Тип – це приклад або зразок, який характерно передає характер родового поняття або загальності. У вужчому сенсі моєї праці про типи, тип – це характерний зразок єдиної загальної настанови (див. настанова >>>), яка зустрічається в багатьох індивідуальних формах. З багаточисельних настанов, що зустрічаються на практиці і що є можливими, я виокремлюю в цьому своєму дослідженні в загальному чотири настанови, а саме ті, котрі орієнтуються, головним чином, на чотири основні психологічні функції (див. функція >>>), тобто на мислення, почуття, інтуїцію і відчуття. Оскільки така настанова звична і цим накладає певний відбиток на характер індивіда, я кажу про психологічний тип. Ці типи, що ґрунтуються на чотирьох основних функціях, котрі можна позначити як мислиневий, почуваючий, інтуїтивний і відчуваючий, можна, в залежності від якості основної (ведучої) функції розділити на два класи: на типи раціональні і типи ірраціональні. До перших належать мислиневий і почуваючий типи, до інших – інтуїтивний і відчуваючий (див. раціональне >>> і ірраціональне >>>). Подальший розподіл на два класи залежить від переважного руху лібідо, а саме від інтроверсії >>> та екстраверсії >>>. Всі основні типи можуть належати як до першого так і до другого класу, в залежності від їх переважаючої настанови, більш інтровертної чи більш екстравертної. Мислиневий тип може належати і до інтровертного і до екстравертного класу; так само і всі інші типи. Розподіл на раціональні та ірраціональні типи становить іншу точку зору і не має нічого спільного з інтроверсією і екстраверсією.

В двох попередніх роботах, присвячених вченню про типи, я не розрізняв мислиневий і почуваючий типи від типів інтровертного і екстравертного, а ототожнював мислиневий тип з інтровертним, а почуваючий – з екстравертним. Але при остаточній розробці матеріалу я переконався, що інтровертний і екстравертний типи слід розглядати як категорії, що стоять над функціональними типами. Такий розподіл цілком відповідає досвіду, бо, наприклад, безсумнівно, що є два різних почуваючих типи, з яких один спрямований переважно на своє почуттєве переживання, а інший – переважно на об’єкт.