СЛОВНИК АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Аналітична психологія

Самість

Самість. Варто відзначити, що визначення, дане самості, як «цілісного спектра психічних явищ в людини» майже ідентичне визначенню психічного як «тотальності, цілісності всіх психічних процесів, як свідомих, так і несвідомих» (див. душа >>>). Тут може матись на увазі, що кожен індивід за допомогою психічного в своїй потенції представляє самість. Питання лише в тім, щоб «реалізувати» цю притаманну йому в потенції самість. Та це вже питання самого життя. Як емпіричне поняття, самість позначає цілісний спектр психічних явищ у людини. Вона виражає єдність особистості я к цілого. Але в тій мірі, в якій цілісна особистість через наявність в ній несвідомої складової, може бути лише частково свідомою, поняття самості є частково лише потенційно емпіричним і в певній мірі постулятивним. Іншими словами, воно вміщає в собі як «те, що прожите на досвіді», так і «ще не прожите на власному досвіді». Ці якості притаманні однаково багатьом іншим науковим поняття, які є більш іменами, аніж ідеями. В тій мірі, в якій психічна цілісність, що складається із свідомих і несвідомих змістів, виявляється постулятивною, вона представляє трансцендентальне поняття, оскільки воно передбачає існування несвідомих чинників на емпіричній основі і, таким чином, характеризує деяке буття, котре може бути описане лише частково, бо інша частина залишається (в будь-який даний час) невпізнаною і безмежною.

 Як свідомі і несвідомі явища дають про себе знати практично, при зустрічі з ними, так і самість, як психічна цілісність, також має свідомий і несвідомий аспекти. Емпірично самість проявляється в сновидіннях, міфах, казках, показуючи персонажі «над-ординарної особистості» (див. его), такі як король, герой, пророк, спаситель і т. і., або ж в формі цілісного символу – круга, квадрата, хреста, квадратури круга (quadratura circuli) і т. і. Коли  самість репрезентує єдність протилежностей (complexio oppositorum), вона також виступає у вигляді об’єднаної дуальності, наприклад в формі дао, як взаємодії інь і ян, або братів, що ворогують, або героя і його противника (суперника) – заклятого ворога, дракона, Фауста і Мефістофеля і т. д. Тому емпірично самість представлена як гра світла і тіні, хоч і осягається як цілісність і союз, єдність, в якій протилежності з’єднані. Оскільки таке поняття неможливо представити – третього не дано, ­– то самість виявляється трансцендентною і в цьому смислі. Розмірковуючи логічно, тут ми би мали справу з пустою спекуляцією, якби не та обставина, що самість позначає символи єдності, які можна виявити емпірично.

Самість не є філософською ідеєю, оскільки вона не утверджує свого власного існування, тобто вона не гіпостазує (не наділяє самостійним буттям) саму себе. З інтелектуальної точки зору це всього лише робоча гіпотеза. Її емпіричні символи, з іншого боку, дуже часто володіють чіткою нумінозністю, тобто апріорною емоційною цінністю, як у випадку мандали, піфагорейського тетрактісу (кватерності) і т. і. Таким чином, самість утверджує себе як архетипну ідею (див. ідея >>>; образ >>>), яка відмінна від інших ідей подобного роду тим, що вона займає центральне місце завдяки значимості свого змісту і своїй нумінозності.

Карл Густав Юнг