СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Фантазія

Фантазія.

Під фантазією я розумію два різних явища, а саме: по-перше, фантазм і, по-друге, діяльність творчої уяви. З тексту моєї праці в кожному випадку випливає, в  якому з цих двох смислів слід розуміти вираз «фантазія». Під фантазією в смислі «фантазму» я розумію комплекс уявлень, що відрізняється від інших комплексів уявлень тим, що йому не відповідає жодної зовнішньої реальної об’єктивної даності. Хоч первинно фантазія може ґрунтуватись на о́бразах переживань, що мали місце насправді, все ж її зміст не відповідає жодній зовнішній реальності, а залишається, по суті, виходом творчої активності духу, діяльністю або продуктом комбінації психічних елементів, окупованих енергією. Оскільки психічна енергія може підпадати під довільний напрямок, остільки і фантазія може викликатись свідомо і довільно як в цілому, так і принаймні частково. В першому випадку вона є ніщо інше, як комбінація свідомих елементів. Проте такий випадок є штучним і лише теоретично значимим експериментом. В повсякденному психологічному досвіді фантазія в більшості випадків або викликається внаслідок настороженої інтуїтивної настанови, або ж є вторгненням несвідомих >>> змістів в свідомість.

 Можна розрізняти активні і пасивні фантазії; перші викликаються інтуїцією >>>, тобто настановою >>>, спрямованою на сприйняття несвідомих змістів, причім лібідо >>> в ту ж мить окупує всі виринаючі з несвідомого елементи і доводить їх, через асоціацію паралельних матеріалів, до повної ясності і наочності; пасивні фантазії з’являються зразу в наглядній формі, без попередньої і супроводжуючої інтуїтивної настанови, при цілком пасивній настанові пізнаючого суб’єкта. Такі фантазії належать до психічних «автоматизмів» (Automatismes, Жане). Ці останні фантазії можуть, звичайно, з’являтись лише при наявності відносної дисоціації в психіці, тому що їхнє виникнення вимагає, щоб суттєва частина енергії ухилилась від свідомого контролю і оволоділа несвідомими змістами. Так, наприклад, бачення Павла має передумовою, що несвідомо він вже християнин, що приховалось від його свідомого розуміння, інсайту.

Пасивна фантазія завжди виникає з якого-небудь процесу в несвідомому, який є протилежним свідомості і містить в собі приблизно стільки ж енергії, скільки і в свідомій настанові, і який тому здатен подолати опір останньої. Навпаки, активна фантазія зобов’язана своїм існуванням не лише і не однобоко – інтенсивному і протилежному несвідомому процесу, а й настільки ж – схильності свідомої настанови сприймати натяки або фрагменти порівняно слабо підкреслених несвідомих зв’язків і, перетворюючи їх за допомогою асоціювання паралельних елементів, доводити їх до повної наочності. Отже, при активній фантазії справа не цілком і не завжди зводиться до дисоційованого душевного стану, а, швидше, до позитивної участі свідомості.

Якщо пасивна форма фантазії нерідко носить на собі відбиток хворобливого або, принаймні, ненормального, то її активна форма належить нерідко до вищих проявів людського духу, так як в ній свідома і несвідома складові особистості суб’єкта зливаються в одному загальному об’єднувальному творі. Фантазія, яка склалась саме так, може бути вищим вираженням єдності певної індивідуальності і навіть створювати цю індивідуальність власне за допомогою досконалого вираження її єдності (порівн. поняття «естетичного настрою» у Шиллера). Вочевидь, пасивна фантазія зазвичай не буває вираженням досягнутої єдності індивідуальності, оскільки вона, як вже сказано, сказано, має своєю передумовою сильну дисоціацію, яка зі свого боку може ґрунтуватись лише на такій же сильній протилежності між свідомістю і несвідомим. Фантазія, яка виникла з такого стану через вторгнення в свідомість, саме тому ніколи не може бути досконалим вираженням об’єднаної в собі індивідуальності, а буде переважно вираженням точки зору несвідомої особистості. Хорошим прикладом може служити життя святого Павла: його навернення в християнську віру відповідало прийняттю доти неусвідомлюваної точки зору і витісненню попереднього антихристиянського характеру думок, який пізніше виявлявся в його істеричних припадках. Тому пасивна фантазія завжди має потребу в свідомій критиці, якщо вона не повинна однобоко давати дорогу точці зору несвідомої протилежності. Навпаки, активна фантазія як продукт, з одного боку, свідомої настанови, аж ніяк не протилежної несвідомому, з іншого боку, несвідомих процесів, також не протилежних свідомості, а лиш компенсуючих її, має потребу не в критиці, а в розумінні.

Як в сновидінні (яке є ніщо інше, як пасивна фантазія), так і в фантазії слід розрізняти явний і прихований смисл. Перший виясняється з безпосереднього споглядання фантастичного образу, тобто безпосередньої маніфестації фантастичного комплексу уявлень. Звичайно, явний смисл майже і не заслуговує назви – в фантазії він завжди виявляється значно більш розвинутим, ніж в сновидінні – це, ймовірно, має випливати з того, що сонна фантазія зазвичай не має потреби в особливій енергії для того, щоб дієво протистояти слабому опору сплячої свідомості, так що навіть мало протилежні і лише трохи компенсуючі тенденції можуть дійти до сприйняття. Навпаки, фантазія в стані неспання вже повинна мати в своєму розпорядженні значну енергію для того, щоб подолати гальмівний опір, який виходить від свідомої настанови. Щоб несвідома протилежність дійшла до свідомості, їй необхідно бути дуже важливою. Якщо би ця протилежність полягала лише в неясних і важко вловимих натяках, то вона ніколи б не змогла би настільки заволодіти увагою, тобто свідомим лібідо, щоби прорвати зв'язок свідомих змістів. Тому несвідомий зміст прикований до міцного внутрішнього зв’язку, який власне і виражається в напрацьованому явному сенсі.

Явний сенс завжди має характер наглядного і конкретного процесу, проте останній, внаслідок своєї об’єктивної нереальності, не може задовільнити свідомість, яка прагне розуміти. Тому вона починає шукати іншого значення фантазії – її трактування, тобто прихованого сенсу. Хоч існування прихованого сенсу фантазії спочатку зовсім не достовірне і хоч цілком можна оспорювати навіть саму можливість прихованого сенсу, проте домагання розуміння є достатнім мотивом для докладного дослідження. Це відшукання прихованого сенсу може спочатку мати чисто каузальну природу, при ставленні питання про психологічні причини виникнення фантазії. Таке питання веде, з одного боку, до причин, які викликали фантазію і лежать глибше, за нею; з іншого боку, до визначення тих потягів і сил, на які енергетично слід покласти відповідальність за виникнення фантазії. Як відомо, Фрейд особливо інтенсивно розробляв цей напрямок. Такого роду трактування я назвав редуктивним >>>. Право на редуктивне розуміння очевидне без подальших роз’яснень, і точно так само цілком зрозуміло, що цей спосіб трактування психологічних вдовольняє людей певного темпераменту, так що всіляке домагання подальшого розуміння в них відпадає. Коли хтось видає крик про допомогу, то цей факт буде достатньо і задовільно пояснений, якщо ми зможемо довести, що життя даної людини в цей момент перебуває в небезпеці. Якщо людині сниться заставлений стравами стіл, і доведено, що вона лягла спати голодною, то таке пояснення сну задовільне. Якщо людина, яка пригнічує свою сексуальність, наприклад середньовічний святий, має сексуальні фантазії, то цей факт задовільно пояснюється редукцією на пригнічену сексуальність.

Але якби ми захотіли пояснити видіння Павла його витісненою заздрістю, яку він мав до ролі Христа серед його співвітчизників і з допомогою якої він ототожнював себе з Христом, то таке пояснення є недостатньо задовільним. Тут може бути доля правди, але до психології Павла, обумовленої духом того часу, таке пояснення немає жодного відношення. Таке пояснення занадто просте і дешеве. Не можна трактувати світову історію як проблему фізіології або як питання особистої скандальної хроніки. Ця точка зору була би надто обмеженою. Тому ми вимушені значно розширити наше розуміння прихованого сенсу фантазії, перш за все в сенсі причинності: психологію окремої людини ніколи не можна вичерпно пояснити, опираючись лише на знання про цю людину, а слід ясно зрозуміти, що її індивідуальна психологія обумовлена сучасними для неї історичними обставинами і як са́ме обумовлена. Фантазія не є лише чимось фізіологічним, біологічним чи особистим, але й деякою проблемою історії того часу. І потім, жоден психологічний факт ніколи не може бути вичерпно пояснений лише з однієї своєї причинності, бо в якості живого феномена він завжди нерозривно зв’язаний з неперервністю життєвого процесу, так що хоч він, з одного боку, є , завжди відбулось, з іншого боку, він все ж є завжди дечим, що є в процесі становлення, є творчим.

Психологічна мить має вигляд  дволикого Януса: він дивиться назад і вперед. В той час як він стає, він готує і майбутнє. В протилежному випадку намір, завдання, встановлення цілей, врахування і передбачення майбутнього були би психологічно неможливі. Якщо хтось виражає яку-небудь думку і ми відносимо цей факт тільки до того, що до нього хтось інший висказав таку ж думку, то цього пояснення практично зовсім недостатньо, бо ми хочемо знати не просто причину цього вчинку для його розуміння, але ще й і те, що він має на увазі, в чому його ціль і намір і чого він хоче досягти. Взнавши і це все, ми зазвичай почуваємо себе задоволеними. В повсякденному житті ми без подальшого роздумування і цілком інстинктивно додаємо до цього ще пояснення і з фінальної точки зору; дуже часто ми навіть вважаєм са́ме цю фінальну точку вирішальною. Якщо ми так чинимо в повсякденному досвіді, то і наукова психологія повинна рахуватись з таким станом справ і тому не має ставати винятково на строго каузальну точку зору, перейняту нею первинно в природничих наук, а й брати до уваги і фінальну природу психічного.

І ось, якщо щоденний досвід утверджує змісти свідомості як безсумнівне фінальне орієнтування, то від самого початку нема жодних причин, щоб відкинути це стосовно змістів несвідомого, звичайно до тих пір, поки досвід не виявить зворотне. Згідно з моїм досвідом, немає жодних підстав заперечувати фінальне орієнтування несвідомих змістів, навпаки, є багато випадків, в яких задовільне пояснення досяжне лише при введенні фінальної точки зору. Якщо ми будемо розглядати, наприклад, видіння Павла з точки зору світової місії святого Павла і прийдемо до висновку, що Павло хоч свідомо і переслідував християн, але несвідомо прийняв вже християнську точку зору і став християнином внаслідок переваги і вторгнення несвідомого, тому що його несвідома особистість прагнула до цієї мети, інстинктивно осягаючи необхідність і значимість цього діяння, то таке пояснення значення цього факту буде адекватнішим, аніж редуктивне пояснення за допомогою особистих моментів, хоч останні, в тій чи іншій мірі, безсумнівно брали участь в цьому, бо «надто людське» є всюди дуже очевидним. Точно так само даний в «Діяннях Апостолів» натяк на фінальне пояснення видіння Петра є значно більш задовільним, аніж припущення фізіологічно-особистих мотивів.

Отже, об’єднуючи все разом, ми можемо сказати, що фантазію слід розуміти і каузально, і фінально. Для каузального пояснення вона є такий симптом фізіологічного або особистісного стану, який є результатом попередніх подій. Для фінального ж пояснення фантазія – це символ, який намагається вказати або схопити за допомогою наявного матеріалу певну ціль або, точніше, деяку майбутню лінію психологічного розвитку. Так як активна фантазія становить головну ознаку художньої діяльності духу, то художник є не лише зображувач, а й творець і, отже, вихователь, бо його творіння мають цінність символів, які креслять лінії майбутнього розвитку. Більш обмежене чи більш загальне соціальне значення символів залежить від більш обмеженої чи більш загальної життєздатності творчої індивідуальності. Чим ненормальніша, тобто чим нежиттєздатніша індивідуальність, тим обмеженіше соціальне значення створених нею символів, хоча б ці символи і мали для даної індивідуальності абсолютне значення.

Оспорювати існування прихованого смислу фантазії може тільки той, хто вважає, що природній процес взагалі позбавлений задовільного смислу. Поміж тим природознавство вже виокремило смисл природного процесу в формі законів природи. Визнано, що закони природи – це людські гіпотези, встановлені для пояснення природного процесу. Але оскільки засвідчено, що встановлений закон узгоджується з об’єктивним процесом, постільки ми маєм право говорити про смисл того, що відбувається в природі. І оскільки нам вдається встановити закономірність фантазій, постільки ми маєм право говорити і про їхній смисл. Проте знайдений смисл лише  тоді задовільний або, іншими словами, встановлена закономірність лише тоді заслуговує такою називатись, коли вона адекватно передає сутність фантазії. Є закономірність при природному процесі і закономірність самого природного процесу. Це закономірно, наприклад, що людина бачить сновидіння, коли спить, проте це не така закономірність, яка говорить щось про сутність сновидінь. Це проста умова сновидіння. Встановлення фізіологічного джерела фантазії є лише проста умова її існування, а зовсім не закон її сутності. Закон фантазії, як психологічного феномена, може бути лише психологічним законом.

Ми підходимо тепер до другого пункту нашого пояснення поняття фантазії, а саме до поняття діяльності уяви (imaginative Tatigkeit). Уява є репродуктивна або творча діяльність духу взагалі, не будучи особливою здібністю, бо вона може здійснюватися у всіх основних формах психічного життя, в мисленні, почутті, відчутті і інтуїції. Фантазія, як активність уяви, є для мене просто безпосереднє вираження психічної життєдіяльності, психічної енергії, котра дається свідомості в формі образів або змістів, подібно до того як і фізична енергія проявляється не інакше як в формі фізичного стану, який фізичним шляхом подразнює органи чуття.  Подібно до того як всілякий фізичний стан з енергетичної точки зору є ніщо інше, як система сил, точно так само і психічний вміст з енергетичної точки зору є ніщо інше, як явлена для свідомості система сил. Тому з цієї точки зору можна сказати, що фантазія в якості фантазму є ніщо інше, як певна сума лібідо, котра ніколи не може явитись для свідомості інакше, аніж у формі образу. Фантазм є idee-force. Фантазування, як діяльність уяви, тотожне до процесу протікання психічної енергії.

Карл Густав Юнг