PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Ігор Карівець - Платон: філософія, синтез, управління

Ігор Карівець,

канд. філ. наук, Національний університет «Львівська політехніка»

 ПЛАТОН: ФІЛОСОФІЯ, СИНТЕЗ, УПРАВЛІННЯ

 Мотто: Назад до Платона!

 В статті обґрунтовується необхідність перечитання праць Платона з метою оновлення та відродження філософії. Філософія, як цариця наук, покликана формувати цілісне, синтезне бачення світу та його процесів. Без філософії управлінець не може добре управляти цими процесами і скеровувати їх у потрібне русло на благо суспільства. Стверджується необхідність морального та духовного очищення управлінця, без яких він не може виконувати свої завдання.

Ключові слова: Єдине, мислення, синтез, споглядання, управління, філософія, цілісність.

 

 In this article the author proves the necessity of re-reading of Plato’s writings in order to renew and to revive philosophy. Philosophy as Queen of Sciences should forms whole vision of the world and its processes. A manager without philosophy cannot good manage by those processes and direct their required channel on the public weal. The author stresses that a manager must be moral and spiritually pure in order to execute her or his functions.

Keywords: Oneness, thinking, synthesis, contemplation, management, philosophy, wholeness.

 

Сьогодні говорять про кризу у всіх сферах життя людей, в тому числі і у філософії. Філософія шукає своє місце в сучасному світі. Її витіснили на марґінез спеціалізовані науки; вона втратила свою самосвідомість і, одночасно, призначення. М. Бунґе виділяє наступні причини кризи філософії: 1) надмірна спеціалізація; 2) надання переваги історично-філософським дослідженням, замість того, щоб філософувати; 3) копирсання в словах (натяк на аналітичну філософію); 4) перебільшена увага до другорядних проблем і модних академічних ігор; 5) ілюзорний формалізм і беззмістовна уявність; 6) фрагментарність і афористичність; 7) відірваність від наук, технологій та ідеологій, що веде до беззмістовних спекуляцій; 8) помилкова неясність заради глибини; 9) ідеалізм та матеріалізм [1]. Ці причини кризи філософії стосуються західної філософії. Щодо української філософії, то її криза спричинена також тим, що в Україні ще й досі немає перекладів усіх праць класиків філософії, а це, у свою чергу, негативно впливає на її термінологічну оснащеність. Крім цього, важка ідеологічна спадщина марксизму-ленінізму також негативно впливає на стан української філософії.

Вирішення цих проблем філософії можна знайти у працях Платона. На нашу думку, сьогодні необхідно знову перечитувати й осмислювати праці Платона з метою подолання кризи у філософії. Платон не є ні ідеалістом, ні спіритуалістом. Його філософія – це синтез матерії і духу. Він далекий від того, щоб протиставляти їх. Платону не притаманний дуалізм, який йому приписують.

 

Науки поділяють на природничі, гуманітарні і математичні. Філософія не є жодною з них. Чому? Бо її завдання полягає у формуванні цілісного знання, цілісного погляду на світ та людину. Цілісність – ось мета філософії. Знання цілісності – це справжнє знання, це epistema, гнозис. Перехідною ланкою до філософії є математичні науки. Тому на фронтоні Академії Платона та Школи Піфагора було написано «Той, хто не знає математики і геометрії, нехай сюди не заходить». Крім цього, філософію не можна вважати «теоретичною формою світогляду» (саме таке визначення філософії домінує у підручниках та посібниках). Взагалі, філософія не є ні світоглядна наука, ні світогляд. Витоки філософії знаходяться у здивуванні (Аристотель). Що таке диво? Слово «диво» походить від дієслова «дивитися» Людина дивиться на світ і дивується, вбачає в ньому диво. Чому є щось, а не ніщо? Саме з такого здивування походить філософія, адже могло бути так, що світ не виник би; оскільки він існує, то, звичайно, постає питання про причини його існування. «Ніщо не виникає з нічого». Дивує людину те, що триває процес існування світу та її у світі. І це є дивом.

Сучасна людина вже не дивується, дивлячись на світ. Можливо вона вже і не дивиться на нього, бо надто зайнята собою, своїм «я», своїми інтересами. Світ – в широкому значенні цього слова – сьогодні зведений до «світу людини», до «точкової самости» (Ч. Тайлор). Людина шукає у собі, у своєму «внутрішньому світі» сенс життя, який поширює на повсякденне життя, тому в сучасному світі диво стає неможливим. Людина більше не дивиться на світ так, щоб дивуватися. Але це лише початок філософії – здивування. Далі філософ здійснює сходження до Єдиного, котре пронизує усі щаблі проявленого і не проявленого (для нас) рівнів буття.

Таким чином, спеціальні науки знаходяться внизу, над ними –  математичні науки, а  на вершині – філософія, оскільки вона «цариця наук», «наука наук», бо формує цілісне сприйняття Всесвіту, в якому присутня єдність духовного і матеріального, іманентного і трансцендентного. Філософія прагне до синтезу, а не до аналізу. «Річ у тім, що людина повинна осягати загальні поняття, що складаються з багатьох чуттєвих сприймань, які розум зводить воєдино. А це є пригадуванням того, що колись душа бачила, супроводжуючи Бога й дивлячись з висоти на те, що ми тепер називаємо буттям, – зачудована споглядала тоді справжнє буття» [Федр, 249С]. Аналізувати – це завдання природничих і гуманітарних наук. Математичні науки завжди високо цінувалися філософами і багато з них були математиками, геометрами. Бо математика дозволяє отримати формальне апріорне синтетичне знання (І. Кант). Якщо людина навчається математиці серйозно, то вона торує шлях до філософії, тобто до цілісного бачення реальності. Ідеальні сутності можна побачити розумом у математичних побудовах. Немає розриву між чуттєвими речами і завершеними думками у філософуванні, бо воно являє собою постійний підйом, «який веде нас від вчення про природу і астрономію через чисту математику на вершину ідеї добра» [2, с. 273].

Сьогодні необхідно переглянути призначення філософії. Філософ здійснює сходження від окремих чуттєво даних речей до єдиного-блага. Кожна окрема річ володіє сутністю, ідеєю. Ці сутності окремих речей є проміжними у сходженні філософа до єдиного-блага, бо власне це єдине-благо є ідеєю ідей, сутністю всіх сутностей. Ідеї часткових речей знаходяться у відношенні до ідеї ідей, до єдиного-блага. Тому єдине-благо – це не лише причина існування всього умоосяжного світу, але й причина існування усіх окремих речей. Все залежить від Єдиного, все отримує від нього свою форму і буття. Щоб осягнути єдине необхідна певне зосередження розуму, потрібний метод зосередження. Зосередженість розуму веде не лише до внутрішнього умиротворення філософа, до настрою душі на справедливість, який виникає внаслідок катарсису (очищення). Це не лише спокій цілком впорядкованої душі. Перед тим як зосередитися на Єдиному, душа повинна позбутися усіх своїх пристрастей і бути морально досконалою. Моральна досконалість не є самим зосередженням філософа, а лише її умовою. Під зосередженістю розуму розуміють те, що розум розглядає усі ідеї, думки у світлі єдиної ідеї. Розум, нус, повністю зникає у спогляданні умоосяжного об’єкта, але в той же час, розум збирається в умоосяжному об’єкті і як спрут, вбирає в себе всі свої розсіяні здатності, щоб поглинути умоосяжну суть. Виявляється, що розум одночасно поглинутий однією ідеєю і зосереджений на одній дії; єдність дії забезпечується єдністю ідеї. Розум повністю належить ідеї; він стає тотожним їй, бо природа чистого розуму – це природа ідеї [див. 3]. Мета споглядання, теорії, як її розуміє Платон, – це синтез, збирання всього знання у світлі ідеї ідей єдиного-блага, але Єдине душі вже бачили, тому це бачення треба пригадати. Після пригадування в Єдиному вбачають різноманітність ідей, і в цій різноманітності – Єдине. У всій цій різноманітності тепер відчувається присутність Єдиного, Блага, Буття. Це і є справжнє споглядання, Теорія.

Тепер філософ може у світлі Єдиного бачити ієрархію «окремих» ідей, їх взаємозв’язок, формальну та екзистенціальну залежність від Єдиного. Факт їхнього існування більше не є наслідком логічного доведення – розум сприймає ідеї безпосередньо, оскільки вбачає їх в Єдиному, яке надає їм існування. Тепер розум знає реальність в її повноті. Таке знання ієрархічне: рівні умоосяжності відповідають рівням буття. Отже, все пізнання залежить від бачення Єдиного. Бачення Єдиного дозволяє бачити своєрідну еманацію ієрархічно розрізнених ідей: починаючи від ідеї гранично концентрованого буття –  від чистого поняття, від найзмістовнішої ідеї – до порожнього поняття. Ціле належить до Логосу. Поділене на частини ще не належить до нього; воно знаходиться на шляху до нього. Поділеною може залишатися гадка (гадок може бути багато, але вони ніколи не утворять одне ціле, що є ознакою приналежності до Логосу). Отже, думка, яка закорінена у розумі (Логосі), є цілісною, або якщо є декілька цілісних думок, то вони утворюють єдиний ланцюг. Іншими словами, думки, закорінені у розумі, утворюють певну цілісну систему. Цілісні думки ніколи не суперечать одна одній, бо мають відношення до Логосу, до об’єктивного стану речей, тому вони тотожні буттю. Згадаємо Парменіда, який казав: «Мислення тотожне буттю»  Одна цілісна думка не може не співпадати із тим, що є. Цілісні думки – це судження, а одна цілісна думка – це твердження. Вони очевидні та ясні, бо вкорінені у розум. Судження не є судженням, якщо воно складається із гадок, так само, як твердження не є твердженням, якщо воно є гадкою. Філософія пориває з гадками і ступає у царину певного та надійного знання, яке належить Логосу. Філософія вимагає досконалого мислення в Логосі. Мислення з вадами не можна назвати досконалим. Можна виділити дві вади мислення. Перша вада полягає у тому, що в мисленні відсутні поняття та ідеї, але воно наповнене/переповнене словами. Тоді мислення просто перетворюється на словесний потік, за яким нічого немає; це «словоблуддя» Друга вада пов’язана з невмінням висловити поняття та ідеї, які сформувалися в мисленні. «Мені бракує слів» – деколи каже людина, і не може чітко висловити свою думку. Брак слів означає те, що мислення не добре засвоїло мову тої культури, в якій воно функціонує. Тоді воно запозичує їх з іншим мов. Щоб позбутися цих вад, мисленню треба вчитися, так само як читати і писати. Треба вчитися як створювати поняття та відкривати ідеї, а також як пов’язувати їх з мовою і висловлювати в живому мовленні, тобто в мисленні вголос. Вади мислення породжують демагогію та популізм. Очевидно, що для управлінця філософія необхідна для того, щоб позбутися вад повсякденного мислення.

Пошуки Платона не були надуманими і штучними. Адже у його творах є відповіді на фундаментальні питання життя, які сформувалися у спеціальних філософських науках, а саме: онтології, епістемології, семантиці і етиці. Ось ці питання: що є насправді? що я можу знати? що це все означає? і що мені робити?

Деякі дослідники спадщини Платона вважають його політичним філософом [4]. Чому політичним? Бо Платон розробляв вчення про найкращий спосіб управління містом-державою. Вміння управляти є політикою у вищому значенні цього слова. Управління можна розуміти дуже широко, а саме: як здатність будь-якої людини управляти собою, своїми діями. Кожна людина рано чи пізно ставить перед собою питання: що  і як робити? Дії людей приносять добро і зло, а у вищій своїй фазі, як стверджує Платон, вони спрямовані на досягнення Блага. Що таке Благо? Як його досягнути? Якщо людина прихильна до філософії, то вона буде використовувати її для того, щоб прояснити для себе Благо і той шлях, який веде до нього. Особливо це необхідно для управлінців. Основна мета Платона полягала у тому, щоб поєднати філософа і політика, філософа і управлінця. «Поки в державах філософи не матимуть царської влади або так звані теперішні царі та правителі не почнуть шанобливо й належно ставитися до філософії і поки це не зіллється в одне – державна влада і філософія, а тим численним натуристим людям, які порізно пориваються або до влади, або до філософії, не буде перекрито дорогу, до того часу…держава не матиме спокою від зла» [Держава, 473D]. Платон чітко усвідомлював, що управління не мислиме без бачення єдності усього з усім, тому справжній управлінець у своїй діяльності виходить саме з цієї єдності. Будь-яке управління діяльністю повинно ґрунтуватися на певних принципах. Принцип  в латинській мові означає «початок», «те, що найперше, найголовніше» Тому немає управління без принципу. Принцип управління – це розум. Але, що таке розум? В класичній філософії розум розглядається як здатність людини осягати істинне, те, що насправді існує, наприклад, ейдоси (Платон), і діяти згідно нього. Вчення про ідеї (ейдоси) безпосередньо є частиною вчення про управління містом-державою. Політик-управлінець без знання ідей не є добрим політиком-управлінцем. Тут не йдеться про сукупність ідей, які називають ідеологією. У Платона «ідея» позначає вид або форму речі; отже, вона позначає різновид або клас речей, об’єднаних тим, що всі вони володіють однаковим «видом», тобто однією і тією ж «природою» чи сутністю. «Ідея» речі – це те, що ми маємо на увазі, коли з’ясовуємо «що» або сутність-природу речі або класу речей.  Тому покликання розуму полягає не у порожніх та надмірних розумуваннях, а в тому, щоб бути дієвим принципом, який дозволяє розуміти процеси і розумно впливати на них за допомогою убачання ідей-сутностей. Люди живуть у «печері» Платонівська метафора печери добре описує стан людей, які не займаються філософією; вони не бачать шляху, що веде до Блага. «Печера» – це місце, де люди блукають манівцями, прив’язані до свого чуттєвого досвіду. Вони настільки до нього прив’язані, що вважають чуттєво дані об’єкти єдино реальними. Філософія не прив’язується до чуттєвого досвіду, бо має справу лише з ідеями-сутностями речей або класів речей, які осягаються одним розумом; розум трансцендує чуттєвий досвід у спогляданні. Тому філософія – це певна духовна практика, спрямована на актуалізацію самого розуму, який здатний осягати божественне.

Сходження до Єдиного, котре утримує в собі усі ідеї речей та класів речей, є необхідною умовою справедливого, вмілого управління. Управлінець, політик, повинен бути філософом, інакше вони не будуть здатними ефективно управляти. Філософія веде до розумного бачення, до бачення Єдиного, яке управляє усім одиничним. Розуміння зв’язків між окремими ідеями, сутностями у світлі Єдиного, є необхідною рисою управлінця, але таке бачення приходить після морального вдосконалення душі управлінця, після морального очищення (катарсису).

 

Література.

 

НазваВідтворити Тривалість
e

 

1. Bunge M. Crisis and Reconstruction in Philosophy – [Електронний документ] – Режим доступу: http://www.ditext.com/bunge/crisis.html;

2. Кассирер Э. Сущность и действие символического понятия// Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос/ Пер. с нем. – М.; СПб.: Университетская книна, 2000. – 269-434 с.;

3. Фестюжьер А.-Ж. Созерцание и созерцательная жизнь по Платону/ Пер. с франц. А. С. Гагонина. – СПб.: «Наука», 2009. – 497 с. – (Сер. «Слово о сущем»);

4. Штраус Л. Платон// Штраус Л. Введение в политическую философию. – Пер. с англ. М. Фетисова. – М.: Логос, Праксис, 2000. -  С. 204-263. – 364 с.

Додати коментар