ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ 

ІСТОРІЯ 1.  ВСІ МАЮТЬ ЗАХОПЛЮВАТИСЬ МНОЮ

З розповіді клієнтки, яка відвідала кілька психологічних зустрічей:

…Я повела дитину в дитячий садок і провела там майже годину часу, спостерігаючи, як вихователька розважала дітей. Повернувшись додому, помітила, що відчуваю слабість, сонливість, понижений фон настрою. Змушена були прилягти, щоб прийти до себе і розібратись, що зі мною відбувається. (Схожі стани сонливості і депресії мене вже відвідували раніше – це ставалось найчастіше після того, як перебувала в місцях скупчення людей, і мусіла спілкуватись з тими, хто мені не зовсім подобався). Трохи полежавши і заспокоївшись, я спробувала згадати точний момент початку цього небажаного стану, і після тривалих зусиль зробити це, виснажилась і розплакалась, жаліючи себе.

 Після цього стало трохи легше і прийшла ясність – я усвідомила, що ці неприємні переживання з’явились в дитячому садку в той момент, коли вихователька в садку складала разом з дітьми малюнок-пазл: ця ситуація нагадала мені схожу ситуацію з мого минулого – кілька років тому я працювала в одній сім’ї нянею, доглядаючи за трьома дітьми, і там я з ними теж складала схожий малюнок-пазл. В той період мого життя я переживала самотність і розчарування від несправджених мрій. Я свідомо вирішала глибше зануритись в ці спогади і відчути, що ж мене тоді так гнітило, і які були причини мого розчарування. Я згадала, що тоді я відчайдушно хотіла, щоб навколишні люди захоплювались мною, і постійно нагадували мені про те, яка неповторно «крута», а навколишня ситуація тоді була зворотною – ніхто мене не підтримував в той час, і я відчувала, що всім байдуже до мене; в той період мене часто відвідували думки про безцільність і безсенсовність мого життя.  Виявляється, що смислом і ціллю мого життя було тоді і частково ще є зараз бажання отримувати захоплення і аплодисменти від навколишніх людей, байдуже яких – знайомих чи не знайомих. Я очікувала, що весь світ має захоплюватись мною, і всі мають мені приділяти виняткову увагу, а якщо цього нема, то і жити нема для чого…

І ось тепер, вчергове проживаючи цей стан самотності і нікому не потрібності, я раптом усвідомила, що я ж сама протягом всього свого життя ніколи нікому по-справжньому не приділяла уваги і не виказувала свого захоплення, а від інших очікую і навіть подумки вимагаю цього. Отже, моє очікування уваги і захоплення є дуже однобоким! Я хочу брати і нічого не давати. Я ніколи не захоплювалась позитивними рисами інших людей, бо це викликає в мені почуття приниження-меншовартості. Поки що не можу точніше відчути цей стан, бо біль від того, що мені відкривається, дуже сильний…

Вперше в житті я зрозуміла необґрунтованість своїх очікувань, адже інші люди можуть просто не хотіти приділяти мені увагу, це їх право і їх вибір. Тим паче, що я їм ніколи чогось схожого не давала (ні взамін, ні просто так). На душі стало трохи легше, але осад залишається…

Коментар:

Протягом кількох терапевтичних сесій клієнтка наближалась до усвідомлення цього простого на словах твердження: їй  ніхто не зобов’язаний виказувати своє захоплення нею. Після проживання описаної ситуації з дитячим садком, намітився певний прогрес в процесі психологічного дорослішання і руху до внутрішньої гармонії.