ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ
ІСТОРІЯ 4. ВТЕЧА ВІД САМОСТІЙНОСТІ.
«Вже є досить очевидним, що всі мої намагання втекти від реальності зазнали поразки, або у крайньому випадку «зазнаю́ть». Наразі, в мене таке відчуття, що я наближаюся до якогось нервового зриву, чи щось подібне… Я чітко усвідомлюю, що працюю на неулюбленій роботі вже багато років, на роботі, де немає жодного зростання: кар’єрного, інтелектуального чи будь-якого іншого. Там нема жодної корисної справи, ні для мене, ні для суспільства.
Я виконую роботу, яку замість мене може виконати будь-хто з мінімальними знаннями і здібностями. Когось би це може і влаштовувало, але мені це не подобалось з самого початку.
І стосунки з протилежною статтю не складаються; наразі їх немає, а загалом проблеми – хлопці від мене йдуть, кидають мене. У батьків до мене претензії, що я не самостійна, і це правда. Я хочу від цього всього сховатися, впадаю в ілюзії, що все якось зміниться само собою. У мене нема власних цілей; тому я добровільно підпадаю під вплив інших людей (як правило подруг або хлопця). Чомусь я частіше підпадаю під жіночий вплив, аніж під вплив чоловіків. Ці жінки вольові і знають, чого хочуть в житті. А я є для них кимось на кшталт придворного, і ця роль вигідна мені до певного часу. Таке уникання відповідальності є зручним для мене, хоча зовсім не цікавим. Зрештою як і робота – дуже не цікава, зате зручна. Усі ці ролі не передбачають якогось проявлення моїх індивідуальних потреб, висловлення моїх побажань, вони не передбачають рівних партнерських стосунків. Я просто приймаю правила іншої сторони, здаю себе у добровільне рабство для того, щоб мати можливість не висовуватись, не заявляти про себе, а розчинитися і відключитися від реальності. Вибираю бути у тумані, поки мене будуть вести в якомусь напрямі, куди мені, напевно не по дорозі. Для чого я таке вибираю? Можливо, щоб не бути поміченою і покараною, а можливо, я так караю інших…»
На наступний день:
«Вчора після того, як я описала свій стан і якісь ситуації, у мене дивним чином з’явилося бажання зробити манікюр. Останній місяць у мене поганий сон, але зранку встаю без проблем. А ще дивна річ, мені часами стає тепліше; можливо від вивільнення енергії. Це ж саме було, коли послала свого колишнього на три букви. Я цим дуже пишалася. Зараз головне, щоб я не занадто гордилася цими результатами, бо однозначно йти потрібно до кінця. Моє тіло чітко на це реагує. Якесь таке враження, ніби воно працює на половину потужності і хоче відключитись, ніби воно втомилось, ноги як ватні, розкоординованість, особливо це проявляється, коли я виходжу на вулицю, де є потік людей. Дивлюся на події свого життя, ніби як на фільм, збоку…»
ЛИСТ ДО МОГО КОЛИШНЬОГО ХЛОПЦЯ
«Мені дуже шкода, що я не змогла стати для тебе справжньою жінкою, партнером, помічницею. Це моя поразка як для жінки. Вибач мене за це. Вибач за те, що я не можу йти на спілкування, відверті розмови і всякі такі речі у тому режимі, який тобі зручний і так як ти собі вирішив. розумій, що люди живуть кожен у своїх почуттях і відчуттях, і по-різному готові щось обговорювати або ні. І це слід прийняти та зрозуміти, і, будь-ласка, не треба добиватись силою, не дави на мене. Мені дуже зле. Для мене як для жінки це крах не просто стосунків, а крах дуже великої частини мого життя. Я досі не можу з цим болем змиритися, зрозуміти. Дякую тобі за все. Мої ілюзії – найбільше зло; я дозволила їм заполонити себе, замість того, щоб жити в реальності. Я не така сильна, щоб справитися з цим усім. Мені потрібен час, щоб рана зажила. Дякую тобі за все; я знаю, що ти піклувався про мене, як ніхто. І відчуваю це піклування і досі. І через це мені вдвічі важче…».