БХАГАВАН ШРІ РАМАНА МАХАРШІ "ДУХОВНЕ НАСТАВЛЯННЯ"

 Текст оригіналу: Ramana Maharshi "Spiritual Instruction" >>>>>

В цій книзі, первинна назва якої “Букет духовних настановˮ (Upadesa Manjari), Шрі Натанананда (Śrǐ Natanananda), один з учнів Бхагавана Шрі Рамана Махарші, зібрав настанови, котрі той давав протягом кількох років. Це питання і відповіді, що охоплюють собою чотири розділи:

 

РОЗДІЛ І. Наставляння (Упадеша, Upadesha)

РОЗДІЛ ІІ. Практика (Абх’яса, Abhyasa)

РОЗДІЛ ІІІ. Досвід (Анубхава, Anubhava)

РОЗДІЛ ІV. Досягнення (Арудха, Arudha)

 

Важливість цієї книги

_{Ця книга є конспектом безсмертних слів Великої Душі, Шрі Рамана Махарші, чиє вчення повністю розвіяло мої сумніви і хибні ідеї, як Сонце розганяє темряву.}

_{Об’єкт дослідження книги — вічний Брахман (Brahman), що сяє як вершина і серце всіх Вед (Vedas) і Агам (Agamas).}

_{Темою праці є те незрівнянне Самоусвідомлення (Atmasiddhi), найвище Благо, яке оспіване всіма Упанішадами, котре слід шукати всім прагнучим (brahmavids).}

_{Шрі Натанананда}

 

_{Переклад здійснено з видання}

_{Spiritual Instruction}

_{OF BHAGAVAN SRI RAMANA MAHARSHI}

_{EIGHTH EDITION 1974 A REVISED TRANSLATION}

_{Published by V. S. RAMANAN President, Board of Trustees}

_{SRI RAMANASRAMAM TIRUVANNAMALAI (S. INDIA)}

З англійської переклала Катерина Гордієнко

 

РОЗДІЛ І

Наставляння (Упадеша, Upadesa)

1. Які ознаки справжнього Вчителя (Садгуру, Sadguru)?

Стійке перебування у Вищій Індивідуальності (англ. Self), однакове збалансоване сприйняття всього навколишнього, непохитна мужність кожної миті, будь-де, при будь-яких обставинах тощо.

2. Які ознаки відданого учня (садшіш’я, sadsisya)?

Палке прагнення усунути страждання і досягти радості, а також палке неприйняття будь-яких мирських насолод.

3. Як відбувається наставляння (упадеша, upadesa)?

Слово упадеша означає “біля місця сидіння” (упа – біля, деша – місце сидіння). Гуру є втіленням того, що позначається термінами Сат, Чіт і Ананда (Sat, Chit, Ananda; Існування, Свідомість і Блаженство). Він не допускає, щоб учень відхилявся від справжнього стану, утверджуючи того в його справжній природі без відмінностей. Адже учень схильний до сприйняття форм об’єктів, і ця схильність веде до стресових потрясінь горем і радістю.

Упадеша також означає показувати віддалену ціль зблизька. Так учень усвідомлює, що Брахман, якого той вважав далеким і відмінним від себе, поряд і не відрізняється  від нього.

4. Якщо вірно те, що Гуру є власним “Я”, Атманом, то на якому принципі ґрунтується доктрина, що проголошує: яким би учень не був обізнаним, якими б окультними силами не володів, він не може досягти усвідомлення свого “Я” (Атма-сіддхі, Atma-siddhi) без благословення Гуру?

Незважаючи на те, що стан Гуру є істинним станом абсолютно кожного, для “Я”, яке стало відокремленою душею (джива, jiva),  дуже важко усвідомити через невігластво свій істинний стан чи природу без благословення Гуру.

Всі ментальні поняття контролюються самою лише присутністю справжнього Гуру. Якби він сказав то́му, хто зарозуміло заявляє, що його очам відкрився протилежний берег океану знання або то́му, хто стверджує зухвало, що може робити майже неможливе: “Так, ти вивчив все, що можна вивчити, та чи навчився ти (пізнавати) самого себе? А ти, хто здатний творити майже чудеса, чи осягнув ти самого себе?”, то вони б похилили голови (від сорому) і промовчали б. Отож очевидно, що завдяки одній лише милості Гуру, а не іншим досягненням можна пізнати себе.

5. Якими є ознаки милості  Гуру?

Їх неможливо ні збагнути, ні описати.

6. Якщо це так, тоді як можуть стверджувати, що учень усвідомлює свій справжній стан з ласки Гуру?

Тут можна навести приклад слона, який прокидається, побачивши уві сні лева. Слон прокидається від самого вигляду лева у сні; так само і учень прокидається від сну невігластва до пробудженого стану істинного знання завдяки доброзичливому та благословенному вигляду Гуру.

7. Що означає вислів, який стверджує, що природа справжнього Гуру є природою Всевишнього Бога (Сарвешвара, Sarvêṡvara)?

Якщо взяти індивідуальну душу, яка бажає досягти стану істинного знання чи стану Божественності (Ішвара, īṡvará) і з цією метою невпинно практикує відданість, коли така (індивідуальна) відданість стане зрілою, то Господь, який є свідком цієї індивідуальної душі, будучи тотожним з нею, розгортається в людській формі за допомогою Існування-Свідомості-Блаженства (Сат-Чіт-Ананди, Sat-Chit-Ananda), Його трьох природних ознак, та форми і  імені, які він також милостиво приймає, і, благословляючи, Він розчиняє учня у Собі. Згідно з цією доктриною, Гуру справедливо може називатись Господом.

8. Як же тоді деякі видатні люди досягали Знання без Гуру?

Певним зрілим особистостям Господь сяє, як світоч знання, наділяючи їх усвідомленням Істини.

9.  Чим увінчується відданість (бхакті, bhaktí), а також шлях Сіддханти, тобто Шайва Сіддханти (ṡaiva-siddhâ̱nta)?

Він полягає у засвоєнні тієї істини, що всі дії, виконані з безкорисливою відданістю із допомогою трьох очищених інструментів (тіла, мови і думки) в якості слуги Господа, стають діями Господа і на майбутнє звільняються від почуття “я” і “моє”. Цю істину Шайва-Сіддханти (Saiva-Siddhantins) називають вищою відданістю (пара-бхакті, para-bhakti) або життям в служінні Богу (irai-pani-nittral).

10. Куди приводить шлях Знання (джняна, jñāna) або Веданта?

До усвідомлення тієї істини, що “я” – не відмінне від Господа (Ішвари), і звільнення від почуття, що ми є виконавцями дії (ahaṉ-kartavya, ahaṃkāra).

11. Чи можна стверджувати, що мета обох цих шляхів однакова?

Якими б не були засоби, мета полягає у зруйнуванні відчуття “я” і “моє”, а оскільки вони взаємозалежні, то знищення одного з них призводить до зникнення іншого. Тому для досягнення того стану Безмовності, який перебуває за межами думок, розуміння і вираження, підійде як шлях знання, який усуває відчуття “я”, так і шлях відданості, який усуває відчуття “моє”. Таким чином, немає жодних сумнівів в тім, що ціль шляхів відданості і знання однакова.

Примітка. Доки існуватиме “я”, буде необхідним визнавати існування Господа. Якщо хтось бажає відновити наразі втрачений  найвищий стан ідентичності (саудж’я, sayujya) легким шляхом, то прийняття цього висновку піде йому на благо.

12. Яка ознака “его”?

Індивідуальна душа у вигляді “я” і є “его”. Істинне “Я” має природу  розумності (чіт, chit) та позбавлене відчуття “я”. Безсвідомому тілу це відчуття теж не відоме. Ілюзорне “его” незбагненно з’являється на межі розумного та безсвідомого і є корінною причиною усіх неприємностей.  При його зруйнуванні будь-якими засобами, те, що існує насправді, буде побачене в справжньому світлі. Це називається Звільненням (мокша, moksha).

 

РОЗДІЛ ІІ

Практика (Абх’яса, Abhyasa)

1. Який метод практики?

Оскільки “Я” людини, яка прагне досягти усвідомлення свого «Я», тотожне із нею самою, і оскільки, чого би вона не прагнула досягти, не має нічого ні відмінного від неї, ні вищого за неї, то усвідомлення власного “Я” є нічим іншим, як розумінням власної сутності; прагнучий Звільнення осягає, без сумнівів та помилкових уявлень, свою справжню сутність, відрізняючи вічне від тимчасового, і ніколи не відхиляється від свого справжнього стану. Ми називаємо це практикою знання. Подібне дослідження призводить до усвідомлення власного “ Я”.

2. Чи цей шлях під силу всім учням?

Він підходить тільки для зрілих душ. Решта повинні слідувати іншими шляхами, що відповідають станам їхніх ро́зумів.

3. У чому полягають інші методи?

Вони наступні: I) стуті (stutí), II) джапа (jāpa), III) дх’яна (dhyāna), IV) йога (yoga), V) джняна (jñāna) та інші. 

І) стуті – це оспівування слави (прославляння) Господа з надзвичайною відданістю;

ІІ) джапа – промовляння імен богів або священних мантр, наприклад Ом, швидше подумки, аніж вголос. (При слідуванні методам стуті і джапи розум буде часом зосередженим, (інакше “закритим”), а часом розсіяним (інакше – “відкритим”). Нестійкість думки не буде  очевидною для самого практикуючого).

ІІІ) дх’яна означає повторювання імен та мантр подумки (джапа) з почуттям відданості. Слідуючи цьому методу, легко відстежити стан  розуму, оскільки той не перебуває сконцентрованим та розсіяним одночасно. Коли практикуючий входить у дх’яну, він втрачає контакт з об’єктами відчуттів, а коли він у контакті із об’єктами, тоді він не у  дх’яні. Отже, той, хто перебуває в цьому стані, може відстежувати нестійкість думки в реальному режимі часу, і, шляхом утримання розуму від інших думок, укріплювати його в дх’яні. Досконалість в дх’яні – це стан постійного перебування в “Я” (тобто перебування у формі “Те”, tadakaranilai).

Оскільки медитація оперує у надзвичайно тонкий спосіб біля витоків розуму, завдяки їй досить просто вловити стани його піднесення і спаду.

IV) йога: те, що спричиняє дихання породжує й думки; отже заспокоєння одного, без докладання жодних зусиль, призводить до аналогічного стану іншого. Практика заспокоєння розуму за допомогою контролю дихання (пранаяма, pranayama) називається йога.

Утримуючи думки на психічних центрах, таких як сахасрара (тисяча-пелюстковий лотос), йогіни здатні довільний проміжок часу перебувати без усвідомлення власних тіл, в процесі чого здається, що вони занурюються у стан, який нагадує радість. Коли ж заспокоєний розум виринає (активізується знову), то відновлює свої мирські думки. Отже, необхідно тренувати його за допомогою таких практик, як дх’яна кожного разу, як його займатимуть зовнішні об’єкти. Внаслідок цього розум досягне рівномірного стану, коли відсутні загасання і спалахування активності.

V) джняна – це знищення розуму, в ході якого він набуває вигляду “Я”, за допомогою постійної практики дх’яни або вічари (vichara), дослідження. При загасанні розуму припиняються будь-які зусилля. Ті, хто вкоренився в цьому стані, ніколи вже не відхиляються від істинності. Терміни “безмовність” (мауна, mauná) і “не-діяння” стосуються виключно цього стану.

Примітка 1. Всі практики виконуються виключно з метою концентрації розуму. Оскільки будь-яка розумова діяльність, як то запам’ятовування, забування, прагнення, ненависть, потяг, зміна поглядів тощо, є видозмінами розуму, то вони не можуть бути чиїмось істинним станом. Просте, незмінне буття – ось справжня природа людини. Тому пізнати істину власного буття і стати нею вважається звільненням від рабства і руйнуванням вузла (granthí nāṡana). Доки цей врівноважений стан розуму не стане непорушним, практика постійного перебування в “Я” (англ. Self) і утримування розуму незабрудненим різними думками, є істотно важливою для прагнучого.

Примітка 2. Хоч практик для досягнення сили розуму багато, всі вони досягають одного результату. Оскільки, як ми можемо спостерігати, хто би не сконцентрував власну думку на певному об’єкті, кінцевим результатом після відкинення всіх ментальних концепцій, буде злиття з ним. Це називається успішною медитацією, укоріненням в Знанні (dhyāna siddhi). Послідовники шляху дослідження (вічара) усвідомлюють, що розум в стані, в якому він перебуває після процесу дослідження, є Брахманом. Ті ж, хто практикують медитацію усвідомлюють, що розум в стані, в якому він перебуває після процесу медитації, і є об’єктом їхньої медитації. Оскільки в обох випадках результат однаковий, то прагнучі повинні постійно практикувати будь-який із цих методів до досягнення цілі.

4. Стан “перебування в тиші” вимагає докладання зусиль чи є пасивним?

Цей стан не пасивний і потребує докладання зусиль. Всяка рутинна діяльність, яку зазвичай називають “зусиллям”, виконується за допомогою частини розуму і з частими перервами. А контакт з “Я” (атма в’явахара, ātma vyavahāra) чи перебування у внутрішній тиші є інтенсивною діяльністю, яка здійснюється активізацією всього розуму і безперервно.

Майя (омана або невідання), яку неможливо зруйнувати жодною іншою дією, повністю знищується лише цією інтенсивною діяльністю, яка називається Безмовністю (мауна, mauná).

5. Яка природа майі?

Через Майю ми вважаємо неіснуючим “Я” (англ. Self), ту всюдисущу і самоосвітну Реальність, яка присутня завжди і всюди, а існуючими вважаємо індивідуальну душу (джива, jīva), світ (джаграт, jagat) і Бога (пара, para), котрі, як було остаточно доведено, не існують ніде і ніколи.

6. Якщо Атман поломеніє у зеніті власної єдності, чому він не визнається повсюдно і усіма, як інші об’єкти світу?

Коли би і як би не пізнавались відокремлені об’єкти, вони пізнаються “Я”, яке пізнає себе у образі цих об’єктів. Бо те, що відоме як знання або обізнаність, є лише розкриттям “Я” (атма шакті, ātma ṡákti). “Я” – єдиний наділений свідомістю об’єкт. Немає нічого відокремленого від “Я”. Якщо і існують такі об’єкти, усі вони позбавлені свідомості, отже не здатні пізнати ні себе, ні один одного. Через те, що “Я” не пізнало власної істинної природи в цей спосіб, здається, що воно заглиблене у океан життя (та смерті) і бореться у ньому у вигляді індивідуальної душі.

  7. Хоча Господь – всюдисущий, такі вислови як “вшановувати Його через Милість Його”, наводять нас на думку, що Його можна пізнати лише через Його милість. Як тоді індивідуальна душа може самотужки досягти усвідомлення свого “Я” без милості Господньої?

Оскільки Господь осяває “Я”, а Милість означає Господню присутність або одкровення, не існує моменту, коли б Господь був непізнаваним. Якщо сова не в стані побачити світло Сонця, то виною цьому сова, а не Сонце. Аналогічно, хіба може нерозуміння невігласами “Я”, яке належить до природи мудрості, бути чимось іншим, ніж лише їм притаманною вадою? Як може це бути вадою “Я”? Через те, що Милість однакової природи з Богом, Його часто називають “Милість благословенна”. Отже Господу, природа якого – Милосердя, не потрібно обдаровувати Своєю Милістю. І не існує якогось особливого моменту, в який Його Милість дарується.

8. Яка частина тіла є обителлю “Я”?

Зазвичай вказується серце з правої сторони грудної клітки. З цієї причини ми часто вказуємо на праву сторону грудей, коли говоримо про себе. Інші кажуть, що сахасрара (sahasrara, тисяча-пелюстковий лотос) – обитель “Я”. Та якщо це було б правдою, то голова не мусила б падати уперед коли ми засинаємо або втрачаємо свідомість.

9. Яка природа серця?

Священні тексти, які описують її, кажуть наступне:

Між грудними соска́ми, нижче грудей та вище живота знаходяться шість органів різних кольорів^[1]. Один із них, подібний на бутон водяної лілії, це серце. Він перевернутий догори ногами і у ньому є маленький отвір – центр густої пітьми (невігластва), сповнений бажань. Усі фізичні нерви підпорядковані йому. Тут мешкають життєві сили, розум й світло (свідомості).

Але, навіть якщо його описано так, слово “серце” (хрдаям, hrdayam) означає “Я” (Атман). Оскільки його можна окреслити поняттями “існування”, “свідомість”, “блаженство”, “вічний” та “повний” (sat, chit, anandam, nityam, purnam), йому не відомі протилежності, такі як внутрішній - зовнішній або верх - низ. Стан спокою, в якому усі думки припиняються, називається станом “Я”. Коли природа його усвідомлена, стає безцільним обговорювати його місцезнаходження всередині тіла або поза його межами.

10. Чому ідеї про множинність об’єктів виникають в розумі навіть тоді, коли немає контакту із зовнішніми об’єктами?

Усі подібні думки завдячують латентним тенденціям (пурва самскари, purva samskaras). Вони виникають лише у індивідуальній свідомості (джива, jiva), яка забула свою справжню природу і стала спрямованою назовні. Коли б не сприймались відокремлені об’єкти, слід запитати: “Хто їх бачить?”; тоді вони відразу зникнуть.

11. Яким чином потрійні фактори (наприклад: той, хто пізнає, пізнане і знання), відсутні у стані глибокого сну, самадхі (samadhi), і т.і., виявляють себе в “Я” (в станах бадьорості та сну зі сновидіннями)?

Із “Я” виникають почергово:

I) Чідабхаса (віддзеркалена свідомість), яка є різновидом яскравості.

II) Джива (індивідуальна свідомість) або свідок або первинна ідея.

III) Об’єкти чуттєвого сприйняття, тобто світ.

12. Оскільки “Я” позбавлене понять знання та невігластва, тоді як може воно цілком пронизувати тіло у вигляді свідомості або наділяти свідомістю відчуття?

Мудрі кажуть, що джерело різноманітних психічних нервів зв’язане з “Я” вузлом серця, що зв’язок між свідомим і безсвідомим існуватиме, допоки вузол цей не буде розсіченим навпіл за допомогою істинного знання, що подібно до того, як дивовижна та невидима сила струму переміщається по дротах і чинить багато чудесних речей, так і сила “Я” переміщається по психічних нервах і, цілком пронизуючи тіло, наділяє відчуття свідомістю. Якщо ж вузол цей розсікти, “Я” стане таким, яким воно є завжди, позбавленим жодних ознак.

13. Як може існувати зв’язок між “Я”, яке – чисте знання, та троїстими факторами, які є знанням частковим?

Зв’язок цей відбувається подібно до механізму кіно, як це показано нижче:

 

 

Подібно до того, як зображення з’являтимуться на екрані доки плівка кидатиме світлотіні через лінзи, так і феноменальний світ з’являтиметься індивідові у станах бадьорості та сну зі сновидіннями, доки існують латентні розумові відбитки. Так само, як лінза збільшує найменші цятки на плівці до велетенських розмірів, і як ціла серія зображень проминає за секунду, так і розум збільшує тенденції, величиною з паросток, у великі, як дерева, думки, і являє нам за секунду незліченні світи. І знову ж таки, якщо відсутня плівка, то видно лише світло лампи – єдино “Я” сяє, позбавлене троїстих факторів, коли відсутні розумові концепції у вигляді тенденцій, як в станах глибокого сну без сновидінь, непритомності та самадхі (samadhi). Так само, як лампа освітлює лінзи та ін., сама залишаючись незмінною, “Я” осяює “его” (чідабхаса, chidabhasa) та ін., залишаючись незмінним.

14. Що таке дх’яна (dhyana, медитація)?

Це незмінно залишатись “Я” і жодним чином не відхилятись від власної справжньої природи, не відчуваючи перебування в стані медитації. Якщо людина не свідома відмінних станів (бадьорості, сну зі сновидіннями, ін.), тоді глибокий сон (зверніть на це увагу) теж вважається дх’яною.

15. Яка відмінність між дх’яною та самадхі (samadhi)?

Дх’яна досягається свідомим розумовим зусиллям; для самадхі таке зусилля не потрібне.

16. На які фактори слід звертати увагу в дх’яні?

Тому, хто встановився в своєму “Я” (атма-ніштха, ātma-niṣṭhā) важливо стежити, щоби в найменшій мірі не відхилитися від такого занурення. Відступивши від власної справжньої природи, людина може бачити перед собою яскраві сяяння, чути (незвичні) звуки або приймати за реальність видіння богів, які з’являтимуться перед її зовнішнім або внутрішнім зором. Їй не слід обманюватись цими міражами та забувати свою сутність.

 ПРИМІТКА:

I) Якщо той час, що витрачається на обмірковування об’єктів, які не є “Я”, використовувався б на самодослідження, Усвідомлення власного “Я” досягалось би за дуже короткий строк.

II) Доки розум не встановиться в самому собі, певна бхавана (bhāvanā, вшанування персоніфікованого бога або богині із глибоким переживанням та релігійним благоговінням) відіграє ключову роль. В іншому разі, розум буде часто відволікатись примхливими думками або сном.

III)  Не витрачайте весь свій час на практику бхаван на кшталт “Я – Шива” чи “Я – Брахман”, які вважаються ніргунопасаною (nirgunopasana, спогляданням Брахмана, позбавленого атрибутів), а практикуйте спосіб самопізнання, як тільки зміцните свій розум в результаті цієї упасани (upasana, практики споглядання).

IV) Досконалість практики (садхана, sadhana) полягає у повному викоріненні ментальних концепцій (врітті,vritti).

17. Яких правил поведінки повинен дотримуватись прагнучий (sadhaka, садхака)?

Помірність в їжі і сні, стриманість в розмовах.

18. Як довго слід практикувати?

Доки розум не досягне, не докладаючи зусиль, свого природнього стану свободи від концепцій, тобто доки не зникне відчуття “я” і “моє”.

19. Що означає перебувати на самоті (еканта васа, ekanta vasa)?

Оскільки “Я” всюдисуще, не існує певного місця його усамітнення. Стан свободи від ментальних концепцій називають “перебування на самоті”.

20. Яка ознака мудрості (вівека, viveka)?

Її краса полягає у свободі від омани після осягнення істини. Страх існує для тих, хто обачить хоча б найменшу диференціацію Верховного Брахману. Доки ідея про те, що тіло – це “Я” існує, людина не здатна осягнути істину, ким би вона не була.

21. Якщо все відбувається згідно з кармою (прарабдхою, prarabdha: результатом минулих дій), то як можливо подолати перешкоди в медитації (дх’яни, dhyana)?

Прарабдха стосується лише розуму, зорієнтованого назовні, а не всередину. Той, хто шукає своє справжнє “Я” не відступить перед  жодними перешкодами.

22. Чи є аскетизм (sanyasa, сан’яса) однією із основних вимог для того, щоби встановитись в “Я” (атма нішта, atma nista)?

Зусилля, спрямоване на подолання прив’язаності до власного тіла, і справді спрямоване на встановлення в “Я”. Виключно зрілість думки та самодослідження позбавляють прив’язаності до тіла, а не стадії людського життя (ашрами, asramas), такі як навчання (брахмачарі, brahmachari), сімейне життя і т.і. Прив’язаність коріниться в розумі, в той час як ці стадії проживає тіло. Як можна позбутися прив’язаності розуму через стадії життя тіла? Оскільки зрілість думки та самодослідження характеризують розум, лише завдяки їм, заглиблюючись у сам розум, можна позбутись прив’язок, які укорінились в ньому через легковажність. Але, оскільки дисципліна аскетизму (сан’ясашрама, sanyasasrama) – шлях досягнення безпристрасності (вайраг’я, vairagya), а безпристрасність – спосіб самодослідження, то вибір аскетичного життя можна, в принципі, розглядати як спосіб дослідження через безпристрасність. Замість того, щоби покласти життя на підготування себе до прийняття аскези, краще жити в ролі домогосподаря. Для того, щоб сконцентрувати власний розум в “Я”, яке є його справжньою природою, необхідно присікти його родинні узи із забаганками (самкальпами, samkalpas) та сумнівами (вікальпами, vikalpas), тобто зректися такої спорідненості (самсари, samsara) розуму. В цьому полягає справжній аскетизм.

23. Відомо, що доки присутня, хай навіть і дуже слабка, впевненість, що “Я – суб’єкт дії”, неможливо дійти пізнання “Я”, це строге правило. Та чи може учень, який є домогосподарем, правильно виконувати власні обов’язки без такого відчуття?

Оскільки немає такого правила, що дія повинна спиратись на відчуття суб’єктності її виконання, не слід сумніватись, що будь-яка дія може відбуватись і без суб’єкту дії або акту її виконання. Хоча, як може здаватись сторонньому оку, працівник державної скарбниці виконує власні обов’язки уважно і відповідально протягом цілого робочого дня, він робитиме це без прив’язаності розуму, з думкою: “Я не маю прямого стосунку до всього цього капіталу”, і з відчуттям непричетності. Таким же чином і розумний домогосподар може без прихильності, немов інструмент в руках когось іншого, виконувати свої різноманітні обов’язки, які випали на його долю, згідно з його попередньою кармою. Дія та знання не перешкоджають одне одному.

24. Який пожиток родині від мудрого домогосподаря, який не піклується про власний тілесний добробут та яка користь йому від власної родини?

Хоча він ані скільки не піклується про свій тілесний добробут, якщо через його минулу карму він повинен повністю утримувати власну родину, то це може вважатись його служінням іншим. Якщо ви питаєте чи отримує мудрий певну користь від виконання сімейних обов’язків, то можна відповісти, що оскільки він вже досяг стану повного задоволення, який є загальною сумою всіх вигід та найвищим благом, він не намагається досягти більшого, виконуючи ці обов’язки.

25. Яким чином можливо досягти припинення активності (ніврітті, nivritti) і заспокоєння розуму посеред домашніх обов’язків, природа яких – постійна дія?

Оскільки діяльність мудрого існує лише для очей інших, а не для його власних, то, навіть виконуючи надзвичайно ємкі завдання, він насправді залишається бездіяльним. Отже, його діяльність не стоїть на заваді припиненню активності та заспокоєнню розуму. Адже він відає істину: будь-яка діяльність відбувається лише в його присутності, а сам він не робить нічого. Отже, він залишатиметься у ролі мовчазного свідка усіх дій.

26. Як минула карма є причиною нинішньої діяльності Мудрого, чи враження (vasanas, васани), спричинені його теперішньою діяльністю, не перенесуться у його майбутнє?

Лише той, хто вільний від латентних тенденцій (vasanas, васан) – Мудрий. А оскільки це так, то як може той, хто не причетний до активності, підпадати під вплив тенденції карми?

27. Що таке брахмачар’я (brahmacharya)?

Лише заглиблення у Брахман слід визначати як брахмачар’я.

28. Чи можна вважати практику брахмачар’ї, яку виконують відповідно до (чотирьох) етапів життя (ашрамів), засобом пізнання?

Оскільки брахмачар’я обіймає різні засоби пізнання, такі як контроль почуттів та інші, належне виконання високоморальних практик учнями-послідовниками (brahmacharins, брахмачарінами) дуже сприяє їх вдосконаленню.

29. Чи можливо відразу перейти від рівня учня (sanyasa, сан’яса) до рівня аскета (brahmacharya, брахмачар’я)?

Той, хто готовий, не повинен формально переходити на рівень брахмачар’ї і т.д., у встановленій послідовності. Той, хто усвідомив власне “Я”, не робить відмінностей між різними способами життя. Отже, жоден особливий спосіб життя не допомагає, як і не перешкоджає йому.

30. Чи втрачає щось прагнучий (садхака, sadhaka) нехтуючи правилами касти та встановленими правилами життя?

Оскільки досягнення (anusthana, анустхана, досл. “практика”) знання – апогей всіх інших практик, не існує такого правила, згідно із яким людина, слідуючи певному способу життя і постійно набуваючи знання, була б зобов’язана дотримуватись правил, створених для цього способу життя. Якщо ж вона цих правил дотримується, то робить це заради блага світу. Вона не отримує жодної користі, дотримуючись цих правил, як і не втрачає нічого, нехтуючи ними.

  

РОЗДІЛ ІІІ

Досвід (Анубхава, Anubhava)

1. Що таке світло свідомості?

Це самосвітне існування-свідомість, яке розкриває перед споглядачем світ назв і форм як ззовні, так і всередині. Наявність цього існування-свідомості можна вивести із об’єктів, які воно осяває. Саме́ воно не стає об’єктом свідомості.

2. Що таке знання (віджняна, vijnana)?

Це той спокійний стан існування-свідомості, який проживає прагнучий. Він схожий на океан під час штилю або на нерухомий ефір.

3. Що таке блаженство?

Це переживання радості (або спокою) в стані віджняни (vijnana), позбавленому будь-якої діяльності і подібному до глибокого сну. Цей стан також називається кевала нірвікальпа (kevala nirvikalpa – перебування без понять).

4. Чим є стан поза блаженством?

Це стан безперервної рівноваги розуму, який віднаходиться у стані повного спокою, джаграт-сушупті (jagrat-sushupti, досл. “стан свідомого сну”), який нагадує глибокий сон без сновидінь. У цьому стані, незважаючи на активність тіла і почуттів, зовнішнє усвідомлення відсутнє, як у сплячого немовляти^[2] (яке несвідоме того, що його годує мати). Йог, який знаходиться в цьому стані, залишається бездіяльним, навіть коли він задіяний у виконання певної активності. Це також називається сахаджа нірвікальпа самадхі (sahaja nirvikalpa samadhi, природній стан занурення у себе, позбавлений будь-яких понять).

5. Чи ми в праві говорити, що усі світи, які перебувають в станах руху та спокою, залежать єдино від  “Я”?”

“Я” – це втілене буття. Лише після того, як енергія, яка була латентною в стані глибокого сну, проявляється з ідеєю відокремленого “его”, стає можливим пізнання всіх об’єктів. “Я” присутнє у будь-якому сприйнятті як той, хто сприймає. Об’єкти пізнання не існують якщо відсутнє “его”. З усіх вищезазначених причин можна без сумніву стверджувати, що усе походить із “Я” і повертається до “Я”.

6. Безліч тіл та “я”, які їх одухотворяють, суть скрізь, тоді як можна стверджувати, що “Я” – єдине?

Якщо дотримуватись думки: “Я – тіло”^[3], тоді “я” – безліч. Стан, в якому ця думка зникає, є стан істинного “Я”, оскільки в цьому стані немає інших об’єктів. З цієї причини “Я” вважається єдиним.

7. Чи в праві ми стверджувати, що Брахмана можна збагнути розумом і, в той самий час, що він є для розуму незбагненим?

Його неможливо збагнути неочищеним розумом, але це можливо зробити розумом чистим.

8. Що мається на увазі під чистим розумом і розумом нечистим?

Коли невизначна сила Брахмана відокремлює себе від Брахмана, і разом із відображеннями свідомості (чідабхаса, chidabhasa), набуває різноманітних форм, – це називається нечистим розумом. Звільнений від відображень свідомості (абхаси, abhasa) завдяки здатності розрізняти, – це розум чистий. Стан злиття розуму з Брахманом і є осягненням Брахмана. Енергія, яка супроводжує процес відображення свідомості, називається нечистим розумом, і його стан відокремлення від Брахмана є його не-осягнення Брахмана.

9. Чи можливо ще під час існування тіла побороти карму (прарабдха, prarabdha), яка, як вважається, діє доки тіло не зникне?

Так. Якщо посередник (діяч), тобто “его”, яке існує між тілом та “Я”, розчиняється у власному джерелі і втрачає форму, чи продовжуватиме карма існувати, якщо вона визначається виключно ним? Отже, за відсутності “я” карми не існує.

10. Оскільки “Я” – це існування і свідомість, тоді який зміст описувати його як відмінне від існуючого та не-існуючого, свідомого і неживого?

Оскільки “Я” – справжнє, оскільки воно обіймає собою все, то питання щодо дуальності його істинності або ілюзорності недоречні. Отже, воно вважається відмінним як від справжнього, так і від нереального. Аналогічно, навіть попри те, що “Я” є свідомістю, оскільки немає нічого що би воно могло пізнавати, чи чогось, чим би воно могло бути пізнаним, стверджується, що воно відмінне від свідомого та неживого.

 

РОЗДІЛ ІV

Досягнення (Арудха, Arudha)

1. Який стан набуття знання?

Це стан сталого перебування в “Я” без докладання зусиль, в якому розум, одного разу злившись з “Я”, більше ніколи не повертається до своїх мирських думок. Тобто, як кожен природньо та завжди, думаючи про власне тіло, знає, що він не козел, корова, або будь-яка інша тварина, а  людина, так само коли людина керується думкою: “Я не принципи (татви, tatwas), які беруть початок в тілі і закінчуються звуком (нада, nada), я – це “Я”, яке – існування, свідомість та блаженство”, вроджена самосвідомість (атмапраджна, atmaprajna), тоді кажуть, що вона досягла сталого знання.

2. На якому із сіми етапів пізнання (джняна-бхуміки^[4], jnana-bhoomikas) перебуває мудрий (джняні, jnanі)?

 На четвертому.

3. Якщо це так, то чому визначають ще три етапи, вищі за цей?

В основі визначення цих вищих етапів лежить досвід звільненої людини (дживан-мукта, jīvan-mukta). Їх послідовність не відповідає досягненню станів пізнання та звільнення. Досягнення цих станів ніяк не відображено в цих чотирьох етапах. Тих, хто досяг останніх чотирьох бхумік, називають брахмавіт (brahmavit), брахмавідвара (brahmavidvara), брахмавідвар’я (brahmavidvariya) та брахмавід варіштха (brahmavid variśtha) відповідно.

4. Звільнення – спільне для всіх етапів, чому ж тоді лише варіштха (досл.  “найдосконаліший”) прославляється понад усі?

Основуючись на загальному досвіді блаженства варіштх, можна сказати, що причина його возвеличення полягає виключно у особливих заслугах,  здобутих ним у попередніх народженнях.

5. Оскільки кожен бажає постійно проживати блаженство, чому всі мудреці (джняни, jnanі) не досягають стану варіштхи?

Цей стан не досягається простим бажанням або зусиллям. Карма (прарабдха, prarabdha) – ось причина цьому. Оскільки “его” помирає вже на четвертому етапі (бхуміці) разом із власною причиною,  яка сила за цим етапом бажає або докладає зусиль? Доки вони докладатимуть зусиль, вони не стануть мудрими (джнянами). Хіба священні тексти (шрути, śrutis), які особливо відзначають варіштху, кажуть, що інші три – непросвітлені люди?

6. Деякі священні тексти кажуть, що найвищий стан – це той, в якому органи відчуття та розум повністю знищені. Як може цей стан співвідноситись з досвідом тіла та відчуттів?

Якби це було так, то не було б жодної різниці між цим станом та станом глибокого сну. Потім, як може цей стан бути природнім, коли він проживається в певний момент, а в інші – ні? Це відбувається, як було зазначено вище, з певними людьми згідно з їх кармою (прарабдхою, prarabdha) протягом певного часу або до самої смерті. Невірно вважати цей стан бездіяльності органів відчуттів та розуму кінцевим. Якби це було так, тоді це б означало, що всі великі душі і сам Господь, які були авторами Ведичних письмен (джняна грантх, jnana granthas) та Вед, були непросвітленими. Якщо найвищим станом був би стан, в якому не існують ні розум, ні відчуття, а не той стан, у якому вони існують, як би цей стан міг бути досконалим (паріпурнам, paripūrṇam)? Оскільки лише карма визначає активність або бездіяльність Мудреців, великі душі оголосили лише стан сахаджа нірвікальпа (sahaja nirvikalpa, природній стан, позбавлений концепцій) кінцевим.

7. Яка різниця між станом звичайного сну та станом бадьорого сну (джаграт сушупті, jagrat sushupti)?

В стані звичайного сну відсутні не лише думки, а й усвідомлення. В стані бадьорого сну є виключно усвідомлення. Тому цей стан називається бадьорий сон, тобто сон з усвідомленням.

8. Чому “Я” описується як четвертий стан (тур’я, turīya) і як те, що поза четвертим станом (тур’ятіта, turīyatita)?

“Тур’я” означає “четвертий”. Ті, хто проживають (дживи, jivas) три стани – бадьорості, сну зі сновидіннями та сну без сновидінь, відомі як вішва (viśva), тайджаса (taijasa) та праджна (prajñā), – блукають в них поперемінно, вони не є “Я”. Цей стан названий четвертим (тур’я) з ціллю підкреслити, що “Я” відмінне від них і є свідком цих станів. Коли це пізнано, дживи зникають разом із ідеєю що “Я” – свідок, тобто четвертий. Ось чому “Я” описується як те, що поза четвертим станом (тур’ятіта, turiyatita).

9. Яка користь мудрому від священних писань (Шрутів, Srutis)?

Мудрому, який сам – втілення істин, які містяться в священних текстах, вони не потрібні.

10. Чи є якійсь зв’язок між набуттям надприродних здатностей (сіддхів, siddhis) та Звільненням (мукті, mukti)?

Виключно просвітлене дослідження провадить до Звільнення. Надприродні здатності – ілюзорна видимість, створена силою майі (майя-шакті, maya-shakti). Незмінне усвідомлення “Я” – єдине істинне досягнення (сіддхі, siddhis). Ті досягнення, які набуваються та зникають, – дія майі, і тому не можуть бути дійсними. Їх домагаються з ціллю насолодитись славою, задоволеннями, тощо. До певних людей вони приходять самі собою, кармічно. Знай, що єднання з Брахманом – ось справжня ціль усіх досягнень. Це також стан Звільнення (аікія мукті, aikya mukti), який також зветься єдністю (сайудж’я, sayujya).

11. Якщо це – природа Звільнення (мокша, moksha), тоді чому деякі священні тексти пов’язують його з тілом і кажуть, що індивідуальна душа може досягти Звільнення виключно перебуваючи в тілі?

Виключно за умови реальності прив’язаності слід зважати на Звільнення та природу цього переживання. Що ж до “Я” (Пуруші, Purusha), то воно вільне від прив’язаності у всіх своїх чотирьох станах. Оскільки прив’язаність, як виразно проголошує ведантична система, – лише словесне припущення, то як може повстати питання Звільнення, яке залежить від прив’язаності, якщо прив’язаності не існує? Не знаючи цієї істини, досліджувати природу прив’язаності та Звільнення – все одно, що досліджувати неіснуючу довжину, вагу, тощо дитини безплідної жінки або рогів зайця.

12. Якщо це так, тоді чи не стають описи кабали та Звільнення, які зустрічаються у святих письменах, невідповідними і неправдивими?

Ні. Навпаки, ілюзія кабали, створена незнанням із незапам’ятних часів, може бути розвінчана лише завдяки знанню, і з цією ціллю зазвичай використовували термін “Звільнення” (мукті, mukti). Ось і все. Те, що ознаки Звільнення описуються по-різному, доводить, що вони уявні.

13. Якщо це так, то чи не є усі зусилля, такі як навчання (досл. слухання), роздуми і т.і. – марними?

Ні, вони не марні. Тверде переконання в тому, що не існує ні кабали, ні звільнення – найвища ціль усіх зусиль. Оскільки ціль чіткого бачення примарності кабали та звільнення завдяки безпосередньому досвіду досягається лише завдяки вищезгаданим практикам, ці зусилля корисні.

14. Чи ми в праві стверджувати, що не існує ні кабали, ні Звільнення?

Це визначається силою досвіду, а не лише авторитетом священних писань.

15. Якщо це можливо прожити на практиці, то як це відбувається?

“Прив’язаність” та “Звільнення” – це всього лише слова. Як такі, вони не наділені реальністю. Самі по собі вони не можуть існувати. Необхідно визнати існування певної вихідної реальності, модифікаціями якої вони є. Це буде зрозуміло, якщо хтось спитає: “Для кого існують прив’язаність та Звільнення?” – “Для мене.” Якщо хтось поставить запитання: “Хто я?”, то зрозуміє, що “я” не існує. Тоді стане ясно, як день, що те, що залишається, і є наша справжня сутність. Оскільки ця істина проживатиметься природно та чітко усіма тими, хто залишає в стороні пусті словесні дискусії та заглиблюється у дослідження себе, немає жодного сумніву, що всі особи, які досягли самоусвідомлення, однаково не бачать ні кабали, ні Звільнення коли йдеться про істинне “Я”.

16. Якщо насправді не існує ні прив’язаності, ні Звільнення, то чому зараз ми зазнаємо щастя та розчарування?

 Вони здаються справжніми лише тоді, коли ми відвертаємось від нашої справжньої природи. Насправді ж їх не існує.

17. Чи може будь-хто безпосередньо і чітко пізнати свою справжню природу?

Безсумнівно.

18. Як?

Всі ми переживали на досвіді, що навіть під час глибокого сну, зомління тощо, коли цілий всесвіт, рухомий та  нерухомий, починаючи із землі і закінчуючи непроявленим (Пракріті, Prakriti), зникає, ми не зникаємо. Отже, наша істинна природа – стан чистого буття, який спільний для всіх та завжди проживається безпосередньо. Тож висновок наступний – будь-який досвід у просвітленому або невіглаському стані, який можна описувати все новими і новими словами, протистоїть нашій істинній природі.

 

Нехай ця книга, складена із слів досвіду Бхагавана Шрі Рамана Махарші, сяє наче світоч істинного знання та освітить віддані уми тих, хто звільнився (від світу).

 

БЛАГОСЛОВЕННЯ

Хай світ ще довго благословляють стопи Гуру Рамана, який живе подібно до німого принципу, що вбирає всіх нас, а сам нагадує корінь трьох принципів (душі, світу, Ішвари).