СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Абстракція

 Абстракціяяк на це вказує саме слово – це витягання і відокремлення деякого змісту (деякого значення, загальної ознаки і т. і.) із зв’язного контексту, де містяться ще й інші елементи, комбінація яких, як дещо ціле, є чимось неповторним, індивідуальним і тому таким, що не піддається порівнянню. Неповторність і своєрідність перешкоджають пізнанню; отже, інші елементи, що асоціюються з якимось змістом, сприйнятим в якості істотного, будуть розглядатись як несуттєві, що “не стосуються справиˮ.

 Тому абстракція, або абстрагування є такою формою розумової діяльності, котра звільняє цей зміст від своїх асоціацій з неістотними (іррелевантними – невідповідними, непотрібними) елементами з допомогою відрізнення його від них, або, іншими словами, шляхом диференціації (див.). В широкому сенсі абстрактним є все те, що вийняте зі своєї асоціації з тими елементами, котрі розглядаються в якості неважливих, іррелевантних.

Абстрагування є діяльністю, притаманною психологічним функціям (див.) загалом. Існує абстрагуюче мислення, так само як і почуття, відчуття  та інтуїція (див.). Абстрактне мислення виокремлює певний зміст, що відрізняється мисленнєвими, логічними властивостями, з інтелектуально іррелевантного середовища. Абстрактне почуття робить те саме зі змістом, який характеризується своїми почуттєвими оцінками; це стосується і відчуття, і інтуїції. Існують, отже, не лише абстраговані думки, але й абстраговані почуття, котрі Sully (Суллі) позначає як інтелектуальні, естетичні і моральні. Nahlowsky (Наловський) додає сюди всі релігійні почуття. Абстрактні почуття сприяли би, в моєму розумінні, “вищимˮ або “ідеальнимˮ почуттям Наловського. Абстрактні почуття я відношу до тієї ж групи, що й абстрактні думки. Абстрактне відчуття слід було би позначити як естетичне відчуття на противагу відчуттю, здійснюваному за допомогою органів сприйняття (див.), а абстрактну інтуїцію – як інтуїцію символічну на противагу фантастичній інтуїції (див. фантазія та інтуїція).

В роботі про психологічні типи я зв’язую поняття абстракції з розглядом пов’язаного з ним психоенергетичного процесу. Займаючи по відношенню до об’єкта абстрагуючу установку, я не дозволяю об’єкту, як цілому, впливати на мене; я концентрую увагу на одній його частині, виключаючи всі інші іррелевантні. Моє завдання полягає в тому, щоби звільнитись від об’єкта як єдиного і неповторного цілого та витягти лише одну з частин цього цілого. Хоча усвідомлення цілого мне и дано, я усе ж таки не заглиблююсь в це усвідомлення, оскільки мій інтерес не вливається в ціле як таке, а відступає від нього, прихоплюючи зі собою виокремлену з нього частину, доставляючи її в світ моїх понять, світ, який вже готовий для абстрагування даної частини об’єкта. (Я не можу абстрагуватись від об’єкта інакше, ніж за допомогою суб’єктивного встановлення понять.) “Інтересˮ я розумію як енергію, або лібідо (див.), котрою я наділяю об’єкт як цінністю або ж котру об’єкт притягує до себе проти моєї волі або без участі моєї свідомості. Тому я уявляю собі процес абстракції наглядно, як абстрагування лібідо від об’єкта, як перетікання цінності від об’єкта в суб’єктивний абстрактний зміст. Тому для мене абстракція зводиться до енергетичного знецінювання об’єкта. Іншими словами, абстракція є інтровертуючим рухом лібідо. (див. інтроверсія).

Я називаю установку (див.) абстрагуючою >>> тоді, коли вона, з одного боку, має інтровертний характер, а з іншого – асимілює >>> частину об’єкта, сприйняту як суттєву, абстрактними змістами, які є в розпорядженні суб’єкта. Чим абстрактніший зміст, тим більш він непредставний. Я примикаю до кантівського розуміння, згідно з яким поняття абстрактніше, чим “більше в ньому пропущено відмінностей, притаманних речамˮ, в тому сенсі, що абстракція на її вищому щаблі абсолютно віддаляється від об’єкта і цим досягає повної непредставності; таку абстракцію я називаю ідеєю >>>. І навпаки, абстракція, яка володіє ще представністю або споглядуваністю, є конкретним (див.) поняттям.

Карл Густав Юнг