СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Відчуття

Відчуття. Згідно з моїм розумінням ‒ це одна з головних психологічних функцій >>>. Вундт також вважає відчуття одним з елементарних психічних феноменів. Відчуття чи процес відчування є тією психологічною функцією, котра, будучи посередником, передає сприйняттю фізичне подразнення. Тому відчуття тотожне зі сприйняттям. Відчуття слід строго відрізняти від почуття, тому що почуття є зовсім іншим процесом, який може, наприклад, приєднатись до відчуття в якості «чуттєвого забарвлення», «чуттєвого відтінку». Відчуття стосується не лише зовнішнього фізичного подразнення, а і внутрішнього, тобто стосується змін у внутрішніх органічних процесах.

Тому відчуття є, перш за все, плотським сприйняттям, тобто сприйняттям, яке здійснюється за посередництва тілесних органів і «тілесного відчуття» (кінестетичні, вазомоторні та інші відчуття). Відчуття є, з одного боку, елементом уявлення, тому що воно передає уявленню перцептивний образ зовнішнього об’єкта, з іншого ж боку воно є елементом почуття, тому що через перцепцію тілесної зміни надає почуттю характер афекту >>>. Передаючи свідомості тілесні зміни, відчуття є представником і фізіологічних потягів. Проте воно не тотожне з ними, тому що є чисто перцептивною функцією.

Слід відрізняти чуттєве (сенсуозне)  або конкретне >>> відчуття від відчуття абстрактного >>>. Перше вміщає в себе форми, про які мова йшла вище. Друге ж позначає абстрактний вид відчуттів, тобто відособлений, відмежований від інших психологічних елементів. Справа в тому, що конкретне відчуття ніколи не з’являється в «чистому» вигляді, а завжди змішане з уявленнями, почуттями і думками. Навпаки, абстрактне відчуття є диференційованим видом сприйняття, який можна було би назвати «естетичним» постільки, наскільки він, слідуючи своєму власному принципу, відособлюється як від будь-яких домішок відмінностей, притаманних сприйнятому об’єкту, так і від всілякого суб’єктивного домішку почуття і думки і тому воно в такий спосіб підноситься до степені чистоти, яка ніколи не доступна конкретному відчуттю. Наприклад, конкретне відчуття квітки передає не тільки сприйняття самої квітки, а і її стебла, листків, місця, де вона росте і т.і. Крім того, того, воно відразу ж змішується з почуттями задоволення чи незадоволення, викликаними виглядом квітки, або з викликаними в той же час нюховими сприйняттями, або ж з думками, наприклад про її ботанічну класифікацію. Навпаки, абстрактне відчуття негайно виокремлює яку-небудь помітну відчуттєву ознаку квітки, наприклад її яскраво-червоний колір, і робить цю ознаку єдиним або головним змістом свідомості, у відокремленості від всіх вказаних вище домішок. Абстрактне відчуття притаманне, головним чином, художнику. Воно, як і будь-яка абстракція, є продуктом функціональної диференціації, і тому в ньому немає нічого первісного (початкового). Початкова форма функцій завжди конкретна, тобто змішана (див. архаїзм >>> і конкретизм >>>). Конкретне відчуття, як таке, є явище реактивне. Навпаки, абстрактне відчуття, як і всіляка абстракція, ніколи не буває вільним від волі, тобто від елементу, який його спрямовує. Воля, спрямована на абстракцію відчуття, є вираженням і підтвердженням естетичної установки відчуття.

Відчуття особливо характерне для природи дитини і примітивної людини, оскільки воно, у всякому випадку, панує над мисленням і почуттям, але не обов’язково над інтуїцією >>>. Тому що я розумію відчуття як свідоме сприйняття, а інтуїцію як несвідоме. Відчуття та інтуїція виглядають для мене як пара протилежностей або як дві функції, які взаємно компенсують одна одну, так само як це є з мисленням і почуттям. Функції мислення і почуття розвиваються в якості самостійних функцій з відчуття як онтогенетично, так і філогенетично. (Звичайно, як і з інтуїції, як неодмінного протилежного доповнення для відчуття). Індивід, чия установка в цілому орієнтується відчуттям, належить до відчуттєвого (сенситивного) типу >>>.

Відчуття, оскільки воно елементарний феномен, є дечим безумовно даним, не підпорядкованим раціональним законам на противагу мисленню чи почуттю. Тому я називаю його ірраціональною >>> функцією, хоча розуму і вдається вводити велику кількість відчуттів в раціональні зв’язки. Нормальні відчуття пропорційні, тобто при оцінці вони відповідають ‒ в тій чи іншій мірі ‒ інтенсивності фізичних подразнень. Патологічні ж відчуття непропорційні, тобто вони або ненормально знижені, або ненормально завищені; в першому випадку вони затримані, в другому ‒ перебільшені. Затримання виникає при домінуванні іншої функції над відчуттям, а перебільшення ‒ від ненормального злиття з іншою функцією, наприклад від злитності відчуття з іще недиференційованою функцією почуття або мислення. Але в цьому випадку перебільшення відчуття зникає, як тільки злита з відчуттям функція диференціюється сама по собі. Особливо наглядні приклади дає психологія неврозів, де дуже часто виявляється значна сексуалізація інших функцій (Фрейд), тобто злитність сексуальних відчуттів з іншими функціями.

Карл Густав Юнг