ПОЧУТТЄВИЙ ІНТРОВЕРТНИЙ ТИП - FI - У РІЗНИХ ТИПОЛОГІЧНИХ МОДЕЛЯХ
In English >>>
Описи Почуттєвого інтровертного типу можна зустріти під різними назвами у різних типологічних моделях:
• Психоаналітична структура характеру: перфекціоністичний тип (Хорні)
• Тип 1 – Еннеаграма
• Тип Fi – Карл Юнг
✅ Психоаналітична структура характеру
• Перфекціоністичний тип – Карен Хорні
З книги "Невроз і зростання людини" (1950)
Представник другої підгрупи, що рухається у напрямку перфекціонізму, ототожнює себе зі своїми стандартами. А ці стандарти, моральні та інтелектуальні, високі, і з цієї висоти він дивиться на інших, відчуваючи власну вищість. Утім, його зарозуміла зневага до інших прихована (навіть від нього самого) за вишуканою привітністю, адже його високі стандарти забороняють такі «неправильні» почуття, як зверхність… Для підтвердження власної думки про себе, він потребує радше поваги з боку інших, ніж гарячого захоплення.
Він докладає наполегливих зусиль, щоб відповідати своїм «Треба», виконуючи обов’язки та зобов’язання, поводячись ввічливо та акуратно, не говорячи явної неправди тощо. Говорячи про перфекціоністів, ми часто маємо на увазі лише тих, хто дотримується ретельного порядку, є надмірно педантичним та пунктуальними, намагається підібрати правильні слова або носить правильну краватку чи капелюх. Але це лише поверхневі аспекти їхньої потреби досягнення найвищого ступеня досконалості. Справді важливими є не ці дрібні деталі, а бездоганна досконалість усього життя. (Розділ 8. Експансивні рішення: поклик влади)
Перфекціоніст працює методично і приділяє надмірну увагу деталям. Але він настільки скутий тим, що повинен робити і як це робити, що не залишається місця для оригінальності чи спонтанності. Тому він працює повільно і непродуктивно. Через завищені вимоги до себе він легко перевтомлюється і виснажується (як це часто трапляється, наприклад, із ідеальними домогосподарками), від чого зрештою страждають інші. Крім того, оскільки він висуває до інших такі самі суворі вимоги, як і до себе, його вплив на людей часто є сковуючим — особливо якщо він обіймає керівну посаду. (Розділ 13. Невротичні розлади на роботі)
З книги "Нові шляхи в психоаналізі" (1939). Розділ 13. Концепція «Над-Я».
Основні спостереження, що лежать в основі фрейдівської концепції «над-я» (super-ego), полягають у наступному: певні невротичні типи, як виявилося, дотримуються особливо жорстких і високих моральних стандартів; ними керує низка вимог на кшталт «треба» і «обов’язково» — вони мусять виконувати роботу бездоганно, бути компетентними у найрізноманітніших сферах, мати безпомилкові судження, бути зразковим чоловіком, зразковою дочкою, зразковою господинею тощо… Вони вважають, що повинні вміти контролювати будь-яку тривогу, якою б глибокою вона не була, ніколи не відчувати болю чи образи й ніколи не припускатися жодних помилок. Якщо вони не відповідають цим власним моральним вимогам, у них може виникнути тривога або почуття провини… Людина задихається під тиском зобов’язань… Зовсім не має значення, чого хоче вона сама, що їй подобається чи не подобається, що вона цінує. Єдине, що має значення — це відповідати очікуванням і стандартам, а також виконувати обов’язки… Прагнення здаватися бездоганним може стосуватися будь-яких якостей, що цінуються в тій чи іншій культурі: акуратності, чистоти, пунктуальності, сумлінності, продуктивності, інтелектуальних чи мистецьких досягнень, раціональності, щедрості, толерантності, безкорисливості.
Фрейд розглядає «над-я» (super-ego) як внутрішнього представника моральних вимог і, зокрема, моральних заборон.
Якщо відкинути філософські тонкощі, пов’язані із визначенням ідеалів, можна сказати, що вони являють собою певний еталон почуттів або поведінки, який сама людина визнає цінним і обов’язковим для себе. Вони не є чимось чужорідним для особистості (ego), а становлять невід’ємну частину її «Я» (self). «Над-я» має лише поверхневу схожість із ними.
Цей тип керується не потребою в «постійно зростаючій досконалості», як припускає Фрейд, а потребою підтримувати видимість досконалості. Видимість у чиїх очах? Насамперед складається враження, що для цього типу важливо виглядати бездоганним у своїх власних очах. Він справді може суворо карати себе за недоліки — незалежно від того, чи помічають їх інші… Здається, що людина не може нічого сказати про самопризначені правила: чи подобаються вони їй і чи вірить вона в їхню цінність, не має жодного значення, як і її здатність застосовувати їх розсудливо. Вони існують як щось беззаперечне й невблаганне, і їм необхідно підкорятися. Будь-який відступ від них має бути ретельно обґрунтований у свідомості людини; в іншому разі він неминуче породжує почуття провини, неповноцінності або тривогу… Тривога виникає через невідповідність між «фасадом» і тим, що за ним приховано. Передусім це страх бути викритим. Цей страх… є всепроникним, розмитим страхом невротика того, що одного дня його викриють як шахрая; що одного дня інші зрозуміють, що насправді він зовсім не щедрий і не альтруїстичний, а навпаки — егоцентричний та егоїстичний.
Люди такого типу можуть здаватися щедрими по відношенню до інших, водночас не дозволяючи собі жодних задоволень; вони можуть боязко утримуватися від критики чи образи інших, тоді як себе самих карають суворими докорами. Але це спостереження, окрім того, що його теж можна інтерпретувати по-різному, не дає підстав для узагальнень. Існує чимало суперечливих даних: є невротики, які відкрито ставляться до інших так само вимогливо, як і до себе, так само зневажливо, як і до себе, так само готові засуджувати інших, як і самих себе. А як, наприклад, щодо всіх тих жорстокостей, які вчиняються в ім’я моральних чи релігійних вимог?
Ті, ким, здавалося б, керує невпинне прагнення до досконалості, насправді лише імітують прояви тих чеснот, які, за їхніми словами, їм притаманні… Завдяки дотриманню стандартів людина набуває відчуття власної переваги. Навіть почуття провини, яке виникає так легко, сприймається як чеснота, адже воно доводить самій людині її високу чутливість до моральних вимог… Людина отримує право дивитися на інших зверхньо.
Останнє редагування 10.11.2026