Сандро Боттічеллі (Botticelli, Sandro) (1445-1510), один з найвидатніших художників епохи Відродження. Народився у Флоренції в 1444 (або 1445) році у родині чинбаря шкіри Маріано ді Ванні Філіпепі (прізвисько Боттічеллі, що означає «бочонок», насправді належало його старшому братові). Після початкового навчання у ювеліра, біля 1462 року Боттічеллі поступив у майстерню одного з провідних живописців флоренції, Фра Філіппо Ліппі. Стиль Філіппо Ліппі справив на Боттічеллі величезне враження, що виявилось головним чином в певних типах осіб, орнаментальних деталях і колориті. У його творах кінця 1460-х років крихка, площинна лінеарність і грація, перейняті від Філіппо Ліппі, змінюються більш потужним трактуванням фігур і новим осмисленням пластики об'ємів. Приблизно в цей же час Боттічеллі починає застосовувати енергійні охристі >>>>> тіні для передачі тілесного кольору - прийом, який став характерною рисою його стилю. Ці зміни проявляються у всій повноті в  одній з ранніх картин Боттічеллі "Алегорія сили" (бл. 1470, Флоренція, галерея Уффіци) і в менш вираженій формі в двох ранніх Мадоннах (Неаполь, галерея Каподімонте; Бостон, музей Ізабелли Стюарт Гарднер). Дві знамениті парні композиції Історія Юдіфі (Флоренція, Уффіци), також належать до ранніх творів майстра (бл. 1470), ілюструють інший важливий аспект живопису Боттічеллі: живу і ємку розповідність, в якій поєднані експресія і дія, з повною ясністю розкривають драматичну сутність сюжету. У них також виявляється початок зміни колориту, який стає більш яскравим і насиченим, на відміну від блідої палітри Філіппо Ліппі, яка переважала в ранній картині Боттічеллі - "Поклоніння волхвів".

Серед творів Боттічеллі лише декілька мають достовірні датування; багато хто з його картин були датовані на основі стилістичного аналізу. Деякі з найбільш відомих творів відносять до 1470-х років: картина Св. Себастьян (1473), найраніше зображення голого тіла в творчості майстра; Поклоніння волхвів (бл. 1475, Уффіци). Два портрети - молодої людини (Флоренція, галерея Пітті) і Флорентійської пані (Лондон, музей Вікторії і Альберта) - датуються початком 1470-х років. Трохи пізніше, можливо в 1476, був виконаний портрет Джуліано Медічі, брата Лоренцо (Вашингтон, Національна галерея). Твори цього десятиліття демонструють поступове зростання художньої майстерності Боттічеллі. Він використовував прийоми і принципи, викладені в першому видатному теоретичному трактаті про ренесансний живопис, що належить перу Леона Батісти Альберті (Про живопис, 1435-1436), і експериментував з перспективою. До кінця 1470-х років у творах Боттічеллі зникли стилістичні коливання і прямі запозичення у інших художників, властиві його раннім творам. До цього часу він вже упевнено володів абсолютно індивідуальним стилем: фігури персонажів набувають міцну будову, а їх контури дивовижним чином поєднують ясність і елегантність з енергійністю; драматична виразність досягається з'єднанням активної дії і глибокого внутрішнього переживання. Всі ці якості присутні у фресці Св. Августин (Флоренція, церква Оньісанті), написаній у 1480 році в якості парної композиції до фрески Гірландайо Св. Ієронім.

Предмети, що оточують св. Августина, - пюпітр, книги, наукові інструменти, - демонструють майстерність Боттічеллі в жанрі натюрморту: вони зображені з точністю і ясністю, виявляють здатність художника схоплювати сутність форми, але при цьому не кидаються в очі і не відволікають від головного. Можливо, цей інтерес до натюрморту пов'язаний з впливом нідерландської живопису, що викликала захоплення флорентійців 15 ст. Звичайно, нідерландське мистецтво вплинуло на трактування пейзажу у Боттічеллі. Леонардо да Вінчі писав, що «наш Боттічеллі» виявляв мало інтересу до пейзажу: «... він говорить, що це пусте заняття, тому що досить просто кинути просочену фарбами губку на стіну, і вона залишить пляму, в якій можна буде розрізнити прекрасний пейзаж» . Боттічеллі зазвичай задовольнявся використанням умовних мотивів для фонів своїх картин, урізноманітнюючи їх включенням мотивів нідерландського живопису, таких, як готичні церкви, замки і стіни, для досягнення романтично-живописного ефекту.
 
 У 1481 Боттічеллі був запрошений папою Сикстом IV до Рима разом з Козімо Росселлі і Гірландайо для того, щоб написати фрески на бічних стінах щойно відбудованої Сікстинської капели. Він виконав три з цих фресок: Сцени з життя Мойсея, Зцілення прокаженого і спокуса Христа і Покарання Корея, Датана й Абірона. У всіх трьох фресках майстерно вирішена проблема викладу складної богословської програми в ясних, легких і живих драматичних сценах; при цьому повною мірою використовуються композиційні ефекти.

Після повернення у Флоренцію, можливо, в кінці 1481 або на початку 1482, Боттічеллі написав свої знамениті картини на міфологічні теми: "Весна", "Паллада і Кентавр", "Народження Венери" (все в Уффіці) і "Венера і Марс" (Лондон, Національна галерея), що належать до числа найзнаменитіших творів епохи Відродження і представляють собою справжні шедеври західноєвропейського мистецтва. Персонажі і сюжети цих картин навіяні творами античних поетів, перш за все Лукреція і Овідія, а також міфологією. У них відчувається вплив античного мистецтва, добре знання класичної скульптури або зарисовок з неї, що мали велике поширення в епоху Відродження. Так, грації з "Весни" входять до класичної групи трьох грацій, а поза Венери з "Народження Венери" - до типу Venus Pudica (Венера сором'язлива).

Деякі вчені бачать у цих картинах візуальне втілення основних ідей флорентійських неоплатоніків, особливо Марсіліо Фічіно (1433-1499). Проте прихильники цієї гіпотези ігнорують чуттєве начало в трьох картинах із зображенням Венери і прославляння чистоти і непорочності, яка, поза сумнівом, є темою Паллади і Кентавра. Найбільш правдоподібна гіпотеза, згідно з якою всі чотири картини були написані з нагоди весілля. Вони є найбільш чудовими зі збережених творів цього жанру живопису, який прославляє одруження і чесноти, що асоціюються з народженням любові в душі непорочної і прекрасної нареченої. Ті ж ідеї є головними в чотирьох композиціях, що ілюструють розповідь Боккаччо Настаджо дельї Онесті (знаходяться в різних колекціях), і двох фресках (Лувр), написаних близько 1486 з нагоди одруження сина одного з найближчих сподвижників Медічі.

Чарівна грація, краса, багатство уяви і блискуче виконання, властиві картинам на міфологічні теми, присутні також у декількох знаменитих вівтарях Боттічеллі, написаних протягом 1480-х років. До числа кращих належать Вівтар Барді із зображенням Богоматері з немовлям і св. Іоанном Хрестителем (1484) і Благовіщення Честелло (1484-1490, Уффіци). Але Благовіщенням Честелло вже з'являються перші ознаки манірності, яка поступово наростала в пізніх творах Боттічеллі, відводячи його від повноти і багатства натури зрілого періоду творчості до стилю, в якому художник милується особливостями власної манери. Пропорції фігур порушуються для посилення психологічної виразності. Цей стиль в тій чи іншій формі характерний для творів Боттічеллі 1490-х і початку 1500-х років, навіть для алегоричної картини "Наклеп" (Уффіці), в якій майстер звеличує власний твір, асоціюючи його з творінням Апеллеса, найбільшого з давньогрецьких живописців. Дві картини, написані після падіння Медічи в 1494 і під впливом проповідей Джироламо Савонароли (1452-1498), - "Розп'яття" і "Містичне Різдво" (1500) - представляють собою втілення непохитної віри Боттічеллі у відродження Церкви. Ці дві картини відображають неприйняття художником світської Флоренції епохи Медічі. Інші твори майстра, такі, як Сцени з життя римлянки Віргінії (Бергамо, Академія Каррара) і Сцени з життя римлянки Лукреції (Бостон, музей Ізабелли Стюарт Гарднер), виражають його ненависть до тиранії Медічі.

Збереглося мало малюнків самого Боттічеллі, хоча відомо, що йому часто замовляли ескізи для тканин і гравюр. Винятковий інтерес представляє його серія ілюстрацій до "Божественної комедії" Данте. Глибоко продумані графічні коментарі до великої поеми багато в чому залишилися незавершеними.

Близько 50 картин повністю або значною мірою належать пензлю Боттічеллі. Він був керівником процвітаючої майстерні, що працювала в тих же жанрах, що і сам майстер, в якій створювалася продукція різної якості. Багато картин прописані власною рукою Боттічеллі або зроблені за його задумом. Майже для всіх характерна яскраво виражена площинність і лінеарність в трактуванні форми, з'єднані з відвертим маньєризмом.

Помер Боттічеллі у Флоренції 17 травня 1510 року.