Самоспостереження та внутрішня тиша на шляху до пробудження

Частина І. Внутрішній світ людини.

Частина ІІ. Зупинка внутрішнього діалогу. Проблема ототожнення.

Частина ІІІ. Почуття власної важливості та жалість до самого себе. Внутрішні рахунки, важливість прощення.

Початок тут >>>

------------   Частина ІІІ. Почуття власної важливості та жалість до самого себе. Внутрішні рахунки та важливість прощення   ------------------

Як часто ви засмучуєтеся із-за того, що вас не розуміють, недооцінюють, що до вас не так ставляться і ви мали би бути у кращих умовах, що життя несправедливе до вас? Це називається жалість до самого себе. Практикуючи самоспостереження людина починає краще розрізняти в собі цей негативний стан. Ось що пише про це Карлос Кастанеда:

«Дон Хуан попросив мене сказати йому, яка була моя найприродніша реакція у моменти стресу і збентеження, перед тим як я став його учнем. Він сказав, що його власною реакцією була лють. Я сказав йому, що моєю була жалість до самого себе.

Дон Хуан сказав: «Зараз ти вже не можеш згадати ті нескінчені зусилля, які потрібні були тобі для того, щоби зробити жалість до себе своєю відмінною рисою. Жалість до себе була постійним свідком усього, що ти робив. Вона була прямо на кінчиках твоїх пальців, готова давати тобі поради. Жалість до себе була корисною для тебе, тому що ти або відчував свою важливість, або ти думав, що заслуговуєш на кращі умови, краще ставлення, або тому що ти не хотів брати відповідальність за свої вчинки.

Стиранням своєї особистісної історії ти відкидав використання жалості до самого себе. Для того, щоб жалість до себе працювала, тобі необхідно бути важливим, безвідповідальним та безсмертним. Коли ці відчуття якимось чином змінені, то ти вже не маєш можливості жаліти самого себе.» (3)

Жалість до самого себе є одним з видів ототожнення. Ось що пише про це Моріс Ніколл:

«Однією з форм ототожнення є внутрішні рахунки. Одна з найпоширеніших форм внутрішніх рахунків полягає в тому, що ми думаємо про те, що про нас думають іншіяк вони поводяться з нами. Людина може відчувати, що її недостатньо цінують, і це мучить її, змушує підозрювати інших і викликає величезну втрату енергії.

Коли ви відчуваєте, що хтось неправильно поводився з вами, то ви відчуваєте, що вас недооцінили. Коли люди ображені, вони часто говорять: «Ви знаєте, хто я такий?» або щось на кшталт цього. Вони мають на увазі, що в них є якась оцінка самих себе, і що якщо б інша людина знала це, то вона не посміла би так поводитися. Звичайно, якщо у вас нема або майже нема уявлення про себе як про когось цінного, то ви не будете так легко засмучуватися. Висока самооцінка природно створить легші умови для того, щоб ви відчували, що інші недооцінюють вас. Тому вам буде набагато простіше вести внутрішні рахунки. Людина може бути настільки захоплена проблемою того, як з нею поводяться інші люди, і підозрами того, що інші люди сміються над нею, що все її життя може бути зайняте лише внутрішніми рахунками. Інша людина може високо цінувати себе із-за своїх страждань. Люди чіпляються за свої страждання і вважають, що вони заслуговують особливої оцінки, тому що пережили стільки труднощів, нещасть і страждань. Вони почуваються ображеними, якщо інша людина починає говорити про своє страждання. Вони відчувають, що ця людина не рахується з ними, що вона егоїстична. Їм дуже важко зрозуміти, що інші люди теж страждають.

Із цим тісно пов’язана інша форма ототожнення, яка називається зведенням рахунківЛюдина починає відчувати, що інші люди винні їй, що вона заслуговує на краще ставлення, на більшу винагороду, на більше визнання, і вона записує все це у свою власну бухгалтерську книгу, сторінки якої вона постійно гортає в голові. Така людина починає жаліти себе так сильно, що про що б ви з нею не говорили, вона майже завжди відразу починає розказувати про всі свої страждання. Усі подібні рахунки та всі відчуття, що вам заборгували інші люди (адже самі ви нікому нічого не винні) — все це гальмує розвиток людини.

На зведенні рахунків базується такий вид внутрішніх рахунків, що називається «Співати свою пісню» Це психологічний, а не фізичний спів. У кожного є своя «пісня». Ви відчуваєте, що вам хтось винен, і записуєте це у своїй пам’яті. Якщо ви дійсно хочете знати, які внутрішні рахунки ви накопичили протягом життя, почніть помічати типові «пісеньки», які ви співаєте. Іноді люди співають свої пісні без заохочення зовні, а іноді, після пари келихів вина, вони починають співати відкрито. Вони співають про те, як погано з ними поводяться, про те, що в них ніколи не було шансу, про свої минулі подвиги, про те, як ніхто не розуміє їх труднощів, про те, як невдало вони одружились чи вийшли заміж, про те, як їх не розуміли батьки, які вони насправді хороші, про те, як їх недооцінили, не зрозуміли тощо — це означає, що винні всі, крім них самих.

Як ви вважаєте, чому при роботі над собою необхідно позбавлятися наскільки це можливо від «пісень»? Вони калічать вас зсередини. Вони забирають енергію. Ви мужньо посміхаєтеся — ви всі знаєте цю свою посмішку — але це все брехня. Хороший «співак» не може просунутися далі самого себе. Він — жертва власних внутрішніх рахунків. Щойно починаються якісь труднощі, він починає «співати». Він не може рости, він не здатен піднятися далі людини, скаліченої сумними «піснями». Замість того, щоб працювати над собою у якійсь важкій ситуації, така людина відразу ж почне «співати» — можливо, дуже мило і тихо. Якщо її критикують, якщо з нею говорять в різкому тоні, то вона починає жаліти себе або ж розлючується і відчуває, що її не розуміють і т. д. І тоді вона починає «співати» — дуже м’яко самій собі або іншим, особливо тим, хто готовий слухати її — або, можливо, його. Дуже часто така людина заводить з кимось дружбу лише тому, що їй легко «співати свої пісні» цьому другу, а якщо друг раптом просить її «заткнутися», то вона почувається такою скривдженою, що відразу ж починає шукати нового друга — людину, яка, так би мовити, дійсно розуміє. Щоб зрозуміти іншого, треба спочатку зрозуміти самого себе, а це відбувається лише після тривалої роботи над собою, після проблисків бачення того, ким ви є насправді. Хороший «співак», звичайно ж, не розуміє самого себе. Він віддає перевагу тому, щоб «співати свою пісню» про те, як його не розуміють, і тому він мріє про чудовий світ, в якому все влаштовано так, що він є в ньому центральною фігурою.

У людей є декілька установок щодо життя, і якщо їх життя не відповідає цим психологічним установкам, то воно вважається прожитим марно або безсенсовно, і з такими поглядами люди можуть постійно займатися внутрішніми рахунками і відчувати, що все проти них, навіть Бог і весь Всесвіт, а причина лише в тому, що вони не правильно сприймають життя.

Пісні можуть звучати в людях таємно. Люди відчувають внутрішній смуток, монотонність, свого роду внутрішню втому або розчарування, навколо яких збираються думки. Я хочу поговорити саме про ці таємні «пісні». Адже вони теж заважають нам, але ми часто не помічаємо їх, хоч вони весь час непомітно з’їдають наші життя.

Ви знаєте, що ви повинні спостерігати себе і коли ви на людях, і коли залишаєтеся самі. Самоспостереження — це внутрішня увага. Не думайте, що коли ви на самоті, то нема потреби у внутрішній увазі. Коли ви на самоті, наперед виходять різні форми уяви, різні думки та настрої. Не думайте, що ви неодмінно перебуваєте у доброму товаристві, коли залишаєтеся на самоті. Цілком вірогідно, що ви опиняєтеся у найгіршому товаристві. У вас, можливо, є «пісні», які звучать, лише коли ви залишаєтеся на самоті — коли ви знаєте, що ніхто на вас не дивиться. Так, але ви повинні дивитися. Думати, що ви можете заснути в самому собі лише тому, що нікого нема поряд, і насолоджуватися всіма своїми негативними розмовами — означає що у вас нема внутрішньої щирості. Якщо ми не погоджуємося з нашими негативними думками на людях, але потураємо їм наодинці з собою, то що ми, на вашу думку, робимо? Можна з впевненістю сказати, що ми ще і не почали розуміти, що означає працювати над собою.

Одного разу я сидів поряд з Успенським. Ми мовчали. Він подивився на мене з посмішкою і запитав, чому я такий сумний. Я сказав, що не помічаю, щоб я був сумним. Він сказав: «Це звичка. Ви слухаєте якісь «я», які співають сумну далеку пісню, можливо, пісню без слів або пісню, слова якої ви забули. Спробуйте спостерігати це. Це виснажує вас і є зовсім непотрібним».

Для роботи над собою ми повинні пожертвувати нашим стражданням. Ми часто виражаємо своє страждання через пісні явно або мовчки. Я хочу звернути вашу увагу на ці внутрішні мовчазні пісні, які крадуть у нас силу, але які ми не помічаємо, тому що вони вже стали звичними.

Увага до інших 

Ви мабуть впевнені, що в вас нема тих неприємних речей, які ви помічаєте в інших людях. Припустимо, що вам би довелося жити з людиною, яка і є ви самі. Якщо у вас відсутнє самоспостереження, то ви, звичайно, можете уявити, що це було би дуже мило, і якщо би всі були такими ж, як ви, то світ був би дійсно щасливим місцем. Марнославство і зарозумілість безмежні. Але якщо ви ставите себе на місце іншої людини, то ви також дивитеся на себе з її точки зору, ви бачите себе так, як бачить вас вона, і чуєте себе так, як чує вас вона. Якщо у вас є достатня практика у самоспостереженні, щоби почати відмовлятися від колишніх уявлень про самих себе, то ситуація буде цілком іншою. Ви почнете практично розуміти, яка ситуація іншої людини, її труднощі, і як би вам насправді «сподобалося» жити з самим собою. Ви зможете побачити, як важко з вами іншій людині.

Чим щиріше ми спостерігаємо самих себе і те, що є в нас, тим менше в нас самовдоволення і тому нам буде легше поставити себе на місце інших.

Увага до інших є протилежність внутрішнім рахункам. Увага до людей потребує зусилля, в той час як внутрішні рахунки є простою, механічною дією, яка полягає у потуранні своїм бажанням. Свідоме зусилля має зовсім інший смак ніж механічна автоматична реакція. Образитися — це дуже легко. Це механічна реакція. Не образитися і трансформувати образу — дуже важко. Це потребує свідомого зусилля. Потрібні максимум роздумів, внутрішньої корекції, постійної пам’яті про те, які ми самі і т.д., щоб трансформувати перший вплив образи. Але це справжня робота над собою.»(8)

Робота з минулим досвідом

Практикуючи самоспостереження ви можете скоро помітити, що у вас є багато претензій до людей за їх минулі вчинки. Дуже багато претензій тягнеться з минулого і часто вони пов’язані з найближчими людьми (батьками, близькими родичами і друзями). Всі ці претензії псують наші стосунки з цими людьми і заважають нам почуватися щасливими.

«В основі внутрішніх рахунків лежить впевненість, що інші люди повинні змінитися, і звідси виникає «зведення рахунків» з іншими людьми. Необхідно зрозуміти це дуже чітко. Ви вважаєте, що інша людина не повинна поводитися з вами так, як вона це робить, не повинна дратувати вас або не повинна бути такою, якою вона є. Як ви думаєте, чи висуваєте ви вимоги в цьому випадку? Звичайно, висуваєте. В цьому випадку ви починаєте з ідеї про те, що ви праві, а інші помиляються. І тому ви вважаєте, що вони вам щось винні. В якому сенсі вони вам щось винні? Ви переконані, що вони повинні відповідати вашим ідеям, і якщо вони не відповідають їм, то ви думаєте, що вони повинні робити щось. Тому ви вважаєте, що вони повинні поводитися правильно, у відповідності з вашими особистими стандартами правильного і неправильного. Все це, як ви розумієте, означає, що ви ставите себе в позицію судді. Ви судите іншу людину, виходячи з ваших власних набутих уявлень про те, якою повинна бути ця людина. Це є джерелом внутрішніх рахунків, а саме «зведенням рахунків».

Давайте поставимо собі наступне питання: «В який момент або де я починаю зводити рахунки?» Ви починаєте робити це, коли відчуваєте, що вас недооцінили. Офіціант не підходить, коли його кличуть. Продавець обслуговує спочатку іншу людину. Можливо, люди на вулиці мало звертають на вас увагу. Або, хтось, здається, наполегливо ігнорує вас. Або ви почули, що сказала про вас інша людина — це майже завжди неприємно. Є тисячі можливих прикладів. Маленькі неприємності дуже легко засмучують нас — офіціант, продавець тощо. Саме вони формують внутрішні рахунки і можуть в кінцевому рахунку стати звичкою. Але в нас є найрізноманітніші давні рахунки один до одного, деякі з яких заглиблюються корінням у минуле. Вони всі починаються з цього загадкового питання власної самооцінки. Людина з деяким досвідом самоспостереження може вигукнути: «Що в мені ображене в цей момент і вже почало зводити рахунки?» Відповідь буде наступна: те, що стоїть за цим, знаходиться там, де ви ототожнюєтеся з собою. Ми повинні дістатися до самої суті ототожнення. Спочатку йде ототожнення з самим собою, потім образа і смуток, і лише згодом зведення рахунків.

Люди, які висувають величезні вимоги, очікують від інших дуже багато, і якщо вони не отримують того, що очікують, вони відчувають, що інші люди в боргу перед ними. Це робить їх жорстокими. Вони відчувають, що їм потрібно звести старі рахунки.

Ви знаєте, що в житті люди постійно намагаються зробити один одного кращими через осуд і постійну критику. Це цілком марно і призводить до нескінченних сварок в житті. Але якщо ви стаєте пасивними по відношенню до іншої людини (пасивність потребує постійної внутрішньої роботи над собою) і натомість працюєте над собою — то це, я запевняю вас, викличе зміни і в іншій людині, тому що ваша робота звільняє місце для її зміни.

Якщо ви зводите внутрішні рахунки, то ви завжди відчуваєте, що хтось вам винен.»  (8)

Важливість прощення

«Людина вважає, що інші їй винні і записує всі рахунки такого роду, всі почуття, які їй заборгували інші люди (адже вона сама нікому нічого не винна) у свою особисту психологічну бухгалтерську книгу і це отруює людині життя.

Людина може вирости лише через прощення інших. Іншими словами, якщо ви не відміните боргові зобов’язання, то в вас не зможе нічого вирости. В молитві «Отче Наш» говориться: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим». Якщо ви відчуваєте, що вам винні, то це зупиняє будь-який розвиток. Ви затримуєте самого себе і затримуєте іншу людину.

Пам’ятайте, що коли ви знаходите в собі те, в чому ви звинувачуєте когось іншого, то це чарівним чином зводить нанівець всю ситуацію. Це і є справжнє «прощення». 

Якщо ви збираєтеся психологічно стягнути з боржника точну кількість того, що вам належить, — тобто якщо ви збираєтеся змусити всіх вибачатися, відшкодовувати вам збитки і принижено просити пробачення, то ви опинитеся під дією суворого закону. Ви самі посадите себе у в’язницю і ви не вийдете з неї доти, доки зі свого боку не заплатите за всі ваші власні провини. Але існує закон милосердя — тобто вплив вищий, ніж буквальний закон «око за око», закон людської жорстокості. Це приклад того, як ви можете підпорядкуватися новим кращим впливам, поводитися по-іншому — тобто працювати над собою.» (8)

Прощення є важливим аспектом у роботі з минулим досвідом. Адже претензії до інших людей та обрАзи забирають в людини багато енергії, вони є тягарем, який тримає людину в полоні створеного нею ж самою негативного думко-емоційного кокону. В результаті ці думки та емоції беруть контроль над людиною, вже не вона думає, а нею думається. Як результат людина вже не може опанувати власний думково-емоційний шум в голові, а також витрачає багато енергії, яка б могла бути застосована для конструктивних цілей. Чому ж тоді ми не можемо пробачити, носячи із собою роками претензії до інших людей чи навіть до долі? Очевидно тому, що людина НЕ ХОЧЕ пробачати, адже часто в наших претензіях є прихована вигода. Ця вигода полягає в першу чергу в тому, що ми перекладаємо власну відповідальність за свої життєві негаразди на кривдника. Легше звинуватити когось у своєму нещасливому житті, ніж брати відповідальність на себе. Ще однією прихованою вигодою є витрясання з кривдника підняття моєї самооцінки. Ображений сподівається таким чином компенсувати своє почуття неповноцінності. Психологія вчить людину напряму працювати зі своїм почуттям неповноцінності, це ефективніше, ніж витрясати її з навколишніх.

ПРОБАЧАЮЧИ ІНШИХ, МИ ПРОБАЧАЄМО СЕБЕ. Це вивільняє творчу енергію, яку ми можемо застосувати для зміни свого життя на краще.

В читача може виникнути питання: «Я пробую пробачити, але нічого не змінюється. Як тільки я бачу кривдника, претензії, біль і обрАза спливають самі собою. Чому вони не зникають?»

Напрацювання будь-якої звички вимагає часу і систематичних зусиль. Прощення не є одноразовою практикою. Потрібно періодично здійснювати спроби пробачити кривдника. Тоді обрАза буде потрохи згасати, раз за разом вона ставатиме меншою. Меншою, аж коли в один прекрасний день не стане очевидним, що немає ні винуватця ні ображеного.

 

На основі праць Моріса Ніколла статтю підготували Андрій та Анжеліка Забави, Львів, 2016

(1) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том перший. Коментарій І — про додаткові засоби самоспостереження. 1941.

(2) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том перший. Лист до Буша. 1941.

(3) - Карлос Кастанеда. Казки про силу. Частина ІІІ. Пояснення магів. Стратегія мага. 1974.

(4) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том другий. Внутрішнє та зовнішнє врахування (про пасивність). 1943.

(5) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том третій. Про знаходження рішень. 1946.

(6) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том перший. Про негативні емоції. 1942.

(7) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том перший. Неправильна робота центрів. 1941.

(8) - Моріс Ніколл. Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва та Успенського. Том другий. Внутрішнє та зовнішнє врахування. 1943.

 *     *     *

Моріс Ніколл (Maurice Nicoll, 1884 – 1953) – британський психіатр, учень і друг Карла Юнга. У 1921 році знайомиться з Успенським, а потім з Гурджиєвим, вивчає вчення про «Четвертий шлях». З 1931 року веде власні групи з вивчення вчення Гурджиєва, паралельно маючи в Лондоні психіатричну практику. Відомий своєю кількатомною працею «Психологічні коментарі до вчення Гурджиєва і Успенського».