PADDHATI

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ ЖУРНАЛ

Олексій Матицин - Семантика кольору в контексті східно-християнської богословської естетичної традиції

УДК 130.122

Матицин Олексій, кандидат філософських наук, кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка

СЕМАНТИКА КОЛЬОРУ В КОНТЕКСТІ СХІДНО-ХРИСТИЯНСЬКОЇ

БОГОСЛОВСЬКОЇ-ЕСТЕТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Розглянуто визначення елементу «образ» (колір). Виявлено основні риси елементу «образ» (колір) як надзвичайно складного та такого, що має великий об’єм. Показані можливості та контекст його використання.

Ключові слова: Образ, колір, естетика, семантика, мистецтво, сакральний, культура.

Aleksej Matytsyn.  The Semantics of Color in the Context of the Eastern Christian Theological and Aesthetic Traditions

 In the article the definition of the element "image" (color) is considered. The basic features of the element "image" (color) as a highly complex are analyzed. Also the author considers the possibilities of its use in contemporary aesthetics.

Key words: form, color, aesthetics, semantics, art, sacred, culture

Матыцин А. Семантика цвета в контексте восточнохристианской богословско-эстетической традиции

Аннотация: Рассмотрено определение элемента "образ" (цвет). Выявлены основные черты элемента "образ" (цвет) как чрезвычайно сложного и имеющего большой объем. Показаны возможности и контекст его использования.

Ключевые слова: Образ, цвет, эстетика, семантика, искусство, сакральный, культура

Східно-християнська богословсько-естетична традиція – це складний комплекс, система, що побудована з алегорій, символів, образів, знаків культури у всьому їх нескінченному багатстві та різноманітті. Символіка кольору займає у цьому комплексі своє відповідне місце. Семантика (грець. σημαντικός — той, що позначає) як наука, що вивчає значення одиниць мови (в контексті лінгвістики), співвідношення змісту і значення, змісту мистецтва і форми зображення, а також відносини образотворчих форм між собою (в контексті естетики) цілком правомірно може і повинна використовуватись нами в якості методу вивчення ролі та місця кольору у структурі східно-християнської естетики.

Зауважимо, що в контексті естетики східного християнства ми можемо говорити про складний метазнак, який утворюють (в якості одного з елементів) категорії τò ὓψος (піднесене), ὡραῖος (прекрасне) та καλός (краса). Цей метазнак умовно можна назвати «значенням» (νόημα) та визначити як складне ціле, що складається з предмета, що позначається (знак, символ), суб’єкта, який сприймає, та поняття про цей предмет (категорія). Графічно його можна позначити у вигляді трикутника Огдена-Річардса (C. K. Ogden and I. A. Richards The meaning of meaning, 1923) [7, c. 55] де вершини трикутника це – референт символ (знак) – думка (поняття, категорія) – (суб’єкт, що сприймає).

Пунктирна сторона цього трикутника поєднує символ (або знак) з суб’єктом дійсності. Це означає, що зв’язок між ними є опосередкованим. Безпосередньо ж символ пов’язаний з поняттям (категорією) і тільки через неї з суб’єктом, що сприймає. Це пояснює необхідність використання категорій взагалі та категорій «піднесене» та «прекрасне», зокрема, в рамках східно-християнської естетики (особливо естетики сакрального). Пересічна людина не здатна безпосередньо сприймати символи Божественного Одкровення. Завдяки введенню понять (категорій) додається та ланка, що поєднує символ та суб’єкт, що сприймає логічну структуру.

Вищезгадані категорії (що є центральними категоріями естетики східного християнства), як і побудований ними  метазнак «значення» (νόημα), частково належать до рівня такої здатності людського сприйняття, сфери загальних відчуттів, яка з необхідністю вводить нас у площину того, що сприймається чуттєво. Тут ми можемо говорити про здатність категорій до певного опредмечування символів.

В даному контексті категорії можуть виступати в якості знаків – «прагмем» (термін Н.С. Болотової; сам термін «прагмема» зустрічаємо в працях Ю.Д. Апресяна, М.Н. Епштейна та ін.), які оцінюють власну предметність та опредмечують власну оцінювальність. За рахунок їхнього використання відносини в контексті метазнаку вибудовуються не тільки згідно із предметно-логічних елементів значення, а й на підставі співвіднесення конотативних компонентів значення, що відображають характер розуміння суб’єктом, який сприймає певну інформацію (емоційну, стилістичну, асоціативно-образну). Отже, тут семантика використовується як метод опису світу здатностей, що сприймаються чуттєво.

В контексті даного дослідження необхідно виокремити ті елементи (вершини трикутника) або групи елементів (для їх позначення використаємо введений А. Греймасом термін “те, що означає” (signifiant) [4, с. 12]), які уможливлюють виявлення метазнаку «значення» на рівні сприйняття і, в той же час, сприймаються як зовнішні щодо людини. Сам же метазнак «значення» (νόημα), що проявляється (la manifestation) завдяки «тому, що означає» (signifiant) позначимо як «те, що позначається» (signifiе) [там само].  

Зауважимо, що «існування того, що означає, зумовлює існування того, що позначається» [там само, с. 13]. Тому саме існування вершин трикутника символ (знак) – думка (поняття, категорія) – суб’єкт, що сприймає з необхідністю зумовлює існування метазнаку «значення». З іншого боку: «Існування того, що позначається зумовлює існування того, що означає» [там само]. Отже, ми маємо ситуацію при якій «те, що означає» (signifiant) і «те, що позначається» (signifiе) визначаються одне через інше.

Для нас важливим є те, що елемент «образ» (колір) в контексті східно-християнської богословсько-естетичної традиції відноситься саме до порядку «того, що означає» (signifiant). Ми можемо говорити тут про певну структуру символ (в нашому випадку колір з його символічним навантаженням) – поняття (прояснює сенс кольору в контексті естетики східного християнства) –  суб’єкт, що сприймає, наприклад, віруюча людина.

Типологічна приналежність кольору, як елементу метазнаку «значення», формує його вигляд як окремого цілого, тобто тут зовнішні ознаки цільності є для суб’єкта сигналами, що дозволяють йому, не охоплюючи повністю зв'язок елементів у метазнаку «значення» (νόημα), прогнозувати його можливі межі, об’єм та, найголовніше, його змістовну структуру, використовувати ці дані для більш адекватного сприйняття самого метазнаку «значення» (νόημα).

Метазнак «значення» (νόημα) припускає наявність певного відношення між своїми складовими: саме існування цього відношення є необхідною умовою існування мета знаку «значення». Основу розуміння цього відношення складає термін «наявність», що вводить сам факт існування вищезгаданих складових в структуру нашого сприйняття. Використовуючи термін «наявність» в контексті нашого аналізу кольору, як складового елементу метазнаку «значення», ми підкреслюємо його головну фундаментальну властивість, а саме: бути. З цього випливає досить просте та парадоксальне твердження: ми звертаємось до кольору саме тому, що він існує не залежно від нашого сприйняття.

Колір має матеріальну природу. Саме тому введення кольору в контекст богословсько-естетичної традиції східного християнства має на меті деякою мірою «матеріалізувати», зробити більш доступною людському сприйняттю істину Одкровення. «Колір – це життя, без кольорів ми уявляємо світ мертвим. Кольори є першопочатковими поняттями …» [5, с. 10]. «… колір надає формі особливої піднесеності» [там само]. Бачення кольору, що виникає в свідомості людини має свій зміст та свій сенс. Людині властиво бачити навколишній світ і природу в кольорі і, створюючи нові об'єкти, вона надає їм не тільки форму, а й наділяє їх кольором. Колір виступає також і в якості змістовного елемента культури.

Колір – це особливий елемент, що присутній у навколишньому світі. Томас Ікінс (1844-1916), засновник національної художньої школи США, вважав, що в природі немає контурів, немає ліній. «Існують, –  пише він, – лише форми і колір…» [12, с. 35]. Колір слугує й засобом отримання нового знання. Ось що пише з цього приводу відомий аналітик мистецтва Рудольф Арнхейм: «Оскільки форма і колір можуть відрізнятися одне від одного, то їх можна й порівнювати. Вони виконують дві найбільш характерні функції сприйняття: вони передають виразність і дозволяють нам за допомогою зіставлення об'єктів і подій отримати додаткові знання» [1, с. 313].

Гуго Сен-Вікторський кажучи про красу (про грецьке καλός) творіння виділяв чотири її частини: розташування, рух, образ та якість [9, с. 95]. У Гуго Сен-Вікторського species (краса) належить до числа формальних категорій: «Species est forma visibilis, quae continet duo: figuras et colores» («Образ (зовнішність) є форма того, що є видимим, яка складається з двох: фігури та кольору») [там само]. Відзначимо також, що Гуго Сен-Вікторський у своєму вченні про красу та окремі аспекти прекрасного зазначає, що їх, зазвичай, відносяться до світу метафізичних цінностей, але він переносить їх на об’єкти реального світу [там само, С. 95-96].

Колір в контексті східно-християнської богословсько-естетичної традиції не тільки символізує окремий елемент світу (профанного або сакрального), але й сам являється ним. Так, наприклад, білий одяг не лише позначає чистоту, але й втілює її. Зауважимо, що тут символ – це дещо, що позначає не само себе, а щось інше. Тут ми повинні розділити десигнат (designatum) та денотат (denotatum)[1].

Складність полягає у тому, що феномен кольору має двоїсту природу. Об'єктивна його складова – це світло, суб'єктивна – зорове відчуття.

В контексті даної статті слід сказати про образність кольору, а саме: про проблему тлумачення поняття «образ» щодо його відношення до кольору, як естетичного феномену. Як відомо, для того щоб визначити будь-яке поняття, категорію, необхідно порівняти його з паралельними категоріями, що належать до тої самої таксономічної (грець. Τάξις – порядок та νόμος – закон, вчення про принципи, практику класифікації та систематизації) ієрархії.

Співвіднесення образу з поняттям призводить до усвідомлення сенсорної, наочно-чуттєвої природи образів [8, с. 61]. Образи являють собою «картини світу, що сприймаються чуттєво, чуттєві сприйняття предметів та явищ, їх ознак, відношень між ними» [там само, с. 62]. Тут ми знову звертаємося до метазнаку «значення». У нашому випадку проблеми кольору відношення символ (знак) – думка (поняття, категорія) – суб’єкт, в межах метазнаку «значення», виглядає як відношення символ (колір) – думка (поняття, категорія) – людина.

Завдяки своїй чуттєвій природі елемент «образ» (колір) поєднується з елементом «думка» (поняття, категорія) у логічну структуру. Адже будь-який образ «містить в собі естетичну характеристику того, що зображується, стверджує або заперечує його,  викликає захоплення … або відразу» [там само, с. 63]. Тобто наявність елементу «образ» (колір) з необхідністю викликає наявність елементу «категорія»[2]. Особливістю естетичної оцінки, що протиставляє образ, наприклад, уявленню, є «безпосередньо відображена в ній спрямованість на … відсторонення від утилітарної сторони відповідного об’єкту» [6, с 113].

Окремо зупинимось на метафоричній сутності елементу «образ» (колір). Тут ми повинні звернути увагу саме на іконічну функцію метафори, адже «будь-яка метафора, принаймні та, що використана вірно, звертається безпосередньо до зовнішніх чуттів, а особливо до зору, відчуття, що є найбільш гострим» [8, с. 83]. А.А. Реформатський відзначає, що «метафоричне перенесення побудоване на подібності матеріальної характеристики: на кольорі, формі, характері “візуальних” рухів, тобто на сукупності збіжностей, що безпосередньо сприймаються органами відчуттів, того, з чого переноситься назва, на те, куди ця назва переноситься» [там само]. «Витоком метафори повинен бути предмет (явище), що сприймається чуттєво» [14, с. 100].

Слід відзначити, що елемент «образ» (колір) в контексті метазнаку «значення» сприймається більшою мірою метафорично. Але він сприймається, швидше, не як безпосередньо метафора, а як символ метафори (метаметафора). Сам символ метафори «може бути представлений як конотативна (лат. сonnotatio – різновид прагматичної інформації, що відображає не самі предмети і явища, а певне ставлення до них) ознака вихідного значення, що перетворена в процесі метафоризації в ознаку, що визначає метафоричне значення, інакше, як потенційна схема вихідного значення, яка перетворена на диференційну схему метафори» [там само, с.47].

Одночасно символ метафори виконує й функцію предмету кваліфікації. О.М. Вольф визначила типову кваліфікаційну структуру (яку пізніше ускладнила В.М. Телія): безпосередньо кваліфікація, суб’єкт кваліфікації, об’єкт кваліфікації, предмет кваліфікації (ті якості реалії, що стимулюють емотивну реакцію суб’єкта) та основа кваліфікації [там само, С. 47-48]. У нашому випадку схема класифікаційної структури елементу «образ» (колір) розгортається таким чином: колір (об’єкт кваліфікації) в контексті метазнаку «значення» (νόημα) сприймається віруючою людиною (суб’єкт кваліфікації) не як об’єкт реального світу (основа кваліфікації), а як метафора, символ (предмет кваліфікації).

Свідчення суб’єктивного бачення кольору ми зустрічаємо, наприклад, у французького аббата Сугерія (середина XII ст.): «Ми отримали… дорогоцінну чашу, зроблену з одного шматку сардоніксу, в якому червоний колір сарду від чорноти оніксу… так відрізняється, що здається, ніби один колір присвоює собі якості іншого» [9, с. 94].

Про об’єктивність такого сприйняття ми говорити не можемо, адже «у світі оцінок діє не істинність відносно об’єктивного світу, а істинність відносно концептуального світу  учасників акту комунікації. Оцінювальні позначення досить часто бувають розмитими; оцінка на відміну від ідентифікації не намагається вказати точне місце об’єкта, з його особливостями у “картині світу”, а лише переміщує його у певну зону оцінювальної шкали» [3, С. 203-204].

 В такій оцінці тісно переплітаються суб’єктивний та об’єктивний фактори. Так суб’єкт виражає оцінку, як на основі власних емоцій, так і з урахуванням соціальних стереотипів. При цьому, чим емоційніша оцінка, тим тісніше вона пов’язана з індивідуальною позицією суб’єкта, і тим менше спирається на соціальні стереотипи. 

Говорячи про акт сприйняття елементу «образ» (колір) в контексті метазнаку «значення» (νόημα), ми маємо на увазі певний тип комунікації. Теорія комунікації складається з двох основних типів: контактного  та  технічного. Перший з них відповідає прямій (безпосередній) комунікації, тобто комунікації віч-на-віч, другій – відповідає непрямій (дистанційній), коли між сторонами, що спілкуються існують просторово-часові розриви, тому інформація передається за допомогою певних технічних засобів. У нашому випадку ми говоримо саме про другий тип комунікації.

В даному контексті елемент «образ» (колір) а, швидше, його сприйняття віруючою людиною (суб’єктом кваліфікації), має характер сприйняття певної «репліки». М.М. Бахтін схожі «репліки» пропонував називати «висловлюванням»: «Істотною особливістю висловлювання є його зверненість до кого-небудь, його адресність. Висловлювання з самого початку будується з урахуванням можливих реакцій, заради яких воно, власне, і будується» [2, с. 58].

Тобто, в контексті метазнаку «значення» (νόημα) елемент «образ» (колір) застосовується саме з урахуванням відповідної реакції, яку викликає (або повинен викликати) той чи інший колір або кольорова гама у віруючої людини (суб’єкта кваліфікації). Ця реакція може бути різною в залежності від релігійної, соціальної, психологічної та ін. орієнтації суб’єкта. Геґель, наприклад, казав, що «сучасники втратили здатність насолоджуватись істинною дійсністю, оскільки мистецтво перестало для них бути тотожним релігії» [10, с. 27]. Він же розрізняє поняття «чисте бачення» та вищу реальність, що стоїть «по той бік безпосереднього відчуття» [там само]. Згідно із Платоном, те, що зображується  «здається прекрасним неосвіченому натовпу»; освічені ж люди не довіряють самому баченню» [там само]. Йому вторить св. Максим Сповідник: «Весь мисленнєвий (духовний) світ таємно явлений символічними картинами у світі чуттєвому для тих, хто має очі, щоб бачити» [11, с. 10]. Ап. Павло каже, що «ми дивимось не на видиме, але на невидиме: тому, що видиме є тимчасовим, а невидиме – вічним»[2 Кор. 4: 18]. «Уся слава дочки Царя всередині, одяг її шито золотом» [Псалом 44, вірш 14].

В історії культури кольори використовувалися для позначення певних властивостей, якостей, понять або ідей (синій – мудрість, істина; червоний –  чоловічий, жовтий - жіночий тощо), які не завжди логічно відповідали навіть одній стороні їхніх значень. Тут ми повинні сказати про інший (окремий від чуттєвого) бік сприйняття кольору, а саме: раціональний. Відзначимо, що «“абстракція” кольоропозначення, як процес відсторонення від “конкретного” кольору, стосується, перш за все, наукового мислення, тобто визначається його формально-логічним виведенням з чистої свідомості (ratio) виключно на понятійному рівні» [13, с. 13]. В теології (і у східно-християнській теології також) прийнято зводити усвідомлене формально-логічне поєднання «однорідних» предметів до вербалізованої на понятійному рівні, і не завжди такої яку можна уявити, «безбарвної абстракції». Тому в контексті метазнаку «значення» (νόημα) елемент «образ» (колір) не аналізується з позиції того чи іншого конкретного кольору. Це завжди лише умовний символ, знак, елемент, що, звичайно, має своє візуальне відображення, але не є жорстко за ним закріпленим.

Колір існує об’єктивно незалежно від нашого сприйняття. Якості ж якими ми наділяємо той чи інший колір є суто суб’єктивними. В епоху Середньовіччя досить чітко розрізняли lux (світло як таке або світло-в-собі, об’єктивне, що існує незалежно від нашої свідомості) та lumen (світ як випромінювання, яке фіксується оптично, є по-своєму об’єктивним, все ж таки обов’язково зумовлює наявність психічної субстанції) [15, с. 325].

Елемент «образ» (колір), окрім усіх своїх функцій, являє собою ще й естетичний знак у складі тексту тієї чи іншої культурної традиції (в нашому випадку – це східно-християнська богословсько-естетична традиція). Як естетичний знак він володіє тією здатністю, яку можна назвати інваріантністю сенсів. Будь-який знак зазвичай володіє стійким значенням та знаходиться у відношенні заперечення до множинності його трактувань, адже множинність трактувань ускладнює сприйняття самого знаку. Однією з найбільш важливих умов функціонування знаку є певна сталість (постійність) його трактування [16, С. 14-15].

Звичайно, в межах східно-християнської богословсько-естетичної традиції один і той самий естетичний знак «колір» міг мати декілька трактувань, але самі ці значення були жорстко регламентовані (канонізовані). Можливість їхнього різнорідного трактування була деякою мірою однаковою. Однак, з впевненістю можна стверджувати, що в окремі періоди розвитку східно-християнської богословсько-естетичної традиції однозначність розуміння естетичного знаку «колір» стає певного роду нормою.

Отже, підводячи підсумок, зауважимо, що елемент «образ» (колір) в контексті східно-християнської богословсько-естетичної традиції виходить за межі суто фізичного явища, суто художнього феномену, або простого елементу (складової) тексту цієї традиції. Елемент «образ» (колір) тут виступає як окремий елемент в складі метазнаку «значення» (νόημα). Саме як окремий (а не підпорядкований іншим елементам та такий, що знаходиться з іншими елементами у відношенні прямої залежності) сегмент складного метазнаку «значення» (νόημα) елемент «образ» (колір) повинен розглядатись в процесі його семантичного аналізу, адже будь-який інший підхід до аналізу елементу «образ» (колір), фактично, позбавляє нас можливості його всебічного огляду та розкриття.

 Література

  1. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие / Р. Арнхейм. – М.: Прогресс, 1974. – 392 с.
  2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г. Бочаров; Текст подгот. Г.С. Бернштейн и Л.В. Дерюгина; Примеч. С.С. Аверинцева и С.Г. Бочарова. — М.: Искусство, 1979. — 424 с. — (Из истории сов. эстетики и теории искусства)
  3. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки / Е.М. Вольф. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 280 с. (Лингвистическое наследие XX века)
  4. Греймас А. – Ж. Структурная семантика: Поиск метода / Перевод с французского Л. Зиминой. – М.: Академический Проект, 2004. – 368 с. – (“Концепции”)
  5. Иттен Иоханнес. Искусство цвета / Иоханнес Иттен. — М.: Издатель Д. Аронов, 2000
  6. Коршунов А.М., Шаповалов В.Ф. Творчество и отражение в историческом познании / В.Ф. Шаповалов, А.М. Коршунов. – М.: Изд. МГУ, 1984
  7. Кронгауз М.А. Семантика: Учебник / М.А. Кронгауз. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр “Академия”, 2005. – 352 с.
  8. Москвин В.П. Русская метафора: Очерк семиотической теории / В.П. Москвин. – М.: ЛЕНАНД, 2006. – 184 с.
  9. Муратова М.К. Мастера  французской готики / М.К. Муратова. – М.: Искусство, 1988. – 450 с.
  10. 10.  Позднеев М.М. Психология искусства. Учение Аристотеля / М.М. Позднеев. – М. – СПб.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2010. – 816 с.
  11. 11.  Святитель Николай (Велимирович). Символы и сигналы; [Пер. с сербского Натальи Феофановой]. – М.: Русско-сербское братство в честь святых новомучеников царя Николая и владыки Николая, 2003. – 101 с.
  12. 12.  Севостьянов Д. А. Цвет в изобразительном искусстве / Д. А. Севостьянов. – Новосибирск: Новосибирский государственный педагогический университет, 2007. – 135 с.
  13. 13.  Серов Н.В. Светоцветовая терапия. (Терапевтическое значение цвета: информация – цвет – интеллект) / Н.В. Серов. – СПб: Речь, 2001. –  130 с.
  14. 14.  Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка / Г.Н. Скляревская. – Санкт-Петербург. Наука, 1993. – 152 с.
  15. 15.  Соколов М.Н. Принцип Рая / М.Н. Соколов. – М.: Прогресс – Традиция, 2011 – 704 с.
  16. 16.  Храпченко М.Б. Природа эстетического знака / М.Б. Храпченко // Семиотика и художественное творчество. – М.: Наука, 1977. – С. 7 – 42


[1] Designatum, лат. – те, що позначається: ідея про клас предметів; denotatum, лат. – те, що є позначеним (сам клас предметів з найголовнішими властивостями) як предмет, що позначається.

[2] У нашому випадку естетичних категорій τò ὓψος (піднесене), ὡραῖος (прекрасне) та καλός (краса).

Додати коментар