СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Почуття

Почуття. Див. також підпорядкована функція >>>. Я прираховую почуття до чотирьох основних психологічних функцій >>>. Я не можу примкнути до того психологічного напряму, який розглядає почуття як вторинне явище, яке залежить від «уявлень» або відчуттів; навпаки, я вважаю разом з Гефдінгом, Вундтом, Леманом, Кюльпе, Балдвіном та іншими, що почуття є самостійною функцією sui generis (особливого роду).

Почуття є перш за все процесом, який відбувається між его і яким-небудь даним змістом, причому процес, який надає змісту певну цінність в смислі прийняття або відторгнення його («задоволення» чи «невдоволення»), але далі це також процес, котрий окрім певного змісту свідомості чи відчуттів даного моменту може виникнути, так би мовити, ізольовано, в якості настрою. Цей останній процес може перебувати в причинному зв’язку з більш ранніми змістами свідомості, хоча необхідності в цьому нема, бо він настільки ж легко виникає і з несвідомих змістів, що цілком доказується психопатологією. Проте і настрій – чи є він загальним чи лише частковим почуттям – свідчить про оцінку, але про оцінку не певного, одиничного змісту свідомості, а всього наявного в даний момент стану свідомості, притому знову ж таки в сенсі прийняття або відторгнення його.

Тому почуття є передусім цілком суб’єктивний процес, котрий може бути у всіх відношеннях незалежним від зовнішнього подразнення, хоча він і  приєднується до кожного відчуття. Навіть «байдужість» має «почуттєве забарвлення», а саме забарвлення байдужості, що знову ж таки виражає певну оцінку. Тому почуття є також різновидом судження, що відрізняється, проте, від інтелектуального судження, оскільки воно складається не для встановлення логічного зв’язку, а для встановлення перш за все  суб’єктивного прийняття чи відторгнення. Оцінка за допомогою почуття поширюється на всілякий зміст свідомості, якого б роду він не був. Якщо інтенсивність почуття підвищується, то виникає афект >>>, який є станом почуття з помітними тілесними іннерваціями. Почуття відрізняється від афекту тим, що воно не викликає помітних тілесних іннервацій, тобто викликає їх не більше і не менше, ніж звичайний мислиневий процес.

Зазвичай «просте» почуття конкретне >>>, тобто воно змішане з елементами інших функцій, наприклад дуже часто з відчуттями. В такому спеціальному випадку почуття можна позначити як афективне або ж (як в цій роботі) почуття-відчуття, причому під цим поняттям я розумію передусім нероздільне злиття почуття з елементами відчуття. Таке характерне змішання є всюди, де почуття виявляється недиференційованою функцією, найяскравіше в психіці невротика з диференційованим мисленням. Хоч почуття само по собі є самостійною функцією, проте воно може виявитись в залежності від іншої функції, наприклад від мислення, внаслідок чого виникає таке почуття, яке супроводжує мислення і лише остільки не витісняється із свідомості, оскільки вкладається в інтелектуальні поєднання.

Від звичайного конкретного почуття слід відрізняти почуття абстрактне >>>. Як абстрактне поняття (див. мислення >>>) відкидає вбік характерні риси охоплюваних ним речей, так і абстрактне почуття підіймається над відмінностями окремих, оцінених ним змістів і створює «настрій» або такий стан почуття, який охоплює всі окремі різноманітні оцінки і тим самим знімає їх. Як мислення впорядковує змісти свідомості, підводячи їх під поняття, так почуття впорядковує свідомі змісти за їхньою цінністю для свого носія. Чим конкретніше почуття, тим більш суб’єктивна і більш персональна встановлена ним цінність; і навпаки, чим почуття абстрактніше, тим більш загальною і більш об’єктивною стає встановлювана ним цінність. Як цілком абстрактне поняття вже не покриває одиничності і особливості речей, а лише їхню загальність і невідмінність, так і цілковито абстрактне почуття не покривається вже одиничним моментом і його почуттєвим забарвленням, а лише сукупністю усіх моментів і їх однаковістю. Згідно з цим, почуття, подібно до мислення, є функція раціональна, бо, згідно зі свідченням досвіду, цінності, загалом, встановлюються за законами розуму, точно та само, як поняття, загалом, утворюються за законами розуму.

Зрозуміло, що наведені вище визначення зовсім ще не характеризують сутності почуття, а дають лише зовнішній його опис. Інтелектуальна здатність понять виявляється нездатною формулювати на мові понять сутність почуття, тому що мислення належить до категорії несумірної з почуттям, як і взагалі жодна з основних психологічних функцій не може бути вповні виражена через іншу. Цій обставині слід приписати і те, що жодне інтелектуальне вираження не зможе коли-небудь передати скільки-небудь задовільно специфічні особливості почуття. Класифікація почуттів нічого ще не дає для осягнення їх сутності, тому що навіть найточніша класифікація зможе передати лише той інтелектуально зрозумілий зміст, з яким або в зв’язку з яким почуття з’являються, але не зможе схопити специфічні особливості почуття. Скільки є різних, інтелектуально пізнаваних класів змістів, стільки можна встановити і різних почуттів, але самі почуття цим зовсім ще не класифікуються вичерпним чином, тому що крім всіх можливих інтелектуально пізнаваних класів змістів існують ще почуття, які не вкладаються в жодні інтелектуальні рубрики. Вже сама думка про класифікації є інтелектуальною і тому несумірною з сутністю почуття. Тому ми повинні вдовольнитись вказівкою на межі даного поняття.

Спосіб оцінки за допомогою почуття можна зіставити з інтелектуальною апперцепцією як апперцепцію цінності >>>. Можна розрізняти активну і пасивну апперцепцію за допомогою почуття. Пасивний акт почуття характеризується тим, що який-небудь зміст збуджує або приваблює почуття, він вимушує у суб’єкта почуттєву участь. Активний же акт почуття, навпаки, розподіляє цінності від особи суб’єкта, він оцінює змісти за інтенцією, причім почуттєвою, а не інтелектуальною інтенцією. Тому активне почуття є спрямована функція, вольовий акт, наприклад любов на противагу закоханості, тоді як закоханість була би не спрямованим, пасивним почуттям, як на це вказує і сам слововжиток, який характеризує перше як діяльність, а друге – як стан. Неспрямоване почуття є почуттєва інтуїція. Це означає, що, строго кажучи, лише активне, спрямоване почуття можна позначити як раціональне; і навпаки, пасивне почуття ірраціональне, оскільки воно створює цінності без сприяння суб’єкта, а деколи, навіть проти його намірів. Коли загальна настанова індивіда орієнтується почуттєвою функцією, то ми кажемо про почуттєвий тип (див. тип >>>).

Карл Густав Юнг