Монада (грец.). Єдиний; троїстий дух на своєму власному плані; це об’єднані вищі принципи – Атма (духовна воля), Буддхі (інтуїція) плюс Вищий Манас (абстрактний розум); це динамічна воля або ціль; єдина Монада, сім Променів і міріади форм – структура, що стоїть за проявленими світами.
Людина по суті своїй є вища Тріада, що виявляється через форму, яка поступово розвивається, егоїчне, або каузальне, тіло, і використовує нижчу троїсту особистість як засіб контакту на трьох нижчих планах. Мета цього прояву – розвиток досконалої самосвідомості. Над Тріадою перебуває Монада, або Отець Небесний, який з фізичного плану бачиться людині як точка абстракції. Монада займає стосовно людини становище Абсолюта у тому сенсі, в якому недиференційований Логос має стосунок до Трійці, до трьох Ликів логосичного прояву. Це абсолютно точна відповідність.
Аліса Бейлі "Трактат про Космічний Вогонь", ст. 260.
Микола Васильович Бугаєв
ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ МОНАДОЛОГІЇ
Основні засади еволюційної монадології
Моє повідомлення складається з тез, пов'язаних однією спільною ідеєю. У ньому не наведено в повному обсязі підстав, що роз'яснюють ці тези. Ці підстави є у формі коротких пояснень та доповнень.
Така стислість залежала від того, що я не мав часу обґрунтувати ці твердження докладними доказами.
Крім того мені слід було би для більшої ясності попередньо підкріпити свої твердження критикою попередніх філософських систем. Я цього не вчинив. Для цього потрібно було дуже багато роботи та спеціальних знань.
Моя система має певну схожість з монадологією Лейбніца, або монадологією попередньо встановленої гармонії, а також з деякими теоріями сучасного монізму. Втім, вона відрізняється від них багатьма суттєвими особливостями.
В інтересах більшої зв'язності я наводитиму свої тези в одному безперервному викладі.
Мої твердження дуже абстрактні і тому позбавлені образної конкретності. Це їхній недолік. Конкретність і образність впливають не лише на розум, а й на уяву і почуття, не лише доводять, а й переконують. Моїм твердженням бракує художнього колориту.
Вкрай про це шкодую і прошу наперед вибачити їм цей недолік.
В основі еволюційної монадології лежить вчення про монаду.
1. Монада – це жива одиниця, живий елемент. Вона є самостійний та само-діяльний індивідуум.
2. Вона жива у тому сенсі, що має потенційний психічний зміст.
3. Психічний зміст і психізм не підлягають спостереженню сутнісно, а лише за зовнішніми проявами. Вони доступні лише самій монаді.
4. Психічний зміст у своєму кінетичному (діяльному) моменті можна розглядати як безпосередній (інтуїтивний) висновок, синтез, вирок, тлумачення монадою внутрішніх фактів свого буття та її відносин до інших монад. Він є буттям монади для себе.
5. Психічний зміст у своєму (напруженому) потенційному моменті є можливість прояву кінетичного змісту у тій чи іншій формі, за тих чи інших обставин. Він іноді означає сукупність можливостей, здібностей, звичок та інстинктів.
Пояснення. Постараюся пояснити, що я розумію у вислові «монада є жива одиниця».
Під мірою в математиці розуміють величину, з якою порівнюють інші величини такого ж роду. Під конкретною математичною одиницею розуміють постійну міру, з якою порівнюють інші величини такого ж роду. Від роду величин залежить вибір цієї одиниці.
Ця умовність усувається, коли ми зупиняємося на абстрактній математичній одиниці. Абстрактна математична одиниця характеризується сталістю і не залежить від конкретного змісту.
Виразом «монада є одиниця» хочу сказати, що вона визначається ознакою сталості. Постійність вказує на її незмінність у деяких відносинах. Монада є те, що в низці змін залишається незмінним. Вона є цілим, неподільним, єдиним, незмінним і собі рівним початком при всіх можливих взаємостосунках до інших монад і до себе самої. Вона залишається такою для нашої свідомості у деяких сторонах свого виявлення. Монада є елементом. Крім того, монада є жива одиниця.
Із поняттям про життя у нашій свідомості пов'язана ідея зміни. Життя може проявлятися лише у вигляді дійсної чи потенційної зміни.
Не завжди однак, де є зміна, є життя. А, щоб мало місце життя, потрібно, щоб зміна відбувалася в певному порядку, слідувала певному закону, хоча б на деякому відрізку своєї течії. Цей порядок, закон, шлях, це постійне і визначене в зміні дає нам сенс, яким характеризується життя. Основу для цього постійного у напрямку життя ми знаходимо у причині чи меті. Таким чином, для нас життя – це насамперед впорядкованість причинних або доцільних змін.
Однак не кожен порядок таких змін ми називаємо життям. Не всяку конкретну єдність, що характеризується ними, ми називаємо живою. Ми відрізняємо механізм від організму, мертву машину від живої істоти.
В живому змісті ми помічаємо не лише прояв зовнішніх причин та сторонніх цілей. Для нашої свідомості потрібно, щоб у діяльності живого початку виявлявся вплив внутрішніх причин.
Внутрішня причина це та, що відзначається, відрізняється і координується всередині діяльної єдності. У такому разі діяльну єдність ми називаємо індивідуальністю, організмом.
Внутрішня причина відзначається та оцінюється цією єдністю. Вона помітна для цієї єдності. Зовнішня причина цілком доступна для стороннього спостереження. Вона вся виявляється у зовнішній діяльності, нею вичерпується і їй тотожна. Внутрішня причина не вся доступна для зовнішнього спостереження, не вичерпується цілком зовнішньою діяльністю та їй не дорівнює. По зовнішній діяльності ми можемо судити про внутрішню причину лише за аналогією, відшукуючи відповідності в явищах нашого внутрішнього життя.
Ця властивість судити про відчуття та внутрішнє буття іншої монади за аналогією засноване на здатності співчуття або симпатії.
Зовнішня причина оцінюється нами за допомогою опосередкованих понять, а внутрішня отримує повну та безпосередню оцінку лише у внутрішній діяльності індивідуума.
Ця безпосередня оцінка не в повній мірі доступна зовнішньому спостереженню.
Внутрішню причину ми називаємо мотивом, приводом, спонуканням, метою тощо. Безпосередню оцінку називаємо почуттям, чуттям, свідомістю та іншими назвами.
Зовнішня причина характеризується об'єктивністю та відносністю, внутрішня суб'єктивністю та безпосередністю.
Здатність оцінювати зміст у власних змінах, робити їх помітними для себе, називатимемо психізмом, а його потенцію і внутрішній об'єкт цієї оцінки – психічним змістом.
Отже поняття життя неодміннно пов'язане з існуванням причинних чи доцільних змін, психізму і індивідууму, як само-діяльної єдності.
Живою може бути лише певна певна, конкретна, діяльна єдність, що має внутрішні причини і цілі своїх змін, що може давати цим змінам внутрішню оцінку.
Жива єдність вносить цю оцінку як основу для подальшої низки своїх змін.
6. Життя монади з формального боку є постійною низкою змін її психізму в кінетичному та потенційному моменті. Життя монади є ряд причинних та доцільних змін у її організації.
7. Зв'язок між психічним змістом та відповідними йому зовнішніми відносинами та проявами залежить від законів, що стоять вище та поза повним розумінням монади.
8. Закони, яким підпорядковується монада, називають умовами монади.
9. Ці закони не завжди можуть бути виражені дискурсивно у термінах слів чи понять. Вони підпорядковуються іноді кількісним відносинам.
10. Монада є одиниця в тому сенсі, що вона з певної точки зору нерозкладна і є як би остання одиниця (елемент) за даних умов розгляду та буття.
11. Монади бувають дуже різноманітні.
12. Вони різняться за взаємним відношенням одна до одної та бувають різних порядків.
13. Монади бувають першого, другого, третього порядку тощо.
14. Монади другого порядку можуть утворити монаду першого порядку. При цьому монада першого порядку утворює їм той світ, чи ту умову, чи одну з умов, за межі якої вони взагалі не виходять, поки існує монада першого порядку.
15. Монади другого порядку, або під-монади, переходять межі монад першого порядку лише у виняткових випадках. При цьому вони або набувають самостійного значення, або продовжують входити в утворення інших монад вищого порядку.
16. Символічними прикладами монад різних порядків можуть бути такі одиниці: людство, держава, людина – соціальна монада, клітина – біологічна монада, частинка – хімічна монада, атом – фізична монада, ефірний атом.
Якщо людина символічно відображає монаду першого порядку, клітина буде монадою другого порядку (під-монада), частинка – третього, атом – четвертого порядку. Народ чи держава буде монадою першого вищого порядку (над-монадою) чи монадою мінус першого ладу. Ці приклади символічно пояснюють тезу 13.
17. Порядок монад вгору і вниз йде до нескінченності.
18. Доступний нам зовнішній світ може розглядатися як монада по відношенню до інших монад.
19. Для нашого людського розуміння, що відповідає нашій кінцевій природі, достатньо, можливо, обмежитися монадами першого порядку та світом (над-монадою першого порядку). Це означає, що ми не маємо таких тонких здібностей, почуттів та органів, які давали б нам можливість помічати явища, що залежать від діяльності монад другого та наступних порядків.
20. Монади відрізняються також своєю сутністю.
21. Сутність їхня визначається тими законами, яким вони підкоряються при суб'єктивному тлумаченні ними фактів свого внутрішнього буття. Сутність їхня визначається умовами чи законами їхнього буття. Сутність їхня не підлягає оцінці.
22. Психічний зміст монад першого порядку стосовно психічного змісту монад другого порядку може бути іноді розглядається як синтез (з якісним перетворенням), іноді як узагальнення, іноді як відволікання. Цей синтез підпорядковується спеціальним законам і отримується як продукт само-діяльної роботи монади. Синтез цей виявляється у формі ідеї, почуття, спонукання та дії.
23. Робота у суб'єктивному сенсі є діяльність, що супроводжується почуттям зусилля. Немає зусилля, – немає роботи у суб'єктивному сенсі.
24. Результат роботи монади буває більшої чи меншої досконалості, підлягає більшому чи меншому перетворенню та переробці.
25. Ці досконалість, повнота і переробка залежать від досконалості самої монади першого порядку, її під-монад і над-монад.
26. Монади вступають у взаємні відносини.
27. Завдяки цим відносинам, світ знань, почуттів та дій є водночас світом взаємних відносин монад, суб'єктивно витлумачений. Звідси випливає відносність і співвіднесеність всіх наших знань, почуттів, спонукань і дій.
28. Розвиток та зміна психічного змісту є результатом взаємного відношення монади, її під-монад та її над-монад.
29. Декілька простих монад разом можуть утворити одну складну монаду.
30. Найпростіший випадок складної монади – це поєднання двох монад чи діада.
31. Діади бувають дуже різноманітні.
32. Вони різняться характером і формою складових монад.
33. Відношення складної монади до її складових, простих монад, відрізняється від відносин монади до під-монади і над-монади.
34. Складна монада має якісну однорідність із її складовою монадою. Монада може суттєво відрізнятися і якісно та кількісно від під-монад та над-монад. Наприклад, людина та клітина можуть представляти монаду та під-монаду. Сім'я та члени її суть складна монада та монади. Примітка: ці пояснення мають символічний характер.
35. Складна монада може розпадатися на прості, не втрачаючи своєї якості. Монада може розпадатися на під-монади тільки у випадках особливих допущень і припущень, які іноді виходять за межі доступних і зрозумілих нам умов.
36. У діаді (а, b) монади а та b не мають завжди однакового значення та змісту.
37. У діаді (а, b) потрібно відрізняти момент утворення та розпаду діади, тривалість, міцність та мету її існування, відношення діади до кожної з монад і назад, взаємне відношення її монад, відношення її до інших монад, і простих, і складних, до цілого світу та назад.
38. Світовий процес із зовнішньої точки зору зводиться до послідовного утворення та розпаду складних монад різних порядків.
39. Відношення монад, яке має деяку міцність, називається зв'язком монад.
40. Якість та подробиці основних елементів взаємного зв'язку монад а та b визначають саму діаду (аb).
41. Те загальне, на чому ґрунтується взаємний зв'язок монад у діаді, становить сутність діади.
42. Сутність діади підпорядковується безперервній зміні та перетворенню в напрямку, що визначається обставинами діади та її монад.
43. Якісна субстанція діади полягає в якісній субстанції складових її монад. Душа або внутрішня її субстанція полягає в душі її монад і в тому загальному або тому зв'язку, який поєднує монади в діаді.
44. Монади діади не тотожні і не рівні між собою. Вони не однаково представляють діаду.
45. Та монада, яка повніше репрезентує діаду, може бути названа центральною монадою.
46. В діаді іноді центральною монадою може тимчасово стати інша монада. Це буває тоді, коли існують особливі умови, які сприяють діяльності другої монади.
47. Життя монади в діаді та її психічний зміст складаються з психічного змісту, що належить їй особисто (індивідуального, особистого) та психічного змісту діади або загального, в якій мірі воно робиться надбанням даної монади.
48. У діаді кожен момент чи елемент психічного змісту монади може бути спільним. І тут монада ніби представляє діаду.
49. Можна пояснити психічну єдність діади або єдністю походження, або єдністю природи монад.
50. Монада, що цілком представляє діаду, відмовляється від індивідуального психічного змісту або ототожнює індивідуальне із загальним у своєму житті.
51. Монада нижчого розвитку просувається вперед завдяки зв'язку з монадою вищого розвитку. Вона прогресує завдяки власному зусиллю піднятися у своєму розвитку до вищого ідеалу, який виявляється в ній у зв'язку з діяльністю монади вищого розвитку. Зусилля піднятися супроводжується роботою, яка може бути названа роботою підняття (коли підіймаєшся вгору).
52. Монада вищого розвитку прогресує у своїй досконалості завдяки зусиллю підняти іншу монаду діади до вищого ідеалу. Зусилля підняти іншого супроводжується роботою, яка може бути названа роботою піднесення (коли допомагаєш іншому піднятись вгору).
53. Підняття та піднесення можуть здійснюватися лише самостійною роботою або активною діяльністю монади. Пасивна сторона у діяльності грає другорядну роль. Вона іноді не перетворюється на інстинкт і звичку, не стає потенційним багатством монади. Тільки в міру активної діяльності та активної участі монади стійко збільшується її психічний зміст.
54. У взаємних відносинах монад присутні обидві діяльності підняття та підйому, бо одночасно з двох монад кожна перевершує іншу в якомусь відношенні.
55. У постійному само-діяльному прагненні до підняття та піднесення, у діяльному активному навчанні та вчительстві полягає робота вдосконалення. Підняття, мабуть, виглядає пасивним, а піднесення активним за характером; але це тільки на перший погляд. Те й інше плідне, коли воно вирізняється активним характером. Підняття без активного характеру набуває вигляду дресирування, а пасивне підняття відрізнятиметься формалізмом.
56. У діаді нижча монада є для вищої і для діади елементом тимчасового регресу і страждання.
57. Цей регрес, однак, є необхідною умовою прогресу, бо своїм опором вдосконаленню одна монада піднімає активну енергію іншої. Цей опір служить справі критики та контролю. Акція та реакція у діяльності монад є дві необхідні сторони вдосконалення.
58. У діаді вища монада є для нижчої елементом дійсного успіху та прогресу.
59. Діада для обох монад є умовою прогресу.
60. Складні монади або комплекси можуть складатися з трьох, чотирьох та скількох завгодно монад.
61. Комплекси із трьох монад можна назвати тріадами.
62. Склад комплексу із трьох монад може бути дуже різноманітний.
63. Тріада, що складається з трьох монад а, b, с, може бути утворена: а) із трьох монад (а, b, с), що мають окреме самостійне існування; b) з діади (аb) та монади с, тобто (аb, с); с) з діади ас та монади b, тобто (ас, b); d) з діади bс та монади а, тобто (bс, а). У трьох останніх випадках тріада є одночасно і діада.
64. Діада (аb) може відрізнятися від діади [аb], залежно від умов взаємного зв'язку монад а та b.
65. Кількість складних безмежно перевищує кількість найпростіших монад.
66. Пройти для n монад весь цикл їхніх взаємних відносин означає зробити повний оборот їхнього розвитку, або набути весь можливий потенційний зміст за певних умов їхнього буття та їхніх відносин.
67. У взаємному відношенні монад можна помітити два закони: закон монадологічної інертності (стагнації) та закон монадологічної солідарності.
68. Закон монадологічної інертності полягає в тому, що монада не може власною діяльністю поза відносинами з іншими монадами змінити весь свій психічний зміст.
69. Цей закон ґрунтується на таких міркуваннях. Монада вдосконалюється завдяки своїм відносинам з іншими монадами. Якщо цих відносин немає, вона не знаходить джерела для розвитку тих сторін своєї природи, котрим такі відносини необхідні. Вона може тоді лише розвиватися від діяльності її під-монад, тобто у напрямку внутрішньої гармонії й у переробці раніше отриманого матеріалу.
70. Закон монадологічної солідарності полягає в тому, що монади розвиваються деякими сторонами свого буття лише вступаючи у співвідношення з іншими монадами. Її вдосконалення, що залежить головним чином від цього джерела, можна назвати екстенсивним.
71. Під дією закону солідарності монада може впливати на іншу монаду і, змінюючи її психічний зміст, змінювати і свій.
72. Закон взаємної солідарності монад може розглядатися: або а) як атрибут їхньої сутності, або b) як закон, вироблений їхнім спільним життям, або с) як вища сходинка еволюції.
73. У психічному змісті монади потрібно відрізняти зміст потенційний та кінетичний.
74. У потенційному змісті слід відрізняти: а) зміст, здатний відразу перейти в кінетичний і b) зміст, що переходить у кінетичний за особливих умов, які можуть виявитися за обставин у комбінації з монадами іншого порядку, сутності або розвитку.
75. У комплексі монади здійснюють весь процес розвитку завдяки своєму спілкуванню з іншими монадами свого комплексу.
76. Відношення монади до монад, що стоять поза комплексом, заломлюються відносинами монади до споріднених з нею монад того ж комплексу.
77. Ці відносини підвищують психізм комплексу.
78. Монада кожного комплексу живе своїм індивідуальним життям, життям найближчого комплексу, наступного вищого комплексу тощо.
79. У своїх відносинах до світу монада відокремлює те, що має значення безпосередньо для її індивідуального життя, від того, що вона вносить у життя найближчого та наступного за ним вищого комплексу і т. д., від того, що вона вносить у життя всього комплексу.
80. Все те, що монада вносить у життя комплексу, переробляється ним і сприймаючись відбивається на монаді.
81. Складні монади розпадаються та входять в утворення нових комплексів.
82. Центральна монада комплексу може продовжувати життя цього комплексу у іншому комплексі.
83. Монади капіталізують своє минуле та минуле комплексу у своєму потенційному змісті, потенційному моменті психізму (звичках, зародках, здібностях, інстинктах тощо).
84. Монади не зникають, але і комплекси не зникають.
85. Поруч із світовими законами збереження речовини та енергії має місце закон збереження часу, минулого. Він може бути виражений формулою: минуле не зникає, а накопичується. Разом з цим психічний зміст та потенційна енергія постійно збільшуються. Психізм зростає. Це виражається в тому, що досконалість монад та комплексів постійно збільшується.
86. Взаємна боротьба складних монад випливає з їхнього прагнення до ідеалів вищого та досконалішого розвитку. Ця боротьба має бути названа боротьбою за абстрактні чи конкретні ідеали.
87. Що належить одній, то потенційно належить усім монадам і навпаки.
88. Це означає, що розвиток та психічний зміст інших монад потенційно належать їй і навпаки.
Дійсно, вдосконалення, що належить іншим монадам, може при їхньому вступі у відносини з даною монадою позначитися на зміні її психічного змісту та навпаки.
89. Боротьба за існування складних монад є лише одним із проявів закону взаємної солідарності монад.
90. Коли за цих умов складна монада не може продовжувати свого буття на користь подальшого розвитку, вона розпадається. Вона розпадається, коли якимось чином порушується внутрішня чи зовнішня гармонія її буття.
91. Цей розпад складної монади є лише видимим розкладанням. Ні монади, що входили до неї, ні сама вона не зникає.
92. Монади зберігають свій потенційний зміст, який розгортається або перетворюється на кінетичний за сприятливих обставин.
93. Складна монада продовжує своє існування у центральній монаді та у всіх інших.
94. Одна й та сама монада, може бути членом кількох складних монад.
95. Якщо вона одними сторонами входить в утворення однієї складної, а іншими відмінними сторонами – в утворення іншої складної монади, у цьому випадку зіткнення не може відбутись або буває в окремих випадках. Проста монада у цьому випадку служить органічним членом кількох складних монад.
96. Якщо вона є органічним членом кількох складних монад і набуває цього членства за допомогою деяких спільних сторін свого буття, то тоді зіткнення може мати місце.
97. Монада в останньому випадку може бути тимчасовим членом цих складних монад і служити зв'язком та живим посередником між ними.
98. Після розпаду складної монади її складові прості монади іноді входять до утворення інших складних монад і черпають там елементи для подальшого розвитку шляхом підняття і піднесення.
99. Результатом цього розвитку буде інше, ще вище розуміння світу, ще глибше почуття та більша сума потенцій для її діяльності з метою здійснення ідеалів вищого ступеня.
100. Основа життя та діяльності монади – етична: вдосконалюватись та вдосконалювати інших.
101. Удосконалюватись означає збільшувати свій психізм.
102. Більш досконалою монадою називається така, у якої а) частини або її монади найкраще виражають ідею цілого, b) у якої внутрішні відносини найкращим чином відповідають зовнішнім (під-монади монадам), с) у якої на більшу кількість монад у просторі та в часі поширені ці відповідності.
Перша досконалість називається внутрішньою гармонією, друга зовнішньою, третя силою або потенцією монади.
Першу досконалість називатимемо інтенсивною внутрішньою, другу – інтенсивною зовнішньою, третю – екстенсивною.
103. Внутрішньою діяльністю своїх під-монад монада може збільшувати внутрішню гармонію, зовнішню гармонію в межах відомого їй досвіду і потенції лише до певної межі.
104. Кінцева мета діяльності монади – зняти відмінність (розбіжності) між монадою та світом, як сукупністю всіх монад, досягти безмежної досконалості та стати над світом.
105. Життя монади випливає з її прагнення задовольнити властиву їй спонуку до само-діяльного розвитку, як вищого добра́, бла́га.
106. Розвиток монади само-діяльний, бо він досягається проявом активної енергії, долає перешкоди у розвитку – роботою.
107. Життя і само-діяльна робота з вдосконалення для монади одне й те саме.
108. Монада значною мірою зобов'язана своїм розвитком собі самій. У цьому полягає властива їй чесно́та (достоїнство).
109. Оскільки життя або робота життя веде до досконалості монади, то життя, робота, достоїнство (чесно́та) монади та вдосконалення суть поняття одного й того ж порядку.
110. Найближча мета життя монади – інша монада і світ, а за відображенням – вона сама.
111. Віддалена мета життя монади є прагнення стати поза межами світу або над світом, ставши попередньо світом або через світ.
112. Основа життя монад суто етична.
113. Принцип солідарності монад є основним принципом їхніх взаємних відносин.
114. Це початок для складних та однорідних монад називається любов'ю.
115. Любов себе та інших виявляється у житті в само-діяльному та вільному прагненні монад до вдосконалення себе та інших.
116. Світ і монада, життя світу та монади співпадають у цій любові.
117. Люблячи себе розумно, монаді потрібно любити інших і навзаєм.
118. Індивідуальність та безсмертя монади завжди зберігаються.
119. У такому світогляді примиряються наука та історія, дух і матерія, пантеїзм та індивідуалізм, свобода і необхідність, і отримується зовсім інше бачення про так зване страждання.
120. Спільним життям монад виробляються загальні форми їхнього соціального життя.
121. Ці форми мають назву законів, інстинктів, звичок, звичаїв, установ.
122. Найпростіші з них і найпоширеніші виробляються раніше складніших і менш поширених.
123. Найпоширеніші і найпростіші отримують назву фізичних законів природи.
124. Фізичні закони суть початкові звичаї чи звички монад, первинні форми їхнього спільного життя.
125. Вони відрізняються найбільшою постійністю, бо сформувалися раніше та вироблялися довше.
126. Інстинкти та найпростіші форми органічного життя йдуть за так званими законами неорганічної природи.
127. Найпростіші соціальні форми життя передують соціальним формам складнішим.
128. У процесі соціального життя монад йде постійне перетворення звичаїв на звички, а звичок на інстинкти.
129. Монада може тлумачити свої стосунки до інших монад подвійним чином:
а) у термінах зовнішньої зміни, тобто протяжності і руху,
b) у термінах внутрішньої зміни, відповідно до притаманного їй психічного змісту (відчуття, почуття тощо).
За таких умов монада є конкретним суб'єкто-об'єктом. До настання для неї світу явищ вона була потенційним суб'єкто-об'єктом.
130. При першому тлумаченні інша монада виявляється для неї з атрибутами матерії.
131. При другому тлумаченні інша монада виявляється для неї з атрибутами духу.
132. Матерія і дух є висновками, що випливають із двох форм відношення однієї монади до іншої.
133. Матерія і дух поняття співвідносні. Якщо ми не звертаємо уваги на внутрішнє індивідуальне життя чогось, воно є для нас матерією. Якщо ж ми звертаємо увагу на внутрішній суб'єктивний бік діяльності, матерія є для нас одухотвореною.
134. Постійні та вироблені спільним життям звичаї та звички накладають відбиток закономірності і навіть необхідності на взаємні відносини монад.
135. Активна діяльність, більш вільна від вироблених звичок і залежачи від інших вищих цілей, відображається характером більшої чи меншої випадковості та власної волі монад.
136. Все, що потенційно дається монаді ззовні або зсередини на підставі постійних і усталених взаємних відносин, має характер необхідності.
137. Все, що активно переробляється монадою всередині, кінетично має характер свободи; на цьому лежить відбиток внутрішньої само-діяльної роботи, адже свобода – це залежність від внутрішніх відносин монади чи залежність монади від себе.
138. Страждання є суто суб'єктивним тлумаченням того, що перешкоди долаються і робота життя або робота вдосконалення виконується. Таке страждання має позитивний характер. Воно супроводжується почуттям задоволеності.
139. Страждання є також суб'єктивним тлумаченням того, що міра або гармонія порушена. Воно, досягаючи відомої межі, примушує волю змінити свій напрямок. Це страждання має негативний характер. Воно негативним шляхом сприяє вдосконаленню монади. Таке негативне страждання іноді супроводжує так звану смерть чи розкладання складної монади. Тут страждання є очищення. Воно супроводжується за сприятливих умов почуттям примирення.
140. Вдосконалення монад буває екстенсивне та інтенсивне. Інтенсивне вдосконалення буває двох видів. Воно представляє внутрішню та зовнішню гармонію.
141. Внутрішня гармонія може бути вироблена діяльністю під-монад, тобто споглядальною діяльністю монади.
142. Боротьба під-монад за розвиток веде до вдосконалення монади у формі внутрішньої гармонії.
143. Життя монади відбивається на зміні її потенційної енергії, на розширенні її сфери можливостей.
144. Для монади з усіх благ найвищим є благо вдосконалюватися само-діяльною роботою.
145. З цих загальних тверджень (тез) випливає пояснення всіх світових явищ та завдань життя.
Спробуємо з погляду еволюційної монадології відповісти на запитання, що таке світ і що таке людина?
Що таке світ?
146. Світ є зібранням величезної кількості простих і складних монад різних порядків.
147. Світове життя полягає в постійному процесі утворення та перетворення складних монад під впливом прагнення простих і складних монад до взаємного вдосконалення за допомогою етичних законів підняття та піднесення.
148. Вдосконалення монад і світу має за кінцеву мету з одного боку підняти психічний зміст монади до психічного змісту цілого світу, з іншого цілий світ зробити монадою.
149. Ці цілі випливають із загального спонукання монад зняти відмінність між світом і собою та досягти для світу і для себе нескінченного блага. При цьому всесвіт ніби прагне зробити монаду цілим світом, безмежним і досконалим, а монада намагається перетворити світ на монаду. Світ збільшує потенції монади, спонукає її екстенсивне вдосконалення, а монада прагне збільшити у світі інтенсивне вдосконалення. Вона намагається здійснити у світі внутрішню гармонію, перетворити його на художню споруду, в якій ціле відповідало б частинам, а частини цілому. З їхнього взаємного вдосконалення, екстенсивного та інтенсивного, виробляється їхня взаємна злагода та відповідність.
150. У цьому процесі однак не зникає індивідуальність монад простих і складних. При такому погляді на світове життя отримуються всі вигоди пантеїзму та індивідуалізму і усуваються усі їхні недоліки.
151. Світ не дорівнює самому собі, а постійно покращується, хоча в ньому і в монаді потенційно містяться усі дані для їхнього нескінченного розвитку та блага.
152. В основі природи монади лежить активне відчуття або воля, і їй властива найперша форма психічного життя – спонукання до буття та добра шляхом активного, само-діяльного та вільного розвитку.
153. Це первинне спонукання розкривається і переходить з потенційного до кінетичного стану під впливом спільного життя монад.
154. Форми їхнього спів-життя розкриваються та ускладнюються шляхом само-діяльної, активної та спільної роботи монад.
155. Монада, зрозуміла в термінах протяжності та руху, може бути для нас атомом, а в термінах динамічних – центром сил чи вихором усталеного руху середовища, у термінах психологічних – духом, волею чи потенційним центром відчуття, почуття, свідомості та спонукання до буття та добра.
156. Усі ці визначення монади лише символічно пояснюють її суть. Сама собою вона містить у собі потенційно лише можливість розуміти її під цими визначеннями.
157. Справжня сутність і походження монад пояснюється не філософською системою, а глибокими вченнями про безумовне.
158. Вивчення напрацьованих постійних форм спів-життя монад становить предмет точних наук про фізичну природу.
159. Точні науки про природу з їхніми законами є, таким чином, першими розділами соціальної науки.
160. Імовірність і випадковість є притаманною приналежністю життя світу.
161. Хаос, у якому панують лише ймовірності та випадковості, є первісний стан недосконалого світу.
162. З розвитком і вдосконаленням ці випадковості та ймовірності помалу переходять у законність, оформленість та достовірність, як продукт само-діяльної активної роботи монад та властивого їм прагнення до добра у формі внутрішньої гармонії та взаємної згоди.
163. Випадковості та ймовірності, зменшуючись у початкових відносинах монад, є надбанням складніших форм їхнього соціального життя.
164. В міру розвитку, випадковості та ймовірності переміщуються з цих в інші, ще складніші та вищі форми соціального життя.
165. Етичні закони випливають із властивого монадам спонукання до буття, діяльності, добра і досконалості, як вищого добра. Вони є результатами законів монадної інерції та солідарності, дії та реакції у зв'язку з процесами послідовного підняття та піднесення монад.
166. Смерть є одним із процесів перетворення складних монад і має лише відносне значення.
167. Прості монади ніколи не народжуються і не вмирають.
168. Складні монади, постійно змінюючись і перетворюючись, також зберігають своє потенційне буття у нових монадних формах.
169. Різні форми одушевлення і одухотворення монад є лише різними формами їхньої досконалості.
170. Наявний світ з антропологічної точки зору є лише проекцією або тінню, якою в даний момент світовий процес з'являється для нашої свідомості.
171. У нашому звичайному сприйнятті ми здатні лише неякісно спостерігати деякі уривки цього процесу.
172. За своєю суттю теперішнє світу пов'язане з його минулим і майбутнім тим внутрішнім зв'язком, який лежить у самій сутності монад.
173. З точки зору монадології світ є не лише закономірним, але історичним, етичним і соціальним явищем.
174. Можна в загальній картині лише зрозуміти головну течію цього процесу, але не можна передбачити його повного ходу в подробицях.
175. Досконалість монад зростає шляхом досвіду та спостереження. Індукція грає у своїй дуже важливу роль.
176. З розвитком монад для них все більше і більше будуть розкриватися різні форми монадного життя, але поряд з цим буде ставитися безліч нових нерозгаданих завдань.
177. Нескінченність є єдиним висловом для справжньої характеристики цього процесу.
178. Монадологічний світогляд не суперечить науці, ґрунтується на ній і йде пліч-о-пліч з ідеальними завданнями етики, соціології та з усіма глибокими ученнями про Безумовне.
Що таке людина з погляду еволюційної монадології?
179. Людина є з одного боку індивідуум, з іншого – соціальна система монад, більше чи менше пов'язана не тільки органічною єдністю, але і єдністю ідеальних цілей та ідеальних завдань.
180. Ці завдання та цілі людина здійснює в міру своїх сил, засобів та здібностей.
181. Людина є необхідною діяльною ланкою у світі істот або інших соціальних систем. Вона складається з живих елементів, просякнутих завданнями та цілями, що відповідають їхньому призначенню та розвитку.
182. Значення людини та її обов'язки щодо світу та інших монад випливають як прості наслідки її достоїнства (чесно́ти) та її великого призначення у загальній світовій системі монад.
183. Конкретний і втілений образ людини за такої точки зору не складається з випадкового зібрання атомів, як бездушного каміння, а є художньою спорудою, яка просякнута у всіх своїх частинах життям і духом.
184. Людина з цього погляду є живим храмом, в якому діяльно здійснюються найвищі цілі та найголовніші завдання світового життя.
Ось відповіді еволюційної монадології на запитання про світ і людину.
М. Бугаєв