Микола Костянтинович Реріх (9 жовтня 1874, Петербург - 13 грудня 1947 Кулу, Хімачал-Прадеш, Індія)) - художник, філософ, археолог, мандрівник і письменник з всесвітньо визнаним ім'ям. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (учень А. Куїнджі), з 1909 акад.; працював також в Україні в галузі монументального мистецтва; з 1920 перебував у США та Індії. 1903-06 за ескізами Реріха виконано дві мозаїки («Покрова») для церкви у с. Пархомівці на Київщині, 1910 мозаїки для Троїцького собору Почаївської Лаври.
Микола Реріх народився в 1874 році в Петербурзі у сім'ї юриста. Там же закінчив гімназію, а потім юридичний факультет університету і паралельно Академію мистецтв у класі професора Архипа Куїнджі.

Микола Реріх у юному віці перебував під впливом таких видатних українців свого часу, як Шевченко, Гоголь, Куїнджі, Костомаров, Мордовцев, Микешин. Останній зауважує незвичайні художні здібності у Миколи, дає перші уроки малювання і переконує батька віддати хлопця в ту ж художню академію, у якій вчився і жив Тарас Шевченко, меморіальну майстерню якого утримував Микешин. В ній же Микешин давав і перші уроки Миколі. Там Реріх почув і побачив твори Шевченка. Вони його вразили назавжди. «Кобзар» став настільною книгою для Реріха. Він провезе її потім з собою по всьому світу і вперше ознайомить з «Кобзарем» Індію. Ось що розповів найстарший син Реріхів, Юрій, під час перебування у Києві в січні 1959 року: „«Кобзар» належав до улюблених книжок батька і часто читався в сімейному колі Реріхів. Батько впродовж всього життя дуже любив Шевченка. Реріх багато подорожував і захоплювався Україною, її мовою і культурою. «Я не знаю таких співучих і музикальних народів, як український і прибалтійський» - писав він на схилі життя“.
Знання історії, захоплення археологією і етнографією дали йому можливість вільно писати картини на теми Давньої Русі, створювати жанр історичного пейзажу. Глибокий сприйнятливий природний розум, прагнення й уміння ненастанно поповнювати знання і дивовижна працездатність - усе це дозволило Миколі Костянтиновичу ще замолоду стати енциклопедично освіченою людиною.
Роздуми Реріха як історика і філософа були направлені на вивчення спільності коренів культур Заходу і Сходу. В 20-х роках, на основі отриманих раніше запрошень, М. К. Реріх організовує виставки своїх картин в Швеції, Данії, Центральній Європі, а потім в Америці. Виставки принесли художнику світову славу. В Нью-Йорку був створений музей і культурний центр ім. М. К. Реріха. Саме в Америці набрала реальних форм ідея художника про центральноазіатську експедицію.
Експедиція тривала чотири з половиною роки. За цей час були зібрані колекції, записані древні перекази та легенди Сходу, які дали можливість зіставити їх зміст із європейськими сагами, билинами, піснями і дійти висновку про спільність коренів двох регіонів і єдність індоєвропейської культури.
Ніхто, мабуть, не зробив так багато за своє життя, як Микола Костянтинович і його дружина Олена Іванівна. Понад сім з половиною тисяч живописних полотен, дванадцять книг складної філософської системи «Жива Етика», численні літературно-філософські твори, організація різних культурних закладів у Європі та Америці, враховуючи відомий Музей М. Реріха в Нью-Йорку, дві великі експедиції, організація Інституту гімалайських досліджень в Кулу (Індія), з якими співпрацювали найвидатніші вчені світу - від Альберта Ейнштейна до Миколи Вавилова.
М. К. Реріх був ініціатором Пакту про захист культурних цінностей під час збройних конфліктів. При сучасному здичавінні і знищенні залишків культурних досягнень великого минулого його постать піднімалась як напружений докір, як останній символ творця і співця, що кличе до Краси вічної.
Картини Реріха відображають духовний злет художника, здатного фарбами на полотні піднімати глибокі філософські проблеми, які хвилювали і будуть хвилювати людство, допоки існує життя на Землі. Дивлячись на його роботи, відчуваєш печать вічності і мудрого спокою, велич і значимість.
В театральному мистецтві М. К. Реріх здійснив революцію. Разом із Бенуа (французький художник) сприяли тому, аби театрально-декоративне мистецтво стало самостійним жанром поряд із акторським, режисерським, музичним. Слава Реріха-художника перекрила славу Реріха-поета. А однак літературна творчість Миколи Костянтиновича — це не лише своєрідне вираження його світогляду, але й оригінальне явище російської літератури початку ХХ ст. Ця творчість несе у собі відлуння синтезу двох великих культур — західної і східної.

Пафос реріхівського мистецтва в перетворенні людини, в розширенні та витонченні свідомості, в закликах іти шляхом світла. Реріх поєднує найновіші досягнення науки з давніми віруваннями. Для нього не існує часу плинного, істини тимчасової. Прагнення до Вічності - характерна риса творчості Реріха.

 Вибрані картини Миколи Реріха:

"Гора "М"", "Святий Острів", "Озеро Нагів", "Ченрезі", "Вістка Шамбали", "На Кайлас. Лахул", "Шлях на Кайлас", "Шлях в Шамбалу", "Гімалаї. Ланцюг Канченджгані", "Вид на Каченджунгу з Турпіндару", "Ельбрус. Кавказ", "Святий Франциск", "Гімалаї. Етюди", "Варта Гімалаїв", "Шлях на Тибет", "Хатинка в горах", "Міларепа, який почув", "Покаяння", "Ісса і голова Велетня", "Сокровенне. Скарби Гори", "Пророк Магомед", "Образ Майтреї, викарбуваний на скелі".