяченим є той, хто зробив перші кроки в духовне царство і отримав першу серію духовних одкровень, кожне з яких є ключем до ще більшого одкровення.
* * * |
|
LECTURE VI – THE GOAL OF EVOLUTION [119] In using such a title as the Goal of Evolution, I feel extremely diffident; I realise that the only thing I can possibly attempt is to put certain suppositions before you, drawing upon my imagination. Naturally it is not possible for finite mind to gauge accurately the plan of the Deity. All that we can do is to study the history of the past, to investigate present conditions, and to ascertain somewhat racial and natural tendencies, and thus follow, as logically as may be, the various steps and stages. All that is permissible for us is to start from the solid basis of acquired facts and knowledge, then put them all together, and from their aggregate form an hypothesis as to what may be the possible goal. Beyond that it is impossible to go. In our talks upon evolution, as I mentioned in the first lecture, we have been dealing somewhat with suppositions, and concerning ourselves with possibilities. Certain things we do know, and certain truths have been ascertained; yet even [120] the conclusions of science, for instance, such as were so much spoken of and insisted upon forty years ago, are no longer regarded as facts, and are not used or promulgated as drastically and as emphatically as they were. Science itself is finding every year that its knowledge is very relative. The more a man grasps and knows, the greater is the horizon which opens up before him. Scientists are now venturing into what are the subtler planes of matter, and therefore into the realms of the unproven, and we should remember that, until recently, science has refused to admit their existence. We are passing beyond the sphere of what has been called "solid matter," into such realms as are inferred when we speak about "centres of energy," "negative and positive force," and "electrical phenomena"; and the emphasis is being laid more and more upon quality rather than upon what has been called substance. The further we look ahead, the wider our speculations become, and the more we attempt to account for telepathic, psychic and other phenomena, the more we shall trespass into the realm of what is now the subjective and the subconscious, and the more we shall be forced to express ourselves in terms of quality or of energy. If we succeed at all in accounting for that which is unusual, for that which is as yet inexplicable to us, and in ascertaining the reality of the occult, [121] we shall bring about a condition which might almost be called paradoxical. We shall gradually make the subjective the objective. The topic that I am going to consider now is one that affects us very closely: namely, the attainment by man of that group consciousness which is his goal, and the expansions of his little consciousness until it measures up to that greater one which enfolds it. You will remember that in trying to explain the difference between self-consciousness, group consciousness, and God consciousness, I illustrated it by pointing out that in the little atom of substance in the physical body, that tiny centralised life which goes to the constitution of the human form, we had a correspondence to the self-consciousness of the human being; that the life of the physical body, considering it in every one of its departments as a whole, is to that little self-contained cell what group consciousness is to us; and that the consciousness of the real man, the informing entity within the body is to that atom what God consciousness is to us, as inexplicable and as far removed. If we can extend this concept of the atom in our body and its relation to man, the thinker, to the human atom, regarding it as a unit within a still greater body, we may get an understanding of the radical difference between these three rays of consciousness. [122] There is a very interesting analogy between the evolution of the atom and of man (and I presume therefore of the planetary Deity and the solar Logos) in the two methods of unfoldment that are followed. We have seen that the atom has its own atomic life, and that every atom of substance in the solar system is likewise a little system in itself, having a positive centre, or central sun, with the electrons, or the negative aspect, revolving in their orbits around it. Such is the internal life of the atom, its self-centred aspect. We noted too, that the atom is now being studied along a newer line, that of radio-activity, and it is becoming apparent in many cases there is an active radiation going on. Just where this discovery is going to lead it is impossible to tell, for the study of radio-active substances is as yet in its infancy, and little is actually known. Much of the earlier teaching of physical science has been revolutionised by the discovery of radium, and the more scientists find out, the more it becomes apparent (as they themselves realise), that we are standing on the threshold of very great discoveries, and are on the eve of profound revelations. In the human being, as he evolves and develops, these two stages can equally be seen. There is the early or atomic stage, in which a man’s whole centre of interest lies within himself, within his own sphere, where self-centredness is the law of [123] his being, a necessary protective stage of evolution. He is purely selfish, and concerned primarily with his own affairs. This is succeeded by a later stage, in which a man’s consciousness begins to expand, his interests begin to lie outside his own particular sphere, and the period arrives in which he is feeling for the group to which he belongs. This stage might be viewed as corresponding to that of radio-activity. He is now not only a self-centred life, but he is also beginning to have a definite effect upon his surroundings. He is turning his attention from his own personal selfish life, and is seeking his greater centre. From being simply an atom he is, in his turn, becoming an electron, and coming under the influence of the great central Life which holds him within the sphere of Its influence. If this is so, we shall have analogous stages transpiring within the life of the planetary Deity, and this perhaps would account for various vicissitudes and happenings upon the planet. Often we consider the affairs of the world as due to human activity. The world war, for instance, is frequently regarded as the result of human mistakes and frailties. Perhaps this is so, for undoubtedly economic conditions and human ambitions may have been very largely concerned in bringing it about; but perhaps, also, it may have been partly due to the working out of the purpose [124] of the great central Life, Whose consciousness is not as yet our consciousness, Who has His own plans and purposes and ideals, and Who, perhaps, also makes His experiments with life. On His vaster scale, and on His own high level, this planetary Spirit is learning to live, is learning to contact, and is likewise expanding His consciousness; He is Himself at school, just as you and I are at school. So again, it may be with the solar system, and so with events of such magnitude that they escape our ken altogether. Perhaps there are occurrences within the solar system which may be due to the working out of the plans of the Deity or Logos, that central Life Who is the energising source of all there is within the solar system. I do not know, but it makes an interesting line of thought for us, and it does no harm to speculate if the effect is to give us a broader vision, a wider tolerance, and a greater and wiser optimism.
Having seen that the two stages of atomic activity and radio-activity characterise the evolution of all atoms in the solar system, let us now see what are the different developments which may be expected as the consciousness within the human atom evolves. I should like to centre our attention upon this human type of consciousness, as it is the central evolution in the solar system. When the three aspects of the divine life are [125] brought together – the indwelling life or spirit, the material form or substantial vehicle, and the factor of intelligent activity – certain specific results will eventuate. We shall have the gradual working out of consciousness of a particular kind; the development of psychic quality; the effect of the subjective life upon the material form; the utilisation of the form for certain specific ends, and the attainment by the indwelling entity of certain qualities. The true nature of the central life, be it God or man, will be manifested during a life cycle, whether solar or human. That is true of you and it is true of me; it is probably true of the planetary Logos, and if true of him, therefore also of a solar Logos. Let us try, if we can, to follow some of the different developments in connection with our four types of atoms – the atom of substance, the human atom, the planetary atom, and the cosmic atom. One of the first and most important developments will be conscious response to every vibration and contact – that is, the ability to respond to the not-self on every plane. Let me illustrate. I could go down to certain halls in this city, and gather together an audience composed of the unskilled labourers and illiterates, I could talk to them, and repeat what I have been saying this evening and get no response whatever. Yet I could go down and give them a talk such [126] as I gave ten years ago, along strictly evangelical or Gospel lines, and meet with a rapid reaction. Here the question of right or wrong does not enter in, but simply the difference in the ability of different grades and types of men at different stages of evolution to respond to contact and vibration. It simply means that certain people are at a stage where they can be reached by an emotional appeal, and dealt with along the line of their own personal salvation, being in the earlier atomic stage as yet. There is another stage which includes that, but which enables one to respond also to a more intellectual appeal, which gives one a certain amount of interest and satisfaction in such discussions as we have pursued, and which means investigation of those matters which concern the group, for instance. But both stages are equally right. We can look at this matter from another angle: it is quite possible for us to meet great people, wonderful men and women, and fail to be impressed by them; we might pass them by without recognising them, and thus miss that which they have to give us. This happened in Palestine in connection with the Christ, two thousand years ago. Why? Because, we ourselves are not yet great enough to respond to them. There is something still lacking in us, so that we are unable to realise or feel their particular vibration. I [127] have heard it said, and I think it is very true, that if the Christ were to come down upon earth again, and walk among men as He did before, He might live His life amongst us day after day and we would not notice anything so very different in Him from the other good and unselfish people whom we know. We have not yet cultivated within ourselves the ability to respond to the divine in our brother. We usually see only that which is bad and coarse, and are cognisant principally of our brother’s faults. We are insensitive, yet, to the best people.
Another development will be that we shall be able to function consciously on all planes of being. We function consciously now on the physical plane, and there are a few people who are able to function equally consciously on the next subtler plane, that which is called the astral plane (a word I very much dislike, as it conveys no real meaning to our minds) or the plane of the emotional nature, on which a man is active when out of the physical body, in the hours of sleep or immediately after death. Very few human beings can function on the mental plane in fully awakened consciousness, and still fewer upon the spiritual plane. The object of evolution is that we should consciously function, with full continuity of realisation, upon the physical, emotional, and mental planes. This is the great achievement [128] which will some day be ours. We shall then know what we do every hour of the day, and not for just about fourteen hours out of every twenty-four. At present we remain unconscious of where the real thinking entity is during the hours of sleep. We do not know what his activities are, nor the condition of his environment. Some day we shall utilise and employ every minute of every hour of the day. Another purpose of evolution is a threefold one, and it is that we should have purpose or will, love, and energy co-ordinated. That is not so as yet. We have much intelligent energy continuously displayed now, but it is very rare indeed to meet a person whose whole life is animated by a central purpose. which is followed unswervingly, and which is animated and instigated by love working through intelligent activity. The time is coming, however, when we shall have expanded our consciousness to such an extent, and be so active within ourselves, that we shall become radio-active. We shall then carry forward a definite purpose which will be the outcome of love, and attain our objective by means of the intelligence. This is all that God is doing, is it not? At our present stage of development, we are certainly intelligent, but as yet there is very little love. We may have a little love for those we contact or meet, and a greater love for our [129] family and immediate friends, but we know practically nothing of group love. When group love is voiced for us by the great idealists of the race it is nevertheless true that we have reached the stage where we can respond somewhat to it, and feel that it is something we should like to see realised. It is good to remember that the more we think along such definitely altruistic lines, the more we shall build up something of very great value, and develop by slow and laborious degrees the rudiments of a real group consciousness, which as yet lies far ahead for most of us.
There are several other developments during the evolutionary process with which we might deal, and which are at present so far ahead that they are practically inconceivable unless we have the peculiar type of brain that can think somewhat abstractly. There is the stage in which we can transcend time and space, when the consciousness of the group in all parts of the planet, for instance, will be our consciousness, and when it will be just as easy for us to contact the consciousness of a friend in India, Africa, or elsewhere, as it is here; distance and separation will prove no barrier to intercourse. Symptoms of this can be seen in the ability which some people have to communicate telepathically, or to psychometrise. It is all very well to spend some time visioning this distant goal, and picturing the achievement [130] of the Logos billions of years hence, but the thing of vital interest for us is to get some idea of the immediate stage ahead; and to understand what we may expect to happen in connection with the evolutionary process during the next few thousand years. Let us consider this idea somewhat. There are, as we know, three main lines of thought in the world: the scientific, the religious, and the philosophical. Now, in these three what have we got? In the scientific line of thought we have embodied all that concerns matter, the substance aspect of manifestation; it deals with objectivity, and with that which is material, tangible, and seen; literally, with that which can be proven. In religious thought we have that which is concerned with the life within the form, which deals with the return of spirit to its source, plus all that has been gained by the use of the form; it has reference to the subjective side of nature. In philosophical thought we have what I might call the utilisation of the intelligence by the indwelling life, in order that the form may be adequately adapted to its need. Let us consider in this connection certain developments which may be looked for in the immediate future, remembering that all that I say is only intended to be suggestive, and that I speak in no dogmatic spirit.
It is obvious to most thinkers that science, [131] having begun the study of radio-activity, is on the verge of discovering what is the nature of the power within the atom itself; it is very probable that before long we shall harness the energy of atomic matter for every conceivable purpose, for heating, for lighting, and for what I might call the motivation of everything that is carried on in the world. That force, as some of us know, was nearly discovered in the United States fifty years ago by a man called Keely, but he was not allowed to give it out to the world because of the danger thereby involved. Men are as yet far too selfish to be trusted with the distribution of atomic energy. That discovery will probably parallel the development of group consciousness. Only when man becomes radio-active and can work and think in group terms, will it be safe or wise for him to utilise the power latent in the atom. Everything in nature is beautifully co-ordinated, and nothing can be discovered or utilised before the right time. Only as man becomes unselfish will this tremendous power be permitted to pass into his hands. Nevertheless, we can, I believe, look to science to make tremendous strides in the comprehension of atomic energy. Then paralleling the evolution of the human being again, we can look for man to dominate the air. There is a great vibratory sphere, or plane, in the solar system, called in some occult books [132] the intuitional plane; it is called in the Eastern literature the Buddhic plane, and its symbol is the air. Just as man is beginning to find his way through the development of the intuition on to that plane now, so science is beginning to discover how to dominate the air, and as the intuition in man develops and grows, so will his control of the air be developed and grow. Another thing we can look for (and it is already being recognised somewhat) is the development of the ability to see in subtler matter. Everywhere there are children being born who see more than you or I can. I am here referring to something that is based purely on material grounds, and concerns the physical eye. I refer to etheric vision, which is seeing in the finer matter of the physical plane, or in that which is called the ethers. Much interesting work has been done along this line by students and scientists in California. Dr. Frederick Finch Strong has been working along this line in a valuable way, and teaching that the physical eye is capable of seeing etherically, and that etheric vision is the normal function of the eye. What will the development of this faculty mean? It will mean that science will have definitely to readjust its point of view as to the subtler planes. If there come within the range of vision of the normal man or woman within the next one hundred years certain aspects and forms [133] of life that have been regarded hitherto as imaginary, we have broken once and for all that rank materialism which has distinguished us for so long, and if that which is now invisible is recognised along any particular line, who shall say how far forward it will be possible for us to go as time progresses? Again, the whole trend of evolution is toward synthesis. As we go down into matter, as we tend toward materialisation, we have heterogeneity; as we work back towards spirit we shall tend towards unity: so that in the religious world we can look for unity to make its appearance. There is, even now, a much greater spirit of tolerance abroad than was the case fifty years ago; but the time is rapidly approaching when the great fundamental unity that underlies all the different religions, and the fact that each faith is a necessary part of one great whole, will be recognised by men everywhere, and through this recognition we shall have the simplification of religion. We shall have the great central facts emphasised and utilised, and the small and petty differences of organisation, and of explanation, overlooked.
Again, we can look for a very interesting happening in connection with the human family to take place, for the moment group consciousness becomes, on a larger scale, the conscious objective of man, what will occur? You will have [134] man putting his foot upon what is called in the religious world, "The Path." You will have him definitely taking himself in hand, endeavouring to live the life of the spirit, refusing any longer to live a self-centred atomic life; you will have him searching for his place within the greater whole, finding it by means of definite self-initiated endeavour, and then unifying himself with that group. This is all that is really meant by the teaching given about the Path in the Protestant, Catholic, and Buddhist churches. They all teach the treading of this Path, calling it by different names, such as the Way, the noble Eightfold Path, the Path of Illumination, or the Path of Holiness. Yet it is the one Path, that which shineth ever more and more unto the perfect day. We can look, too, for the development of the power to think abstractly, and for the awakening of the intuition. As the great races have succeeded one another upon the planet, there has ever been an ordered, directed unfoldment of the powers of the soul, and a definitely planned sequence. In the third root race, the Lemurian, the physical aspect of man was carried to a high stage of perfection. Later in the great race which preceded ours, the Atlantean, and which perished in the flood, the emotional nature of man was developed. Then in the race to which we belong, the Aryan or fifth race, the development of the [135] concrete or lower mind is the goal, and this we are developing each decade. A few are also beginning to develop the power to think in abstract terms. When this is the case we shall see more of that peculiar, interesting capacity which some people evince, and which we call the ability to be inspired. I am not here speaking of mediumship, nor do I mean mediumistic ability. There is nothing more dangerous than that which is usually meant by the term of "medium." The average medium is a man of a negative or receptive nature, and usually so loosely co-ordinated in his threefold nature that an extraneous force or entity can use his brain, his hand, or his body. It is quite a common phenomenon. Automatic writing, ouija boards, and spiritualistic seances of a low order are rampant these days, and are driving thousands into insanity, or into nervous disorders. But there is something of which mediumship is simply a distortion, and this something is inspiration. To be capable of being inspired means that a human mind has reached a stage in his evolution where he is consciously and positively under the control of his own higher self, the God within. That inner ruler, the real self, can, by definite contact, control his physical brain, and enable the man to make decisions, and to understand the truth, apart from [136] the reasoning faculty altogether; this inner God can enable the man to speak, to write, and to pass on the truth without the use of the lower mind. Truth lies within ourselves. When we can contact our own inner God all truth will be revealed to us. We shall be Knowers. But this is a positive, not a negative thing, and means the putting of oneself in direct conscious alignment with one’s Ego, or higher self, and not the throwing open of one’s personality to any passing entity or spook.
This can be seen occurring now, occasionally, but it is not very often that the average man comes in contact with his higher self. Only in our moments of highest endeavour, only at the great crises of our lives, and only as the result of long discipline and strenuous meditation does this occur. But some day we shall govern our entire lives, not from the personal, selfish point of view, but from the point of view of the God within, Who is a direct revelation of Spirit on the highest plane. The final thing I seek to bring out to-night is that the goal for each one of us is the development of the powers of the soul, or of the psyche. This means that you and I are going to be psychics. But I am not using this word "psychic" as it is usually understood, nor in its every-day connotation. The psyche is, literally, the soul within, [137] or the higher self, who emerges from out of the threefold lower self, as the butterfly emerges out of the chrysalis; it is that beautiful reality, which we are going to produce as the result of our life, or lives, down here. The true psychic powers are those which put us in contact with the group. The powers of the physical body, which we use every day, put us in contact with individuals, but when we have developed the powers of the soul, and have unfolded its potentialities, we shall be true psychics. Now what are those powers? All I can do to-night is to enumerate a few out of the many.
One is the conscious control of matter. The majority of us control our physical bodies consciously, making them carry out our behests upon the physical plane. Some of us control our emotions consciously, but very few of us can control the mind. Most of us are controlled by our desires, and by our thoughts. But the time is coming when we shall consciously control our threefold lower nature. Time will then not exist for us at all. We shall have that continuity of consciousness upon the three planes of being – physical, emotional, and mental – which will enable us to live as does the Logos, in that very metaphysical abstraction, the Eternal Now. Another power of the soul is psychometry. Now what is psychometry? It might be defined [138] as the ability to take a tangible something, belonging perhaps to an individual, and through the medium of that, to put oneself en rapport with that individual, or with a group of individuals. Psychometry is the law of association of ideas applied to the vibratory quality of force for the purpose of obtaining information.
Again, the race will become clairaudient and clairvoyant, which means the capacity to hear and see as clearly and accurately upon the subtler planes as we do upon the physical. It will involve the ability to hear and see all that concerns the group – that is, to hear and see in the fourth and fifth dimensions. I am not enough of a mathematician to attempt to explain these dimensions, and am apt myself to get very confused when considering them, but an illustration that was given me may make the whole thing somewhat clearer. A young Swedish thinker explained it to me thus: "The fourth dimension is the ability to see through and around a thing. The fifth dimension is the ability, for instance, to take an eye, and by means of that eye to put oneself en rapport with all other eyes in the solar system. To see in the sixth dimension might be defined as the power to take a pebble off the beach, and by means of it to put oneself in accord with the entire planet. Now in the fifth dimension, where [139] you took the eye, you were limited to a particular line of manifestation, but in the case of the sixth dimension, where you took a pebble, you were put in touch with the entire planet." This is something very far ahead of us, but it is interesting to speak about, and holds a promise for each and all. There is not time to deal with the other powers, nor can I enumerate what they all may be. Healing by touch will be amongst them. The manipulation of the magnetic fluids, and conscious creation by means of colour and sound, are others. All that really concerns us at this time is that we should consciously take ourselves in hand, seek to come ever more and more under control of the inner ruler, endeavour to become radio-active, and to develop group consciousness.
* * *
|
[119] Використовуючи таку назву, як «Мета еволюції», я відчуваю себе надзвичайно невпевнено; я розумію, що єдине, що можу спробувати – це запропонувати вам певні припущення, які опираються на мою уяву. Природно, обмеженоий розум не здатний точно оцінити план Божества. Усе, що ми можемо зробити, – це вивчити історію минулого, дослідити теперішні умови та з’ясувати деякі расові та природні тенденції, логічно прослідкувавши, наскільки це можливо, різні кроки та етапи. Все, що ми можемо собі дозволити, це почати з міцної основи отриманих фактів і знань, потім їх об’єднати і з цієї сукупності сформувати гіпотезу щодо можливої мети. Далі цього неможливо пройти. У наших бесідах про еволюцію, як я вже згадувала на першій лекції, ми певною мірою мали справу з припущеннями та думали про можливості. Певні речі ми знаємо, і певні істини були встановлені; але навіть [120] наукові висновки, наприклад, про які так багато говорили і на яких наполягали сорок років тому, більше не вважаються фактами, і не використовуються чи оприлюднюються так наполегливо та рішуче, як раніше. Сама наука щороку виявляє, що її знання дуже відносні. Чим більше людина осягає і пізнає, тим більший горизонт відкривається перед нею. Зараз вчені досліджують-venturing найтонші плани матерії, а отже, і сфери недоведеного, і ми повинні пам’ятати, що донедавна наука відмовлялася визнавати їх існування. Ми переходимо за межі сфери того, що було названо «твердою матерією», у такі сфери, існування яких припускається, коли ми говоримо про «центри енергії», «негативну та позитивну силу» та «електричні явища»; і наголос все більше робиться на якості, а не на тому, що називається субстанцією. Чим далі ми дивимось уперед, тим ширшими стають наші міркування і чим більше ми намагаємося пояснити телепатичні, психічні та інші явища, тим більше ми будемо проникати в сферу того, що зараз є суб’єктивним і підсвідомим, і тим більше ми будемо змушені висловлюватись в термінах якості або енергії. Якщо нам взагалі вдасться пояснити те, що є незвичайним, те, що для нас є ще незрозумілим, і засвідчити реальність окультного [121], то ми опинимося в майже парадоксальному становищі – поступово зробимо суб’єктивне об’єктивним. Тема, яку я збираюся розглянути зараз, стосується нас безпосередньо: а саме досягнення людиною тієї групової свідомості, яка є її метою, і розширення її маленької свідомості, поки вона не буде відповідати більшій, яка охоплює саму людину. Ви пам’ятаєте, що, намагаючись пояснити відмінність між самосвідомістю, груповою свідомістю та свідомістю Бога, я зазначила, що маленький атом субстанції у фізичному тілі, це крихітне централізоване життя, яке входить до складу людської форми, співвідноситься із самосвідомістю людини; що життя фізичного тіла, розглядаючи його в кожній із його складових як ціле, є для цієї маленької самостійної частинки тим же, чим для нас є групова свідомість; і що свідомість справжньої людини, інформуючої сутності всередині тіла, є для цього атома тим же, чим для нас є свідомість Бога, непізнавана і настільки ж далека. Якщо ми зможемо поширити цю концепцію атома в нашому тілі та його відношення до людини, мислителя, на людський атом, розглядаючи його як частинку або елемент всередині ще більшого тіла, то зможемо зрозуміти радикальну відмінність між цими трьома променями або типами свідомості. [122] Існує дуже цікава аналогія між еволюцією атома та людини (а отже, я припускаю, планетарного Божества та сонячного Логосу) у їхніх двох методах розкриття. Ми бачили, що атом має своє власне атомне життя, і що кожен атом речовини в Сонячній системі також є маленькою системою в собі, що має позитивний центр, або центральне сонце, з електронами, або негативним аспектом, що обертаються по орбітах навколо нього. Таким є внутрішнє життя атома, його егоцентричний аспект. Ми також зазначили, що атом зараз вивчається в новому напрямі, радіоактивності, і стає очевидним, що в багатьох випадках відбувається активне випромінювання. Неможливо сказати, куди приведе це відкриття, оскільки вивчення радіоактивних речовин перебуває ще в зародковому стані, і про нього мало що відомо. Значна частина раннього викладання фізичної науки була революціонізована відкриттям радію, і чим більше вчені дізнаються, тим більше стає очевидним (як вони самі усвідомлюють), що ми стоїмо на порозі дуже великих відкриттів і напередодні глибоких одкровень. В процесі еволюційного розвитку людської істоти можна побачити обидві ці стадії. Існує рання або атомарна стадія, на якій всі інтереси людини зосереджені в ній самій, у її власній сфері, де егоцентризм є законом [123] її буття, необхідним захисним етапом еволюції. Вона суто егоїстична і поглинута насамперед своїми справами. За цим настає пізніший етап, на якому свідомість людини починає розширюватися, її інтереси починають виходити за межі її власної сфери, і настає період, коли вона починає відчувати групу, до якої належить. Цей етап можна порівняти з етапом радіоактивності атома. Тепер людина не лише центрована на собі, але й починає здійснювати певний вплив на своє оточення. Вона відвертає свою увагу від власного егоїстичного життя і шукає для себе більший центр. З простого атома вона, у свою чергу, перетворюється на електрон і потрапляє під вплив великого центрального Життя, яке тримає її в сфері Свого впливу. Якщо це так, ми матимемо аналогічні стадії, що відбуватимуться в житті планетарного Божества, і це, можливо, пояснюватиме різноманітні пертурбації та події на планеті. Часто ми розглядаємо справи світу як результат людської діяльності. Світова війна, наприклад, часто розглядається як наслідок людських помилок і недоліків. Можливо, це так, оскільки, безсумнівно, економічні умови та людські амбіції, вочевидь, дуже сильно сприяли цьому; але, можливо, також частково це могло бути пов’язано з реалізацією мети [124] великого центрального Життя, Чия свідомість ще не є нашою свідомістю, Яке має Свої власні плани, цілі та ідеали, і, можливо, також проводить Свої експерименти з життям. У Його величезному масштабі та на Його власному високому рівні цей планетарний Дух вчиться жити, вчиться контактувати та так само розширює Свою свідомість; Він у своїй школі, як і ми з вами у нашій школі. Знову ж таки, це можна сказати і про Сонячну систему, і про величини такого масштабу, що вони взагалі не вміщаються в наші уявлення. Можливо, у Сонячній системі трапляються події, які можуть бути наслідком реалізації планів Божества або Логосу, того центрального Життя, Яке є джерелом енергії всього, що є в Сонячній системі. Я не знаю цього напевно, проте тут є цікаве підгрунтя для роздумів, і не зашкодить порозмірковувати, якщо в результаті наших роздумів ми розширюємо наше бачення, стаємо толерантнішими, мудрішими і оптимістичнішими. Розглянувши дві стадії: атомної активності та радіоактивності, які характеризують еволюцію всіх атомів у Сонячній системі, давайте тепер подивимося, які різні зміни можна очікувати в міру розвитку свідомості всередині людського атома. Я хотіла б зосередити нашу увагу на типі людської свідомості, оскільки це центральна еволюція в Сонячній системі. Коли три аспекти божественного життя [125] об’єднуються воєдино: 1) внутрішнє життя або дух, 2) матеріальна форма або провідник із субстанції, 3) і фактор розумної діяльності, Спробуймо, наскільки зможемо, прослідкувати деяку відмінність розвитку у зв’язку з нашими чотирма типами атомів – атомом субстанції, атомом людини, атомом планети та атомом космосу. Одним із перших і найважливіших досягнень стане свідома реакція на кожну вібрацію та контакт, тобто здатність реагувати на «не-я» на кожному рівні. Дозвольте мені проілюструвати. Я могла би виступити перед аудиторією, що складається з некваліфікованих робітників і неписьменних, повторивши їм те, що я говорила цього вечора, і не отримати жодної реакції, жодного заворотного зв’язку. А ще я могла би піти й виступити перед ними з [126] такою промовою, з якою я виступала десять років тому, у строгому євангельському руслі, і зустріти швидкий відгук. Тут не йдеться про правильність чи неправильність, а лише про відмінність в здатності різних ступенів і типів людей на різних етапах еволюції реагувати на контакт і вібрацію. Це просто означає, що певні люди перебувають ще на ранній атомарній стадії, коли до них можна достукатися емоційним зверненням і апелювати в контексті їхнього власного особистого порятунку. Є ще один етап, який вміщає в себе це, але який також дозволяє людині відгукуватись і на більш інтелектуальний заклик, який викликає певний інтерес і задоволення від таких дискусій, які ми проводили, і це означає дослідження тих питань, які стосуються, наприклад, групи. Але обидва етапи однаково правильні. Ми можемо поглянути на це питання з іншого боку: цілком можливо, що ми зустрінемо чудових людей, чудових чоловіків і жінок, але вони не справлять на нас жодного враження; ми можемо пройти повз них, не впізнавши їх, і таким чином упустити те, що вони мають нам дати. Це сталося в Палестині у зв'язку з Христом дві тисячі років тому. чому Тому що ми самі ще не настільки великі, щоб на них відповісти. Нам все ще чогось не вистачає, тому ми не можемо розпізнати чи відчути їх особливу вібрацію. Я [127] чула це сказане, і я вважаю, що це дуже правдиво, що якби Христос знову зійшов на землю і ходив серед людей, як Він робив це раніше, Він міг би жити Своєю життям серед нас день за днем, і ми не помітив би в Ньому нічого такого, що відрізняється від інших добрих і безкорисливих людей, яких ми знаємо. Ми ще не розвинули в собі здатність реагувати на божественне в нашому браті. Зазвичай ми бачимо лише те, що є поганим і грубим-coarse, і усвідомлюємо головним чином вади нашого брата. Але ми все ще нечутливі до найкращих людей. Ще одна еволюційна зміна полягатиме в тому, що ми зможемо свідомо функціонувати на всіх рівнях буття. Зараз ми свідомо функціонуємо на фізичному плані, і є кілька людей, які здатні так само свідомо функціонувати на наступному більш тонкому плані, який називається астральним планом (слово, яке мені дуже не подобається, оскільки воно не передає реального значення нашому розуму) або рівень емоційної природи, на якому людина активна, коли знаходиться поза фізичним тілом, у години сну або відразу після смерті. Дуже мало людей можуть функціонувати на ментальному плані з повністю пробудженою свідомістю, і ще менше – на духовному. Мета еволюції полягає в тому, щоб ми свідомо функціонували, з повною безперервністю усвідомлення, на фізичному, емоційному та ментальному планах. Це велике досягнення [128], яке колись стане нашим. Тоді ми знатимемо, що робимо кожну годину дня, а не чотирнадцять годин із кожних двадцяти чотирьох. Зараз ми не усвідомлюємо, де знаходиться справжня мисляча сутність під час сну. Ми не знаємо, якою є її діяльність, ані середовище, в якому вона діє. Настане день, коли ми будемо використовувати кожну хвилину кожної години дня. Ще одна мета еволюції є триєдиною, і полягає в тому, що ми маємо координувати мету або волю, любов і енергію. Поки що цього немає. Ми маємо багато інтелектуальної енергії, яка постійно виявляється, але вкрай рідко можна зустріти людей, чиє життя в повній мірі підпорядковане головній меті, до якої вони неухильно рухаються, і котра, в свою чергу, надихається та ініціюється любов’ю, яка працює через розумну активність. Однак наближається час, коли ми настільки розширимо нашу свідомість і будемо настільки активними в собі, що станемо радіоактивними. Тоді ми просуватимемо певну мету, яка буде результатом любові, і досягнемо нашої мети за допомогою розуму. Так само діє Бог, чи не так? На нашому нинішньому етапі розвитку ми, безумовно, розумні, але любові поки що дуже мало. Ми можемо відчувати трохи любові до тих, з ким контактуємо або зустрічаємося, і більшу любов до нашої [129] родини та найближчих друзів, але ми практично нічого не знаємо про групову любов. Коли великі ідеалісти нашої раси висловлюють нам групову любов, все-таки правда, що ми досягли того рівня, коли можемо певною мірою відповісти на неї, і відчуваємо, що це те, що ми хотіли б бачити реалізованим. Варто пам’ятати, що чим більше ми будемо думати в таких безперечно альтруїстичних напрямках, тим більше ми створюватимемо щось дуже цінне, і повільно, наполегливо працюючи, розвиватимемо зачатки справжньої групової свідомості, яка ще далеко попереду для більшості з нас. У ході еволюційного процесу є кілька інших подій, з якими ми могли б мати справу, і які зараз настільки далеко попереду, що їх практично неможливо уявити, якщо ми не будемо мислити дещо абстрактно. Є етап, на якому ми можемо вийти за межі часу та простору, коли свідомість групи в усіх частинах планети, наприклад, буде нашою свідомістю, і коли нам буде так само легко зв’язатися зі свідомістю нашого друга в Індії, Африці чи деінде, як тут; відстань і розлука не стануть перешкодою для спілкування. Симптоми цього можна побачити в здатності деяких людей спілкуватися телепатично або психометрично. Цілком добре витратити деякий час на візію про цю віддалену мету та на уявляння про досягнення [130] Логосу через мільярди років, але для нас життєво важливим є отримати деяке уявлення про найближчий етап, який попереду; і зрозуміти, що ми можемо очікувати від еволюційного процесу протягом наступних кількох тисяч років. Давайте трохи розглянемо цю ідею. Як ми знаємо, у світі існує три основні напрямки думки: наукова, релігійна та філософська. Що ми маємо в цих трьох? У науковому руслі думки ми маємо все те, що стосується матерії, субстанційного аспекту прояву; вона має справу з об'єктивністю та тим, що є матеріальним, відчутним і видимим; буквально, з тим, що можна довести. У релігійній думці ми маємо те, що стосується життя всередині форми, що стосується повернення духу до його джерела, плюс усе, що було отримано завдяки використанню форми; вона стосується суб’єктивної сторони природи. У філософській думці ми маємо те, що можна назвати використанням інтелекту внутрішнім життям для адекватної адаптації форми до його потреб. Давайте розглянемо у зв’язку з цим певні події, які можна очікувати в найближчому майбутньому, пам’ятаючи, що все, що я кажу, має характер натяків, а не догм. Для більшості мислителів очевидно, що наука, [131] розпочавши вивчення радіоактивності, є на порозі відкриття природи сили в самому атомі; дуже ймовірно, що незабаром ми підкоримо енергію атомної матерії для всіх можливих цілей, для опалення, для освітлення та для того, що я би назвала рушійною силою всього, що виробляється в світі. Ця сила, як деякі з нас знають, була майже відкрита в Сполучених Штатах п’ятдесят років тому чоловіком на ім’я Кілі, але йому не дозволили оприлюднити її світові через небезпеку, пов’язану з цим. Люди поки що занадто егоїстичні, щоб довіряти їм розподіл атомної енергії. Це відкриття, ймовірно, відбуватиметься паралельно з розвитком групової свідомості. Лише тоді, коли людина стане радіоактивною і зможе працювати та мислити груповими термінами, вона зможе безпечно і розумно використовувати приховану в атомі енергію. Усе в природі чудово скоординовано, і нічого не можна відкрити чи використати раніше належного часу. Лише коли людина стане безкорисливою, їй буде дозволено отримати в свої руки цю величезну могутність. Тим не менш, я вважаю, що ми можемо сподіватися, що наука зробить величезні кроки в розумінні атомної енергії. Тоді, знову проводячи паралелі з еволюцією людини, ми можемо очікувати панування людини в повітрі. У Сонячній системі існує велика вібраційна сфера, або площина, яка в деяких окультних книгах [132] називається інтуїтивним планом; у східній літературі його називають буддхічним планом, а його символом є повітря. Подібно до того, як людина зараз починає, завдяки розвитку інтуїції, проникати на цей план, так і наука починає відкривати шляхи панування в повітрі, і в міру того, як розвивається і зростає інтуїція людини, так само буде розвиватися і зростати її контроль над повітрям. Ще одна річ, на яку ми можемо звернути увагу (вона вже починає визнаватись), – це розвиток здатності бачити тонку матерію. Скрізь народжуються діти, які бачать більше, ніж ви чи я. Тут я маю на увазі те, що базується виключно на матеріальних засадах і стосується фізичного ока. Я маю на увазі ефірне бачення, яке бачить у тонкій матерії фізичного плану або в тому, що називається ефірами. Студенти та вчені Каліфорнії провели багато цікавої роботи в цьому напрямку. Доктор Фредерік Фінч Стронг плідно працював у цьому напрямку, навчаючи, що фізичне око здатне бачити ефірно, і що ефірне бачення є нормальною функцією ока. Що означатиме розвиток цієї здібності? Це означатиме, що науці обов’язково доведеться змінити свою точку зору щодо тонших планів. Якщо протягом наступних ста років у полі зору нормального чоловіка чи жінки з’являться певні аспекти та форми [133] життя, які досі вважалися уявними, ми раз і назавжди зламаємо той рядовий матеріалізм, який відрізняв нас так довго, і якщо те, що зараз є невидимим, розпізнають в якійсь конкретній галузі, хто скаже, наскільки далеко вперед ми зможемо зайти? Знову ж таки, вся тенденція еволюції спрямована до синтезу. Коли ми спускаємось у матерію, коли ми прагнемо до матеріалізації, ми маємо неоднорідність; коли ми повертаємося до духу, ми будемо прагнути до єдності: так що в релігійному світі ми можемо сподіватися на вияв єдності. Навіть зараз повсюдно панує набагато більший дух толерантності, ніж п’ятдесят років тому; але швидко наближається час, коли велика фундаментальна єдність, яка лежить в основі всіх різних релігій, і той факт, що кожна віра є необхідною частиною одного великого цілого, будуть визнані людьми всюди, і завдяки цьому визнанню ми матимемо спрощення релігії. Ми будемо підкреслювати та використовувати важливі основоположні факти, а малі та дрібні відмінності в організації та поясненні ігноруватимемо. Можна сподіватися на дуже цікаву подію у зв’язку з людством, коли групова свідомість стане свідомою метою людей у більшому масштабі. [134] Людина тоді ступить на «Шлях», кажучи релігійною мовою. Вона, безумовно, візьме себе в руки, намагаючись жити життям духу, відмовляючись продовжувати жити егоцентричним атомарним життям; вона шукатиме своє місце у більшому цілому, знаходитиме його за допомогою власних само-ініційованих зусиль, а потім об'єднуватиметься з цією групою. Власне цього насправді навчає доктрина про Шлях у протестантських, католицьких і буддистських церквах. Усі вони вчать йти цим Шляхом, називаючи його різними іменами, такими як Шлях, благородний Восьмеричний Шлях, Шлях Просвітлення або Шлях Святості. І все ж це єдиний Шлях, який сяє все більше і більше, наближаючи нас до дня досконалості. Ми також можемо очікувати, що зростатиме здатність абстрактно мислити та пробуджуватиметься інтуїція. У міру того, як великі раси на планеті змінювали одна одну, завжди існувало впорядковане, спрямоване розкриття сил душі та чітко спланована послідовність. У третій корінній расі, лемурійській, фізичний аспект людини був доведений до високого рівня досконалості. Пізніше, в період великої атлантичної раси, яка передувала нашій, і яка загинула під час потопу, розвинулася емоційна природа людини. А тепер в арійській або п’ятій расі, до якої ми належимо, метою є розвиток [135] конкретного або нижчого розуму, і ми в цьому стаємо все успішнішими і успішнішими з кожним десятиліттям. Дехто з представників п’ятої раси вже починає розвивати своє абстрактне мислення . Якщо це матиме місце, то ми побачимо зростання тієї незвичайної, цікавої здібності, якою деякі люди володіють і яку ми називаємо здатністю отримувати натхнення. Тут я не маю на увазі медіумів і їхній медіумізм. Немає нічого небезпечнішого за те, що зазвичай мають на увазі під терміном «медіум». Звичайний медіум – це людина пасивно сприйнятлива, яка зазвичай настільки слабко скоординована у своїй потрійній природі, що стороння сила чи сутність може використовувати її мозок, руку чи тіло. Це досить поширене явище. Автоматичне письмо, магічні уіджа дошки та спіритичні сеанси нижчого рівня широко поширені в наші дні і доводять тисячі людей до божевілля або до нервових розладів. Але медіумізм – це просто спотворене, викривлене відображення істинного натхнення. Бути здатним до натхнення означає, що людський розум досяг такого етапу еволюції, коли людина свідомо і позитивно перебуває під контролем свого власного вищого «Я», Бога всередині. Цей внутрішній правитель, справжнє «Я», може, шляхом визначеного контакту, контролювати фізичний мозок і дозволяти людині ухвалювати рішення та розуміти істину безпосередньо, без задіяння [136] здатності міркувати взагалі; цей внутрішній Бог може дати людині можливість говорити, писати та передавати істину без використання нижчого розуму. Істина криється в нас самих. Коли ми зможемо зв’язатися з нашим власним внутрішнім Богом, правда відкриється нам у всій повноті. Ми будемо Знаючими. Але це позитивна, а не негативна річ, і означає приведення себе в пряме свідоме узгодження зі своїм Его або вищим «Я», а не розкриття своєї особистості будь-якій випадковій сутності чи привиду. Можна помітити, що це відбувається зараз, іноді, але не дуже часто пересічна людина вступає в контакт зі своїм вищим Я. Лише в моменти наших найвищих зусиль, лише під час великих криз нашого життя, і лише в результаті тривалої дисципліни та напруженої медитації це відбувається. Але одного дня ми керуватимемо всім своїм життям не з особистої егоїстичної точки зору, а з точки зору Бога всередині, Який є прямим одкровенням Духа на найвищому рівні. І останнє, про що я хочу сказати в цій лекції, це те, що метою кожного з нас є розвиток сил душі або психіки. Це означає, що ми з вами станемо екстрасенсами. Але я не вживаю це слово «екстрасенс», як його зазвичай розуміють, і не в його повсякденному значенні. Психіка – це буквально душа всередині [137] або вище «Я», яке виходить із потрійного нижчого «я», як метелик з лялечки; це та прекрасна реальність, яку ми створимо в результаті нашого життя чи життів тут, унизу. Справжні психічні сили – це ті, які дають нам контакт із групою. Здібності фізичного тіла, які ми використовуємо щодня, дають нам контакт з окремими людьми, але коли ми розвинемо сили душі та розкриємо її потенціал, ми станемо справжніми екстрасенсами. Що це за сили? Все, що я можу зробити сьогодні ввечері, це перерахувати кілька з багатьох. Одна з цих сил – це свідомий контроль над матерією. Більшість із нас свідомо контролює свої фізичні тіла, змушуючи їх виконувати наші вказівки на фізичному плані. Дехто з нас свідомо контролює свої емоції, але дуже мало хто з нас може контролювати розум. Більшістю з нас керують наші бажання та думки. Але наближається час, коли ми будемо свідомо контролювати свою потрійну нижчу природу. Часу тоді для нас взагалі не буде існувати. Ми матимемо безперервність свідомості на трьох планах буття – фізичному, емоційному та ментальному – що дозволить нам жити, як Логос, у тій самій метафізичній абстракції, Вічному Тепер. Ще одна сила душі – психометрія. Що таке психометрія? Її можна визначити [138] як здатність взяти щось відчутне, якийсь предмет, який належить окремій особі, і через нього встановити зв’язок із цією особою чи групою осіб. Психометрія – це закон асоціації ідей, застосований до вібраційної якості сили з метою отримання інформації. Знову ж таки, раса стане ясночуючою та ясновидющою, що означає здатність чути й бачити так само чітко й точно на тоншому рівні, як ми це робимо на фізичному. Це включатиме в себе здатність чути і бачити все, що стосується групи, тобто чути і бачити в четвертому і пятому вимірах. Я не настільки математик, щоб спробувати пояснити ці виміри, і в розмові про них почуваюсь невпевнено, але надана мені ілюстрація може зробити все дещо зрозумілішим. Один молодий шведський мислитель пояснив мені це так: «Четвертий вимір – це здатність бачити крізь предмет і навколо нього. П’ятий вимір – це здатність, наприклад, кинути погляд і за допомогою ока поставити себе у взаємодію з усіма іншими очима в Сонячній системі. Бачення в шостому вимірі можна визначити як здатність взяти камінчик з пляжу та за допомогою нього привести себе в гармонію з усією планетою. Тепер у п’ятому вимірі, де [139] ви взяли око, ви були обмежені певною лінією прояву, але у випадку шостого виміру, де ви взяли камінчик, ви увійшли в контакт з усією планетою». Це все дуже далеко попереду, але про це цікаво говорити, і це дає надію всім і кожному. Немає часу розповідати про інші сили, і я не можу перерахувати, якими вони можуть бути. Серед них буде зцілення дотиком рук, управління магнітними флюїдами, свідоме творення за допомогою кольору та звуку та інші. Все, що насправді хвилює нас у цей час, це те, що ми повинні свідомо взяти себе в руки, прагнути все більше і більше підпорядковуватися внутрішньому правителю, докладати зусиль, щоб стати радіоактивними і розвинути групову свідомість.
* * * |
|
LECTURE VII – COSMIC EVOLUTION [143] It might well be considered ridiculous for anyone to undertake to give a lecture on Cosmic Evolution, because, of course, it is a subject which neither I nor any other mortal knows anything about, and consequently we are utterly unable to express ourselves upon it. Nevertheless, there are certain deductions we can make under the law of analogy which may lead us to very interesting realms of thought. We have for several weeks been considering the evolution of the atom from stage to stage, until we included the entire solar system under the term "atom." We studied first, along general lines, the atom of substance, then we studied the human atom, and later we applied what we knew about both these atoms to the still larger sphere, or atom, a planet, which we called a planetary atom; then we extended the idea still further to the atom of the solar system, predicating it as having a position within a still greater whole. We studied three methods of evolution, or development, in connection with this subject. We [144] considered the aspects which were evolved by means of these atoms, their qualities, or psychic nature, and we saw how in the atom of substance the only psychic quality we could postulate about it was the quality of intelligence. We passed on then to atomic forms, subhuman forms, and saw how the forms in the two kingdoms of nature, the vegetable and animal, demonstrated another quality of the Deity, that of sensation, feeling, or embryo love and emotion; we also found that in the animal kingdom a third quality, that of rudimentary mind, began to show itself, and that when we arrived at the human atom, we had three aspects demonstrating – intelligence, love, and a central will. We extended this concept to the planet and to the solar system, and found that, working out through the form of the solar system, we had a great Intelligence or Mind; that the object of His utilisation of form was the demonstration of another quality: love or wisdom, the whole being energised by a great central WILL. We deduced therefrom that this central Will might be the manifestation of an Entity Who informs the entire system, from the very lowest atom of substance up to that great Life Who energises the planetary scheme.
Having laid down these fundamentals we passed on to the consideration of the evolution [145] of the conscious life within the atomic form, finding that a higher type of consciousness is consistently evolved by each atom; that the human consciousness is distinguished from all other lower forms in that it is self-conscious; that man is an intelligent will, consciously performing every action, becoming aware of his surroundings, and working out a definite line of activity with a specific objective in view. The self-consciousness of man leads on again to something wider still, to the consciousness of the great planetary Spirit, which may perhaps be best expressed in the term ’group consciousness.’ As evolution proceeds man will pass from the stage of self-consciousness in which you and I now are, to a realisation of what is meant by group consciousness, something as yet practically unknown, except as some beautiful ideal, and a dream which may, at some distant time, materialise. Group consciousness, again, will logically lead on to that which we, for lack of a better term, might call God consciousness, though I deprecate the use of the word God because of the many quarrels it causes in the world between the different thinkers of the human family. These differences are founded largely upon differences in phraseology, upon the terms used to express fundamental ideas, and upon varying methods of organisation. When the scientist, for [146] instance, speaks of force, or energy, and the Christian speaks of God, and the Hindu uses terms analogous to the ’I am that I am,’ or the Self, they are all speaking of one and the same great life, but have lost much time in endeavouring to prove each other wrong, and to demonstrate the accuracy of their own interpretation.
We next saw that, roughly speaking, atomic evolution could be divided into two parts or stages; one stage we called the atomic stage, and another we called, for lack of a better term, the radio-active stage. The atomic stage is that in which the atom pursues its own self-centred life, is concerned entirely with its own evolution, and the effect of the contacts it makes. As evolution proceeds, it becomes apparent that in time the atom begins to react to a greater life outside itself, and in this you have the period analogous to that of the form-building stage, in which these atoms of substance are attracted by a greater charge of energy, or positive electrical force (if you like to call it such), which draws them, or attracts them to itself, and builds out of them a form; these atoms of substance, in turn, become then electrons. We found, then, how in your case and mine, as in the case of every self-conscious unit, the same procedure is followed, and that we have a central life holding within the sphere of its influence the [147] atoms that constitute the different bodies, mental, emotional, and physical; that we manifest, that we move and carry on our life, and work out our purposes, by attracting to ourselves the atoms of substance that are adequate to our needs, and through which we can make the necessary contacts. These atoms are to us, the central life, what the electrons are to the central positive charge in the atom of substance. Then we saw that if this is true, namely, that there is a self-centred stage, or purely atomic period, for the atom, and for the human atom, then again for the atom of the planet, indwelt by its central spiritual life, we should be able to predicate logically a similar state of affairs. Thus we were led into the field of speculation. We considered then whether all that transpires upon our planet may not be due to the self-centred condition of the Entity Who is working out His purposes by means of it. Finally we carried forward the same idea in connection with the solar system itself. We passed on then to the consideration of the second stage, that which the scientist has been studying in connection with the atom of the chemist and physicist for the last twenty years, the radio-active stage; we saw how there was a condition analogous to this in the evolution of the human atom, and that there is a period preceding [148] it which parallels the atomic stage, wherein man is purely selfish, entirely self-centred, and pays no attention to the welfare of the group of which he is a part. This prior stage is very apparent in the world to-day. A large percentage of the human family is in the atomic stage, but we must remember that it is a protective and necessary one; it is passed through by every unit of the human family in the process of finding its place within the group, and enables it to develop something of value to give to that group when the second stage is entered. In the world to-day there are also units of the human family who are passing into the second stage, they are becoming radio-active and magnetic, they influence other forms and are becoming group conscious; they are passing out of the "I am" stage into the "I am that" realisation; the life and purpose of the great Entity of Whose body they are a part, is beginning to be cognised by them; they are becoming aware of the purpose back of the life of the planetary Spirit Who is the subjective impulse lying behind objective manifestation upon our earth. They are beginning to co-operate with His plans, to work for the betterment of their group; and the difference between them and other atoms of the human family is that they are now group conscious, they have a wider horizon, a group recognition, and [149] a larger purpose. At the same time they do not lose their self-consciousness, nor their own individual identity, and their own spheroidal life remains, but they put the whole force and energy which flows through them not into the working out of their own plans, but into an intelligent co-operation with the greater Life of which they are a part. Such men are few and far between, but when they are more in number, then we can look for a change in world conditions, and for that time to arrive, of which St. Paul speaks when he says: "There should be no division in the body, but the members should have the same care one for another. Whether one member suffer, all members suffer with it, or one member be honoured, all rejoice with it...it is the same God which worketh all in all. There are diversities of gifts but the same spirit; there are differences of ministries (or service) but the same Lord." When we are all group conscious, when we are all aware of the purpose which lies back of manifestation upon our planet, when we are consciously active, and throwing all our energy into the working out of group plans, then we shall have what the Christian calls the "millennium." Now, if you have in the evolution of the atom of substance, and the human atom, these two stages, if they are the basis of all future development, then within the planetary atom you will [150] have the same two stages, that in which the planetary Life is working out His own plans, and a later one in which He falls in with the greater plans of the Life which animates the solar system. Not yet being in a position to have an interview with the planetary Spirit, I am unable to tell you whether He is as yet co-operating in the purposes of the solar Logos; but we might be able to get some idea of the general purposes by the study of race evolution and the development of the great international plans within the planet. We must bear in mind also, that, though we human beings consider ourselves as the highest and greatest manifestation upon the planet, there may be other evolutions through which the central Life may be working, of which we know as yet but little. We must study not only man, but should consider also the angel evolution, or the deva evolution, as the Hindu calls it. This opens up for us an immense field of study and speculation.
Again, within the solar system we shall expect to find analogous stages. We shall find, probably, that the great Life animating the entire solar system, the great Entity Who is using it for the working out of a definite purpose, energises it by means of these great centres of force which we call planetary atoms; that these centres, in their turn, work by means of lesser centres or groups, passing their energy on down through [151] groups of human atoms to the various kingdoms of nature, and thus to the little atom of substance which, in its turn, reflects the entire solar system. This question of atomic life, if we think it out, is vastly interesting, and leads us into many lines of conjecture. One of the main points of interest which it opens up is the intimate correlation, and close interaction of the atoms of every kind, and the all-pervading unity which must ultimately be recognised. If we have found that there comes a stage in the evolution of all atoms of every kind in which they feel and search for their place within the group, and from being positive become negative in regard to a greater life, if it is true in all these manifestations of consciousness there is a self-conscious stage and group-conscious stage, is it not logical and possible that perhaps, after all, our solar system is but an atom within a greater whole? May there not be for our solar system, and our solar Logos, a central larger life towards which the informing Spirit within the solar sphere is gradually attracted, and towards Whose consciousness our Deity aspires? Are there anywhere indications of such an attractive force, or goal? Are there greater spheres of solar life outside our system, that have a definite effect upon it? This may be but a speculation, but it has its points of interest. If we study astronomical books, and seek to ascertain whether [152] astronomers say that this is so, we shall meet with a vast amount of contradictory opinion; we shall find that some astronomers say that within the Pleiades is a central point around which our solar system revolves; others say that in the constellation of Hercules is the point of magnetic attraction for our solar system. On the other hand, you will find this flatly contradicted. We shall find some astronomers talking about "star-drift," and saying that the drift or trend, of certain stars is in a specific direction; others argue that the distances are so vast that it is impossible to determine whether certain systems are following a definite orbit or not. Nevertheless, if we go to some of the ancient books, those which we call mythological (and a myth may be defined as something which holds a great truth hidden until we are ready to understand it), and if we study the ancient books of the East, we shall find that in all of them there are two or three constellations which are regarded as having a peculiarly intimate relation to our solar system. Towards these views modern astronomers as yet hold an agnostic attitude, and from the point of view of materialistic science, rightly so. What I seek to emphasise here is that a topic upon which scientists and astronomers are divided, yet which is nevertheless a subject of [153] contention, and one upon which the Oriental books sound a clear note, must have a basis in fact, and that there is probably an aspect of truth in the assertion. I would personally suggest here that that aspect of truth will be found, not along physical lines of interpretation, but along the lines of consciousness; that it is the psychic evolution that is going on within all atoms (using psychic in the sense of the subjective consciousness) which is hinted at in these books, and the emphasis is laid upon our having an occult relationship with other solar systems. Here the truth may perhaps be found. The life subjective may be one; the energy flowing between them may be one; but in the physical form lies diversity. Perhaps in the evolution of the intelligence, in the manifestation of love, or group consciousness, and in the development of will or purpose, lies unity, the oneness of the subjective life, and the eventual recognition that within the form, and in the form only, lies separation and differentiation. The ancient books of the East point out, in considering this subject, that the seven stars of the Great Bear, the seven stars of the Pleiades, and the sun Sirius, have a very close connection with our solar system, and that they hold an intimate psychic magnetic relation to our solar Logos. [154] We have seen that the goal for the atom of substance is self-consciousness; and that for the Entity Who is evolving through a planet, the goal may be God consciousness. Now, of course, when you consider the solar Logos words fail, yet for Him also there must be a goal. You can call this Absolute Consciousness, if you like. Let us again illustrate this. Our body, we have been told, is made up of a multiplicity of little lives, or cells, or atoms, each having its own individual consciousness. This corresponds to its self-consciousness. The consciousness of the physical body, viewed as a whole, might, from the atom’s point of view, be regarded as its group consciousness. Then we have the consciousness of man, the thinker. He is the one who energises the body, and turns it to his will – that is, to the atom in his body, analogous to what we might call God consciousness. Our self-conscious realisation is as far removed from that of the atom as the consciousness of the solar Logos is from ours. Now to the atom in our body that consciousness of the solar Logos might be called Absolute Consciousness, might it not? This thought can be extended to the human atom, to the planetary atom, and you can further predicate that the solar Logos reaches out to a consciousness beyond His own analogous to that which stretches between the atom in your body and Him. Here [155] you have a very marvellous vista opening up. Yet this is, in itself, encouraging; for if we study closely the cell in a physical body, and consider the long road that has been travelled between its consciousness, and that which a man now knows to be his, we have for ourselves the promise and hope of future achievement, and the incentive to persist in our endeavour. The old books of the East have held secreted for many ages the truth about much which is only now beginning to sink into the consciousness of the Occidental. They taught the radio-activity of matter thousands of years ago, and so perhaps, after all, there may be an equal amount of truth in their teaching about the constellations. Perhaps in the stars that we can see in the distant heavens, and in the life that is evolving within them, we have the objective of our solar Logos, and the influences that are flowing towards him, attracting him towards them, and making him, in due course of time, radio-active. In the Eastern books they say that in the sun Sirius lies the source of wisdom, and that the influence or the energy of love emanates from there. Then they say that there is a constellation that is even more closely connected with our solar Logos, the reason being that He is not, as yet, sufficiently evolved so that He can respond completely to Sirius, but He can respond to the influence of the seven sisters of [156] the Pleiades. This group is a most interesting one. If you will go to the dictionary and look up the word "electricity," you will find it suggested that it may be traced back to the star Electra, one of the seven sisters, and supposed by some to be the little lost Pleiad. The Eastern teachers say that in the mystery of electricity is hidden all knowledge, and that when we have fathomed that we shall know all there is to be known. What the relationship of the Pleiades to our solar system may be, it is not possible for us to say, but even our Christian Bible recognises it, and Job speaks of "the sweet influences of the Pleiades," whilst some of the Oriental Scriptures affirm that the connection lies in sound or vibration. Perhaps the Pleiades are the source of the atomic life of our Logos, the active intelligent aspect, that one which was first developed, and which we might call electrical matter. Then there is the Great Bear. There is much that is interesting said about the relation between the Great Bear and the Pleiades in Oriental writings. The seven sisters are said to be the seven wives of the seven stars of the Great Bear. Now what is perhaps the truth back of that legend? If the Pleiades are the source of the electrical manifestation, the active intelligent aspect of the solar system, and their energy that which animates all matter, they may perhaps [157] represent the negative aspect, whose polar opposite, or the positive aspect, is their seven husbands, the seven stars of the Great Bear. Perhaps the union of these two is what produces our solar system. Perhaps these two types of energy, one from the Pleiades and the other from the Great Bear, meet, and in their conjunction produce that blazing forth in the heavens which we call our solar system. The relationship of these two constellations, or rather their subjective relationship, must surely have some basis in fact, or we would not have it hinted at in the different mythologies. There must be something that connects them, out of all the myriads of constellations, with our solar system. But when we endeavour to give it a purely physical application we go astray. If we work it out along the lines of the subjective life, and connect it with energy, quality, or force, we are liable to stumble upon truth, and find out some of the reality which may underlie what appears at first sight to be a senseless fable. Anything that widens our horizon, that enables us to take a broader vision and a clearer view of what is going on in the evolutionary process, is of value to us, not because the accumulation of ascertained facts is of value, but because of what it enables us to do within ourselves; our ability to think in wider and larger terms is increased; [158] we are enabled to look beyond our self-centred point of view, and to include within our consciousness other and different aspects than our own. In doing this we are developing group consciousness, and we shall realise eventually that the apparently stupendous facts which we fought and died for down the ages, and emphasised as the entire truth, were after all but fragments of a plan, and infinitesimal portions of a gigantic sumtotal. Perhaps, therefore, when we come back to earth again, and can look back upon the things that interest us now, and which we consider so important, we shall find how erroneous facts were as we then apprehended them. Facts, after all, do not matter; the facts of the last century are not facts now, and in the next century scientists may laugh at our dogmatic assertions, and wonder how we could have looked upon matter as we did. It is the development of the life, and the relationship of the life to all that is around, that really matters; and, above all, the effect that we are having upon those with whom we are associated, and the work we do, which affects, for better or for worse, the group in which we find ourselves. In closing this series of lectures, I cannot do better than quote again from St. Paul, where he says: "I reckon that the sufferings of the present time are not worthy to be compared with the [159] glory which shall he revealed in us...for we are saved by hope...for I am persuaded that neither death nor life, nor angels nor principalities, nor powers, nor things present, nor things to come, nor height, nor depth, nor any other creature, shall be able to separate us from the love of God."
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
|
ЛЕКЦІЯ VII – КОСМІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ
Це виглядало б дуже смішно, [143] якби хтось узявся читати лекцію про космічну еволюцію, тому що, звичайно, це предмет, про який ні я, ні будь-який інший смертний нічого не знаємо, і, отже, ми абсолютно не в змозі висловитися з цього приводу. Тим не менш, ми можемо зробити певні висновки за законом аналогії, які можуть привести нас до дуже цікавих сфер думки. Протягом кількох тижнів ми розглядали еволюцію атома від стадії до стадії, поки не застосували термін «атом» до всієї Сонячної системи. Спочатку ми вивчали атом речовини, потім ми вивчали атом людини, а пізніше ми застосували те, що знали про обидва ці атоми, до ще більшої сфери, або атома, планети, яку ми назвали планетарним атомом; потім ми поширили цю ідею ще далі на атом Сонячної системи, вказавши, що він має місце в ще більшому цілому. Ми вивчали три методи еволюції, або розвитку, у зв'язку з цією темою. Ми [144] розглянули аспекти, які розвинулися за допомогою цих атомів, їхні якості або психічну природу, і побачили, що в атомі субстанції єдиною психічною якістю, яку ми могли постулювати щодо нього, була якість інтелекту. Потім ми перейшли до атомарних долюдських форм і побачили, як форми в двох царствах природи, рослинному і тваринному, демонструють іншу якість Божества – почуття або зародкову любов і емоцію; ми також виявили, що в тваринному світі почала проявлятися третя якість, зародковий розум, і що, коли ми дійшли до людського атома, то виявили три аспекти – інтелект, любов і центральну волю. Ми поширили цю концепцію на планету та Сонячну систему і виявили, що через форму Сонячної системи працює великий Інтелект або Розум; що метою використання Ним форми була демонстрація іншої якості: Любові-Мудрості, а все це разом насичується енергією великої центральної Волі. Звідси ми дійшли висновку, що ця центральна Воля може бути проявом Сутності, Яка насичує всю Сонячну систему, від найнижчого атома субстанції до того великого Життя, Яке насичує енергією планетарну схему. Виклавши ці основи, ми перейшли до розгляду еволюції [145] свідомого життя в атомній формі, виявивши, що вищий тип свідомості послідовно розвивається кожним атомом; що людська свідомість відрізняється від усіх інших нижчих форм тим, що вона самосвідома; що людина – це розумна воля, яка свідомо виконує кожну дію, усвідомлює своє оточення та виробляє певну лінію діяльності з конкретною метою. Самосвідомість людини знову веде до чогось ще ширшого, до свідомості великого планетарного Духу, який, мабуть, найкраще можна виразити терміном «групова свідомість». У міру еволюції людина переходитиме зі стадії самосвідомості, в якому ми з вами зараз перебуваємо, до того, що називається груповою свідомістю, і що є чимось ще практично невідомим, хіба що прекрасним ідеалом та мрією, яка може матеріалізуватися в далекому майбутньому. Групова свідомість, знову ж таки, логічно призведе до того, що ми, за браком кращого терміну, могли б назвати свідомістю Бога, хоч я є проти використання слова «Бог» через численні суперечки, які воно спричиняє між різними мислителями людства. Ці відмінності в основному засновані на відмінностях у фразеології, на термінах, які використовуються для вираження основних ідей, і на різних методах організацій. Коли вчений, наприклад, [146] говорить про силу або енергію, а християнин говорить про Бога, а індуїст використовує терміни, аналогічні «Я є Те, що Я є», або «Я», усі вони говорять про одне і те ж велике життя, але витрачають багато часу, намагаючись довести неправоту опонента та продемонструвати точність власної інтерпретації. Далі ми побачили, що атомну еволюцію можна приблизно розділити на дві частини або стадії; одну стадію ми назвали атомною, а іншу, за відсутності кращого терміну, радіоактивною. Атомна стадія – це стадія, на якій атом веде власне егоїстичне життя, зацікавлений лише власною еволюцією та ефективністю своїх контактів. В процесі еволюції стає очевидним, що з часом атом починає реагувати на зовнішнє більше життя, і цей період аналогічний періоду побудови форми, під час якого такі атоми субстанції притягуються більшим зарядом енергії, або позитивною електричною силою (якщо хочете це так називати), яка притягує їх до себе і будує з них форму; ці атоми субстанції, у свою чергу, стають тоді електронами. Тут ми з’ясували, як у нашому з вами випадку, так і у випадку кожної самосвідомої одиниці має місце той самий механізм: центральне життя тримає у сфері свого впливу [147] атоми, які складають різні тіла: ментальне, емоційне та фізичне; ми проявляємось, ми рухаємось і ведемо наше життя, досягаємо своїх цілей, притягуючи до себе атоми субстанції, які відповідають нашим потребам і через які ми можемо встановлювати необхідні контакти. Ці атоми є для нас, як для центрального життя, тим же, чим електрони є для центрального позитивного заряду атома речовини. Також ми побачили, що якщо існує егоцентрична стадія або суто атомний період для атома речовини і для людського атома, то логічно припустити те саме і для атома планети, в якому живе центральне духовне життя. Таким чином ми потрапили в поле гіпотетичних роздумів. Потім ми замислювалися над тим, чи не є всі події, які відбуваються на нашій планеті, наслідком стану самоцентрованості тієї Сутності, Яка за допомогою цього планетного атома здійснює Свої цілі. Нарешті ми поширили ту саму ідею на всю Сонячну систему. Потім ми перейшли до розгляду другої стадії, тієї, яку протягом останніх двадцяти років вчені вивчали у зв’язку з атомом хіміка та фізика – стадії радіоактивності; ми бачили, як в еволюції людського атома існував стан, аналогічний цьому, і що йому передував [148] період, аналогічний атомній стадії, коли людина суто егоїстична, повністю егоцентрична і не звертає уваги для благополуччя групи, частиною якої вона є. Цей попередній етап є дуже очевидним у сучасному світі. Значний відсоток людської родини знаходиться на атомарній стадії, але ми повинні пам’ятати, що ця стадія є захисною та необхідною; через неї проходить кожна одиниця людства в процесі пошуку свого місця в групі, і це дає людині можливість розвинути в собі щось цінне, щоб потім, після вступу на другу стадію, дати цю цінність своїй групі. У сучасному світі також є одиниці людської родини, які переходять у другу стадію, вони стають радіоактивними та магнетичними, вони впливають на інші форми та починають виявляти групову свідомість; вони переходять зі стадії «Я є» в усвідомлення «Я є те»; життя і мета великої Сутності, частиною тіла якої вони є, починають пізнаватися ними; вони починають усвідомлювати мету життя планетарного Духа, який є суб’єктивним імпульсом, що лежить за об’єктивним проявом на нашій землі. Вони починають співпрацювати з Його планами, працювати для покращення своєї групи; і відмінність між ними та іншими атомами людської родини полягає в тому, що вони тепер усвідомлюють свою групу, мають ширший кругозір, групове розпізнавання та [149] більшу мету. При цьому вони не втрачають ні самосвідомості, ні власної індивідуальної ідентичності, і їхнє власне сферичне життя триває, але вони вкладають всю силу і енергію, що протікає через них, не на реалізацію власних планів, а на розумну співпрацю з великим Життям, частиною якого вони є. Таких людей небагато, але коли їх стане більше, тоді ми можемо сподіватися на зміну світових умов і настання того часу, про який говорить св. Павло, коли каже: «Не повинно бути розділення в тілі, а члени повинні однаково піклуватися один про одного. Якщо один член страждає, то страждають усі члени разом з ним, якщо один член шанується, всі радіють з ним... це той самий Бог, який діє через усіх в усіх. Різні дари, але той самий дух; різні служіння, але той самий Господь». Коли ми всі усвідомлюватимемо групу, а також мету, яка лежить в основі прояву на нашій планеті, коли ми будемо свідомо активні та спрямуємо всю нашу енергію на розробку групових планів, тоді матимемо те, що християни називають «Міленіумом або Золотим Віком».
Отже, якщо в еволюції атома речовини та людського атома є ці дві стадії, якщо вони є основою всього майбутнього розвитку, то всередині планетарного атома ви [150] матимете ті самі дві стадії: упродовж першої планетарне Життя розробляє свої власні плани, а пізніше, під час другої стадії, Воно погоджує їх з ще більшими планами того Життя, Котре оживляє Сонячну Систему. Не маючи поки що змоги взяти інтерв’ю у планетарного Духа, я не можу сказати вам, чи Він вже співпрацює з цілями Сонячного Логосу; проте ми можемо отримати певне загальне уявлення про Його цілі, вивчаючи еволюцію рас і розвиток великих міжнародних проектів у межах планети. Ми також повинні пам’ятати, що, хоча ми, люди, вважаємо себе найвищим і найвеличнішим проявом на планеті, можуть існувати інші еволюції, за допомогою яких може діяти центральне Життя, про яке ми поки що мало знаємо. Ми повинні вивчати не тільки людину, але також маємо враховувати еволюцію ангелів або дев, як їх називають індуїсти. Це відкриває для нас величезне поле для вивчення та гіпотез. Знову ж таки, у Сонячній системі ми очікуємо знайти аналогічні стадії. Ймовірно, ми виявимо, що велике Життя, яке оживляє всю Сонячну систему, велика Сутність, Яка використовує її для досягнення певної мети, живить її енергією за допомогою тих великих центрів сили, які ми називаємо планетарними атомами; що ці центри, у свою чергу, працюють за допомогою менших центрів або груп, передаючи свою енергію вниз через [151] групи людських атомів до різних царств природи, а отже, до маленького атома речовини, який, у свою чергу, відображає всю Сонячну систему. Це питання про атомне життя, якщо ми продумаємо його, надзвичайно цікаве і підштовхне нас до багатьох припущень. Однією з головних цікавинок, які воно відкриває, є тісна кореляція та взаємодія атомів усіх видів, а також всепроникна єдність, яку, зрештою, необхідно розпізнати. Якщо ми виявили, що в еволюції всіх атомів будь-якого виду настає стадія, коли вони відчувають і шукають своє місце в групі, і з позитивних стають негативними щодо більшого життя, якщо це правда, що в усіх цих проявів свідомості є стадія самосвідомості та стадія групової свідомості, то логічним є припущення, що, зрештою, наша Сонячна система є лише атомом у більшому цілому. Невже для нашої Сонячної системи та нашого сонячного Логосу не існує центрального більшого Життя, до якого поступово притягується Дух, який насичує сонячну сферу, і до Чиєї свідомості прагне наше Божество? Чи є десь ознаки такої притягуючої сили чи мети? Чи існують більші сфери сонячного життя за межами нашої системи, які здійснюють на неї певний вплив? Можливо, це лише припущення, але воно має свої цікаві моменти. Якщо ми вивчатимемо астрономічні книжки та намагатимемось з’ясувати, чи [152] астрономи кажуть, що це так, ми зустрінемося з великою кількістю суперечливих думок; ми побачимо, що деякі астрономи кажуть, що в межах Плеяд є центральна точка, навколо якої обертається наша Сонячна система; інші кажуть, що в сузір'ї Геркулеса знаходиться точка магнітного тяжіння нашої Сонячної системи. З іншого боку, ви оціните ці твердження, як вельми суперечливі. Ми знайдемо деяких астрономів, які говорять про «дрейф зірок» і кажуть, що дрейф або тенденція певних зірок має певний напрямок; інші стверджують, що відстані настільки великі, що неможливо визначити, чи слідують певні системи певній орбіті чи ні. Тим не менше, якщо ми звернемося до деяких стародавніх книг, тих, які ми називаємо міфологічними (а міф можна визначити як те, що у прихованому вигляді зберігає велику правду, поки ми не будемо готові її зрозуміти), і якщо ми вивчимо стародавні книги Сходу, то побачимо, що в них усіх описані два або три сузір’я, які вважаються такими, що мають особливо тісний зв’язок із нашою Сонячною системою. Щодо цих поглядів сучасні астрономи поки що дотримуються агностичного ставлення, і з точки зору матеріалістичної науки це справедливо. Тут я хочу підкреслити, що тема, щодо якої вчені й астрономи розходяться, але яка, тим не менш, є предметом [153] суперечок, і про яку східні книги чітко говорять, повинна мати фактичну основу, і що в цьому твердженні, ймовірно, є частка правди. Я би припустила, що цей аспект істини буде знайдено не через фізичну інтерпретацію, а через лінію свідомості; що в цих книгах натякають на психічну еволюцію, яка відбувається всередині всіх атомів (використовуючи психіку в значенні суб’єктивної свідомості), і наголошується на наших окультних стосунках з іншими Сонячними системами. Можливо, тут можна знайти істину. Суб'єктивне життя може бути одне; енергія, що протікає між ними, може бути одна; але у фізичній формі криється різноманітність. Можливо, в еволюції інтелекту, у прояві любові чи груповій свідомості, а також у розвитку волі чи мети лежить єдність суб’єктивного життя та остаточне визнання того, що всередині форми і лише у формі є відокремленість і диференціація. Стародавні книги Сходу, розглядаючи цю тему, вказують, що сім зірок Великої Ведмедиці, сім зірок Плеяд і сонце Сіріус мають дуже тісний зв’язок із нашою Сонячною системою, і що вони підтримують тісні психічні магнетичні відносини з нашим сонячним Логосом. [154] Ми бачили, що метою для атома субстанції є самосвідомість; і що для Сутності, яка еволюціонує через планету, метою може бути свідомість Бога. І звичайно далі, для Сонячного Логосу (можливо ви вважатимете таке його ім'я не вдалим) також повинна бути мета, яку можна назвати Абсолютною Свідомістю. Давайте ще раз проілюструємо це. Нам казали, що наше тіло складається з безлічі маленьких життів, або клітин, або атомів, кожне з яких має свою індивідуальну свідомість. Це відповідає для кожного з них самосвідомості. Свідомість фізичного тіла, якщо розглядати тіло як ціле, можна розглядати як групову свідомість для атома. Наступною ми маємо свідомість людини, мислителя. Він є тим, хто заряджає тіло енергією та підпорядковує його своїй волі – тобто щодо атома у своєму він є свідомістю Бога. Наше усвідомлення себе настільки ж далеке від свідомості атома, як свідомість сонячного Логосу від нашої. А по відношенню до атома в нашому тілі цю свідомість Сонячного Логосу можна назвати Абсолютною Свідомістю, чи не так? Цю думку можна поширити на людський атом, на планетарний атом, і ви можете далі припустити, що Сонячний Логос досягає свідомості за межами Його власної свідомості, яка для нього буде настільки вищою, наскільки Його свідомість вища за свідомість атому у людському тілі. Тут [155] відкривається прекрасна перспектива. І це саме по собі обнадіює; бо якщо ми уважно вивчимо клітину у фізичному тілі та розглянемо довгий шлях, який було пройдено між її свідомістю та тим, що людина тепер знає як власну свідомість, то матимемо для себе обіцянку та надію на майбутні досягнення, а також натхнення бути наполегливими у своїх зусиллях. Старі книги Сходу протягом багатьох століть зберігали в таємниці правду про багато речей, котрі лише зараз починають цікавити свідомість Заходу. Вони вчили про радіоактивність матерії тисячі років тому, а отже, врешті-решт є можливим, що у їхньому вченні про сузір’я може бути така ж частка правди. Можливо, у зірках, які ми можемо бачити далеко в небі, і в житті, яке розвивається в них, полягає мета нашого Сонячного Логосу та впливи, які течуть до нього, приваблюючи його до них і з часом роблячи його радіоактивним. У східних книгах сказано, що в сонці Сіріус міститься джерело мудрості, і що звідти виливається енергія любові. Також ці книги кажуть, що існує сузір’я, яке ще тісніше пов’язане з нашим Сонячним Логосом, а причина цього в тому, що Він ще не достатньо розвинений, щоб міг повністю реагувати на Сіріус, але здатен відгукуватись на вплив Семи Сестер [156] Плеяд. Ця група найцікавіша. Якщо ви заглянете в словник і знайдете слово «електрика», то знайдете припущення, що воно може походити від зірки Електри, однієї із Семи Сестер, і, на думку декого це маленька загублена Плеяда. Східні вчителі кажуть, що в таємниці електрики приховане все знання, і що коли ми зрозуміємо це, то пізнаємо все, що потрібно пізнати. Яким може бути відношення Плеяд до нашої Сонячної Системи, ми не можемо сказати, але навіть наша християнська Біблія визнає це, і Йов говорить про «солодкий вплив Плеяд», тоді як деякі східні писання підтверджують, що зв'язок полягає у звуці або вібрації. Можливо, Плеяди є джерелом атомарного життя нашого Логосу, активного розумного аспекту, який розвинувся першим і який можна назвати електричною матерією. Є ще Велика Ведмедиця. У східних творах багато цікавого сказано про зв’язок між Великою Ведмедицею та Плеядами. Кажуть, що Сім Сестер є сімома дружинами семи зірок Великої Ведмедиці. Що може лежати в основі цієї легенди? Якщо Плеяди є джерелом електричного прояву, активного розумного аспекту Сонячної Системи, а їхня енергія є такою, що оживляє всю матерію, то можливо вони [157] представляють негативний аспект, чиєю полярною протилежністю або позитивним аспектом є сім їхніх чоловіків, сім зірок Великої Ведмедиці. Можливо, що об'єднання цих двох сузір'їв є тим, що створює нашу Сонячну Систему. Можливо, ці два типи енергії, один від Плеяд, а інший від Великої Ведмедиці, зустрічаються, і зєднуючись створюють те полум’я, яке спалахує на небесах і яке ми називаємо нашою Сонячною Системою. Взаємозв’язок цих двох сузір’їв, точніше їхній суб’єктивний зв’язок, безсумнівно, повинен мати певну фактичну основу, інакше би на нього не натякали різні міфології. Повинно бути щось, що поєднує з поміж усіх міріад сузір’їв саме їх із нашою Сонячною системою. Але якщо ми намагатимемося пояснювати його суто з фізичної точки зору, то заблукаємо. Якщо ж будемо розглядати його в рамках суб’єктивного життя та у зв'язку з енергією, якістю чи силою, то зможемо натрапити на істину та з’ясувати частину реальності, яка може лежати в основі того, що здається на перший погляд безглуздою байкою. Усе, що розширює наш кругозір, що дає нам можливість отримати ширше бачення та чіткішу візію того, що відбувається в еволюційному процесі, має для нас цінність не тому, що накопичення встановлених фактів є цінним, а через те, що воно дозволяє нам дещо змінити всередині себе. Збільшується наша здатність мислити ширше та об'ємніше, і [158] ми отримуємо здатність бачити далі, за межі нашої егоцентричної точки зору та вміщати в свою свідомість інші аспекти, які відмінні від наших особистих. Роблячи це, ми розвиваємо групову свідомість і зрештою прийдемо до розуміння, що, здавалося б, приголомшливі факти, за які ми боролися і за які вмирали протягом багатьох століть і які виголошували як остаточну істину, були, зрештою, лише фрагментами плану та нескінченно малими частинами гігантського цілого. І можливо, коли ми знову повернемося на землю і зможемо озирнутися на речі, які нас зараз цікавлять і які ми вважаємо такими важливими, то побачимо, наскільки помилковим було наше сприйняття фактів. Зрештою, факти не мають значення; факти минулого століття не є фактами зараз, а вчені наступного століття можуть сміятися з наших догматичних тверджень і дивуватися, як ми могли так дивитися на матерію. Таким є розвиток життя та зв’язок життя з усім навколишнім; і, перш за все, вплив, який ми маємо на тих, з ким пов’язані, і робота, яку ми виконуємо, є позитивними або ж негативними щодо групи, в якій ми знаходимось. Найкраще, що я можу зробити на завершення цієї серію лекцій, це знову процитувати святого Павла: «Я вважаю, що страждання теперішнього часу не варті порівняння [159] зі славою, яку Він розкриє в нас... бо ми спасенні надією... бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні будь-що інше створене, не зможе відлучити нас від любові Божої».
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
|