Ігор Карівець, канд. філософських наук, доцент, Національний університет «Львівська політехніка»,

Андрій Забава, психолог, фахівець з індивідуального і корпоративного розвитку,

 ЦІЛІСНИЙ ПІДХІД ДО ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

В КОНТЕКСТІ ЇЇ БАГАТОРІВНЕВОСТІ

Автори статті розглядають людину як багаторівневу істоту, що складається з тіла, душі та духу. Оскільки людина – це єдність (цілісність) цих трьох рівнів, остільки її здоров’я безпосередньо пов’язане з гармонійною взаємодією та співдією особистості, душі та духу. Описати та дослідити взаємодію та співдію рівнів людини можна за допомогою постнекласичної науки, а саме: синергетики та системології.

Ключові слова: багаторівневість, душа, дух, здоров’я, синергетика, системологія, тіло, цілісність.

«Ціле більше, ніж проста сума його частин»

Аристотель. Метафізика (1045а10)

З давніх давен релігії світу розглядали людину, принаймні, як трискладову істоту. У священних текстах християн йдеться про людину, яка складається з трьох елементів, а саме: тіла, душі і духу. У філософії також цей тріадний поділ був присутній, наприклад, у Аристотеля, який стверджував, що людська душа складається з трьох частин: рослинної, тваринної та розумної. Перші дві тлінні, а третя – вічна. В земному житті людина – це єдність фізичного тіла, душі та духу.

Розвиток природничих наук, економіки, зростання ролі раціональності у людському житті, призвели до певного редукціоністського визначення людини, що вона, її я – це фізичне тіло; душа і дух ігноруються. Загальне становище людини в сучасному суспільстві можна описати за допомогою наступних слів: «Сьогодні більше не кажуть: “В тебе є душа, і ти повинен її врятувати”, – але кажуть: “В тебе є тіло, і ти повинен навчитися ним насолоджуватися”; “В тебе є лібідо, і ти повинен знати, як його витрачати” (Ж. Бодріяр). Це зведення людини до фізичного тіла, до інстинктів, стало можливим також завдяки тому, що як гуманітарні, так і природничі науки, занадто прив’язані до фізичних фактів і спираються на позитивістські методи дослідження.

Але ситуація змінюється з настанням постнекласичної доби, в якій народжується і розвивається постнекласична наука. До постнекласичної науки можна віднести системологію [1] та синергетику [2, 3, 4]. Саме ці сучасні науки дають можливість знову відкрити людину як багаторівневу істоту. Багаторівневість людини забезпечує її багатомірність. Людина, з точки зору постнекласичної науки, не протистоїть Всесвіту та іншим (можливим, паралельним) світам, а, навпаки, вписана в них і взаємодіє з ними. Як відкрити власну особистісно-світову багаторівневу структуру? За допомогою самопізнання. Перше, з чим стикається людина – це її фізичне тіло. Фізичне тіло робить людину причетною до тваринного світу, в якому природа забезпечує задоволення базових інстинктів: самозбереження, статевий потяг і угамування голоду. Таке життя Аристотель називає zoe. На відміну від тварин людина не лише проживає zoe, як біологічно-фізіологічну складову життя, але й bios, від якого походить слово “біографія”. Біографія засвідчує становлення особистості, становлення людської свідомості, тобто того, що відрізняє її від тварин. На рівні bios’у людина задіює душевні складові своєї конституції (частіше – душевні, рідше – духовні). Тому говорять про самість особистості, про людську особу, як джерело її небіологічних сил. Християнський та французький персоналізм говорять про людську особу, самість, персону як про душу. В біосі, в біографії проявляється життя душі, самості, через творчість, діалог. Персона не лише індивідуальна, вона колективна, тобто, персона наділена інтерсуб’єктивною природою і здатна вступати у соціальну комунікацію: вона відкрита для спілкування. Персона реалізується у професійній діяльності, у сімейному житті, в якихось захопленнях тощо. Але цього ще мало. Необхідна метабіографія життя персони, щоб вона не перетворилася на просту маску, на простого актора на сцені життя, який погано грає свої ролі. Метабіографія персони – це її духовність, це її включеність у трансцендентні сфери реальності, це її зв’язок (спілкування) з Богом. Лише у поєднанні zoe, bios’у, metabios’у можливе здоров’я люд ини, оскільки вона стає цілісною. Тільки цілісна людина є справді здоровою. Синергія (від грец. synergos — (syn) разом; (ergos) діючий, дія), тобто, співдія трьох рівнів людської конституції, уможливлює її здоров’я. Кожен рівень людського життя, будучи частиною загального процесу становлення людини, не є відокремленим від інших, а, навпаки, взаємодіючи один з одним, бере участь у процесах системотворення. Тут доречно згадати герметичний принцип «Як вгорі, так і внизу». Цей принцип говорить нам про те, що процеси на землі, в людині, не відрізняються від процесів на небі, у космосі. Таким чином, мікросвіт є відображенням макросвіту, і навпаки. Чи це також означає, що життя є неперервним процесом і не завершується зі смертю? Синергія zoe, bios’y і metabios’y продовжує діяти і після смерті фізичного тіла. Послухаємо Сократа, що він каже з цього приводу в «Апології» Платона: «…смерть є одним із двох: або вмерти – значить стати нічим і померлий нічого не вже не відчуває, або ж, як кажуть люди, це є для душі якась переміна і переселення її звідси в інше місце». Переселившись в інше місце, душа робитиме те ж саме, що й у втіленому земному житті. “Якщо ж смерть – це немов переселення звідси в інше місце, і якщо правду кажуть перекази, що там перебувають усі померлі, то чи може бути більше добро від неї?..” Адже Сократ після смерті зможе провадити свою філософську діяльність, спілкуючись з відомими мудрецями, які вже померли. “Тому я маю охоту вмирати багато разів, якщо тільки це правда. Для мене принаймні було б предивною насолодою вести там бесіди…з кимось із стародавніх мужів, хто загинув жертвою несправедливого вироку, і я думаю, що порівнювати свою долю з їхніми переживаннями було в приємно” [5, C.39-40].

Базовий принцип герметизму “як вгорі, так і внизу” в поєднанні з ще одним принципом, принципом причинності (“всіляка причина має свій наслідок, всілякий наслідок має свою причину”), в контексті сучасних наукових знань, проявляється як наявність універсальних закономірностей, котрі актуальні для системи будь-якого порядку від мікросвіту до макросвіту, тобто, існує структурна схожість будови макросвіту і мікросвіту: атом, людина, планета, Сонячна система (можна ще згадати Галактику, Метагалактику) складаються зі сфери причин, сфери наслідків і перехідної ланки між ними:

Для дослідження здоров’я людини, як проявленої в часі і просторі особистості, слід враховувати, що сама особистість теж має потрійну бутову : причину, наслідок і зв’язкову ланку між ними.

Якщо об’єднати всі надособистісні складові терміном ідея, то отримуємо наступну послідовність інформаційно-енергетичної активності людини як багатовимірної істоти:

усвідомлення ідеї → формування мислеформи конкретним розумом → забарвлення мислеформи емоцією → ментально-емоційний вплив на ендокринну і нервову системи → вплив на фізичне тіло людини. На кожному з етапів людина (свідомо або ж механістично) застосовує свої здібності для спроб втілення ідеї; на кожному з етапів людина здійснює взаємодію з іншими системами життя (з інформацією та енергією інших людей, колективів, націй, тощо). Ця взаємодія може бути гармонійною і синергійною або ж дисонансною і конфронтаційною. В такий спосіб особистість набуває практичний життєвий досвід. Водночас, оскільки особистість має недостатньо розвинуті свої інтуїтивно-розумово-емоційно-фізичні складові, то часто на якомусь з цих рівнів відбувається або інформаційно-енергетичне перезбудження, або застій. І тому ця інформаційно-енергетична проблема спричиняє фізичне нездужання.

Свобода людини розпочинається лише на рівні метабіосу. Zoe детермінована інстинктами, а bios – звичками, як “другою природою”, та пристрастями. Сама по собі біографія людини показує наскільки її життя, як особистості, обумовлене зовнішніми обставинами, її фізичними та ментальними звичками, які не дозволяють їй розвиватися. В момент інтеграції біосу в метабіос, біографія людини радикально змінюється. Прикладів можна навести багато. Св. Августин в саду переживає ілюмінацію, тобто освітлення: «Я говорив і ридав у гіркоті мого журного серця. Аж ось раптом я почув голос із сусіднього дому, голос хлопця чи дівчини, вже не пам’ятаю, який співав і повторював на різні лади: “Бери читай! Бери читай!” І зразу ж змінився вираз мого обличчя. Я почав напружено пригадувати, чи цей рефрен, бува, не з якоїсь дитячої гри…Вгамувавши даремні сльози, я встав; єдиним поясненням, яке я передчував, було те, що це Божий наказ дуже виразно наказує мені відкрити книгу Апостола і читати першу главу» [6, c.146]. Принц Сідхартха стає просвітленим, Буддою, коли досягає Нірвани. Все це приклади інтеграції біосу в метабіос. Тоді повсякденне життя перестає бути тяжким та механічним, інстинктивним. Навпаки, повсякденне життя стає джерелом дива, надзвичайного благоговіння (А. Швайцер). Людина усвідомлює свою причетність до Всесвіту та паралельних світів. Вона розуміє, що є, одночасно, скінченно-нескінченною; що зі смертю фізичного тіла життя не закінчується, тому треба бути відповідальним за свої думки, слова та вчинки у земному житті; що шлях земний – це лише один із витків на еволюційній спіралі Всесвіту. Якщо таке усвідомлення в людині є, тоді можна говорити про її духовне здоров’я.

Щоб краще розкрити сутність багатомірності людини, треба проаналізувати її потреби. Повсякденне життя людини крутиться навколо здоров’я, сім’ї та праці. Їх можна вважати “трьома стовпами” повсякдення. Люди цікавляться здоров’ям, бо не хочуть хворіти і хочуть залишатися молодими, щоб насолоджуватися життям. Якщо є здоров’я, то можна повноцінно жити в сім’ї або поза нею, можна працювати. Ці “три стовпи” повсякдення забезпечують репродукцію суспільства, оскільки повсякденні практики спрямовані на те, щоб підтримувати суспільне існування. Суспільство існує до тих пір, допоки його члени мають здоров’я, створюють сім’ї для продовження роду і працюють. На першому рівні існування членів суспільства повинні бути задоволені найнеобхідніші фізіологічно-біологічні потреби. На другому – культурні, а на третьому – духовні. Під культурними потребами, які ми не ототожнюємо з духовними, бо сьогодні культура не є лише духовною, але й масовою, популярною і не пов’язана з духовними традиціями, розуміємо виховання людини в певних історичних, матеріальних обставинах, яке дозволяє людині долучатися до історичної спадщини того чи іншого суспільства через літературу, кінематограф, театр тощо, долучатися до відомого про світ, людину, життя і смерть. Також під культурними потребами другого порядку розуміємо потребу у спілкуванні, яке можна назвати соціальним спілкуванням у кафе, ресторанах, на роботі, під час подорожей в інші країни тощо. Соціальне спілкування допомагає людині у повсякденному житті вільно нав’язувати контакти з іншими і не відчувати відокремленість від них; дозволяє перебувати в єдиному комунікативному просторі й здійснювати взаємообмін повсякденними досвідами, що сприяє інтеграції. Культурні потреби можуть задовольняти також і громадські організації, клуби за інтересами, спонтанні зустрічі однодумців, конференції, семінари, конгреси, виставки тощо. Для нормального задоволення культурних потреб необхідне громадянське суспільство як самоорганізована структура. Коли ж мова заходить про духовні потреби, як потреби третього й найвищого рівня, то вони пов’язані з пошуком вищого смислу життя та смерті, з пошуком відповіді на питання “хто я?”, “навіщо я живу?”, “що таке істина?” тощо. Виходячи на третій рівень потреб, людина звертається не до повсякденного відтворення ідентичності на рівні фізіологічно-біологічному та культурному, бо вони її незадовільняють, а до таких постатей як Ісус Христос, Будда, Мухаммад, Конфуцій, Лао-Цзи, Сковорода, Ошо тощо, тобто до спільноти мудреців, до їхніх вчень та повідомлень, в яких міститься знання про найвищу мету людського життя в суспільстві і після смерті фізичного тіла. На третьому рівні духовних потреб реалізується ціль розвитку людини, яка зцілює людину від сумнівів, невпевненості, ненависті та егоїзму, зцілює людину від фрагментарності та конфліктів. Зцілення полягає в тому, що людина стає цілою. Коли людина стає цілою, тоді зникають суперечності між фізіологічно-біологічними, культурними і духовними потребами. Така ціла людина у повсякденні живе повноцінно. Що означає “живе повноцінно”? Це означає, що життя цілої людини повне цінностей. Повне життя – це життя у світі, наповненого цінностями. Не йдеться про ідеальну чи уявну цілісність та повноту життя. Йдеться про новий досвід повноти та цілісності, досвід, який виводить людину за межі повсякденної рутини та монотонності. В повноту життя входять органічно і здоров’я, і сім’я, і праця. Але вони відтворюються вже не лише фізіологічно-біологічно та культурно, а також і духовно. Це означає, що “три стовпи” повсякдення облагороджуються, тобто здоров’я розглядається не лише як фізичне та психічне, а також як моральне; сім’я створюється не лише для продовження роду, а також для творчої співпраці, служіння та спілкування; праця не лише заради заробітку на прожиття, а також праця як покликання, яка дозволяє відкриває нові виміри реальності. Якщо людина розширює свою свідомість до духовного рівня буття, тоді вона стає цілою, а саме життя стає повним.

На часі актуальним є завдання вироблення відповідної методології для оцінки та покращення ефективності індивідуального буття людини та її здоров’я [7, 8]. Тут важливо поєднати знання про зв’язок ідей, думок, емоцій і фізичного здоров’я зі знаннями про “три (або ж при потребі можна зробити більшу деталізацію) стовпи” повсякдення: здоров’я людини, її сім’я та її соціально-професійна реалізація. Сучасні дослідники і консультанти з питань індивідуального розвитку виокремили послідовність формування та реалізації людиною її покликання: від місії і бачення до конкретних цілей і їх реалізації.

Тут теж можна побачити, що на кожному етапі людина може бути свідомою і ефективною, або ж не усвідомлювати своїх завдань. До індивідуального дисбалансу тут можуть призвести:

1) не знання свого покликання, призначення в житті, і як результат цієї екзистенційної кризи – психологічні та фізичні проблеми;

2) людина знає про своє покликання, але в силу слабкої здатності до концентрації думки, “розпорошується” в багатьох напрямках, і не може поєднати своє бачення-візію із щоденними цілями і діями;

3) нездатність зреалізувати своє покликання через особистісні обмеження (страхи, упередження, соціальні конфлікти, тощо).

Така людина знає, що має робити для індивідуальної реалізації в суспільстві, але при спробах діяти зіштовхується з вищевказаними перешкодами. Це призводить до багатьох “білих плям” в індивідуальному життєвому досвіді. Кожна така перешкода розглядається як проблема, породжена самою людиною, а отже, і вирішитись може лише нею: дієві методи тут – психологічні тренінги, починаючи від індивідуальних психологічних консультацій, закінчуючи тренінгами особистісного росту (будь-якого спрямування: позитивна терапія, сімейна-системна терапія, аналітична психологія – юнгіанство, тощо). Наступним кроком може бути робота з розвитку навиків концентрації думки. Потім – робота над возз’єднанням особистісної людини з її вищими складовими (душею і духом). Звичайно ж завжди актуальним залишається питання здорового способу життя: повноцінне харчування, заняття спортом, позитивне мислення тощо. Тут бачимо тісний зв’язок медицини з психологією та науками про духовне буття людини.

Таким чином, можна стверджувати, що здоров’я людини визначається не лише її фізичними параметрами (станом фізичного тіла), але й станом душі та духу конкретної людини. Ці три складові людини доповнюють одна одну та в ідеальному випадку гаромнійно взаємодіють і впливають одна на одну. Це не так просто досягнути такої взаємодії, але можливо. Для цього необхідно побудувати міст між скінченним я (особитістю) та її внутрішнім ядром (Вищим Я»).

Людина – це істота , яка шукає себе у світі; вона не задовольняється лише фізично-фізіологічним існуванням. Тому рано чи пізно людина розпочинає процес самопізнання. Самопізнання, як казав Сократ, найважча наука, бо потребує зосередженості, уваги та вміння спостерігати за собою. Сковорода, якого називають «українським Сократом», також приділяв чималу увагу самопізнанню і розглядав людину як багаторівневу істоту, яка складається з «зовнішньої» і «внутрішньої» людини. Найважливіша – це «внутрішня» людина, яку необхідно пізнати, а зовнішню ми знаємо завдяки нашим пристрастям, бажанням, інстинктам. Тому цю «зовнішню» людину можна ще назвати «тварною», «тлінною» тощо, але в земному житті вона повинна бути облагороджена душею та духом. Тоді вона служитиме добре душі та духу і «не капризуватиме», не відволікатиме особистість від духовних справ. Можна стверджувати, що гармонійна співдія та гармонійне співвідношення тіла, душі та духу перетворює людину на «вінець природи». Вінець – у значенні вершина, пік, найвища можливість здійснення, звершення найвищої можливості, верхня межа намагань, зусиль; ціль, яка зцілює; «все» у значенні повноти звершення можливостей. Природа – у значенні грецького слова «фюзіс», одночасно і породжуючий початок, і те, що задає напрямок розвитку породженому. Досягнувши вінця розвитку, породжене досягає самого себе, тобто ентелехію (Аристотель) – пік розвитку, тотальну реалізацію в істині породжуючого початку. Саме тоді людина стає цілісно здоровою.

Людину не можна зрозуміти, аналізуючи її лише або як фізичне тіло, або як душу, або як дух. Жоден редукціонізм не наближує нас до реальності людини, а, навпаки, віддаляє. Тому людину треба розглядати як систему, до складу якої входять фізичне тіло, душа і дух, і досліджувати треба взаємовідношення та співдії цих трьох елементів людини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мельников В.П. Системология и языковые аспекты кибернетики. – М.: Советское радио, 1978. – 368 с.

2. Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и образовании. – М.: Издательство URSS, 2007. – 232 с.

3. Свідзинський А. В. Синерґетична концепція культури. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 696 с.

4. Хакен Г. Тайны природы. Синергетика – учение о взаимодействии. – М.: Издательство «Институт компьютерных исследований», 2003. – 320 с.

5. Платон. Апологія Сократа// Платон. Діалоги/ Пер. з давньогр. – К.: Основи, 1999. – С.20-41

6. Августин. Сповідь/ Пер. з латин. Ю. Мушака; Післям. С. Здіорука. – К.: Основи, 1999. – 319с.

7. Бейли А. Эзотерическое целительство/ Пер. с англ.- М.: Издательство «Навна», 2001. – 784 с.

8. Хьюберт К. Рамперсад. Универсальная система показателей деятельности/ Пер. с англ. – М.: Альпина-Бизнес Book, 2005. – 352 с.

HOLISTIC APPROCH TO HUMAN BEING’S HEALTH IN THE CONTEXT

OF HIS/HER MULTILEVELNESS

Ihor Karivets’ sacre(at)ukr.net, Lviv Polytechnic National University,  S.Bandery Str.,12, 79013 Lviv, Ukraine

Andrii Zabava zab_and(at)bigmir.net, Consulting Company

The authors consider a human being as polylevels entity that consists of body, soul and spirit. Just as a human being is integrity of those levels so his/her health depends upon harmonic interrelations and interactions of body, soul and spirit. Interrelations and interactions of a human being’s levels can be described and explored by postnonclassical science, e.i. synergetics and systemology.

Keywords: body, holistic health, multilevelness of human being, soul, spirit, synergetics, systemology, wholeness.