Інтуїція (від лат. intueri – споглядати) є в моєму розумінні одна з основних психологічних функцій (див.). Інтуїція – це та психологічна функція, котра передає суб’єктові сприйняття несвідомим шляхом. Предметом такого сприйняття може бути все – і зовнішні, і внутрішні об’єкти або їх поєднання.

Особливість інтуїції полягає в тому, що вона не є ні відчуттєве сприйняття, ні почуття, ні інтелектуальний висновок, хоч вона може проявлятись і в цих формах. При інтуїції який-небудь зміст представ перед нами як готове ціле, без того, щоб ми спочатку були в стані вказати або розкрити, яким чином цей зміст утворився. Інтуїція – це свого роду інстинктивне схоплювання все одно яких змістів. Подібно до відчуття (див.), вона є ірраціональна (див.) функція сприйняття. Змісти її мають, подібно до змістів відчуття, характер даності, на противагу характеру “виведення”, “вироблення”, притаманному змістам почуття і думки. Інтуїтивне пізнання носить характер безсумнівності і впевненості, що і дало Спінозі (а також Бергсону) можливість вважати “scientia intuitiva” вищою формою пізнання. Ця властивість однаково притаманна інтуїції і відчуттю, фізична основа якого становить якраз основу і причину його достовірності. Подібно до цього достовірність інтуїції базується на визначених психічних даних, здійснення і наявність яких залишились, проте, неусвідомленими.

Інтуїція проявляється в субєктивній або об’єктивній формі: перша є сприйняття несвідомих психічних даних, які мають, по суті, суб’єктивне походження, друга – сприйняття фактичних даних, базованих на сублімінальних сприйняттях, отриманих від об’єкта, і на сублімінальних почуттях і думках, викликаних цими сприйняттями. Слід також розрізняти конкретні і абстрактні форми інтуїції в залежності від міри участі відчуття. Конкретна інтуїція передає сприйняття, яке стосується фактичної сторони речей; абстрактна ж інтуїція передає сприйняття ідеальних зв’язків. Конкретна інтуїція є реактивний процес, тому що вона виникає безпосередньо з фактичних даних, а абстрактна інтуїція навпаки – має потребу, так само як і абстрактне відчуття, в деякому спрямовуючому елементі – волі або намірі.

Інтуїція нарівні з відчуттям характерна для інфантильної і первісної психології. На противагу враженням відчуття, яскравим і напористим, вона дає дитині і первісній людині сприйняття міфологічних образів, які складають попередній щабель ідей (див.). Інтуїція відноситься до відчуття компенсаторно: подібно до відчуття, вона є тим материнським ґрунтом, з якого виростають мислення і почуття як раціональні функції. Інтуїція є функція ірраціональна, хоча багато інтуїцій можуть бути розкладені згодом на їхні компоненти, так що і їхнє виникнення може бути узгоджене із законами розуму.

Людина, яка орієнтує свою загальну настанову (див.) на принципі інтуїції, тобто на сприйнятті через несвідоме, належить до інтуїтивного типу. З огляду на те, як людина користується інтуїцією – звертає вона її досередини, в пізнання, тобто внутрішнє споглядання, чи назовні, в дію і виконання, – можна розрізняти інтровертних і екстравертних інтуїтивних людей. В ненормальних випадках виявляється сильне злиття зі змістами колективного несвідомого і настільки ж сильна обумовленість цими змістами, внаслідок чого інтуїтивний тип може здатися у вищій мірі ірраціональним і незрозумілим.

Карл Густав Юнг