Еннеаграма - тип ІІ (Гордість)
Помічник - альтруїст - особливий друг
З книги Клаудіо Наранхо (Claudio Naranjo) «Характер і невроз», 1994 (скорочено).
Тип ІІ. Гордість та улеслива особистість
1. Суть теорії, термінологія і місце на еннеаграмі
Ось як Чосер описує гордеців у книзі «Розповідь священика»: з гордості проростає непослух, хвастощі, лицемірство, презирство, зарозумілість, безсоромність, переповнення серця, нахабство, надмірна радість, нетерпіння, непокора, самовпевненість, неповага, впертість і марнославство.
Проте фундаментальною для такого характеру є стратегія дарування – як з метою зваблювання, так і піднесення у власних очах. Цей тип відрізняється не лише імпульсивною егоцентричністю але й удаваною великодушністю. До того ж в існуючих описах істеричного характеру простежується тенденція інтерпретувати еротизм істеричної особистості як феномен в кінцевому рахунку сексуального походження, тоді як, напевно, було б правильніше розглядати цей еротизм як засіб, до якого вдається звабливість, керована бажанням отримувати любов від інших.
Ми можемо вже попередньо охарактеризувати гордість як пристрасть до самороздування (self-inflation), або ж, кажучи іншими словами, пристрасть до перебільшеного уявлення про самого себе.
Відповідну фіксацію або тверде і несвідоме упередження, з яким пов'язана гордість, Ічазо послідовно визначав як «лестощі» і «ego-flat» – маючи на увазі не тільки лестощі по відношенню до інших, але й лестощі самому собі, самозакоханість (self-flattery), що неявно присутня у прагненні до величі. Слово «лестощі» має ту незручність, що асоціюється у нас із особою, чия поведінка характеризується переважно лестощами, тоді як в дійсності ми маємо справу з особистістю, яка має непереборну схильність не тільки до лестощів, але й, в рівній мірі, і до презирства. Така людина лестить тим, хто, будучи поруч, задовольняє її гордість, і з почуттям зарозумілого презирства дивиться на більшість інших людей.
З розташування даного типу на еннеаграмі видно, що гордість займає місце в її «істероїдному» кутку, маючи багато спільного з заклопотаністю власним уявним образом, що, як відомо, є сутністю марнославства. Про всі три типи характеру, що знаходяться у цьому кутку еннеаграми – II, III і IV, – можна з упевненістю сказати, що в них діє помилкове відчуття того, що інші бачать і цінують, в результаті чого центром тяжіння для психіки даного індивіда стає власний уявний образ, а не його справжнє Я; цей уявний образ диктує вчинки індивіда, на ньому тримається його уявлення про власну цінність.
Точки 2 і 4 займають протилежне положення відносно точки 3 і означають для своїх типів внутрішній жест відповідно розширення і стиснення власного уявного образу. У той час як заздрість має схильність до смутку, гордість, як правило, знаходить для себе опору в благополучній внутрішній атмосфері: еннеатип IV – «трагік», тоді як ІІ – «комік». Як і в інших групах з характерів-антиподів нашої еннеаграми, існує певна родинна схожість між характерами, що знаходяться в точках 7 і 2. Як ненаситні, так і горді люди, як правило, м'які, приємні в спілкуванні і сердечні; і про тих і про інших можна сказати, що вони звабливі; і ті і інші нарцистичні у найзагальнішому сенсі цього слова, тобто отримують насолоду від самих себе. Крім того, обидва типи імпульсивні, легко стають заручниками несподіваних і непереборних потягів; при цьому їх імпульсивність для досягнення своїх цілей майстерно користується вже згаданою здатністю зачаровувати емоційно чи інтелектуально.
Найбільш помітна різниця між цими характерами в тому, що якщо ненаситний тип люб'язний і дипломатичний, то гордий може бути або ласкавий, або агресивний. Нарцисизм цих характерів теж різний. У гордого типу він підтримується завдяки примітивній закоханості в самого себе, або, що те ж саме, емоційному процесу милування собою шляхом ототожнення себе з власним уявним образом (такої улюбленої і шанованої всіма достойними людьми людини) і, відповідно, через витіснення зі свідомості свого негативного образу. Представник еннеатипу II керується у своєму нарцисизмі загальноприйнятими уявленнями про хороше і погане, так що його ідеалізований образ самого себе багато в чому визначається запозиченими цінностями.
У сучасній психології в загальному визнається існування характерологічної констеляції еннеатипу II, яка отримала найменування «істеричної» або «театральної» («histrionic») особистості, проте мені невідомо, щоб гордість розглядалася кимось з авторів в якості головного аспекту її динаміки.
2. Попередники в науковій літературі про даний характер.
Описуючи тип людей, «які потребують поваги», Шнайдер згадує спостереження Коха над особистостями, одержимими «дурним і самовдоволеним бажанням якомога частіше бути у всіх на виду».
У «Діагностичному і статистичному довіднику з психічних розладів» (DSM-III) ми виявляємо еннеатип II під рубрикою «Розлад, що характеризується неприродною театральністю (histrionic) поведінки», для якого пропонуються наступні критерії:
А. Поведінка, яка надмірно драматична, реактивна і виражається в підкреслено перебільшених формах, про що свідчать, принаймні, три з наступних її особливостей: 1) позерство і чутливість, наприклад перебільшення у вираженні своїх почуттів; 2) постійне привертання до себе уваги; 3) жага діяльності і збудження; 4) неадекватно бурхлива реакція на незначні самі по собі події; 5) неадекватні, несподівані спалахи гніву або роздратування.
В. Характерні відхилення від норми в стосунках з іншими людьми, про що можуть дати уявлення, принаймні, два з нижченаведених пунктів: 1) щирість, яка сприймається іншими як поверхнева і не викликає довіри, хоча зовні вона може виглядати теплою і навіть чарівною; 2) зазвичай така людина егоцентрична, схильна потурати власним бажанням і не рахуватися з бажаннями інших; 3) пихата і схильна висувати вимоги; 4) залежна, безпорадна, постійно шукає розради і підтримки; 5) схильна маніпулювати своїми ближніми за допомогою суїцидних загроз, жестів або навіть спроб.
У мене майже не виникає сумнівів, що, коли Юнг формулював специфіку екстравертного емоційного типу, в його уяві стояли випадки, що відносяться нами до еннеатипу II.
Щодо гомеопатичних описів типів, я вважаю, що картина, що вимальовується перед нами в гомеопатичної літературі, присвяченій Pulsatilla особистості, не поступиться будь-якому опису еннеатипу II, що дається в психологічній літературі.
3. Структура основних рис характеру
Гордість
Хоча було б неважко скласти цілу групу із проявів, які є прямим вираженням гордості, – таких, наприклад, як перебільшене уявлення про власні достоїнства і привабливості, тенденція «грати роль принцеси», вимога для себе особливих привілеїв, хвастощі, потреба перебувати в центрі уваги оточуючих і т.п., – існують проте й інші прояви, які можуть бути осмислені в якості психологічних наслідків гордості, і до їх розгляду я тепер збираюся перейти.
Потреба в любові до себе
Сильну потребу в любові до себе, важливу рису індивідів еннеатипу II, нерідко буває важко помітити в них внаслідок демонстрованої ними власної незалежності.
Горда людина рідко здатна реалізувати себе в житті без досвіду великої любові. Виключно романтична життєва орієнтація представників еннеатипу II може бути зрозуміла як результат ранньої любовної фрустрації, пов'язаної з надломленням усвідомлення своєї особистісної цінності.
Гордість перетікає в потребу в любові, адже потреба розглядати себе як особливу істоту задовольняється за допомогою любові з боку іншого. Гостра потреба в любові у таких гордих стає причиною того, що вони з головою занурюються у стихію любовних відносин і сприймають партнера як свою власність.
Гедонізм
Гедонізм теж може бути зрозумілий як риса, що має відношення до потреби в любові до себе, – в тому сенсі, що бажання задоволення нерідко виступає в якості замінника задоволення. І дійсно, для подібного роду особистостей вкрай характерна потреба в тому, щоб їх любили чуттєвою любов'ю або були з ними вишукано ніжними, в тій мірі, в якій для них немає різниці між тим, що їх люблять, і тим, що їм догоджають. Ласкава і ніжна представниця (або представник) еннеатипу II може перетворитися на фурію, коли їй не потурають і не дозволяють відчути себе коханою шляхом виконання її примх, – поведінка, що так притаманна розпещеній дитині.
Компульсивна, тобто здійсненна як би проти своєї волі, гонитва за задоволеннями знаходить для себе у людей еннеатипу II природне доповнення і підтримку в лицемірно-веселій масці (persona), що зазвичай надягається ними в суспільстві і яка зображує радість і наснагу. Ця особливість еннеатипу II виражається, крім того, в схильності засмучуватися, коли ніхто не збирається догоджати їм або приносити задоволення (за допомогою залицяння за ними, заохочення або просто зміни вражень).
Звабливість
Неважко здогадатися, що улесливий індивід, або гістріон, зосереджений на пошуках любові і задоволень, гостро зацікавлений в тому, щоб бути привабливим. Для цього таким суб'єктам у повному сенсі слова доводиться працювати, і перш за все, їм потрібно вміти спокушати. Існують риси характеру, які ми, в свою чергу, можемо сприймати як знаряддя зваблювання – неважливо, про яке зваблення йдеться: еротичне чи соціальне. Так, наприклад, у спілкуванні гістріон, як правило, істота любляча і ніжна. Ті, хто мають потребу в любові до себе, саме внаслідок того, що самі вони потай ненадійні в цьому відношенні, в свою чергу, сердечні, чутливі, при кожній нагоді готові висловити підтримку і співчуття ... їх не бентежить навіть те, що таке виставляння напоказ своєї любові справедливо може викликати підозру в поверховості і непостійності їх почуття. Підтримка, чарівно пропонована нам такою особистістю, – це, як правило, те, що може бути названо «емоційною» або, можливо, «моральною» підтримкою, – в тому сенсі, що перед вами людина, яка, не будучи пов'язана з вами жодними зовнішніми зобов'язаннями, внутрішньо повністю на вашому боці; тож не дивно, що реальна допомога від такого суб'єкта, як правило, обернено пропорційна висловлюваним ним почуттям. (У цьому відношенні III, та й інші еннеатипи можуть бути набагато корисніші, коли справа доходить до надання якоїсь практичної допомоги.) Таким чином, вищезгадана звабливість, що тягне за собою не тільки лицемірне виставляння напоказ своєї любові, але й органічну нездатність до конкретної самовіддачі, призводить до культивування людиною того роду великодушності і щедрості, які, з точки зору їх мотивації, цілком підводяться під формулу «давати для того, щоб отримувати» («а giving to get»).
Лестощі теж можна розцінювати як засіб спокушання, що практикується представниками еннеатипу II. Слід зазначити, що цей тип лестить лише тим, в кому бачить гідний об'єкт для спокушання.
Таким чином, еротизм є одним із засобів для звабника. Якщо ми подивимося на еротичні схильності гістріонів як на те, що служить ширшій меті, а саме – довести свою особисту значущість (тим самим ми уникаємо фрейдівского біологізму), то ми, я вважаю, краще зрозуміємо як властивий їм еротизм, так і гордість.
Схильність опікати інших та уявна душевна щедрість
Величезне значення для структури гордого характеру має придушення в собі усвідомлення того, що ти когось потребуєш, у чому, зокрема, і виражається гордість. Гордий тип не усвідомлює те, що за його непереборним потягом подобатися і бути в усьому оригінальним ховається найелементарніша потреба в іншому (neediness).
У гордого типу зазвичай все йде о'кей і навіть краще, ніж о'кей, адже гордий у процесі становлення своєї особистості надзвичайно прив'язується до уявлення про себе скоріше як про особу, яка дарує, ніж яка отримує. В уяві гордого він є тим, хто настільки ні в чому не відчуває нестачі, що готовий щедро ділитися з іншими.
Придушення в собі усвідомлення того, що ти когось потребуєш, підтримується в гордій особистості не лише завдяки властивій їй гедоністичній установці, але і за допомогою заміщень своїх потреб тими потребами, що переживаються іншими, всіма тими, на кого згаданий гордий індивід поширює своє співчуття і чарівну дбайливість.
Комедіантство або гістріонізм (істироідність)
«Театрально-неприродна реалізація ідеалізованого уявлення про самого себе» – властивість, що являє собою домінуючу стратегію для представників еннеатипу II; останні найбільшою мірою висловлюють свою сутність саме в театрально-награному почутті любові і настільки ж театрально підкресленому самовдоволенні.
4. Захисні механізми
Зв'язок між істеричною особистістю і простим витісненням є найбільш ґрунтовно документованим і, в принципі, не викликає розбіжностей на свій рахунок серед фахівців.
Коли вживають слово «витіснення», маючи при цьому на увазі швидше специфічний захисний механізм, ніж симптом, який використовується з метою захисту, то воно позначає такий захисний механізм, при якому людині, що живе в уяві (ideational) перешкоджають стати свідомою. Таке вибіркове стирання зі свідомості когнітивного аспекту переживання бажаного означає, що людина діє відповідно до своїх спонуканнь, проте не признається собі в цьому, що рівносильно установці на зняття з себе відповідальності і не може не сприйматися нами як самообман.
В даному випадку провести межу між ситуацією, коли людина справді не знає, що робить, і ситуацією, коли вона вдає, що не знає, так само непросто, як відрізнити істеричний стан від його симуляції. Подібно до того, як можна було б сказати, що клінічна істерія є несвідома симуляція, можна стверджувати, що і витіснення – це не що інше, як несвідоме «небажання знати», інакше кажучи, удавання, яке стало для нас прийнятним завдяки рішучості обдурити зокрема і самих себе. Зрозуміло, що здійснити подібну операцію можна тільки внаслідок певної притупленості інтелекту, специфічної смутності і неточності його уявлень, що йде рука об руку зі знеціненням когнітивної сфери. Сказане пояснює емоційну характеристику розглянутого типу, знаходячи підтримку і в його конституціональній схильності.
Неважко зрозуміти, що відсутність у свідомості думок про те, що ви когось потребуєте, – і особливо про те, що ви потребуєте любові іншого, – підтримує вашу гордість, бо якщо гордість ґрунтується на високій самооцінці, то який критерій оцінки представляється найбільш природним розуму дитини, як не те, що вона не випадково заслуговує любов своїх батьків? Причому до такої міри, що гордий, сам того не усвідомлюючи, каже собі: «Я заслуговую любові і відчуваю себе коханим», в свою чергу, гордячка каже: «Моє любовне бажання задоволено, я не помилилася у своїй любовній потребі». Проте такий її образ, як тої, що не відчуває нестачі в любові, приходить у суперечність із не залишаючим її усвідомленням потреби в справжній любові, а прірва між цими двома реальностями закривається за допомогою «театральної вистави».
Зв'язок між витісненням / придушенням і такими аспектами еннеатипу II, які можна охарактеризувати як прагнення бути «другом людства» або опікуном гнаних, має аналогічний характер: не так-то просто одночасно усвідомлювати себе емоційно нужденним і щедро роздавати дари. Для фахівця у галузі маніпуляції іншими і їх зваблювання за допомогою подарунків і послуг було б до того ж «небезпечно» зізнаватися собі у своїх власних бажаннях, оскільки тоді «щедрість» (givingness) стала би підозрюватися в тому, чим вона насправді і є в своїй характерній надмірності, – потребою в тому, щоб ідентифікувати себе з положенням і роллю даючого.
Так само, як для перфекціоніста потурання власним бажанням є те, чого він найбільш прагне уникати, так і для гордого і улесливого (гістріонічного) характеру немає нічого більш неприємного, про що хочеться відразу ж забути, ніж спрага любові і відчуття того, що в силу якихось причин ти її не гідний, – переживання, до речі, надзвичайно характерні для заздрості. Таким чином, можна сказати, що, завдяки взаємодії витіснення і гістріонічної (істероїдної) підвищеної емоційності, заздрість трансформується в гордість, а тенденція приходити на допомогу в скрутну хвилину – в дріб'язкову показну опіку.
5. Етіологічні і додаткові психодинамічні зауваження
Представниці еннеатипу ІІ в дитинстві часто бувають улюбленими татовими дочками.
Ось як описала процес свого дорослішання студентка, яка займається протоаналізом:
«Я була нареченою свого батька. Він змусив мене повірити в те, що я жінка, створена для нього, і я жила з цією ілюзією. Він так любив мене ... але не одружився зі мною, він був одружений з моєю матір’ю. Я була щаслива з батьком, шкода, що всьому цьому прийшов кінець».
А ось ще одне повідомлення, що дає уявлення про специфічні ланцюги, що зв'язують батька з дочкою:
«Мій батько називав мене своїм "таємним знаком". Він говорив, що у мене є особлива родинка на шиї, яку тільки він міг бачити, і тому я для нього дивна і неповторна. Я вірила цьому».
Далеко не кожен, хто належить до еннеатипу II, згадуючи про своє дитинство, бачить себе в ньому щасливою, всіма улюбленою і зніженою принцесою або любленим батьками сином. У деяких випадках нам доводиться вислуховувати розповідь про те, як дитина позбулася любові своїх батьків, а іноді останнє виявляється в результаті терапевтичного дослідження. У наших можливостях привести пацієнтку до розуміння того, що періоду перетворення дівчинки на маленьку принцесу передував період емоційних страждань у її житті. У подібних випадках виникає враження, що дитина як би вимагає від батьків якогось особливого повторного запевнення у любові до себе, що виражається в підвищеній уважності, в організованих для неї забавах і задоволеннях, та в терпимості до її примх і нападів гніву. Це так ніби дитина заявила би: «Доведіть мені, що ви дійсно любите мене!», і в той же час вимога особливого вираження цієї любові до себе була б, по суті, реакцією на те, що вона відчув себе відкинутим.
Пацієнт, наприклад, говорить: «В очах моєї матері я був негарним, неохайним, пересічним ... а я не міг допустити, щоб такий її погляд на мене став частиною мого єства, бо я панічно боявся злитися з цим відштовхуючим образом. Саме завдяки цьому я навчився знаходити для себе опору в гордості, у почутті того, що я є центром всесвіту».
Це наводить на думку про те, що компенсація за оральні розчарування в дитячий період включає в себе не тільки зняття фрустрації, а й характерно компенсаторну самовпевненість.
Перехід від фрустрації до стану, що характеризується самозаспокоєння і самовпевненістю, і, відповідно, до уяви про самого себе, забарвленому такими ж тонами, можна сприймати в тому плані, якщо говорити про жінок, що на зміну переживань, спричинених усвідомленням відносної відчуженості щодо до вас власної матері приходить, внаслідок перетворення в улюбленицю батька, відчуття звабливості, яка розвивається ».
«Моя мати була сухою і худою. Батько ж був величезним, завжди веселим, з круглим обличчям і з дуже красивою шкірою. У мене не було надії стати повненькою, як я не старалася. Кому незрозумілий такий настрій, нехай має справу з худими і сухими особами».
Наступний приклад включає в себе деякі додаткові мотиви: «Мені не приділяли уваги в сім'ї, я відчувала, що мати махнула на мене рукою. У мене було два батька. У своїх мріях я претендувала на більше, ніж Попелюшка або навіть справжня принцеса. Я повинна була дочекатися свого принца, але принцом цим був мій батько, який після розлучення з матір'ю покинув мене. Я постійно мріяла про повернення батька. І тільки другий батько по-справжньому полюбив мене, хоча я і не була його рідною донькою. У мені багато було від властивого матері прагнення домагатися досконалості в усьому, але, крім цього, я була також дуже спокуслива. При такій матері нічого іншого й не залишалося для істоти, приреченої постійно залишатися в тіні».
Характерна особливість раннього періоду життя у представників еннеатипу II, тісно пов'язана з властивою їм позицією переваги і обдаровування інших, полягає в тому, що вони стають помічниками матері в усьому, що стосується турботи про рідних братів і сестер. Я проілюструю це моє спостереження фрагментом колективного повідомлення, зробленого групою жінок, що належать до еннеатипу II.
«На всіх нас із раннього дитинства лежало безліч недитячих обов'язків; ми ставали другою, маленькою матір'ю для молодших братів і сестер або навіть повністю замінювали мати в будинку на час її відсутності. І ми справлялися із цією роллю, ми намагалися, щоб наші батьки були щасливі і задоволені, від чого ми й самі відчували величезне задоволення. Якщо батьки були щасливі, то це замінювало для нас і любов, і увагу, і схвалення з їхнього боку, якщо ж незадоволені і засмучені, то все навколо затьмарювалося і ми відчували себе найбільш нещасними із смертних. Ми існували так би мовити у більш безпечному життєвому середовищі, коли батьки були щасливі. Більшість з нас в певному сенсі знайшло себе, забезпечуючи одного з батьків тим, що другий з батьків з тих чи інших причин не міг йому дати, ставали, наприклад, співрозмовником батька, якщо у матері це не виходило, і навпаки».
6. Екзистенційна психодинаміка
Якщо ми сприймаємо гордість як результат різкого краху надій на любов до себе з боку батьків уже в ранньому дитинстві, з якого дитина робить висновок, що вона істота нікчемна і не заслуговує на справжню любов, то, ймовірно, було б помилкою продовжувати інтерпретувати гордість як поступово зростаючу потребу людини в любові до себе. Дотримуватися такої точки зору означало би приймати причину за наслідок, оскільки гостра потреба в любові до себе, властива представникам еннеатипу II, – це, скоріше, наслідок гордості, ніж риса що глибоко корениться у минулому життєвому досвіді. Відповідно до обраного нами методу інтерпретації, який прагне замінити теорію лібідо в розумінні невротичних потреб (wants) екзистенційною теорією, ми можемо бачити в гордості (як і в кожної з пристрастей) компенсацію за відкриття індивідом розуміння відсутності власної цінності – природної, початкової і найбільш надійної опори для нашого відчуття особистої цінності.
Можна стверджувати, що, незважаючи на зовнішню енергетичність, завжди піднесений настрій і яскравість слів і жестів, в гордому характері приховується таємне усвідомлення своєї порожнечі – свідомість, що трансформується у біль істеричних симптомів, у підвищений статевий потяг і прихильність до старих любовних зв'язків, нездатність розв'язатися з ними. Можна зрозуміти, що цей біль може бути трансформованим не лише в лібідо, що, сприйнятий як відчуття особистої нікчемності, він стає підпорою для волі до значущості, що лежить в природі гордості як такої.
Така інтерпретація корисна, оскільки орієнтує нас на пошук тих факторів у житті сучасної людини, які «увічнюють» цю «дірку» всередині особистості. Як подібна «діра» виникає, не так уже й важко здогадатися, бо, як зауважила Хорні, віддаватися гонитві за славою рівносильно продажу своєї душі дияволу, – оскільки наша психічна енергія виявляється залученою в роботу, пов'язану з реалізацією образу, а не нашого справжнього Я.
Відчуття того, що «ми дійсно існуємо», покоїться на всеосяжній цілісності нашого досвіду і несумісне з придушенням усвідомлення, що ви когось потребуєте, так само як воно є несумісним і з нездатністю прожити своє справжнє життя (як би при цьому ми не драматизували свій ідеальний образ перед обраним колом співчуваючих). Індивід, який не в змозі бути самим собою, конкретним чоловіком або жінкою, замість цього змушений гарячково шукати задоволень і збудження, намагаючись в той же час постійно перебувати в центрі уваги оточуючих. Таким чином, уявне душевний достаток приречений на те, щоб бути, в кінцевому рахунку, емоційною брехнею, в яку і сам даний індивід повністю не вірить, – оскільки в іншому випадку він або вона не продовжували б відчайдушно, немов би їх хтось переслідує, заповнювати дірку безбуттєвості (Beinglessness), що болісно відчувається. Онтична недостатність, в свою чергу, викликається кожною з тих рис характеру, які визначають структуру еннеатипу ІІ. Це і веселість, яка тягне за собою (завдяки витісненню сумних думок і відчуттів) втрату почуття реальності; і гедонізм, який, у своїй гонитві за негайно одержуваними задоволенням, задовольняється сурогатами, а не тим, що диктується вимогами духовного зростання; і недисциплінованість, що стала другою натурою індивіда, яка йде рука об руку з подібним гедонізмом, найбільш скандальним і неприборканим проявом якої є «істерія», що виникає теж завдяки прагненню до досягнення таких життєвих цілей, які би приносили ще глибше задоволення.
Завдання терапії зводяться не лише до того, щоб у пацієнта встановилися хороші взаємини із зовнішнім світом, які були відсутні в попередньому його житті. Вони можуть включати в себе також перевиховання індивіда, орієнтоване на його самореалізацію і на вироблення у нього звички до щоденного отримання того глибокого задоволення, яке виникає з автентичності його існування.
Опис еннеатипу ІІ з книги А.Панграцці тут >>>