PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Матицин Олексій - До проблеми сприйняття мета-знаку "значення": естетичний аспект

Матицин Олексій, кандидат філософських наук кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка

ДО ПРОБЛЕМИ СПРИЙНЯТТЯ МЕТА-ЗНАКУ

 “ЗНАЧЕННЯ” (νόημα): ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Розглянуто визначення мета-знаку “значення” (νόημα) в розрізі його естетичної складової. Виявлено основні риси мета знаку “значення” (νόημα) як надзвичайно складного та такого, що має великий об’єм. Показані можливості та контекст його сприйняття.

Ключові слова: Образ, знак, естетика, семантика, мистецтво, культура.

 В контексті естетики ми можемо говорити про складний мета-знак. Цей мета-знак умовно можна назвати “значення” (νόημα) та визначити як складне ціле, що складається з предмета який позначається (знак, символ), суб’єкта, що сприймає та поняття про цей предмет (категорія). Графічно його можна позначити у вигляді трикутника Огдена – Річардса (C. K. Ogden and I. A. Richards. The meaning of meaning, 1923) де вершини трикутника це – референт (символ (знак)) – думка (поняття, категорія) – суб’єкт, що сприймає.

Слід однак зауважити, що мета-знак “значення” (νόημα) не є простою сумою його складових – він є чимось значно більшим і у метафізичному і в естетичному і у лінгвістичному плані. Тут ми швидше стикаємося з вибудовуванням або навіть відбудовуванням (re-constitution) базового об’єкта шляхом здійснення так званих вербальних послідовностей (термін Ю. Крістєвої), що переміщують (metaphorein, trans-position), повертають об’єкт до його першопочаткового сенсу. В першу чергу потрібно “перемістити” (transposer) (термін М. Діеса) об'єкт пізнання (в нашому випадку мета знак “значення” (νόημα)). Тут об'єкт пізнання постає як дійсне, незмінне, самототожнє буття.

Єдиною властивістю мета-знаку “значення” (νόημα) (внаслідок його майже необмеженого об’єму) є здатність бути. Це пояснюється в першу чергу тим, що величезний об’єм мета знаку “значення” (νόημα) зумовлює настільки ж обмежений (мінімальний) його зміст, що й полягає лише у його властивості бути (тут зміст ми в першу чергу розуміємо як принцип організації мислення).  “Всяке визначення є обмеження (determinatio est limitatio)” – говорить Спіноза. “Всяке визначення є заперечення (determinatio est negatio)” – також стверджує він. В нашому випадку визначаючи мета знак “значення” (νόημα) ми тим самим обмежуємо його у його об’ємі та властивостях. Тут ми потрапляємо у ситуацію прямого заперечення самої суті мета-знаку “значення” (νόημα) як такого, що має (як вже зазначалося вище) майже необмежений об’єм.

Виникає складне питання, а саме: як  тоді ми можемо сприймати сам мета знак “значення” (νόημα) якщо окрім здатності бути інших здатностей він не має? Які його прояви вказують нам на саме існування мета знаку “значення” (νόημα)? Східно-християнські богослови у подібному випадку (проблема пояснення сутності Бога) як один з методів використовують апофатичне  (грець. αποφατικος такий, що заперечує) богослів’я (богословський метод, що полягає у вираженні сутності Божественного шляхом послідовного заперечення всіх можливих його визначень як несумірних йому, пізнанні Бога через розуміння того, чим він не є).  У цього метода є суттєвий недолік – визначення того чим той або інший об’єкт не є не дає нам знання про сам об’єкт.

Цікавим для нас є визначення у XII книзі “Метафізики” (гл. VII) Аристотелем Божества: “Зрозуміло, що існує вічна, нерухома, окремо від чуттєвого і самостійно існуюча сутність (ουσία). Але також доведено, що ця сутність не може мати величини а нерухома і неподільна” [2, с. 107]. Схожа думка спостерігається й у Плотина: “Якщо дещо повинно бути достатньо самозадоволеним, то воно повинно бути єдиним, не відчувати потреби ні у відношенні себе самого, ні у відношенні іншого” [там само, с. 108].

Сюди ж відноситься, наприклад, і міф Ксенофонта про єдиного та нерухомого бога, що є рівномірно наділеним по всій своїй цілісності атрибутами мислення, зору та слуху, міф Параменіда про нескінченний та у всіх сторонах рівний собі шар –  сфейрос (доречі трикутник Огдена – Річардса можна вписати у коло для більшого графічного ефекту, що передає повноту і замкненість у собі мета знаку “значення” (νόημα)) який заключає у своїй замкнутості повноту буття, неподільний атом Демокріта і т. д..

У Філона Александрійського Божество є таким, що не має жодної якості окрім якості бути. “Бог не є доступним нашому сприйняттю, хіба тільки своїм буттям (χατά τοΰ είναι); бо одне тільки існування (ΰπαρξιζ) ось те, що ми знаємо про нього, окрім же існування – нічого” [7, с. 113; 8, с. 115]. Неподільність, незводимість ні до чого іншого, внутрішня однорідність – все це, за виразом К. Ясперса, “шифри” для вираження моменту рівності в собі.  І саме ця рівність в собі є: по-перше, одним з головних атрибутів мета-знаку “значення” (νόημα), а по-друге тим, що вже говорить про його існування.

В нашому випадку (випадку естетичного сприйняття) мета-знак “значення” (νόημα) сприймається нами швидше як флуктуація (англ. fluctuation). В.В. Бичков у “Лексиконі нонкласики” так пояснює цей термін: “Феномен віртуалізації психології естетичного сприйняття,… впливаючи на підсвідомість, художня віртуальна реальність забезпечує миттєве усвідомлення цілісності пакету естетичних впливів, сприяючи розширенню сфери естетичної свідомості та бачення картини світу” [3, с. 457]. Слід зауважити, що (за тим же В.В. Бичковим): “Художнє – це те ж саме естетичне, тільки в ситуації, коли в якості естетичного об’єкта фігурує твір мистецтва, коли мова йде про естетичний аспект мистецтва” [4, с. 83].

Отже, ми можемо стверджувати, що мета-знак “значення” (νόημα) виникає в процесі сприйняття (в нашому випадку – естетичного сприйняття)  предмету (знак, символ) суб’єктом (людиною) (в цьому контексті цікавим є визначення Е. Кассірером людини як тварини символічної, animal symbolicum. Тут же слід зауважити, що: “Символ – поняття вторинне, до нього виділяється знак, як атом у структурі свідомості” [10, с. 10]) через певну категорію (напр. “піднесене” або “прекрасне”). Саме в процесі цього так би мовити “естетичного акту” (вираз В.В. Бичкова) і проявляється (через своє буття) мета знак “значення” (νόημα).

Сам мета-знак “значення” (νόημα) ми можемо сприйняти (відчути) більшою мірою чуттєво а ніж за допомогою ratio. “Єдиним реально відчутним показником повноти естетичного акту, якості отриманої духовної енергії є виникаюча естетична насолода” [там само]. Саме через естетичну насолоду мета знак “значення” (νόημα) отримує право на своє реальне буття. Можемо (з певним уточненням) сказати, що споглядальна мудрість (σοφία), яка має більш чуттєвий характер, тут певним чином протиставляється мудрості практичній (φρόνησις), розуму (ratio).

Однак стверджувати про цілковиту неможливість усвідомлення мета знаку “значення” (νόημα) за допомогою ratio буде, звісно, перебільшенням. Слід відмітити, що якщо ми усвідомлюємо мета знак “значення” (νόημα) за допомогою ratio – тут ми оперуємо більше поняттям “пізнання” (gnosis) (але “пізнання” (gnosis) як участі, пор. з давньопівнічногерманським “kna” — могу та давньосаксонським “biknegan” — приймаю участь, також в даному контексті акцентуємо увагу на нерозривності в німецькій мові “konnen” — могти і “erkennen” — пізнавати) або, деякою мірою “помислення” (νόησις) (див. у М. Гайдеггера (νόησις νοήσεως — “помислення мислення”) [11, с. 146]). В цій ситуації мета-знак “значення” (νόημα) виконує швидше так би мовити функцію имянаречения (рос.) (пор. у В. Беньяміна: “Людина відсилає себе Богові за допомогою імені, що вона дає природі та собі подібним …”) аніж функцію абстрактного спостерігання, “чистого пізнання”.  

Для того щоб ввести поняття “пізнання” в процес имянаречения (рос.), ми використовуємо додаткові інтерпретуючі операції, що запропоновані психологами (див.: Croft, Wood).

Ці операції можуть бути представлені як:

  1. Увага (виділенність): а) селекція (включаючи метонімію), б) масштабна адаптація (абстрагування), в) схематизація, г) сумарне або послідовне сканування, д) профілювання.
  2. Судження (порівняння): а) фігура / фон,  б) метафора, в) категорізація.
  3. Розташування (перспектива): а) точка спостереження (пункт для спостереження і орієнтація), б) дейксис в) загальний фон і емпатія, г) суб’єктивність / об’єктивність.
  4. Побудова (Gestalt): а) сутність / взаємопов’язаність, б) структурна схематизація (рамки, внутрішня взаємопов’язаність, дистрибуція), в) силова динаміка (сила, супротив) [6, с. 7-8].

Як пише О. Молчанова: “Про визнання за об’єктом статусу як такого   говорить наділення його іменем” [там само, с. 8]. Цей акт наділення в контексті комунікації референт (символ (знак)) – думка (поняття, категорія) – суб’єкт, що сприймає носить певною мірою чуттєвий, емоційний, суб’єктивний характер. Хоча ratio, все ж таки, займає в цьому акті основну позицію. Це пояснюється тим, що процес звернення суб’єктом, що сприймає до думки (поняття, категорії) є за своєю природою (суттю) досить раціональним. Емоційна ж складова є важливою тому, що: “ людина як мовна особистість відображує не весь існуючий світ, а тільки те, що має відношення до даної людини, являє для неї цінність через призму особистих емоцій та переживань (курсив автора)” [9, с. 46], тобто, можна стверджувати, що сприйняття людиною мета знаку “значення” (νόημα) носить й певний (досить помітний) емоційний відтінок.

Отже, поєднуючи у сприйнятті мета знаку “значення” (νόημα) ratio та чуттєву (емоційну) складову ми отримуємо певний, виражаючись мовою лінгвокультурології, емоційний концепт, що “визначається як етнічно, культурно обумовлене, складне структурно-смислове, як правило, лексично та / або фразеологічно вербалізоване утворення, що базується на понятійній основі, що включає в себе окрім поняття, образ та оцінку, і функціонально заміщує людині в процесі рефлексії та комунікації множинність однопорядкових предметів (в широкому сенсі слова), що викликають пристрасне відношення до них людини” [там само, с. 49-50].

Завдяки цьому поєднанню ми виходимо з мета знаку “значення” (νόημα) на поняття “істина” (αλήθεια) (звісно, тільки в тому випадку, якщо поняття “істина” (αλήθεια) використовується в тому ж контексті, що і мета знак “значення” (νόημα)) яке ще більш повно втілює: по – перше дуалізм, що лежить в основі людської природи (“Дуалізм своєї природи людина виносить  назовні, протиставляючи mundus sensibilis и mundus intelligibilis те, що усвідомлюється чуттєво та те, що усвідомлюється розумом. Істина — знак подвоєння” [1, с. 21]), а по – друге більш повно втілює принципи собірівності, рівноваги та покою про які (як основні принципи існування мета знаку “значення” (νόημα)) ми говорили вище (Істини не може не бути. Вона є і вона незмінна).

“Незмінність істини імплікує її тотожність самій собі” [там само, с. 23]. “Істина досконала і цілісна” [там само]. Відмітимо також, що поняття “істина” (αλήθεια) ще у Давній Греції досить часто ставало синонімом такого поняття як “буття” (το δν). Тобто за ним частково підкреслювалась здатність “бути” як визначальна.

Отже, підсумовуючи слід сказати, що  мета знак “значення” (νόημα) (інколи переходячи у “пізнання” (gnosis) а інколи у “істину” (αλήθεια)) має лише одну здатність – об’єктивно існувати (бути). У цій своїй єдиній здатності він може сприйматись (і сприймається) нами більшою мірою чуттєво – як емоція, переживання, “естетичний акт”. Та ratio відіграє у цьому акті сприйняття не менш важливу роль адже: “спочатку було саме слово і ми живемо в його творенні, але продовжується це творення і поновлюється воно лише зусиллям нашого розуму” [5, с. 41].

Таким чином, можемо стверджувати, що проблема сприйняття мета-знаку  “значення” (νόημα) (у розрізі її естетичного аспекту) не зводиться лише до чистої емоції – це цілком свідомий акт – акт в якому повною мірою застосовується і проявляється ratio. Саме “буття”  цього мета-знаку не є для нас чимось принципово непізнаваним; воно цілком очевидне. Ця очевидність полягає у тому, що сама наявність елементів мета-знаку (референт (символ (знак)) – думка (поняття, категорія) – суб’єкт, що сприймає) вже говорить про наявність мета-знаку  “значення” (νόημα), про його “буття” (το δν).  

 

Література

  1. Артюнова Н.Д. Истина: фон и коннотации. Логический анализ языка. Культурные концепты. — М.: Наука, 1991. — 204 с.
  2. Булгаков С.Н. Первообраз и образ: сочинения в двух томах. Т. 1. Свет невечерний. // Подг. текста, вступ. статья И.Б. Роднянской, коммент. В.В. Сапова и И.Б. Роднянской. - СПб.: ООО «ИНАПРЕСС», Москва: Искусство, 1999. - 416 с. (С.Ц.З.).
  3. Бычков В.В. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века. / Под ред. В.В.Бычкова.— М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003. — 607 с. (Серия «Summa culturologiae»).
  4. Бычков В.В. Эстетика : учебник / В.В. Бычков. — М.: КНОРУС, 2012. — 528 с.
  5. Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе. Пер. с фр. / Перевод А.К. Черноглазова.  – М.: Издательство «Гнозис», 1995. – 192 с.
  6.      Молчанова О.Т.Проприальная номинация в свете когнитивизма. Вопросы ономастики. Вып. 3. Под ред. А.К. Матвеева. – Екатеринбург. Издательство Уральского университета, 2006, с. 7 – 18.
  7. Муретов Митрофан. Учение о Логосе у Филона Александрийского и Иоанна Богослова. Москва, 1885.
  8. Муретов Митрофан. Философия Филона Александрийского в отношении к учению Иоанна Богослова. Москва, 1885.
  9. Сафина Э.Ф. Концепт “печаль” в английском, немецком и русском языках / Э.Ф. Сафина; ФБГОУ ВПО “Башкирский государственный университет”. СПб.: ООО «Свое издательство», 2014. – 188 с.
  10.  Свирепо О.А, Туманова О.С. Образ, символ, метафора в современной психотерапии. – М.: Издательство Института Психотерапии, 2004. – 325 с.
  11.  Хайдеггер Мартин. Феноменологические интерпретации Аристотеля (Экспозиция герменевтической ситуации) / Пер. с нем., предисл., науч. ред., сост. слов. Н.А. Артеменко. — СПб.: ИЦ «Гуманитарная Академия», 2012. – 224 с.
 

Додати коментар