ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ. 

ІСТОРІЯ №9 –  ВКРАДЕНА САМООЦІНКА

Я все життя хотіла, щоб мене полюбив батько (мені вже 35). Чекала від нього уваги, підтримки, доброго слова, схвалення, чуйності, хоч якогось знаку того, що він мене любить, якихось дій, що свідчили би про любов до мене. І ніколи цього не отримувала. Лише знецінення, приниження, постійні претензії і незадоволення мною, порівняння, яка я погана, а інші кращі.

Мені завжди було боляче при спілкуванні з ним. Я хотіла від нього любові, а отримувала протилежне.

В інших чоловіках я шукала батька. Шукала його любові. На початку стосунків я її отримувала, а потім повинна була давати їм любов взамін. А цього в мене не виходило. Бо я хотіла від них отримати любов, а не давати. І стосунки вичерпувалися.

При зустрічі з батьком я завжди отримувала удар по своїй самооцінці. Він ніколи не проявляв тих знаків любові до мене, яких я чекала, а зазвичай говорив мені щось неприємне. Я загалом почувалася добре при спілкуванні з іншими людьми, а після спілкування з ним мені завжди було погано. Мені було боляче, почувала себе неповноцінною. Мені здавалося, що якщо мене не люблять, то я – погана. А якщо він мене полюбить, то я стану хорошою.

Історія №8

Зцілення жінки-«жертви», яку бив чоловік

з книги Барбари Бреннан «Світло, що зцілює»

Цілитель має здатність проникати у товщу часу і простежувати події, які відбувалися з певним органом, частиною тіла чи цілим організмом на фізичному та енергетичному рівнях. На фізичному рівні цілитель, використовуючи надчутливе сприйняття і розгортаючи у зворотному порядку події, стає свідком травм досліджуваного органу, отриманих пацієнтом в минулому. Ґрунтуючись на своєму чималому досвіді, можу сказати, що більшість серйозних захворювань мають дуже давні коріння. Конфігурація хвороби енергетичного поля, як правило, формується довгий період часу і нагромадження змін, зрештою, призводить до плачевного стану.

На той час, коли якийсь орган вражається важкою хворобою, він встиг уже піддатися незліченній кількості травм і пошкоджень. Ефект старої, отриманої в дитинстві травми, багаторазово посилюється і починає домінувати на тлі нездорового способу життя, яке впливає на фізичний, емоційний, ментальний і духовний рівні людини. Проблеми виникають знову і знову, оскільки людина сама відтворює їх внаслідок своєї негативної системи переконань і вірувань, які діють на підсвідомому рівні. При використанні надчутливого сприйняття можна послідовно прочитати формування такої системи поглядів і переконань.

У моєї пацієнтки на ім'я Таня при її народженні відбулося обвиття пуповини навколо її шиї, внаслідок чого лікарі вдалися до накладання щипців. Надалі, протягом усього життя Таню переслідували травми голови та шиї. У ранньому дитинстві вона впала і сильно забила голову. Потім вона неодноразово падала з дерев. Одного разу брат випадково вдарив Таню по голові палкою. Щоразу після травми голови погіршувався стан шиї. Батько бив Таню щоразу, коли мати скаржилася йому, що дівчинка погано поводиться. Пізніше її частенько бив по голові п'яний жорстокий чоловік. Все це тривало майже десять років. Наступна неприємність сталася в мотелі, коли якийсь чоловік побив Таню. Два роки по тому жінка отримала травму в дорожній аварії – тонку тріщину черепа. Повторні травми голови і шиї привели до хворобливих змін не тільки в цих місцях, але й викликали патологічні зрушення у всій структурній системі Таниного організму, сильно його послабивши. Вона відчувала постійну слабкість у лівій половині тіла. Вона пояснювала це тим, що її чоловік – правша, і тому саме на ліву сторону припадали удари. Завдяки накладенню рук і техніці розпрямлення Таня змогла зцілити більшість пошкоджень.

Історія №7    -     Моя травма відкинутого

З юнацьких років у мене було відчуття непотрібності життя і бажання зникнути з цього життя. У багатьох ситуаціях я відчував, що я недостойний мати те, що мають інші, не достойний (чи не повинен) перебувати там, де інші. А інші – достойні. Я завжди боявся просити щось для себе. І дуже часто хотів зникнути, стиснутися в точку так ніби я не маю права займати місця в житті і бути присутнім.

Я читав про травму відкинутого у книзі Ліз Бурбо «П’ять травм, які заважають бути самим собою» і впізнав себе в описі цієї травми.

Я вирішив дізнатися причини цієї травми. Психолог поставив мене на «лінію часу» (це умовна лінія мого життя від народження і до теперішнього часу проведена на підлозі). Коли я запитав про свою травму, мене почало ніби виштовхувати з лінії часу в сторону народження чи то назад в живіт до мами чи ще кудись. Тоді психолог запитав, з яким епізодом це пов’язано. Я став на лінії часу в точку відразу після народження, у вік приблизно одного року. І за допомогою певної техніки я зміг ввійти в болючий епізод.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ

ІСТОРІЯ 6.

ПРИЙНЯЛА МАМУ – ЗМІНИЛОСЯ ЖИТТЯ

Мені було вже за тридцять і хотілося  мати сім’ю та народити дитину. А відносини з чоловіками не складалися. Жодного разу не мала повноцінних тривалих стосунків з чоловіком. Не могла зрозуміти причини. При цьому я досить симпатична.

До своєї мами я ставилася зневажливо, в нас ніколи не було таких відносин, яких би мені хотілося. Вона ніколи не розуміла мене, була приземлена, її цікавили лише матеріальні речі. Вона заробляла гроші, облаштовувала хату, готувала їсти. А про щось духовне з нею поговорити було неможливо.

Зате в мене була симпатія, можна сказати ідеал, моя колишня вчителька. Я її дуже любила, дарувала їй подарунки, мріяла спілкуватися частіше, а також мати з нею побільше спільного, і заради цього я готова була робити непотрібні мені речі.

Незадоволення життям накопичувалося в мені і я навіть пішла у психологічну групу щоб краще зрозуміти, що йде не так і чому. Також я пару разів ходила до психолога на індивідуальні консультації. Якось психолог попросив мене розказати щось про мою маму. «Вона працює,» – все що я змогла сказати.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ

ІСТОРІЯ 5.

НАДЦІННІСТЬ – НЕПОВНОЦІННІСТЬ – НЕБАЖАННЯ ПРОБАЧАТИ

Недавно в розмові з родичами несподівано для мене виплило, яку сильну обра́зу і претензії я досі маю на сестру. Але ж з часу болючої для мене ситуації пройшло вже декілька років, і можна було давно пробачити і забути той інцидент, а виявляється, я далі ношу в собі обра́зу і претензії. Зрозумів, що я НЕ ХОЧУ ПРОБАЧАТИ цю людину. Мені чомусь хочеться ображатися на неї, почуватися жертвою. Але чому? З одного боку я за те, щоб всі любили один одного і жили в мирі, з іншого боку, я сам не хочу відпускати від себе обра́зи.