PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Олівер Рейзер - Освітні тренди в період світової кризи

 Олівер Л. Рейзер

ОСВІТНІ ТРЕНДИ В ПЕРІОД СВІТОВОЇ КРИЗИ

(передмова до книги Аліси Бейлі “Освіта Нової Епохиˮ)

Educational Trends in a World Crisis (by Oliver L. Reiser) >>>>>

 Ця книжка про філософію освіти виходить під час кризи тому, що все критичне мислення в галузі теорії освіти характеризується в наші дні глибокою стурбованістю щодо збереження і збагачення людських цінностей. Чи зможемо ми відстоювати наш демократичний індивідуалізм перед лицем сил стандартизації західної машинної цивілізації, яка здатна поглинути і Схід? Чи зможемо ми протистояти тоталітарним системам, що обожнюють матеріалізм індустріальної культури, котра зростає в своїй міцності?

 Я був присутній на дводенному семінарі в Чикаго, проведеному Центром вивчення проблем гуманітарної освіти для дорослих Фонду Форда, створеним для того, щоб виявити зростаючу в наш час заклопотаність духовним станом нашої цивілізації. Із заяви про проблему, яку нашій групі належало досліджувати, “Освіта в демократичному суспільстві”, ми одержали наступну інформацію:

“Освіта повинна задовольняти потреби людського духу. Вона повинна допомагати людям виробляти відповідну особисту філософію й почуття цінностей; виховувати смак до літератури, музики і мистецтв; створювати здатність аналізувати проблеми й приходити до розумних висновків.”

Дана заява вимагає перегляду теорії й практики нашої освіти. Дослідження сучасної ситуації показує, що тепер професійні педагоги почали усвідомлювати загальну філософію освіти й свідомо намагаються окреслити теорію освіти, адекватну новому світу, що зараз з’являється. У такій філософії повинні сполучатися три основних підходи:

(1) психологічна теорія людської особистості, якій треба “давати освіту”;

(2) соціальна теорія про суспільство, яке ми намагаємося створити або зберегти, як гідне вмістилище розповсюджуваних ідеалів культури;

(3) світогляд або космологія, теорія про місце людини у всесвіті, де вона виступає як глядач і як актор.

Наше завдання полягає в тому, щоб знайти синтез, котрий марксизм і неосхоластика обіцяють своїм послідовникам, але домогтися його методами вільної співпраці, які відстоював Д’юі (Dewey).  В найширшому сенсі, такий світогляд зробить можливою всепланетну цивілізацію, включивши в себе все те істинне – не залежне від часу й місця – про людину і всесвіт, що можна взяти із всіх регіональних культур всіх часів. Такі універсальні принципи й забезпечать норми Освіти в Новій Епосі, як її іменує Тибетець.

Сучасний світ страждає культурним провінціалізмом, який ґрунтується на дуалізмі: спрямованої на зовнішнє, об’єктивної точки зору західного світу і спрямованості всередину себе, або суб'єктивізму східних народів. Кожна із цих цивілізацій, в своїй крайній формі, закосніла у власній рівновазі. У своєму гармонічному житті людина повинна об’єднати обидва ідеали, щоб досягти цілісності самій і зробити цільним навколишній світ. Як мені здається, це є однією з найважливіших тем даної роботи.

У майбутньому засіб для усунення соціальних розколів і психологічної роз’єднаності, які заважають, перешкоджають нашим нинішнім зусиллям здолати поділ людства, буде полягати у відновленні єдності принципів, на яких може бути почате об’єднання людських цінностей і досягнень. Причетність освіти до цього процесу очевидна. Як вказує Тибетець, на суб’єктивних рівнях ми зобов’язані вжити заходів до возз’єднання людської особистості й перебороти подвійність свідомості, що виникла з культурної роз’єднаності в результаті “заперечення особистого “я”ˮ, як основного принципу культури мирної цивілізації Сходу, і агресивного “індивідуалізму” Заходу, як ідеалу західної людини. Таким чином, нам не вистачає не тільки політичного синтезу Світової Федерації, у якій східна й західна півкулі діяли б подібно правій і лівій півкулям людського мозку, а Світовий Мозок служив вузлом, де перехрещуються планетарні нерви, але нам не вистачає і всепланетного способу життя, всепланетної етики і всепланетного способу відчування, щоб нагромадити могутню рушійну силу, яка буде потрібна для виконання великих завдань, що стоять перед нами.

Час відновити єдність об’єктивного й суб’єктивного, екстравертивних й інтровертивних цивілізацій, домогтися високого оркестрового звучання культури, – цей час настав. Японія не була агресивною країною, поки не перейняла хитрість від Заходу. Поки двері її не були зламані, її мистецтво й філософія відповідали східній традиції. Освоївши західну технологію, вона викинула за борт свою древню культуру. Те, що трапилося в Японії, може трапитися і в інших країнах Сходу, але якщо Японія відносно невелика країна, то Китай, Індія і їхні сусіди є великими й густонаселеними. Не дай Боже, якщо вони відтворять історію Японії. Наша діяльність в сфері світового возз’єднання повинна містити в собі – за допомогою наших власних зусиль зрозуміти і освоїти – заклик до країн Сходу зберігати й розвивати основні цінності своїх регіональних культур. Якщо Захід зайнятий пошуком принципів мирної, плідної життєдіяльності, то Схід може стати противагою нашому агресивному матеріалізму.

Якщо новий синтез покликаний відновити культурну й духовну єдність людства, то Західному світу треба буде проявити смиренність при звертанні до Сходу. Схід за властивою йому природою не стане виробляти фізичної енергії, щоб іти на Захід. Ми, західні люди, прийшли на Схід у пошуках ринків збуту продуктів нашої механічної енергії, і ми повинні повернутися в наш власний світ, намагнічені суб’єктивними енергіями Сходу і усвідомлюючи їх. Наше агресивне комерційне проникнення в східні землі і у тамтешнє людське середовище дало нам як результат, у вигляді непередбачуваних дивідендів, прихід літератури, філософії й мистецтва Сходу на Захід. Ми можемо, якщо захочемо, скористатися величезною спадщиною східної культури, доступною для нас хоча б завдяки найближчим бібліотекам.

Наша головна надія на виживання в цьому найвищою мірою поляризованому світі базується на всіляких спробах синтезувати обидві культури, поки ще є час. Якщо Схід відмовить нам у цьому часі й вирішить просто зустріти нас на наших власних умовах, це може виявитися кінцем історії для всіх нас, як на Сході, так і на Заході.

В нинішній час промисловості й експансії в наявності усе більше свідчень могутності східної думки, що проникає в науку, філософію і мистецтво Заходу. Психосоматична медицина, парапсихологія, аналітична психологія Юнга – тільки перші ознаки сучасних досліджень, звернених до внутрішнього світу. Нове врахування духовного чинника в житті і освіті – це щось більше, ніж повернення деяких ранніх форм християнської ідеології.

У системі освіти, призначеної для Нової Епохи, запропонована модель східно-західної філософії займе своє належне місце. Такими ми бачимо елементи теорії освіти:

(а) Суб'єктивне Планування – теорія творчого саморозвитку індивідуума.

(б) Об'єктивне Планування – теорія суспільства, у якому люди могли б гідно жити.

Психологічні й соціальні основи освіти в Новій Епосі повинні бути сформульовані якомога вичерпніше. Наступний крок полягає в тому, щоб перевірити справедливість цих принципів на практиці. Випробування має проводитися скоріше в руслі оперативних технік, що властиві для індійської психології, ніж західними позитивістськими методами. І доки ця програма не пройде необхідної перевірки, було б марною тратою часу прорікати її результат. Однак не варто розглядати підходи древнього Сходу й сучасного Заходу, як взаємовиключні й альтернативні. У деяких випадках ці підходи – просто дві “мови” для констатації універсальних істин про людську природу, і у нас немає  потреби протиставлення “або - або”. Переклад з однієї мови на іншу може зменшити деяку незвичність термінології. Наприклад, точка зору Тибетця, що “медитація – це продумування речей до кінця”, добре узгоджується з доктриною Д’юі. Як тільки кількість елементів незвичності зменшується, розуміння полегшується.

Те, що даний коротко накиданий проект досліджень – не туманна філософська фантазія, а насущна й невідкладна потреба, підтверджується документом, випущеним “Відділом культурної роботи” ЮНЕСКО, у якому тема обговорення сформульована в наступних словах: “Концепція людини й філософія освіти на Сході й Заході”. У ньому говориться:

“ЮНЕСКО не може залишатися байдужим до цієї проблеми (Сходу й Заходу); воно зобов'язано зустрітись з нею віч-на-віч у нинішніх світових умовах, викликаних все більш прискорюваним процесом уніфікації, скороченням відстаней, зростаючою роллю технологій, поступовим досягненням всіма народами політичної незалежності й узяттям на себе міжнародної відповідальності, але найбільше тривогою й розгубленістю, що терзають обидві великі цивілізації минулого, які готові дати народження єдиній цивілізації майбутнього, але бояться під загрозою світового кризи, яку вони зовсім не в стані контролювати.”

 В статті “Наша мета – єдність” в “Вільному світі” за жовтень 1944 р. д-р Альберт Ейнштейн із жалем відзначив “одіозне матеріалістичне відношення до життя, що штовхає до неприборканого егоїзму”. Але як виправити матеріалізм і егоїзм нашої культури? За допомогою геодезичних викладень на просторово-часовому полотні теорії відносності? Це було б холодним вираженням гарячого співчуття, і Ейнштейн такого не пропонує. У дійсності, Ейнштейн не висуває чіткого рішення. Правда ж полягає в тому, що єдиною противагою “матеріалізму” служить “ідеалізм”, і виходити він повинен із самої суті науки в результаті еволюційного розвитку. Дослідники, знайомі з даними науки, повинні взяти наші знання про природу й об’єднати їх у цілісну систему принципів для розробки піфагорейсько-платоно-брунівської космології, картини світу, подібної до пантеїзму східного мислення, завдяки якій людина могла б шанувати природу тому, що природа гідна благоговіння й шанування. Надмірний антропо-центричний гуманізм закоснів у власній рівновазі і має потребу у світовій філософії, у якій безмежний і вічний космос виявляв би собою інший полюс осі, навколо якої може рости й розширюватися новий синтез.

 Ліки від “хвороби сучасної людини” є, і їх компоненти описані в нашій книзі, що присвячена освіті майбутнього. Втілення згаданих принципів – справа самого людства. Те, що її теорії не залишаються байдужними й незрозумілими для сучасних педагогів, підтверджує той факт, що в окремих місцях уже здійснюють експерименти в галузі освіти, які повинні виразити потребу в синтезі. Прикладом такого підприємства може служити проект “вивчення себе”, фінансований Фондом Форда, від якого виходить пропозиція Відділу об’єднаних досліджень при Університеті Пітсбурга. Приводимо витримки із заяви, що описує цей експеримент:

«Пропонується, крім трьох діючих нині підрозділів гуманітарних, суспільних і природничих наук і поза відділами, що входять у ці підрозділи, заснувати в університеті Пітсбурга новий відділ. Цей відділ буде називатися Відділом об’єднаних досліджень. Він буде займатися пошуком взаємозв’язків між різними дисциплінами, що вже викладаються в університеті. Головною його метою є розвинути звичку до синтетичного мислення й сформулювати або напрацювати обсяг мудрості, який потрібен для людської еволюції і особистого розвитку.

Оскільки узагальнена інтерпретація й розуміння – не наука в точному значенні слова, а вибіркове розуміння попередніх груп концепцій і принципів, то даний відділ не буде присуджувати вчених ступенів у своїй власній галузі або “сфері”. Відділ об’єднаних досліджень у першу чергу служить допоміжним відділом для студентів і викладачів університету, що виконують свою основну (але не більш важливу) роботу в більш спеціалізованих областях.

Досі у такому доповненні до наших вищих навчальних закладів не було необхідності. Але зі зростанням числа спеціальних галузей знання – коли нас буквально завалює лавина інформації й відомостей – прийшов час усерйоз взятися за з’ясування того, що ж все це знання означає. Якщо університет буде не в змозі синтезувати універсальні основи сучасного навчання, він не зможе виконувати свою історичну роль і пропонувати універсальні принципи освіченим індивідуумам, що тягнуться до блага гідного життя. Ця невідкладна потреба вимагає точної констатації й визнання, якщо ми хочемо свідомо знайти розв’язання проблеми.

Головною метою “успіху в навчанні” (за словами Бекона) є пролити світло на чотири головних питання людського існування:

(1) Що таке людина?

(2) Що являє собою фізичний всесвіт (космос), у якому людина живе?

(3) У ході яких еволюційних процесів рід людський оформився в матриці природи, так що людина змогла стати тим самосвідомим і творчим індивідуумом, яким є зараз?

(4) Знаючи про космос і про людську природу, який найкращий вид суспільства можна запропонувати для прогресивної само-еволюції людини?

У пошуку відповідей на ці питання й даючи учням стимули й дані, необхідні для формулювання власних відповідей, викладачі Відділу об'єднаних досліджень не будуть вдавати із себе експертів з інтеграції. Разом із зацікавленими учнями викладацький склад буде шукачем синтезу. Щоб проілюструвати характер вищеназваних курсів, приводимо наступні теми:

1. Соціологія знання.

2. Взаємини релігії, філософії, науки й мистецтва.

3. Теорія інформації, кібернетика й семантика.

4. Історія й філософія науки.

5. Історія й припущення демократичної теорії державного керування (ідеології).

6. Внесок біології, соціології й психіатрії в людський добробут і прогрес.

7. Єдність знання.

8. Еволюція системи цінностей від первісної культури до сучасної промислової цивілізації.

Перша умова всіх подібних курсів полягає в тому, щоб вони зв’язували між собою не менш трьох так званих дослідницьких відділів. У такий спосіб студенти й викладачі будуть заохочуватися розвивати бачення – “тримаючись за життя завзято і загалом”».

Основні принципи Тибетця знайдуть підготовлений ґрунт у цих експериментальних царинах.

 

   Олівер Л. Рейзер

Відділ філософії

Університет Пітсбурга

Пітсбург, Пенсільванія, США