ДЖИДДУ КРІШНАМУРТІ  "БІЛЯ НІГ ВЧИТЕЛЯ"

Текст оригіналу:  Jiddu Krishnamurti "At the Feet of the Master" >>>>>

 

Веди мене від нереального у Дійсне.

Із темноти провадь мене у Світло.

Мене із смерті у Безсмертя уведи.

 Передмова Анни Безант

Мене, як старшу, удостоїли привілею написати передмову для цього невеликого буклету – першої праці, написаної молодшим Братом, воістину молодого тілом, та не Душею. Настанови, які увійшли в цю працю, були передані йому його Вчителем в ході підготовки його до Ініціації, та були записані ним по пам’яті – повільно та сумлінно, адже його англійська минулого року була далеко не такою вільною, як зараз. Більша частина – це передача власних слів Вчителя; те, що не є такою дослівною передачею – є словами Вчителя, убраними у думку Його учня. Два пропущені речення були додані Вчителем. В двох інших випадках, будо додано два пропущених слова. Поза цим – твір повністю Алсіона, його перший дар світові.

Нехай цей твір допоможе іншим, як усні настанови допомогли йому – ось надія, з якою він підносить його. Але вчення може бути дієвим лише тоді, коли його втілюють в життя, як втілював його він, по мірі того, як воно проливалося із вуст Вчителя. Якщо приклад наслідуватимуть так само, як і правило, тоді для читача, як і для письменника, відчиняться великі Врата, і він вступить на Шлях.

Анна Безант, грудень 1910

Вступ

Ці слова не є моїми; це слова Вчителя, який повчав мене. Без Нього я би не спромігся ні на що, а з Його допомогою я розпочав свій Шлях. Якщо ти бажаєш ступити на той самий Шлях, тоді слова, які Він звертав до мене, так само допоможуть і тобі в тому разі, якщо ти коритимешся їм. Не достатньо лише говорити, що вони правдиві та прекрасні; той, хто хоче досягти успіхів мусить робити саме так, як приписується. Споглядання їжі і промовляння, що вона – хороша, не нагодує голодуючого; він мусить простягнути руку і їсти. Отже, недостатньо чути слова Вчителя; ти мусиш робити як Він каже, прислухаючись до кожного слова, вловлюючи кожен натяк. Якщо натяк не сприйнято, слово пропущено – вони загублені навіки. Оскільки Він не говорить двічі.

Є чотири риси, які визначають того, хто йде цим Шляхом:

І. Вміння розрізняти

ІІ. Відсутність бажань

ІІІ. Блага (праведна) поведінка

IV. Любов

Я спробую повідати тобі те, що сказав мені Вчитель щодо кожної із них.

І. Вміння розрізняти

Першою із цихРис є Вміння Розрізняти; під цим зазвичай розуміється вміння розрізняти між реальним та нереальним, яке приводить людину до вступу на Шлях. Воно насправді полягає в цьому, але охоплює й набагато більше. Його слід розвивати не лише на початку Шляху, а на кожному його кроці, кожного дня, аж до кінця. Ти вступаєш на Шлях тому, що ти пізнав, що лише на ньому можна знайти те, що є гідним прагнення. Люди, які не відають, силяться здобути багатство та владу, яких вистачає переважно лише на одне життя; отже, вони не є реальним. Є дещо величніше за це, те, що є реальним та неминучим; коли ти збагнеш це, ти більше не бажатимеш нічого іншого.

У цілому світі є л ише два типи людей – ті, які знають, та ті, які не відають; і це знання – це єдине, що має значення. До якої віри належить людина, до якої раси: ці речі – не важливі; справді важливим є це знання – знання Божого задуму щодо людини. Адже Бог має задум і задум цей – еволюція. Коли людина нарешті збагнула і насправді усвідомила це, вона не може не сприяти їй, зливаючись з нею, тому щоеволюція – така славетна і прекрасна. Отже, тому що людина знає – вона на стороні Бога, допомагаючи добру та чинячи опір злу, працюючи задля еволюції, а не егоїзму.

Якщо вона на стороні Бога, то вона – одна із нас, і немає найменшої різниці чи називає вона себе хінді, буддистом, християнином або мусульманином, чи во на індієць, англієць, китаєць або росіянин. Ті, хто на Його стороні, знають чому вони тут та що їм слід робити і вони намагаються втілити це. Всі решта поки ще не відають що вони повинні робити, поводячись часто нерозумно, намагаючись вигадати собі шляхів, які, на їх думку, будуть приємними для них, не усвідомлюючи, що все єдино, і тому, лише те, чого бажає Єдиний може бути насправді приємним для кожного. Вони керуються нереальним, замість реального. Поки вони не навчились розрізняти між цими двома, вони не прилучилися до Бога, отже через це таке вміння є першим кроком.

Та навіть коли вибір зроблено, тобі слід все ж пам’ятати, що існує багато видів дійсного та ілюзорного; що слід вміти розрізняти між істинним та помилковим, важливим та дріб’язковим, корисним та марним, правдивим та хибним, егоїстичним та безкорисливим.

Здавалося б, що між справжнім та помилковим не так складно розрізняти, бо ті, хто бажають слідувати за Вчителем, уже вирішили обирати праве любою ціною. Але людина нетотожна із тілом, та воля людини не завжди співпадає із бажаннями тіла. Коли твоє тіло хоче чогось, зупинись та замислись чи насправді цього бажаєш ти. Адже ти є Богом та бажаєш того, чого бажає Господь; але ти мусиш дуже заглибитись в себе, щоби знайти Бога в собі та дослуха́тись до Його голосу, який є твоїм голосом. Не приймай власні тіла – фізичне, астральне, ментальне - за самого себе. Кожне із них буде вдавати, що воно є «Я» для того, щоби отримати те, чого воно бажає. Та ти повинен відрізняти їх усі та знати, що ти – їх господар.

Коли є робота, яку слід виконати, фізичне тіло хоче відпочивати, піти погуляти, пити і їсти. Та людина, яка не відає, скаже собі: “Я хочу робити це і я повинен це зробити”. Але людина, яка знає говорить: “Те, що бажає – не є мною, воно мусить трохи зачекати”. Часто, коли є можливість допомогти комусь, тіло відчуває: “Як багато клопотів це мені завдасть; нехай цим займеться хтось інший”. Та людина відповідає своєму тілу: “Ти не перешкодиш мені чинити добро”.

Тіло – це твоя тварина, кінь, на якому ти їдеш верхи. Тому ти повинен добре до нього ставитись, добре про нього піклуватись. Ти не мусиш надто втомлювати його, ти повинен живити його виключно чистим харчем та водою, та утримувати його завжди у бездоганній чистоті, не залишаючи навіть найменшого сліду бруду. Адже не маючи ідеально чистого і здорового тіла, ти не зможеш пройти напружену підготовчу роботу, ти не зможеш виносити її постійної напруги. Але саме ти повинен завжди контролювати це тіло, а не воно тебе.

Астральне тіло має свої бажання, тисячі бажань. Воно хоче, щоби ти відчував злість, говорив їдкі слова, відчував ревнощі, жадав грошей, заздрив майну інших людей, впадав у пригнічений стан. Воно бажає усіх цих речей та ще багато чого, але не тому, що воно бажає зашкодити тобі, а тому, що йому подобаються інтенсивні вібрації та їх невпинна зміна. Але ти не бажаєш нічого із вищенаведеного, і тому ти повинен розрізняти між твоїми бажаннями і бажаннями цього тіла.

Твоє ментальне тіло бажає сприймати себе гордовито відокремленим, думати багато про себе і мало – про інших. Навіть коли ти відвернув його від суєтного, воно все ще намагається вести підрахунки для себе, заставляє думати тебе про твій власний прогрес, замість того, щоби думати про роботу Вчителя та допомогу іншим. Коли ти міркуєш, воно намагається змусити тебе думати про велику кількість різних речей, яких воно бажає, замість тієї єдиної речі, якої бажаєш ти. Ти – не є цей розум, він належить тобі для твого користування; отже знову необхідно звертатись до вміння розрізняти. Ти повинен завжди уважно пильнувати, бо інакше не впораєшся.

Окультизм не визнає компромісів між справжнім і помилковим. Ти повинен попри все робити те, що є дійсним та утримуватись від помилкового, не зважаючи на те, що казатимуть або думатимуть невігласи про тебе. Ти мусиш проникливо вивчати приховані закони Природи, а коли ти їх пізнаєш, побудувати власне життя у відповідності до них, завжди керуючись розумом та здоровим глуздом.

Ти повинен розрізняти важливе від дріб’язкового. Будь непорушним, як скеля, щодо справжнього і помилкового, але завжди поступайся іншим у неважливих питаннях, оскільки ти повинен завжди бути добрим та лагідним, поміркованим та поступливим, надаючи іншим таку ж повну свободи, яка необхідна тобі самому.

Намагайся збагнути що насправді варто робити: та пам’ятай, що ти не повинен судити речі за їх масштабами. Невелика справа, безпосередньо корисна у роботі Вчителя набагато більш варта, ніж масштабна справа, яку світ ви́знає благою. Ти повинен не тільки розрізняти між корисним та некорисним, а також між більш корисним та менш корисним. Нагодувати бідних – це хороша достойна та корисна справа, але наситити їх душі – більш достойно і корисно, ніж годувати їх тіла. Кожен багатій може нагодувати тіло, та лише ті, які знають, в змозі нагодувати душу. Якщо ти відаєш, твій обов’язок – допомогти іншим пізнати.

Яким би ти не був мудрим, тобі доведеться багато пізнати на цьому Шляху; настільки багато, що й тут доречно розрізняти, і ти муситимеш уважно розмірковувати що справді вартує вивчення. Все знання корисне, і одного дня ти володітимеш їм уповні. Та допоки ти маєш доступ лише до частини, потурбуйся, щоби це була найбільш корисна частина. Бог – це Мудрість настільки ж, наскільки і Любов; чим більшим пізнанням ти володієш, тим повніше ти можеш проявляти Його. Вчись же, але в першу чергу навчайся тому, що в найбільшій мірі допоможе тобі надавати допомогу іншим. Сумлінно присвячуй себе навчанню, але не для того, щоб люди думали, що ти – мудрий, і навіть не для того, щоби самому втішитись власною мудрістю, а тому, що лише мудрий може мудро надавати допомогу. Наскільки б сильно ти не жадав допомагати, якщо ти – невіглас, то скоріше завдаси шкоди, ніж допоможеш.

Ти повинен розрізняти між істинним та хибним; ти мусиш навчитись бути цілковито правдивим – у слові, думці, дії.

Спершу – у подумах. І це не легко, бо світ повниться хибними думками, дурними забобонами і жоден, хто є їх рабом, не здатен на подальший поступ. Томý ти не повинен дотримуватись певної думки тільки через те, що багато людей думають так само, бо в це вірили протягом століть, ні томý, що так написано у книзі, яку люди вважають священною; ти мусиш особисто обмірковувати питання і вирішувати для себе чи є воно змістовним. Пам’ятай, що нехай навіть тисяча людей погоджуються у певному питанні, якщо вони не є обізнаними в ньому, їх думка не має жодної ваги. Той, хто намірився йти Шляхом, повинен навчитись думати сам, оскільки забобонність – це одне із найтяжчих зол у світі, один із тих кайданів, від яких ти мусиш цілковито звільнитися.

Твої подуми про інших мусять бути правдивими; ти не повинен думати про них того, чого не знаєш. Не гадай, що вони завжди думають про тебе. Якщо людина вчинила щось таке, що на твою думку може зашкодити тобі, чи говорить щось, що, як на тебе, стосується тебе, не думай відразу: «Він намагається мене образити». Скоріш за все він навіть і не думав про тебе, адже кожна душа має свої власні клопоти та її думки обертаються переважно навколо себе самої. Якщо людина говорить до тебе розлючено, не думай: “Він ненавидить мене, він хоче скривдити мене”. Можливо щось або хтось інший його розлютили, та через те, що йому трапився саме ти, він вимістив своє зло на тобі. Він діє непомірковано, адже всяка лють є нерозумною, але ти не мусиш через це думати хибно про нього.

Коли ти станеш учнем Вчителя, ти завжди зможеш перевірити правдивість власної думки, зіставляючи її з Його. Адже учень – єдиний зі своїм Вчителем, і він може просто знову злити власну думку із думою Вчителя, щоб відразу побачити, чи вони гармонізують. Якщо ні, то його думка – хибна, і він відразу змінює її, тому що думка Вчителя – бездоганна, адже він пізнав усе. Ті, хто ще не прийняті Ним, не можуть робити цього; але вони можуть значно собі допомогти, часто спиняючись і задумуючись: “Що подумав би про це Вчитель? Що би Вчитель сказав чи зробив у таких обставинах?”. Бо ти не повинен ніколи робити, говорити чи думати те, що, за твоїм уявленням, не міг би зробити, сказати чи подумати Вчитель.

Ти також повинен бути обачливим в мові – точним, уникати перебільшень. Ніколи не приписуй мотив іншій людині; виключно її Вчителеві відомі її думки, і вона може керуватись причинами, які ніколи і не спадали тобі на гадку. Якщо ти чуєш ганебну історію про когось, ніколи не повторюй її; вона може бути неправдивою, та якщо навіть вона і справжня, було б поблажливішим обійти її мовчанням. Добре думай перш ніж говорити, інакше ти ризикуєш впасти у оману.

Будь правдивим у діяннях; ніколи не прикидайся тим, ким ти не є, адже будь-яке удавання стає на заваді чистому світлу правди, яке має світити крізь тебе, як сонячне світло просвічує через чисте шкло.

Ти повинен розрізняти між егоїстичним та безкорисним. Егоїзм має безліч ликів, і коли ти думаєш, що ти нарешті здолав його під однією личиною, він повстає під іншою, сильний, як ніколи. Але поступово ти настільки переповнишся думками про допомогу іншим, що не буде більше ні місця, ні часу для жодної думки про себе.

Ти повинен розрізняти ще й у інший спосіб. Навчись бачити Бога у всіх та в усьому не зважаючи на те, яким би вони не здавалися злими у своєму зовнішньому прояві. Ти в змозі допомогти своєму брату за допомогою того, що у вас є спільного, і це спільне – Божественне Життя; навчись пробуджувати його у людині, промовляти до нього у своєму браті. Так ти порятуєш свого ближнього від несправедливого діяння.

ІІ. Відсутність бажань

Для багатьох людей Риса Відсутності Бажання є непростою, бо вони відчувають, що цілковито є власними бажаннями і якщо позбавити їх їхніх яскраво виражених бажань, їх вподобань та антипатій, то вони позбавляться власної індивідуальності. Та так вважають лише ті, які не пізнали Вчителя; у світлі Його божественної Присутності всі бажання помирають, окрім єдиного – бути подібним Йому. Та навіть до того, як пізнати щастя зустрічі із Ним віч-на-віч, ти в силах досягти Відсутності Бажань, якщо захочеш. Вміння Розрізняти вже довело тобі, що те, чого найбільше жадають люди, як то багатство і влада, нічого не варте. Коли це відчувається глибинно і не є простими словами, усіляке бажання цього зникає.

Таким чином, усе досить просто, тобі слід лише зрозуміти. Але є й такі, хто припиняє гонитву за суєтними благами лише для того, щоби досягти раю, або для того, щоби отримати особисте звільнення від перероджень; ти не повинен піддатись цій омані. Якщо ти забув про власне “я”, то ти не можеш розмірковувати про його свободу, або про те, який рай воно заслужить. Пам’ятай, що будь-яке егоїстичне бажання неволить, якими би піднесеними не були його цілі, та допоки ти не позбавився його, ти не станеш повністю вільним для того, щоби цілком присвятити себе роботі Вчителя.

Коли усі егоїстичні прагнення залишені позаду, може все ще виникати бажання побачити результати власної роботи. Якщо ти надав комусь допомогу, ти можеш забажати побачити наскільки ти йому допоміг. Можливо ти навіть хочеш, щоб і він це також побачив та був вдячним тобі. Та це все ж бажання, а також – бідність віри. Коли ти витрачаєш власні сили задля допомоги, результат повинен бути, видимий він чи ні; якщо ти знаєш Закон, то ти відаєш, що саме так воно станеться. Отже ти повинен діяти праведно заради праведності, а не сподіваючись на винагороду. Ти повинен працювати задля праці, а не задля того, щоби побачити результати. Ти мусиш віддати себе служінню світові тому, що ти любиш його і не можеш чинити інакше.

Не волій психічних здатностей; вони прийдуть, коли Вчитель вирішить, що прийшов момент для того, щоби ти ними володів. Передчасне намагання заволодіти ними, зазвичай, викликаєсвоїм наслідкомвелику кількість неприємностей. Часто власник цих здібностей вводиться в оману облудними духами природи, чи стає самовдоволеним та вважає, що він не здатен помилятися. Та у будь якому випадку, той час та зусилля, які витрачаються на їх набуття, могли би бути використаними на служіння іншим. Ці здатності прийдуть по мірі розвитку, вони повинні прийти; і якщо Вчитель бачить, що тобі піде на користь набути їх раніше, Він повідає яким чином слід безпечно розвивати їх. До того моменту тобі краще не володіти ними.

Ти також мусиш бути на сторожі із певними дрібними бажаннями, які є звичайними для повсякденного життя. Ніколи не бажай відзначитися, або здаватися розумним; не май схильності побалакати. Добре говорити мало; ще краще – не говорити нічого, окрім коли ти повністю впевнений, що те, що ти скажеш – істинне, добре та корисне. Перед тим, як говорити, добре замислись чи те, що ти збираєшся виректи володіє цими трьома якостями; якщо ні – не кажи цього.

Корисно призвичаюватись навіть відтепер уважно думати перед тим, як говорити; бо коли ти дійдеш Посвячення, ти мусиш стежити за кожним словом, оскільки ти не можеш виголошувати того, чого не можна говорити. У більшій своїй кількості розмови непотрібні та дурні; а коли це плітка, то вона відразна. Тож привчайся по більшості слухати, ніж говорити; не висловлюй свої судження, допоки у тебе конкретно їх не спитають. Одне з формулювань необхідних Рис наступне: знати, дерзати, могти, мовчати; і останнє із них – найскладніше із усіх.

Ще одне звичне бажання, яке ти мусиш строго пригнічувати, це бажання втручатися у справи інших. Те, що робить, каже або у що вірить інша людина – це не твоя справа, і тобі доведеться навчитись повністю залишити інших у спокої. Твій ближній має повне право на вільнодумство, вільне мовлення та свободу дії до тої межі, допоки він не вступає у взаємодію із іншими людьми. Ти сам вимагаєш свободи робити те, що сам вважаєш за правильне; ти мусиш надавати таку ж саму свободу іншому, а коли він користається з неї, ти не смієш розводити перéсуди про нього.

Якщо ти вважаєш, що він чинить хибно і тобі вдасться, залишившись з ним на одинці, персонально і дуже м’яко пояснити йому чому ти так вважаєш, то можливо тобі вдасться його переконати. Але у багатьох випадках навіть і це буде недоречним втручанням. Ні за яких умов ти не повинен звертатись до третьої особи з цього приводу, тому що це – надзвичайно зле діяння.

Якщо ти став свідком жорстокості над дитиною чи твариною, твій обов’язок – втрутитись. У разі якщо ти бачиш, що хтось порушує закони держави – ти повинен сповістити владу. Якщо ти приставлений до іншої людини із ціллю вчити її, м’яко вказувати їй на її помилки може стати твоїм обов’язком. Окрім вищезгаданих випадків, займайся власними справами та научайся чесно́ті мовчання.

ІІІ. Праведна поведінка

Шість Провідних достоїнств, які є необхідними, Вчителем подані як наступні:

1.Самоконтроль Розуму

2.Самоконтроль у Дії

3.Терпимість

4.Бадьорість

5.Сконцентрованість на єдиній меті

6.   Упевненість

[Мені відомо, що декотрі із них перекладаються по-іншому, так, як і назви Рис; але у будь-якому разі, я використовую назви, які Вчитель Сам вживав, коли пояснював їх мені.]

1. Самоконтроль Розуму

Риса Відсутності Бажань вказує нам на те, що слід контролювати астральне тіло; це достоїнство вимагає цього у відношенні до ментального тіла. Це означає тримати під контролем настрій, не відчуваючи люті або нетерплячості, сам розум так, що думка завжди протікатиме спокійно та несхвильовано; а також (через розум) – і нерви так, що вони стануть вразливі у найменшій мірі. Тримати під контролем нерви нелегко, тому що коли ти намагаєшся підготувати себе до вступу на Шлях, ти не можеш не загострювати силу сприйняття твого тіла, і таким чином нерви легко відкликаються на звук або сильне враження та відчувають любий вплив дуже гостро. Але ти повинен докласти всіх своїх зусиль.

Спокійний розум також означає мужність, яка дає можливість дивитися прямо у вічі випробуванням та труднощам Шляху. Це також означає постійність, яка дасть тобі можливість перетворити на світло ті клопоти, які трапляються у кожного в житті та уникнути невпинного занепокоєння через дрібниці, у стані якого багато людей перебуває більшість часу. Вчитель научає, що те, що трапляється із людиною ззовні, немає жодного найменшого значення: розпач, неприємності, хвороби, втрати, - все це повинно бути нічим та не має виводити людину із її розумової рівноваги. Це все – результати попередніх діянь, та коли вони трапляються, ти мусиш сприймати їх бадьоро, пам’ятаючи, що любе зло – недовгочасне, а твоя задача – залишатися завжди радісним та спокійним. Вони є наслідками твоїх попередніх життів, не цього, ти не можеш їх змінити, отже не має змісту тужити через них. Краще задумуйся про те, що ти робиш зараз, і що визначить події твого наступного життя, оскільки їх ти в силах змінити.

Ніколи не дозволяй собі перебувати у розпачі або пригніченні. Пригнічення є лихим почуттям, бо воно перекидається на інших та затьмарює їх життя, а на це ти не маєш права. Отже, якщо воно колись прийде до тебе – відразу дай йому відсіч.

Ти повинен контролювати власну думку ще й в інший спосіб; ти не повинен дозволяти їй блукати. Що б ти не робив, зосередься на цьому, аби виконати це досконало. Не дозволяй своєму розумові бути лінивим, завжди утримуй добрі думки на його другому плані, які завжди готові вийти наперед в момент його звільнення.

Користайся енергією думки щоденно для благих намірів; будь силою, односпрямованою із еволюцією. Кожного дня звертайся у подумах до когось, хто, як тобі відомо, в журбі, чи страждає, чи потребує допомоги, та проливай на нього думку любові.

Утримуй розум свій від гордині, бо вона походить виключно від невігластва. Людина, що не відає, вважає себе великою, гадає, що вона зробила ту або іншу велику справу. Мудрий же знає, що лише Господь великий та усе добро твориться виключно Богом.

2. Самоконтроль в діяннях

Якщо твоя думка є тим, чим має бути, то із діянням у тебе не виникне великих проблем. Та пам’ятай, що для того, щоб принести користь людству, думка має проявлятися в дії. Ліні не має бути місця, ти повинен постійно бути задіяним у благій роботі. Але те, що ти виконуєш, мусить бути твоїм особистим зобов’язанням, а не кого-небудь іншого, хіба лиш з його дозволу та з ціллю допомогти йому. Дозволь кожній людині виконувати власні задачі у свій власний спосіб. Будь завжди готовим запропонувати допомогу, де вона потрібна, та ніколи не втручайся. Для багатьох людей найскладнішим є навчитись не лізти у справи інших; але це саме те, що ти повинен робити.

У твоєму стремлінні до виконання більш піднесеної роботи ти не повинен забувати про свої звичайні обов’язки, оскільки допоки вони не виконані – ти не вільний для іншої діяльності. Ти не повинен брати на себе нові мирські зобов’язання, але ті, які ти вже прийняв на себе, ти повинен досконально виконувати – ті чіткі та помірковані обов’язки, які ти сам визнаєш, тобто не ті уявні зобов’язання, які інші намагаються нав’язати тобі. Якщо тобі судилося бути Його, ти повинен виконувати свою звичайну роботу не гірше, а краще за інших, оскільки і її ти повинен присвячувати Вчителеві.

3. Терпимість

Ти повинен відчувати абсолютну терпимість у відношенні до всіх та щиру зацікавленість у віруваннях тих, хто належить до інших релігій, як і у своїй власній. Оскільки їхня релігія – це шлях до вищого в такій же мірі, як і твоя. А для того, щоби допомагати всім, ти мусиш розуміти всіх.

Та щоб зазнати цієї ідеальної толерантності, спершу ти сам повинен бути вільним від фанатизму та упереджень. Ти повинен зрозуміти, що жодна церемонія не є обов’язковою; бо у іншому випадку ти можеш уявити себе кращим за того, хто не виконує їх. Та в той самий час, ти не повинен судити тих, хто все ще дотримується їх. Нехай вони роблять так, як можуть; вони лише не повинні перешкоджати тобі – тóму, хтознає істину. Вони не повинні силувати тебе тим, що ти вже переріс. Приймай все; будь ласкавим до всього.

Тепер, коли очі твої відкриті, декотрі із твоїх старих вірувань, старих обрядів можуть здаватись тобі беззмістовними. Можливо вони такими і є насправді. І все таки, навіть якщо ти вже не можеш приймати в них участі, поважай їх заради тих благих душ, для яких вони все ще важливі. Вони мають своє місце і своє призначення; вони подібні до подвійних лінійок, які в дитинстві допомагали тобі писати прямі та однакові букви до тих пір, поки ти не навчився писати набагато краще та вільніше без них. Був час коли ти потребував їх, але зараз час цей минув.

Великий Вчитель якось написав: “Коли я був дитям, я розмовляв як дитя, я розумів як дитя, я міркував як дитя; але коли я став мужем, я облишив дитячі звички”. І все ж той, хто забув власне дитинство і втратив взаєморозуміння з дітьми не є людиною, яка зможе їх вчити чи допомагати їм. Отже, сприймай із добротою, лагідністю, терпимістю всіх та кожного в рівній мірі, чи то буддист або індуїст, джайн або іудей, християнин або мусульманин.

4. Бадьорість

Ти мусиш зносити власну карму бадьоро, якою би вона не була, сприймаючі за честь страждання, яке посилається тобі, тому що це свідчить про те, що Володарі Карми вважають, що тобі варто допомагати. Як би важко не було, будь вдячним за те, що не гірше. Пам’ятай, що ти мало чим можеш стати у пригоді Вчителеві допоки твоя негатива Карма не відпрацьована і ти не звільнився. Віддаючи себе Йому, ти виказуєш бажання, щоб твоя Карма була прискорена, і, таким чином, тепер за одне чи два життя ти відпрацьовуєш все те, що інакше могло б розтягтися на сто життів. Але щоб взяти краще із цього досвіду, ти мусиш переносити це бадьоро, радісно.

Ще один важливий момент. Ти мусиш позбутися всякого почуття власності. Карма може позбавити тебе того, що тобі найбільше подобається, навіть тих людей, яких ти найбільше любиш. Навіть тоді ти мусиш зберігати бадьорість, будучи готовим розстатись з усім та всіма. Часто Вчителеві потрібно пролити Його силу на інших через Його слугу; Він не зможе робити цього, якщо його служитель піддається депресії. Отже бадьорість повинна бути для тебе звичайним станом.

5. Сконцентрованість на єдиній меті

Ти мусиш постановити перед собою єдине – втілювати справу Вчителя. Що би тобі не трапилось робити іншого, принаймні це ти не повинен ніколи облишати. Та нічого іншого тобі не може трапитись, адже будь-яка корисна самовіддана робота – це робота Вчителя, і ти повинен виконувати її заради Нього. Слід зосередитись на виконанні кожної ланки, щоб ти був незмінно на своїй максимальній висоті. Згаданий раніше Вчитель також написав: “Що би ти не робив, роби це старанно, як для Бога, а не як для людей”. Задумайся, як би ти виконав певну роботу, якби знав, що відразу по завершенню прийде Вчитель подивитись на неї. Саме в такий спосіб ти повинен виконувати все, за що берешся. Ті, хто більш обізнані, зрозуміють вповні, що означає попередня строфа. Є ще й інша, схожа на неї, але набагато древніша: “До чого би ти не докладав свої руки, роби це із всіх твоїх сил”.

Сконцентрованість на єдиній меті також означає, що ніщо і ніколи, навіть на єдину мить, не відверне тебе від Шляху, на який ти ступив. Жодні зваби, жодні суєтні втіхи, навіть жодна із мирських прив’язаностей не повинні ніколи збивати тебе. Тому що ти сам повинен возз’єднатись із Шляхом; він повинен настільки стати частиною твоєї природи, що ти слідуватимеш ним, не мусячи задумуватись про це та будеш нездатен звернути. Ти, Монада, вирішив так; відійти з нього – означатиме відійти від самого себе.

6. Упевненість

Ти повинен довіряти твоєму Вчителеві; ти повинен довіряти собі. Якщо ти бачив Вчителя, ти будеш вірити Йому безмежно, несучі цю віру через багато життів та смертей. Якщо ти не бачив Його, тивсе одно повинен намагатися збагнути Його, вірити Йому, тому що якщо ти цього не робитимеш, навіть Він не в силах допомогти тобі.Допоки не буде повної довіри, не може бути досконалого потоку сили та любові.

Ти мусиш вірити собі. Ти скажеш, що ти надто добре себе знаєш? Якщо тобі так здається, то ти не знаєш себе; тобі знайома лише слабка зовнішня лузга, яка часто падала у бруд. Але ти, справжній ти, це – іскра Божого вогню; Всемогутній Бог присутній в тобі, і через це для тебе нема нічого неможливого, якщо намір твій твердий. Скажи собі: “Чого людина досягла – підвладне людині. Я – людина, а також Бог в людині; я можу це здійснити і я зроблю це”. Адже твоя рішучість повинна бути як загартована сталь, якщо ти намірився слідувати Шляхом.

IV. Любов

Із всіх рис Любов – найбільш важлива, тому що якщо вона достатньо сильна, вона призводить людину до набуття решти Рис, які, в свою чергу, без неї ніколи не будуть достатніми. Часто Любов трактується як сильне бажання звільнення від кола народжень і смерті та єднання з Богом. Але в такий спосіб це звучить дуже егоїстично та висвітлює лише частину значення. Вона є не стільки бажанням, як твердим наміром, рішучістю, визначеністю. Щоби досягти свого результату, ця рішучість повинна наповнювати все твоє єство, не залишаючи місця іншим почуттям. Вона є воістину твердим наміром з’єднатись із Богом та не з ціллю уникнути виснаженості та страждання, а для того, щоб через твою глибинну любов до Нього змогти діяти з Ним заодно, наслідуючи Його. Оскільки Він – це Любов, і якщо ти прагнеш возз’єднатись з Ним, ти мусиш переповнитись бездоганною безкорисливістю і любов’ю.

У буденному житті це означає дві речі: по-перше, ти повинен бути обережним, щоб не завдати шкоди жодному живому створінню; по-друге, ти повинен бути завжди готовим надати допомогу.

По-перше – не завдавати болю. Є три гріхи, які роблять найбільше шкоди в світі – плітки, жорстокість та забобонність, тому що вони є гріхами проти любові. Людина, яка переповнила власне серце любов’ю до Бога, повинна бути постійно на сторожі щодо цієї трійки.

Дивись, що чинить плітка. Вона починається від недоброї думки, яка сама по собі є злочином. Адже у кожному і у кожній речі присутнє хороше так само, як і зле. Кожне із цих двох ми можемо підсилити, думаючі про нього, і, таким чином, ми можемо допомогти або завадити еволюції, виконуючи волю Логосу, або опираючись їй. Якщо ти думаєш про погане у ближньому, цим ти чиниш три злі дії:

(1) ти наповнюєш власне оточення злими подумами замість добрих, таким чином підсилюючи світове страждання.

(2) Якщо у цій людині присутнє зло, про яке ти думаєш, ти підсилюєш і насичуєш його, таким чином роблячи свого брата гіршим, а не кращим. Але зазвичай те зло відсутнє, і є всього лише твоєю уявою; тож твоя недобра думка спокушає твого брата на хибні вчинки. Якщо він ще не досконалий, ти можеш перетворити його у того, ким ти його мислиш.

(3) Якщо ти наповнюєш свій розум злими думками замість благих, у такий спосіб ти перешкоджаєш власному зростанню та перетворюєш себе в очах тих, які здатні бачити, на потворний та болючий об’єкт, замість прекрасного та милого.

Не задовольняючись усією заподіяною шкодою собі і своїй жертві, пліткар усіма силами старається зробити й інших співучасниками власного злочину. Охоче розповідає він їм свою нечестиву історію, сподіваючись, що вони повірять їй, після чого вони приєднуються до нього у проливанні злої думки на бідного страждальця. І це продовжується день за днем, і чиниться не однією людиною, а тисячами. Чи ти починаєш розуміти який ниций, який це жахливий гріх? Ти повинен цілком його уникати. Ніколи ні про кого не говори погано, відмовляйся слухати, якщо це робить хтось інший. Лагідно скажи у відповідь: “Можливо це – неправда, а навіть якщо і правда, милосердніше не торкатись цього”.

Щодо жорстокості. Вона існує у двох видах – навмисна і ненавмисна. Навмисна жорстокість свідомо спрямована на завдання страждання іншій живій істоті; і це є найтяжчим од усіх гріхів – промисел скоріше диявола, ніж людини. Ти міг би заперечити, що жодна людина на таке не здатна; але люди часто звертались до цього і все ще удаються до цього щоденно. Інквізитори чинили це; багато віруючих людей вдавались до цього в ім’я власної релігії. Вівісектори роблять це; багато вчителів мають за звичку звертатись до жорстокості. Всі ці люди намагаються виправдати таку свою поведінку, посилаючись на те, що так робиться зазвичай; але злочин не перестає бути злочином через те, що багато людей чинять його. Карма не робить поблажок на користь звички; а карма жорстокості – найстрашніша від усіх. Принаймні в Індії такі звички не можуть знайти виправдання, оскільки обов’язок ненасильства – добре відомий кожному. Доля жорстокості повинна настигнути також того, хто йде навмисно вбивати Божі створіння, називаючи це “спортом”.

Ти не робитимеш цього, я впевнений; та заради Господньої любові при кожній нагоді ти будеш чітко висловлюватися проти цього. Та жорстокість присутня не тільки у дії, але й в мові, а людина, яка вимовляє слово із наміром ранити ближнього – так само винна в цьому злочині. І цього ти не робитимеш; та іноді недбало сказане слово завдає стільки ж шкоди, скільки і зловмисне. Тож остерігай себе від ненавмисної жорстокості.

Часто це трапляється від непоміркованості. Людина настільки просякнута жадобою та стяжательством, що навіть ніколи не задумується скільки страждання приносить іншим, платячи їм надто мало, чи про те, що призводить до напівголодного існування дітей та жінки іншого. Інший турбується лише про власну пристрасть і не задумується про те, скільки душ та тіл він занапастив, задовольняючи її. Лише для того, щоб вберегти себе від дріб’язкового клопоту, хтось може не заплатити своїм робітникам у домовлений день, навіть не задумуючись про скрутне становище, у яке він їх ставить. Скільки страждання завдається лише через недбайливість, через те, що ми забуваємо подумати як вплине певна дія на інших. Та карма ніколи не забуває, і вона не приймає до уваги людську забудькуватість. Якщо ти бажаєш ступити на Шлях, ти повинен замислюватись про наслідки того, що ти робиш. В іншому разі, ти будеш гріховний легковажною жорстокістю.

Забобонність – це інше потужне зло, яке спричинило багато жахливої жорстокості. Людина, яка є її рабом, зневажає тих, хто мудріший від неї, намагаючись примусити їх наслідувати її дії. Замислись над жахливим забоєм, різаниною, до якого призвела забобонність, що слід приносити в жертву тварин, та про ще безсердечніше упередження, що людині необхідне м’ясо для харчування. Задумайся над ставленням, яке визначила забобонність до пригнічених класів у нашій коханій Індії і зроби із цього висновок про те, як ця зловісна якість здатна посіяти безсердечну жорстокість навіть серед тих, кому знайомий закон братерства. Незчисленну кількість злочинів скоїли люди в ім’я Бога Любові, до яких їх спонукало жахлива забобонність. Отже, будь надзвичайно обачливим щоби і сліду її не залишилося в тобі.

Це – три тяжких злочини, яких ти повинен уникати, тому що вони є смертоносними для любого прогресу, оскільки вони грішать проти любові. Та ти повинен не лише ось так утримуватись від скоєння нечистого, а й творити благі діла. Ти повинен бути настільки переповненим сталим бажанням служіння, що ти завжди будеш у готовності присвятити його всьому, що тебе оточує – не тільки людям, а навіть і тваринам та рослинам. Ти повинен втілювати його у дрібних справах кожного дня для того, щоб це стало звичкою і щоб не пропуститирідкого шансу, коли тобі трапиться щось значне, що б ти міг зверши́ти. Тому що якщо ти бажаєш злитись воєдино із Богом, це – не заради себе самого, а заради того, щоб змогти стати каналом, через який Його любов зможе струменіти та досягти твоїх ближніх.

Той хто верстає Шлях, існує не для самого себе, а для інших. Він забув про себе для того, щоби служити їм. Він – перо у Божих руках, через яке може виливатись Його думка, та знаходити своє вираження тут, внизу, яка без нього не змогла би буди вираженою. Та в той самий час, він – вершина живого вогню, що випромінює на світ Божественну Любов, що переповнює його серце.

Мудрість, яка дає тобі можливість допомагати, воля, яка спрямовує мудрість, любов, яка підносить волю – ось твої риси. Воля, Мудрість та Любов – ось три аспекти Логосу; і ви, прагнучі приєднатись до служіння Йому, повинні проявляти ці аспекти в світі.

Слóва Учителя чекаючи

На Світло Потаємне очі звівши,

Вслуховуючись, щоби вловити Його Волю

У самому розпалі бою.

Його найменший знак сприймаючи

Навіть посеред хвиль юрби;

Його неясний шепіт вирізняючи

Серед найголоснішої пісні землі.

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

З англійської переклала Катерина Гордієнко