Франклін Меррелл-Вольф

ЧИ Є ТЕОСОФІЯ АВТЕНТИЧНОЮ?

Фрагмент

з англійської переклала Ангеліна Гусар

Franklin Merrell-Wolff

Is Theosophy Authentic?

Частина 1

Чи є теософія автентичною? Це питання піднімалось неодноразово з часів виникнення теософічного руху. Було чимало різних відповідей. Але питання знову було підняте людьми, які щиро прагнуть досягти Просвітленої Свідомості і, відповідно, у щирості яких ми не можемо сумніватись. Отже автор, якого в свій час теж хвилювало дане питання, відчуває за собою обов’язок ще раз пуститися пройденим шляхом. В цьому конкретному випадку питання торкнулися вірні послідовники Буддійської Дхарми[1], тож воно виражає сумнів вищого порядку, ніж той, який би прозвучав з вуст західного вченого чи сповідника ортодоксального християнства. Тому це питання буде розкрито тут насамперед через взаємозв’язок теософії з традиційними буддійськими ученнями і орієнтовано на непідготовлену аудиторію. Для початку не завадило б визначити як нам розуміти саме́ слово «теософія», адже поняття це давнє і сягає своїм корінням часів Плотіна; до того ж, воно не завжди вживається однозначно. Цей термін час від часу використовувався різними християнськими спільнотами принаймні від 17 століття Вон[2] співвідносить «теософію» з філософським містицизмом, протиставляючи її нераціоналістичній містиці.

Якщо теософія відмінна від буддизму, веданти і будь-якої іншої широковідомої філософської школи чи релігії – тоді чим же вона є? Джерела дають на це чітку відповідь. Якщо брати теософію як вчення, а не як «спосіб життя», її визначають як часткове вираження чистої Бодхи[3] чи Позачасової Мудрості, від якої власне і народжується будь-яке автентичне релігійне вчення чи філософська думка. Суть чистої Бодхи вічна, непідвладна слову, формі, символу, але може бути відкритою через них до певної міри у своїй менш чистій формі. Ступінь, до якого вона відкривається, залежить від чистоти та рівня еволюційного розвитку свідомості особистості. Отже, вищі рівні Проявленої Бодхи приховані для більшості людей. Недарма масові релігії та філософські вчення послуговуються більш приземленими та екзотеричними істинами. Це необхідно, бо більшість людей мають досить обмежені можливості сприйняття дійсності.

Езотерична Бодха існує в нашому світі відколи існує сама людина. Протягом історії людства час від часу з’являлися екзотеричні прояви Бодхи, але усі вони були лише частковими, і тому неминуче  спотворювалися та перекручувалися. З цього джерела беруть свій початок буддизм, веданта та усі інші знайомі нам видатні релігійні та філософські течії. У своєму первинному значенні «теософія» трактується як надзвичайно чистий Бодха-Корінь та його езотеричні прояви, а в більш загальному значенні, – як рух, що був розпочатий у 1875 році, як чергове прочинення дверей усвідомлення. Ось такі визначення  можна знайти у джерелах.

Питання чи теософія насправді являється тим, чим заявляє, нас наразі не обходить. Поки що нас цікавить лише як теософія визначає себе та зв’язок цього поняття з існуючими релігіями та філософіями, особливо з класичним буддизмом. За власним визначенням теософія має однаковий Корінь з усіма відомими релігіями та філософіями, і особливо споріднена з буддизмом та ведантою. Тож в корінному розумінні вона однаково ідентична як з буддизмом так і ведантою.

В процесі наукового вивчення літературних джерел теософії можна натрапити на методи та термінологію, переважно властиві буддизму. Це справді так і це цілком зрозуміло, адже два найвидатніші розуми – творці теософічної літератури – самі визнають себе буддистами за свідомістю та становленням. Проте вони в жодному разі не проголошують буддизм єдиним істинним вченням. Не виключено, що в межах якоїсь гілки буддизму Дхарма збережена в набагато чистішому стані ніж деінде. Якби там не було, ми не можемо прирівнювати теософію до будь-якого прояву екзотеричного буддизму або іншої східної філософії чи релігії, адже ми також усвідомлюємо її зв’язок із західною традицією.

Частина II

Це розслідування щодо автентичності теософії спричинене сумнівом тих, хто визнає духовну першість (принаймні у межах об’єктивно існуючої історії) Того, кого називають Ґаута́мою Буддою. Теософська література дає нам достатньо доказів того, що її автори такої ж думки про сутність, яка втілилась в одній із своїх інкарнацій в постаті Ґаутами. Автор цієї статті повністю з ними солідарний. Тож ми від початку сходимося в цьому важливому моменті. Але оскільки не можна заперечити очевидні розбіжності між зрозумілими і доступними нам вченнями буддизму та теософськими постулатами, виникає природне питання: яке ж вчення насправді істинне? Ось перелік деяких, так званих сумнівних тверджень, які закидають теософії.

(а) В буддизмі базовою є доктрина про анатман – заперечення існування вічно-присутнього «Я» чи душі. Її проповідують незчисленні течії буддизму, незважаючи на розбіжності чи навіть протилежність в інших питаннях. Тому можна зробити висновок, що ця ідея – найважливіша із вчення Ґаутами Будди. Теософія ж навпаки в деяких моментах не заперечує існування Атману, але в інших слідує анатмічній доктрині. Така невідповідність залишає місце для особистого вибору.

(b) Буддійське вчення – «настіката[4]». Вчення школи Махаяна зображають абсолют безособистісною «та́ковістю[5]», наділеною “Шун’ятою[6]” (Порожнечею). Теософія також визнає існування всезагального Кореня, що є «Вічним, Безмежним, Всюдисущим та Незмінним ПРИНЦИПОМ, непізнаваним через умоглядні спекуляції, оскільки перевищує людське розуміння, а отже наші вираження або порівняння лише знецінюють Його». В свою чергу теософія визнає надлюдські рівні існування, в яких істоти перебувають у стані, що передує нірвані, яких можна (що часто і відбувалося) називати «богами». Звідси беруть початок розбіжності у твердженнях.

(c)  Теософія вчить, чи принаймні пропонує вчення про абсолютну реальність Свабхави або Свабхавати[7], як дійсно існуючої, від якої народжуються і дух, і матерія. Буддизм же вчить про Свабхавашун’яту[8] – тобто про те, що всі речі пусті. Теософія наділяє Абсолют першорядною цінністю, в той час як буддизм не визнає її та стоїть на позиціях позитивізму як в ноуменальному[9]  так і феноменальному відношенні.

 (d) Теософія вчить про існування певної езотеричної доктрини, для розуміння якої необхідно пройти ініціацію, в той час як вважається, що Будда не мав жодної езотеричної доктрини і відкидав будь-яку можливість її існування.

(e)   Крім питань стосовно філософії, ставляться під сумнів цілі та справжність феномену О.П. Блаватської та авторів Листів Махатм, і висуваються наступні закиди:

1. За словами деяких, надзвичайні вчинки Блаватської були більше схожі на якісь картярські фокуси чи балаганну магію, ніж на щось істинне, а наклеп подружжя Коуломбів та звіт Товариства психічних досліджень лише додали підозри.

2. Не було перекладено та оприлюднено ніяких нових буддистських текстів.

3. А передача цитати, наведена у «Листах Махатм», – це лише переказ «Збірки буддистських текстів» Семюела Бела[10].

4. В Листах Махатм забагато спірних моментів та пліток і замало філософії, порівняно з іншими екзотеричними текстами.

5. Теософія під нірманакаями розуміє тих бодхісаттв[11], що не втілені фізично, але допомагають нам на астральному рівні. В буддизмі термін нірманакая включає і фізично втілених бодхісаттв.

6. Хоча теософія претендує на звання таємної доктрини, вона не засвідчує елементарного розуміння загальнодоступних буддистських доктрин.  

7. Індуїстські та буддистські терміни змішані та переплутані між собою без розбору.

8. Теософія наголошує на порятунку світу від наявної кризи, в той час як буддизм проголошує спасіння незмінною задачею.

9. Теософія займає активну позицію, буддизм же, так само як індуїзм, – це релігії споглядання.

Є також інші, але менш визначні звинувачення, які не вартують уваги нашого читача.

Усі вищезгадані питання насправді можна об’єднати в одне: чи була О.П. Блаватська шарлатанкою? Перед тим, як ми детальніше розберемо усі ті обвинувачення, автор спершу коротко висловиться щодо основного з них.

Частина III

Чи була О. П. Блаватська шахрайкою? Закид про навмисний обман – це досить серйозне обвинувачення. Проте зважаючи на колосальний інтелект автора, помітний у «Таємній доктрині» та цілком над-людське вчення, викладене в ній, припущення, що це все було надзвичайний, але невинний самообман – просто безглузде. Здається, що ми повинні або вважати, що вся теософська концепція – це суцільний обман, або, в інакшому разі, вона являється саме тим, чим заявляє. Можна навести різні аргументи проти гіпотези шахрайства, але автор наведе лише два з них, які, на його думку, найбільш незаперечні.

(a) Має бути якась адекватна причина з якої цей свідомий обман був увічнений в книгах. Якщо взяти до уваги ті надзвичайні зусилля Олени Петрівни, вкладені у одну єдину роботу (тобто «Таємну доктрину»), важко допустити, що настільки обдарована людина вдалася би до якогось шахрайства, якщо це не обіцяло би їй певної відчутної мирської вигоди. Та насправді все, що вона отримала в матеріальному відношенні, була робота в умовах бідності та тілесного  болю, спричиненого хворобами, та напади ворожої критики й наклепи. Її рушієм було найглибше співчуття – ось єдине логічне пояснення готовності докладати титанічні зусилля попри нестерпний біль. Як на мене, тут більше немає що додати.  

(b)  Кілька років тому, готуючись до чергової лекції, автор вирішив порівняти стан західної науки за часів написання «Таємної доктрини» з її сучасним на той момент станом. Фізика ХХ століття на той час досягла значного прогресу. Особливу увагу автор приділяв тим моментам, у яких «Таємна доктрина» заперечувала наукові концепції і давала їм нове тлумачення ґрунтуючись на окультній науці. Автор з легкістю віднайшов 24 чи 25 тверджень, які були спростовані сучасною наукою на користь окультним вченням, згаданим в теософській літературі. Деякі прийняті зміни й справді дуже суттєві, інші ж не настільки. Приклади наведені нижче.

В десятому Листі (або у другому виданні Листів Махатм) з’являється наступне твердження:

«З презирством відхиляючи теїстичну теорію, ми також не погоджуємося з  теорією автоматона[12], згідно з якою стани свідомості виникають завдяки певному розташуванню молекул головного мозку; з однаковою зневагою ми не приймаємо й іншу гіпотезу, що стверджує, ніби свідомість спричиняє рух молекул.

Тоді у що ж ми віримо? Ми віримо у «флогістон[13]», який був широко осміяний (див. статтю «Що таке сила і що таке матерія?», журнал «Теософ» (The Theosophist), вересень 1882) та у те, що деякі натурфілософи[14] називали б словом «нісус[15]», тобто у безперервний та цілком невловимий (для нормальних органів чуття) рух чи вплив одного тіла на інше – у пульсацію інертної матерії (тобто в те, що вона жива). Тіла планетарних духів складаються з того, що Прістлі[16] та інші назвали «флогістоном», а ми називаємо інакше: ця субстанція в її найвищому сьомому стані формує матерію, з якої складаються організми найвищої та найчистішої Дхани[17]. В той час як її найнижча та найщільніша форма (все одно настільки не підвладна сприйняттю, що науковці називають її «енергією» та «силою») огортає планетарні тіла першого найнижчого рівня».

Якщо ми звернемось до статті, опублікованій у вересневому випуску «Теософа» 1882 року, ми знайдемо наступне важливе твердження: “Ні атом кремнію, ні атом кисню не здатні на подальшій розпад на інші дрібніші частини”, – так заявляють вони (вчені). Проте це дивне переконання спирається лише на той факт, що їм не вдалося здійснити це на практиці. Але як вони можуть бути впевнені, що якесь нове відкриття, винахід чи нове досконаліше обладнання та прилади не виявлять одного дня їхню помилку? Як вони можуть знати, що ті так звані «неподільні атоми» не виявляться, в свою чергу, складеними елементами чи молекулами, які при ще більш детальному дослідженні можуть виявитися вмістилищем істинно та первинно неподільних частинок, просторою посудиною для тоншої атомної частинки – для іскри ЖИТТЯ, джерела електричного струму, яке буде все-таки МАТЕРІЄЮ.

Теорія про флогістон була сформована Шталем[18] та розвинута Прістлі у XVI столітті. Флогістон вважався «матерією вогню, яка з’єднується з іншими тілами». Вірили, що в процесі звичайного горіння (полум’я) відбувалося вивільнення флогістону. Згодом цю теорію спростували, і її витіснило знайоме нам твердження, що вогонь це результат окислення речовин і, таким чином, не є окремим різновидом матерії. В своєму первинному значенні поняття про «флогістон» вийшло з наукового вжитку, але можна помітити, що суть цієї концепції  повернулася у  фізику ХХ століття в своїй тоншій формі.

Дампір Вітем[19] в своїй «Історії науки» (A History of Science) називає 1897 рік датою початку сучасної революції у фізиці, тобто п'ятнадцять років після того, як світ побачили лист та стаття, згадані вище. Сьогодні ми всі, звичайно, знаємо, що атом складений і може розпадатись як в природніх, так і в лабораторних умовах. Було здійснене перетворення одних хімічних елементів в інші, і навіть синтезовано абсолютно нові речовини, яких немає в природі. Про ці досягнення атомна бомба сповістила у всі куточки світу. Вибух атомної бомби супроводжується сильною тепловою та світловою віддачею та масштабним виділенням радіації. Немає сумнівів, що це явище – не звичний процес горіння-окислення, але в нас є всі підстави розглядати його як певний вид вогню. Хіба ми не можемо сказати: радіація – це «матерія вогню, яка з’єднується з іншими тілами»? Сучасна наука розглядає радіацію як, певний стан матерії, що має спільну з нею характеристику – масу. Хіба ми врешті не віднайшли справжній флогістон?

Сьогодні уявлення про те, що матерія та електрострум мають однакову природу загальновідоме, а, твердження, що явище електроструму в своїй основі фактично тотожне поняттю життя нікого не дивує. Гадаю, що ви зрозуміли суть цього міркування. Теософська література подала свій передовий погляд на матерію ще в 1882 році, який в період з 1897 року по сьогоднішній день укорінився настільки, що це потрясло до основ всю площину людського життя, включаючи політичну та інші сфери. Це мало бути справді блискуче «шахрайство», щоб спричинити такий переворот.

Іншим значущим прикладом зближення теософських вчень та західної науки протягом періоду, що слідував після публікації «Таємної Доктрини», є факт переоцінки віку Землі.

За повідомленнями Демпіра Вітема лорд Кельвін[20] у 1882 році встановив, що вік землі складав менше ніж 200 млн. років від часів, коли земля перебувала у розплавленому стані. В 1899 році цей вік було скорочено до проміжку від 20-ти до 40 млн. років. Астрономи, та ні фізики називали недостатньо великі величини, які не відповідали підрахункам геологів та біологів. У «Таємній доктрині» (третє видання, том ІІ, стор. 71-73) наводяться цифри, вказані у Тамільському календарі[21], якій ще називають Тіруккананда Панчанга, і які приблизно узгоджються з Езотеричною Філософією. Тривалість періоду еволюції сонячної системи на 1887 рік складає  1,955,884,687 років. Як стверджується у «Таємній доктрині», земля має повністю еволюціонувати за 4,520,000,000 роки, тож наразі ми заледве сягнули половини цього часового проміжку. Отже, якщо округлити, цифра, у кожному випадку, буде в районі двох млрд. років. В своїй книзі «Загадковий Всесвіт» сер Джеймс Гопвуд Джинс[22], визначний астроном та фізик, також наводить вік Землі, рівний приблизно 2 млрд. рокам, отримавши цю цифру двома різними шляхами підрахунків та логічних пошуків, один з яких особливо цікавий. Виявляється, що можна встановити вік шматка уранової руди, шляхом співставлення відносної кількості урану та свинцю, оскільки швидкість розпаду урану відносно свинцю нам відома. Вищезазначений результат був отриманий дослідженням уранової руди з найстаріших з відомих нам гір планети.

Оскільки сьогодні наука не без ґрунтовних причин вважає, що сонячна енергія виникає не від стискування чи горіння Сонця, у прямому розумінні, а від випромінювання на міжатомних рівнях, а абсолютної маси Сонця вистарчить, щоб сяяти ще понад 2 млрд. років. Тому величина, визначена через розпад урану, не викликає протиріч. Отже, в світлі останніх відкриттів ці цифри є цілком логічними, і, до того ж, вони були вирахувані абсолютно незалежно як від індійських, так і від езотеричних даних.

Два попередні приклади насправді є лише малою частиною того, що міг би навести тут автор (безсумнівно, при детальнішому заглибленні цього дослідження, наші зусилля цілком би виправдали себе). Однак ми утримаємося від розгляду інших прикладів, оскільки здається, що сказане достатньо вичерпує наразі наш аргумент.

Навіть якщо зараз на двох з половиною десятках прикладів ми продемонструємо, що сучасна наука в своєму розвитку наближується до теософських істин  у порівнянні із станом на 1889-ий рік, чи це підтвердить нам те, що теософський рух не був шахрайством або обманом? Не важко уявити, що за теорією ймовірності нам випала б невелика доля, адже деякі з концепцій досить складні. Враховуючи лише вищеперераховані докази, автор гадає очевидним той факт, що автори теософських вчень мали «певну» рацію. І, судячи по всьому, мали вони рацію багато в чому. Ми не стверджуємо, ніби основні теософські вчення треба розглядати як такі, що не підлягають жодній критиці. Але будь-яка ворожа критика, спрямована лише на те, щоб заперечити цю систему вчень в цілому, повинна бути ґрунтовним та глибоким дослідженням, інакше вона не вартує уваги. Зазвичайже напади критики, в своїй основній масі (якщо не повністю), є нікчемним argumentum ad hominem[23], гідні лише зневаги.