Мазаччо (Masaccio) (1401–1428), італійський живописець флорентійської школи. Разом з архітектором Брунеллескі і скульпторами Донателло і Гіберті вважається одним із засновників Ренесансу. Своєю творчістю він сприяв переходу від готики до нового мистецтва, яке прославляло велич людини і її світу. Значення живопису Мазаччо було знову оцінено у 1988 році, коли його головне творіння – фрески каплиці Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміне у Флоренції – були відновленні в первинному вигляді.

Мазаччо народився в провінційному тосканському містечку Кастель-Сан-Джованні 21 грудня 1401 року. Його повне ім’я – Томмазо ді Джованні ді Сімоне Кассаі (Tommaso di Jiovanni di Simone Kassai). Про дитинство і юність художника майже нічого невідомо.

Мазаччо прожив дуже коротке життя, тому біографічних свідчень про митця збереглось небагато. Прізвисько художник отримав за свою неуважність і байдужість (з італ. його можна перекласти як “той, що промахується”) щодо речей, які лежали за межами мистецтва, котрим Мазаччо, за спогадами товаришів, був одержимим.

Припускають, що вчителем Мазаччо був флорентієць Мазоліно. Великий вплив на юнака мали творчість Джотто та контакти з відомими сучасниками: скульптором Донателло і архітектором Брунеллескі – одним з діячів флорентійського “кватроченто”. Очевидно, Брунеллескі допомагав Мазаччо у питаннях зображення перспективи у картинах.

 В 1422 році Мазаччо вступив у флорентійську гільдію лікарів і аптекарів (до якої прираховувались і художники), але невідомо, в кого він вчився і коли приїхав до Флоренції. До раннього періоду його творчості відносять найрізноманітніші твори, в тім числі вівтарний образ “Мадонна з Немовлям і святими” з маленької церкви Сан Джовенале в Каша ді Реджелло. Ймовірно, в 1422-1424 роках Мазаччо і його земляк Мазоліно да Панікале разом працювали над іншою вівтарною  композицією – “Мадонна з Немовлям і Святою Анною” (Флоренція, галерея Уффіці).

Розрив художника з попередньою художньою традицією у повній мірі виявився при роботі над фрескою “Трійця” (Флоренція, церква Санта Марія Новелла), створеною, вочевидь, біля 1427 року. Сюжет композиції традиційний: на ній зображені Бог Отець, розіп’ятий Ісус і Святий Дух у вигляді голуба. Однак трактування цієї  теми у Мазаччо незвичне. Замість образу, показаного на золотому фоні, в якому підкреслюється позачасовий аспект, він помістив зображення Трійці в маленькій склепінчастій каплиці; при цьому погляд глядача опиняється повернутим знизу вгору. Створене тут ілюзіоністичне зображення архітектури стало першим прикладом вдалого і послідовного застосування в живописі недавно відкритого принципу лінійної перспективи з єдиною точкою сходження.

Ця фреска інтерпретувалась дослідниками по-різному, однак її головна тема – перемога віри над смертю. В нижній частині композиції зображений скелет, що лежить на саркофагу з написом:  “Я був колись тим, чим ви є, а тим, чим я є, ви ще станете”. Це нагадування про тлінність життя, але в свідомості віруючого воно має бути поряд з думкою про те, що Ісус теж помер, подарувавши людині спасіння.

В 1426 році  Мазаччо створив поліптих для церкви Санта Марія дель Карміне в Пізі. Його центральна частина, Мадонна з Немовлям і ангелами, перебуває в Національній галереї в Лондоні. Багато частин цього вівтаря втрачені, але і збережені в достатній мірі показують, що художника цікавили проблеми застосування законів перспективи, досягнення єдності композиції за допомогою світла і зображення людської фігури.

Найзначніший за своїми масштабами твір Мазаччо – фрески каплиці Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміне у Флоренції, створені ним разом з Мазоліно. Ймовірно, фрески були замовлені Мазоліно в 1423році, і він встиг розписати склепіння (ці розписи не збереглись); в середині 1420-х років Мазоліно поїхав до Угорщини, і відновив роботу в каплиці лише в 1427 році, вже разом з Мазаччо. Однак розпис так і залишився незавершеним, оскільки в наступному році спочатку Мазоліно, а потім і Мазаччо поїхали в Рим. Лише близько 1484 року Филіппіно Ліппі завершив фрескову декорацію всієї каплиці. Мазаччо приписують композиції: “Вигнання з Раю”,  “Хрещення Петром неофітів”, “Апостол Петро, що зцілює хворих своєю тінню”, “Апостол Петро, що розподіляє майно общини між бідними”, “Воскресіння сина антіохійського царя” і фрагменти фресок “Зцілення каліки” і “Воскресіння Теофіла”.

В розписах каплиці Бранкаччі представлені історія гріхопадіння та епізоди з життя св. Петра, в основному здійснені ним чудесні зцілення і справи милосердя. Персонажі фресок Мазаччо наділені героїчним духом, на відміну від характерних для пізньо-готичного живопису тендітних та вишукано-елегантних образів.

Сюжет однієї із найвідоміших композицій – “Чудо із статиром” – взятий з Євангелія від Матвія (17:24-27). В Євангелії від Матвія (Мт 17:24-27) описано одне з чудес Ісуса Христа, пов'язане зі статиром. Одного разу як прийшли вони в Капернаум до апостола Петра звернувся збиральник податку на Єрусалимський Храм і запитав "чи не заплатить ваш учитель дидрахми?" Сподіваючись, що Ісус відповість відмовою і це стане звинуваченням проти нього. Петро відразу сказав, що вони заплатять податок. Прийшовши до дому, він розповів Ісусу про прохання збирача податі і почув від Христа питання: "Як ти думаєш Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? Петро: Від чужих. Ісус сказав йому: Тож вільні сини". Але щоб їх не спокусити своєю поведінкою, Ісус наказав Петру піти над море, та вудку закинути: "першу рибу, яку зловиш, візьми, і рота відкрий їй,- і знайдеш статира, візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе". Петро виконав вказівку Христа і виявив в рибі монету, яку віддав як податок на Храм.

 Величні фігури Христа і апостолів зображені на фоні суворого гористого пейзажу. Їхні рухи природні, а тіла мають реальні пропорції. Знання анатомії людського тіла Мазаччо отримав, працюючи з натурою і вивчаючи витвори класичної скульптури; особливо важливим є те, що, як і Донателло десятиліттям раніш, він відмовився в своїй творчості від декоративності та умовності, притаманних готичному мистецтву. Урочисті масивні фігури персонажів поміщені у Мазаччо в реальне оточення. Світло падає з правого верхнього кута. Художник прийняв до уваги, що реальне джерело світла розташоване са́ме в правій частині каплиці (вікно в стіні). Фігури, тримірність яких передана шляхом потужного світлотіньового  моделювання, співвіднесені за масштабом з навколишнім пейзажем, написаним з  врахуванням світлоповітряної перспективи. Концепцію художника виражає висловлювання одного з його сучасників: фреска або картина є вікном, через яке ми бачимо світ. Це твердження і його практичне здійснення залишались головною метою західноєвропейського живопису протягом більш ніж чотирьох століть.

Мазаччо помер у Римі в 1428 році.