Олена Федорівна Писарєва
ЛЮДИНА І ЇЇ ВИДИМІ ТА НЕВИДИМІ СКЛАДОВІ
Складна будова людини
Є тіло душевне, є тіло і духовне.
1 Коринф. 15: 44
Вступ
Перш, ніж говорити про складність людської сутності, необхідно ознайомитися із тим, як Теософія розуміє «невидимі світи». В основі теософічного світорозуміння лежить ідея єдності Божественного Життя: матерія і дух лише два її прояви, два полюси, які нероздільні за умов простору і часу: матерія слугує проявом для духу, і без неї дух не міг би проявити себе, а дух організує і одушевлює матерію, і без нього матерія залишалась би у стані абсолютного, з нашої точки зору, мертвого спокою.
З єдності життя витікає і єдність духу і матерії. Дух скрізь один і той самий, тільки у камінні він схований найбільш глибоко, а в досконалій людині розкривається в найповнішій мірі, яка зумовлюється обставинами земного існування. Так само і матерія єдина. Найновіші наукові дослідження все більше підтверджують цю істину. Так звані основні атоми кисню, водню та інших елементів не є, за твердженням окультної хімії, первинними фізичними атомами: вони підлягають подальшому діленню до тих пір, поки в основі хімічних елементів не вийде один і той самий фізичний атом. Якщо його розкладати ще й далі, він втрачає властивості фізичної матерії, припинияє стискатися від холоду, розширюватися від тепла, припиняє підкорятися закону тяжіння, але не знищується, а переходить до стану надфізичного, який відповідає якомусь іншому, не нашому світові. Задля того, щоби наявно уявити собі такий перехід з одного стану матерії в інший, уявимо собі відому нам фізичну матерію послідовно у різних станах: у твердому, рідкому, газоподібному і нарешті ефірному стані; припускаючи перехід матерії у ще більш тонкі стани – а не допустити це було би нелогічним, - ми отримаємо надфізичний стан матерії, який буде природним продовженням фізичної матерії; цей надфізичний стан матерії утворює астральний світ. Астральна матерія значно тонкіша і рухоміша, ніж фізична, має чотири виміри та підкоряється іншим законам, але зберігає чотири стани різної густини, аналогічні твердому, рідкому, газоподібному та ефірному станам фізичної матерії; продовжуючи таку ж саму диференціацію і з астральним атомом, приводячи його в усе більш тонкий стан, ми отримаємо тим же шляхом новий стан матерії, новий світ, який є продовженням астрального, і в ученнях Теософії називається ментальним світом. Таким чином, без будь-якого стрибка, природньо і поступово, здійснюється перехід від відомого нам фізичного світу у вищі області невидимих світів.
І не слід уявляти собі, що ці «невидимі світи» починаються десь вдалині від фізичного світу: вони тут, навколо нас, і тільки наша груба нездатність сприймати відділяє нас від них, і причому більш дієво, ніж це могли би зробити мільйони верст у просторі.
Задля того, щоби ця думка стала яснішою, необхідно пам’ятати, що жодна пара фізичних атомів не дотикається між собою, всі атоми мають вільне поле дії і всі наче плавають у морі астральної матерії, що їх оточує. Задля розуміння взаємодії різних станів матерії необхідно уявити собі щільну земну кулю, наскрізь проникнуту астральною матерією, яка, як більш тонка, розповсюджується на значну відстань за межі земної атмосфери; так само є і відносно ще тоншої ментальної матерії, яка, як більш тонка, проникає всю астральну і фізичну матерію (кожний астральний атом наче плаває у морі ментальної матерії) з усіх боків і простягається значно далі, ніж астральний стан матерії.
Припустивши, що матерія нашого фізичного світу пройнята тоншими видами матерії, які не підлягають методам дослідження, що застосовуються до фізичної матерії, необхідним є припустити, що і до складу людського організму входить тонша астральна і ще більш тонша ментальна матерії.
Як же переконатися в цьому? Вчення про вібрації, яке визнається наукою, доводить, що всі наші відчуття – результати вібрацій: так, тепло, яке ми відчуваємо, є вплив теплових вібрацій; колір, яким забарвлені всі предмети навколо нас, є результатом впливу світлових вібрацій на сітківку нашого ока і таке інше. Все середовище, що оточує нас, наповнене безліччю вібрацій, і з них тільки дуже мала частка їх досягає свідомості людини. Неважко собі уявити, яка величезна зміна відбулася би з людиною, якби вона змогла відповідати на всі світові вібрації. Ця зміна і відбувається, але не зненацька, а дуже повільно і поступово, і ми знаємо її як широко відоме поняття еволюції. По суті, різниця між дикуном і сучасною інтелігентною людиною полягає в тому, що остання сприймає значно більше вібрацій, ніж дикун; так само різниця між сучасною людиною і людиною майбутнього полягатиме в тому, що остання буде сприймати ті тонкі і швидкі вібрації, які зовсім недоступні організмові сучасної людини.
По мірі розширення сприйняття людини буде розширюватися і поле її свідомості, причому до тих пір, поки вона не перейде за межі фізичних явищ, після чого настане її неперервне спілкування з невидимими світами. Але для такого спілкування потрібні органи сприйняття інакші, ніж фізичні. І вони вже є в наявності у зачатку у всіх людей. Подальший їх розвиток відбудеться під впливом таких самих еволюційних законів, які викликали до життя і ті фізичні органи почуттів, які ми маємо на сучасному ступені розвитку. Коли цей розвиток закінчиться, людина буде мати безперервну свідомість; вона буде свідомо жити одночасно і на землі, і у вищих світах, з якими на сучасному ступені розвитку ми приходимо у свідоме спілкування тільки уві сні та після смерті. Але і зараз існують люди, які випередили решту людства, і які мають таку безперервність свідомості, яка дозволяє їм – при збереженні ясної, неспаної свідомості – спілкуватися з невидимими світами, і саме їм ми зобов’язані тими відомостями про над фізичну природу Всесвіту і людини, які увійшли до вчень Теософії.
Зробивши ці короткі попередні вказівки, необхідні для усвідомлення подальшого, перейдемо до розгляду будови людини з погляду теософічних вчень.
Загальні поняття
Теософічні вчення про людину визначають її як складну істоту, яка безперервно розвивається, і частина природи якої вже є проявленою, тоді як інша частина залишається поки що у прихованому стані. Свідомість людини може діяти визначено на тому чи іншому плані Всесвіту в залежності від того, наскільки вібрації цього плану досягають її. Зрозуміти це нам допоможуть явища із струною. Ми знаємо, що струна буде звучати тією самою нотою, тобто даною кількістю коливань, у відповідь на ноту, що видає струна однакової з нею довжини і напруження; і вона так само залишиться німою серед цілого хору нот, які видаються невідповідними струнами. Так само і з різними станами матерії: кожний з них відгукується лише на відповідні цьому станові вібрації.
На сучасному ступені розвитку людина цілком свідома тільки на фізичному плані, оскільки тільки одне її фізичне тіло, провідник усіх фізичних відчуттів, є цілком розвиненим. Проте хоча на сучасному ступені розвитку людина і не усвідомлює астрального і ментального планів життя, вона все ж таки живе на цих планах кожного разу, коли проявляє почуття, мислить або відчуває натхнення. І чим сильніше вона відчуває і мислить, тим повніше переноситься її свідомість з фізичної сфери в астральну, у світ почуттів, або у ментальну, сферу думок. Ми знаємо, що солдат у розпалі битви, коли його свідомість зосереджена в його пристрастях і відволікається від фізичної сфери, не відчуває своїх ран; і тільки коли збудження минає і свідомість повертається у фізичне середовище, він починає відчувати біль від поранення. Або ж уявимо собі філософа, який вирішує певну абстрактну проблему: він втрачає будь яке усвідомлення фізичних і астральних переживань, його свідомість цілком переходить у сферу думки, він буде відвернений від тілесного і емоційного життя і буде зосередженим у сфері думок, тобто на ментальному плані.
Таким чином, людина живе одночасно у трьох світах: фізичному, астральному і ментальному, причому то одна, то інша частина її складної природи залучається по черзі до діяльності.
Теософія розрізняє в людині сім начал і ці сім начал розділяє на дві групи: одна обіймає три вищі начала, друга – чотири нижчі.
Перша, яку називають вищою Тріадою, є невмируща частина людської природи, безсмертна індивідуальність, яка зберігається у всіх втіленнях людини, її «дух», за християнською термінологією; чотири нижчих начала складають її смертну, минущу природу, «душу» і «тіло», за уявленням християн. Це розділення на «тіло», «душу» і «дух», яке було прийняте апостолом Павлом і християнською філософією, спростилося у повсякденних поняттях християн, які змішують душу і дух і вживають часто одне визначення замість іншого, в результаті чого відбувається плутанина у розумінні внутрішньої людини.
* * *
Давньоіндійська езотерична психологія, прийнята Теософією, значно тонше уявляє складну структуру людини і поділяє її на:
І. Фізичне тіло (Sthula Bhuta), яке є носієм усіх фізичних функцій людини.
ІІ. Ефірне тіло (Linqua Sharira), яке є носієм і провідником життєвої сили (Prana).
ІІІ. Астральне тіло (Kama Rupa) - провідник пристрастей і бажань.
ІV. Ментальне тіло, тіло думок (Manas нижчй), - провідник усіх розумових процесів, що здійснюються за допомогою мозку.
Це – нижчі, минущі начала людини.
Вища, безсмертна Тріада людини включає:
V. Чистий розум або інтуїцію (Manas вищий).
VI.Духовне начало (Buddhi).
VII. Божественне начало, безсмертне «Я» (Atma).
Всі ці начала людини є повними аналогіями з різними сферами Космосу, яким, у свою чергу, відповідають різні стани свідомості. Для свідомого зіткнення людини з цими різноманітними сферами Космосу їй необхідно довести до повноцінного розвитку ті провідники, які є в наявності у зародковому стані в кожної людини, але які у більшості сучасних людей знаходяться досі на шляху до розвитку. Так, здатність ясновидіння в астральній сфері може розвинути в себе тільки той, хто, очистивши свої ефірний і астральний провідники суворою дієтою, відповідним способом життя і утриманням у всьому, досягне того, що ці провідники почнуть чітко відповідати на вібрації астрального світу. Ясновидіння у ментальній сфері потребує високого ступеня зосередження думки; проникнути ж у сферу Buddhi, або чистої духовності, може лише той, у кого сильно розвинена здатність любити. Для людей байдужих, не здатних сильно любити і співчувати, ця сфера є недосяжною.
Почнемо наше вивчення людини з фізичного тіла.
Перше начало
Фізичне тіло
Фізичне тіло відоме вченим у всіх подробицях, але ми не знаходимо серед наукових досліджень того підґрунтя, що об’єднувало би, що надавало би можливість поставити у живий зв’язок зі всім Всесвітом і перетворити в одне гармонічне ціле усю купу різнорідних досліджень, яка була нагромаджена вченими фахівцями. Таке об’єднання дають нам окультні вчення Теософії. В короткій доповіді можливо лише злегка торкнутися такого складного предмету, як будова людського організму, і тому про фізичне тіло, яке є найбільш знайомим усім, скажемо лише кілька слів.
Західна наука починає поступово схилятися до сприйняття теософського погляду на людину, згідно якого організм складається з безлічі «безкінечно малих життів», які будують її оболонки. Найбільші з цих «життів» відомі фізіології як мікроби, бактерії або бацили, але серед них мікроскопові вдалося відкрити лише гігантів, які у порівнянні з іншими атомістичними безкінечно малими істотами – те саме, що слон у порівнянні з інфузорією.
Кожна фізична клітина є живою істотою, яка є одухотвореною променем «прани», життє-сили Всесвіту; тіло клітини складається з молекул, які асимілюють і потім викидаються, вдихаються і виганяються, тоді як душа клітини зберігається, залишається незмінною за цією постійною зміною матерії. Ці безконечно малі «життя» циркулюють органічними сплетеннями, проникають у клітини і виходять із них з неймовірною швидкістю, піддаючись при цьому постійному впливу психічних сил людини, які просочують їх чи то злими, чи то добрими впливами.
Ми постійно викидаємо з себе мільйони цих «життів», які негайно включаються у царства природи, що нас оточують, переносячи туди енергії, які вони розвивали всередині нашого організму. При цьому вони вносять у нові організми, куди попадають, ті властивості, які отримали від нас, від психічних сил нашого організму, і таким чином вони розповсюджують або відродження, або руйнацію, слугують покращенню, або псуванню навколишнього світу. Мікробів, що населяють людське тіло, можливо визначити як молекулярні колонії; вони поділяються на «Творців» і «Руйнівників». У нашій арійській расі протягом 35 років життя людини переважають перші, а потім починають переважати другі, внаслідок чого і виникає спершу повільне, а потім все більш швидке руйнування нашого тіла.
Робота клітин, що вибирають потрібне з крові в нашому організмі, є суто фізична свідомість. Вона здійснюється без будь-якої участі з боку нашої, людської свідомості. «Несвідома пам’ять», як її називають біологи, є пам’ять саме цієї, суто фізичної свідомості. Ми відчуваємо не те саме, що відчувають клітинки. Біль від рани відчувається мозковою свідомістю, але свідомість молекулярного агрегату, який ми називаємо клітинкою, примушує її поспішати відновити пошкоджені тканини, і ця її дія залишається поза свідомістю мозку. Пам’ять молекули примушує її повторювати ту саму діяльність знову і знову, навіть коли мине небезпека: ось чому з’являються рубці на ранах, шрами, нарости і таке інше.
Смерть фізичного тіла настає тоді, коли видалення з нього фізичної енергії, яка керує «безконечно малими життями», надає цим останнім можливість іти кожному своїм шляхом. Тоді «безконечно малі життя», які більше не є зв’язаними між собою, розпадаються нарізно, і настає те, що ми називаємо розкладанням. Тіло стає кругообігом ніким не керованих «безкінечно малих життів», і його форма, яка була результатом планомірного співвідношення, руйнується від надлишку їх індивідуальної енергії.
Друге начало
Ефірне тіло
Сучасна наука прийшла до того, що всі виміри, які відбуваються у м’язах, клітинах або нервах живого організму, супроводжуються електричними явищами. Коли відбуваються електричні явища, неодмінно повинен бути наявним ефір; і дійсно, людський організм суцільно просочений ефіром: жодна часточка фізичної матерії не торкається іншої, всі часточки оточені ефіром. Ефірне тіло, або ефірний двійник людини, складається з часточок ефіру1, яким просочені усі тверді, рідкі та газоподібні часточки фізичного тіла, огортаючи кожну часточку ефірною матерією, і являє собою загалом досконалий дублікат твердого тіла. Ясновидці добре бачать ефірне тіло, і навіть експериментальна наука починає вже вивчати його; так, у цікавій праці доктора Погорельського «Електрофотосфени і Енергографія як доказ існування фізіологічної полярної енергії, або так званого тваринного магнетизму, їх значення для медицини» (С.-Петербург, 1899 р.) можна знайти відтворення цілої низки фотознімків, на яких ясно можна побачити як деякі елементи, з яких складається ефірний організм людини, так і його випромінювання. Дослідженнями ефірного тіла та його випромінюваннями багато займалися французькі доктори Люїс і Барадюк, та інші дослідники, такі, як Дюрвіль, Роша, Наркевич-Йодко та багато інших.
Ефірне тіло можна розглядати і як архітектора, який творить і підтримує зв’язок між фізичними часточками тіла, який розподіляє і з’єднує у певному сполученні фізичні молекули, і як провідника життєвої сили, прани.
Однією з функцій ефірної частини селезінки є сприйняття сонячної енергії (прани), яка розлита в атмосфері, що нас оточує; введені в людське тіло безбарвні часточки прани набувають чудового рожевого забарвлення і, подібно до кров’яних кульок, пробігають по всіх артеріях і венах, та вздовж нервових сплетень. Цей потік прани є необхідним для правильної діяльності нервової системи; це засвідчується тим, що, якщо він штучно затримується, повністю втрачається чутливість. За допомогою магнетичних пасів можна досягнути повного заціпеніння тієї частини тіла, на яку спрямований вплив магнетизера; заціпеніння ж має той же характер, як і при порушенні кровообігу, наприклад, при відморожуванні; але ті, хто має справу із впливами магнетичних струмів, знають, що порушується при цьому не кровообіг, а приплив життє-сили, або прани: нерви залишаються недоторканими, але вони припиняють слугувати передавальним апаратом, оскільки прана, що по них пробігає, підпала під залежність від свідомості магнетизера.
Люди, у яких вже відкрився тонкий внутрішній зір, бачать ефірне тіло сірувато-фіолетовим; від нього на всі боки відходять короткі, блідо-блакитні промені, так звана аура здоров’я. За характером цієї аури можна судити про стан здоров’я людини; у здорової людини всі промені є перпендикулярними до поверхні тіла і паралельними один одному; у хворої людини вони як би опадають донизу і заплутані, особливо у хворій області тіла. Ці випромінювання є не тільки показниками гарного чи поганого стану здоров’я, але й засобом захисту. Оскільки ці промені є – поруч із суто фізичними виділеннями (наприклад, солей) – струменними потоками надмірної життєвої сили, які струменіють з тіла, то вони за нормальної напруги відштовхують від поверхні тіла невидимі хвороботворні агенти, нагадуючи колесо, яке своїм рухом відкидає від себе часточки, які до нього прилипають.
разных заболеваний[1]. Когда
Таким чином, здорова аура оберігає людину від заразних захворювань1. Коли ж організм є виснаженим і сила токів послаблюється, зародки бактерій вільно проникають в організм, спричиняючи різноманітні захворювання. Слід до цього додати, що часто слабкий організм, який позбавлений рясного потоку прани, несвідомо діє як губка, всмоктуючи в себе надлишок прани здорової людини, і іноді з такою енергією, що спричиняє тимчасове виснаження у цілком здорової людини.
Під час сну власне людина, або її безсмертне начало, видаляється з фізичного тіла, надаючи йому можливість відновити витрачені сили, і в ліжку залишається саме тільки фізичне тіло із своїм ефірним двійником. Таким чином, вони обидва залишаються без свого хазяїна і володаря і підлягають таким впливам, які більше відповідають схильностям людини, що спить. Потоки мислеобразів, які створюються самою людиною в стані, коли вона не спить, а також мислеобрази людей, які оточують її, проносяться у фізичному і ефірному мозку сплячої людини, змішуючись із автоматичними повтореннями вібрацій, які виникли в її мозку протягом дня, і все це спричиняє ті заплутані і розірвані сновидіння, які є звичайними під час нічного відпочинку. Ці спотворені сновидіння є дуже повчальними: вони показують істинну діяльність фізичного мозку у той час, як він цілком належить своїм власним силам. Він здатний лише повторювати розрізнені уривки своїх попередніх вібрацій, позбавлених зв’язків і порядку, безладно з’єднуючи їх, байдуже – мають вони сенс, чи не мають, задовольняючись калейдоскопом видінь, які проносяться перед ним.
Коли замислюєшся над цим явищем, стає зрозумілим, що ефірний і фізичний мозок не більше, ніж знаряддя мислення, а не творець, який під час сну є відсутнім.
У момент смерті безсмертна суть людини видаляється з її фізичного тіла так само, як і під час сну, але з тією різницею, що вона при цьому забирає із собою і ефірне тіло, яке виокремлюється зі свого щільного двійника і робить подальше життя для нього неможливим. Через деякий час, звичайно через 36 годин після смерті, людина скидає з себе і ефірного двійника, продовжуючи жити у своєму астральному тілі, а ефірний двійник залишається біля покинутого ним трупа і також починає розкладатися. Часто друзі і близькі померлого бачать цього двійника, оскільки сильне напруження нервової системи робить її більш сприймаючою, і цього достатньо, щоби побачити ефірного двійника, який виділився. На цьому грунтуються всі історії привидів на кладовищах, де збентежені люди дійсно можуть бачити ефірні тіла над могилами померлих.
У звичайної людини це відділення ефірного тіла від фізичного відбувається після смерті, але в людей медіумічних може відбуватися часткове виділення ефірного тіла і за життя, явище надзвичайно шкідливе для здоров’я медіума, оскільки воно завжди спричиняє нервові розлади різного характеру. Будь-яке часткове виділення ефірного тіла (цілком воно виділитися не може, не спричинивши людині смерті) занурює фізичне тіло у летаргічний і навіть каталептичний стан, за яким слідує надзвичайне виснаження медіума. Більша частина феноменів на спіритичних сеансах відбувається з інших причин, але деякі медіуми, як, наприклад, Елінгтон і пані Есперанс, мали ці небезпечні властивості ефірного тіла. Усі свідки, які бачили цих медіумів під час виділення ефірного тіла, стверджують, що наслідком такого виділення кожного разу було зменшення, зіщулення фізичного тіла.
Прана
Говорячи про фізичне тіло, ми згадали прану. Стародавня мудрість вчить, що увесь Всесвіт із усіма його світами, людьми, тваринами, рослинами, мінералами і атомами занурений у величний океан Життя, вічного і незмінного. Цей величний океан Життя стародавні індуси називали Jiva (Джива) і стверджували, що весь Всесвіт є тільки проявлена Джива, яка стала об’єктивною, замкненою в обмежених формах. Вони вчили, що кожний організм, починаючи з крихітної молекули і до найбільшої планети, присвоює собі часточку Дживи, або всесвітнього Життя, і ця часточка стає його власним життям. Уявіть собі живу губку, що занурена у воду океану, яка оточує і просочує її цілком. Вода океану циркулює по всій губці, заповнюючи кожну її пору, і ми можемо уявити собі і весь океан, і ту його частину, яка просочила губку, якщо подумки відділимо частину від цілого і візьмемо те і друге окремо. Кожний організм можна порівняти з такою губкою, яка занурена в океан Дживи, і яка містить в собі частку цього океану, і ця частка стала її «подихом життя».
У Теософії ця часточка всесвітнього Життя, що міститься в людині, називається праною і разом із ефірним тілом складає друге начало людського організму. Те, що в єврейському святому Письмі називається Nephesh, «подих життя», вдунуте у ніздрі Адама, не є лише прана, але прана у поєднанні із третім, астральним началом людини, началом пристрасті і бажання. Ці два начала разом і складають те, що в езотеризмі носить назву «Жаринка Життя».
«Таємна Доктрина» говорить, що нижнє проявлення прани має за провідники нескінченно малих будівників фізичного організму людини. Наука здогадується про їх існування, але бачить у них лише випадкових відвідувачів людського тіла, джерело різних захворювань. Окультист, що визнає одне й те саме життя у кожному атомі, і в повітрі, і у вогні, і у воді, стверджує, що все наше тіло складається і «безмежно малих життів». Вищий вид прани називається в окультизмі «вогняними життями»; її можна назвати «творчою енергією життя», і саме вона керує і спрямовує безмежно малих будівників нашого тіла.
Третє начало
Астральне тіло
Ми щойно розглянули фізичну людину з її тоншим, але все ж фізичним ефірним двійником, а тепер перейдемо до надфізичної основи її складної природи, до астрального тіла.
Ми не маємо часу з’ясовувати, що таке астральний світ, і тому можемо дати тільки кілька загальних вказівок2. Астральна матерія просякає фізичну таким чином, що кожний фізичний атом зі своєю ефірною оболонкою відокремлений від кожного іншого атома безмежно тонкою і рухливою астральною матерією. Але матерія ця має зовсім інші властивості, ніж фізична, і вона є невидимою для нас тому, що ми ще не розвинули органів для її сприйняття. Ми стоїмо по відношенню до астрального світу в такому ж положенні, в якому народжена сліпою людина стоїть до фізичного світу; вона не бачить його, хоча цей світ існує. Або в якому ми стоїмо до світу безмежно малих величин: вони не існували для нас доти, доки не були винайдені такі допоміжні апарати, що значно посилюють зір, як мікроскопи. Але й на нашому ступені розвитку зустрічаються люди, які здатні сприймати тонкі вібрації астрального світу і певною мірою бачити астральні явища. Таких людей називають ясновидцями.[2]
Проте хоча ми і не бачимо астрального світу, ми постійно живемо в ньому, оскільки всі наші почуття, пристрасті, емоції і потяги належать цьому світові і мають свої центри в нашому астральному тілі. Усі наші властивості, які забарвлені елементом пристрасті, все, що можна назвати жагою чуттєвого існування, жагою матеріальних насолод, «жадібністю плоті», має своїм джерелом астральне тіло людини. Насправді найгрубіше з наших начал – не фізична матерія, а саме це середнє астральне начало, яке є істинним центром всього живого, тоді як фізичне тіло – лише безвідповідальний провідник, через який пристрасне тваринне начало діє протягом земного життя людини.
Більшість наших повсякденних думок настільки тісно перемішана із пристрасним началом, настільки проникнута астральними вібраціями, що східна психологія суворо обмежила наш земний, або малий, розум, який діє під імпульсами нашої нижчої, егоїстичної природи, від вищої, над особистісної природи людини. Астральне тіло є передавальною інстанцією між вищим началом людини, між власне Мислителем, і її фізичним мозком. Кожного разу, коли ми мислимо, ми спричиняємо вібрації у ментальній матерії, але, для того, щоби проявитися на фізичному щаблі, наша думка повинна здійснити коло: викликавши вібрації у матерії ментальній, вона відповідно спричиняє вібрації у матерії астральній і через астральні центри приходить у зіткнення із матерією фізичною, впливаючи насамперед на ефірну субстанцію нашого тіла і лише після цього на грубішу, фізичну матерію, тобто сіру речовину головного мозку.
Спостереження ясновидців цілком співпадають між собою: у стані не-сну людини астральне тіло пронизує її фізичний організм, але за розмірами воно більше за фізичне і оточує людину світловою хмарою, яке називають аурою. Астральне тіло нерозвиненої людини являє собою хмарну, нечітко окреслену масу астральної матерії нижчого типу, тканина якої є порівняно щільною і грубою і здатна відповідати на всі подразнення, які пов’язані з тваринними бажаннями. Забарвлення його – тьмяних відтінків, серед яких переважають: коричневі, каламутно-червоні і брудно-зелені. Вони позбавлені гри світла, і різноманітні пристрасті проявляються в них як важкі хвилі, або ж, якщо пристрасті сильні, як вибухи блискавок; так, статева пристрасть спричиняє хвилю тьмяно-кармінного кольору, а порив злоби – червону блискавку із синюватим відтінком.
Центри вищої астральної діяльності, які на Сході називають чакрамами або колесами, що світяться, у нерозвиненої людини є ледь помітними. На цьому ступені розвитку людина потребує для свого розвитку різноманітних сильних відчуттів задля того, щоби його внутрішня природа не припиняла отримувати енергійні поштовхи до діяльності. Чим різноманітніше і потужніше відчуття, тим краще для внутрішнього зростання людини.
Астральне тіло постійно змінює свій склад під впливом гри пристрастей, бажань і хвилювань. Якщо вони є позитивними, то закріплюють більш тонкі часточки астрального тіла, а грубі складові викидають і замінюють їх тоншими матеріалами[3]. Усі негативні пристрасті спричиняють зворотну дію: закріплюючи грубі часточки, вони в той же час витісняють тонші, замінюючи їх нижчим типом астральної матерії. Коли людина спить, астральне тіло вивільняється зі свого фізичного провідника, залишаючи його разом із ефірним двійником в ліжку. У нерозвиненої людини астральне тіло залишається під час сну несвідомим і витає навколо фізичного.
Якщо ми перейдемо до астрального тіла середньо розвиненої людини, то знайдемо у ньому вже більшу різницю порівняно із астральним тілом первісної людини. Воно значно більше за розмірами, присутність тонших часточок надає йому здатність світитися, а прояв вищих емоцій спричиняє у ньому прекрасну гру кольорів. Обриси його є визначеними і ясними, і воно отримує подібність із своїм власником. Зберігаючи значну пластичність, воно постійно повертається до своєї нормальної форми і не перестає вібрувати і світитися різноманітними відтінками, що змінюються; у ньому вже чітко видно «колеса», хоча вони ще не обертаються. Процес очищення відбувається таким же чином, як і в попередньому випадку, але власне будова астрального тіла на цьому ступені розвитку надається контролю самої людини. Уважним спостереженням за своїми думками і почуттями і свідомим направленням їх людина може рішучим чином впливати на своє астральне тіло і швидко покращувати його. Уві сні таке розвинене астральне тіло не затримується поблизу свого фізичного двійника, як у попередньому випадку. Воно блукає в астральному світі, слідуючи за астральними течіями, тоді як свідомість людини (вищий Manas, який не потребує посередництва) здатна сприймати враження і навіть зберігати їх у мозку у вигляді, наприклад, пророчих снів або видінь.
Астральне тіло духовно розвиненої людини складається з найтонших часточок астральної матерії і являє собою прекрасне видовище по сяянню і забарвленню, і під впливом чистих і шляхетних думок у ньому з’являються небачені на землі відтінки. Обертання «коліс» вказує на діяльність вищих центрів. У людини з таким астральним провідником свідомість не припиняється уві сні; залишивши свою важку фізичну оболонку, вона може вільно витати в астральній сфері, переміщуючись із шаленою швидкістю. Відсутність грубих часточок в її астральному тілі робить її нездатною відповідати на вібрації, що надходять від нижчих об’єктів бажань, і вони проносяться повз неї, не притягуючись до неї і не зачіпаючи її. Таке астральне тіло підкоряється людині, відображуючи її думки і підкоряючись ним, що надає їй можливість бути свідомо діяльним на астральному плані.
Коли фізичне тіло помирає, ефірне тіло, відділяючись, забирає з собою прану, яка, як ми вже бачили, являє собою життєве начало всередині фізичного тіла, яке організовує і зв’язує, і разом із праною воно забирає і всі вищі начала людини. Усі життєві енергії, які залишають фізичне тіло, втягуються в єдиний центр і збираються праною, а виділення їх з тіла спричиняє заціпеніння фізичних органів почуттів. Ці органи залишаються неушкодженими, але «внутрішній володар» пішов, той, хто через них бачив, чув, нюхав, їв і відчував, а без нього вони – лише випадкові з’єднання фізичної матерії, які не є здатними до організованого життя. Повільно полишає тіло «володар», одягнений у сіро-фіолетове ефірне тіло, і зайнятий тим, що споглядає картину всього прожитого життя, яка розгортається перед ним. У цій картині зображені всі події його земного існування, всі очікування, які були ошукані, всі торжества і невдачі, всі прихильності та антипатії; сенс всього прожитого життя виступає перед ним ясно: її керуюча думка запам’ятовується в душі і визначає ту область, в якій буде протікати загробне життя померлого. На коротку мить він бачить себе таким, який він є, дізнається істинну мету життя і переконується, що закони життя є незмінними і справедливими. Слідом за цим магнетичний зв’язок між фізичним і ефірним тілами переривається, товариші земного життя роз’єднуються назавжди, і людина, крім рідких виключень, занурюється на деякий час у мирний несвідомий стан. У ці урочисті передсмертні хвилини навколо того, хто помирає, не можна порушувати мовчання. Усі прояви особистого горя, пориви відчаю і гучний плач можуть завадити огляду життя, яке проноситься перед внутрішнім поглядом того, хто помирає, і тому мудрий припис релігії – читати відхідні молитви над тим, хто помирає – необхідно виконувати у цілковитій тиші.
Після смерті, коли людина звільниться від фізичного тіла, а слідом за тим і від ефірного, вона залишається у своєму астральному тілі.
Під час фізичного життя астральне тіло людини складається з часточок різноманітних якостей; після смерті, коли людина остаточно переходить в астральну сферу, в її астральному тілі відбувається така зміна: змішані до того часу часточки астральної матерії, грубі і тонкі, починають з’єднуватися відповідно до своєї відносної щільності і утворюють низку концентричних оболонок або, як їх часто називають, «шкаралуп» навколо людини. Оскільки астральна матерія існує в семи станах, так само і астральне тіло померлого є поєднанням семи складів, у яких людина залишається замкненою доти, поки розпад цього складного покрову не вивільнить її. Тоді стає зрозумілим, яке величезне значення має очищення астрального тіла під час земного життя. Чистилище, через яке проходить померлий, являє собою у вищому ступені різноманітні умови, і всі переживання померлого складаються подібно до того, якого типу астральні вібрації переважали в його астральному провідникові під час життя. У найнижчій області чистилища умови вкрай важкі: воно наче заповнене еманаціями злих пристрастей та звірячої пожадливості; тоді як вища область чистилища є настільки привабливою, що заслугувала серед спіритів назву «країни вічного літа». Духовно розвинена людина, яка за життя очистила своє астральне тіло настільки, що до його складу входять лише найтонші часточки, проходить через чистилище без будь-якої затримки, не стикаючись з його грубими явищами, оскільки вібрації її тонкого складу зовсім не відповідають на грубі вібрації. При цьому астральне тіло руйнується швидко, і людина звільняється від нього, щоби невдовзі вступити у межі вищого світлого життя.
Менш розвинена, але непогана людина, пройде повз грубі явища астрального світу так само несвідомо, і пробудження її настане лише тоді, коли вона стикнеться з вібраціями, які подібні її природі, і які вона буде сприймати вже безпосередньо астральним провідником, що звільнився від фізичного тіла. Що ж стосується людей, які за життя віддавалися тваринним пристрастям, вони пробудяться у підходящій для них області, оскільки кожна людина спрямовується у буквальному сенсі до «свого власного місця».
Кожна померла людина залишається у підходящій для її пристрастей і бажань області астрального світу доти, доки ці пристрасті не зживуться, доки вона, через неможливість задовольнити їх, не позбудеться них. Але для всіх, рано чи пізно, виключаючи тих небагатьох, які протягом життя не відчули жодного проблиску безкорисливої любові або духовного прагнення, приходить час, коли зв’язок із астральним світом остаточно переривається і душа занурюється у коротку несвідомість, подібну до тієї, яка настає після відкидання фізичного тіла; а після цього душа пробуджується від відчуття блаженства, яке є неймовірним для земної свідомості,- блаженства вищого, або небесного, світу, до якого за своєю істинною суттю і належить людська душа. І якими б низькими не були пристрасті якоїсь душі, у ній все ж бувають проблиски її вищої природи, і для цих проблисків настають жнива; душа починає перетворювати все, що вона пережила на землі безкорисливого і шляхетного, у неминущі властивості і схильності своєї безсмертної природи.
Астральний труп, або «шкаралупа», яка залишається після померлої людини, починає поступово розпадатися, непевно блукаючи в астральному світі і автоматично повторюючи звичні для неї вібрації. Таким «шкаралупам» можливо тимчасово повернути деяку подібність життя і навіть діяльності, якщо вони не дуже сильно розклалися, за допомогою магнетизму втілених душ. Магнетизм живих людей всмоктується астральним трупом, як вода губкою, і потім астральна «шкаралупа» набуває оманливого вигляду життєвості і механічно повторює ті вібрації, які були притаманні померлій людині за життя. Такі вібрації можуть спричинятися потоками думок, звичних для померлого, і для тих родичів і друзів, що залишилися на землі, внаслідок чого така «шкаралупа», що тимчасово ожила, може достатньо задовільно грати роль духа, що спілкується; людина, що бачить астрально, може легко відрізнити її, але й окрім яснобачення, її можна впізнати за автоматичним повторенням звичних для померлої людини думок і за повною відсутністю оригінальності та будь-яких знань, якими померлий не володів на землі.
Четверте начало
Ментальне тіло
Четверте, інтелектуальне начало людини, провідником якої слугує «ментальне тіло», належить до тих нижчих складових начал людини, які руйнуються після кожного втілення. Вони є виявленням її особистості. Але результати кожного втілення, власне суть, синтез, як би мовити, всіх фізичних, психічних і розумових переживань людини зберігається у її вищій, безсмертній природі.
Будова ментального тіла є надзвичайно тонкою, матерія вищої сфер (ментальної), з якої воно складається, є невловимою не тільки для фізичного зору, але й для астрального; вона знаходиться у безперервному русі, безперервному звучанні і у постійних переливах світлових відтінків. Розвивається ментальне тіло приблизно так само, як і астральне, шляхом очищення думок і уяви, шляхом введення у сферу свідомості все більш широких областей Всесвіту, шляхом потоншення всіх уявлень людини; але в цьому провіднику є особливості, які відрізняють його від астрального і ефірного тіл. Воно не відповідає формам людського тіла, а має овальну форму і збільшується в об’ємі по мірі того, як розширюється свідомість людини. Усі наші думки мають джерело в ньому і лише потім переходять в астральний та фізичний центри.
У нерозвиненої людини ментальне тіло не є великим. Чужі думки, якими більшість людей задовольняється, не розвивають його, оскільки воно розвивається внутрішнім перетворенням ідей і понять. Активний процес мислення, очищений від поганих пристрастей і спрямований на шляхетні цілі, примушує наше ментальне тіло у буквальному сенсі зростати. У високорозвиненої людини воно являє собою прекрасне видовище швидко пульсуючих ніжних і яскравих світлових відтінків. По мірі звільнення від пристрастей ментальний провідник стає володарем над смертною природою людини, її істинним керівником і органом вільної волі. Заради цього розум повинен підкорити собі пристрасті, які тримають волю людини у полоні, оскільки, допоки не буде переможене астральне начало, саме бажання буде володарем над волею людини.
Зі сказаного стає зрозумілим, чому стародавня мудрість надає такого великого значення вихованню розуму. «Людина стає тим, про що вона думає»,- говориться в Упанішадах. Ми на Заході надаємо значення нашим вчинкам, але мало звертаємо уваги на те, що ми думаємо. А між тим спосіб нашого мислення є найважливішим двигуном нашого внутрішнього розвитку. Ясне, послідовне мислення, яке пройняте безкорисливістю і внутрішньою правдою, очищує наш розум від нижчого, пристрасного начала і веде нас до з’єднання з джерелом нашої свідомості, з нашим вищим «Я». Крім того, очищуючи і розвиваючи наш розум, ми робимо його провідником доброї сили для оточуючих, оскільки ніщо не передається іншим так легко, як наші думки; все середовище, що оточує нас, наповнена магнетичними потоками мислеобразів: якщо розум працює мляво і невизначено, в нього легко входять всякі чужі думки; якщо ж вібрації розуму є енергійними, визначеними і шляхетними за своїм характером, вони будуть притягувати до себе тільки подібні думки і відштовхувати злі і небажані.
Крім того, від змісту нашого розуму, від сили і багатства нашої свідомості, від якості нашого ментального тіла залежить і характер нашої посмертної еволюції у проміжку між двома втіленнями у тому вищому світі, який на Заході називається Небом, а на Сході – Девачаном. Все особистісне, корисливе, пристрасне знищується – як ми бачили – разом із особистістю; зберігається лише зміст нашої надособистісної свідомості, все, що ми без відношення до своєї себелюбності продумали, зрозуміли та сприйняли, весь духовний досвід нашого земного життя збирається в нашому ментальному тілі, і наше небесне життя після переходу з чистилища проходить у тому, що увесь цей надбаний матеріал, увесь наш життєвий досвід перероблюється в душевні сили, якості і обдарованість, у властивості нашої безсмертної індивідуальності. Коли це перетворення здійснилося, і весь результат прожитого життя проникнув у безсмертну душу, передався Мислителю[4], тоді і ментальне тіло, в свою чергу, руйнується і людина скидає свою четверту і останню оболонку.
Все наше майбутнє залежить від того, якої якості був матеріал, який ми принесли зі земного життя, і те, що ми неясно уявляємо собі як небесне блаженство, залежить єдино від того, які думки і які почуття і прагнення наповнювали душу людини під час земного життя. Якщо вони були добрими, тоді блаженство її небесного перебування буде великим і тривалим, якщо нікчемними і нечистими, то людина не буде відчувати блаженства, оскільки високі вібрації духовного світу не знаходитимуть відповіді в її душі.
Вище начало людини
Безсмертна душа
Безсмертна душа людини, або Тріада, якій в теософській літературі дається індуська назва Atma — Buddhi — Manas, відповідає Божественній Трійці, три Іпостасі якої, за їх діяльністю, можна перекласти на мову людських понять як Воля - Мудрість[5] – Діяльність. Це начало людини має своїм джерелом Божественне Життя, і саме воно є істинною суттю людини, її безсмертною індивідуальністю, його вищим, неминущим «Я». Наша смертна природа, яка включає фізичний, астральний і ментальний провідники, ще не складає людину. Задля того, щоби стати людиною, необхідно, щоби ця смертна природа з’єдналася з безсмертним началом, з тим, що філософія називає Монадою людини. З цієї позиції все фізичне буття людини можна розглядати спершу як підготовку до цього з’єднання[6], а потім – як поступовий розвиток, витончення і вдосконалення провідників задля виявлення в часі і просторі божественної природи людини, задля проявлення безсмертної індивідуальності, яка себе усвідомлює. Це є повільний процес перенесення всього досвіду, свідомості і волі людини з його нижчої природи у вищу.
Два вищих аспекти людської Триади Atma — Buddhi важко передати словами. Atma можна тлумачити як «Дух», Buddhi – як «духовну душу», яка здатна єднатися із усім існуючим і відчувати при цьому цілковите блаженство, а Manas – як «людську душу», яка вміщує чистий розум без домішків пристрасного начала і результати досвіду, набутого на протязі всієї еволюції людини. Вище начало людини має також своє тіло, яке в теософічній літературі визначається терміном «corpus causal», «causal body», який не має тлумачення; можливо, найбільш адекватною назвою для нього був би вислів апостола Павла «тіло духовне». Це тіло за своєю будовою і властивостями відрізняється від усіх доступних нам явищ так сильно, що його опис міг би призвести лише до помилкових уявлень. Достатньо згадати, що теософські вчення про людину визнають «духовне тіло».
Не вважаючи можливим у короткій доповіді торкатися метафізичного вчення про два вищих аспекти людського духу, зупинимося на третьому, істинна природа якого висвітлює найбільш важкі проблеми душевного життя людини.
Manas, розум людини, можна повноправно назвати Мислителем, і ми так і будемо його називати, описуючи його діяльність. Мислитель перебуває в умовах незрівнянно більш високих, ніж наш фізичний Всесвіт, і тому він не може впливати безпосередньо на своє фізичне знаряддя – мозок. Задля того, щоби взаємодіяти з ним, він відділяє частину своєї суті, і ця відділена частина, одягаючись в астральну матерію, проникає всю нервову систему ще не народженої дитини, щоби пізніше, коли фізичний апарат буде готовий, стати його началом, що мислить. Ця частина Мислителя, яку називають віддзеркаленням, тінню або променем, і є нашим земним розумом, нижчим Манасом, який діє через мозкові клітини, примушуючи їх вібрувати.
Таким чином, у період кожного втілення Манас роздвоюється. Нижчий його вид, земний розум, тісно пов’язаний із нижчою природою людини, і він, можна сказати, проникнутий астральним началом, началом пристрасті, бажання; але, з іншого боку, він стикається і зі своїм джерелом, Мислителем, і таким чином слугує мостом між земною людиною і її безсмертною суттю.
Оскільки нижчий Манас тісно зв’язаний із астральним началом людини, тобто з його тваринною енергією і пристрастями, він надає їм розумне обгрунтування і цим надзвичайно посилює їх.
Світло, яке запалює свідомість у мозку людини, має однакове божественне походження для всіх людей, але як воно світитиме за земних умов, це залежатиме від якості пристрасного начала людини і від досконалості його мозкового апарату. Візьмемо приклад: ми можемо запалити багато світильників одним і тим самим вогнем, але сила і чистота полум’я буде залежати від якості світильника і від властивостей масла, яке в нього налите. Так само і тут – якщо пристрасна природа людини є неприборканою і грубою, то вона забруднить чисте світло Манасу і надасть йому каламутний відтінок, якщо ж мозковий апарат є недосконалим, він не дасть можливості світлу проявитися.
Діяльність малого розуму, або нижчого Манаса, може піти трьома різними лініями:
- шляхом неослабних зусиль він може піднятися до свого джерела і злитися воєдино з Мислителем, або зі своїм «Отцем Небесним»;
- він може частково прагнути догори і частково – донизу, і це буде спричиняти постійну боротьбу, яку можна спостерігати у більшості людей;
- або ж він може підкоритися нижчій пристрасній основі і наче б розчинитися в ній.
Єдиний спосіб для людини у сприянні розвитку своєї вищої природи – це невтомне тренування у чистій, самовідданій, повній милосердя любові, яка не шукає «свого», а значить, і не може бажати нагороди за свої дари. Любов покликала Всесвіт до буття, любов підтримує його, і саме вона приведе його до досконалості і щастя.
Істинне братерство всього живого має свою непорушну основу в області Духу ( сфери Atта – Buddhi), оскільки лише тут існує цілковита єдність. Інтелект людини є началом, що роз’єднує, воно відокремлює «я» від «не я», воно усвідомлює лише себе саму, а все інше пізнає не за сутністю, а тільки за видимістю. Це – начало, що бореться, роздроблює і самостверджує, і з погляду інтелекту увесь світ є ареною ворожнечі та всіляких сутичок. Але як тільки людина вступає у сферу духу, вона негайно починає відчувати єдність і усвідомлювати, що всі ми єдині за походженням, єдині за способом нашої еволюції і єдині відносно загальної мети нашого буття і що єдина відмінність, яка існує між нами, це те, що одні почали свою мандрівку раніше, а інші пізніше, одні йшли енергійніше і швидше, а інші повільніше. Визнання всесвітнього Братерства і прагнення здійснити його в земному житті є найсильнішим двигуном для розвинення вищої природи людини.
Якщо підвести підсумок усім езотеричним вченням про людину, до яких ми зараз тільки доторкнулися, наше поняття про сутність людини розшириться безмежно.
Але задля того, щоби обґрунтувати всі світлі можливості, які розкриваються перед нами, щоби процес еволюції з абстрактної схеми перейшов у поняття життєве і творче, щоби воно, так би мовити, одяглося у плоть і кров, необхідно припустити численні існування людини на землі і ретельно вивчити це питання.
Питання це детально опрацьоване в теософічних вченнях про людину, в яких ідея перевтілення чудово обґрунтована і необхідність її доведена з науковою ясністю і суворою логічністю.
Якщо прийняти вчення про еволюцію у повному обсязі, як розвинення духу і поступове вдосконалення провідників, які втілюють його в життя, - тоді найнеймовірніші загадки людського існування отримають просте і розумне пояснення. І тоді перед нами розгорнеться величезне минуле, протягом якого поступово створювався наш організм, один за одним виникали органи почуттів, і через них пробуджувалася вся складна діяльність нашої душі. Мільйони років тому ми були зовсім не тим, чим ми є тепер, і тисячу років тому ми також були іншими, і так само будемо іншими через тисячу років, і тим більше через мільйони років… Широта нашої свідомості, порівняна досконалість нашого організму, властивості наших органів почуттів, ступінь їх витончення і здатність до сприйняття – всі ці величини не є завершеними, а постійно розвиваються і вдосконалюються у невпинному процесі творчості.
Поле свідомості сучасної людини і властивості тих провідників, через які воно проявляється, - це тільки невелика частина, відрізок, як би живий сегмент чогось величезного, такого, що розвивається протягом всього нашого Всесвіту, і це «щось» і є та безсмертна Індивідуальність, та істинна людина, яка не вмирає і не помре ніколи.
Свідомість ця неймовірно підвищує цінність людини, але вона ж і покладає на неї і відповідну відповідальність.
Усі релігії світу говорять про божественну природу людини, і наша релігія вустами Христа говорить нам: «Будьте досконалими, яким досконалим є Отець наш Небесний». В єдиному цьому вислові приховані усі еволюційні можливості людства і все його високе майбутнє. Ніхто не може стати божественно досконалим протягом одного короткого життя. Для цього потрібен великий шлях, і шлях цей людина проходить з тих пір, як виникла наша планета. Переходячи від фізичного існування на землі до посмертного існування у невидимих світах, збираючи досвід за різноманітних умов земного буття, втілюючись у різних расах і різноманітних цивілізаціях, опрацьовуючи надбаний досвід – у проміжках між смертю та новим народженням – у нові якості і здібності, людина повільно, але неминуче піднімається до своєї істинної мети, до божественної досконалості, до Боголюдства, на таку висоту, яку важко уявити нашою сучасною свідомістю.
[1] Слід додати до цього, що окультист силою волі може зупинити витік прани на кінцях променів, які були згадані вище, і побудувати з неї як би непроникний щит проти заразних мікробів, а за більшої напруги – і проти астральных впливів.
[2] Відомості про астральний світ читач може отримати у книзі А. Безант «Стародавня Мудрість», видання журналу «Вісник Теософії». С.-Петербург, 1910.
[3] Не потрібно забувати, що астральна матерія буває такою ж різною за своїм складом, як і фізична. Окультисту відомо сім станів астральної матерії.
[4] Мислитель — вища, невмируща свідомість людини.
[5] Мудрість — основа двоїста, вона складається зі знання і любові.
[6] Згідно езотеричних вчень, це з’єднання відбулося в середині третьої людської раси, Лемурійської. Дві перші раси слугували виключно для еволюції фізичного організму, задля підготовки форми, яка була би здатна сприйняти Монаду.