АЛІСА БЕЙЛІ "СТАНСИ ДЛЯ УЧНІВ"

Текст оригіналу: Alice Bailey "Stanzas For Disciples" >>>>>

"Шлях", "Кубок карми", "Пілігрим, що вслуховується", "Езотеричний Фрагмент",

"Зцілення", "Прихований Портал", "Ключ", "Окультне послання",

"Розп’яття", "Хрест", "Чаша", "Вогненна мантра".

 

 Шлях

Не прагни, о двічі Благословенний, досягти духовної суті, перш ніж розум не втихомириться. Не так шукається мудрість. Лише тóму, хто тримає розум в шорах, і бачить світ як в дзеркалі, можна безпечно доручити внутрішнє відчуття. Лише той, хто знає, що п’ять відчуттів – лише ілюзія, і що не залишається нічого, окрім наступних двох, може бути допущеним до таємниці Хрестоподібного переміщення (переміщення після Розп’яття).

Шлях, який протоптує Служитель – це шлях вогню, що проходить через його серце і веде до голови. На шляху задоволення і на шляху болю не можна отримати звільнення, чи зустріти мудрість. Лише трансцендуванням обох, лише гармонійним сполученням болю із задоволенням ця ціль досягається, ціль, котра лежить попереду немов точка світла, видима в темряві зимової ночі. Цю точку світла можна назвати тоненькою свічечкою на тьмяному горищі, але – в міру того, як шлях, що веде до цього світла, протоптується завдяки сполученню пар протилежностей, – ця крихітна холодна і мерехтлива точка незмінно зростає, аж поки тепле світло яскравої лампи не наповнить розум подорожуючого дорóгою.

Рухайся далі, Пілігриме, з непохитною наполегливістю. Немає тут ні світла свічки, ні земної лампи, наповненої маслом. Сяяння все зростає, аж доки шлях не завершиться всередині яскравого сяйва слави, і мандруючий крізь ніч не стане дитиною сонця, і не ввійде в портали цієї світосяйної сфери.

 

Кубок карми

Є кубок, який тримають біля вуст того, хто п’є, четверо великих Владик Карми. Весь вміст цього кубку слід випити, аж до останньої краплі, перш ніж буде можливим наповнити його чимось чистішим і солодшим. Семеро Владик Космічної Любові чекають цього часу наповнення.

Кубок – ніщо. Його вміст перетікає крапля за краплею. Він не осушиться, аж доки не настане вирішальна година, коли Пілігрим візьме кубок. Він приймає кубок з рук Тих, хто нахилившись, тримає того біля вуст його. До цього дня кубок тримають, і з внутрішнім затьмаренням і страхом Пілігрим п’є. Після цієї години він підіймає свою голову; він бачить світло вгорі; він бере кубок, і з променистою радістю, випиває до самóго дна.

Вміст кубку змінюється; гірке стає тепер солодким; вогненна есенція зникає в холодних, життєдайних струменях. Вогонь, що вбирався всередину, пік, ранив і обпалював. Те, що випивається зараз, охолоджує печію; воно зцілює поранення і поширюється всюди.

Четверо нахиляються і спостерігають за роботою. Вони відпускають кубок Карми. Ніжні Владики Космічної Любові готують інший напій, і – коли кубок стає пустим (осушений свідомою волею) – вони наливають в нього те, що є потрібним для ширшого, більшого життя. Доки кубок не буде у вжитку: наповнений, випитий і побачений як ніщо, він не може надійно містити в собі те, що дається пізніше.

А коли Пілігрим осушує кубок до дна, він повертається до світу, який в муках. З кубком в руці (випитим один раз, наповненим знову, і який перестав служити егоїстичним інтересам) він дослухається до потреб людей, які борються і прокладають дорогу разом з ним. Напиток любові, священного вогню, холодного життєдайного потоку він підіймає тепер не для себе, а простягає до інших. На шляху втомленої людини він стає Владикою Могутності – могутності, здобутої завдяки завершеній роботі, могутності, здобутою свідомою волею. Осушивши кубок Карми, він отримує право служити.

Поглянь, Пілігриме, на ціль. Побач далеко попереду сяйво слави і світло, яке ніщо не в силах затемнити. Схопи кубок і швидко його осуши, не відволікаючись на біль. Пустий кубок, міцна рука, стійке і сильне намагання призводять до тимчасової агонії, а потім – до світосяйного життя.

 

Пілігрим, що вслуховується

Прислухайся, Пілігриме, як виспівують Слово великі Дева Владики. Стиш усі земні вібрації, втихомир невгамовні зусилля нижнього розуму, і уважним вухом прислухайся до звуків, котрі підіймаються до престолу Логосу. Лише чистий серцем здатен почути, лише сумирний може відгукнутись.

Штормові звуки всієї земної боротьби, різка вібрація водяної сфери, гуркіт, що характеризує місце думки, витісняють звук і заглушають тон. Той, хто перебуває в тиші, безмовний і спокійний всередині, хто бачить все за посередництва божественного світла і не провадиться світлом, відображеним всередині троїстих сфер, є тим, хто незабаром почує. З навколишнього ефіру до нього проб’ється нота, не схожа на ті тони, які звучать в земному світі.

Прислухайся, Пілігриме, і коли цей звук своєю насиченою вібрацією торкнеться внутрішнього відчуття, знай, що досягнуто точки, яка позначає великий перехід.

Стеж тоді, Пілігриме, за приходом цієї години. З очищеним устремлінням підіймайся ближче до цього Звуку. Знай, що коли його тон пробивається крізь туманний світанок, чи в м’якому сонячному світлі ніжно звучить у вухах, то незабаром внутрішній слух стане розширеним сприйняттям і поступиться місцем баченню і досконалому розумінню.

Знай, що коли музика сфер приходить до тебе нота за нотою, на туманному світанку, сонячного опівдня, прохолодного вечора чи звучить крізь глибоку ніч, то в її ритмічних тонах міститься таємниця одкровення.

 

Езотеричний Фрагмент

Де Вратá, о Лану (Lanoo), які охороняють троїсту дорóгу.

Всередині святого серця Того, Хто є троїстим Шляхом. Я досягаю Врат і проходжу всередину, і в такий спосіб входячи у Серце завдяки великому співчуттю.

Скільки врат є там, о Пілігриме на Дорозі.

Їх є сім, кожні врата ведуть до центру великої сфери блаженства. Той, хто прагне знати, мусить віднайти перші врата. Увійшовши в них, протягом періодичних циклів, він віднайде інші шість.

Ти говориш про велике співчуття як про ключ, який навстіж відкриває врата. Вирази словами найпростіші складові, які воно включає.

Ласкаве співчуття, яке знає і бачить, крім того, розуміє; прозорі сльози, щоб змивати гріхи брата; палкý відвагу, яка дозволяє взяти брата за руку, підняти та вести його, навіть якщо весь світ кричатиме “ні”; розуміння, досвідчене і знаюче; окультне відчуття єдності повинно провадити до врат.

Що ще веде людину до порталу Шляху?

Спочатку співчуття і свідома єдність; потім смерть кожної форми, яка стримує і приховує життя; далі мудрість, поєднана з навчанням і мудре вживання Слова; мова окультного характеру і безмовність Центру, утримувана серед шуму всього світу.

Чи можеш ти, о Лану, звести ці думки в потрійне твердження?

Спочатку Єдність, потім Слово, і нарешті, Зростання.

 

Зцілення

Центр фіолетового, огорнутий жовтим, розчиняється в червоному. Жовте розвиває і захищає. Воно охоплює ядро. Коли ти досягнеш розуміння значення фіолетового, закони здоров’я і магнетичного полегшення більше не запечатані. Печать відкривається девами тіней; жовте наближається до фіолетового, і червоне прогресує. Шеренги підходять і співпраця стає можливою. Зняттям печаті врата відчиняються. Ці троє є великими Помічниками, і в Їхніх руках – знання для наступного покоління. Підходь.

 

Прихований Портал

Величезний конус вогню бачиться посеред засушливої пустелі. Людина стоїть на авансцені в нерішучості. Конус розташований між людиною і родючою країною.

Конус здіймається над висохлою пустелею. Не відчувається нічого, окрім його жару, не бачиться нічого, окрім його сліпучого блиску. Його полум’я охопило країну і залишило голу пустелю. Він випромінює вогонь, котрий поглинає все перед собою. Все зелене помирає і мешканці сфери відступають перед вогнем, пекучим і обпалюючим, жорстоким і величним.

Біле його внутрішнє серце, червоне – навколишнє полум’я і жовтий – вогонь, що поширюється. Немов мантія несамовитого жáру, перешкоджає він баченню, закриваючи те, що попереду. Немов рожево-червона пелена, забарвлена темно-оранжевим, закриває він все навколо.

З багатої і зеленої країни, через безводну пустелю далеко зайшов Пілігрим. Він нічого не утримав і не зберіг, нічого, окрім сильного бажання; назад Подорожній вернутись не може, лише вперед – до вогню.

Ззовні вогняного конуса, вторуючи його серцевині, долинає до вух Пілігрима голос, що каже: “Споглядай місце Бога.”

З вогняного конуса нота долинула до його вух, нота, яка торкнулася струн його душі, і пробудила швидкий відгук.

Поспішай, Пілігриме, в напрямку полум’я; хоробро зустрінь несамовиту спеку вогню; увійди в портал, який схований за його світлом.

Двері там, невидимі, незнані, пильновані Владиками Полум’я. Глибоко в серці жовтого, зразу за зовнішнім ободом, лежить ключ до таємниці. На порозі цих внутрішніх дверей, на невидимій сходинці, яка має бути досягнута, ступні охоплюються обвідкою з полум’я. Простягни вперед руку і торкнись дверей, постукай тричі з чистим наміром. Голос відповість на цей запит. Прозвучать слова: “Хто тут шукає дорогу?”

 

Ключ

Перший ключ схований під Порогом, пильнований Спостерігачем. Той, хто прорвався досерéдини, має нахилитись і схопити (ключ) після напружених пошуків рішення. Рука, яка стискає ключ, має мати посередині слід від цвяху. Якщо це так, то двері перші відчиняться.

Ключ другий лежить на Порозі, на купі тернів. З центрів на ступнях має литися кров, яка розчиняє всі перешкоди. В закривавлених ступнях і пробитих цвяхами руках схована таємниця. Прагни їх. Тоді двері другі відкриються від твого доторку.

Третій ключ розташований на півдорозі вгору. Саме на рівні серця він бачиться. Перед тим, як він зможе бути взятим і використаним, спис мусить простромити і кров пролитись, очищаючи і створюючи повноту. Лише ті, хто очистився в такий спосіб, можуть взяти ключ, і пройти через двері треті.

 

Окультне послання

Ключ знайдено; натиском рук, котрі служать Світлу, і биттям люблячого серця цей ключ повертається. Двері широко розчиняються.

Швидким кроком той, хто поспішає до світла, входить у двері; потім чекає. Він тримає двері прочиненими для тих, хто слідує за ним, і так в дії чекає.

Лунає Голос: “Брате мій, закрий двері, бо кожен зобов’язаний повернути ключ своєю власною рукою і пройти через двері сам. Яскраве світло в Храмі Господа не для всіх однакової миті чи години кожного дня. Кожен знає свою годину. Твоя година – Тепер.

Так що закрий двері, брате. Пам’ятай, ті, хто позаду, не знають що двері відчинені чи замкнені. Вони не бачать дверей. Обміркуй це, мій брате, і, пройшовши через двері, обережно зачини їх, і ступи на інший етап висхідної Дороги – один, і все ж не один.”

 

Розп’яття

В містичному Серці з його двох половин – лежить ключ до джерелá. Відходом і поверненням утворюється хрест. Він стоїть посередині, а по обидва його боки – шлях правої руки і шлях лівої руки. На ньому і розпинається людина двома її руками – одна з правого боку, інша – з лівого. В розумінні ключа, у відкритті і закритті дверей – життя вічне. Знай і розумій.

 

Хрест

В Хресті – приховане Світло. Вертикальне і горизонтальне творять у взаємному терті; вібруючий Хрест іскриться, і починається рух. Коли вертикальне вбирає в себе горизонтальне, настає пралая. Еволюція – це рух горизонтального до вертикальної позитивності. В таємниці напрямку лежить прихована мудрість; в доктрині вбирання полягає здібність зціляти; в точці, що стає лінією і в лінії, що стає хрестом полягає еволюція. В перетворенні хреста в горизонталь полягає спасіння і пралаїчний мир.

 

Чаша

Нижня чаша підіймається як квітка темного, похмурого кольору. Безрадісною вона виглядає ззовні, але всередині світло деколи спалахує і розсіює ілюзію.

Чаша друга підіймається з нижньої оболонки, немов квітка з зеленої чашечки. Вона рожевого кольору, і багато тіней на ній; для зовнішнього спостерігача здається, що цей колір може переважити внутрішнє сяюче світло. Але це лише ілюзія, яку розсіє сам час.

Чаша третя увінчує все, і в свій час широко відкриває свої розпростерті пелюстки. Синьою виглядає вона і змішується з рожевою, утворюючи спочатку непроникну тінь, що закриває світло.

Всередині трьох, приховане в глибині серця, спочатку крихітне, але поступово зростаючи, сяє божественне світло. Це світло своїм променистим теплом і природженою божественною вібрацією створює для себе райдужну оболонку. Воно виступає з трискладової чаші немов повітряна бульбашка, що опустилась на квітку.

Всередині цієї райдужної оболонки горить внутрішнє Полум’я, і в Ньому спалюється нижній щільний матеріал. Коли Шлях вже зовсім близько, Світло починає сяяти яскравіше. Назовні із щільної і темної чаші, яка утворює основу, світиться небесне світло, аж поки всі, хто бачить це сяйво, не викрикнуть всередині себе: “Дивись, Бог тут.”

З рожево-червоної чаші пробивається внутрішнє свічення, аж поки червоність земного не перетвориться на свічення небесного вогню, і все зникає, залишається лише устремління, яке не затіняє кубок кармічним забарвленням.

Із синьої чаші сяє, світиться внутрішнє божественне світло, доки всі форми не згорають і зникають; не залишається нічого, окрім божественної абстрагованості. Лише оболонки залишаються внизу, лише форми для використання, і в момент кульмінації – чи бачилось колись щось більш незвичне? Зачекай, Пілігриме, схили голову перед дивним явищем і спостерігай за просуванням вогню. Повільно троїста чаша зливається з олтарем, і з цього троїстого олтаря підіймається вогонь до свого Джерела. В міру того, як підіймається і поширюється внутрішнє полум’я, краса центральної сфери, залитої білим сяйвом, примушує світи піднятись і закричати: “Дивись, Бог тут”.

Пломені підіймаються все вище, тепло просувається далі, доки – в призначену годину – полум’я не зруйнує все, і все зникає, робота століть в одну мить перетворюється в ніщо.

Але з чотирискладового вогню, з горішнього олтаря століть, з’являється Звільнений, Полум’я. Назад у Космічний Вогонь повертається подвійне полум’я. В Трьох розчиняється сутність, стаючи єдиною зі своїм Джерелом. Іскра стає Полум’ям, Полум’я – Вогнем, і утворює частину великого Космічного сяйва, що приховує в серці таємницю П’ятьох.

 

Вогненна мантра

Точка світла всередині яскравої райдуги, о Пілігриме на Дорозі, зростає або зменшується, в залежності від наполегливості зусиль, котрі розкривають ціль в серці.

Ця точка завжди тут, непомітна і незрима. Темна і похмура ніч, важко на серці у непросвітленого Пілігрима. Ніч темна, але смутку не відчувається, коли всередині похмурого порталу бачиться яскраве, оманливе світло, яке завжди мерехтить попереду, заохочуючи Пілігрима рухатись вперед.

Шість разів світло може наростати і убувати, шість разів відчувається його жар, а всьоме Полум’я розгоряється.

Шість разів розгоряється Полум’я, шість разів розпочинається горіння, а всьоме олтар зникає, і бачиться лише Полум’я.

Шість разів палає круг вогню, шість разів кипляче горно палає і відокремлюється, а всьоме не залишається нічого, окрім висхідного Полум’я, яке підіймається до Тріадного Духу.

Шість разів підіймається Полум’я, шість разів пелена відступає, а всьоме нічого не бачиться, окрім одвічного вогню.

Шість разів Полум’я поглинає воду, шість разів вологість зникає, а сьоме велике поглинання не залишає нічого, окрім райдужного вогню.

Тричі вогонь охоплює, тричі сонце відступає; вчетверте ж робота виконана, і нічого не залишається окрім споконвічного Полум’я. Це Полум’я поглинає, повертає, одержує і залишається. Коли все, що є, проходить через Полум’я, тоді Часу не існує.

 

МІСТЕРІЇ

Текст оригіналу: "The Mysteries" >>>>>

Велична містерія набожності!

І було слово до всіх синів людських, Синів Божих: “Виявіть знак Господа. Залиште Високе Місце і в зовнішньому царстві темряви трудіться та служіть; проявіть Дійсність; розкрийте приховані глибини світла; відкрийте Божественність”.

Велична містерія думки!

І було слово до всіх синів людських, Синів Божих: “Думайте про минуле, майбутнє і сьогодення. Засвойте, що завдяки думці Шлях до сокровенного може відкритись. Бог мислив, і всі світи проявились і попрямували своєю дорогою. Людина, в її віддаленому сяючому минулому, перед її життям на землі, в минулому, котре було раніше часу і простору, розвинула мислення. Вона увійшла в світло дня і пішла своєю дорогою. Вона йде досі”.

Велична містерія болю!

І було слово до всіх синів людських, Синів Божих: “Навчайтесь через боротьбу земного життя вибирати кращу дорóгу, потім – найкращу. Не уникайте болю. Не шукайте легких доріг, бо їх немає. Ідіть Дорогóю, яка веде через смуток, біль і важкі біди до Високого Місця, з якого ви прийшли – місця, де Бог ходить поряд з синами людськими, котрі є Синами Божими. Перед найвищою Присутністю всіляка біль зникне; горе відступить і смерть не тріумфуватиме. Краса, доброта і сила Божа осяють обличчя людей”.

Велична містерія тих, хто освітлює стезю назад, до Отчого Дому !

І було слово до всіх синів людських, Синів Божих: “Ті, хто досягли Порталу Завершальної Дороги, повинні випробувати себе, і в цьому випробуванні навчати і підіймати тих, хто йде слідом за ними”.

Так крізь віки сини людські, котрі є Синами Божими, втілювали в собі Світло, яке сяяло, Силу, яка підіймала і служила, Любов, яка все витерплювала. Вони йшли Дорóгою чистоти, Дорóгою до сокровенного. Ми йдемо слідом. Вони служили своєму чáсові. Ми прагнемо виконати те саме.