PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Світлана Головчук - Національно-релігійний світогляд у творчій спадщині Г. Ващенка

Світлана Головчук,
аспірантка Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка


НАЦІОНАЛЬНО-РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД
У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ Г. ВАЩЕНКА

Всупереч та на противагу загрозливим процесам глобалізації людство все ж помітно змінює орієнтації свого розвитку в бік демократії, піднесення гідності й гуманістичних засад розвитку особистості, її духовного та культурного збагачення, забезпечення національної самоідентифікації. Особливо яскраво це проявляється в розробці та здійсненні сучасної системи національної освіти в Україні.

Так, у “Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті” зазначається, що така освіта має національний характер, “грунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності”. Це концептуальне положення обумовлює зміст освіти, її засади. Освіта в сучасній Україні, базуючись на основі педагогічної спадщини Київської Русі, доби українського козацтва, світоглядної парадигми Володимира Мономаха, Петра Могили, Григорія Сковори, Тараса Шевченка, Івана Франка, Григорія Ващенка, Василя Сухомлинського та багатьох інших видатних фундаторів української педагогіки має утверджувати саме українську національну ідею, сприяти всебічному розвитку українського народу, збагаченню його духовного потенціалу. Невід’ємною складовою всієї системи освіти України є національне і громадянське виховання, в основі яких мають бути принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Здійснюючись у процесі всього часу навчання дітей та молоді, національне і громадянське виховання мають сприяти якомога повнішому набуттю молодими громадянами необхідного соціального досвіду, успадкування кращих духовних надбань нашого народу в поєднанні з подібними надбаннями інших народів, формуванню високої культури міжнаціональних взаємин, формуванню в юнаків та дівчат кращих особистісних рис громадян української держави, високої загальної культури й духовності.

Чим більше утверджується Україна в своїй державності, тим інтенсивнішим стає пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство, зміцнити державу, вивести її на високий рівень цивілізованості й культури. Історія засвідчує, що послідовна боротьба за утвердження і зміцнення української державності невіддільна від почуття патріотизму. Адже любов до батьківщини надихає людей на подвиги й самопожертвування в ім’я великої мети. Патріотизм зародився ще на світанку історії людського суспільства. В ньому знаходить вираження любов людей до своєї вітчизни, повага до її минулого і сучасного, піклування про майбутнє. Не було в історії і нема такої сили, яка могла б придушити в народі це почуття. У період незалежності України у школах зростає роль патріотичного виховання молоді. Про його глибину і силу засвідчують пам’ятки літератури, зокрема «Слово о полку Ігоревім», думи та історичні пісні-балади, які виховували в народних масах почуття любові до вітчизни, будили протест проти її ворогів та панського гніту, прославляли народних героїв. Вони й понині служать живим джерелом патріотичного виховання українських людей – гідних наслідувачів культурного надбання своїх славних предків. Патріотизм – явище соціально-історичне, в різні історичні епохи воно має конкретні прояви. Адже кожна людина, а тим більше соціальна група, має свої специфічні інтереси, і цим визначається її розуміння патріотизму. Основним завданням, що стоїть зараз перед сучасною школою є формування національно свідомої, вільної, ініціативної особистості. Патріотичне виховання – це фундамент, на якому будується суспільство держави. На нашу думку, патріотичне виховання є головним аспектом виховної роботи серед молоді і має бути спрямованим на національні традиції, мову, українську культуру. Сучасні науковці М. Баяновська та Г. Демко виділили такі передумови зростання ролі патріотичного виховання серед молоді:

- політичний (виникнення національних та міжнаціональних конфліктів, маніпулювання національною свідомістю);

- соціальний (підготовка молоді до сучасної економічної, політичної та національної ситуації в країні та світі, повага до законів України, її Конституції).

- економічний (високий рівень безробіття);

- екологічний (пов'язаний зі знищенням лісу, необхідністю дотримання чистоти повітря);

- національно-демографічний (конфлікт між націями, що розвиваються і розвиненими);

-соціально-культурний (зневажливе ставлення до індивідуальності особистості).
Патріотичне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності. Постає як створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід'ємної складової їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. “Педагогічна система кожної історичної епохи, – зазначає академік М. Стельмахович, – висуває свій оригінальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі. Інакше кажучи, дослідження проблеми патріотичного виховання молоді особливо у наш час потребує системної уваги з боку громадських діячів, політиків, освітян, педагогів. Науковець А. Погрібний стверджує, що “потрібен час, хоча запевню, що працює він у наші дні саме на Г. Ващенка, як і на інших національних педагогів – С.Русову, Б.Грінченка, І.Стешенка, І.Огієнка, А.Волошина, С.Сірополка, В.Сухомлинського… І то працює, безперечно, без огляду на те, що деякі захисники “єдино правильних” совєтських опор у педагогічній думці буквально, як мовиться, під колеса у наші дні лягають, аби не допустити національного оздоровлення в освіті та вихованні в Україні.. З огляду на те, що цим педагоговченим добре відома особиста моя “заангажованість” стосовно Григорія Ващенка, я навіть не відсилатиму їх наразі до спадщини цього великого українського педагога-державника, що багатьом з них незрозуміло, чому видається надто “заполітизованою”, хоч насправді спрямована на виховання нормального громадянина нормально (тобто незалежно) влаштованої Української держави. Обмовлюся лише, до речі, що Г.Ващенко до жодної з еміграційних партій навіть не належав, а був просто полум’яним українським патріотом, котрий усю свою діяльність здійснював під покликом “Бог і Україна” та, найглибше шануючи рідний народ, шанобливо й толерантно ставився і до всіх інших. Його “Виховний ідеал”, його “Виховання волі і характеру”, як і десятки інших праць, стануть через якийсь час, я переконаний у цьому, до числа тих, на яких найперше ґрунтуватиметься концепція виховання у нашій державі”.

Ми, як і А. Погрібний, переконані, що саме творча спадщина Григорія Ващенка є неоціненою допомогою у роботі не тільки освітян, але й усього суспільства. У ході дисертаційного дослідження нами було проаналізовано його основні праці, в яких він найбільшу роль відводить патріотичному вихованню молоді. Педагогічна спадщина педагога включає в себе такі праці: «Хвороби в галузі національної пам'яті», «Виховний ідеал», «Мораль християнська і комуністична», «Виховання любови до батьківщини», «Проєкт системи освіти в національній Україні», «Виховання чесноти і принциповости», «Роля релігії в житті людства і релігійне виховання молоді», «Виховання пошани до батьків і старших», «Виховання статевої чистоти і стриманости», «Мораль християнська і комуністична» та багато інших. У цих творах педагог, як ніхто інший, розкрив глибоку національну свідомість українця, його душу, прагнення до вільного життя, високий патріотизм.

Слід зазначити, що в такому руслі проходить життя більшості людей, проте часто постає проблема: я чи суспільство? Григорій Ващенко радить цю дилему вирішити «на користь суспільства. Цього вимагає і наше сумління, бо коли воно чисте і незаплямоване, то воно завжди вимагає від нас ставити інтереси суспільства вище інтересів особистих»[3, с. 256]. Педагог також зазначає, що є найвища вартість, якій повинні служити люди. Безумовно, зазначає педагог, – це Бог. Бог – Абсолют, Творець Неба і Землі, Творець Всесвіту. Він є першопричиною і Творцем Української Нації. З Його ласки ми, як нація, існуємо на світі. Він поставив “на грані двох світів творити нове життя.” Перед нами – Українською Нацією – стоять дані Богом завдання: проявити себе в історії народів світу – виконати місію Нації. Бог – це скарбниця, з якої Нація черпає віру й духовні сили на шляху свого історичного поступу. Ім’я Боже є прапороносним, Воно веде Націю у її поході. Активне апостольське християнство з його борцями за Христові Правди, притаманне й Україні, є складовою частиною практики та напрямною творчого життя Української Нації. Український націоналістичний світогляд у питаннях християнської моралі опирається на вчення Христа про найвищий вимір християнської любові: “Нема більшої любові понад ту, хто душу свою кладе за друзів своїх”. Український національний ідеал – це стан, при якому Українська Нація перебуватиме у повному розвитку творчих сил і виконуватиме історичну місію, покладену на неї Божим. Провидінням. Оскільки нація – це органічна спільнота, вічно жива, активна, з невичерпним запалом творчої енергії, то розгортання її творчих сил та її органічний розвиток нескінченні. Національний ідеал – це завдання і цілі які перед собою ставить нація на різних етапах своєї історії. До тієї цілі нація постійно змагає. Це безперервне змагання нації до осягнення національного ідеалу є органічним виявом її творчого життя. Ідеал – уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя. Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності формуються суспільні, політичні, національні, естетичні ідеали особистості.
Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного виховання розкрито у працях довго замовчуваного українського педагога Григорія Ващенка (1878–1967) (“Виховний ідеал”, “Виховна роль мистецтва”, “Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру” та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (моральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу. Носієм загальнолюдських цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу. Та оскільки людина народжується і живе в конкретному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона проймається розумінням особливостей свого народу, етносу, нації. Тому ідеал національного виховання, за Г. Ващенком, повинен ґрунтуватися на служінні Богові та своїй нації. У педагогічному сенсі виховний ідеал – людина, яка служить Богові та Україні. Така орієнтація категорично протиставляє українське національне виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, в основі якої був матеріалізм та атеїзм; а з другого – націонал-соціалістичній ідеології фашизму, наскрізь пройнятій культом сили і зневаги до людини. Національне виховання в українській школі орієнтується на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі – державотворення. Проте загальна мета виховання – залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдської – залишається основоположною. Бо народ тільки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський). Таким чином, головною метою є служіння Богу та суспільству. Інакше кажучи, «служіння Богові і Батьківщині». Аналізуючи історію України зазначаємо, що цим девізом користувалися діячі Княжої доби: Ігор, Святослав, Олег, Ярослав Мудрий, Володимир Святий, Володимир Мономах. Останній присвятив все своє життя служінню Богу і Батьківщині. Володимир Мономах був глибоко віруючою людиною і великим патріотом. Його основна праця «Поучення дітям» закликає всіх нас бути вірним Богу, виконувати всі Його заповіді, бо від волі Бога все залежить. У козацькі часи, переконує Григорій Ващенко, основним життєвим кредом було також «служіння Богу і Батьківщині». Козацьку добу можна із впевненістю назвати «періодом розвитку національної гідності та свідомості особистості». Мужні вояки захищали Україну, її культуру та релігійні уподобання. У 1917 – 1918 році багато інтелігенції громадських та політичних діячів відійшли від цього життєвого девізу. Інакше кажучи, Україна була під владою Росії, тому, безпосередньо, Московія і диктувала свої закони, з метою знищити українську мову, культуру, релігію. Тих, хто боровся за національну незалежність висліджувало НКВД і саджало у тюрми «численними мільйонами розстріляних, замучених у катівнях НКВД, засланих у концентраційні табори, виморених голодом заплатила й до цього часу платить Україна за зраду своїх «провідників»[3, с. 258]. Отже, гасло «Служба Богу й Батьківщині» було притаманне українцям у всі епохи «це основна мета, що стояла перед українським народом тисячі років тому, стоїть тепер і буде стояти перед ним ще довгі віки» [3, с. 259]. Варто зазначити, що виховання молоді на принципах християнської моралі не є для України щось новим і недосяжним. До більшовицьких часів виховання завжди було релігійним, починаючи із княжої доби, козацька педагогіка, педагогіка першої половини XX століття (С. Русова, А. Волошин, О. Духнович, М. Грушевський, К. Ушинський). Безпосередньо, великий вплив на розвиток духовності у наші дні мають такі методи, як: хрещення, молитва, духовна література, духовні пісні. Хрещення, на думку науковців М. Баяновської та Г. Демко, перехід від матеріального до духовного життя. Це так звана перша сходинка життя людини. Наступною духовною сходинкою є молитва, через яку вона звертається до Бога. Батьки моляться і привчають до молитви дитину. Цінним в духовному вихованні є духовна література, зокрема Біблія. Дитяча Біблія викладена цікавим і зрозумілим змістом, оздоблена цікавими ілюстраціями. Найлегшим впливом на душу дитини, зазначають учені, є духовна пісня. У народі її називають церковною. Це і колядки, і різдвяні пісні, і великодні, і страждальні. Духовні пісні є милозвучними та простими за змістом. Підсумовуючи вище сказане зазначаємо, що ці складові є сходинкою для духовного розвитку особистості, що є обов'язковою умовою формування справжнього патріота. Як зазначалося раніше, щоб досягти мети (Служба Богу і Батьківщині), потрібно виховати змалку в людині мужній характер та велику силу волі. На думку Григорія Ващенка, бажані риси характеру та волі залежать від особливостей розумової діяльності, інакше кажучи, інтелекту. На перше місце педагог виносить ідеалістично - релігійний світогляд, адже без релігії, як зазначає учений, неможлива висока мораль. Мораль українського народу до революції базувалася на тому, що населення було глибоко віруючим. Під впливом Московії більшість українського населення відійшла від християнства і зайняла позицію атеїзму. Любов до батьківщини, на думку, Григорія Ващенка, це друга основна риса, яку ми маємо виховувати в української молоді. Педагог переконує, що «любити свою Батьківщину це означає любити свій народ, рідну природу, шанувати кращі народні традиції, берегти честь Батьківщини, самовіддано працювати для її добра, бути готовим боронити її від ворогів, і, коли цього потребують обставини, бути навіть готовим покласти за неї своє життя»[3, с. 264]. Отже, є дві основні риси волі і характеру, яку, на думку педагога, ми маємо виховувати в української молоді. Проте, із любові до Бога та Батьківщини виникають «висока і безкомпромісна принциповість», які, за твердженням Григорія Ващенка, є не основними, але дуже важливими для виховання молодого покоління. Людина має керуватися у житті не тільки своїми бажаннями та емоціями, але й усвідомленою приналежністю до суспільства. Прикро стверджувати той факт, що у наш час принциповість і чесність для багатьох перестали бути аксіомами. Крадіжка державних коштів, зрада Україні тепер стали нормальним явищем. Григорій Ващенко стверджує, що велике значення у вихованні принциповості має викладання історії та літератури, Закону Божого. Між тим, педагог наводить яскравий приклад драми Лесі Українки «Оргія». Цей твір був присвячений ідеї принциповості служби своїй Батьківщині. Головний герой Атей не погоджується на пропозиції римлян служити їм. Він до кінця свого життя залишається відданим своїй рідній землі. Принциповість пов'язана із мужністю. Ця риса є дуже важливою для виховання справжнього патріота. Аналізуючи історію України, маємо констатувати той факт, що наш народ є дуже могутнім та волелюбними. Свідченням цього є і часи Київської Русі, Козацька доба, боротьба українців за волю країни з більшовицькою Росією та німецькою окупацією. Григорій Ващенко у своїх творах наводить яскравий приклад української жінки, незламного борця за волю України, Олени Теліги, яка завдяки своєму таланту і мужності є відомою у всьому світі. Педагог закликає вчитися мужності на історичних прикладах, яких в історії України є дуже багато. Справжня мужність, переконаний Григорій Ващенко, «полягає не в тім, що людина, не думаючи, ризикує своїм, а іноді й чужим життям, а в тім, що вона в небезпеці не губить голови, володіє собою, обмірковує ситуацію, вибирає найкращі методи для досягнення мети і жертвує життям лише тоді, коли немає іншого виходу або коли буває загрожена її честь та гідність»[3, с. 327]. Із мужністю дуже тісно пов'язана чесність. Справжній патріот ніколи не буде зловживати своїми особистісними зацікавленнями (напр. використання державного майна у власних інтересах). Важливою рисою для виховання української молоді є дисциплінованість. Григорій Ващенко переконує, що дисципліна має бути усвідомленою. Усвідомлення того, що особистість робить в умовах суспільного життя: у громадських установах, у спорті, у праці. До основних рис української молоді педагог радить додати наполегливість, здоровий оптимізм, пошану до батьків, стриманість у статевих насолодах. Таким чином, будь - яка виховна дія має своєю ієрархію. Схематично риси волі і характеру для виховання української молоді, що рекомендує нам Григорій Ващенко, можна зобразити так:

 

 

Основні риси волі і характеру, які потрібно виховувати в української молоді

Служба Богові і Батьківщині

Допоміжні, але дуже важливі риси волі і характеру, які потрібно виховувати в української молоді

висока і безкомпромісна принциповість

мужність

чесність

героїзм

усвідомлена дисциплінованість

наполегливість

здоровий оптимізм

пошана до батьків

стриманість у статевих насолодах

 

 Безумовно, ці риси є органічно пов'язаними між собою. Відсутність тієї чи іншої риси волі і характеру української молоді призведе до так званої «незавершеності» виховання.

У сучасному суспільстві мусимо стверджувати той факт, що проблемою патріотичного виховання молодіжні громадські організації зараз займаються більше, ніж освіта взагалі. Серед молодіжних громадських організацій патріотичного спрямування можна виділити такі: «Молода Просвіта», Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Пласт, Організація Українських Націоналістів, Спілка Української Молоді, Конгрес Українських Націоналістів, «Сокіл». Безумовно, напрямки роботи названих організацій відрізняються, проте головною метою діяльності є патріотичне виховання молоді, що є важливою ланкою успішного розвитку суспільства.

Таким чином, ефективність розвитку духовності та патріотизму напряму залежить від використання творчої спадщини педагогів, видатних громадських діячів. Спадщина Григорія Ващенка є тим добірним зерном, який виведе нас на світовий рівень національного відродження.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Право, 2001.– 47 с.

2. Григорій Ващенко Вибрані педагогічні твори – Дрогобич.: видавнича фірма «Відродження», 1997. – 212 с.

3. Григорій Ващенко «Виховання волі і характеру» – підручник для педагогів. – Київ, видавництво «Школяр», 1999. – 385 с.

4. Даниленко В. M., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність. 1859–1938 pp. К. – Чернівці, 1996.

5 .Омелян Вишневський. Теоретичні основи сучасної української педагогіки для студентів вищих навчальних закладів . – Дрогобич: «Коло», – 2003 . – С. 136 – 137.

Додати коментар