ПРОЕКТ "ЛОГОС ТРАДИЦІЇ"

Барбара Бреннан - Світло випромінюване

БАРБАРА БРЕННАН  "СВІТЛО, ЩО ЗЦІЛЮЄ"

Книга відомого американського цілителя і психотерапевта Барбари Бреннан, в якій автор ділиться своїм досвідом зцілення людей, розповідає про первинні психологічні травми та застиглі у часі психологічні блоки навколо них, про те, як вони впливають на наш енергетичний стан, про те як відновити душевне і фізичне здоров'я, навчитися зцілювати і жити згідно свого покликання. Вперше українською мовою.

  Barbara Ann Brennan "Light emerging: the journey of personal healing", 1993.

Переклад з англійської - Світлана Брегман, Львів, 2015. 

Частина I   (скорочено)

Огляд сучасного цілительства

 Розділ 1

ДАР ЗЦІЛЕННЯ 

Дар зцілення живе у кожному з нас. Це – не якийсь дивовижний дар, доступний лише обраним. Це таке саме твоє право від народження, як і моє. Будь-хто може зцілитися, та будь-хто може навчитися зцілювати. Будь-хто може зцілювати себе та інших.

Ви вже вмієте себе зцілювати, хоча, можливо, називаєте це якось по-іншому. Що ви робите найперше, коли поранитеся? Зазвичай торкаєтеся рани, хапаєтеся за болюче місце, наче хочете припинити біль. Такий фізичний інстинкт ще й надсилає до постраждалої частини вашого тіла енергію зцілення. Якщо ж розслабитися і потримати руку на рані довше, ніж зазвичай, можна помітити, що процес зцілення поглиблюється. Усі мами гладять, обіймають, цілують та пестять своїх дітей, коли тим боляче. Так само вони чинять і з іншими близькими. Якщо взяти ці прості реакції і розглянути їх уважніше, то можна помітити, що торкаючись тих, кого любимо, маємо потужніший вплив, аніж торкаючи незнайомих. Найімовірніше, у свій дотик ви вкладаєте особливу субстанцію – любов, яку відчуваєте до цієї особи. Ось бачите, ви завжди володіли здатністю зцілення, просто не знали про це.

Коли ви радісні, щасливі, сповнені енергії, чи просто у хорошому настрої, ваш дотик буде приємнішим для інших, аніж тоді, коли ви сумні. Енергія дотику людини у поганому настрої зовсім інша, ніж енергія людини з радісним настроєм. Те, як ви почуваєтеся у кожен конкретний момент, виражається у вашій енергії. Навчившись контролювати свій настрій, а отже, і природу своєї енергії і твоїх енергетичних потоків, ви швидко зможете застосовувати свою енергію для зцілення.

Цей наш щоденний особистий досвід, який, на моє глибоке переконання, ми переживали ще від печерних часів, сформував основу для накладання рук у зціленні. Це – зовсім не нове, це існує відтоді, відколи існує людина. Ще у давнині було відомо про цілющу силу, що йде від долонь. Кожна культура використовувала і застосовувала цю силу, залежно від системи своїх знань і звичаїв. У своїй книзі «Наука майбутнього» Джон Уайт наводить дев’яносто сім різних культур на земній кулі, кожна з яких має свою назву для зцілення або полів життєвої енергії. Поля життєвої енергії були відомі в Китаї та Індії ще понад п’ять тисяч років тому.

Я називаю життєву енергію, яка оточує та взаємопроникає у все навколо, універсальним енергетичним полем (УЕП). Життєву ж енергію, яка пов’язана із людьми, я називаю людським енергетичним полем, чи енергетичним полем людини (ЕПЛ). Це поняття більше відоме як людська аура.

                              Сприйняття і регулювання ЕПЛ

Багато хто здатний відчувати енергетичне поле людини, і кожен може навчитися його відчувати. Насправді, ми вже всі вміємо це робити. Можливо, несвідомо, можливо, навіть не помічаючи, а, може, просто називаємо це по-іншому. Наприклад, ви знаєте, коли хтось пильно дивиться на вас, хоча самі повернені в інший бік, бо просто відчуваєте це. Або при знайомстві вам відразу ж припадає до душі нова людина, і ви наперед знаєте, що зможете непогано ладнати. Або у вас з’являється неясне передчуття, що має статися щось хороше. І так стається. Ви відчуваєте енергетичне поле людини за допомогою того, що я називаю вищим чуттєвим сприйняттям (ВЧС). ВЧС просто означає наші відчуття, які виходять за звичні нам рамки. Іноді його ще називають шостим відчуттям. Для позначення цієї здатності використовують й інші терміни: ясновидіння, або ж здатність бачити те, чого не можуть побачити інші; яснослух – або ж здатність чути те, чого не можуть почути інші; і ясновідчування – або ж здатність відчувати те, чого не можуть відчути інші.

Після багаторічного вивчення, аналізу та застосовування поняття ВЧС, я знайшла більш специфічні способи розрізняти різні типи ВЧС. Сюди входять всі наші п’ять звичних відчуттів: зір, слух, дотик, смак і нюх, а також додаткові відчуття. Одне з цих відчуттів – наша інтуїція. Це непевне відчуття обізнаності, наприклад, обізнаності того, що от-от станеться щось хороше, але ви не впевнені точно, що саме. Ще один приклад інтуїції – коли ви знаєте, що зараз хтось зателефонує, ви навіть можете знати, хто саме, але точно не знаєте, про що йтиметься мова.

Ще одним таким відчуттям є те, що я називаю – безпосереднім знанням. Це відчуття дає нам повну і конкретну безпосередню інформацію. Наприклад, ми знаємо, що має зателефонувати конкретна людина, коли саме, та про що буде йти мова. Або, коли нас питають про щось, про що ми нібито не маємо жодного поняття, ми раптом звідкись знаємо і загальну, і детальну відповідь. Зазвичай, з цим безпосереднім знанням ми не знаємо, яким чином нам стала відома якась інформація. Ми просто її знаємо.

Ще одне вище чуття – це наша здатність відчувати власні емоції та емоції інших. Ми знаємо, що почуває та чи інша людина, хоча навіть не розмовляли з нею. Ми просто приймаємо енергію, яка йде від почуттів іншої особи.

І тут я розрізняю два поняття – відчуття почуттів та відчуття любові. Отже, ще одне вище відчуття – це наша здатність відчувати любов. Відчуття любові включає набагато глибший зв’язок з іншими людьми, ніж відчуття емоцій інших. Це цілком самостійна категорія.

Крім наших п’ятьох відчуттів зору, слуху, дотику, смаку та нюху, у нас ще є інтуїція, безпосереднє знання, відчуття емоцій, та відчуття любові. Коли усі ці чуття працюють, ми здатні почати повністю усвідомлювати себе тут і зараз.

Наші відчуття допомагають нашому самоусвідомленню, а наше самоусвідомлення дозволяє нам відчувати теперішній момент. Перебування в поточному моменті багатьом вдається за допомогою медитації. Цей стан буття – це ворота за рамки часу і простору, які нас обмежують. Медитація заспокоює та прочищає розум, надаючи йому вищої чуттєвості.

ВЧС належить до сфери дуже тонкої інформації, яку наш мозок зазвичай відкидає як неважливу. Тут можна провести паралелі з музикою. Коли музика гучніша, почути в ній тихші ноти набагато складніше. Якщо зменшити гучність, тихші ноти і тонші нюанси стають змістовнішими. Тоді можна почути ритми всередині ритмів. Те ж стосується і ВЧС, і енергетичного поля людини. Можна навчитися стишити внутрішній шум у своїй голові, та звернути увагу на легші ритми і витонченіші нюанси життя. За якийсь час, повправлявшись у такому ремеслі, ви починаєте розуміти, що власне ці витонченіші ритми і є основою кожної конкретної миті самого вашого життя. Вони пов’язані з тією потужною життєвою енергією, яка дає життя нам усім.

Наступного разу, коли ваша дитина заб’є коліно, прикладіть до нього свою руку. Відчуйте свою любов до дитини. Ваша долоня стане гарячою. Чому? Тому що цілюща енергія вашого енергетичного поля витікає через вашу долоню та допомагає зцілити коліно. Ви відчуєте цю цілющу енергію у вигляді тепла, пульсування, або поколювання на зразок електричного струму. Цей тип сприйняття називається кінестетичним відчуттям. Ви сприймаєте енергетичне поле людини кінестетично, тобто на дотик.

І оскільки ви можете відчувати енергетичне поле людини, то можете і навчитися взаємодіяти з ним, регулювати його за своїм бажанням. Спробуйте змінити енергетичний потік по вашому тілу за допомогою таких інструкцій. Ви можете зробити це, коли будете відчуваючи втому чи напруження.

Ляжте, уявіть гарне приємне сонце в районі сонячного сплетення (ділянка живота). Вже незабаром вам стане краще, і ви відчуєте приємне тепло в районі живота. Навіть ваше дихання може дещо сповільнитися, коли ви намагатиметеся розслабитися ще більше. Якщо ж бажаєте збільшити цей розслаблений стан, поширивши його на свій дух, пригадайте якусь дивовижну подію релігійного чи духовного характеру, можливо, з дитинства. Пригадайте ті особливі прекрасні часи, коли ви знали, що Бог (що б це не означало особисто для вас) існував, а бути живим сприймалося найприроднішим і найсвятішим станом, настільки природним, що це навіть не ставилося під сумнів. Ви не замислювалися над тим, що, може, Бога нема, просто приймали на віру. Пориньте у цей стан і спокійно віддайтеся у руки Творця. Таким чином ви зміните свій енергетичний потік. Ви перебуваєте у потужному стані зцілення. Відчуйте свою енергію у таку мить. Подобається?

Такий розслаблений стан зцілення, який ви відчуєте, відповідає вашому енергетичному полю, адже воно стає ціліснішим, також сповільнюються хвилі вашого мозку. Їх можна виміряти за допомогою електроенцефалографа. Він імовірно видасть, що ваш мозок перебуває в альфа-ритмі, близько 8 Гц чи циклів на секунду, що відомо під назвою стан зцілення. Магнітний датчик поля покаже, що ваше енергетичне поле пульсує на частоті 7,8 Гц. Це дуже природний стан для будь-якої людини.

Цілком імовірно, що в дитинстві ви могли повністю віддаватися якомусь заняттю, дуже природно і невимушено. Ви і досі можете так робити, у ті щасливі миті творчого забуття, коли ви піддаєтеся життєвій енергії, яка витікає просто з вас, із вашого внутрішнього джерела. У такі миті кольори здаються яскравішими, смак солодшим, повітря ароматнішим, а звуки навколо складаються у чудову симфонію. Ви такий не один, будь-хто так може.

Можливо, найкращі ваші ідеї спадають вам на думку тоді, коли ви зовсім не думали над вирішенням тієї чи іншої проблеми. Ви прогулюєтеся лісом, або споглядаєте прекрасний захід сонця, і ось воно – просвітлення. Воно йде глибоко зсередини. Або дивлячись в очі немовляти, ви бачите диво, і самі наповнюєтеся дивом цієї таємниці життя. І знову ж таки, ці відчуття йдуть у вас зсередини. Вони йдуть з глибокого внутрішнього фонтану, який я називаю центральною суттю вашого буття. Саме з цього глибокого внутрішнього джерела випромінюється ваше світло. Це ваша божественна внутрішня іскра.

                            Отримання творчої енергії зцілення

Кожен може навчитися добиратися до цього глибинного внутрішнього джерела всередині себе. Звісно, щоб вивільнити творчу енергію за бажанням, треба ще добре повчитися. Цей процес скоріше полягає у тому, щоб усунути внутрішні перепони, аніж витягнути назовні творчу енергію. Щойно перепони будуть усунуті, творчість заб’є з глибини, мов могутнє джерело. Будь-якому художнику чи письменнику відомо, що означає подолати творчий блок. Як тільки перепона усунена, живопис чи текст рине, як потік. Так само і з вченими, які б’ються над вирішенням якоїсь проблеми. Уся наявна інформація вводиться у раціональний мозок. Тоді цей раціональний мозок намагається знайти відповідь, але марно. Після міцного сну, якихось сновидінь, певної активності правої півкулі – просто з’являється відповідь. Творчу силу вивільнив певний внутрішній процес відпускання ситуації, усунення бар’єрів, що дозволило енергії текти.

Ця творча сила також вивільняється під час кризи. Саме у такі миті ми здатні на героїчні звершення. Всі знають приклади, коли величні подвиги здійснювалися за жорстких кризових умов, наприклад, коли проста людина легко підняла цілу машину, яка придавила кохану під час аварії. Або матір, яка раптом відчуває сильну потребу повернутися додому і приходить саме вчасно, щоб запобігти якійсь небезпеці.

Вивільнення цієї творчої сили робить нас вправними у будь-якій справі. Процес зцілення – це процес вивільнення нашої енергії творення задля покращення нашого здоров’я і добробуту. Насправді я гадаю, і ми побачимо це далі у цій книзі, що більшість хвороб є наслідками блокування природного потоку творчої енергії людини.

                            Чому ми блокуємо свою творчу енергію?

Переживаючи якісь болісні періоди в житті, ми автоматично намагаємося не відчувати болю. Ми займаємося цим ще з дитинства. Ми відсікаємо свій фізичний біль, відводячи нашу свідомість від тієї частини тіла, яка болить. Ми відключаємо свої розумові та емоційні страждання, напружуючи м’язи і витісняючи страждання у несвідоме. Щоб втримувати їх пригніченими у несвідомому (а іноді просто нижче рівня нашого свідомого розуміння), ми вигадуємо різні відволікаючі заняття, лиш би відволікти нашу увагу від страждань. Ми беремо на себе безліч справ і перетворюємося на роботоголіків. Або ж впадаємо у іншу крайність – ховаємося у диванному раю і перетворюємося на ледарів. Чимало з нас потрапляє у залежність від наркотиків, паління, шоколаду, алкоголю. Багато хто стає залежним від перфекціонізму, намагається стати якнайкращим, або навіть якнайгіршим. Ми проектуємо свої проблеми на когось іншого і тоді переживаємо за них, замість того, щоб вирішувати власні проблеми. Ми направляємо величезну енергію або не туди, куди слід, або взагалі пригнічуємо її, аби тільки перестати відчувати біль, в тому числі не відчувати поточний момент, а також не усвідомлювати себе в цей момент. І ми впевнені, що це працює. Ми впевнені, що зможемо позбутися страждань, переставши бути такими, якими ми є і переставши відчувати себе такими, але нічого доброго з цього не виходить. Доводиться платити високу ціну. Та ми відмовляємося визнати, що за це доведеться заплатити. А ціна тут – наше життя.

Ми думаємо, що єдиний можливий спосіб припинити весь цей біль – це зупинити потік енергії, що містить цей біль. Існують конкретні потоки енергії, які містять фізичний біль, емоційний біль, і душевний біль. На жаль, цей енергетичний потік містить також і все решта. Біль – це лише частина цього потоку. Коли ми блокуємо негативний досвід болю, гніву, страху якоїсь негативної ситуації, ми також блокуємо і позитивний досвід, в тому числі фізичну, емоційну і душевну його складову.

Ми можемо навіть не усвідомлювати цей процес, бо досягнувши дорослого віку, ми робимо це за звичкою. Ми оточуємо свої рани стінами, які в той же час відгороджують нас від нашої глибинної суті, від свого внутрішнього центру. Так як творчі процеси зароджуються у нашому внутрішньому творчому центрі, то створені нами стіни відгороджують наші творчі сили. Ми буквально відгороджуємо своє глибинне ядро від свідомого сприйняття і від нашого зовнішнього життя.

Застиглі часові психічні блоки

Ми почали пригнічувати у собі біль із самого раннього дитинства, часто навіть ще до свого народження, перебуваючи в утробі. Щоразу, з самого юного віку, коли ми блокували потік енергії з приводу якоїсь болісної події, ми заморожували цю подію у часовому і енергетичному аспектах. Саме це ми і називаємо блоком у своїй аурі. Оскільки ауричне поле складається з енергії та свідомості, то блок – це застиглий згусток енергії і свідомості. Частина нашої душі, пов’язана з цією подією, також заморозилася у момент, коли ми заблокували біль. Ця частина залишається замороженою доти, доки ми її не відігріємо якимось чином. Вона не росте разом з нами. Якщо ця подія відбулася, коли нам був один рочок, то тій частині нашої свідомості завжди один рік. Їй завжди буде один рік, і поводитися вона буде при активації, як однорічна дитина. Вона не подорослішає, поки не зцілиться, отримавши достатньо енергії до цього блоку, так, щоб він міг розтанути, і щоб запустився процес дорослішання.

У кожному з нас безліч таких часових блоків енергії і свідомості. Як довго протягом будь-якого дня людина поводиться як доросла? Недовго. Ми постійно взаємодіємо один з одним з різних заморожених часових психічних блоків. Під час інтенсивної взаємодії люди, які щойно сприймали реальність своїм внутрішнім дорослим, вже наступної миті можуть переключитися на сприйняття травмованої в певному віці дитини. Саме це постійне переключання з одного аспекту внутрішньої свідомості на інший і ускладнює спілкування.

Суттєвим аспектом таких заморожених часових психічних блоків є те, що вони об’єднуються за схожою енергією, утворюючи накопичення застиглих часових психічних блоків. Наприклад, енергія може мати характер покинутості. Візьмімо чоловіка середнього віку, якого звати, скажімо, Олег. (Насправді це вигаданий персонаж, але його приклад ілюструє випадки багатьох людей, з якими мені довелося працювати. Щоб продемонструвати, як те, що трапилося при народженні може відобразитися на всьому подальшому житті людини, я скористаюся образом Олега у цьому розділі. На його місці міг би опинитися будь-хто з нас.)

Отже, відразу після народження Олега забрали від його матері, бо пологи були важкими і їй зробили анестезію. Знову його розлучили, коли йому був один рік, а його мама поїхала до пологового народжувати другу дитину. Із-за таких випадків дитина, яка дуже любить свою маму, очікує, що ті, кого він найдужче любить, його покинуть. І якщо далі у житті трапиться ще якась розлука, вона буде переживатися з тією ж інтенсивністю і відчуттям спустошення, що і вперше.

На основі такої глибокої травми ми формуємо уявний висновок. Уявний висновок завжди заснований на певному досвіді, і у даному випадку, на досвіді покинутості. Він базується на дитячій логіці, яка каже: «Якщо я полюблю, мене обов’язково покинуть.» Потім цей уявний висновок забарвлює усі інші схожі ситуації. Звичайно, однорічний Олег не усвідомлює того, що має таку думку. Натомість вона несвідомо залишається у його системі переконань і проноситься крізь усе життя. З точки зору психіки, ці дві події у ранньому дитинстві також безпосередньо пов’язуються з випадком, коли мама вже 10-річного Олега поїхала без нього у відпустку. І якщо далі у його житті будуть траплятися схожі випадки, його реакція буде випливати з точки зору того уявного висновку, а не з конкретних обставин. Це і викликає усі ті емоційні реакції, які, з огляду на конкретну ситуацію, є перебільшеними.

Як ми побачимо далі у наступних розділах, наші уявні висновки зумовлюють нашу особисту поведінку, яка фактично відтворює травми, аналогічні до початкової.

Отже, цілком імовірно, що в подальшому Олег сам докладатиме зусиль, створюючи такі ситуації, коли, наприклад, його покине його дружина чи дівчина. Саме його поведінка, що випливатиме з його несвідомих негативних очікувань, допоможуть створити таку ситуацію. Оскільки він несвідомо очікує, що його покинуть, то він і буде ставитися до своєї дружини чи дівчини, як до того, хто потенційно його покине. Він може ставити до неї завищені вимоги, щоби вона довела свою любов, та навіть звинувачувати її, що та хоче його покинути. Ця несвідома поведінка постійно її провокуватиме і фактично допоможе виставити її за двері. Справжня ж і набагато глибша проблема полягає у тому, що сприймаючи себе як людину, яка заслуговує на те, щоб її покинули, він насправді покинув самого себе.

Як ми побачимо, ми ніколи не повинні недооцінювати силу наших уявних висновків. Віднайшовши наші уявні óбрази, ми знайдемо шлях до здоров’я і щастя. Всередині у нас повно таких óбразів, навколо яких накопичуються застиглі часові психічні блоки. І усім нам треба очиститися від них.

Застиглі часові психічні блоки об’єднуються навколо потоку подібної енергії, яка складає цей образ. І це часто збиває з пантелику тих, хто вважає, що ці переживання мають бути відокремлені емоційно так само, як і у часі, як відокремлені у часі події, що їх спровокували. Це далеко не так. Кожний сегмент цього скупчення застиглих часових психічних блоків складається із енергії-свідомості, яка заморозилася під час конкретного випадку у минулому. Але оскільки ці переживання пов’язані безпосередньо, то зовсім не має значення, скільки між ними минуло часу.

У процесі зцілення щоразу вивільняється один маленький застиглий часовий психічний блок. Енергія, що звільнилася, додається до аури і автоматично починає вивільняти інші маленькі сегменти накопичення блоків, тому що вони складаються зі схожої енергії. Щодо випадку з Олегом, щоразу, коли в нього вивільняється один часовий психічний блок, то він повторно переживає болісну подію, яка мала місце в минулому. Так, якщо зцілення Олега відбувається в 30-річному віці, то при вивільненні одного з застиглих психічних блоків, він раптом відчуває себе 10-річним хлопчиком. Невдовзі 10-річний хлопчик стає однорічним.

І щойно вивільняються ті частини людської психіки, які так і не подорослішали з рештою особистості, починається швидкий процес дорослішання. Цей процес може зайняти від декількох хвилин до декількох років, залежно від того, наскільки глибоким, сильним та поширеним був застиглий енергетичний блок.

Вивільнена енергія, рівномірно вливаючись у ЕПЛ та повертаючись назад у творчий процес життя індивідуума, здатна повністю змінити його життя. Життя Олега починає видозмінюватися, відштовхуючись від нової свідомості, яка тепер є активною у творчому процесі. Він більше не буде покидати себе у несвідомих спробах отримати піклування від інших. Натомість він буде жити з собою, бо тепер вважає, що він вартий стосунків і здатний їх створити. Щойно у нього сформувалися ці нові стосунки з самим собою, він притягне до себе дівчину, яка не несе в собі енергії покидання. Тому нові стосунки будуть стабільними у цій сфері. Ну, і звісно, що перш ніж знайти «саме ту» жінку, можливо йому потрібно буде декілька спроб.

Створення маски для маскування нашого первинного болю

Коли ми народжуємося, ми ще тісно пов’язані з вищою духовною мудрістю і силою, що міститься всередині нас. Цей зв’язок з духовною мудрістю і силою всередині самих себе дає відчуття цілковитої безпеки і дива. У процесі дорослішання зв’язок цей поступово згасає. На його місце приходять голоси батьків, які мають намір захистити нас і утримати від небезпеки. Вони говорять про те, що є правильно, а що ні, що є добре, а що погано, як приймати рішення, і як діяти чи реагувати у тій чи іншій ситуації. Із згасанням зв’язку з внутрішнім ядром наша дитяча психіка відчайдушно намагається замінити первинну вроджену мудрість функціональним еґо. На жаль, ніяке засилля батьківських голосів насправді не може з цим справитися. Натомість формується те, що можна назвати маскою особистості.

Маска – це наша перша спроба виправити себе. За допомогою такої маски ми намагаємося показати себе для світу з найкращої сторони, щоб він бува нас не відкинув. Ми представляємо свою маску світові на підставі наших переконань про те, що са́ме, на нашу думку, світ вважає правильним, аби нас прийняли і ми почувалися у безпеці. Ця маска прагне зв’язку з іншими, адже так буде «правильно». Але їй не вдається налагодити глибокий тісний зв’язок, адже вона заперечує істинну природу особистості. Воно відкидає наш страх і наші негативні почуття.

Ми докладаємо усіх можливих зусиль, щоб створити цю маску, але нічого не виходить. Масці ніколи не вдасться створити внутрішнє відчуття безпеки, якого ми так прагнемо. Насправді вона створює внутрішнє відчуття самозванця, бо ми намагаємося довести, що ми хороші, а ми такими не є весь час. Ми почуваємося підробкою, і починаємо більше боятися. Тож ми докладаємо ще більше зусиль. Ми задіюємо найкращі свої риси, щоб довести, які ми хороші (знову-таки, згідно з засілими в нас батьківськими голосами). Це створює більше страху, особливо через те, що ми не можемо весь час відповідати планці. Звідси – більше відчуття підробки, фальші, більше страху, і так далі, з повторенням циклу.

 Мета маски – захищати нас від уявного ворожого світу, доводячи, що ми хороші. Суть маски – це вдавання і заперечення. Вона заперечує, що її мета – приховати біль і гнів, адже вона заперечує саме існування болю і гніву в людині. Завдання маски – захищати наше «я», а не нести відповідальність за якісь негативні дії, думки чи вчинки.

З точки зору нашої маски, біль і гнів існують лише поза особою. Ми не беремо на себе жодної відповідальності. Що б поганого не ставалося – завжди буде винен хтось інший. Ми звинувачуємо їх. Тобто, якщо хтось гнівається, або комусь боляче – то не мені.

І єдиний спосіб підтримувати весь цей маскарад – завжди намагатися довести, що хороші саме ми. Всередині себе, ми ненавидимо постійний тиск від прагнення постійно бути хорошими. Ми намагаємося виконувати правила. А навіть, якщо порушуємо їх, то намагаємося довести, що ми маємо рацію, а помиляються вони. Ми ненавидимо жити за чиїмись правилами. Це вимагає масу зусиль. А ми просто хочемо робити те, що нам подобається. Ми втомлюємося, ми гніваємося, нам байдуже, ми виплескуємо негативні скарги і звинувачення. Ми робимо боляче іншим. Енергія, яку ми тримаємо під маскою, корчиться, виривається, витікає, і виливається на інших. Ми і це, звісно, заперечуємо, бо ж наш намір – підтримувати відчуття захищеності, доводячи, що ми хороші.

Десь глибоко всередині нам подобається атакувати інших. Вивільнення енергії при цьому несе полегшення, навіть якщо не все чітко і ясно, навіть якщо ми діємо безвідповідально при цьому. Всередині нас є частина, якій подобається вивалювати свій негатив на інших. Це називається негативним задоволенням. А коріння його – у нашому нижчому «я».

Негативне задоволення і нижче «я»

Впевнена, ви можете пригадати відчуття задоволення від якогось свого негативного вчинку. Будь-який рух енергії, негативний чи позитивний, приносить задоволення. Ці вчинки тягнуть за собою задоволення, бо вони є вивільненням енергії, яка накопичилася всередині. Якщо при першому рухові енергії ви відчуваєте біль, за ним завжди незабаром настає відчуття задоволення, бо вивільняючи біль, ви вивільняєте і творчу силу, яка завжди сприймається із задоволенням.

Задоволення від негативу йде від нашого нижчого «я». Наше нижче «я» - це частина нас, яка забула, хто ми насправді. Це частина нашої психіки, яка вірить у відокремлений негативний світ та діє відповідно. Нижче «я» зовсім не заперечує негатив. Навпаки, негативне йому подобається. Його мета – отримувати задоволення від негативу. Оскільки нижче «я» не претендує на доброчесність, як маска, то воно набагато чесніше, ніж маска. Нижче «я» не бреше про свої негативні наміри. Воно не вдає з себе хорошого. Бо воно таким не є. Воно на перше місце ставить себе і не приховує цього. Воно каже: «Мене цікавлю тільки я, а не ти». Воно не може одночасно дбати і про себе, і про іншого із-за свого відокремлення від світу. Воно тішиться з негативного задоволення і прагне його дедалі більше. Воно знає про біль всередині особистості, але не має жодного наміру відчувати цей біль.

 Мета нижчого «я» - утримувати відокремлення і робити все, що йому заманеться, а також не відчувати болю.

Вище «я»

Звичайно, що в процесі дорослішання не вся наша психіка відокремлюється від внутрішнього ядра. Якась наша частина – природно чиста і любляча. Це напряму пов’язане з нашою внутрішньою індивідуальною божественністю. Ця частина сповнена мудрості, любові і відваги. Вона пов’язана з великою творчою силою. Це стимул виникнення усього того доброго, що було зроблено у нашому житті. Це та частинка нас, яка не забула, хто ми є насправді.

Якщо у вашому житті настає спокій, радість і щастя, це ваше вище «я» виразилося через принцип творення. Якщо вам цікаво, що мається на увазі під виразом «хто ми є насправді», чи «справжнє/істинне я», зверніть увагу на ці сфери вашого життя. Вони – це вираження вашого істинного «я».

Ніколи не сприймайте негативні сторони свого життя вираженням вашого істинного «я», тому що вони виражають якраз те, чим ви не є. Це приклади того, як ви блокуєте вираження свого справжнього «я».

Мета вищого «я» - істина, єднання, повага, індивідуальність, чітке самоусвідомлення і зв’язок з Творцем.

Важливість наміру

Основна відмінність між вищим «я», нижчим «я» і маскою – у глибинному намірі, на якому базується кожне з них, а також у якості енергії, притаманній будь-якій взаємодії, яка виходить з їх основної мети.

 Найчастішою причиною недосконалості у людському спілкуванні є те, що за цими всіма взаємодіями стоїть різна мета, різний намір. Слова, які ми кажемо, можуть іти від будь-якого з трьох рівнів свідомості – з нашого вищого «я», нижчого «я» або маски особистості. Самі по собі слова можуть висловлювати одне, а означати зовсім інше. Коли вище «я» каже: «Ми друзі», то воно саме це і має на увазі. Маска має на увазі: «Ми друзі, доки хороший я, а ти ніколи не маєш ставити під сумнів ілюзію, що саме я хороший.» Нижче «я» каже: «Ми друзі рівно настільки, наскільки я це дозволяю. А за цією межею – стережись! Не наближайся, бо я тебе використаю, щоб отримати те, чого хочу, і щоб уникнути свого болю. Якщо наблизишся занадто близько до мене або мого болю, або спробуєш завадити мені отримати те, чого я хочу, я тебе позбудуся.» (У цьому випадку «позбутися» може означати будь-що, що знадобиться, аби зупинити іншого. Це може просто означати перестати спілкуватися, або перемогти у суперечці, чи у мірянні силами, і аж до фізичного усунення.)

 Захист або заперечення ваших первинних ран створює ще більший біль

Чим більше викривлюються маскою наші дії, що йдуть від ядра, тим більше ми змушені виправдовувати свої дії звинуваченням. Що більше ми заперечуємо існування нашого нижчого «я», то більше ми знесилюємо себе. Заперечення стримує силу творчого джерела всередині нас. Це створює дедалі більший цикл болю і безпорадності. Що ширше стає це замкнене коло болю і безпорадності, то більшими виявляються первинний біль чи рана. Вони ховаються за ілюзорним болем такої уявної сили, що ми несвідомо починаємо страшенно його боятися, і не зупинимося ні перед чим, щоб захистити себе від таких відчуттів. У нашій уяві це перетворюється на суцільні муки і пригнічення. Що більше ми виправдовуємо те, що тримаємося від усього якнайдалі і не намагаємося це зцілити, то глибше занурюється наша первинна рана і стає зовсім не тим, що ми про неї думаємо.

Зі свого досвіду зцілення і викладання можу зробити висновок, що, ігноруючи свої первинні рани своїми звичними захисними реакціями, ми самі створюємо набагато більше болю і хвороб у своєму житті і тілі, аніж ті наслідки, які сама по собі давала ця первинна рана.

Наша звична захисна система

На мою думку, те, як ми постійно викривлюємо своє енергетичне поле своєю звичною захисною системою, викликає набагато більше болю і хвороб, ніж будь-що інше.

Пізніше, у наступних розділах цієї книги, описуючи енергетичне поле людини, я намагаюся показати, як таке уникання створює дисфункцію у наших полях, яка у свою чергу викликає хвороби у нашому тілі. Наші звичні захисні реакції мають у нашому енергетичному полі форму енергетичної захисної системи. Наша енергетична захисна система – це наша звична модель викривлення у нашому полі, до якої ми вдаємося щораз частіше. Вона нагадує маску особистості.

Чим частіше нам вдається притуплювати біль і гнів, закопуючи його дедалі глибше, то тим більше ми утримуємо всередині і позитивні відчуття. Ми притуплюємося самі.

Життя йде не так, як ми того очікували, воно стає рутинним і нудним. Ерос відмирає. Ми застрягаємо у звичних замкнених колах і не можемо творити того, про що так мріяли у житті. Це також залишає свій слід і на нашому організмі. Ми починаємо втрачати віру в життя.

Коли ми за звичкою ховаємо біль за стінами, ми також за звичкою відгороджуємо і своє глибинне ядро. Ми вже забули, як воно. Ми забули свою суть. Ми забули, хто ми насправді. Ми втратили зв’язок з нашою основною енергією, якою ми творимо своє життя. Це ніби, коли ми чекаємо від себе, що будемо творити своє життя так, як ми того хочемо, і коли ми насправді не знаємо, хто такі ті «ми», які цього хочуть.

Повернення до нашої первинної рани

 Єдиний спосіб пам’ятати, хто ми, творити своє життя, як ми того хочемо, зробити себе здоровими та почуватися у безпеці, це знову віднайти міцний зв’язок зі своїм внутрішнім ядром. Зробити це можна лише в один спосіб. Ми знаходимо і спостерігаємо за нашими о́бразами і вивільняємо свої накопичення застиглих часових психічних блоків, пов’язаних із ними, щоб дістатися до джерела усіх о́бразів, до нашої справжньої первинної рани чи травми. Ми повинні відкрити свої первинні рани. Для цього потрібно буде пройти крізь свою захисну систему і позбутися негативних відчуттів, почистити усі шари уявного болю, пов’язаного з первинною раною. Як тільки ми доберемося до своєї первинної рани, все наше життя зміниться, і ми зцілимо себе і своє життя. У цьому і полягає процес трансформації або преображення.

Щоб віднайти первинну рану, існує багато технік. Регресивний метод з використанням самонавіювання і з використанням різних поз тіла – лише два з них. Ці дві техніки викладаються під час занять у Школі зцілення Барбари Бреннан. За допомогою цих прийомів ми можемо допомогти нашим учням спільними зусиллями віднайти свої первинні рани.

В одній з групових вправ студенти позбувалися своїх захисних механізмів, прийнявши ту позу, яка, на їх думку, виражала їх рану. Для цього треба лише уважно зосередитися на основних емоційних проблемах і болю, які панують на даний момент у їх житті, і нехай тіло просто зреагує на це – тоді можна віднайти позу для конкретної рани. Цей прийом спрацьовує, тому що біль пов’язаний зі схожою енергією у застиглому часовому блоці психіки.

Підсилюючи реакцію тіла і зосередивши увагу всередину самих себе, учні домагаються того, що їх біль виходить назовні і стає чимдалі більш зрозумілим. Під час такої вправи вся кімната заповнена сильно травмованими людьми, скорченими від болю. Їх викривлені пози чітко показують їх біль. Інколи люди стоять на одній нозі, а інша нога і руки скорчено простягнуті вперед. Багато хто схиляє голову, ще інші лежать на підлозі, скрутившись у клубок, як малі діти.

Ця вправа чітко показує, що біль, пов’язаний з проблемами теперішнього життя, насправді той самий, що і біль, який ми вже пережили в минулому. Вивільняючи теперішній біль, ми таким чином вивільняємо і минулий біль. Для цього учні продовжують стояти у тих позах, які вони прийняли, одночасно зосереджуючись на своїх внутрішніх відчуттях і рухаючись назад у часі, повертаючись до первинної рани.

В стані регресії вони проходять шар за шаром, крізь біль, пов’язаний з образом навколо рани. Навіть попри те, що цей біль сильний і лякаючий, він по суті ілюзорний, бо базується на ілюзії, яка міститься в уяві людини. Щоб краще зрозуміти, що я маю на увазі під ілюзорним болем, повернімося до нашого прикладу 10-річного Олега, який почувається спустошено, коли його мама їде не тиждень сама у відпустку. Саме так він почувається, але його спустошує не ця ситуація.

Продовжуючи проходити крізь цей ілюзорний біль, який накопичився навколо їх первинної рани, студенти зрештою входять у свою первинну рану. Просуваючись ближче до своєї глибинної рани, вони самі дивуються, наскільки зменшується їх біль.

Коли вони нарешті дісталися до своєї первинної рани, ми просимо їх і далі утримувати свою позу та одночасно наблизитися до іншої людини, щоб встановити контакт з такою ж зраненою людською істотою. При цьому кімната наповнюється атмосферою глибокої поваги. Усі зранені. Усі рівні. Тоді контакт між людьми створює величезну любов у кімнаті.

Закінчивши цю вправу, ми переходимо до обговорення, щоб поділитися враженнями, і тут відбуваються цікаві відкриття. Зазвичай учні з подивом усвідомлюють, що насправді їх рана чи травма – це зовсім не те, що вони про неї думали. Вони розуміють, що більша частина їх болю йде не з первинної рани, а від захисної системи, створеної довкола первинної рани. Ще у дуже ранньому віці вони почали захищатися від того, що може принести їм життя згідно з їх ранніми уявними висновками. 

Щоразу, коли вони захищалися від цього уявного висновку, вони додавали ще більше енергії до своїх застиглих у часі психічних блоків. І щоразу, коли це траплялося, ілюзія болю зростала, аж доки вони не втратили відчуття того, чим насправді був цей біль. Все, що залишалося – це якийсь невідомий жахливий нестерпний біль.

Найважливіша частина цієї вправи, на думку самих студентів, полягає у тому, що вони можуть побачити, скільки часу і енергії ми марнуємо упродовж всього життя, захищаючи свої первинні рани. Найглибший біль – це зрада самому собі. Під час цієї вправи учні можуть відчути своє найперше рішення не діяти за справжнім усвідомленням того, ким вони є, не визнавати, ким вони є, не жити відповідним життям. Вони починають розуміти, що рішення це вони приймали не один раз протягом усього свого життя, вони приймали його знову і знову, аж доки це стало несвідомою звичкою. Це звична частина їх захисної системи.

Такі відчуття дають їм величезну свободу і цілком інший погляд на життя. Життя стає постійним викликом здатності жити за правдою, а не зраджувати самого себе. Найскладніше завдання у житті полягає у тому, щоб не втрачати зв’язок із своїм внутрішнім ядром та виражати його незалежно від обставин.

Цей біль притаманний не лише окремим людям, він існує у всіх представників роду людського, лише в різних ступенях. Дехто більше свідомий свого болю, аніж інші.

                        Духовне призначення первинної рани

 Може виникнути питання – яка причина або мета первинної рани? Первинна рана виникає внаслідок згасання зв’язку між новонародженим і його глибинною духовною мудрістю, що міститься в ядрі. Чому ж тоді, з точки зору еволюції людства, це відбувається? Відповідь можна знайти у відмінності між зв’язком із ядром у ранньому дитинстві та зв’язком, який формується надалі з набуванням життєвого досвіду. Ранній зв’язок із ядром є несвідомим. А ті зв’язки із ядром, що виникають у процесі життя, є свідомим. Зв’язок дорослого із своєю внутрішньою суттю, який виникає упродовж набуття життєвого досвіду, формує свідоме розуміння своєї внутрішньої божественності. Дорослі починають усвідомлювати, що вони є іскрою божественного світла у всесвіті. Вони – локалізована божественність. Цей еволюційний процес формує свідоміше розуміння у нашому біологічному виді. Ми виявляємо, що ми є співтворцями всесвіту. Мета нашого земного втілення – сформувати усвідомлення себе як божественного співтворця всесвіту.

Дорогою до своєї мрії знайдемо мету свого життя

 Усі ми прагнемо бути собою, розуміти і виражати себе. Таке прагнення – це внутрішнє світло, яке веде нас нашою еволюційною дорогою. На особистому рівні це означає, що усі ми народжуємося із життєвим завданням відновити зв’язок зі своєю внутрішньою суттю. Для цього ми повинні усунути блоки між своїм свідомим розумінням і своїм ядром. В цьому полягає наше особисте життєве завдання. Щойно ми його виконаємо, вивільнення нашої творчої енергії видасть нагору з ядра такі дари, якими ми згодом поділимося з рештою світу. Ці дари, які ми віддамо світові, приведуть до досягнення нашого життєвого завдання у цьому світі. Це світове завдання починає виконуватися, коли ми вивільняємо свою творчу енергію зі свого ядра. Таким чином ми можемо зробити у цьому світі те, чого прагнемо, лише вдаючись до процесу нашої особистої трансформації.

Усі ми – зранені цілителі

 Усі ми – зранені цілителі. І всі ми дуже неохоче стаємо незахищеними, неприкритими, показуємо те, що у нас всередині, добре чи погане. Ми неохоче показуємо свій біль чи рани, які кожен з нас носить всередині. Ми ховаємо їх за соромом. Ми гадаємо, що ми одні такі, або що наш біль нестерпніший за біль інших. Все це для нас вкрай важко, якщо лише ми не почуваємося у цілковитій безпеці. Це наша людська природа. Усім нас потрібен час, щоб вийти назовні. До того ж, для цього потрібно чимало любові. Даймо ж один одному достатньо місця, часу і люблячої підтримки. Саме через ці рани ми вчимося любити. Ця внутрішня рана всередині кожного з нас – найкращий вчитель. Визнаймо ж, хто ми насправді. Ми – це наша прекрасна внутрішня суть, попри ті шари болю і гніву, за якими ми ховаємося. Кожен з нас – унікальна особистість, і це чудово. Станьмо ж зраненими цілителями, допоможімо один одному розділити істину про нашу внутрішню суть.

Ми можемо відчути себе у всесвіті, який огортає нас добром, достатком і любов’ю, у святому всесвіті. Всесвіт несе нас на своїх руках. Нас оточує всезагальне поле здоров’я, яке підтримує і живить життя. Ми можемо вийти зі своєї шкаралупи і долучитися до нього. Ми можемо живитися від нього, а насправді ми вже це робимо. Ми складаємося з нього, а він – з нас. Божественна таємниця життя – всередині нас і завжди навколо нас.

Ти – цілитель самого себе

 Саме ти, і ніхто, крім тебе, можеш зцілити себе. Ти цілком можеш це зробити. Процес зцілення особистої хвороби є насправді процесом розширенням власних можливостей. Це – особиста мандрівка, певний ритуал проходження, який ви самі спланували як найкращий навчальний засіб. Ваша мандрівка до зцілення, звісно ж, буде включати можливість вибору і використання найкращих засобів, які може запропонувати сучасна медицина, як і найкращих методів холістичного зцілювання.

Якщо глянути глибше, хвороба виникає внаслідок нереалізованих мрій. Чим серйозніша хвороба, тим глибше бажання. Це сигнал про те, що якось, десь ви забули, хто ви, і в чому ваше покликання. Ви забули і від’єдналися від своєї творчої енергії, що йде від ядра. Ваша хвороба – це симптом: захворювання є відображенням вашого нездійсненого бажання. Тож, попри все інше, використайте свою хворобу, щоб дозволити собі робити те, про що ви завжди мріяли, стати тим, ким ви завжди хотіли бути, показати і висловити те, ким ви уже є у своїй найглибшій, найширшій і найвищій реальності.

Якщо ви справді захворіли, приготуйтеся до змін, чекайте, що ваша найпотаємніша мрія вийде назовні і стане готова до втілення. Приготуйтеся нарешті зупинитися, припинити біг і повернутися обличчям до тигра всередині вас, що б це для вас особисто не означало. Гадаю, найкраще починати шукати значення своєї хвороби, запитавши себе: «Про що я так довго насправді мріяв, але ще не зробив у своєму житті?» Припускаю, що зрештою ви знайдете прямий зв’язок між цим нереалізованим бажанням і своєю хворобою.

Саме у цій фундаментальній картині здоров’я і зцілення можна віднайти власне здоров’я. Я маю на увазі не лише здоров’я фізичне, адже насправді це вторинне, а здоров’я духу, здоров’я душі. Саме у цій системі чи метафорі реальності можна розглядати усі проблеми зі здоров’ям чи життєві негаразди. Адже фізичне життя має проживатися у любові, щоб могли розвиватися наші найкращі якості, щоб ми могли стати одним цілим з божественним началом. Незалежно від того, які на даний момент ваші життєві обставини, життя полягає саме у цьому. Яким би не був біль, проблема, хвороба, це – ваш вчитель. Це – вчитель любові, вчитель, який нагадує, що ви – божественні. Це і є процес випромінювання вашого Світла.

 

 Далі буде ...

 

Переклади найкращих світових психологічних творів українською мовою тут >>