Душевний образ. Визначений різновид психічних образів (див. образ >>>), створюваних несвідомим. Подібно до того як персона >>>, тобто зовнішня настанова, буває представлена у сні в образах тих осіб, в яких дані властивості особливо різко виражені, так і душа, або аніма/анімус, тобто внутрішня настанова, зображується несвідомим в образах тих осіб, які володіють відповідними душі якостями. Такий образ називається душевним образом.

Іноді це бувають цілком невідомі або міфологічні особи. Зазвичай у мужчин несвідоме зображає душу у вигляді жіночої особи – аніми, у жінок у вигляді чоловічої особи – анімусу. В тих випадках, коли індивідуальність >>> несвідома і тому асоційована з душею, душевний образ буває тієї ж статі, що і сама людина. У всіх тих випадках, де є тотожність із персоною (див. душа >>>) і де, отже, душа несвідома, душевний образ буває поміщений в реальну особу. Ця особа стає предметом інтенсивної любові або настільки ж інтенсивної ненависті (або також страху). Вплив цієї особи має безпосередній і безумовно примусовий характер, бо він завжди викликає афективну відповідь. Афект >>> виникає тому, що справжнє свідоме пристосування до об’єкта, який зображає душевний образ, виявляється неможливим. Внаслідок цієї неможливості і відсутності об’єктивного відношення лібідо (див.) накопичується і розряджається афективним вибухом. Афекти завжди займають місце невдалих пристосувань. Свідоме пристосування до об’єкта, який є представником душевного образу, неможливе саме тому, що суб’єкт не усвідомлює своєї душі. Якби він усвідомлював її, він міг би відрізнити її від об’єкта і цим скинути безпосередній вплив об’єкта, бо цей вплив виникає внаслідок проекції (див.) душевного образу в об’єкт.

Для мужчини в якості реального носія душевного образу більш за все підходить жінка, внаслідок жіночної природи його душі, для жінки ж – найбільше підходить мужчина. Всюди, де є безумовне, так би мовити, магічно діючі відносини між статями, справа полягає в проекції душевного образу. Так як такі відносини зустрічаються часто, то, певно, і душа часто буває  несвідомою, тобто багато людей не усвідомлюють того, як вони відносяться до своїх внутрішніх психічних процесів. Так як ця несвідомість завжди супроводжується відповідно повним ототожненням з персоною (див. душа), то очевидно, що така ідентифікація повинна зустрічатись часто. Це співпадає з дійсністю остільки, оскільки справді дуже багато людей повністю ототожнюються зі своєю зовнішньою настановою і тому не мають свідомого відношення до своїх внутрішніх процесів. Однак бувають і зворотні випадки, коли душевний образ не проектується, а залишається при суб’єкті, звідки постільки виникає ототожнення з душею, оскільки даний суб’єкт виявляється переконаним в тому, що спосіб його відношення до внутрішніх процесів і є його єдиний і справжній характер. В цьому випадку персона, внаслідок її не усвідомлення, проектується, і притім на об’єкт тієї ж статі, а це є в багатьох випадках основою явної чи більш прихованої гомосексуальності або ж перенесення на батька у мужчин і перенесення на матір у жінок. Це стається завжди з людьми, які страждають дефективним зовнішнім пристосуванням і порівняним позбавленням відносин, тому що ідентифікація з душею створює таку настанову, котра орієнтується переважно на сприйняття внутрішніх процесів, внаслідок чого об’єкт позбавляється свого обумовлюючого впливу.

Якщо душевний образ проектується, то настає безумовна афективна прив’язаність до об’єкта. Якщо ж він не проектується, то створюється порівняно непристосований стан, який Фрейд частково описав під назвою нарцисизм. Проекція душевного образу звільняє від заняття внутрішніми процесами до тих пір, поки поведінка об’єкта узгоджується з душевним образом.

Завдяки цьому суб’єкт отримує можливість зживати і розвивати свою персону. Навряд чи, звичайно, об’єкт зуміє тривалий час відповідати запитам душевного образу, хоча і є жінки, котрі, відмовляючись від власного життя, протягом дуже тривалого часу умудряються залишатись для своїх чоловіків уособленням душевного образу. В цьому їм допомагає біологічний жіночий інстинкт. Те ж саме може несвідомо робити для своєї дружини і мужчина, але це може повести його до таких вчинків, які врешті-решт перевищать його здібності як в хороший, так і в поганий бік. В цьому йому також допомагає біологічний чоловічий інстинкт.

Якщо душевний образ не проектується, то з часом виникає прямо-таки хвороблива диференціація у відношенні до несвідомого. Суб’єкт все більше і більше наводнюється несвідомими змістами, які він за відсутністю відношення до об’єкта, не може ні використати, ні втілити якось інакше. Само собою зрозуміло, що такі змісти у вищій мірі шкодять відношенню до об’єкта. Звичайно, ці дві настанови є лише крайніми випадками, між якими лежать нормальні настанови. Як відомо, нормальна людина аж ніяк не відзначається особливою ясністю, чистотою чи глибиною своїх психологічних явищ, а швидше, їх загальною приглушеністю і утертістю. В людей з добродушною і неагресивною зовнішньою настановою душевний образ зазвичай має злісний характер. Літературним прикладом для цього може служити та демонічна жінка, яка супроводжує Зевса в “Олімпійській весніˮ Шпіттелера. Для ідеалістичних жінок носієм душевного образу часто буває опущений мужчина, звідки і виникає настільки часта в таких випадках “фантазія про спасіння людиниˮ; те ж саме зустрічається і у мужчин, які оточують повію світлим ореолом тієї яку слід рятувати.

Карл Густав Юнг