Аперцепція: (від лат. ad – "до", "perceptio" – сприйняття); у філософії Нового Часу пізнавальні процеси та акти; усвідомлення самого себе, сприйняття через розум власних внутрішніх станів; дуже часто вживається у значенні самосвідомість, саморефлексія; згідно з Декартом, означає акт свідомості, який спостерігає дію волі; згідно з Ляйбніцем, розумове пізнання внутрішнього стану душі (монади); згідно з Кантом, єдність свідомості досвідного “я” (аперцепція емпірична), котра уможливлює синтез переживань, а також єдність свідомості чистого Я (аперцепція трансцендентальна), яка є підставою всіх можливих досвідних переживань.

Карл Густав Юнг так описав аперцепцію: це психічний процес, завдяки якому новий зміст настільки долучається до вже наявних змістів, що його позначають як зрозуміле, осягнуте або ясне. Розрізняють активну і пасивну аперцепцію; перша є процес, при якому суб’єкт за власною спонукою, свідомо, з увагою сприймає новий зміст і асимілює його іншими змістами; аперцепція іншого роду є процесом, при якому новий зміст нав’язується свідомості ззовні (через органи сприйняття) або зсередини (з несвідомого) і до певної міри примусово заволодіває увагою і сприйняттям. В першому випадку акцент лежить на діяльності его (див.), в другому – на діяльності нового змісту, який нав’язується.