МАХАТМА ГАНДІ  "ВСІ ЛЮДИ – БРАТИ"

Життя та думки Махатми Ганді

(Вибрані фрагменти)

   Я не навчаю світ нічому новому:

істина і ненасильство древні, як гори.

 ЧАСТИНА 2

РЕЛІГІЯ ТА  ІСТИНА

Під словом «релігія» я розумію не формальну або обрядову релігію, а ту, яка лежить в основі усіх вірувань, котра ставить нас перед нашим Творцем.

Дозвольте пояснити що я вкладаю у поняття релігії. Я не маю на увазі індуїзм, який звісно ближчий мені за усі інші вірування, а релігію, яка перевершує індуїзм та докорінно змінює саму природу людини, нерозривно зв’язує її з внутрішньою істиною і вічно очищує. Це незмінний елемент людської сутності, повне вираження якого варте будь-яких зусиль, і який не дає спокою душі, допоки вона не віднайде себе і не пізнає свого Творця та істинне співвідношення між Ним і собою.

 

Я не бачив Його, я не знаю Його. Я зробив світову віру в Бога моєю власною, і оскільки моя віра глибинна, я вважаю, що її можна прирівняти до переживання. Однак хтось може заперечити, що описувати віру як досвід означає спотворювати істину, тож можливо вірніше буде сказати, що я не в змозі охарактеризувати мою віру в Бога. Існує невизначена містична Сила, що пронизує все. Я відчуваю її, хоча і не бачу. Ця невидима Сила проявляє себе, але не піддається жодним доказам, адже вона така несхожа на все те, що я сприймаю органами чуття. Вона виходить за межі відчуття. Існування Бога можна все ж таки обґрунтувати логічно, але лише до певної міри.

Я маю певне відчуття, що усе оточуюче мене постійно-плинне, минуще, та в основі усіх цих змін лежить незмінна Жива Сила, яка об’єднує все, творить, руйнує і знову творить. Ця Сила або Дух, яким просякнуте усе, і є Бог. Оскільки абсолютно все, що я сприймаю виключно органами сприйняття, – плинне, існує тільки Він.

Яка ця сила – доброзичлива чи зла? Я вважаю, що вона цілковито доброзичлива. Я бачу, що життя торжествує над смертю, правда бере верх над брехнею, світло перемагає темряву. Отже, я дійшов висновку, що Бог це – Життя, Правда, Світло. Він – Любов. Він – верховний Бог, Вседержитель.

Я також розумію, що ніколи не пізна́ю Бога, якщо не боротимусь зі злом та проти нього, хай навіть ціною самого життя. Я утвердився в цій вірі завдяки власному скромному та обмеженому досвіду. Чим більше я намагаюсь очиститись, тим ближче відчуваю себе до Бога. Наскільки ж я наближусь до Нього, коли моя віра не буде всього лише каяттям, як зараз, а стане такою ж непохитною, як Гімалаї, такою ж чистою і сяючою, як сніг на їх вершинах?

Така віра в Бога має ґрунтуватися на переконанні, що виходить за межі розуму. І справді, навіть так зване усвідомлення Бога в своїй основі має елемент віри, без якого воно неможливе. Це закладено в саму природу речей. Хто в силах подолати обмеження власної істоти? Я гадаю, що повне усвідомлення неможливе у втіленому існуванні. Та це і непотрібно. Все, що потрібно для досягнення найбільших духовних висот, доступних людським істотам, це жива непохитна віра. Бог присутній в нашому земному існуванні, а не поза ним. Тому́ зовнішні докази Його існування нам не сильно допоможуть, якщо допоможуть взагалі. Нам ніколи не вдасться відчути Його органами сприйняття, бо Він поза ними. Ми можемо відчути Його, якщо відсторонимося від чуттєвого сприйняття. Всередині нас постійно звучить божественна музика, але сильні відчуття заглушують витончене звучання, таке несхоже і нескінченно краще за все, що ми спроможні сприйняти нашими органами чуття або почути.

Бог не просто задовільняє інтелект, якщо взагалі задовільняє його. Він неодмінно керує та трансформує серце. Він повинен виражати Себе в кожній найменшій дії Його послідовників. Це можливо лише через певне усвідомлення, більш реальне за будь-яке переживання, отримане через п’ять органів чуття.

Сприйняття органами чуття може (як частіше за все і відбувається) вводити нас в оману, яким справжнім воно б нам не здавалось. Позачуттєве ж усвідомлення незаперечне. Це доведено не якимись доказами, а зміною поведінки і характеру тих, хто відчув справжню присутність Бога в собі. Ми простежуємо це у переживаннях безперервної послідовності пророків та мудреців усіх країн, усіх народів світу. Заперечувати ці факти значить відрікатися від себе. 

Для мене Бог – це Правда і Любов; Бог – етика та мораль; Він – безстрашність, джерело Світла і Життя, і в той же час Він поза всім цим, більше всього цього. Бог – це свідомість. Навіть атеїзм атеїста – це Бог. Він перевершує мову та розум... Він персоніфікований Бог для тих, хто потребує його уособленої присутності. Для тих, хто потребує відчути його на дотик, Він втілений. Він – найчистіше існування. Він очевидний для тих, які вірують. Він – все для всіх. Він в нас і водночас по-за нами, більше за нас. Він багатостраждальний. Він терплячий, і в той же час викликає страх. Він не приймає незнання за виправдання. І все ж Він всепрощаючий, адже завжди дає нам шанс покаятися. Він найкращий демократ, якого знає світ, тому що не обмежує нас у виборі між добром і злом. Водночас Він найбільший тиран, оскільки часто відриває від наших губ кубок переможця і, під видом доброї волі, залишає нам сміхотворні залишки, щоби прославити єдино Себе. Тому Індуїзм називає все це Божественною грою. Щоби стати перед світовим всенаповнюючим Духом Істини, людина повинна мати здатність любити найлукавіше створіння, таке, як вона сама. І людина, яка прагне цього, не може залишатися осторонь будь-якого спектру життя. Ось так моя відданість істині привела мене в політику, і я можу сказати без жодного сумніву і з усією скромністю, що ті, хто говорить, що релігія не пов’язана з політикою просто не знають, що таке релігія.

Без самоочищення неможлива ідентифікація зі всім живим, а дотримання законів ахімси[1]залишається пустою мрією. Людина, серце якої повне пороків, ніколи не зможе усвідомити Бога, отже самоочищення повинно охоплювати усі сфери життя. Через те що цей процес надзвичайно «заразний», то очищення самого себе обов’язково призведе до очищення оточення. Та шлях цей важкий та урвистий. Для досягнення досконалої непорочності потрібно думати, діяти і говорити абсолютно безпристрасно, піднятись над взаємно протилежними течіями любові та ненависті, прив’язаності та відрази. Я знаю, що ще не досягнув цієї трійної непорочності, незважаючи на моє постійне, невпинне стремління до неї. Тож мирська винагорода не є спонукою для мене, а навпаки, дуже часто дошкуляє. Як на мене, опанувати пристрасть на тонкому рівні набагато важче, ніж фізично завоювати світ силою зброї. Я – бідолашна душа, яка прагне бути повністю доброю, правдивою і ненасильницькою в думках, на словах та в діях, та мені так і не вдається досягти цього ідеалу, який, я точно знаю, істинний. Це болісний підйом, та цей біль – моя конструктивна насолода. З кожним висхідним кроком я почуваюсь сильнішим і більш підготованим до наступного.

Я прагну осягнути Бога через служіння людству, тому що знаю, що Він не на небесах, не під землею, а в кожному з нас. Кожна наша дія повинна бути сповнена релігійності. Тут я не маю на увазі якійсь догматизм, а віру в те, що всесвіт скеровує впорядкована духовність. Вона невидима, але від цього не менш реальна. Така релігія виходить за межі індуїзму, ісламу, християнства тощо. Вона не відкидає їх, а робить гармонійними та вдихає в них істину.

Релігії – це різні дороги, що сходяться в одній точці. Що з того, що ми обираємо різні дороги, якщо приходимо до однакової мети? Насправді релігій існує стільки, скільки індивідуумів. Якщо людина збагнула суть своєї релігії, тоді вона збагнула також усі інші. Оскільки існують різні вірування, кожне з них потребує якогось характерного символу. Та коли цей символ перетворюється на об’єкт сліпого поклоніння та спосіб стверджувати перевагу однієї релігії над іншими, потрібно від нього відмовитись.

Після довгих років досліджень та досвіду, я дійшов до висновків, що (1) усі релігії істинні, (2) усі релігії мають певну похибку, (3) усі релігії майже настільки ж близькі мені, як моя власна, індуїзм, тож і усі люди повинні ставитись до інших, як до близьких родичів. Перед іншими вірами я схиляюсь так само, як перед своєю власною, тож не можу мати і думки про пропаганду власної релігії.

Бог створив різні вірування тому, що Його вшановують у різні способи. Як я можу, бодай би в потаємних думках, вважати, що віра мого сусіда нижча за мою і бажати, щоби він зрікся власної і прийняв мою? Як справжній та відданий друг я можу лише бажати і молитися, щоб він жив і вдосконалювався у власній вірі. В Божому домі багато обителей, і всі вони однаково святі.

Ніколи не бійтеся, що шанобливе вивчення інших релігій може послабити чи похитнути вас у власній вірі. Система філософії індуїзму вважає, що усі релігії містять елементи істини і пропонує поважати і шанувати їх усі. Це, звісно, передбачає передусім повагу до власної релігії. Вивчення і висока думка про інші не повинні стати причиною слабшання цієї поваги, а навпаки, поширити цю повагу і на інші релігії.

Наше життя говорить про нас більш промовисто, ніж наші слова. Бог не ніс Свого хреста лише 1900 років тому, Він несе його і сьогодні; Він помирає і воскресає також сьогодні з дня у день. Світ отримав би мало розради від прив’язаності до історичного Бога, який помер 2000 років тому. Тому не сповідуйте історичного Бога, а проявляйте Його життя у своєму сьогоденні.

Я не довіряю людям, що розповідають іншим про свою віру, особливо з метою їх навернення. Віру не виразити словами. Нею треба жити, і лише тоді вона буде промовляти сама за себе.

Пізнання божественного не черпається з книжок. Його потрібно усвідомити в собі самому. Книги в кращому випадку допоможуть, але часто вони стають перешкодою. Я вірю в те, що в своїй основі усі великі релігії світу істинні. Я вірю, що всі вони передані Богом і були необхідні тим народам, яким вони були відкриті. І я переконаний, що якби кожен з нас мав змогу прочитати священні писання різних віросповідань очима їх віруючих, ми б зрозуміли, що всі вони єдині у своїй глибині, і взаємодоповнюють одна одну.

Віра в одного Бога є наріжним каменем усіх релігій. Та я не вірю в те, що колись на землі буде сповідуватись єдина релігія. Теоретично оскільки Бог єдиний, може існувати лише одна релігія. Та на практиці мені ніколи не зустрічалося дві людини, які б мали абсолютно однакове уявлення про Бога. Тому скоріш за все завжди існуватимуть різні релігії, які відповідатимуть відмінним темпераментам  і кліматичним умовам.

Я вірю, що усі великі релігії світу більшою чи меншою мірою істинні. Я кажу «більшою чи меншою мірою», бо вважаю, що все, чого торкається людська рука, через сам факт, що людина – істота недосконала, стає недосконалим. Досконалість – виняткова ознака Бога і її неможливо описати, передати. Я вірю, що кожна людина може досягти досконалості Бога. Нам усім слід прагнути досконалості, та коли досягається цей блаженний стан, його неможливо описати словами. Тому я з усією смиренністю визнаю, що навіть Веди, Коран та Біблія – недосконале слово Боже, а ми – недосконалі створіння, які кидаються від однієї спокуси до іншої, тож не в стані осягнути у всій повноті навіть таке Боже слово.

Я не вірю, що виключно Веди мають божественне походження. Я вважаю, що Біблія, Коран та Зенд Авеста так само як і Веди сповнені божественного натхнення... Те, що я вірю в індуїстські писання не означає, що я повинен приймати, що кожне слово, кожен вірш походять від Бога. Я не прислухатимусь до жодного тлумачення, яким би вченим воно не було, якщо воно суперечить здоровому глузду і моралі.

Храми, мечеті, церкви… я не роблю різниці між цими Божими обителями. Вони такі, якими їх зробила віра. Вони – результат людського прагнення осягнути Невидиме. Молитва врятувала моє життя. Без неї я б давно збожеволів. У мене був досить гіркий громадський та особистий досвід, і через це я впав у тимчасовий відчай. Якщо я й оговтався, то тільки завдяки молитві. Вона не була такою ж частиною мого життя, як істина. Я звернувся до неї через необхідність, коли опинився у становищі, в якому без неї не міг бути щасливим. З часом моя віра в Бога міцнішала і потреба в молитві зростала. Життя без молитви здавалося таким пустим і марним. Я відвідував християнські богослужіння в південній Африці, та вони не захопили мене. Я не зміг приєднатись до інших: вони благали Бога, я ж не міг. Це був повний провал. На початку я не вірив ні в Бога ні в молитву, і аж до періоду зрілості не відчував жодної пустоти в житті. Але в зрілому віці я зрозумів, що молитва така ж необхідна для душі, як їжа для тіла. Насправді їжа для тіла навіть не така необхідна, як молитва для душі. Голодування часто потрібне для підтримання здоров’я тіла, але не існує такого явища, як утримання від молитви. Нею неможливо перенасититись. Троє найбільших вчителів світу – Будда, Ісус та Мухамед залишили беззаперечні докази того, що досягли просвітлення через молитву і, можливо, без неї не змогли б жити. Мільйони індуїстів, мусульман та християн знаходять в молитві єдину розраду в житті. Ви ж не назвете їх брехунами та не вважаєте, що вони займаються самообманом. Скажу вам, що подібна «брехня» вабить мене, шукача істини, тому що дала мені ту підтримку, ті речі в житті, без яких я б не прожив і хвилини. Незважаючи на безвихідь на політичному горизонті, я ніколи не втрачав спокою. Я зустрів людей, котрі навіть заздрили цьому. Цей спокій прийшов від молитви. Я не людина науки, я смиренно вважаю себе людиною молитви. Для мене її форма не має жодного значення. В цьому питанні кожен сам собі закон. Та існують широкі добре втоптані шляхи, прокладені вчителями давнини, дороги, ходити якими безпечно. Я пересвідчився в цьому сам. Нехай кожен спробує та зрозуміє, що завдяки щоденній молитві привносить щось нове у власне життя.

Найвищою метою людини є усвідомлення Бога, і вся її політична, соціальна та релігійна діяльність повинна служити високій цілі зустрічі з Богом. Тож невід’ємною частиною цього прагнення стає безпосереднє служіння всім людським істотам лише тому, що єдиний спосіб знайти Бога – побачити Його в Його творінні і стати з Ним єдиним цілим. Цього можна досягти служінням іншим. Не достатньо служити лише власній країні. Я – частина, фрагмент цілого, тож я не можу знайти Його в окремій частині людства. Мої співвітчизники – моє найближче оточення. Вони стали такими безпорадними, позбавленими засобів та інертними, що я відчуваю необхідність зосередитися на служінні їм. Якби я міг переконати себе, що знайду Його в одній із гімалайських печер, я б одразу вирушив туди. Та я знаю, що не знайду Його окремо від людства.

Надзвичайно трагічно, що сьогодні релігія для нас це лише обмеження у їжі та питті, це лише суворе дотримання ієрархічності. Дозволю собі сказати, що немає більшого невігластва. Народження та дотримання формальностей не визначають чиєїсь більшо- чи меншовартості[2]. Характер – єдиний визначальний фактор. Бог не створив людей з печаттю більшо- чи меншовартості. Жодне писання, що визнає людську істоту меншовартісною чи недоторканою через її походження, не може претендувати, що ми слідуватимемо йому, адже це заперечує Бога і Істину, якою є Бог.

Я переконаний, що усі великі релігії світу істинні, дані Богом та служать Його цілям і тим, хто виріс в такому оточенні і в цих вірах. Я не вірю, що настане час, коли ми зможемо сказати, що в світі існує тільки одна релігія. В певному розумінні в світі вже сьогодні існує одна загальна релігія. Та в природі відсутні прямі лінії. Релігія – дерево з багатьма гілками. Можна сказати, що релігій багато, як гілок, але, як дерево, релігія одна.

Припустимо, до мене приходить християнин і каже, що зачарований писанням Бхаґавати[3], отже хотів би приєднатися до індуїзму. Я скажу йому: «Ні! Біблія говорить про те саме, що й Бхаґавата. Ти не пробував це з’ясувати. Докладай зусиль, і будь хорошим християнином».

Я не мислю релігію як одну з багатьох сфер діяльності людства. Одна і та ж  діяльність може керуватись як релігійними намірами, так і антирелігійними. Для мене не може повстати дилема покинути політику заради релігії. Для мене кожна дія, до найдрібніших, визначається тим, що я вважаю своєю релігією.

Немає жодних сумнівів, що цей всесвіт, населений розумними істотами, керується Законом. Якщо ви можете уявити Закон без Законодавця, то я сказав би, що тоді сам Закон є Законодавцем, тобто Богом. Коли ми молимось Закону, ми просто прагнемо пізнати і шанувати його. Ми стаємо тим, чого прагнемо. Звідси і випливає потреба в молитві. Оскільки наше теперішнє життя зумовлене нашим минулим, то на наше майбутнє, згідно з тим самим законом причини та наслідку, мають впливати наші сьогоднішні дії. Отже в міру того, як ми відчуваємо можливість обирати між двома або більше напрямками, ми повинні зробити свій вибір.

Здається, що відповіді на такі питання «чому існує зло?» і «що це таке?» знаходяться поза межами нашого обмеженого розуму. Нас мусило би просто задовільняти, що ми знаємо, що добро і зло існують. І через те що ми здатні розрізняти добро і зло, ми повинні обирати одне і уникати іншого.

Той, хто вірить у Боже провидіння, віддає всі свої сили з легкістю. Ми ніколи не чули, щоб Сонце страждало від втоми, та хто ж виснажується більше від нього! І чому ми вважаємо сонце неживим? Різниця між ним і нами в тому, що в нього немає вибору, а в нас є, нехай і незначна, можливість ухилятися. Та годі мудрувати на цю тему. Нам достатньо цього блискучого прикладу невичерпної енергії. Коли ми повністю віддаємося Його волі, прирівнюючи себе до нуля, ми теж добровільно відмовляємося від права вибору і тоді нам не доводиться більше виснажуватись.

Я згоден, що є речі, в яких не можна сильно покладатись на розум, і ми повинні приймати їх на віру. Віра в такому випадку не суперечить розуму, а виходить за його межі, перевершує його. Віра – певне шосте чуття, яке діє поза межами можливості розуму. Отже, користуючись цими трьома ознаками віри, я з легкістю можу дослідити усі догми, які проголошує релігія. Отже, вірити в те, що Ісус – єдиний народжений син Божий, як на мене, суперечить розуму, оскільки Бог не може одружуватись і народжувати дітей. Тут слово «син» можна вживати лише образно. В такому випадку кожен, хто досягнув позиції Ісуса – син Божий. Якщо хтось сильно випередив нас у духовному розвитку, ми можемо визнати, що в певному сенсі він – син Божий, хоча всі ми Божі діти. Ми зрікаємось  цієї спорідненості в нашому житті, тоді як життя Ісуса – свідчення такої спорідненості.

Бог – не людина… Він сила. Він – суть життя. Він бездоганна непорочна свідомість. Він безкінечний. Але все ж таки, яким би це не здавалось дивним, не кожен може скористатись Його благами або здобути притулок в цій всепроникній живій присутності.

Електрика – потужна сила, але не всі можуть користатися нею. Її виникнення зумовлене конкретними визначеними законами. Це неодухотворена сила. Якщо людина важко попрацює для надбання знання її законів, то зможе нею користуватися. Так само можна виявити ту живу силу, яку ми називаємо Богом, якщо ми пізнали і дотримуємося Його законів, які призводять до віднайдення Його в нас.

Щоб знайти Бога не потрібно здійснювати паломництво, світити лампади, палити ладан чи помазувати миром зображення божества або малювати його пурпуром. Адже Він живе в наших серцях. Якби ми могли повністю позбутися свідомості нашого фізичного тіла, ми би постали перед Ним.

Пошуки неможливі без певних припущень, на які ми спираємось. Якщо ми чогось не позбудемося, ми нічого не набуваємо. Від самих початків суспільства люди,  як мудрі, так і не дуже, виходили з твердження, що якщо ми існуємо, то і Бог існує, і якщо Він не існує, то і нас нема. І оскільки віра в Бога завжди співіснувала з людством, то факт Його існування вважається більш очевидним, ніж існування сонця. Ця жива віра розв’язала багато важких життєвих питань. Вона пом’якшила наші муки. Вона підтримує нас у житті, вона ж – наша єдина розрада у смерті. Сам пошук істини стає цікавим і вартісним саме завдяки вірі. А пошуки Істини – це пошуки Бога. Істина – це Бог. Бог існує, адже існує Істина. Ми вирушаємо на пошуки, тому що віримо, що Істина є і її можна знайти докладаючи зусиль та ретельно дотримуючись добре відомих та перевірених правил пошуку. Історія не зберегла жодних даних про провал таких пошуків. Навіть ті атеїсти, котрі вдавали, що не вірять у Бога схиляються перед Істиною. Їх хитрість полягає в тому, що вони назвали Бога іншим, далеко не новим, іменем. У нього безліч імен. Істина – їх вінець.

Божа справедливість відбилася, хоч і меншою мірою, в певних фундаментальних правилах поведінки. По суті вони випливають з віри в Бога або Істину. Такий відправний пункт дуже засмутив ледарів. Але не слід плутати труднощі при виконанні церемоніалу із невірою. Щоби досягти успіху навіть експедиція у Гімалаї повинна виконати певні умови. Проте складність цих умов не робить експедицію нездійсненною. Це лише надає додаткової цікавості і захопливості пошукам. Ви́знаємо, що ця експедиція для пошуків Бога або Істини – щось безмежно більше, аніж численні експедиції до Гімалаїв і тому набагато цікавіша. Якщо ми не відчуваємо запалу щодо цієї подорожі, то це через слабкість нашої віри. Те, що ми бачимо нашими фізичними очима для нас реальніше за єдину Реальність. Ми знаємо, що зовнішні образи оманливі, і все ж ставимось до незначного як до істинного. Зрозуміти неважливість оманливого – бути на пів дороги до перемоги. Здійснення цього становить чи не половину усього пошуку Бога та Істини. Поки ми не звільнимося від дріб’язкового, у нас не знайдеться навіть вільної хвилинки для наших великих пошуків, та чи повинні ми відводити цим пошукам лише наш вільний час?

Існує безліч визначень Бога, адже Його прояви незліченні. Вони переповнюють мене подивом та благоговінням, лишаючи на мить без слів. Я поклоняюсь Богу лише як Істині. Я поки що не знайшов Його, але невпинно шукаю. Заради мети цих пошуків я готовий пожертвувати найдорожчим. Навіть якщо буде йтися про моє життя, я сподіваюсь, що буду готовий віддати його. Та доки я не усвідомив цієї Абсолютної Істини, доти змушений слідувати відносній правді в тій мірі, в якій я її зрозумів.

Часто під час мого просування вперед я бачив тьмяні проблиски Абсолютної Істини, Бога, і з дня у день я переконуюсь все більше, що тільки Він реальний, а усе інше – ні. Я розкажу бажаючим як в мені укріпилося це переконання; нехай вони повторять мої досліди і переймуть мою переконаність, якщо їм це вдасться. Чим далі, тим більше я переконувався, що все, що можу я, може навіть дитина, і в мене є вагомі підстави стверджувати це. Засоби пошуку Істини настільки ж прості, як і складні. Пихатому вони можуть видатися недосяжними, а невинній дитині – досить доступними. Шукач Правди повинен бути смиреннішим за ягня.

Якби ми досягли повного бачення Істини, наш пошук би припинився, досягши єднання з Богом, оскільки Істина і є Бог. Та будучи просто шукачами, ми прагнемо нашої мети, свідомі власної недосконалості. Оскільки ми недосконалі, то наше розуміння релігії теж недосконале. Ми не осягнули релігію в її ідеальному проявленні, тому що не зрозуміли і самого Бога. Таким чином релігія неідеальна в нашому трактуванні і завжди підлягяє процесу подальших змін. І якщо усі розвинені людьми релігії – неідеальні, то питання яка ж із них краща просто не має змісту. Усі віри претендують на розкриття Істини, але всі однаково неідеальні і можуть помилятись. Повага до інших релігій не повинна закривати нам очі на їхні вади. Ми також повинні бути надзвичайно чутливими до недоліків власної віри і не просто мати їх на увазі, а намагатися виправити їх. Дивлячись на всі релігії однаковими очима, ми мусимо не лише не вагатись, а навіть зобов’язані приєднувати до нашої віри всі прийнятні характерні риси інших релігій.

Як дерево має один суцільний стовбур та багато гілок та листків, так існує одна досконала Релігія, але внаслідок людського посередництва вона розгалужується. Цю єдину Релігію неможливо виразити словами. Недосконала людина виразила її мовою, яку мала в своєму розпорядженні, а інші люди так само недосконало розтлумачили її. То чиє ж тлумачення вважати правильним? Кожен правий зі своєї точки зору, та і неможливо, щоб усі помилялися. Тому необхідно бути толерантними, що не означає збайдужіти до власної віри, а навпаки більш розумно та чисто полюбити її. Толерантність дає нам духовну проникливість, яка настільки ж далека від фанатизму, як Північний Полюс від Південного. Істинне пізнання релігії спростовує бар’єри між різними вірами.

Я вірю, що всі ми можемо стати посланцями Бога, якщо перестанемо боятися людей і шукатимемо лише Божої Істини. Я справді вірю, що я прагну лише Божої Істини та втратив будь-який страх перед людьми.

На мене не сходило якогось особливого одкровення Божої волі. Я вірю, що Бог щоденно відкривається кожній людській істоті, та ми глухі до «все ще слабого голосу». Ми сліпі та не бачимо «вогняного стовпа» перед нами.

Я повинен торувати шлях і єдиним моїм провідником має бути Бог. Він ревнивий Вседежитель. Він не ділитиме свою владу ні з ким. Отже людина повинна постати перед Ним у всій своїй слабості/недосконалості, з порожніми руками і рішучістю повного зречення, а потім Він дає їй сили постати перед усім світом і захищає від будь-якого лиха.

Кожного дня я бачу стільки бідності і відчаю, що якби не відчував присутності Бога, то давно би збожеволів.

Суто з наукової точки зору Бог знаходиться в самій основі як добра, так і зла. Він направляє кинджал вбивці в такій же мірі, як і скальпель хірурга. Але попри це для блага людей добро і зло відмінні і несумісні, символічно представлені світлом і темрявою, Богом і Сатаною.

Я більше впевнений в тому, що Він існує, аніж в тому, що ми з вами сидимо у цій кімнаті. Також я міг би існувати без води і повітря, та не без Нього. Можете виколоти мені очі, я не помру від цього. Але знищіть мою віру в Бога, і я пропав. Ви можете називати це забобоном, але я тримаюся за нього, як в дитинстві звертався до Рами у небезпечних та лячних ситуаціях. Так мене навчила стара нянька.

Ми не зможемо подолати зло всередині нас, доки не позбавимося власного «я». Бог вимагає абсолютної відмови від нашого «я» взамін на єдину справжню і вартісну свободу. А коли людина таким чином втрачає себе, то відразу ж і віднаходить в служінні всьому живому, і це стає її розрадою та втіхою. Вона тепер нова людина,  яка невтомно присвячує себе служінню усьому створеному Богом.

В нашому житті трапляються моменти, коли потрібно діяти, навіть якщо  найкращі друзі нас не підтримують. Той «все ще слабкий голос» повинен бути для нас головним суддею у разі конфліктів, пов’язаних з виконанням нашого обов’язку.

Я б і секунди не прожив без релігії. Багато моїх колег-політиків відвертаються від мене, бо кажуть, що навіть мої політичні погляди є наслідком релігійності. І вони праві. Моя політична та вся інша діяльність – похідні від моєї віри. Я стверджую також, що усі дії релігійної людини повинні випливати з її віри, адже релігійність – це підпорядковуватися Богу, тобто Бог керує кожним вашим подихом. Як на мене політика, що втратила релігійність – суцільний бруд, якого потрібно уникати. Політика займається проблемами народів, а те, що стосується їх благополуччя повинно стосуватися людини, схильної до релігійності, тобто іншими словами, шукача Бога та Істини. Для мене «Бог» і «Правда» – рівноправні поняття, і якщо б мені сказали, що Бог є Богом неправди або Богом мук, я би відмовився вшановувати Його. Ціллю політики є проявляти Царство Боже.

Я б не зміг вести релігійне життя, якби не ототожнив себе з усім людством, і це би не вдалося мені, якби я не займався політикою. Сьогодні увесь діапазон людської діяльності складає неподільне ціле. Не можна виділити соціальну, економічну, політичну і чисто релігійну діяльність в окремі взаємо непроникні сфери. Я не знаю жодної релігії, що існувала б нарізно від людської діяльності. Релігійність забезпечує моральну основу всім іншим видам діяльності, які в іншому разі не мали би її, що перетворило б життя на плутанину «із слів гучних і геть безглуздих[4]».

Саме віра веде нас через штормові моря, віра зрушує гори і саме вона долає одним махом океан. Ця віра ніщо інше, аніж живе надзвичайно сильне усвідомлення Бога в нас. То́му, хто досяг цієї віри, ні́чого бажати. Тілесно хворий, він духовно здоровий, матеріально бідний, він розкошує духовними скарбами.

Форм є безліч, та надихаючий дух – один. Як може існувати розподіл на високе і нице там, де існує ця всепоглинаюча фундаментальна єдність, що лежить в основі зовнішніх відмінностей? Адже це – реальність, з якою ви стикаєтесь на кожному кроці в повсякденному житті. Найвища мета усіх релігій – усвідомити цю глибинну єдність.

В дитинстві мене навчили повторювати тисячу імен Бога з індуїстських писань і це повторювання зовсім не було виснажливим. Ми віримо, і я вважаю що саме так воно і є, що в Бога стільки імен, скільки існує істот. Отже ми також стверджуємо, що в Бога немає імені, а оскільки форми Його незчисленні – Він безформний, Він промовляє вустами багатьох, тож ми вважаємо Його невимовним і т.д. Коли ж я почав вивчати Іслам, я виявив, що і тут є багато імен Бога.

Я погоджусь з тими, хто говорить «Бог – це Любов». Та десь глибоко в душі я завжди повторював собі, що Бог може бути Любов’ю, та перш за все Бог – Істина. Якщо взагалі можливо людськими словами найповніше визначити Бога, я дійшов до висновку, що Бог – це Істина. Два роки тому я пішов далі і заявив, що Істина – це Бог. Ви побачите чітку відмінність між цими двома твердженнями: «Бог – це Істина» і «Істина – це Бог». Я дійшов цього висновку після п’ятдесяти років безперервних і невтомних пошуків правди. Я зрозумів, що найближча дорога до Істини лежить через Любов. Та я також зрозумів, що любов в англійській мові має багато значень, і що людська любов в значенні пристрасті іноді досить хибно передає це поняття. Також я виявив, що любов як ахімса має лише обмежену кількість послідовників у світі. Та я ніколи не знаходив подвійного значення істини і навіть атеїсти не заперечують необхідності влади істини. Та в своєму ентузіазмі знайти правду атеїсти наважилися заперечити саме існування Бога, що, з їх точки зору, справедливо. Саме з цих міркувань я зробив висновок, що замість говорити «Бог – це Істина», потрібно говорити «Істина – це Бог». Великих труднощів додає той факт, що мільйони людей, прикриваючись Божим іменем, чинять різноманітні жахливі речі. Науковці також в ім’я Істини дуже часто вдаються до звірств. У філософії індуїзму є одне твердження, а саме: існує лише Бог і більше нічого. Цю саму істину ми зустрічаємо докладно описану і проілюстровану прикладами в калімах[5] Ісламу. В них однозначно говориться, що існує лише Бог і нічого крім Нього. Санскритське слово, яке відповідає слову «істина», буквально означає «те, що існує», Сат[6]. З цієї та багатьох інших причин я дійшов до висновку, що визначення «Істина – це Бог» задовольняє мене якнайкраще. І коли ви прагнете віднайти Істину як Бога, єдиний незмінний спосіб – це любов, тобто ненасильство. І оскільки я вважаю, що засоби і цілі – поняття що перетікають одне в одне, я не вагаючись заявляю, що Бог – це Любов.

З точки зору чистої Істини, наше тіло – також власність. Справедливо сказано, що прагнення насолоди створює тіла́ для душ. Коли це бажання зникає, зникає і подальша потреба в тілі, і людина звільняється від порочного кола смертей і народжень. Душа всюдисуща, то чому вона повинна зважати на тіло, подібне до в’язниці, або ж чинити зло чи навіть вбивати заради цієї в’язниці? Отже ми приходимо до ідеалу повного зречення і вчимося використовувати тіло для служіння, доки воно триває, і доки служіння, а не хліб насущний, не стане основою нашого життя. Ми їмо і п’ємо, спимо і прокидаємось лише заради служіння. Таке налаштування розуму приносить нам істинне щастя і блаженне бачення крізь цілісність часу.

Що таке Істина? Важке питання; та я для себе відповів на нього так: істина – це те, що говорить мені голос всередині. Ви спитаєте як же тоді різні люди вважають істиною різні та навіть протилежні речі? Що ж, ми бачимо, що людський мозок працює через безліч засобів, а процес розвитку розуму неоднаковий для всіх, тож з цього випливає, що те, що може бути правдою для одного, може бути неправдою для іншого. Отже такі спостереження показали, що необхідно дотримуватись певних умов для подібних досліджень. Сьогодні всі вимагають свободи совісті[7], не дотримуючись жодної дисципліни, через що у спантеличений світ потрапляє стільки неістинних ідей. Я зі справжньою скромністю можу заявити перед вами лише наступне: Істину не знайде людина, позбавлена глибокого відчуття смиренності. Якщо вам доведеться плавати  в глибинах океану Істини, ви повинні стати нічим.

Правда живе в серці кожної людини, і саме там її потрібно шукати керуючись власним розумінням Істини, та ніхто не в праві змушувати інших діяти згідно його власних переконань щодо Неї.

Життя – це прагнення. Його завдання – добиватися досконалості, в цьому полягає самореалізація. Не слід применшувати ідеал через наші недоліки чи недосконалість. Я болісно усвідомлюю і те, і інше в мені. Щоденно я звертаю до Істини безсловесний заклик про допомогу позбутися моїх недоліків та недосконалості.

В моїх працях немає місця неправді, тому що я непохитно вірю, що немає іншої релігії, ніж Істина, і тому, що я можу відмовитися від усього заради Неї. Мої твори ні в якому разі не несуть ненависті до жодної особистості, тому що я твердо вірю, що світ тримається саме на любові. Життя є лише там, де є любов. Життя без любові – смерть. Любов і правда – дві сторони однієї монети. Я твердо вірю... що ми можемо завоювати цілий світ завдяки істині і любові.

Я вірний лише Правді і не підкорюсь нічому, окрім Істини.

Слід насамперед прагнути Істини, а Краса і Великодушність прийдуть слідом. Саме це проголошував Ісус у Нагорній Проповіді. На мою думку Ісус був найвищим митцем, адже він бачив і міг висловити Істину. Таким же був пророк Мухамед, а Коран – найдовершеніший твір арабської літератури, принаймні саме так стверджують дослідники. Це все тому, що вони обидвоє переслідували насамперед Істину, а витонченість висловлювання виникла сама собою, хоча жоден з них не повчав мистецтву красномовності. Я шукаю саме таку Істину і Красу, заради них живу і за них готовий померти.

Що ж до Бога, то важко дати Йому визначення, але визначення істини закладено в серце кожної людини. Істина – це  те, що ви вважаєте істинним у даний момент, і саме це – ваш Бог. Якщо людина шанує цю відносну істину, то з часом вона неодмінно збагне Істину Абсолютну, тобто Бога.

Мені відомий цей шлях. Він прямий і вузький. Він подібний до леза меча. Я радо йду ним. Я плачу, коли зісковзую. Бог сказав: «Прагнучий ніколи не загине». Я беззастережно вірю цій обітниці. Отже якщо через мої недоліки я збиватимуся зі шляху тисячу разів, я не зневірюся, а буду сподіватись побачити Світло, коли плоть остаточно скориться, що одного дня таки має статись.

Я єсьм шукач Істини. Я заявляю, що знайшов шлях до неї. Я стверджую, що безперестанно намагаюся знайти її. Але я визнаю, що ще не пізнав її. Цілковито здобути Істину означає осягнути власне «Я» і своє призначення, тобто стати досконалим. Я з болем усвідомлюю власні недоліки, та в цьому полягає уся моя сила, бо людина дуже рідко усвідомлює власні обмеження.

У цьому світі я шукаю навпомацки шлях до світла «через суцільну пітьму[8]». Я часто помиляюся і прораховуюся... Я надіюся виключно на Бога. Я довіряю людям тільки тому, що довіряю Богу. Якби я не мав надії на Бога, я би був як Тимон[9], який зневажив собі подібних.

Я не «політик у ризі святого». Та оскільки Істина – найвища мудрість, то іноді мої дії співзвучні із верховним урядуванням. Але, гадаю, що я не маю іншої внутрішньої стратегії, окрім шляху Істини та ненасильства. Я не пожертвую Істиною та принципом ненасильства навіть заради звільнення моєї країни чи віри. Оскільки ніщо, позбавлене цих двох принципів, не може бути вільним.

Мені здається, що я краще розумію ідеал істини, аніж ідеал принципу ненасильства, і мій досвід мені підказує, що якщо я перестану триматися істини, то ніколи не зможу розгадати загадку ахімси. Іншими словами, можливо мені бракує мужності слідувати прямою дорогою. Як істина, так і ахімса в основі означають одне і те саме, бо сумнів неодмінно є результатом бажання або недостатньої віри. «Боже, дай мені віри», - молю я щодня і щоночі.

Посеред приниження, так званих поразок та бурхливого життя мені вдається зберегти спокій завдяки основі, яку становить віра в Бога, тобто Істині. Можна описати Бога через безліч атрибутів, та я знайшов свою формулу: Істина – це Бог.

Я заявляю, що не володію безпомилковими настановами або небесним натхненням. Наскільки мені відомо з досвіду, твердження людини щодо власної безпомильності завжди безпідставне. Розуміючи, що вище натхнення може прийти лише до вільної від протилежностей людини, у даному випадку важко буде оцінити чесність того, хто заявляє, що звільнився від них. Отже твердження про безпомилковість залишається найнебезпечнішим. Однак це не залишає нас без жодного керівництва.

Загальний досвід мудреців світу доступний нам і завжди буде до наших послуг. Більш того, не існує множинності фундаментальних істин, вона єдина, і це Істина як така, відома ще як Ненасильство. Скінченні людські істоти ніколи у повній мірі не пізнають Істину-Любов, природа якої безкінечна. Але ми достатньо знаємо, щоби діяти. Часом ми жорстоко помилятимемось в цілі наших зусиль. Та людина сама розпоряджається собою, а це обов’язково передбачає як силу здійснювати помилки, так і силу виправляти їх стільки разів, скільки знадобиться.

Я можу бути жалюгідною людиною, але якщо через мене говорить Істина – я непереможний.

Ніколи в житті я не говорив того, чого не мав на увазі. Моя вдача – проникати в суть, а якщо мені це якийсь час не вдавалося, я знаю, що згодом Істина дасть себе почути і відчути, як це часто траплялося у моєму житті.

Я смиренний та дуже старанний шукач Істини. І в моїх пошуках я надзвичайно відвертий з іншими прагнучими, отже так я можу усвідомлювати власні помилки і виправляти їх. Я зізнаю́сь, що часто помилявся в моїх оцінках та судженнях... Оскільки в кожному випадку я задкував, то не було завдано жодної непоправної шкоди. Навпаки, фундаментальна істина ненасильства проявлялася у безкінечно більшій мірі, ніж будь-коли до того, а країна не зазнала жодної значної шкоди.

Я бачу і знаходжу красу в Істині і через Неї. В Істині загалом, не просто у справедливих ідеях; щирі обличчя, картини або пісні, які відображають правду, надзвичайно прекрасні. Загалом людям не вдається побачити красу в Істині і звичайна людина втікає від неї і стає сліпою до її краси. Коли люди починають бачити красу в Істині, з’являється справжнє мистецтво.

Для справжнього митця красиве лише те лице, що, незалежно від власного вигляду, сяє правдою душі. Не існує... краси окремо від Істини. З іншої сторони, Істина може проявлятися в формах, не обов’язково привабливих ззовні. Згідно переказам Сократ, який був найчеснішою людиною свого часу, мав найнепривабливішу у всій Греції зовнішність. Як на мене він був красивий, тому що усе його життя було прагненням Правди. Як ви пам’ятаєте, зовнішня форма не завадила Фідію[10] захоплюватися Істиною в філософі, хоча як митець він звик до краси і в зовнішній формі.

Ми не можемо усвідомити досконалу Істину доки ми ув’язнені в цій смертній формі. Ми можемо лише наблизитися до неї в нашій уяві. Це недовговічне тіло позбавлене засобів для безпосереднього споглядання вічної Істини. Ось чому ми повинні покладатися на віру, як на останню надію.

Я не стверджую, що я божий помазаник. Я не проголошую себе пророком. Я лише смиренний шукач Істини, який завзято прагне її відшукати. Для мене не існує занадто великих жертв заради безпосередньої зустрічі з Богом. Вся моя діяльність, назвіть її соціальною, політичною, гуманістичною або ж етичною, спрямована на досягнення цієї цілі. Оскільки я знаю, що Бога можна скоріше віднайти в Його найнижчих створіннях, ніж у найвищих, тож не прагну високого статусу. Без допомоги знедолених в мене нічого не вийде. Звідси моє бажання допомагати пригніченим класам. Та я не можу надавати цю допомогу, залишаючись поза політикою, тому я займаюся нею. Отже я ніякий не вчитель, а всього лише смиренний слуга Індії, а відтак і решти людства, який бореться та помиляється.

Немає релігії вищої від Істини та Справедливості.

Релігія та мораль нерозривно пов’язані між собою. Релігія для моралі те саме, що вода для насіння, яке впало в землю.

Я не підтримую жодної релігійної доктрини, яка не спирається на здоровий глузд або суперечить моралі. Я терпимо ставлюся до надмірних проявів релігійних почуттів, якщо вони не виходять за рамки моралі.

Як тільки ми порушуємо моральні засади, ми втрачаємо релігійність. Релігія не може домінувати над мораллю. Наприклад людина не може бути брехливою, жорстокою та нестриманою і говорити, що вона до вподоби Богові.

Наші бажання та мотиви можна поділити на дві категорії – егоїстичні та альтруїстичні. Усі егоїстичні бажання – аморальні, тоді як бажання стати кращим, щоб робити добро іншим – воістину моральне. Найвищий моральний закон полягає в тому, що ми повинні безперестанно трудитися на користь людства.

Якщо будь-яка з моїх дій, що носить духовний характер, виявиться некорисною, тоді слід визнати її марність. Я вірю, що найдуховніший вчинок – найкорисніший в прямому значенні цього слова.

Священні писання не можуть вийти за межі здорового глузду та істини. Їх ціль – очистити розум та розтлумачити правду.

Не можна заохочувати помилку, навіть якщо вона підкріплена писаннями.

Помилка не стає істиною тільки тому, що її масово повторюють, як і істина не стає помилкою через те, що її ніхто не розуміє.

Я не вважаю, що все древнє добре тільки тому, що воно древнє. Я засуджую відмову від Богом даного дару мислити перед лицем древньої традиції. Країна повинна позбуватися будь-якої традиції, хай навіть стародавньої, якщо вона несумісна з мораллю. Недоторканність можна вважати древньою традицією, як і інститут дитячого шлюбу та вдівства, все це також можна сприймати як застарілі жахливі упередження та тривкі забобони, які я стер би з лиця землі, якби це було в моїй владі.

Я не відхиляю поклоніння ідолам. У мене ідол не викликає почуття благоговіння. Та я вважаю, що поклоніння ідолам – частина  людської природи. Ми прагнемо символізму.

Я не засуджую молитву на о́брази. Сам я надаю перевагу поклонінню Позбавленому Форми. Можливо така схильність недоречна. Щось підходить одному, а щось зовсім інше підійде іншому, і неможливо однозначно порівняти двох відмінних людей.

Я почав відчувати, що як і люди, слова також проходять поетапний розвиток внутрішнього змісту. Наприклад зміст найширшого слова, Бог, неоднаковий для кожного з нас. Його значення різнитиметься залежно від досвіду кожної людини.

Я не бачу жодних протиріч чи глупоти у своєму житті. Хоча відомо, що як людина не бачить власних вух, так вона не може зрозуміти власних помилок і дурості. Та мудреці часто порівнювали людину віруючу з безумцем. Отже я сподіваюся, що я можу не стаючи безумцем бути глибоко віруючим. А ким із двох я є насправді можна буде визначити лише після моєї смерті.

Коли я бачу людину, яка помиляється, то говорю собі, що теж помилявся. Коли я бачу хтиву людину, я нагадую собі, що теж колись був таким. Так я відчуваю спорідненість з усіма людьми в світі й усвідомлюю, що не можу бути щасливим, доки найнепомітніший з нас не стане щасливим.

Я відповідатиму перед Богом і моїм Творцем, якщо дам кому-небудь менше, ніж йому належилось, та я впевнений, що Він поблагословить мене, якщо знатиме, що я давав більше, ніж належилось людині.

Моє життя повне втіхи у безперервній роботі. Я почуваюсь вільним, як птах, через те, що не хочу загадувати що принесе мені завтрашній день. Думка про те, що я постійно і старанно борюся проти потреб плоті підтримує мене.

Я надто добре усвідомлюю недоліки виду, до якого належу, щоб гніватися на будь-якого представника мого виду. Мій метод –  викорінювати зло скрізь, де бачу, а не ображати переступника, оскільки і мені не сподобалося би, якби мене ображали за мої постійні хиби.

Я залишаюсь оптимістом не тому, що маю якісь докази, що справедливість переможе, а через мою тверду віру в те, що врешті-решт справедливість повинна перемогти. Наше духовне піднесення може народитись лише від віри в те, що справедливість повинна в кінцевому рахунку тріумфувати.

Можливості особистості обмежені, і коли хтось лестить собі, що йому самому під силу будь-яке завдання, Бог відразу ж вгамовує його гординю. Щодо мене, то я достатньо смиренний, і міг би просити допомоги навіть у немовлят.

Крапля в океані дотична величі свого родителя, хоча і не свідома цього. Та вона висихає, як тільки виокремлюється із меж океану. Ми не перебільшуємо говорячи, що життя – всього лише мильна бульбашка.

Я невиправний оптиміст, тому що вірю в себе. Це звучить надто зарозуміло, чи не так? Та я говорю це з усією смиренністю. Я вірю в вищу Божу силу. Я вірю в Істину, а відтак у мене не виникає сумнівів щодо майбутнього цієї країни або людства.

Моя релігія – не в’язниця. В ній є місце для найменшого Божого створіння. Та вона неприступна для пихатості, дискримінації на основі раси, віросповідання чи кольору шкіри.

Я не поділяю думки, що колись на землі може бути або буде одна релігія. Отже я намагаюся віднайти спільну основу і встановити взаємну терпимість.

Я переконаний, що для досягнення духовної досконалості потрібно прожити життя стримане на дії, думки та слова. Народ, позбавлений таких людей, бідний через таку нестачу.

Перед Богом і грішник, і святий рівні. Обох чекає однакова справедливість і обоє матимуть однакову можливість просуватися вперед, або ж назад. Обоє є Його дітьми, Його творіннями. Святий, який гордує грішником, втрачає свою святість і стає більш гіршим за переступника, який, на відміну від пихатого святого, не відає, що робить.

Ми часто плутаємо духовні знання з духовним прогресом. Духовність не полягає у знанні писань чи розмовах на філософські теми. Вона полягає у вдосконаленні серця, у незмірній силі.

Безстрашність – перша ознака духовності. Боягузи не можуть керуватися законами моралі.

Людина повинна щиро прагнути бла́га для всього Божого творіння і молитися про силу сприяти цьому. В бажанні бла́га усім полягає її особисте благо; той, хто бажає добробуту лише для себе чи для своєї громади, егоїстичний і не матиме успіху... Людина повинна навчитись розрізняти між тим, що вона вважає благом, і тим, що насправді є благом для неї.

Я вірю в цілковиту неподільність Бога, а відтак і людства. Що з того, що в нас безліч тіл? У нас єдина душа. Внаслідок розсіювання у сонця багато променів, та джерело в них спільне. Таким чином я не можу відокремити себе від найбільш загубленої душі, як і неможливо заперечити мою спорідненість із найдоброчеснішою.

Якби я був диктатором, то відокремив би релігію від держави. Присягаюсь власною релігією. Я готовий віддати за неї життя. Але це моя особиста справа. Держава тут ні до чого. Вона піклувалася би мирським добробутом, охороною здоров’я, комунікаціями, зовнішніми зв’язками, валютою і т.п., та не моїми чи вашими релігійними переконаннями. Це особиста справа кожного.

Навколо мене – перебільшення і брехня. Незважаючи на мої старанні пошуки, я не знаю де знаходиться Істина. Та мені здається, що я все ж наблизився до Неї і до Бога. Я заплатив за це втратою старої дружби, та я не шкодую. Для мене підтвердженням мого наближення до Бога, є те, що я можу спокійно і безстрашно говорити та писати, звертаючись до всіх, на делікатні теми всупереч запеклій опозиції, що в мене виходить невідступно дотримуватися усіх одинадцяти обітниць, котрі я дав, без тіні супротиву і неприйняття. Через шістдесят років зусиль я врешті зміг усвідомити ідеал правди і чистоти, який я поставив перед собою.

Нам відомо лише те, що кожен повинен виконувати свій обов’язок, а результат залишити в руках Бога. Людина вважається господарем власної долі, але це лише часткова правда. Керувати власною долею вона може настільки, наскільки їй дозволяє Вища Сила, яка не бере до уваги наші наміри та плани, відробляючи Свій власний план. Я називаю цю Силу не іменами – Аллах, Кхуда[11] чи Бог, а Істиною. Вся правда знаходиться виключно в корені, в серці цієї Вищої Сили – в Істині.

Я не знаю більшого гріха, ніж пригнічувати невинних в ім’я Бога.

Коли я замислююсь з однієї сторони над моєю мізерністю та обмеженістю, а з іншої – над тим, чого від мене очікують, мене це глибоко хвилює. Але я заспокоююся як тільки усвідомлюю, що ці очікування звернені не до мене, дивного поєднання Джекіла і Хайда, а до нехай і не ідеального, але досить значного проявлення через мене двох безцінних рис – істини та ненасильства.

На землі немає нічого, чим би я не міг пожертвувати заради країни, звичайно окрім двох речей, і лише них двох, а саме – істини та ненасильства. Від них я б не відмовився навіть заради усього світу. Для мене Істина – це Бог, і немає іншого способу знайти Істину, окрім шляху ненасильства. Я не намагаюся служити Індії ціною Істини або Бога. Адже я знаю, що людина, яка відрікається від Істини, здатна також зректися своєї країни та своїх рідних і близьких.