СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Конкретизм

Конкретизм. Під поняттям конкретизму я розумію певну особливість мислення і почуття, яка є протилежністю абстракції >>>Конкретний – означає, власне кажучи, “той, що зрісся”. Конкретно мислиме поняття є поняття, котре представлене як те, що зрослось або злилося.

Таке поняття не абстрактне, не відособлене і не мислиться само по собі, а віднесене і змішане. Це не диференційоване поняття – воно є ще застряглим в почуттєво опосередкованому споглядальному матеріалі. Конкретне (concretistic) мислення >>> обертається виключно серед конкретних понять і об’єктів перцепції, і воно постійно взаємодіє з відчуттям >>>. Так само як і конкретне (concretistic) почуття >>> ніколи не буває вільним від свого сенсорного контексту.

Примітивне мислення і почуття винятково конкретні і завжди співвіднесені з відчуттям. Думка примітивної людини не має відособленої самостійності, а приліплюється до матеріального явища. Найвище, куди вона може піднятись, це рівень аналогії. Так само і примітивне почуття завжди співвіднесене з матеріальним явищем. Такі мислення і почуття базуються на відчутті і лише трохи відрізняються від нього. Тому конкретизм є і архаїзмом >>>. Магічний вплив фетиша переживається не як суб’єктивний стан почуття, а відчувається як магічний вплив ззовні. Це є конкретизм почуття. Примітивна людина не переживає думку про божество як суб’єктивний зміст, для неї священне дерево є житлом божества або навіть саме божество. Це є конкретизм мислення. У культурної людини конкретизм мислення полягає, наприклад, в нездатності мислити що-небудь інше, окрім відчуттєво опосередкованих фактів, які володіють безпосередньою споглядальністю, або ж у нездатності відрізнити суб’єктивне почуття від сприйманого об’єкту.

Конкретизм є підпорядкованим загальному поняттю містична співучасть >>>. Подібно до того як містична співучасть є змішанням індивіда із зовнішніми об’єктами, конкретизм є змішанням мислення і почуття з відчуттям. Конкретизм вимагає, щоби предмет мислення і почуття був завжди водночас і предметом відчуття. Це змішання заважає диференціації мислення і почуття і утримує обидві ці функції в сфері відчуття, тобто в сфері відчуттєвої співвіднесеності, – внаслідок цього вони ніколи не можуть розвинутись до стану чистих функцій, а завжди залишаються в супроводі відчуттів. Звідси виникає переважання чинника відчуття в психологічному орієнтуванні. (Про значення цього чинника див. відчуття >>>).

Негативний бік конкретизму полягає в прикріпленості функції до відчуття. Оскільки відчуття є сприйняття фізіологічних подразнень, то конкретизм або утримує функцію в сенсорній сфері, або постійно приводить її туди знову. Цим створюється прикріпленість психологічних функцій до органів чуття, котра перешкоджає психічній самостійності індивіда, оскільки перевага надається фактам, котрі постачаються органами чуття. Правда, така орієнтація має і свою цінність в сенсі визнання фактів, але не в сенсі їх трактування і їх відношення до індивіда. Конкретизм веде до переважання значення фактів і цим призводить до пригнічення індивідуальності і її свободи на користь об’єктивного процесу. А оскільки індивід обумовлений не лише фізіологічними подразненнями, а й іншими чинниками, котрі бувають деколи протилежні до зовнішнього факту, то конкретизм викликає проекцію цих внутрішніх чинників у зовнішній факт і цим – забобонне переоцінювання голих фактів, цілковито так, як і у первісної людини. Добрим прикладом може послужити конкретизм почуття у Ніцше, а саме надмірне переоцінювання ним дієти, а також матеріалізм Молешота (“Людина є те, що вона їсть”). Як приклад забобонного переоцінювання фактів можна назвати також гіпостазування поняття енергії в монізмі Оствальда.

Карл Густав Юнг