СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Аніма

Аніма

Повсякденний досвід дає нам таке ж право говорити про зовнішню особистість, яке він дає нам визнавати існування особистості внутрішньої. Внутрішня особистість є тим видом і способом відношення до внутрішніх психічних процесів, який притаманний даній людині; це і є та внутрішня настанова, той характер, яким вона звернена до несвідомого. Зовнішню настанову, зовнішній характер я називаю персоною; внутрішню настанову, внутрішню особу я позначаю словом аніма, або душа.

В тій мірі, в якій настанова звична, вона є більш або менш стійкий комплекс функцій, з яким его може в більшій або меншій мірі ототожнюватись. Наша повсякденна мова виражає це вельми наглядно: коли хтось має звичну настанову на певні ситуації, звичний спосіб дій, то про нього кажуть: “Він зовсім інший, коли робить те або цеˮ. Цим розкривається самостійність функціонального комплексу при звичній настанові: тут така справа, ніби інша особистість заволодіває індивідом, ніби в нього “вселяється інший духˮ. Внутрішня настанова, душа, вимагає такої ж самостійності, яка дуже часто є нарівні з зовнішньою настановою. Це один з найважчих фокусів виховання – змінити персону, зовнішню настанову. Але так мамо важко змінити і душу, тому що зазвичай її структура настільки ж сильно спаяна, як і структура персони. Подібно до того, як персона є істотою, що становить нерідко весь видимий характер людини і незмінно супроводжує її протягом усього її життя, так і душа її є виразно окреслена істота, що має часом незмінно стійкий і самостійний характер. Тому нерідко душа прекрасно піддається характеристиці та опису.

Що ж стосується характеру душі, то, згідно з моїм досвідом, можна встановити загальний принцип, що вона загалом в цілому доповнює зовнішній характер персони. Досвід показує нам, що душа зазвичай містить всі ті загальнолюдські якості, яких позбавлена свідома настанова. Тиран, переслідуваний важкими снами, похмурими передчуттями і внутрішніми страхами, є типовою фігурою. Із зовнішнього боку безцеремонний, жорсткий і недоступний, він внутрішньо піддається кожній тіні, підвладний кожному капризові так, ніби він є найменш самостійна і легко визначальна істота. Відтак, його аніма (душа) мстить ті загальнолюдські властивості і слабкості, яких зовсім позбавлена його зовнішня настанова, його персона. Якщо персона інтелектуальна, то душа, ймовірно, сентиментальна. Характер душі впливає також і на статевий характер, в чім я не раз з очевидністю переконувався. Жінка, в вищій мірі жіноча, володіє мужньою душею; дуже мужній мужчина має жіночну душу. Ця протилежність виникає внаслідок того, що, наприклад, мужчина зовсім і не в повній мірі і не у всьому мужній, а володіє і деякими жіночими рисами. Чим мужніша його зовнішня настанова, тем більше з неї витравлені всі жіночі риси; тому вони з’являються в його душі. Ця обставина пояснює, чому саме дуже мужні мужчини підвладні характерним слабостям: до спонук несвідомого вони ставляться по-жіночому податливо і м’яко підпорядковуються їхнім впливам. І навпаки, саме найжіночніші жінки часто виявляються в певних внутрішніх питаннях невиправними, наполегливими і впертими, виявляючи ці якості в такій інтенсивності, яка зустрічається лише у зовнішній настанові у мужчин. Ці чоловічі риси, будучи виключеними із зовнішньої настанови у жінки, стали внутрішніми її властивостями.

Тому якщо ми говоримо у мужчини про аніму, то в жінки ми справедливо повинні би казати про анімус, щоб дати жіночій душі вірне ім’я.

Що стосується загальнолюдських властивостей, то з характеру персони можна вивести характер душі. Все, що в нормі мало би зустрічатись в зовнішній настанові, але що дивним чином в ній відсутнє, перебуває, без сумніву, у внутрішній настанові. Це основне правило, яке завжди підтверджується в моєму досвіді. Що стосується індивідуальних якостей, то в цьому відношенні неможна робити жодних висновків. Якщо  мужчини загалом у зовнішній настанові переважає або, принаймні, вважається ідеалом логіка і предметність, то в жінки – почуття. Але в душі виявляється протилежне відношення: мужчина всередині почуває, а жінка – розмірковує. Тому мужчини легше впадає у повний відчай, тоді як жінка все ще здатна втішати і надіятись; тому мужчина частіше позбавляє себе життя, чим жінка. Наскільки легко жінка стає жертвою соціальних умов, наприклад в якості повії, настільки ж легко мужчина піддається імпульсам несвідомого, впадаючи в алкоголізм та інші пороки. Якщо хтось ототожнений зі своєю персоною, то його індивідуальні властивості асоційовані з душею. Через цю асоціацію виникає символ душевної вагітності, що часто зустрічається в сновидіннях і опирається на первинний образ народження героя. Дитя, котре має народитись, позначає в цьому випадку індивідуальність, яка ще не присутня в свідомості.

Тотожність з персоною автоматично обумовлює несвідому тотожність з душею, бо якщо суб’єкт, “яˮ, не відмінний від персони, то він не має свідомого відношення до процесів несвідомого. Тому він є ні що інше, як ці самі процеси, – він тотожний їм. Хто сам безумовно зливається зі своєю зовнішньою роллю, той неминуче підпадає під владу внутрішніх процесів, тобто при певних обставинах він неминуче піде наперекір своїй зовнішній ролі або ж доведе її до абсурду. (Див. енантіодромія.) Це, звичайно, виключає ствердження індивідуальної лінії поведінки, і життя протікає в неминучих протилежностях. В цьому випадку душа завжди буває проектована у відповідний реальний об’єкт, до якого створюється відношення майже повної залежності. Всі реакції, що виходять від цього об’єкта, діють на суб’єкта безпосередньо, захоплюючи його зсередини. Нерідко це приймає форму трагічних зв’язків.

див. також Душевний образ >>>>>