Вільям Джадж
ТРИ ПЛАНИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ
Джаграта, свапна, сушупті: неспання, сновидіння, глибокий сон
Вільям Куан Джадж (1851 – 1896), американський теософ ірландського походження, серпень 1888 року
Я говорю про звичайну людину. Адепт, Учитель, йог, Махатма, Будда, перебуваючи у тілі, живуть більше як у трьох станах. Вони цілком усвідомлюють усі стани, у той час як звичайна людина усвідомлює (у тому смислі, як слово «свідомість» розуміється зараз) тільки свій стан неспання.
Кожен серйозний теософ має знати важливість цих трьох станів. Особливо важливо, що в стані сновидіння не варто втрачати пам’ять про досвід у глибокому сні, а у стані неспання – пам’ять про досвід сновидіння і vice versa[1].
Джаграта, наш стан неспання, – це той, в якому необхідно прийти до повного усвідомлення внутрішньої Сутності, тому що у будь-якому іншому стані спасіння неможливе.
Коли людина помирає, вона попадає або у вищий стан, з якого повернення всупереч її волі неможливе, або в інші стани – рай, пекло, авічі, девачан та будь-який інший, з якого повернення у втілення неминуче. Проте вона не може піти у вищі стани, якщо не вдосконалила і не покращила себе та, перебуваючи у тілі, не досягла прекрасних і сяючих висот, на яких стоять великі Вчителі.
Таке щире бажання неможливо здійснити, якщо у якийсь період своєї еволюції істота не зробила кроків, які ведуть до кінцевої мети. Такі кроки можуть і мають бути здійснені. Найперші з них містять можливості останніх, тому що причини, одного разу приведені у рух, безконечно продукують їхні природні наслідки.
Серед цих кроків є знайомство та розуміння трьох станів, про котрі говорилося спочатку.
Стан, у якому знаходиться людина вдень, впливає на сновидіння та є причиною снів і вказівок. Він може привести у безладдя вказівки, які поступають із вищого стану. Але спокійний та зосереджений денний час допомагає людині зменшити спотворення у її ментальному досвіді сновидінь. У свою чергу сновидіння впливає на денний стан шляхом поганих чи добрих вказівок, отриманих у сні. Доказами цього наповнені увесь наш досвід і всі релігії. У небилицях райського саду підступна змія шепоче на вухо сплячому смертному з тим, щоби проснувшись, він порушив вказівку[2]. У Книзі Йова[3] говориться, що Бог дає вказівки людині у сні, у сновидіннях та нічних видіннях. А спільність внутрішніх рефлексій та життя сновидінь для звичайних людей не потребує доказів. У багатьох випадках, про які я знаю, людина у сні одержувала вказівку для здійснення дій, проти яких її вища натура протестувала. Це відбувалося тому, що порочний стан денних думок заразив сни людини та залишив її беззахисною перед ворожим впливом. Природною дією та протидією людина отруїла обидва стани – неспання та сновидіння.
Таким чином, наш обов’язок – очистити ці плани та утримувати їх у такому вигляді.
Третій стан, загальний для всіх, це сушупті, який перекладається із санскриту як сон без сновидінь. Переклад неадекватний тому, що, будучи сном без сновидінь, у той же час це стан, при якому навіть злочинці спілкуються із духовними істотами через свою вищу природу й виходять на духовний план. Це великий духовний резервуар, засобами якого стримується величезна схильність до порочного життя. І оскільки, бажає цього чи ні, людина попадає у цей стан, його вплив завжди благотворний.
Щоб краще зрозуміти предмет, треба трохи розмислити деталі того, що відбувається, коли хтось засинає, бачить сни, а потім входить у стан глибокого сну. У той час як зовнішні почуття людини притупляються, мозок починає породжувати óбрази, які відтворюють дії і думки неспання. Скоро людина засинає, а її сутність потрапляє на план іншого виду досвіду, який настільки ж реальний, як щойно покинутий. Цей план можна грубо відокремити уявною перегородкою з одного боку від стану неспання, а з іншого – від стану глибокого сну. Сутність мандрує у цьому стані до тих пір, поки не починає підніматися вище границь даного плану. Там вже нема хвилювання, що виходить від мозкових функцій, і Сутність є учасником цього плану досвіду в тій мірі, наскільки її натура дозволяє «бенкет з богами». Але Вона має повернутися у стан неспання і може зробити це не інакше як тим же шляхом, яким прямувала сюди. Проте вийти зі стану глибокого сну зразу у стан неспання неможливо, тому що сушупті простягається у будь-якому напрямку, і свапна під нею також поширюється у будь-якому напрямку. Це дійсно так, незважаючи на те, що після повернення у стан неспання пам’ять про будь-які видіння не зберігається.
Звичайна людина, яка не вміє зосередитися через недостатню концентрацію з причини багаточисленних та розкиданих думок, створює безлад у полі власного сновидіння. Проходячи крізь нього, корисний і піднесений досвід сушупті змішується та спотворюється, не приносячи людині у несплячому стані користі, мати яку – наше право та обов’язок. У цьому знову ж таки помітний незабутній наслідок, шкідливий чи корисний, від поведінки та думок у стані неспання.
Звідси випливає, що людині необхідно досягнути такого чистого і яскравого стану свапни, який приведе до зникнення у ньому плутанини й спотворень, для того щоби при поверненні до стану неспання вона могла зберегти більш обширну та яскраву пам’ять того, що відбулося у сушупті. Цього можна досягнути, якщо у стані неспання частіше зосереджуватися на високих думках, благородних цілях, на всьому найкращому та найбільш духовному у людині. Високі результати неможливо отримати за тиждень чи рік, навіть за одне життя. Але одного разу почата робота приведе до досконалості духовної культури у якомусь наступному проявленні.
Якщо слідувати цьому, то під час неспання в людині встановлюється центр тяжіння, до якого стікається уся її енергія, і завдяки цьому його можна вважати фокусом людини у стані неспання. До цього фокусу (якщо дивитися на нього із того плану) від усієї несплячої людини сходяться промені у напрямку до свапни і цілком визначено несуть її у стан сновидіння. Шляхом реагування це створює другий фокус її енергій у свапні, через який людина може спокійно зануритися у сушупті. Повертаючись, вона йде через цей же центр у свапну і звідти, оскільки плутанини менше, людина входить у свій звичайний стан неспання володаркою бодай якихось переваг та знань сушупті.
Різниця між людиною, яка вміє зосереджуватися, і тою, хто не вміє цього робити, полягає у тому, що перша переходить із одного стану в інший через уявні вищезгадані «перегородки» так само, як пісок проходить крізь сито, тоді як друга переходить із одного стану в інший подібно до води у трубах або як промені сонця проходять крізь лінзу. У першому випадку кожен потік піску – це різний досвід, різне поєднання змішаних і безладних думок. Тоді як людина, яка вміє зосереджувати думки, прямує до глибокого сну та повертається з нього володарем систематичного і ясного досвіду.
Ці роздуми не були призначені дати вичерпну інформацію, проте вважається, що сказане тут знаходиться у згоді з істиною. Тема розмови має величезне значення та величезну важливість. Теософам настійно рекомендується очищати, піднімати і концентрувати думки та дії під час неспання. Якщо думки не будуть повторюваними і безцільними ніч за ніччю та день за днем, то входячи у ці природні й розумно приписані стани та повертаючись із них, теософи стануть розумнішими і зможуть краще допомагати навколишнім людям. Словом, подібно до павука, який плете свою тонку нитку, можна розширювати простір свого духовного життя.
Переклад Галини Шадловської
[1] Vice versa – з латинської – навпаки.
[2] Біблія, сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов, перше видання, Українське Біблійне товариство, Київ, 2020, Книга Буття глава 2, вірш 21 – 25; глава 3.
[3] Книга Йова, глава 33, вірш 14 – 18.