Настанова (Einstellung). Це поняття ввели Мюллер і Шуман. Тоді як Кюльпе визначає настанову як схильність сенсорних або моторних центрів до певного подразнення або до постійного імпульсу, Еббінгауз розуміє її в більш широкому смислі. Для нас настанова – це готовність психіки діяти або реагувати в певному напрямі. Це поняття є дуже важливим якраз в психології складних душевних явищ, тому що воно дає вираження то́му своєрідному психологічному явищу, в силу якого відомі подразнення в певний час діють сильно, а в інший час слабо або ж не діють зовсім. Бути настановленим – значить бути готовим до чогось певного навіть тоді, коли це певне є несвідомим, тому що настановлення є те ж саме, що і апріорна спрямованість на щось певне, незалежно від того, перебуває це певне в уявленні чи ні. Готовність, у вигляді якої я розумію настанову, полягає завжди в тому, що в наявності має місце певна суб’єктивна констеляція, певне поєднання психічних чинників або змістів, котре або встановить спосіб дії в тому чи іншому певному напрямі, або сприйме зовнішній подразник в той чи інший визначений спосіб. Без настанови активна апперцепція неможлива (див. апперцепція >>>). Настанова завжди має точку спрямування, яка може бути свідомою або несвідомою, бо приготоване поєднання змістів безпомилково висуне в акті апперцепції нового змісту ті якості чи моменти, котрі виявляться співпричетні до суб’єктивного змісту. Це означає, що відбувається вибір або судження, котре усуває те, що не підходить. Що са́ме підходить, а що ні – вирішується на основі наявної готової комбінації чи констеляції змістів. Усвідомлюється чи не усвідомлюється та точка, на котру спрямована настанова, не має значення для дії вибору, тому що вибір вже даний настановою апріорі і в подальшому відбувається автоматично. Але не практиці слід відрізняти свідоме від несвідомого, бо дуже часто мають місце одночасно дві настанови: одна свідома, а інша – несвідома. Цим я хочу сказати, що свідомість має наготові інші змісти, аніж несвідоме. Така двоїстість настанови особливо ясно виявляється при неврозі.

 

Поняття настанови дещо споріднене з поняттям апперцепції у Вундта, проте, з тією відмінністю, що в поняття апперцепції входить процес, який встановлює відношення приготовленого змісту до нового змісту, який підлягає апперцепції, тоді як поняття настанови стосується виключно суб’єктивного приготовленого змісту. Апперцепція є немов міст, що з’єднує зміст вже наявний, який  лежить наготові, з новим змістом; настанова ж представляє собою опору мосту на одному березі, новий же зміст – опору на іншому березі. Настанова означає очікування чогось, а очікування завжди створює вибір і дає напрям. Зміст, сильно виділений і розміщений в полі зору нашої свідомості, утворює, деколи спільно з іншими змістами, певну визначену констеляцію, рівносильну певній настанові, бо такого роду зміст свідомості сприяє сприйняттю і апперцепції всього однорідного, перегороджуючи шлях сприйняттю всього чужорідного. Такий зміст породжує відповідну собі настанову. Це автоматичне явище становить одну із суттєвих основ однобокості свідомого орієнтування. Воно могло би вести до повної втрати рівноваги, якби в психіці не було би саморегулюючої, компенсуючої функції (див. компенсація >>>), яка виправляє свідому настанову. В цьому сенсі двоїстість настанови є явищем нормальним, котре лиш тоді стає порушенням, коли свідома однобокість впадає в крайність.

Настанова може бути в якості звичайної уваги незначним частковим явищем, але вона може бути і загальним принципом, що визначає всю психіку. На основі схильності, або загального життєвого досвіду, або переконання може утворюватися звична констеляція змістів, яка створює постійно – і часто до найдрібніших подробиць – певну настанову. Людина, яка особливо глибоко відчуває всю повноту життєвої невдоволеності, буде, звичайно, мати настанову, націлену на очікування невдоволеності. Така крайня свідома настанова компенсується несвідомою настановою, спрямованою на задоволення. Пригнічена людина має свідому настанову на те, що пригнічує, вона вибирає в досвіді са́ме цей момент і всюди його відчуває, тому її несвідома настанова спрямована на владу і перевагу.

Вся психологія індивіда, навіть в його найбільш суттєвих рисах, буває орієнтована по-різному у відповідності до його звичної настанови. Хоч загальні психологічні закони мають значення для кожного індивіда, проте не можна сказати, що всі вони характеризують окрему особистість, оскільки сам спосіб дії цих законів змінюється у відповідності до його звичної настанови. Звична настанова завжди є результатом всіх чинників, здатних суттєво впливати на психічне, а саме: результатом вродженої схильності, впливу середовища, життєвого досвіду, переконань і прозрінь, отриманих шляхом диференціації >>>, колективних уявлень >>> та ін. Без такого, безумовно, фундаментального значення настанови було би неможливим існування індивідуальної психології. Але загальна настанова викликає такі величезні зсуви сил і такі зміни у взаємовідносинах між окремими функціями, що з цього складаються складні наслідки, які часто ставлять під питання значення загальних психологічних законів. Хоч, наприклад, вважається, що в силу фізіологічних і психологічних підстав статева функція неминуче повинна мати певну міру діяльності, проте бувають індивіди, які без втрат, тобто без патологічних явищ і без якихось помітних обмежень в працездатності, в значній мірі обходяться без неї, тоді як в інших випадках навіть незначні порушення в цій сфері можуть призвести до вельми значних загальних наслідків. Наскільки великі індивідуальні відмінності, можна, мабуть, переконатись на прикладі питання задоволення і незадоволення. Тут міняються, так би мовити, всі правила. Чи є, врешті-решт, щось таке, що не могло би принести людині при певних обставинах задоволення, а при інших обставинах – невдоволення? Кожен потяг, кожна функція може підпорядкувати себе іншій і рушити вслід за нею. Потяг до утвердження свого его чи до влади може примусити сексуальність служити собі, або ж сексуальність може використати наше его. То мислення переможе і підпорядкує собі все інше, то почуття поглине мислення і відчуття – і все це відбувається в залежності від настанови.

По суті, настанова є  явище індивідуальне і не вкладається в межі наукового підходу. Але в досвіді можна розрізняти відомі типові настанови, оскільки розрізняються також і психічні функції. Якщо яка-небудь функція зазвичай переважає, то з цього виникає типова настанова. В залежності від роду диференційованої функції виникають констеляції змістів, котрі і створюють відповідну настанову. Так, існує  типова настанова людини мислячої, почуваючої, відчуваючої та інтуїтивної. Крім цих, чисто психологічних типів настанови, кількість яких могла би була, можливо, ще збільшена, існують і соціальні типи, тобто такі, на яких лежить відбиток якогось колективного уявлення. Вони характеризуються різним «ізмами». Ці колективно обумовлені настанови теж дуже важливі, а в деяких випадках вони мають більше значення, чим чисто індивідуальні настанови.

Карл Густав Юнг