Бугайов Олександр Філіпович, Інститут Проблем Моделювання в Енергетиці ім. Г.Є. Пухова НАН України, м. Київ, bugaev(at)ua.fm
Саннікова Л.П.
ДУША ЯК ОБ’ЄКТ МОДЕЛЮВАННЯ
ЧАСТИНА 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ
Вступ
Що таке душа? Чи існує вона? Навіщо душа людини приходить у світ Прояву, в цей проявлений світ Речовинної реальності (РР), що її притягує сюди? Звідкіля вона приходить, куди відходить, як виникає, народжується? Чи вона приходить в цей світ лише один єдиний раз, чи проходить багато втілень, реінкарнацій? Безсмертна вона чи помирає?.. Питання… питання…, на котрі в літературі або немає відповідей (в офіційно-науковій), або ж вони малозрозумілі і неповні (в релігійній і езотеричній).
Психологія, яка за своєю назвою повинна бути наукою про душу, ось уже більше ста років викинула це термін і поняття про нього зі своїх монографій і дисертацій. Більш того, як зауважує автор такого напрямку як «культурно-історична психологія (КІ-психологія)» А.А. Шевцов: «Від книги до книги я намагаюсь показати, що в світі ось уже чотири сторіччя існує змова, яка під виглядом природничої науковості має за мету знищити і викорінити з нашого пізнання будь-які поняття про душу» [1, с.3].
Природно, виникає запитання: «Чому, кому це вигідно?» Римська юридична формула опитування, містила в собі наступні елементи (питання): «хто - що - де - коли - з чиєю допомогою - для чого - яким чином - кому це вигідно», які становлять структурно-функціональну модель будь-якої події як системи (рис.1):
Поняття душі існує тисячі років в традиційній культурі всіх народів Землі. Без винятків! Ще й більш від того, воно підтверджується десятками тисяч сучасних експериментів і випадків із клінічної медицини, достатньо почитати праці Р. Монро, С. Гроффа, М. Ньютона, Р.Моуді [2-9] і багатьох інших. І той, в кого був свій позатілесний досвід виходу з тіла, може вслід за А.А. Шевцовим сказати: «Я виходив з тіла і літав над ним… Цей аргумент не може витерти із моєї свідомості жодна найрозумніша наукова книга! Але при цьому, саме його не враховує вся природничо-наукова рать » [1, с. 3]. І А.А. Шевцов робить висновок: «А це означає, що в основі всієї природничо-наукової картини світу відсутні дійсні спостереження і досвід (щодо душі? – А.Б.), а закладені підвалини з допущень і думок!... Навіть найменший сумнів неприпустимий, ніби це зрада. А це вже зовсім страшний знак, тому що є першою ознакою того, що ми маємо справу не з пошуком істини, а з партійною спільнотою» [1, с. 3].
Чим же обумовлене в науці таке ставлення до душі, заперечення душі? На наш погляд причин декілька. Зупинимося лише на об’єктивних причинах. По-перше, наука поки перебуває в немовлячому стані, вона «безголова», тобто в неї немає загальноприйнятої єдиної загальної концепції, котра би об’єднувала всі її часткові концепції в несуперечливе ціле. По-друге, в неї слабо розроблені поняття «поле», «первинне середовище Світу», «види реальностей», «система», оскільки вона націлена на речовинний світ. По-третє, у фізиці панує уявлення про фізичний вакуум як хаотичне, безструктурне середовище. Але душа – це польова, енерго-інформаційна складова будь-якої системи, кожного природного об’єкту, і вона не може бути безструктурною, бо об’єкт завжди структурований. Виникає суперечливість. І замість того, щоб вирішувати її шляхом надання вакууму структурних властивостей, до чого вже є передумови [10], пішли простим шляхом, відкинувши поняття душі. По суті, першим це зробив Р. Декарт, інші лише продовжили його методику відкидання непізнаного. Досі, якщо факти не відповідають вже прийнятій концепції, тим більше парадигмі всієї науки. то тим гірше для фактів – їх відкидають, замовчують. Стан справ у фізиці, до деякої міри, показаний в моїй монографії «Глобальна екологія» [11].
Виходить, що наука дає людині викривлені, половинчасті знання про Світ, використовуючи які та припускається помилок, робить промахи, що безпосередньо дається взнаки як на її психічному, так і фізичному здоров’ї, бо правильний світогляд – основа здоров’я людини. І головна помилка науки – це відкидати поняття душі, не вивчати її методами науки. Дана робота послужить першою ластівкою для виправлення такого стану речей.
Чим ми будемо керуватись при пошуці знань про душу? Основами полівихорної концепції і висно́вуваного з неї системно-структурного моделювання, експертно-еніологічного методу, викладених в роботах автора, зокрема [11], логікою і даними дослідів та експериментів з інших теренів науки.
1. Традиційна культура про душу
Що казали наші предки про душу, як вони її зустрічали, проводжали? Ядром кожної народної культури, зокрема української [12-14], реліктові залишки якої збереглись до наших днів завдяки консерватизму Традиції, є дві головні події в суспільстві – народження і смерть людини, оформлені в основні ритуали переходу – весіль і похоронів. Саме ці дві події визначають цикл життя-смерті людини, задаючи основу календарю, річного циклу,вузлові точки якого фіксувались як свята [13, 14]. Душа сприймалась як «зерно світового духу», як частинка Бога, як його квант, кажучи сучасною мовою. Цікаво, що в українській мові Бог промовляється ще як «Біг», тобто, біг, рух, інакше – енергія. Тобто, Бог – це енергетичне джерело, генеруючий центр або скорочено гецен згідно з термінологією полівихорної концепції, імпульс в первинному середовищі, що задає програму творення системи, чи то атом, чи людина, чи планета, чи всесвіт.
Структура душі не розкривалась в деталях в народній культурі, а сприймалась цілісно, як яйце, котре може потім розгортатись у відповідний об’єкт, набуваючи його форми, після проходження ембріоном етапів свого розвитку. Крім того, душею володів кожен природний об’єкт, не лише органічного, але й неорганічного світу.
Зустріч і про́води душ предків здійснювались в чітко визначені дні року. «Виконання чітких регламентацій обрядодій весілля і похорон були найголовнішими і визначальними передумовами, що забезпечували «прихід» – «повернення» душ померлих (нав,є) до свого Роду. Адже ці найголовніші дійства у житті людино-роду забезпечували «освоєння межі Буття-Небуття», повернення «зернин світового духу» до «своїх». Славлення Творця і життя у Колі Святості (річне обрядове коло), знання про Свій Рід підтримувало протягом тисяч років умови майже ідеального виконання життя родової людини за Законом Творця: повернення «своїх» «зернин світового духу» з певного енергетичного зрізу Всесвіту (наприклад, «Луки Сварожі» за Велесовою Книгою) у «свій» генетичний матеріал. Померлого «відправляли» на «той Світ», вшановуючи його пам'ять у певні дні (3, 9, 40, півроку, рік), що відповідає розсіюванню біологічного матеріалу в біосфері і діставанню «зернини світового духу» до певних гармонік Всесвіту. Так само, але в зворотному напрямку, обрядодійства весілля забезпечували «укладання» (збирання матеріалу) для перенародження (втілення)» [13, с. 81].
Звернення до душ предків для вселення починалось зі свята Введення (в храм Діви Марії), приуроченого до 21 листопада за старим стилем [15], потім тривало на Святвечорі, посилювалось весною в Свято Великодня (Пасха), на Трійцю і Купала, а завершалось весіллям восени і шлюбною ніччю, щоб душа предка вселилась в запліднену спермою жіночу клітину, і щоб ці три елементи створили систему – організм людини, його зародок. Нагадаю, що головою метою весілля в минулі часи було народження дитини і, бажано, з душею, приналежною даному роду. Метою ж всієї культури була гармонізація земного і небесного життя людини. Ритуали весілля і похоронів забезпечували постійний, резонансно-хвильовий зв’язок зі світом душ не проявлених, що перебували в ноосфері планети. Рід завжди піклувався про постійний зв’язок з душами своїх предків, щоби вони змогли «повертатись», підтримуючи ланцюжок втілень роду [13, с. 77-83, схема на с. 143]. Якщо у слов’ян цей зв’язок був м’яким, природнім, то, наприклад, у євреїв він був жорстким за рахунок ритуалу обрізання на 8-й день народження. Таким чином, визначальною метою родового суспільства було підтримання цього двоєдиного потоку душ, тих, що відходять і що приходять, циркулюючи між геценом Людства (його Богом) і світом речовинної реальності цього всесвіту. [14].
Що при цьому відбувається з точки зору сучасної. хвильової фізики? Ядро жіночої статевої клітини має розмір ~ 50 мкм, а розмір головки сперматозоїда, рівний розміру хромосом в розгорнутому вигляді, становить 4-5 мкм, що відповідає довжині хвилі власного випромінювання планети. Як вважає С. Сухонос [16], розмір «зерна світового духу» також рівний 50 мкм, виходячи з розмірів Світового Центру Всесвіту (СЦВ) на його масштабній шкалі від мікросвіту до мегасвіту. Відбувався закономірний старт нового життя в матці жінки, яка пройшла обряд переходу у вигляді весілля. Три злиті воєдино елементи – клітина, сперматозоїд і «зерно світового духу», тобто душа, породжують полівихорну систему, котра розгортається через ембріон в організм людини після її народження з лона матері. В цій системі душа відіграє роль гецена, а материнська клітина і батьківський сперматозоїд з їх речовинним наповненням і польовими оболонками (хвильовими геномами за П. Гаряєвим) виступають в ролі різнорідних, взаємодоповнюючих підсистем. Зародок в лоні матері, вбираючи в себе зовнішню речовину і енергію, плюс підживлюючись через душу енергією гецена, (Я-первинного), котре в свою чергу черпає енергію з первинного середовища, Квантової Реальності, стрімко росте. В режимі надпровідності в зародку людини за 40 тижнів (те ж число 40!) прокочуються хвилі 4-и мільярдної планетної еволюції з її основними ознаками: накопичення інформації; передача її (в тім числі і у спадок); мутації. Завершується все природнім відбором – народженням дитини, впуском-втіленням душі в речовинний планетний світ. Слід зазначити чіткий ізоморфізм ембріогенезу і космогенезу. Навіть більше, доведений такий же ізоморфізм між органічним і неорганічним життям на прикладі життя агатів [17].
Якщо першим рубежем для душі є її злиття з яйцеклітиною і сперматозоїдом, то другим важливим рубежем є пологові перейми і народження. Окрім шоку від переходу в нове середовище, тут можливе завдавання травм лікарем (повитухою) при затримці пологів. Детально це розписано в працях С. Гроффа, зокрема в [5].
2. Народження і формування душі
Загальноприйнято вважати, що душа вічна і безсмертна. Вочевидь, це випливає із уявлення, що душа є частинкою Бога, а Бог, вважається, сам вічний і безсмертний. Питання лише в тім, що розуміти під Богом. Якщо під ним розуміти генеруючий центр будь-якої системи, залічуючи сюди всесвіт, то Бог як гецен скінченний і смертний, тобто виникає і зникає в нескінченному первинному середовищі. Якщо ж під Богом розуміти все це безмежне і нескінченне середовище, то такий Бог вічний і безсмертний. Однак правильніше розуміти під Богом са́ме гецен всесвіту, як полівихору максимального розміру в первинному середовищі квантовій реальності. Душі, гецени яких перебувають в тому ж фазово-частотному просторі, що і гецен всесвіту, становлять ядро цього гецена всесвіту. До них належать душі планет, зірок (вони є зрілою фазою розвитку планет) і душі гуманоїдів (людей, демонів, ангелів – але в своїх фазово-частотних зрізах). Інші душі належать до наступних, більш далеких і більш пізніх за часом утворення, прошарків цього первинного фазово-частотного простору, створюваного геценом всесвіту. Найвіддаленіший зв’язок притаманний мінералам кристалічного світу. На кожному гецені за рахунок пульсацій створюється численна множина таких просторів (вимірів), що задає багатомірність душі.
Отже, душа людини, як і будь-якої істоти всесвіту, народжується, розвивається і помирає. Але цикл її розвитку рівний циклу всього всесвіту, тобто становить мільйони і мільярди років. Вік же різних людських душ може бути різним – від юних, недавно народжених, до зрілих, які прагнуть до злиття з геценом всесвіту (Шлях Будди). Як пише контактер Патриція Корі: «Перше втілення нової душі (тобто знайдення речовинного тіла на планеті – А. Б.) є для неї катастрофою, оскільки вона ще не набула досвіду, який би допоміг їй визначити себе в реальності, що складається з таких повільних коливань і частот. Нові душі, які вперше приходять у фізичний світ, вражаються тією сильною полярністю і протистоянням, які там мають місце... не маючи жодного досвіду, вони занурюються в реальність, підживлюючи рушійні сили полярності» [18, с. 206-207]. Вперше з’явившись на придатній планеті з уже розвинутим біологічним світом, душі людей втілюються у близьких їм за будовою антропоїдів і починають свій еволюційний шлях на планеті, долаючи інстинкти свого тваринного тіла, повільно нарощуючи свою частотність і послаблюючи свій зв’язок з геценом всесвіту (Богом) і зі своїм Я-правічним, геценом своєї душі. На перших людей в своєму людському-роді чекають сотні і тисячі реінкарнацій них вселень, і все це задля накопичення певного досвіду в своїх тілах і душах ускладнюючи еволюційний ряд гуманоїдів. Цьому сприяє традиційна культура, бо метою культури є перетворення свого природного середовища проживання (ПСП) на штучне середовище проживання (ШСП) Для збереження популяції, змінюючи в такий спосіб і себе і свою популяцію [19]. При цьому відбувається розкриття і напрацювання нижніх чакр, енергетичних центрів душі, ускладнення іі структури (ду́ші «набираються» гріхів земних, тому традиція і регулює поведінку людей, не дозволяючи «заробляти» їх). Після переходу планети в стан зірки і викиду цих душ в Астрал, вони втілюються на новій планеті з придатними для них резонансними частотами в біосфері. Так відбувається, вочевидь, 7 разів, тобто душі людей проходять сім планетних світів, як про це писала Олена Блаватська в своїй «Таємній Доктрині». Вже на 4-ій або 5-ій планеті душі починають «прокидатись», розкривати верхні чакри, усвідомлювати себе як світосяйну, польову істоту, посилювати свій зв’язок з Богом (Геценом Всесвіту) і Я-правічним та здійснювати вибір: чи далі «подорожувати» планетними світами, чи йти в Зоряне братство душ, так званий «Космічний Розум», чи спрямувати себе на злиття з Геценом Всесвіту, як це роблять релігійні святі. В останньому випадку життя на шостій або сьомій планеті для них стає останнім в речовинному тілі. Як для Будди, Христа.
Концепція ходіння душ по планетах розширює теорію антропогенезу. Практично на кожній планеті, подібній до Землі, крім первинного, автохтонного людства, присутні вкраплення душ, які пройшли розвиток на різних планетах, з різних зоряних систем і навіть різних галактик, з різним життєвим досвідом, відбитим в структурі душі. Такі зрілі душі неодмінно виступають у вигляді вождів, пастирів, формуючи витоки пасіонарності народів.
3. Геометрія і структура душі
Сприйняття душі як структури і, відповідно, як об’єкта моделювання, можливе лише в тім випадку, якщо в науці буде прийнято постулат про структурність фізичного вакууму, первинного середовища Світу. Уявлення про хаотичність вакууму призводить до багатьох проблем і парадоксів. Але стан речей починає покращуватись. З’явились праці про наявність у вакууму структури. Зокрема, в працях С.Н. Голубєва [10, 20] приймається модель вакууму квазікристалічного типу, котра «не лише не суперечить існуючій фізиці, а дозволяє, в тім числі, шляхом розрахунків, отримати співвідношення мас електрона і протона» [10, с.86]. Детально це розписано в його узагальнюючій роботі [20], яка є доступною в Інтернеті. Що таке квазікристалічна структура? Матеріали з квазікристалічною геометрією відкриті і 1984 році, їм присвячено багато публікацій. «Квазікристали мають загальну об’ємну симетрію ікосаедра і відповідно мають осі симетрії 5-го порядку… пропорція золотого січення виявляється структурним лейтмотивом квазікристала» [10, с. 86]. Слід нагадати, що пропорція золотого січення є фундаментальним, емпіричним фактом нашого світу, який традиційна фізика не зрозуміла і не змогла пояснити. Така ж геометрія вакууму представлена і в наших працях [11, 21-24]; вона випливає з принципової різнорідностіпричиною руху в Світі, і переходу його властивостей з одного стану в протилежний і назад із зсувом, що моделюється гіперболою, стрічкою Мьобіуса і призводить, в кінцевому рахунку, до ікосаедро-додекаедричної структури вакууму як первинного середовища Світу. вакууму, що є
Ця структура вакууму формує органічну, білкову, вуглецево-кисневу гілку еволюції цього світу. Але існує неорганічна, крамнієво-киснева гілка еволюції з кубічною і гексагональною структурою класичних кристалів і парною симетрією. І вона теж повинна бути похідною від структури вакууму. Як бути? Згідно з С.Н. Голубєвим «цінною для моделей вакууму властивістю квазікристалічних систем є наявність суперсиметрії, тобто в одній проекції точки геометрично ведуть себе як ферміони, а в іншій – як бозони. Справа в наступному. Квазікристалічна тримірна структура з симетрією ікосаедра, золотим січенням і осями симетрії 5-го порядку є тримірною проекцією шестимірного кубічного кристала… А суперсиметричність є природною властивістю багатомірного вакуумного кристала: бозони і ферміони будуть «перетворюватись» один в одного в залежності від способу отримання тримірної проекції. Бозони будуть породжуватись таким проектуванням багатомірного вакуумного кристалу, при якому зберігається принципова нерозрізнюваність точок класичного кристала. При проектуванні «під іншим кутом» виникає квазікристалічна геометрія… яка є геометричним еквівалентом принципу Паулі. Відповідно точки цієї системи виявляться ферміонами» [10, с. 87-88]. Але можна висунути і таке припущення, що са́ме швидкість обертання торсіонів у полівихорній системі і спрямованість їхнього обертання (вправо або вліво), акцентування на відповідному підвихорі і розділяє речовинний світ на кристалічний (правостороннє обертання) і квазікристалічний (лівостороннє обертання, причім швидкість обертання на порядок вища, що й призводить до його домінування). Саме падіння швидкості, сповільнення реакції реагування і спричиняє появу мінерального світу на планетах. Природно, що і душі об’єктів цих двох гілок еволюції будуть мати відповідну геометрію і симетрію. Стосовно душі людини, то їй відповідає ікосаедро-додекаедрична структура з симетрією 5-го порядку. Як в душі планети. Більш детально це буде розглянуто в другій статті.
Література
1. Шевцов А.А. Общая культурно-историческая психология. – СПб: Тропа Троянова, 2007. – 407 с.
2. Монро Р. Путешествие вне тела. – М.: София, 2005. – 320 с.
3. Монро Р. Далекие путешествия. – М.: София, 2005. – 352 с.
4. Монро Р. Окончательное путешествие. – М.: София, 2005. – 288 с.
5. Грофф С. За пределами мозга. — М.: Соцветие, 1992. — 336 с.
6. Ньютон М. Предназначение души. Изучение жизни после жизни. – СПб.: Будущее Земли, 2004. – 328 с.
7. Ньютон М. Путешествия души. Изучение жизни после жизни. – СПб.: Будущее Земли, 2004. – 328 с.
8. Моуди Р. Жизнь до жизни. Жизнь после жизни. - К.: София, 1994. - 352с.
9. Моуди Р. Дальнейшие размышления о жизни после жизни. - К.: София, 1996. - 224с.
10. Голубев С.Н. Биоструктуры как фрактальное отображение квазикристаллической геометрии // Сознание и физическая реальность, т.1, № 1-2, 1996, с. 85-92.
11. Бугаёв А.Ф. Глобальная экология: Концептуальные основы. – К.: СПД Павленко, 2010. – 496 с.
12. Саннiкова Л.П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Енiофеноменологiя староукраїнської культури. – К.: Аратта, 2005 – 776 с., 236 iл., 29 схем.
13. Саннікова Л. Константи духовності культури // Буття українців. Матеріали II науково-практичної конференції, К., 2006, с. 77-83, 143.
14. Саннікова Л. «От Коляди до Коляди»: календар - невід’ємна частка звичаєвої культури // Буття українців. Матеріали III науково-практичної конференції, К.,2007, с. 183-188.
15. Кифишин А.Г. Введение в храм. Опыт реконструкции шумеро-вавилонского мифоритуала // Введение в храм. Сборник статей / под ред. Л.И. Акимовой. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 800 с.,358 илл.
16. Сухонос С. И. Масштабная гармония вселенной. — М.: София, 2000. — 312 с.
17. Боковиков А.А. Открытие кремниевой формы жизни на Земле // «Сознание и физическая реальность», т.3. №6. 1998, с. 43-54.
18. Кори Патрисия. Довольно тайн, довольно лжи. Руководство по пробуждению Звездных Семян. – М.: София, 2010. – 288 с.
19. Бугаёв А.Ф. Культура с позиций системно-структурного моделирования // Эниология, № 2 (14), 2004, с. 46-51.
20. Голубев С.Н., Голубев С.С. Взгляд на физический микромир с позиции биолога: монография. – Владивосток: Дальнаука, 2009. – 245 с.
21. Бугаёв А.Ф. Финслериан и новая физика // Эниология, 2007, № 3-4 (27-28), с. 122-130.
22. Бугаёв А.Ф. Структура акта творения: Как физика природы создает геометрию мира // Збірник наукових праць Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова НАНУ, вип. 44, К., 2007, с. 143-151.
23. Бугаёв А.Ф. Топологическое моделирование реальности // Збірник наук. праць ІПМЄ НАН України. – Вип. 48. – К., 2008. – С. 82-94.
24. Бугаёв А.Ф. Заметки к теории струн: Топологическое моделирование Квантовой Реальности // Моделювання та інформаційні технології. Збірник наукових праць, вип. , К., 2010, с.