Деїзм (від лат. Deus – Бог, Божество) – релігійно-філософське вчення, що виникло в Англії в XVII ст. і найбільшого поширення набуло в епоху Просвітництва. Термін було введено социніанами (див. Социніанство) для характеристики власної точки зору на противагу атеїзмові. Згідно з поглядами деїстів, Бог, хоч і створив світ і є його першопричиною, більше не втручається в існування і розвиток світу, який розвивається за власними законами. Д. має істотні відмінності як від теїзму, так і від пантеїзму; теїзм визначає Бога не тільки як творця, а й як вседержителя світу, який керує ним і наперед визначає долю всього сущого в ньому; пантеїзм розчиняє Бога в природі, а атеїзм заперечує саме існування Бога. Засновником Д. вважається лорд Чербері (1583 - 1648), який виклав ідеї цього вчення у праці “Трактат про істину” (1624). В Англії деїстами були Толанд, Коллінз, Шефтсбері, Болінгброк; у Німеччині – Реймар, Лессинг; у Франції – Вольтер, Руссо; в Америці – Джеферсон, Франклін, Аллен. У кін. XVIII - на поч. XIX ст. Д. набув певного поширення в Росії (Пнін, Єртов, Лубкін). Частина прихильників Д. засновували свої уявлення про світ на нових відкриттях природознавства, вважаючи матерію інертною масою, яка набувала руху завдяки “першопоштовху”. Таку точку зору висловлювали Ньютон, Локк та ін.; та вже наприкінці XVIII ст. Д. був підданий критиці франц. матеріалістами і атеїстами (зокрема, Гольбахом, Дидро) за непослідовність. _{Філософський енциклопедичний словник за ред. Шинкарука}