PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Ярослава Шекера - Аспекти східного езотеризму

Ярослава Шекера, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АСПЕКТИ СХІДНОГО ЕЗОТЕРИЗМУ:

БУТТЯ, СВІДОМІСТЬ, ПІЗНАННЯ

Висвітлюються окремі аспекти бачення буття індивіда і Всесвіту у східній філософії (даосизм, буддизм, Ошо); проводиться аналогія із західним принципом холічності С. Грофа. Тісний зв'язок буття і свідомості індивіда, а також буддійське уявлення про порожнечу свідомості показані у контексті давньокитайського «вчення про таємниче» (сюаньсюе) та власних міркувань. Даоська ідея Великого Повернення (дагуй) до первісної Єдності з Усесвітом (аналог нірвани у буддизмі) проілюстрована на прикладах із середньовічної китайської поезії.

Ключові слова: Дао, інь-ян, холічність, недіяння увей, майя (ілюзія), Чжуан-цзи, даосизм, буддизм. 

 Представлені у розвідці судження, роздуми та умовиводи – радше загальні враження філолога від теоретичного і практичного пізнання; зазначені філософські концепти розглядатимемо передусім у китайській традиційній культурі, хоч і звертатимемося до власного досвіду (хатха-йога, Ошо, осмислення буття в цілому зі східних і західних позицій, зокрема міркування, що виникли на лекціях Б.В. Ніколаєва, майстра йоги та айкідо).

Людина – внаслідок власної природи – зациклена на відчуттях і сприйняттях (емоційна сфера), на розумових маніпуляціях і часто сліпій вірі («ігри розуму»). Для успішного і, головне, гармонійного буття індивіда та його єдності з Усесвітом згадане – лише зайвий вантаж, що чинить перешкоди на шляху до абсолютної істини. Незважаючи на спротив нашого розуму, слід просто прийняти факт «все є одне ціле я», тобто – «одне ціле щось», а це щось, відповідно, і є кожним конкретним «я». Все суще перебуває в нерозривній Єдності, і слідом за зміною будь-якої крихітної частинки неминуча зміна Цілого. Саме через не-усвідомлення конечного («все міститься всередині кожного»), а отже, через неправильне ставлення до себе, через себе – до інших, а також до свого буття у Всесвіті, людство загалом і кожен зокрема страждають від нескінченних проблем і запитань, які неможливо розв’язати, бо за одними тягнуться інші. Хоча, з іншого боку, поняття «правильного ставлення» також можна ставити під сумнів, адже у Всесвіті не існує критерію «правильності» – це людський розум дає оцінку (оцінне ставлення), в чому й містяться корені всіх страждань. Тому уточнимо: якщо стати на позицію необхідності усвідомлення конечного буття – через власну індивідуальність, – то можливе занурення у стан «безмовної присутності» (Ошо Раджнеш), що є зовсім іншим принципом існування, ніж тим, який виражений для нас розумом. Вказаний стан неможливо осягнути розумом – будь-що, висловлене словами, діями або чимось іншим, будь-які потуги для його досягнення будуть лише віддаляти нас від нього. Цей стан не може бути досягнутим, адже він вже є, він існує постійно поряд (паралельно) із нами; він може прийти сам – тоді, коли ми свідомо занурюємося в «недіяння» увей (无为), перестаючи послуговуватися словами, діями, рухами тощо. Переживання, відчуття такого стану лиш раз допоможе усвідомити можливість його прояву в будь-якій формі, побачити всі «шляхи творення» первинного Ніщо (Безмовності). Парадоксально, але усвідомленню цього, зануренню в такий стан якраз і покликана сприяти «гра розуму», його невгамовність, постійні маніпуляції, будування концепцій та умовиводів. Коли ми потрапляємо у сферу розуму – власне, коли перебуваємо у полоні його дії абсолютну більшість нашого часу не-сну, – безперервно виникають питання, на які приходять або ж не приходять відповіді. Зрештою подібна «гра розуму» вичерпує енергію, що затрачається на питання-відповіді, і відбувається справжня, істинна «зупинка» розуму – усвідомлення, що всі запитання вичерпані, а єдина відповідь – усередині нас, вона тотожна з нами. Саме усвідомлення цієї конечності повністю усуває виникнення запитань і відповідей.

Давній китайський мудрець Чжуан-цзи, пов'язуючи Дао з духом людини, говорив: «Небо і земля народилися разом зі мною, все суще – одне ціле зі мною» (天地与我并生,万物与我为一。«Чжуан-цзи», з розд. «Судження про всі речі», «庄子 • 齐物论»). Ідею загальної Єдності передає ідеограма китайської мови 一 один: 惟初太极,道立于一,造分天地,化成万物。[Один] є початком Великої Межі (в деяких джерелах замість ієрогліфа 极 зустрічаємо 始 початок – Я.Ш.), Дао перебуває в Одному, розділяє небо і землю, перетворює десять тисяч речей (пояснення ієрогліфа «один» із першого етимологічного словника китайської мови «Шовень цзєцзи», поч. ІІ ст. [5]). Як бачимо, «один» у китайській культурі – це символ Єдиного і водночас кожного окремого предмета / явища. З сентенції «Дао – в Одному» у поєднанні з загальним даоським постулатом «Дао – в усьому сущому» (із розд. 51 «Даодецзіну»: 道 生 之 , 德 畜 之 , 物 形 之 , 势 成 之 。Дао породжує речі, де вигодовує їх. Речі оформлюються, форми завершуються) випливає, що «Одне» – це і є все суще. «Єдине» все було на початку Великої Межі Тайцзі, графічно зображуваної у вигляді S‑подібної кривої між інь і ян на Даоському Колі. Утворення на початку створення світу начал (субстанцій, іпостасей) інь та ян – це і є те розділення сущого, без якого саме існування неможливе, але саме воно є причиною одвічного прагнення монахів та інтелектуалів Піднебесної до споконвічної Єдності, тобто до начал світобудови.

Як бачимо – на Сході знання про Єдність сущого існували задовго до початку нашої ери. На Заході ж, як відомо, лише у ХХ ст. виникають ідеї холічності сущого[1]. Так, скажімо, в результаті винайдення С. Грофом методики холотропного дихання доведено, що «кожен із нас має інформацію про весь Всесвіт, про все, що існує, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх його частин і в деякому сенсі є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, окремою і незначною біологічною сутністю» [6]. Саме цим можна пояснити (у баченні західних езотериків) прагнення людського єства до початкової Єдності – ніби дитини до материнського лона. Ось як художньо подає цю ідею письменник Річард Бах: «Ми – МІСТ ЧЕРЕЗ ВІЧНІСТЬ, що здіймається над морем часу, де ми радіємо пригодам, бавимося живими таємницями, вибираємо собі катастрофи, тріумфи, звершення, неймовірні події, перевіряючи себе знову й знову, навчаючись любові, любові й ЛЮБОВІ!» (з роману «Міст через вічність»). Отже – маємо єдність у різноманітті (єдність різноманіття) і розмаїття єдності, й це існує, відбувається одночасно; саме усвідомлення цього феномена – вже занурення у змінений стан свідомості (ЗСС).

Розмірковуючи над питаннями буття людини, причинами її радощів і смутків, мимоволі сягаєш думкою східного, зокрема буддійського бачення феномену страждань. Страждання, однак, – не тільки і не стільки «винахід» буддизму. За великим рахунком, людська природа здатна породжувати два протилежних стани: страждання (негатив) і радість, щастя, ілюзія звільнення від страждання (позитив). Згідно з філософією «все Єдине», можемо стверджувати, що «немає нічого, відокремленого від мене», отже, страждання – це також я. Я страждаю – оскільки усвідомлюю і думаю, що страждаю. Цей стан невіддільний від моїх думок, він існує в мені просто тому, що я дозволив йому бути, впустив її в мій світ, моє єство. Описана ситуація передбачає замкнуте коло: через власні страждання ми думаємо «Чому я страждаю?» – і, знову ж таки, страждаємо від своїх думок, незліченна кількість і різноманітність яких неминуче призводить до страждань. Де ж вихід? Якщо не називати частинку власного буття стражданнями і не визнавати (залишаючись чесним перед самим собою) їх існування у своєму мікросвіті, – страждання зникнуть самі собою. У разі ж примусового придушування будь-яких негативних явищ у своєму мікрокосмі, що супроводжується усвідомленням у глибині душі («І все ж я страждаю!») – ситуація не зміниться. Згадаймо ідею Ошо: якщо проганяти нав'язливі думки у намаганні досягнути стану «без думок» – вони, навпаки, валитимуть натовпами!

Філософам відома теза про те, що все існує лише в нашій уяві, свідомості – існує лише тому, що ми про це все знаємо. Як вважають фізики, властивості частки (будь-чого сущого) не встановлені заздалегідь, вони визначаються самою свідомістю, що сприймає частку [2]. Оскільки кожна людина, як і кожна мова, сприймає довкілля по-своєму, через призму суми властивостей, наданих речам саме нею, – виходить, що для кожної окремої культури нібито об’єктивне суще не є однаковим, адже різним буде його сприйняття. Про те, що ми є результатом наших думок, що «розум – це все», говорив ще Будда. Безперечно, світ існував би і без нас, проте його об’єктивне буття суттєво відмінне від «буття в нашій уяві», тобто «суб’єктивного буття». І для того, щоб людині злитися з Буттям (нірвана-Ніщо, а це є первинна Єдність сущого), їй слід позбавитися суб’єктивних думок / уявлень про довкілля, ставши такою ж об’єктивною реальністю, як усе суще.

Філософсько-релігійні уявлення давніх буддистів і даосів були дивовижно точними предтечами наукових теорій нашого часу – зокрема квантової фізики – зроблених на два тисячоліття пізніше [2]. Цей феномен пояснюється тим, що уявлення давніх людей були зумовлені їхнім істинним баченням природи, довкілля, а це, у свою чергу, – прагненням осягнути справжню сутність речей, що й привело до науково достовірних висновків, далеких від, скажімо, уявлень про творення світу в інших релігіях, які нині сприймаються як чиста вигадка.

Буддійський погляд на співвідношення буття і свідомості людини нам, європейцям, зрозуміти нелегко: хоча світ і Абсолют тотожні, але світ (усе суще) є чистою ілюзією («майя»), що лише здається нам реальністю через наше незнання («авідья»[2]). Буддизм розглядає об’єктивне існування світу з принципово інших (порівняно, наприклад, із сучасною наукою) позицій: буддисти усвідомлюють не світ сам по собі, а «психокосм, тобто світ, що його переживає жива істота, світ як аспект її психічного досвіду» [9]. У цьому зв’язку пригадується сентенція В.Ф. Діденка, талановитого викладача філософії, доцента КНУ ім. Т. Шевченка: незаперечну (абсолютну) істину в нашому світі можна означити одним-єдиним словом – «бути». Адже, якщо вдуматися, – немає нічого, що об’єктивно «було», «є» (тепер і постійно) чи «буде», усе плинне і змінне, і лише «бути» – ось єдина безумовна характеристика сущого. Отже, все суще справді не існує постійно, воно лиш тимчасове, і нічого сталого просто не існує (ідея «майї»).

Ставши на позицію буддизму (і не тільки), що все залежить від нашої свідомості – адже існує в ній, – від її стану і функціонування, заглибимось у проблему свідомості (усвідомлювання): незважаючи на те, що це питання багато разів досліджувалося науковцями різних галузей, подамо його власне бачення. Природа людського розуму й емоційної сфери передбачає те, що розум постійно прагне досягти «глибин» – і всього сущого, і себе самого, адже він є, по суті, невід’ємною часткою сущого. Подібне постійне, нескінченне дослідження (пізнання) речей і явищ призводить, зрештою, до порожнечі – як усвідомлення того, що насправді не існує «того, хто бачить» і «видимого (того, що бачать)», тобто суб'єкта й об'єкта, адже все Єдине, все згуртоване в одну цілісну «грудку»; і доки в людському розумі існує поділ на суб'єкт-об'єктні відношення, доки існує це розмежування Єдиного – виникають питання, що чіпляються одне за одне, утворюючи нескінченну низку пояснень і нових запитань (адже якою вичерпною не була б відповідь, вона не може задовольнити всіх і кожного).

Розмірковуючи про глибину людського пізнання, пригадаймо давньокитайське «вчення про таємниче» (玄学 сюаньсюе), що побутувало у ІІІ ст.; його сутність визначали словами Лао-цзи: 玄之又玄,诸秒之门。Найглибші глибини таємничого – це двері до всього прекрасного («Даодецзін», із розд. 1). Отже, сполучивши ланки описаного ланцюжка пізнання, маємо: постійно намагаючись пізнати «найглибші глибини таємничого», ми, цілком логічно, прямуємо до «всього прекрасного», а отже – до апофеозу життя; однак це «найглибше», тобто найвище знання, апогей пізнання індивіда, є не що інше як порожнеча, і коли його розум осягне це – то й буде пік життєвого шляху.

Звернімо увагу на тісний зв'язок лексем «пізнання» та «свідомість» (на рівні внутрішньої форми слова – ВФС): перша має корінь знати (пі-знання = «по знаннях»[3]), друга – «відати» (однокореневі слова відомий, відомості, відьма)[4]. У цьому зв'язку ЗСС можна розглядати як «індикатори різних і своєрідних форм пізнання тих чи інших смислів і готовність до трансформації колишніх когнітивних схем» [4, с. 82]. Можемо стверджувати, що після переживання того чи іншого ЗСС змінюється якісна характеристика особистого пізнання – наприклад, виникають питання типу: «Який сенс пізнавати що-небудь, якщо воно однаково забудеться?», «Навіщо взагалі пізнавати, витрачати час і зусилля, якщо життя невблаганно наближається до кінця?», «Який сенс в особистому пізнанні по відношенню до соціуму, Всесвіту? Хіба це не егоїстично?» З цього випливає (дозволимо собі навести хрестоматійну філософську істину) те, що «дивишся на світ іншими очима», «живеш більш усвідомлено» (слово «о-со-знание» в російській мові – розумовий процес, що відбувається «паралельно зі знанням»). Поки в людини немає усвідомлення («вищого відання ), розуміння («препарування» будь-чого за допомогою розуму) – будь-яке знання ще не належить їй, воно чиєсь, чуже (найчастіше – надбання людства, тобто спільне, а значить, нічиє). Усвідомлення – це, насамперед, прийняття «зовнішнього» знання і розчинення його в собі; знання занурюється всередину людини і зникає в ній. Подібне прийняття починається з розуміння, що його можна означити як «примітизовану на рівні розуму свідомість» (Б. Ніколаєв), але щоб «зовнішнє» знання стало твоїм, «зрослося» з тобою – слід без жодного страху впустити його у своє єство. Розуміння, по суті, – це прийняття чогось на рівні розуму, прийняття розумом, який має бути лиш інструментом процесу мислення, а не самою сутністю індивіда. Саме тому розуміння і означується як «примітизована свідомість». Усвідомлення – це завжди відкриття чогось для себе самого, це завжди «розпускання квітки внутрішнього лотоса» (традиційна для буддизму метафора лотоса: скажімо, вище духовне пізнання, набуте в процесі йогівських практик, порівнюється з відчуттям розпускання лотоса на тім’ї). Переживання різноманітних ЗСС також можна назвати пізнанням – пізнанням нових станів, набуванням нового досвіду; отже, нескінченне прагнення розуму до нового, непізнаного передбачає намагання випробувати все нові й нові ЗСС, тоді як вже знайомі ЗСС стають «старими», тобто – «звичайними ЗСС» для кожного конкретного індивіда. Ч. Тарт означує їх як «дискретні ЗСС»: це «певна нова по відношенню до базового стану система, <…> певна зміна попередньої структури свідомості» [8, с. 181]). Як бачимо, останній умовивід говорить про відносність терміна «змінений стан свідомості»: усвідомлюємо силу-силенну ЗСС різних індивідів, а також безліч ЗСС кожної людини (детальніше про це див.: [4]).

Розмірковуючи про питання свідомості й важливості усвідомлення людиною того, що відбувається в її внутрішньому і зовнішньому світі, потрібно врахувати і традиційний йогівський підхід: де увага[5] – там і свідомість, де свідомість – там і енергія. Отже, якщо ми, займаючись чим-небудь, увагою не «тут і тепер», наша енергія, що має витрачатись на це заняття, розпорошується даремно – вона блукає там, де наші думки. Для духовного росту важливо не «медитувати в чітко відведений для цього час» (така практика корисна на початкових стадіях самовдосконалення), а «жити медитуючи»: якщо замінити слово «медитація» його аналогом «спостереження, споглядання», то стає зрозумілою сутність медитації – це свідоме (усвідомлене) бачення всього, що відбувається навколо, обов'язково включаючи і власну особистість як такий самий об'єкт споглядання.

Осмислюючи проблему свідомості у східних релігійно-філософських вченнях, звернімося до буддійського уявлення порожнечі свідомості. Так називається стан, у якому людина відчуває цілісність (єдність) і неподільність себе та довкілля; вона позбавилася того, що змушувало її усвідомлювати власну відділеність від усього сущого, адже «функцію розділення несе розум, створюючи ілюзію нарізності явленого світу» [1]. Наповнена різноманітними предметами зовнішнього світу – тобто мислеобразами і мислеформами, – свідомість не «порожня», вона «відчуває» всю багатоманітність довкілля, а також розрізнення: «я – все суще». Наявність у свідомості розмежування веде до оцінки сущого, а це, своєю чергою, – до втрати стану Всеєдності. Отже, при появі оцінки і за наявності оцінного мислення тривають «ігри розуму». Аби очистити свою свідомість від розуму, індивідові слід усвідомити наявність останнього і розмежувати його з «Я», осмислити розум як інструмент набуття знань та процесу мислення і навчитись не ототожнювати власну сутність зі своїм же розумом[6]; відтак можливе Велике Повернення (大归 дагуй у даосизмі, а в буддизмі – нірвана) до основ Буття: «повернення і полягає у знятті цього ілюзорного покриву» [1]. Все, як бачимо, обертається навколо тієї ж «холічності», говорячи західними термінами, – це, власне, є глибинною суттю і водночас «вищою метою» всіх релігій, хоч зовнішні прояви їх відмінні.

У буддизмі «порожнеча не трансцендентна (непізнавана), оскільки вона вже існує у світі. Водночас, порожнеча не міститься у світі. Швидше, світ перебуває в порожнечі» [3]. Проведімо аналогію з китайським баченням, віддзеркаленим у ідеограмах 虚 та空 – терміном, що складається із цих двох ієрогліфів (虚空) китайці передають поняття порожнечі в буддизмі, акаша. У буддійських текстах термін акаша позначав «істинну реальність просвітленої свідомості або нірвани» [7, с. 493], що є насправді «субстанцією нашого буття, нашої свідомості» [7, с. 498] (зазначимо: один ієрогліф 虚 характеризував істинну реальність Дао, що і є порожнеча, – про це ми згадували вище). Протягом розвитку буддизму поняття акаша наділялося різними значеннями, проте як специфічно буддійський філософський термін акаша з’являється в класифікації дхарм [7, с. 495], позначаючи одну із трьох незумовлених дхарм – «абсолютний простір свідомості, у якому думка більше не наражається на жодні перешкоди, оскільки дію будь-яких чинників на роботу свідомості повністю припинено». Акаша – це «вільне мислення, яке нарешті функціонує у відповідності до своєї природи, котрою і є безперешкодність, або, іншими словами, – порожнеча» [7, с. 496].

Отже, зіставляючи буддійське бачення із суто китайським, звернімося до основних ідей, що їх передають ідеограми 虚 та 空. Первинне значення ідеограми 虚 – «гора», тобто частина землі, що займає певне місце, певну порожнечу в небесному просторі; це й зумовило вибір ієрогліфа 虚 на позначення філософської категорії порожнечі: у фізичному просторі (відсутність чогось) постає дещо матеріальне («гора»), яке займає певний простір (порожнечу) для свого існування. І ця порожнеча «не міститься у світі», вона постійно чимось заповнюється (навіть небесний простір – ефіром). Тому «світ перебуває у порожнечі» – як постійно сущий і змінний. Що ж до ідеограми 空, то вона передає ідею уявлюваної людиною порожнечі (простір між Небом та Землею; під елементом 八 цього знака розуміється порожнеча Дао, 道), а також прагнення осягнути її, тобто пізнати суть усього сущого. Буддійський вислів «порожнеча не знає, на що спертися» передбачає всеохопність і самодостатність порожнечі, а отже – її найвищу цінність серед усього сущого. З цього випливає, що й «порожнеча свідомості» – єдино важливий феномен у бутті людини, адже повертає її до істинного сприйняття світу. В буддизмі всі речі з самого початку не є такими, якими вони постають у нашій свідомості: порожнеча, що потенційно може вміщати все, заповнюється нашими уявленнями про суще, і ці уявлення мають бути якнайповнішими.

Наведімо кілька прикладів усвідомлення китайськими поетами буття сущого, а також існування власної індивідуальності у довкіллі. У вірші ци (词) на мелодію «Позичаю в імператора» («朝中措») сунський поет Оуян Сю (欧阳修, 1007–1072) пише: 平山阑槛倚晴空。山色有无中。В альтанці Піншань схилився на поручні, чистий простір (або: ясне небо). У горах, між «є» і «немає». Зміст цих слів полягає в тому, що поет-відлюдник відчув себе повністю розчиненим у природі – межа між буттям («є») і небуттям («немає») для нього зникла. Другий рядок із наведених став досить відомим – багато поетів, зокрема й Оуян Сю, а також Су Ши, використовували його пізніше як алюзію на творчість танського поета і художника Ван Вея (рядки: 水流天地外,山色有无中。Потік ллється за Небом і Землею, // У горах, між «є» і «немає»). За коментарями Хуан Цзінь-де, цими рядками Оуян Сю підкреслює умиротворення свого стану і зручне, спокійне перебування в альтанці Піншань, яку він сам і збудував [10, с. 143]; раніше ж вважали, що слова «山色有无中» свідчать про хворобу автора, адже їх можна тлумачити як: «У гірському краєвиді [дещо] є в (серед) порожнечі» [10, с. 144].

У ци на мелодію «Заспокоєння хвиль» («定风波») Су Ши (苏轼, 1037–1101) описує, як спокійно мандрує під час вітру й дощу, розкриває власні філософські погляди на життя і духовний світ людини, наголошуючи на природності й самодостатності. У художньому часі й просторі вірша ліричний герой перебуває наодинці з природою, а наприкінці так «входить» у неї, що зовсім не помічає змін, які відбулися навколо: 归去。也无风雨也无晴。Повертаюсь. Немає ні вітру з дощем, ні просвітління). Йдеться про Велике Повернення (дагуй, див. вище) до основ світу – ліричний герой ніби розчиняється у довкіллі, відчуваючи всеохопну Єдність із сущим (Усесвітом) і осягаючи таким чином власну сутність, а відтак – природу речей. Су Ши «повертається» до самого себе – від роздвоєння світу (інь-ян, добре-погане, суб’єкт-об’єкт, я-інший тощо) до первісної Єдності. Без сумніву, це відчуття прийшло до нього у ЗСС, в якому писалась ця поезія.

Таким чином, специфіка буття, свідомості індивіда (усвідомлення особистості) та пізнання у східному езотеризмі позначена уявленням про «повноту порожнечі», що лежить в основі буття сущого, а також доктриною допоміжної функції розуму в існуванні індивіда. Споконвічне усвідомлення східною людиною себе як невід’ємної частки довкілля, а отже – не-розділення з усім сущим і причетності до первісної Єдності кореспондує із відомим принципом холічності С. Грофа, що виник аж у ХХ ст.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Буддизм. [URL]: http://www.telo-sveta.narod.ru/budd1.htm
  2. Буддизм и наука – точки соприкосновения. [URL]: http://savetibet.ru/2009/11/01/print:page,1,buddhism_and_science.html
  3. О пустоте. [URL]: http://spiritual.ru/lib/emptiness.html
  4. Пахомов С. В. Философско-методологические проблемы исследований измененных состояний сознания // Сб. матер. Первой международной научной конференции «Психотехники и измененные состояния сознания в истории религий» (14–15 декабря 2012 г., Санкт-Петербург) / Отв. ред. С. В. Пахомов. СПб.: РХГА, 2013. С. 75-88.
  5. Словник китайської мови (汉典). [URL]: http://www.zdic.net/
  6. Столяренко Л. Д. Трансперсональный подход к человеку Станислава Грофа. Режим доступу: http://med-stud.narod.ru/med/psycho/transpers.html
  7. Стрелкова А. Ю. Два поняття «порожнечі» у буддійській філософії // Цирендоржиєвські читання – 2012 (V): Тибетська цивілізація та кочові народи Євразії: кроскультурні контакти. К.: Поліграфіст, 2012. – С. 486-500.
  8. Тарт Ч. Состояния сознания // Магический кристалл: Магия глазами ученых и чародеев / Ред. и сост. И. Т. Касавин. М., 1992. С. 180-248.
  9. Торчинов Е. А. Религии мира. Опыт запредельного: Трансперсональные состояния и психотехника. СПб., 1998.
  10. Хуан Цзінь-де. Вибрані вірші і проза Оуян Сю з коментарями (欧阳修诗词文选评 / 黄进德 撰. – 上海:上海古籍出版社). Шанхай: Вид-во класики, 2004.          

 

[1] У холістичному постнауковому знанні (XX–XXI ст.), префікс «пост-» означає синтез наукового та позанаукового знання; езотеричний пласт знань сучасна наука зараховує до сфери саме позанаукового знання (на відміну від донаукового та класичного наукового, XVI – поч. XX ст.), в якому побутує принцип «все в усьому»

[2] Термін авідья ­може слугувати прикладом зв'язку української мови із санскритом: а- – заперечний префікс (аномалія, анонім, анормальність, алогічний, апатія тощо), відья – від відати, тобто знати (звідси – відьма, тобто та, що відає, знає, має таємні знання). У цьому світлі розуміємо: ми не маємо певних, особливих, таємних знань («певного рівня інтуїції» – див. цитату на початку статті), тому не здатні бачити істинну реальність.

[3] Префікс «по-» зокрема передає часові відношення «після чогось» (др.-інд. рас̨сā́ позаду, вслід, пізніше, лат. роst після). Лексема «знання», ймовірно, походить від інд.-євр. ǵen- знати, що тотожне *ǵen- народжувати(ся) (пор.: гени, генетика, генеалогія, жінка, рос. женщина, жена тощо). Отже, «знання» передбачають дещо «народжене» в людині, таке, що міцно зрослося з нею і стало невіддільним від її сутності.

Загрузка ...

[4] Для порівняння: у російській мові зв'язок згаданих лексем ще очевидніший («по-знание» і «со-знание»). Перша передбачає нові знання після («по-») вже наявних, а друга – те, що спів-існує (со-) зі знаннями індивіда. В обох випадках базою, основою є знання, що накопичуються протягом життя у процесі пі-знання і неможливі без присутності в людині «со-знания».

[5] ВФС лексеми «увага» – те, що важливе (вага, повага), важне (зах. діал.), що «має вагу».

[6] Природа нашого розуму передбачає те, що він оперує поняттями навколишнього світу, і якщо ми ототожнюємо себе з цими поняттями, то повертаємось до «ігор розуму», в яких чистій свідомості місця немає. Якщо ж не ототожнюватись ні з чим – це якраз і є повернення у стан «невагомості», стан користування власним розумом, як інструментом. «Не-ототожнення» означає чітке розмежування, наприклад,  «Я» і «мій гнів», «Я» і «мої думки» тощо.

PLAY
PAUSE
STOP
X
0
YES
 
0
NO
 
0
e