СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Компенсація

Компенсація – це врівноважування або відшкодування. Поняття компенсації було, власне кажучи, внесене Адлером в психологію неврозів. Під компенсацією він розуміє функціональне врівноважування почуття неповноцінності за допомогою компенсаторної психологічної системи, яку можна порівняти з компенсаторним розвитком органів при неповноцінності органів. З цього приводу Адлер каже: “З відділенням від материнського організму для цих неповноцінних органів і органічних систем починається боротьба із зовнішнім світом, яка обов’язково повинна спалахнути і зав’язується з більшою жорстокістю, аніж при нормально розвиненому апараті. Проте зачатковий характер надає разом з тим і більшу можливість компенсації і надкомпенсації, підвищує пристосовність до звичайних і незвичайних перешкод і забезпечує утворення нових і вищих форм, нових і вищих досягнень”. Почуття неповноцінності у невротика, яке етіологічно відповідає, згідно з Адлером, неповноцінності якого-небудь органа, дає привід до допоміжної конструкції, тобто саме до компенсації, котра полягає в створенні фікції, яка врівноважує неповноцінність. Фікція, або “фіктивна лінія поведінки”, – це психологічна система, яка намагається перетворити неповноцінність у надцінність. Важливим і характерним моментом теорії Адлера є ця наявність компенсаторної функції в царині психологічних процесів, існування якої емпірично неможна заперечити. Вона відповідає подібній функції в фізіологічній царині, а саме саморегуляції живого організму.

 Тоді як Адлер зводить своє поняття компенсації до врівноважування почуття неповноцінності, я уявляю поняття компенсації взагалі як функціональне врівноважування, як саморегулювання психічного апарата. В цьому сенсі я розумію діяльність несвідомого >>> як врівноважування однобокості, створюваної функцією свідомості в загальній настанові. Психологи охоче порівнюють свідомість з оком; кажуть про поле зору і точку зору в свідомості. Це порівняння дуже влучно характеризує сутність функції свідомості: лише декотрі змісти можуть одночасно досягати вищої міри усвідомлення, і лише обмежена кількість змістів може перебувати одночасно в полі свідомості. Діяльність свідомості є діяльністю селективною, вибірковою. А вибір потребує напрямку. Напрям же вимагає виключення всього іррелевантного (не приналежного). Звідси в кожному такому випадку має виникати деяка однобокість в орієнтуванні свідомості. Змісти, виключені наміченим напрямком і затримані, спочатку витісняються в несвідоме, але завдяки своїй дієвій наявності вони все ж утворюють противагу свідомому орієнтуванню, котра посилюється пропорційно зростанню свідомої однобокості і врешті призводить до помітної напруженості. Ця напруженість позначає певну затримку (Hemmung) в свідомій діяльності, яку, проте, спочатку можна подолати підвищеним свідомим зусиллям. Але з бігом часу напруженість настільки зростає, що затримані несвідомі змісти все ж таки повідомляються свідомості, притому через сновидіння і образи, які вільно виникають. Чим більшою є однобокість свідомої настанови, тим більш протилежними бувають змісти, що виникають із несвідомого, так що можна говорити про справжній контраст між свідомістю і несвідомим. В цьому випадку компенсація набуває форму контрастуючої функції. Це, звичайно, крайній випадок. Переважно ж компенсація через несвідоме буває не контрастом, а врівноваженням або доповненням свідомого орієнтування. Несвідоме виявляє, наприклад, в сновидінні всі ті змісти, які підходять до свідомої ситуації, але затримані свідомим відбором, пізнання яких було би безумовно необхідних свідомості для повного пристосування.

В нормальному стані компенсація несвідома, тобто вона впливає на свідому діяльність, регулюючи її несвідомо. Але при неврозі несвідоме вступає в настільки сильний контраст зі свідомістю, що процес компенсації порушується. Тому аналітичне лікування прагне до того, аби ввести в свідомість несвідомі змісти, щоб цим способом знову відновити компенсацію.

Карл Густав Юнг