Его.

Під его я розумію комплекс ідей, уявлень, що становить для мене центр поля моєї свідомості і який, як мені здається, має у високому ступені безперервність і тотожність (ідентичність) з самим собою. Тому я кажу про его-комплекс. Цей комплекс є настільки ж змістом свідомості, наскільки і умовою свідомості (див. свідомість >>>), бо психічний елемент усвідомлений мною остільки, оскільки він віднесений до его-комплексу. Однак, оскільки его є лише центр мого поля свідомості, воно не тотожне з моєї психікою в цілому, а є лише комплексом серед інших комплексів. Тому я розрізняю его і самість >>>, Оскільки его є лише суб'єкт моєї свідомості, самість же є суб'єкт всієї моєї психіки, що включає також і її несвідоме. У цьому сенсі самість була б ідеальною сутністю (величиною), що включає в себе его. У несвідомих фантазіях самість часто виникає у вигляді надординарної (незвичайної) або ідеальної особистості, на кшталт Фауста у Гете або Заратустри у Ніцше. Саме для збереження ідеального образу архаїчні риси самості зображувалися іноді як відокремлені від «вищої» самості, як, наприклад, Мефістофель у Гете, Епіметей у Шпіттелера, а в християнській психології диявол чи Антихрист. У Ніцше Заратустра відкриває свою тінь в «потворній людині».