PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Анастасія Стрелкова - Містичний Універсум Хуаянь

Анастасія Стрелкова, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Київ

МІСТИЧНИЙ УНІВЕРСУМ ХУАЯНЬ

Ми знаємо, що менша річ не може вміщувати більшу, однак мислителі однієї з найоригінальніших буддійських традицій, школи хуаянь, стверджують протилежне: в одній порошинці присутня незліченна кількість світів. Як же влаштований цей містичний універсум школи хуаянь?

Буддійська школа хуаянь 華嚴宗 (кит. хуаянь цзун, яп. кеґон-сҗ) не має безпосереднього індійського попередника: вона сформувалася в Китаї у другій половині VII cт. і отримала назву за назвою свого головного канонічного тексту – «Аватамсака-сутри» 華嚴經 (кит. Хуаянь-цзін, яп. Кеґон-кьō, санскр. Avataṁsaka-sūtra, «Сутра квітчастого оздоблення»)[1]. Разом зі школою тяньтай їх називають «двома коштовними каменями» (双璧) китайського буддизму. Першим патріархом школи був Ду-шунь 杜順 (557–640), але її справжнім засновником вважають третього патріарха Фа-цзана 法藏 (643–712), адже саме при ньому школа швидко розвинулася і стала широко відомою. Найвідомішим же представником школи є її п’ятий патріарх, славетний Цзун-мі 宗密 (780–841), якого вшановують як патріарха також у школі чань. Однак уже в другій половині IX ст., не здолавши тиску переслідувань, як самостійна буддійська школа вона занепадає. Утім, її філософські ідеї не забувають, вони отримують нове життя в річищі іншої школи китайського буддизму – школи чань, яка власної метафізичної традиції не мала.

 

Школа хуаянь уславлена своїм вченням про неподвійність двох протилежностей: «речей» (事) та «принципу» (理), або, іншими словами, феноменальної та трансцендентної реальності, що його сформульовано у вислові: «принцип та речі не перешкоджають одне одному» 理事無礙 (кит. лі-ши у ай, яп. рідзі-муґе). У який же спосіб реалізовано цю неподвійність згідно з філософським вченням хуаянь?

У Цзун-мі ми натрапляємо на цікавий аналогічний вислів «порожнеча та форма не перешкоджають одне одному» 空色無礙 (кит. кун-се у ай, яп. кғсікі муґе). Пензлю Цзун-мі належить «Коментар до Трактату хуаянь про споглядання дгармадгату» 註華嚴法界觀門 (Чжу хуаянь фацзє ґуаньмень, № 1884), який, як свідчить його назва, являє собою коментар Цзун-мі до «Трактату хуаянь про споглядання дгармадгату» 華嚴法界觀門 (Хуаянь фацзє ґуаньмень)[2] засновника школи хуаянь Ду-шуня, що його визнають «вершиною філософської метафізики» цієї школи [Дюмулен: 60] і вважають найважливішим з точки зору філософського змісту трактатом школи хуаянь [Garma: 207]. Цзум-мі тут зокрема говорить:

凡夫見色爲實色。見空爲斷空。… 於是菩薩開眞空門以示之。使其見色非實色。擧體是眞空。見空非斷空。擧體是幻色。則能廓情塵而空色無礙。[Цзун-мі: 684] Звичайні люди бачать форми (色) як справжні форми, а порожнечу як порожнечу, що їх розділяє (斷空). … Бодгісаттви ж пояснюють це за допомогою вчення про істинну порожнечу (眞空) і дають їм зрозуміти, що форми – це не справжні форми: їхньою субстанцією є істинна порожнеча. [А також дають їм] зрозуміти, що порожнеча – це не порожнеча, що їх розділяє: її субстанцією є ілюзорні форми. Тому вона може охоплювати об’єкти [всіх] органів чуття, і таким чином порожнеча та форма не перешкоджають одне одному (空色無礙).

Перед нами дві порожнечі: «порожнеча між речами» (斷空) та «істинна порожнеча» (眞空). Про «порожнечу між речами» Ду-шунь говорить: «色不即是斷空故不是空也 [Цзун-мі: 685] (форми – це не порожнеча між речами, тому вони – не порожнеча)». Цзун-мі у своєму коментарі пояснює, що «порожнеча між речами» буває двох різновидів – порожнеча назовні речей та порожнеча після знищення речей:

斷空者。虚豁斷滅。非眞實心。無知無用。不能現於萬法。此有二種。謂離色明空。及斷滅空。離色空者。空在色外。如牆處不空牆外是空。斷滅空者。滅色明空。如穿井除土出空。要須滅色也。[Цзун-мі: 685] «Порожнеча між речами (斷空)» …. буває двох різновидів: порожнеча поза речами та порожнеча знищення. Порожнеча поза речами (離色明空) – це порожнеча ззовні речей (空在色外): подібно до того, як стіна не порожня, а за стіною – порожнеча. Порожнеча знищення (斷滅空) – це порожнеча, яка з’являється, коли зникає форма (річ) (滅色明空): так, коли копають колодязь і виймають землю, то утворюється порожнеча, яка потребує, аби форму було знищено.

Або в іншому уривку з цього ж трактату:

若色是實色。即礙於空。空是斷空。即礙於色。今既色是幻色。故不礙空。空是眞空。故不礙色也。[Цзун-мі: 686] Якби форми були справжніми формами (實色), то вони перешкоджали б порожнечі. Якби порожнеча була порожнечею між речами (斷空), вона перешкоджала б речам. Але [ми знаємо] вже, що форми – це ілюзорні форми (幻色), і тому вони не перешкоджають порожнечі, а порожнеча – це істинна порожнеча (眞空), і тому вона не перешкоджає формам.

Тож:

是故菩薩看色無不見空觀空莫非見色無障無礙 [Цзун-мі: 686] Тому бодгісаттви, дивлячись на форми, не можуть не бачити порожнечу, а споглядаючи порожнечу, не зможуть не побачити форми, [причому вони] не заважають і не перешкоджають одне одному.

Отже, форма (色) тотожна не звичайній порожнечі (斷空), а істинній порожнечі (眞空). Однак, що таке «істинна порожнеча» в розумінні мислителів хуаянь? Деякі дослідники (приміром, Ф. Кук) вважають, що хуаяньське розуміння порожнечі нічим не відрізняється від мадг’яміківського у вузькому розумінні і зводиться, таким чином, до шунья-вади.

Проте, якщо ми лише зазирнемо хоча б у зміст найвідомішого хуаяньського тексту «Нарис про золотого лева хуаянь» 華嚴金師子章 (Хуаянь цзінь шицзи чжан)[3] Фа-цзана, то одразу помітимо, що він розрізнює два філософські значення порожнечі. У своєму творі він, по-перше, планує розглянути залежне виникнення (縁起), по-друге, форму і порожнечу (色空). Філософи-мадг’яміки саме залежне виникнення, а, точніше, як ми показали вище, зумовленість (縁起) вважають змістом порожнечі (空). Цій ідеї Фа-цзан і присвячує перший тематичний блок «Золотого лева». Як пояснює коментатор: «萬像本空。假縁方有 [Фа-цзан: 668] (десять тисяч явищ від початку порожні: лише завдяки тимчасовій зумовленості вони існують)».

У наступному ж блоці йдеться про зовсім іншу порожнечу – порожнечу, пов’язану з формою (色). Як пояснює коментатор: «幻法紛然。眞空不動 [Фа-цзан: 668] (ілюзорні форми метушаться, істинна порожнеча – нерухома)». Отже, «істинна порожнеча» (眞空) Фа-цзана – це не мадг’яміківська зумовленість (縁起).

Йдеться ж тут про «форму та порожнечу» (色空)[4] як опозицію, центральну для усієї праджняпарамітської філософії, вищою точкою втілення якої є славетна формула «форма – це і є порожнеча, порожнеча – це і є форма» з «Грідая-сутри» («Сутри серця»). Ця порожнеча і є істинною порожнечею: вона «не перешкоджає» формі, а форма «не перешкоджає» їй. Як бачимо, на відміну від чистої мадг’ямаки, хуаяньці цю порожнечу тлумачать вже не як зумовленість.

При цьому цікаво, що коментатор тут перекладає онтологічний ряд на сотеріологічний, ототожнюючи порожнечу з мудрістю-праджнею, а форму зі співчуттям-каруною:

色者悲也。空者智也。觀色即空成大智。而不住生死。觀空即色成大悲。而不滯涅槃。[Фа-цзан: 668] Форма – це співчуття-каруна, порожнеча – це мудрість-праджня. Бачити, що форма це і є порожнеча – це велика мудрість: [така людина] вже не перебуває в сансарі. Бачити, що порожнеча – це і є форма – це велике співчуття: [така людина] вже не тримається за нірвану.

Неможна сказати, що співчуття-каруна є чимось нижчим від мудрості-праджні – це найвищі буддійські чесноти. Просто вони є різними вимірами однієї істинної реальності. Так «форма» і «порожнеча» перестають бути взаємовиключними протилежностями.

Обстоюючи відмінний підхід до пояснення природи реальності, філософи школи по-своєму прочитують ідеї «Грідая-сутри». У Ду-шуня читаємо:

以色擧體是眞空也故云以即空故 [Цзун-мі: 685] Кажуть, що [форма] тотожна порожнечі (即空) – бо субстанцією форм є істинна порожнеча (眞空).

Так славетна фраза «форма – це і є порожнеча» (色即是空) з «Сутри серця» через проміжний вислів «порожнеча та форма не перешкоджають одне одному» (空色無礙) переходить у хуаяньську формулу «принцип та речі не перешкоджають одне одному» (理事無礙). Тільки тепер на місці «порожнечі» (空) стоїть «принцип» (理), а на місці «форми» (色) – «річ» (事).

У «Золотому леві» Фа-цзана золото – це принцип 理 (кит. лі), форма лева – це річ 事 (кит. ши). Цю пару термінів, що її перекладають зазвичай як «принцип» (або «ноумен») та «річ» (або «феномен») взято з китайської автохтонної філософської традиції.

Таким чином, якщо прочитати «Грідая-сутру» на хуаяньський штиб, то її славетна формула могла б звучати так: «[Золотий] лев не відрізняється від золота, золото не відрізняєтья від [золотого] лева. [Золотий] лев – це і є золото, золото – це і є [золотий] лев». Насправді лева немає, є лише золото. Лев міг би бути, скажімо, драконом чи феніксом, але золото незмінно залишалось би золотом. Золото завжди має певну форму, але для його існування байдуже, яку саме: форма є прив’язаною до субстанції, але конкретна форма лева ніяк з субстанцією золота не пов’язана.

 

***

Однак, аби дати повну відповідь на запитання, як же функціонує істинна реальність з точки зору хуаянь, крім формули «взаємне неперешкоджання принципу та речей» (理事無礙), необхідно розглянути ще одну, не менш парадоксальну формулу – «взаємне неперешкоджання речей одна одній» 事事無礙 (кит. ши ши у ай, яп. дзідзі муґе). Якщо перша з них, як було показано вище, є безпосереднім розвитком ідей праджняпараміти, то друга є доробком вже власне хуаяньських мислителів.

Речей існує незліченна кількість, натомість абсолют – лише один. Не може існувати два абсолюти, бо тоді б вони обмежували одне одне і вже не були б абсолютами. З іншого боку, від абсолюту неможливо відділити якусь його частину, адже тоді він буде позбавлений усієї повноти своїх властивостей і знову ж таки вже не буде абсолютом. Тому Ду-шунь стверджує:

一一事中理皆全遍不全即是可分 [Цзун-мі: 687] У кожній з речей вміщується принцип, [причому в кожній з] усіх він присутній весь повністю. Якби [він був присутній] не повністю, то був би подільним.

Тож «принцип» завжди представлений в речі в усій своїй повноті і ніяк інакше. Ду-шунь порівнює принцип-лі та речі-ши з морем та хвилями. А Цзун-мі у своєму коментарі, відповідаючи на запитання щодо того, якщо «принцип» весь повністю знаходиться в одній речі, то назовні в інших речах його не має бути, – порівнює співвідношення «принципу» та речей зі зв’язком між батьком та його синами:

如一父對十子。一一全爲其父也 [Цзун-мі: 688] Це подібне до того, як батько для десятьох синів і для кожного з них вповні є їхнім батьком.

Таким чином, те, що принцип знаходиться в одній речі, не заважає йому перебувати водночас і в інших речах. Батько водночас є батьком і для одного сина, і для кожного з синів. Синів може бути багато і вони не перешкоджатимуть один одному. Подібно до цього і речі не перешкоджають одна іншій.

З іншого боку, така взаємна присутність виявляється можливою завдяки власне способу існування реальності, який в хуаянь сформульовано у словах «не співпадати і водночас не відрізнятися» (非一即非異 або ж 非一非異). Якщо «Грідая-сутра» стверджує, що форма – «це і є» (即是) порожнеча, а порожнеча – це і є форма, форма «не відрізняється від» (不異) порожнечі, і порожнеча не відрізняється від форми, то школа хуаянь іде ще далі, адже вона наголошує не лише «співпадіння» (即是 = 不異) форми та порожнечі (у термінах хуаянь – речей та принципу), а й водночас їхнє неспівпадіння – речі та принцип «не одне й те саме і водночас не відрізняються»:

一事法與理非異故全匝於理性  二事法與理非故不壞於一塵 … 三以非一即非異故一小塵匝於無邊眞性 [Цзун-мі: 688] Перше: річ та принцип не відрізняються, тому вона повністю охоплює принцип[5]. Друге: речі та принцип не співпадають, тому в одній порошинці [принцип] не зруйновується. … Третє: завдяки тому, що вони водночас і не співпадають, і не відрізняються, одна маленька порошинка охоплює безмежну істинну природу (принцип).

Якби принцип був чимось іншим, ніж сама річ, вона не була б спроможна вмістити його. Якби принцип належав речі, то загинув би разом з річчю. На справді ж, за хуаянь, якщо розглядати світ з точки зору істинної реальності, то в ньому реалізовано єдність цих двох суперечливих положень.

Іншими словами, перед нами принцип неподвійності, який випливає з ідеї порожнечі як субстанції істинної реальності, сформульований хуаяньцями у словах «не співпадати і водночас не відрізнятися» (非一即非異).

У кожній з речей актуально присутній весь принцип. Але принцип передбачає існування незліченної кількості речей. Таким чином, принцип не просто «наповнює» річ, а й також передбачає існування усіх решти речей актуально присутнє в існуванні цієї конкретної речі. Як «частинка» принципу кожна річ є присутньою в усіх речах: у кожній окремій речі таким чином актуально враховано існування усіх решти речей. Тож, споглядаючи річ, на відміну від звичайної людини, бодгісаттва бачить не лише саму цю річ, а й принцип, який її наповнює, тобто реальність, яка стоїть за видимою формою речі, а у цій реальності – всі речі всесвіту. Цим, зокрема, пояснюються в буддизмі й різного роду надприродні здібності просвітленої істоти: здатність бачити крізь стіни, всезнання тощо.

Не зрушивши з місця, одна річ виявляється присутньою в усіх речах всесвіту. Тут і зараз, вдивляючись у реальність однієї речі, ми отримуємо знання про всі (Ду-шунь):

謂諸事法與理非一即非異故令此事法不離一處即全遍十方一切塵内由非異即非一故全遍十方而不動一位即遠即近即遍即住無障無礙 [Цзун-мі: 690] Речі та принцип – не одне й те саме (тотожні), але й не відрізняються. Це дає змогу речам, не залишаючи свого місця, водночас бути присутніми в усіх порошинках (речах), які є в десяти напрямках світу. Завдяки тому, що вони і не відрізняються, і не співпадають (тотожні), вони присутні всюди у десятьох напрямках світу, не зрушивши з місця: вони одразу і далеко, і близько, присутні всюди і не сходять з місця, не заважають і не перешкоджають одна одній.

І, навпаки, так само завдяки тому, що принцип та речі «не відрізняються, і не співпадають», одна навіть найменша річ розміром усього лише з порошинку містить у собі усі існуючі речі, мікроскопічний об’єкт містить всередині себе безмежно великий об’єкт і при цьому залишається цілим і неушкодженим:

不壞一塵而能廣容十方刹海由非異即非一故廣容十方法界而微塵不大 [Цзун-мі: 690] Одна порошинка не зруйновуючись може вмістити весь суходіл та океан у десятьох сторонах світу – завдяки тому, що [принцип та речі] не відрізняються але й не збігаються. Вміщуючи весь дгармадгату десяти напрямків дрібна порошинка [залишається] невеликою.

З розвинутої у такий спосіб ідеї неподвійності (非一即非異) і випливає парадоксальне на перший погляд вчення, про взаємоприсутність та взаємопроникнення усіх речей (феноменів) (事事無礙), яке вважають найбільш значущим філософським здобутком хуаяньської метафізики.

Оскільки принцип-ноумен є неподільним і водночас невіддільним від феноменів, то кожен феномен є водночас усіма феноменами, причому феномени не перешкоджають одне одному [Williams: 144]. Це подібне до того, як побачені з різних кутів незліченні відображення не змішуються у дзеркалі. Будучи присутніми в один час в одному й тому самому місці, вони і не співпадають, і не заважають одне одному.

Цю ідею мальовничо ілюструє образ сітки Індри (帝網, кит. Ді ван, яп. Таймō або 帝釋網, кит. Діши ван, яп. Тайсяку-мō), змальований у «Ґандав’юга-сутрі» (найважливішому для хуаянь розділі «Аватамсака-сутри»), яка є символом усезагальної взаємопроникності та безперешкодності, притаманної світу істинної реальності (дгармадгату). У кожному з її вузлів знаходиться коштовний камінь: сяйво кожного відбивається у гранях усієї решті камінців, і водночас всі камінці відбиваються у ньому одному. Один камінчик відбивається в іншому, один камінчик відбивається й в усіх решті камінцях, а всі камінці відбиваються у ньому одному – таким чином всі камінці відбиваються в усіх камінцях. Хуаяньці так сформулювали цю думку у власній стислій тетралемі: 1) «одне в одному» (一在一中), 2) «одне в усьому» (一在一切中), 3) «усе в одному» (一切在一中), 4) «усе в усьому» (一切在一切中). Ця тетралема існує також як крилатий вислів у скороченій формі: «одне – це все, все – це одне» (一即一切一切即一).

Кожна частинка реальності є реальністю і в силу цього є носієм усієї повноти ознак реальності, подібно до того, як кожна частка золота є таким само повноцінним золотом, як і золотий зливок. Таким чином, реальне пізнання однієї крихітної частинки всесвіту водночас дає нам повне знання про всесвіт у цілому – в одній порошинці вміщується весь всесвіт, стверджує хуаянь: «不可説不可説世界。入一塵中 [Дафанґуан: 573] (невимовна, невимовна [кількість] світів вміщується в одній порошинці)».

Кожна річ водночас і вміщує, і вміщується в інші, вони присутні в ній, й у той самий час вона є присутньою в них. Цзун-мі порівнює це з системою дзеркал, які відбиваються одне в одному:

十鏡互入。如一鏡遍九鏡時。即容九在一内也 [Цзун-мі: 690] Десять дзеркал відбиваються одне в одному: коли одне дзеркало відбивається у дев’яти дзеркалах, у той самий час дев’ять [дзеркал] відбиваються в ньому одному.

Так у вченні китайської школи хуаянь неподвійність виявляється неусувною властивістю реальності. Особливістю ж філософії хуаянь є спроба поглянути на реальність, субстанцію якої утворює порожнеча (її метафори – дзеркало, океан, золото), як на єдине, нерозривно зв’язане ціле. Від реальності неможливо відділити якусь частину. Ми могли б розділити зливок золота навпіл, однак у результаті все одно отримали б два зливки золота, але не два золота. Отже, насправді, щоб мати знання про золото, нам непотрібне все золото світу, а достатньо будь-якої його кількості, хай навіть найменшої золотої порошинки. Тому хуаянь стверджує, що в одній порошинці присутня незліченна кількість світів. Одна порошинка є такою ж реальністю, як реальність в цілому. Здобувши ж знання про реальність в цілому, ми можемо застосувати його до будь-якої точки реальності – до будь-якої речі у світі. Кожна річ у такому всесвіті є повноцінною, живою і відчуває інші речі. Той, хто справді осягнув це (будда), виглядає в очах звичайних людей містиком і чарівником. Безкінечно віддалені зорі лежать перед ним неначе на долоні, товсті стіни стають абсолютно прозорими – та й хіба може бути інакше, якщо його знання про реальність є повним.

Література

Дафанґуан фо хуаянь цзін 大方廣佛華嚴經 (яп. Дайхōкō-буцу-кеґон-кьō) / Пер. Буддгабгадра 佛陀跋陀羅 // ТСД. – Т. 9. – № 278. – С. 395–788.

Дюмулен Г. История Дзэн-буддизма. Индия и Китай. – СПб.: ОРИС, 1994. – Т.1. – 336 с.

Религии Китая. Хрестоматия. – СПб.: Евразия, 2001. – 512 с.

Фа-цзан 法藏. Дафанґуан фо хуаянь цзін цзінь шицзи чжан 大方廣佛華嚴經金師子章 (яп. Хōдзō. Дайхōкō-буцу-кеґон-кьō консісісьō) // ТСД. – Т. 45. – № 1881. – С. 667–670.

Цзун-мі 宗密. Чжу хуаянь фацзє ґуаньмень 註華嚴法界觀門 (яп. Сҗміцу. Тҗ-кеґон-хоккай-каммон) // ТСД. – Т. 45. – № 1884. – С. 683–692.

Янгутов Л. Е. Философское учение школы хуаянь. – Новосибирск: Наука. 1982. – 144 с.

Garma C. C. Chang. The Buddhist Teaching of Totality. The Philosophy of Hwa Yen Buddhism. – University Park and London: The Pennsylvania State University Press, 1971. – 270 p.

Williams P. Mahāyāna Buddhism: the doctrinal foundations. – 2nd ed. – London and New York: Routledge, 2009. – 438 p.

 

[1] Поруч з «Лотосовою сутрою» це один з найвпливовіших текстів буддизму магаяни. Послідовники школи хуаянь вважали, що вчення цієї сутри було проповідувано Буддою протягом кількох тижнів безпосередньо після досягнення ним просвітлення, коли Будда ще не вийшов з самадгі «печатки океану» або «відображення океану» 海印三昧 (кит. хай інь саньмей, яп. кайін-дзаммай, санскр. sāgaramudrāsamādhi), що в ньому абсолютно нерухома поверхня свідомості без найменшого викривлення відбиває усе існуюче. Проповідуване зсередини цього стану вчення є «повним», «досконалим» (圓). З цієї точки зору, решта сутр порівняно з нею є спрощеним, неповним викладом буддійського вчення, оскільки одразу сприйняти істинне вчення люди виявилися неспроможними.

[2] Російський переклад Л. Є. Янгутова див: [Янгутов: 92–101].

[3] Скорочено – «Нарис про золотого лева» 金師子章 (кит. Цзінь шицзи чжан, яп. Консісі-сьō). Російською мовою твір перекладали двічі: Л. Є. Янгутов [Янгутов: 112–116] та К. Ю. Солонін [Религии: 366–374]. Існує дві китайські версії тексту (№ 1880 та № 1881).

[4] Російські переклади цього місця різняться між собою: Л. Є. Янгутов тлумачить сполучення ієрогліфів 色空 як «порожнеча форми» [Янгутов: 112], К. Ю. Солонін як «форма та порожнеча» [Религии: 367]. На мою думку, більш адекватним є другий варіант, адже хоча власне текст використовує обидва значення, вкраплений до нього коментар дає чітко зрозуміти, що перед нами два незалежні іменника (див. нижче цитату про форму як співчуття-каруну та порожнечу як мудрість-праджню).

[5] Більш точно: «наповнює собою весь принцип» або «присутня в усій природі принципу». Наразі антоніми «наповнювати собою» та «містити в собі (охоплювати)» виявляються взаємозамінними, адже річ та принцип рівною мірою містять в собі одне одне, і наповнюють собою одне одне (адже вони просто співпадають). Ця ж ідея у Ду-шуня : «眞理與事非異故因也  眞理全體在一事 [Цзун-мі: 688] (істинний принцип та речі не відрізняються (非異), з цієї причини істинний принцип повністю присутній в одній речі)».