СІМ ПРОМЕНІВ

Get Adobe Flash player

Promin 4 - Harmonia Ta Krasa

Музика (від грец. μουσική - мистецтво муз) - мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.


Музика як вид мистецтва

З точки зору класифікації мистецтв музика є:

    часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
    виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
    незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).

В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:

    зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
    драматичною дією (театральні та кіно-твори),
    танцем і жестом (балет, пантоміма)

Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:

    Гедоністична функція - обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.
    Експресивна функція - обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.
    Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.
    Пізнавальна фунцкія - пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.
    Духовно-катарсична функція - обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей».
    Магічно-сугестивна функція - обумовлюється здатністю музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато науковців пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.
    Суспільно-організаційна функція - зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функційні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного на свідомість та підсвідомість людини, інші - мають більш звужений спектр культурних функцій.

Форма та зміст музики

Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомленому звучанні результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. Згідно з сучасними уявленнями, такі образи кодуються і зберігаються на нейродинамічному рівні в головному мозку людини, щоправда форми її кодування дещо відрізняються від невербальних інформаційних потоків. Більшою мірою сприйняття конкретних образів і сигналів є функцією правої півкулі мозку, отже, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність.

Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.

В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною відносно змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. В той же час поширена думка про те, що музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків, в цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. В сучасному музикознавстві набуває ваги точка зору, згідно з якою зміст музики може бути представлений двома складовими - «спеціальною», притаманною тільки музиці і зазвичай описуваному термінами музичного формотворення, і «неспейціального», присутнього як в музиці так і поза нею, і зазвичай описуваного через образні асоціації, емоційні характеристики тощо.

Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовується фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з її психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку як подразника та сигналу до дії. В деякому сенсі музика вважається аналогічною до мовлення людини, коли її внутрішній стан та ставлення до чогось виражається через зміну характеристик звучання голосу при висловлюванні.

Згідно з радянським музикознавцем Б.Асаф'євим, музика є мистецтвом інтонованої семантики (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини - темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д.

Теоретичні основи

Теоретичні основи музики є предметом вивчення теоретичного музикознавства, що включає в себе елементарну теорію музики, гармонію, поліфонію, вчення про музичні форми, а також музичну акустику. Теоретичне музикознавство досліджує основні закономірності музики, що встановилися в процесі її історичного розвитку, композиційні засоби та прийоми.

Музичний звук

Основоположним елементом музичного мистецтва є музичний звук. Властивості звуку вивчає музична акустика та елементарна теорія музики. Суб'єктивні особливості сприйняття звуку людиною дозволяють виділити чотири основні властивості музичного звуку - звуковисотність, тембр, гучність та тривалість.

Висота звуку залежить від частоти звукових коливань і може бути виражена з різним ступенем ясності, в залежності від чого розрізняють звуки визначеної і невизначеної висоти. Більшість використовуваних в музиці звуків - це звуки визначеної висоти, які можна охарактеризувати частотою коливань їх основного тону і зафіксувати як ноту, в теорії музики вони також називаються тонами. Поряд зі звуками з визначеною висотою, в музиці використовуються і звуки з невизначеною висотою - є звуки ряду ударних музичних інструментів (наприклад барабанів), деякі синтетичні звуки та шумові ефекти.

Тембр звуку залежить від форми коливань джерела звуку і визначається кількістю та інтенсивністю обертонів, що утворюють гармонічний ряд. Тембральне різнобарв'я музики визначається багатоманіттям музичних інструментів та прийомами гри на них. Тембр також є важливою характеристикою співацького голосу.

Гучність звуку характеризується як слухове уявлення про силу звука, що виникає в свідомості людини під час сприйняття звука. В абсолютному вимірі звучання музики може досягати сили 100 дБ у симфонічному концерті і 120 дБ у концертах рок-музики. Натомість, в музичній практиці важливіше значення має умовне співвідношення рівнів сили звуку, яке називається динамікою і є одним з її виразових засобів.

Тривалість звуку залежить від часу тривання коливального процесу і, як правило, позначається у відносних одиницях - музичних тривалостях, абсолютне значення яких залежить від темпу, в яких вони відтворюються.


Звукова система і стрій

Здебільшого, музична практика обмежена звуками з частотою їх основних тонів від 27 Гц до 4 кГц, що відповідає діапазону від ноти ля субконтроктави до ноти до 5-ї октави. Вся сукупність використовуваних звуків називається звуковою системою, а відношення між двома звуками цієї системи - музичним інтервалом.

Абсолютна висота звуків музичної системи та числове співвідношення їх частот називається музичним строєм. У процесі тривалої еволюції в європейській музиці закріпилися звукова система, що характеризується поділом усього музичного діапазону на октави і подальшим поділом кожної октави на 12 інтервалів — півтонів. При цьому інструменти з фіксованим звукорядом (напр. фортепіано) прийнято настроювати у рівномірно-темперованому строї, який забезпечує рівномірний поділ октави. Натомість гра на інструментах, що не передбачають фіксованого звукоряду (напр. скрипка), а також спів, характеризується певними відхиленнями від рівномірно-темперованого строю, завдяки чому в оркестрі виникає т.зв. зонний стрій, а в хорі - хоровий стрій.

В неєвропейських музичних культурах, однак, застосовуються й інші звукові системи, що значно відрізняються від європейської. Наприклад, в індійській музиці відома система з поділом октави на 22 ступені. Сучасна авангардна музика також включає різноманітні експерименти з музичними системами, зокрема поширеною звуковою системою стала мікрохроматика.

Співзвуччя і гармонія

Переважна більшість сучасних музичних напрямків широко використовує одночасні звучання тонів, які називаються співзвуччями. Співзвуччя двох звуків називають музичним інтервалом, а з двох і більше звуків — акордом, закономірність же поєднання тонів у співзвуччі називається гармонією. Термін «гармонія» може стосуватися як окремо взятого співзвуччя, так і загальних закономірностей їх використання, властивих певному шару музики загалом, гармонією називається також галузь музикознавства, що вивчає ці закономірності.

За акустичною якістю розрізняють консонантні та дисонантні співзвуччя, перші характерифзуються благозвучнішим звучанням, другі - напруженішим. Їх протиставлення та прагнення розв'язання дисонансів у консонанси в класичній гармонії є одним з ключових формотворчих чинників. В ряді авангардних музичних напрямків, однак, протиставлення консонансів і дисонансів знімається.

Лад і тональність

Якщо гармонія пояснює закономірність звуковисотних відношень тонів в їх одночасному звучанні, то поняття ладу стосується звуковисотних закономірностей у часовому розгортанні музики. Ладом називається доцільно впорядкована інтонаційна система висотних зв'язків музичних звуків, їх закономірна послідовність, а також структура взаємних зв'язків ступенів звукоряду. Звуки, що входять до цієї системи називаються ступенями ладу. Як правило, ладові системи поширюються на всі октави звукоряду (т.зв. «октавні лади»), переважна більшість поширених в європейській музиці ладів має сім звуків, існують, однак, лади і з іншою кількістю ступенів.

В основі того чи іншого ладу можуть лежати два принципи - модальний і тональний. Центральною категорією модального принципу є певний звукоряд, тоді як тонального - наявність центрального тону або співзвуччя, до якого тяжіють інші ступені. Ступені ладу утворюють між собою певну ієрархію, утворюючи стійкі та нестійкі ступені ладу. Лад може бути вибудований від будь якого звуку, а його висотне положення називається тональністю.

Найбільше поширення в європейській музиці отримали мажорний та мінорний лади, стійкі ступені яких утворюють відповідно мажорний або мінорний тризвук. Оскільки європейська звукова система розрізняє 12 звуків, існує 12 мажорних і 12 мінорних тональностей, назви яких утворюються шляхом позначення тоніки, від якої вони утворюються, і ладу. Ряду музичних стилів, однак, властива відмова від тональної системи (атональність), використання штучних ладів (модальність) або навіть рівноправне використання усіх 12-ти звуків системи (додекафонія).

Лад розглядається як основа організації музичного мислення, особливості ладової системи набувають естетичної значимості і стають важливими засобами естетичного впливу музики.

 

Радіо "Сім Променів"

Загрузка ...