{jcomments on}Самоспостереження та внутрішня тиша на шляху до пробудження

Частина І. Внутрішній світ людини.

Частина ІІ. Зупинка внутрішнього діалогу. Проблема ототожнення.

Частина ІІІ. Почуття власної важливості та жалість до самого себе. Внутрішні рахунки та важливість прощення.

Cтаття російською мовою тут >>>

------     Частина І. Внутрішній світ людини     -----

З точки зору духовної психології середня людина знаходиться у стані сну свідомості і реагує на все механістично (див. статтю "Класична і духовна психологія: про індивідуальний розвиток людини")   Задача людини – пробудитися, пізнати себе, свою вищу духовну природу і встановити свідомий контакт зі своєю душею, своїм вищим «я». Це не відбувається саме по собі, пізнання себе потребує величезних постійних зусиль з боку «сплячої» людини.

Робота над собою починається із самоспостереження, коли людина виокремлює в собі Спостерігача, який спостерігає, і те, за чим спостерігають. Самоспостереження корисне не лише для того, хто хоче пробудитися, але й для звичайної людини, яка просто хоче позбутися емоційного болю та інших негативних станів психіки, які її турбують.

Для того, щоби самоспостереження було можливим, потрібно розуміти, що відбувається у внутрішньому світі людини.

З книги Моріса Ніколла:

«Ви можете помітити різницю між вашим власним життям і життям взагалі? Що ви маєте на увазі під словом «моє життя», наприклад, коли ви говорите: «Моє життя було щасливим» чи «Моє життя було нещасливим»? Ви маєте на увазі, що зовнішні обставини були приємними або неприємними, чи внутрішні речі, тобто ваш настрій, почуття та інше були приємними або неприємними? Ви погодитеся зі мною, що іноді людина, яка перебуває у сприятливій зовнішній життєвій ситуації, почувається нещасливою чи жалюгідною. З іншого боку, людина у цілком інших, навіть важких обставинах, може, навпаки, почуватися щасливою. Давайте уважніше розглянемо цю ситуацію. Що таке людське життя, про яке ми так просто говоримо, не розуміючи, що воно собою представляє? Коли люди самі хочуть розказати історію свого життя, про що вони говорять? Вони говорять про події, про інших людей, про зовнішні речі. Але людське життя складається із двох чітких половин, і це потрібно усвідомити для самоспостереження. Людське життя складається не лише з подій, але й зі станів. Стан — це внутрішнє, а події — зовнішнє. Стани — це внутрішні стани, такі як поганий настрій, звичка хвилюватися, звичка боятися, звичка до забобонів, до поганих передчуттів, до депресії; або кращі стани: відчуття щастя, насолоди, милосердя. Вони – в самій людині, тобто всі стани — стани самої людини. Події — це зовнішнє, і вони приходять до нас ззовні. Внутрішній стан людини може відповідати зовнішній події чи може бути викликаний нею, а може не мати до неї жодного відношення. Проте необхідно насамперед зрозуміти, що стани і події – це зовсім різні речі. Візьмемо, до прикладу, приємну подію. Чи відповідає їй ваш внутрішній стан? Ви можете сказати із впевненістю, що коли відбувається зовнішня подія, ваш внутрішній стан відповідає їй? Наприклад, повинна відбутися бажана подія, і ви очікуєте на неї з нетерпінням. Чи можете ви сказати, що коли вона відбудеться, ви приймете її внутрішньо радісно? Чи ви визнаєте, що хоч і відбувається те, на що ви сподівалися, чогось не вистачає? Чого не вистачає? Не вистачає саме відповідного внутрішнього стану, який би супроводжував зовнішню подію, яку ви очікували з таким нетерпінням.

Давайте розберемо цю ідею — ідею відповідності внутрішнього стану і зовнішніх подій. Якщо в нас не буде правильного стану, ми не зможемо перебувати у відповідності до щасливої зовнішньої події, насолоджуватися нею. Проте люди, розмірковуючи про своє життя, схильні вірити, що їх життя — це зовнішні події, і якщо якась кількість подій того чи іншого роду відбулася з ними чи не відбулася, їх життя не було щасливим. Але життя людини залежить від внутрішнього розвитку, тобто від якості її внутрішніх станів. Через те що всередині ми засмічені, наприклад, жалістю до себе, тривожністю та іншими негативними емоціями, то якими приємними не були би зовнішні події, нічого не буде відбуватися правильно. Людина може тішитися майбутньою поїздкою за кордон, і коли поїздка відбувається, це дійсно подія. Але людина може бути такою вередливою, так сильно перейматися незначними дрібницями, що поїздка перетвориться на справжню муку. В даному випадку саме внутрішній стан людини буде причиною цього. І якщо ми спитаємо себе, з чого складається наше життя, ми не зможемо відповісти, що лише з подій, адже воно в набагато більшій мірі складається зі станів. Припустимо, що людина, улюблене заняття якої — перебувати у песимізмі, меланхолії і похмурому настрої, жаліється вам, що життя — погане, і воно не варте того, щоб жити. Ви вважатимете причиною її настрою відсутність підходящих подій чи її внутрішній стан? Чи будете ви нерозсудливо думати, що влаштувавши для неї вечірку, ви допоможете їй змінитися? Хвороба – в самій людині.

Вся робота над собою стосується внутрішніх станів. Якщо ви працюєте над неправильними (негативними) станами, намагаєтеся відділити себе від них, тоді неприємні події життя не впіймають вас так легко, не заберуть у вас сили.

З того що було сказано, стає зрозумілим, що слід думати про людське життя скоріше як про внутрішні стани, і справжня історія життя — це історія внутрішніх станів і особливо негативних емоцій. Отже, робота над собою починається із самоспостереження, зі спостереження за поганими станами в собі і роботи проти них. Мають значення не події дня, які відбулися з вами: наприклад, якщо ви щось загубили, щось пішло неправильно, хтось забув вас чи говорив із вами різко тощо; має значення ваша реакція на все це. Інакше кажучи, мають значення стани, в яких ви перебували. І якщо ваші внутрішні стани були правильні, ніщо в природі зовнішніх обставин не може взяти верх над вами.

Необхідно володіти величезною внутрішньою активністю свідомості, щоб запобігти будь-якій механічній (автоматичній) реакції, коли подія, яка входить як механічне враження, торкається машини розуму і почуттів, яка працює виключно на асоціаціях, і яку ми помилково приймаємо за самих себе.» (1)

 «Вся робота над собою – вся робота, пов’язана із зупинкою негативних емоцій, з неототожненням зі своїм горем і проблемами — пов’язана з певною дією, яка може відбутися в теперішній момент, тобто зараз, якщо ми згадаємо, що саме ми намагаємося робити. Наприклад, людина, що перебуває у величезному відчаї, якщо вона намагається згадати себе або намагається дати собі будь-який інший свідомий поштовх у цей конкретний момент (інакше кажучи, якщо вона спробує трансформувати свою механічну реакцію на поточні обставини), може із великим здивуванням виявити, що раптово все змінилося – депресивний настрій зник, і вона знаходиться в новій атмосфері. Перебуваючи у цій атмосфері, людина здивується, як вона могла бути в колишньому стані.» (2)

------     Частина ІI. Зупинка внутрішнього діалогу. Проблема ототожнення    -----

Необхідною умовою на шляху до особистісної гармонії є досягнення стану внутрішньої тиші.

Наша психіка безперервно продукує різні думки та емоції. В людини в голові постійно відбувається внутрішній діалог і відсутня внутрішня тиша.

«Зупинка внутрішнього діалогу є ключем до світу магів», — пише Карлос Кастанеда. (3)

Неможливо пізнати себе, доки людина не може контролювати свій розум і дозволяє йому продукувати думки, яких вона не бажає. Середня людина не керує своїми думками та емоціями. В це важко повірити, але в цьому легко переконатися. Спробуйте хоч би пару хвилин ні про що не думати, і ви помітите, скільки небажаних і несподіваних думок та емоційних станів приходить до вас попри ваш намір ні про що не думати.

З книги Моріса Ніколла:

«Думка і думання (мислення) — це різні речі. Думка може прийти вам в голову, але ви можете думати чи не думати її. І навіть якщо ви думаєте її, вам не обов’язково з нею ототожнюватися.

Ви повинні знати, що означає критично ставитися до своїх думок і до свого мислення, і повинні вміти бачити неправильні думки і неадекватне мислення, недолугі думки, негативні думки, непотрібні думки, брехливі думки тощо.

Ви вірите своїм думкам або приймаєте їх як належне. Ви ототожнюєтеся з ними. Ви надаєте їм якість істинності, говорите «я думаю» або на внутрішньому плані просто приймаєте їх за самих себе. Тоді вони мають владу над вами. Неприємна думка, тоскна, важка думка, підозріла думка, песимістична думка, зла думка тощо — всі ці думки стають вами: і ви є ними через ототожнення з ними. Але ви не є ваші думки. Будь-яка думка може прийти до вас. Найрізноманітніші безнадійні, погані, безглузді, дурні, безформенні та ідіотські думки можуть прийти вам в голову. І якщо ви скажете «я» відносно усіх цих думок, то де тоді будете ви? Ви скажете «так» усім цим думкам. Ви погодитеся з ними. Коротше кажучи, ви ототожнюєтеся з ними, тому що весь час ви кажете «я» стосовно кожної з них та вірите, що думає «я» і це ваші думки. Але, як я казав, будь-які думки можуть прийти в голову, так само як будь-які люди можуть прийти у ваш дім. Дуже небагато думок варті того, щоб слідувати за ними, і для того, щоб почати думати правильно, потрібно відкидати майже всі думки, які випадково приходять в голову, як непотрібні чи навіть гірше ніж непотрібні. В людини можуть бути дуже небезпечні думки, особливо коли вона сприймає їх як свої власні. Вона настільки наївна, що вважає всі думки, що приходять їй в голову, своїми власними і впевнена в тому, що це вона їх думає. Проте якщо вона почне розуміти, що повинна спостерігати свої думки, то дуже скоро в неї з’явиться зовсім інша точка зору. 

 Ми сприймаємо все психічне, що відбувається в нас, тобто кожну думку і кожне відчуття, як «я» — як самого себе — як мене. І ставитися так до нашого внутрішнього світу настільки ж нерозумно, наскільки нерозумно було б ставитися таким самим чином до зовнішнього світу, який сприймається через органи чуттів. Я не сприймаю стіл як себе, як «я». Точно так само я не повинен сприймати і свої думки таким чином.

Ви розумієте, що думка і думання (мислення) — це не теж саме? Думка приходить в голову і намагається привернути вас до себе. Якщо їй це вдається, ви починаєте «думати цю думку» — тобто думати, виходячи з неї. Ви починаєте розширювати цю думку завдяки тому, що приділяєте їй увагу, поки вона не виросте у всіх напрямках і, так би мовити, не сформує маленьке деревце думок в вас, яке принесе плоди і засіє інші подібні думки. Це досить яскраво помітно відносно підозрілих думок.

Припустимо, що вам прийшла думка про те, що пан С. обманює. Це лише думка. Можливо ви скажете собі: «Я повинен подумати про це». Але якщо ви одразу ж повірите цій думці, ви ототожнитеся. Ваша думка перетворить пана С. на обманщика. Ті думки, з якими ми ототожнюємося, сильно змінюють ситуацію. Наприклад,  деякі люди за звичкою ототожнюються з похмурими, болісними, недовірливими видами думок. Їм подобаються думки такого характеру. Тому вони приймають такі думки і відкидають інші. Ці думки змінюють для них все, як темні окуляри. Вони так ототожнені з цими думками, що не можуть побачити їх.

В людини можуть бути найрізноманітніші види думок. Будь-які думки можуть війти в неї. У Євангеліях сказано, що оскверняє людину не те, що входить в неї, а те, що виходить з неї. Будь-яка думка може прийти вам в голову, але чи ототожнитеся ви з нею і чи будете ви діяти, виходячи з неї – це вже інше питання. Якщо ви ототожнюєтеся з думкою, то ви говорите «я» щодо неї і вірите їй. Відповідно, ви думаєте і дієте, виходячи з неї. Думка, яка приходить в голову – це те, що входить в людину. Те, що вона думає і робить, виходячи з думки, є тим, що виходить з людини. Є хибна думка, неправильна думка, неправильно з’єднана думка, фальшива думка, гнітюча думка, думка, яка бере до уваги лише одну річ і нехтує всім іншим, або думки, які можуть лише заперечувати тощо — якщо людина ототожнюється з такими думками, то вона думає і діє, виходячи з них.» (4)

Про ототожнення з емоціями 

«Поговоримо про необхідність критичного ставлення до наших емоцій. Стати пасивним щодо емоцій набагато складніше, ніж бути пасивним щодо думок. Причина в тому, що ми ототожнені з нашими почуттями набагато сильніше, ніж з нашими думками. Наші почуття, наші емоції, наші настрої оволодівають нами. Поспостерігайте за собою, коли ви розгнівані. Чи легко не ототожнюватися із цим звичним емоційним станом? Ви можете посміхатися, говорити щось веселе і вдавати, що все добре, але всередині ви ніби затиснуті в лещата. Або припустимо, що вас зачіпило щось, що відноситься до почуття власної важливості. Хіба легко утриматися від образи? Одна з причин в тому, що емоції дуже швидкі, швидші ніж думки. Не буде перебільшенням сказати, що насправді ми не усвідомлюємо свої звичайні щоденні емоції, які майже завжди є негативними, вбогими, ревнивими.» (4)

«Негативні емоції керують життям, і люди чіпляються за свої негативні емоції сильніше, ніж за будь що інше. Це завжди ваша провина, якщо ви у негативному стані. Дуже важко це усвідомити. Адже завжди здається, що винна інша людина.

Наприклад, ви посварилися з кимось. Яке рішення? Звідки ви йдете, щоби почати, якщо ви реально хочете працювати над собою? З іншої людини? Це — ваш недолік, тому починайте з себе. Проблема в вас, а не в іншій людині. Поки людина бачить вирішення своїх тривог лише у зміні інших людей, або речей, — вона буде залишатися від’ємною, негативною. В результаті цього її розум буде мертвим, тобто він буде не в стані мислити правильно. Негативні емоції перешкоджають мозку працювати правильно. Натомість людина впадає в задоволення від взаємних звинувачень, що не є мисленням. Бути негативним і ненавидіти легко; ненавидіти бути негативним — важко. Хіба не дивно, як люди витрачають свої життя у невизначених негативних звинуваченнях?» (5)

Вплив емоцій на мислення.

«Візьмем до прикладу, підозру. Будь-який з наших емоційних станів має тенденцію до того, щоб керувати нашими думками і це може призвести до будь-якого висновку. Це потрібно розуміти дуже чітко. Якщо виникає підозра — а підозра це перш за все емоція — тоді вона приводить в дію розум, в результаті чого все буде використане для того, аби довести вам, що ваша підозра справедлива. Припустимо, що ваша підозра раптово перейшла у приємнішу емоцію, тому що ви почули щось нове. Що відбувається? Тоді розум починає працювати позитивно, і ваші висновки змінюються. Бажання керує думкою. Ми повинні спробувати звільнити наші думки від наших емоцій, коли вони негативні.» (6)

«Якщо б ми могли чітко бачити вплив негативних емоцій, це би нас вжахнуло. Ми не спостерігаємо їх лише тому, що сприймаємо їх як щось природнє. Можуть знадобитися роки самоспостереження, перш ніж ми усвідомимо, що в нас є неприємні, зрадницькі і огидні емоції, які завдають болю іншим людям, і в цьому наша провина. Ви повинні розуміти, що пробудження — це дуже довгий і болісний процес. Пробудження означає, що людина усвідомлює, що вона в дійсності собою являє. Цього дуже важко досягнути в емоційній сфері. Насправді, вираження неприємних емоцій — це те, що в житті дуже часто називається «щирістю», «спробою допомогти» та ін. Ми не милосердні і не доброзичливі. Ми любимо все, що задовольняє наше марнославство, і тому ми не любимо наших ближніх за виключенням тих випадків, коли вони лестять нам і ми відчуваємо, що розпоряджаємося їх життям. На порозі смерті люди хочуть одного — щоб інші пробачили їх. Але це смирення може прийти і через тривалий вплив роботи над собою — через усвідомлення того, чим насправді є людина.» (4).

«Людина, яка завжди погано думає про інших, говорить неприємні речі, відчуває до всіх неприязнь, ревнує, завжди чимось засмучена, страждає від жалості до себе, завжди вважає, що з нею погано поводяться тощо — у такої людини брудний розум у справжньому і практичному значенні. Духовна психологія каже, що у вас є право НЕ бути в негативному стані. Вона не каже, що у вас нема права бути у негативному стані. Якщо ви подумаєте над різницею між цими двома твердженнями, то побачите, що різниця дуже велика. Якщо ви здатні відчувати, що у вас є право не бути в негативному стані, то це притягне силу для допомоги вам.» (7)

«Чи можете ви бачити, що збільшення усвідомлення шляхом самоспостереження призвело би до цілком іншого життя? Нема необхідності реагувати вашим звичним чином. У вас нема потреби почуватися пригніченим, негативним або нестриманим, як ви зазвичай робите. Звички так реагувати на життя є внаслідок вашого шаблонного механізму. Але ви можете змінити його, якщо почнете спостерігати, як механічно ви сприймаєте речі. 

Духовна психологія вивчає машину — людину-машину, людину, яка має ілюзію, що вона не є машиною.» (5).

Зупинка механічної антипатії

«Людина не може розвиватися за межі певного рівня, якщо вона не зупиняє негативні враження про інших. Негативні емоції повинні бути позбавлені їжі.

Ви повинні зупиняти антипатії. Це може бути зроблено шляхом спостереження, куди намагається впасти враження про людину, яку ви механічно не любите, і неототожнення з цим. Так, враження входять і збуджують свою типову реакцію. Але якщо ви практикуєте самоспостереження, то ви вже маєте проміжок часу в вас, паузу, перед тим, як враження може повністю дістатися до вас і мати свій повний механічний ефект. Самоспостереження відкриває невеликий простір і час, між вхідним враженням і його розміщенням у місці, яке зазвичай приймає його і реагує на нього. Свідомість людини починає втручатися між враженням і реакцією. Сама людина починає стояти між зовнішнім життям, яка входить як враження, і своїм психологічним механізмом. Вона втручається. Тоді вона починає розуміти життя, тобто враження, свідомо, тому вона може зупинити механічну антипатію. Це — магія. Це і є те місце, яке всі повинні створювати у своєму внутрішньому світі. Ви можете дозволити входити і приймати деякі з цих вражень і відкидати інші. Тоді ви сприймаєте враження свідомо. Це і є початок існування Свідомої Людини.

Наступним питанням є те, що коли ви маєте цю паузу в вас, цю короткочасну свідомість у новому місці, ви можете почати любити те, що вам не подобається. Як було сказано, якщо ви можете зупиняти механічну антипатію — звичне джерело втрати сили та негативності — шляхом схоплення враження про антипатичну людину раніше, ніж воно повністю займе машину, яку ви вважаєте собою — тоді робота над собою буде вести вас до можливості звучання наступної ноти у цій октаві, а саме до можливості почати любити все те, що до цього часу ви так легко, так постійно, так автоматично не любили.» (5)

Духовний наставник Шрі Рамана Махарші рекомендував своїм учням для заспокоєння розуму виконувати на перший погляд дуже просту вправу. Для зупинки внутрішнього діалогу запитайте себе: «Хто я?». Якщо у вас в голові крутиться якась непотрібна думка, спитайтеся в себе: «До кого прийшла ця думка?». Якщо ви раптом виявляєте, що опинилися в негативному стані, наприклад відчуваєте сильну жалість до себе, спитайтеся в себе: «До кого прийшла ця жалість?» Якщо відчуваєте роздратування, запитайте: «До кого прийшло це роздратування?».

Роботі над своїми думками та емоціями вчить також древній і авторитетний твір про йогу «Йога сутри Патанджалі». Нагадаю, що слово йога означає єднання людини зі своєю духовною природою. У «Йога сутрах» Патанджалі зазначає:

«Це об’єднання, чи Йога, досягається шляхом підпорядкування психічної природи і приборкання активності чітти, чи розуму.» (Йога сутри Патанджалі. Книга І. Сутра 2).

Психічна природа (кама-манас) продукує емоції, а розум (чітта) продукує думки. Неконтрольовані емоції та неврегульований розум перегороджують доступ світлу Душі. Коли нижча природа перебуває під контролем, вона може проявити вищу.

Неототожнення з власними думками і емоціями потребує тривалої практичної роботи над собою. Робота над собою починається із самоспостереження, коли людина виокремлює в собі Спостерігача, який спостерігає, і те, за чим спостерігають.

«Ілюзія того, що Той Хто Сприймає і сприймане по суті одне і те ж, є причиною (наслідків, що приносять страждання), яку необхідно усунути.» (Йога сутри Патанджалі. Книга ІІ. Сутра 17.)

------------   Частина III. Тут >>> -----------