Руперт Шелдрейк

МОРФІЧНЕ  ПОЛЕ  СОЦІАЛЬНИХ  СИСТЕМ [1]

Мені випала нагода опинитись серед стількох людей, тісно зв’язаних з ідеями полів та пам’яті. В роботі за методом сімейної розстановки, котру я побачив, є чотири аспекти, які особливо мене зацікавили у зв’язку з ідеєю полів.

Чотири аспекти сімейних полів

По-перше, сімейна розстановка – це щось на кшталт карти або моделі сімейного поля. Вона показує просторовий порядок і модель відносин. Тут, як і в будь-якому полі, зміна однієї складової впливає на всі інші. Таким чином, як і інші поля, сімейні поля мають свою просторову модель, свій просторовий порядок.

По-друге, сімейні поля володіють пам’яттю. Те, що відбулось в минулому, здійснює на поле вплив, навіть якщо люди в цьому полі, не усвідомлюють цієї пам’яті. Отже, поля мають просторовий і часовий аспекти.

По-третє, завдяки сімейним полям можливим є зцілення, відновлення цілісності і порядку.

І, по-четверте, сімейні поля володіють здатністю до гібридизації. Кожне нове весілля – це об’єднання двох сімейних полів і виникнення нового поля.

В цих аспектах сімейні поля дуже схожі на поля морфічні.

Чотири аспекти морфічних полів

В розробленій мною концепції морфічних полів є всі ці чотири аспекти.

Якщо ми хочемо розібратись в подібностях, то спочатку слід зрозуміти базову концепцію. Декому з присутніх вже знайомі ці ідеї, але я ще раз коротко сформулюю чотири центральних аспекти, щоб ми згадали, в чому полягає подібність. А потім можна буде подивитись, в чому є відмінності.

По-перше, морфічні поля є частиною вищої, цілісної моделі природи. Морфічні поля розташовуються за принципом гніздових ієрархій. Таким способом організована вся природа. Найменшим колом тут може бути субатомарна частинка атома, молекули чи кристала або клітина тканини, органу або організму. Або це  може бути індивідуум, окрема людина в полі сім’ї, полі роду або в полі співдружності націй. Де би ми не вдивлялись в природу, ми повсюдно виявимо організацію у вигляді численних супідрядних рівнів. Така модель організації і ці ідеї є квінтесенцією холістичного погляду на природу.

На противагу цьому редукціоністський погляд на природу зводить все до деякого фундаментального рівня: все живе – до молекул, молекули – до атомів, а атоми – до субатомних частинок. Прикро лише, що потім виясняється, що деякі субатомні частинки складаються з ще менших субатомних частинок. Проте існують сотні субатомних частинок, і ніхто не знає, яка з них є основоположною. Тому редукціоністський погляд не дуже обнадіює. В будь-якім випадку, розмірковувати про системи ми повинні на їх власному рівні. Однак, для будь-якого рівня справедливим є те, що ціле більше, аніж сума його частин. Ідея морфічних полів зв’язана з цією цілісністю, і я виходжу з припущення про те, що цілісність на одному рівні залежить від поля системи. Отже, рівень організації сім’ї містить в собі морфічне поле сім’ї. А це поле існує в одному з більших морфічних полів і в одній із ширших моделей організації. Значить, зрозуміти окрему особистість в сімейному полі можна лише у відношенні до цього більшого цілого. Але для того, щоб зрозуміти сенс подій, які відбуваються в сім’ї, сім’я сама потребує більшого цілого. Сім’я не існує  в ізоляції.

Соціальні поля сімейних груп не унікальні за природою. Ми є соціальними тваринами, і те ж саме стосується тисяч інших видів тварин. Координованою є поведінка птахів у зграях, така ж ситуація в косяках риб, в зграях вовків і в соціальних комах. Існує безліч різних видів соціальних груп тварин, і я впевнений, що всі вони мають групові поля і пам’ять в цих полях. Пізніше я повернусь до цих груп тварин, оскільки на їхньому прикладі можна багато дізнатись про людські соціальні системи. Звичайно, ми там нічого не дізнаємось про специфічні людські аспекти соціальних груп, але про основні властивості соціальних полів ми дещо дізнатись можемо.

 

Пам’ять морфічних  полів

Традиційні фізичні поля, такі як гравітаційне поле, електромагнітне поле, поля квантової матерії, розглядаються фізиками так, немов вони підпорядковані вічним закономірностям. Фізика як і досі слідує звичному платонівському мисленню, так ніби матерія підпорядкована вічним математичним рівнянням. Але ми живемо в радикально еволюційному універсумі. Це нове розуміння, яке виникло лише в шістдесяті роки 20-го століття. Теорія великого вибуху говорить про те, що Всесвіт виник 15 мільярдів років тому. Він починався з дуже малого – з утворення розміром не більше за головку шпильки і з тих пір постійно розширювався і охолоджувався. Все у Всесвіті розвивалось еволюційно. Колись не було ні атомів, ні молекул, ні кристалів. Тим часом навіть фізика і хімія є еволюційними науками. Старий світогляд, згідно з яким природа підпорядковується вічним законам, які існували, немов якийсь наполеонівський космічний кодекс, вже на момент великого вибуху, ще присутній, але, на мій погляд, більш осмисленим є уявлення про те, що вся природа, вміщаючи так звані закони природи, розвивається еволюційно. Я виходжу з того, що природа визначається не законами, а звичками (habits) і підпорядковується вона не вічним принципам, а таким, які розвиваються.

Отже, я думаю, що вся природа несе в собі пам’ять, і ця пам’ять виражається через морфічні поля. Кожний рід речей володіє пам’яттю в своєму морфічному полі. Це колективна пам’ять всіх аналогічних речей, які існували раніше. Спосіб, в який вона передається, ми називаємо морфічним резонансом. Мова йде про вплив подій на аналогічні події, що відбуваються пізніше. Точніше, мова про вплив аналогічних моделей дій на наступні аналогічні моделі дій.

Цей вид пам’яті проявлений на всіх рівнях природи. Навіть у кристалах. Якщо створити деяку нову хімічну субстанцію і дати їй кристалізуватись, то морфічного поля цього кристала ще не буде існувати. Якщо це новий кристал, то він повинен взагалі виникнути вперше. Чим частіше виготовлятимуться такі кристали, тим легше буде їх виготовляти. Хімікам це добре відомо: з часом нові субстанції стає легше виготовляти у всьому світі.

Схожа модель пам’яті належить до еволюції біологічних форм. В книзі “Пам’ять природи” я навожу приклад деяких експериментів з мухами-осе́тницями (лат. Urophora cardui). Якщо в якійсь місцевості тварини освоюють певний новий спосіб, то в іншому місці тваринам вивчити його набагато легше. Так само коли люди освоюють щось нове, інші люди в будь-якому іншому місці освоюють це з більшою легкістю. Всі ці теорії досліджувались в біології, біохімії і хімії. Ряд тестів, спрямованих на вивчення цього, існує і в сфері психології людини. Якщо тестувалась велика кількість людей, то досягались позитивні результати. Досліди з участю від ста до двохсот осіб в лабораторних умовах давали деколи позитивні, а деколи не надто переконливі результати. Проте, існують дані, які підтверджують очевидність цих принципів пам’яті, наприклад, результати тестів на інтелект.

Кілька років тому мені стало ясно, що якщо існує морфічний резонанс, то результати тестів на інтелект з часом повинні теж покращуватись. Це не тому, що люди стають розумнішими, а тому, що їм легше виконувати ті тести, які до них вже виконувало багато людей. Я спробував отримати ці дані, але доступу до них мені не дали. Тому мені було дуже цікаво дізнатись через кілька років з публікації, що результати тестів на інтелект з часом дійсно постійно покращуються. Спочатку це виявили в Японії, і коли ці результати були опубліковані в США, багатьох це сильно стурбувало. В  “New York Times” з’явився такий заголовок:  “Японці випереджують населення США за інтелектом”. Потім Джеймс Флінн, американський вчений, розглянув американські результати тестів і виявив аналогічне покращення в Америці. Тим часом вияснилось, що те саме відбувається в Німеччині, Англії, Голландії і ще в двадцяти країнах. В Америці є помітне покращення результатів тесту IQ за період з 1918 по 1990 рр.

На честь імені відкривача цей феномен назвали ефектом Флінна, а серед спеціалістів з психології це викликало інтенсивні дебати. Всі погоджуються, що росту інтелекту немає, але ніхто з експертів не може назвати жодної переконливої причини такого помітного покращення результатів тестування. На цю тему було розроблено і потім відкинуто безліч теорій. Коли даний феномен був виявлений ще лише в японців, велись розмірковування про те, чи не пов’язано це зі значним споживанням японцями яєчного білка і більшою урбанізацією. Потім розмірковували, чи може йти мова про вплив телебачення, який сприяє розвитку інтелекту. Висувались контраргументи, які свідчили швидше про негативний вплив телебачення. Виявилось, що феномен існував ще до того, як телебачення отримало настільки широке поширення. Потім припустили, що діти могли набувати все більший досвід проходження тестів. Але в деяких країнах діти останніми роками тестувались набагато менше, ніж раніше. Жодна з теорій не змогла дати переконливе пояснення цьому феномену.

Однак дуже хорошим поясненням тут могла би стати ідея морфічного резонансу. А причина, через яку настільки важливий саме цей вид даних (про результати тестів на інтелект), полягає в тому, що це одна з небагатьох сфер, де зібрані точні кількісні показники. Є багато сфер людської діяльності, де результати теж з часом покращуються; це нові види спорту, наприклад сноуборд, комп’ютерне програмування та багато інших. Але в цих випадках складніше відділити ефект морфічних полів від ефекту, досягнутого, наприклад, завдяки покращенню обладнання чи методів тренування.

Думка про те, що морфічні поля володіють пам’яттю, є, природно, найбільш спірною частиною цієї гіпотези, оскільки вона веде до ідеї, що закономірності в природі зв’язані швидше із звичками. Це йде врозріз із багатьма вкоріненими уявленнями в науці.

Існує багато цікавих варіацій цієї точки зору. Одна з них стосується природи нашої пам’яті. Всі ми черпаємо з колективної пам’яті, що схоже на ідею Карла Юнга про колективне безсвідоме. І міститься ця колективна пам’ять не в нашому мозку, а швидше ми існуємо всередині колективної пам’яті. Але я запропоную Вам дещо ще більш шокуюче, а саме постулат про те, що і наша власна пам’ять міститься не в нашому мозку. В колективну пам’ять ми потрапляємо через резонанс з подібними людьми в минулому. Я думаю, що через резонанс з аналогічними моделями власних дій в минулому ми потрапляємо і в нашу власну пам’ять. Індивідуальна пам’ять і колективна пам’ять – це не різні види пам’яті, вони відрізняються лише ступенем своєї специфічності. Одна з них більш специфічна, інша менш. Причина, через яку ми більше резонуємо з власними спогадами, полягає в тому, що ми більш за все схожі на самих себе і були схожі в минулому. Морфічний резонанс залежить від подібності. Так що наша схожість на самих себе прямо-таки неминуча, а тому і наші власні спогади є найбільш специфічними. Колективні спогади про людей в минулому найефективніші там, де вони найбільше схожі на нас, йдеться про людей з наших сімей і наших культурних груп.

Звісно, усі ми привчені вірити, що спогади накопичуються в нашому мозку. Але ось що варте уваги: вже ціле століття вчені безуспішно намагаються локалізувати спогади в мозку. В п’ятдесяті роки 20-го століття робота американського вченого Лешлі привела до кризи в цьому виді досліджень. Він навчав щурів всіляким новим трюкам, після чого вирізав в них певні ділянки мозку, щоб вияснити, в якій з них перебуває пам’ять. На своє здивування, він виявив, що можна вирізати до п’ятдесяти відсотків щурячого мозку, а щурі як і досі були в стані згадати те, що вони вивчили, і немає великої різниці, які п’ятдесят відсотків видалити. Якщо він видаляв весь мозок, щурі вже не могли робити нічого. Це доводило, що мозок необхідний для поведінки. Але всі спроби виявити певні спогади в певних ділянках мозку зазнали краху. Здається, що пам’ять просто неможлива, резюмував він. Вона здається існуючою в мозку будь-де і ніде.

Його учень Карл Прібрам розробив голографічну модель пам’яті. Таким чином він намагався пояснити, як пам’ять може зберігатись в далеких відділах мозку. Але він як і раніше виходив з припущення, що пам’ять зберігається в самому мозку. Його теорія відповідала ідеї про те, що пам’ять має бути локалізовуваною. Дослідники знов і знов здійснювали спроби локалізувати спогади в мозку.

Тим часом в Англії проводились героїчні досліди на одноденних курчатах. Після довгих років роботи вчені локалізували крихітну ділянку мозку, яка, на їхню думку, повинна була відповідати за певний вид пам’яті. Потім, після того, як курчата чомусь навчились, в них вирізали цю ділянку, і незважаючи на це, курчата були в стані згадати вивчене. З цього дослідники зробили висновок про наявність якоїсь ще більш глибокої пам’яті.

А найпростіший висновок, який можна зробити з усіх цих зусиль, полягає в тому, що пам’ять взагалі не розташовується в мозку. Звичайно, пошкодження мозку може вплинути на пам’ять, як нам це відомо з випадків мозкових травм і з наслідків апоплексичного удару. Як це виходить, можна легко зрозуміти, якщо звернутись до аналогії з телевізором. Якщо я візьму ваш телевізор і переріжу дроти, які відповідають за проведення звуку, то цим я зможу примусити ваш телевізор замовкнути і стати “афазійним[2]” . Але це ще не буде доказом того, що всі вихідні з телевізора звуки зберігаються в тій частині, яку я пошкодив. Це показує лише те, що ці ділянки беруть участь у виголошенні чи переробці звуків.

В сфері соціальних полів пам’ять виникає через резонанс з минулими діями поля. Отже,  як і у випадку індивідуальної пам’яті, соціальна пам’ять сприймається також через резонанс. Всі соціальні групи людей помічають присутність минулого. В традиційних суспільствах соціальна група складається не лише з живих на даний момент членів, але і вміщає в себе невидиму присутність предків. Всі традиційні соціальні групи практикують ритуали, в яких вони зв’язуються з предками, визнають їх і віддають їм належне. Схожі ритуали існують у всіх суспільствах, і зазвичай ці ритуали мають відношення до якогось початкового акту, який надав соціальній групі ідентичність. Наприклад, пасхальна трапеза у євреїв стосується первинної події єврейської історії. З тих пір вона практикується і повторюється євреями в багатьох місцях і у всі часи. Своєю участю в цьому ритуалі кожен його учасник підтверджує свою ідентичність як єврея і свій зв’язок з тими, хто був до нього. Те ж стосується і святого причастя у християн, яке відноситься до останньої вечері Ісуса з його апостолами, котра вже сама була пасхальною трапезою. Так само обід в день подяки в Америці є прикладом національного ритуалу.

Всі ритуали вміщають в себе використання визначених консервативних слів і фраз, визначених повторюваних дій, трапезу з певними блюдами, молитви або заклики і т.і. Чинячи щось точно так само, як це робилось раніше, люди беруть участь в ритуалі і цим встановлюють зв’язок з усіма, хто здійснював цю дію до них, аж до того моменту, коли це відбулося вперше. З точки зору морфічного резонансу в цьому міститься великий сенс. Ви в ритуальний спосіб виконуєте дії, причому точно так само, як вони виконувались раніше, і завдяки цій подібності ви вступаєте в резонанс з усіма, хто здійснював ці дії до вас. Одним з найбільш ефективних ритуальних елементів при цьому є використання голосу і пісень. Над цим дуже багато працювала моя дружина Джилл Перс. Через спільний спів члени групи входять як в інтенсивний резонанс один з одним в теперішньому, так і з тими, хто співав те саме в минулому.

 

Цілющі аспекти морфічних полів

Третій аспект морфічних полів зв’язаний зі зціленням. Оскільки всі морфічні поля несуть в собі спогади про цілісність системи, образ цілісності продовжує зберігатись навіть тоді, коли система виявляється пошкодженою. В біології цей феномен лежить в основі регенерації. Можна відрізати частину гілки верби, і вона буде розвиватись в нове дерево. Можна розрізати на частини стрічкового черв’яка, і кожна частина може вирости в нового черв’яка. Навіть якщо відрізаний шматок має форму, яка раніш ніколи не існувала, в ньому все ж таки міститься інформація про ціле. Ця регенеративна здатність морфогенетичних полів була основоположною думкою, через яку в біології взагалі була розроблена теорія морфічних полів. Са́ме здатність до регенерації виявила в полях цю приховану цілісність.

Якщо комп’ютер розбити на частини, це буде просто ще один поломаний комп’ютер. Єдине, що демонструє здатність до регенерації – це феномени поля. Можна розрізати на частини магніт, і кожна з цих частин буде повноцінним магнітом з повноцінним полем. Якщо розділити на частини голограму, то кожна частина збереже в собі образ цілого. Голограма – це феномен поля.

Цей феномен проявляється також у ембріонів, які розвиваються. Якщо, наприклад, ви тонкою стрічкою розділите на дві частини яйце бабки, то задня частина, що призначена стати задньою частиною ембріона, утворить повноцінний, але менший за розміром ембріон. Отже, ембріон володіє здатністю відновлювати цілісність, хай і в меншому масштабі. Це називається ембріональною регуляцією.

Другий відомий приклад регенерації – око саламандри. При нормальному розвитку саламандри кришталик формується зі складки шкіри. Але тут німецький вчений Мюллер хірургічним способом видаляє кришталик з її ока, щоб подивитись, що ж відбудеться. Так він виявив цілком новий вид регенерації, який був названий Мюллерівською регенерацією. Тут регенерація відбулась зовсім по-новому, так, як вона ніде в природі відбутись би не могла. Частина ока, яка в звичайних умовах ніколи не створила би новий кришталик, а саме райдужна оболонка, його створила. Тобто була зруйновна важлива частина ока і інша його частина взяла на себе регенерацію цієї функції.

Ця цілісність, ця регенеративна здатність притаманна морфічним полям. Вона містить в собі навіть креативність і створення чогось нового. Тут важливе те, що цілісність відновлюють старі моделі. Стара модель зберігається і запам’ятовується завдяки процесу пам’яті морфічного резонансу.

Ту саму регенеративну здатність ми спостерігаємо в соціальних групах. Наприклад, терміти будують дуже великі споруди, висотою інколи до двох метрів. Ці великі будівлі створюються в результаті спільної діяльності мільйонів комах, кожна з яких приносить в потрібне місце крихітний шматочок глини. Звідки вони знають, куди їм потрібно її принести? Окрема комаха не може мати уявлення про структуру в цілому, до того ж терміти сліпі. Я думаю, вони здатні це робити, оскільки є частиною морфічного поля всієї групи, котре несе в собі невидимий план всієї споруди. Якщо пошкодити частину термітника, терміти його відремонтують. Він регенерує. І будувати вони почнуть з обох сторін пошкодження. В деяких експериментах, описаних в моїй книзі, показується, що коли між двома пошкодженими половинами помістити сталеву пластину, їх діяльність із відновлення термітника буде, як і до того, точно скоординована. Тунель і поверхи будуть знову на своїх місцях. На мій погляд, це доводить наявність деякого невидимого плану, всередині якого трудяться окремі комахи.

Якщо у вулику вбити більшу частину бджіл, інші бджоли, задля функціонування всього організму, стануть брати на себе завдання, які раніше для них не призначались. Отже, існує регенеративна властивість всієї соціальної групи в цілому. В інших сферах біології відомі інші приклади регенеративних властивостей соціальних груп. Це вдячний предмет досліджень для всіх, хто цікавиться соціальними полями.

 

Здатність до гібридизації

Четвертим аспектом соціальних полів є здатність до гібридизації. Якщо схрестити між собою два різних види рослин чи тварин, то в першому поколінні гібридизації зазвичай виникають організми з половинними ознаками обох батьківських форм. Проблеми виникають, якщо схрещувати види тварин, котрі мають різні інстинкти.

Наприклад, можна схрестити два види Lovebirds (маленьких папуг). Один з цих видів будує гнізда, приносячи волокна рослин в дзьобі, інший переносить частинки рослин, запихаючи їх між хвостовими пір’їнами. Якщо схрестити ці два види, то молоді птахи вже не будуть знати, як їм переносити листочки. У них конфліктне морфічне поле. Деякі намагаються запихати волокна в хвостове  оперення, але в них це не дуже добре виходить, і волокна випадають. Інші спочатку запихають їх між пір’ями хвоста, а потім знову витягують і беруть в дзьоб. Тут ми маємо справу з двома несумісними частинами морфічного резонансу.

Однозначний, нормальний інстинкт може бути використаний відразу ж. Але цим птахам, оскільки їхні інстинкти заплутані і конфліктні, спочатку потрібно навчитись і вияснити, як їм це робити. Дослідження схожих біологічних гібридизацій може дати нам знання про природу соціальних полів, зокрема, про гібридизовані поля, які виникають, наприклад, після укладення шлюбу.

 

Експерименти з тваринами

Тепер я хотів би трохи розповісти про моє останнє дослідження з тваринами. Проводити дослідження з соціальними групами людей складно. Звичайно, велика кількість знань і досвіду генерується з терапевтичної роботи. Але з людьми неможливо проводити експерименти в повторюваних контрольованих умовах. Тоді я прийшов до висновку, що цікавою сферою для вивчення соціальних зв’язків могли би стати відносини з домашніми тваринами. Деякі люди розвивають дуже сильну прихильність до собак, котів та інших тварин. Одомашнення тварин почалось дуже давно, наприклад собак приручили сто тисяч років тому. Домашних тварин утримують у всіх людських культурах по всьому світу. Зазвичай це починається з того, що людська сім’я бере до себе молодих тварин. Ініціаторами цього часто бувають діти. Деякі види тварин здатні настільки добре пристосовуватись, що можуть жити в людських соціальних групах. Особливо це стосується собак і котів.

Хоч ми з власного досвіду знаємо про цих тварин дуже багато, більш детальне вивчення цих стосунків досі було табуйованим. Зазвичай психологи і дослідники поведінки тварин їх просто ігнорують. Це табу має комплексні причини. Воно зв’язане головним чином з тим, що ми тримаємо два види домашніх тварин. Поводження з одним із цих видів хорошим ніяк не назвеш. Сьогодні їх утримують на фермах або в лабораторіях для дослідів. Інші отримують статус ледь не людини і члена сім’ї. Якщо люди починають сприймати і відчувати тварин на м’ясокомбінатах чи лабораторіях так, як вони сприймають і відчувають своїх домашніх тварин, то вони можуть стати вегетаріанцями або активними захисниками тварин. Щоб приглушити в суспільстві цей рух, почуття людей стосовно домашніх тварин зазвичай табуюються і розглядаються як щось дуже особисте. Якщо хтось занадто багато розповідає про свою домашню тварину, про нього можуть подумати, що він не здатен вступати у відповідні стосунки з іншими людьми. Та насправді домашні тварини не заміняють дітей. Найчастіше люди заводять тварин якраз тому, що в домі є діти.

Попередні дослідження показали, що між людьми і їх домашніми тваринами існує сильний телепатичний зв’язок. Наприклад, на домашніх тварин сильно впливають наміри їхніх господарів, причому навіть тоді, коли господарі від них далеко. Простіш за все переконатись в цьому на прикладі собак, які точно знають, коли їхній господар прийде додому. Багато людей з досвіду знають, що їх собака, здається, вгадує прихід важливого для неї члена сім’ї. Я займався вивченням цих феноменів, оскільки вони дають можливість дослідити природу польових зв’язків між членами соціальних груп. Якщо член соціальної групи віддаляється на якусь відстань, то поле не руйнується, воно просто розширяється, розтягується. Це як еластична стрічка. Якщо один член групи віддаляється від інших членів цієї групи, то невидимі зв’язки як і раніше з’єднують його з іншими членами групи. Це схоже на деякий канал телепатичної комунікації. Тварини набагато сприйнятливіші до телепатії, аніж люди, тому, працюючи з тваринами, набагато легше отримати явні докази цього. Зараз я покажу вам відеозапис одного з таких експериментів. Тут знята одна британська собака, яка точно знає, коли її господар приходить додому.

(Шелдрейк показує короткий фрагмент фільму, в якому група дослідників їздить з господарем собаки його рідним містом, в той час як його собака мирно спить вдома на дивані. І в дослідників, і в домі є годинники, які показують точний час. Обидва місця подій знімаються на плівку. В той самий момент, коли дослідники повідомляють господареві собаки, що зараз вони поїдуть додому, собака в хаті встає, нашорошує вуха і сідає поблизу дверей).

Ми провели сотні експериментів, які демонструють подібну поведінку в собак. Існують переконливі докази того, що тварини дійсно можуть на великих дистанціях реагувати на наміри людини і на зміну її планів. Але реагують вони лише на людей, з якими дуже тісно зв’язані. Зміна намірів людини може показати вимірювану і видиму зміну в поведінці тварини на відстані в сотні кілометрів.

В мене є цілий банк даних, більш, ніж дві з половиною тисячі випадків. Ці приклади показують, що є багато інших обставин, при яких поле сім’ї, яке містить в собі собаку, може здійснювати на неї вплив. Існує безліч прикладів, коли собака без видимого приводу починає раптом вити чи демонструвати ознаки сильного занепокоєння, а потім виясняється, що саме в цей момент вмер хтось із членів сім’ї або десь далеко стався нещасний випадок. Серед людей це одна з найдраматичніших форм телепатії, котра показує зв’язаність членів однієї групи один з одним, яка з’єднує їх навіть на великих відстанях.

Крім того, є нові результати дослідження людської телепатії, які доводять існування цих зв’язків. Цікаве вже саме походження цього поняття. Корінь "теле" вказує на зв’язок з далекою відстанню (порівн. телебачення і телепатія), другий корінь зв’язаний з відчуванням (порівн. емпатія і симпатія). Таким чином, телепатія зв’язана з відчуванням на відстані. І практично всі приклади телепатії належать до відчування на відстані, яке існує між тісно зв’язаними між собою  членами соціальної групи. Отже, це один зі способів розгляду просторових аспектів соціальних полів.

 


[1] Доповідь на конгресі "Один і той же вітер підіймає в повітря багатьох драконів. Системні рішення за Бертом Хеллінгером". Віслох, 17.04.1999.

[2] Афазія – розлад або ж повна втрата мови, викликані пошкодженням певних ділянок головного мозку.