ШКОЛА ПСИХОЛОГІЇ

СІМ ПРОМЕНІВ

Сімейна ієрархія видима й невидима

Найкращі світові психологічні праці українською мовою дивіться тут >>

 Сімейна ієрархія: видима й невидима

(системні розстановки Берта Хеллінгера)

     Існують закони природи, такі як закон гравітації чи електричного поля, в яких ми не сумніваємося і дію яких можемо легко перевірити. Проте ні гравітаційне, ні електричне поля не є видимі для людського ока.

     Нещодавно було відкрито закони родинного поля. Як виявилося, кожна людина пов’язана цим полем зі своїми витоками: своєю батьківською сім’єю та цілим родом. Навіть відносини в парі не є особистими. Не існує відносин між двома людьми у тому вигляді, в якому ми часто це собі уявляємо. Ми усі вплетені у певне поле, у велику родину. За чоловіком та жінкою стоять їх батьки, їх рід, їх долі. І якщо порушуються закони родинного поля, то сім’я чи пара не може функціонувати гармонійно.

    Вплив цього зв’язку чітко виявляється методом «Родинної розстановки». Засновнику методу, німецькому філософу та богослову Берту Хеллінгеру, вдалося відкрити закони родинної системи і цим допомогти тисячам людей.

     Ці закони завжди були відомі людству завдяки заповідям різних релігій світу: про повагу до батьків; про незаподіяння шкоди; про каяття та прощення. Сьогодні вони просто підтверджуються та поглиблюються новим методом системної психотерапії «Родинна розстановка».  

     Основою «Родинної розстановки» є поняття про ПОРЯДОК, як закон, на якому все побудовано. Ось як це описує терапевт Франке-Грікш:

«ПОРЯДОК – це посудина. ЛЮБОВ – це вода. Якщо розбити ПОРЯДОК, ЛЮБОВ витече».

     Порядок є правильним, коли:

● Молода сім’я має пріоритет перед батьківськими сім’ями і чоловіка, і дружини.

● Основа взаємодії в парі – баланс між «брати» і «давати».

● Батьки володіють пріоритетом перед дітьми, а перша дитина – перед другою. Батьки «дають» (в першу чергу життя), а діти «приймають» життя, а вирісши, передають його далі.

● Кожен має своє місце в системі за фактом наявності життя (до системи відносяться також абортовані та мертвонароджені діти). Образ базового порядку сім’ї – це півколо, де за годинниковою стрілкою розміщені батько, мати, діти за порядком народження.

● Нікого не можна виключати із системи. Якщо хтось був виключений (забутий, зневажений) з сімейної системи, доля новонародженого може бути пов’язана з виключеною людиною.

 

     Коли порушується порядок любові, тоді порушується і потік енергії. Наприклад, закон ієрархії в системі: ті, хто прийшов у систему раніше, мають перевагу. Таким чином, наші бабусі та дідусі мають перевагу перед батьками, а батьки — перед нами. Старші мають перевагу перед молодшими, і ми маємо їх шанувати. Батьки дають дітям, а діти приймають потоки енергії від батьків. Якщо діти за певної ситуації починають почуватися батьками своїх батьків — це теж порушення порядку любові.

     Існує ще один порядок любові, відповідно до якого нова система має перевагу перед старою. Якщо людина знову одружується, то його нова сім’я має перевагу перед старою. Якщо в чоловіка народжується дитина від іншої жінки, він має піти в нову сім’ю.

— А якщо він не йде і нічого не бажає знати про цю дитину?

— Отже, він відмовляється від дитини. І тоді порушується цей порядок любові.

— А якщо мати дитини зустрічає іншого чоловіка?

— Цей чоловік зможе дати щось хороше дитині тільки якщо завжди пам’ятатиме про те, що десь є справжній батько дитини, а він цю дитину лише виховує. Якщо нова сім’я виключає батька дитини, то сама дитина виявлятиме якості й звички свого біологічного батька, а іноді копіюватиме і його долю.

 

     Всесвітньо визнаний метод терапії Берта Хеллінгера дозволяє виявити проблемні місця в сім'ях, організаціях та групах, а також розкрити конфлікти і клубки проблем, які іноді охоплюють кілька поколінь та розставити всіх учасників родової історії по своїх місцях.

     Як показує досвід «Родинних розстановок», до родинної системи також входять люди, які здавалось би до неї не причетні:

● попередні партнери чоловіка, дружини, а також батьків та прабатьків;

● мати чи батько зведених братів та сестер;

● померлі чи абортовані брати та сестри свої та батьків;

● ті, хто отримав спадок в результаті ранньої смерті члена системи або був позбавлений спадку;

● ті, з ким повелися несправедливо, отримавши натомість великий прибуток (наприклад, наймані працівники);

● жертви насильства та вбивств, що були скоєні членами сім’ї;

● особливо важливими є особи, які мали важку долю, з якими повелися несправедливо, або ж вони були вигнані, зникли без вісті, віддані на виховання у чужі руки, зневажені та забуті.

 -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -

 

 «Мамо, я приїжджаю»

 

     Одна жінка дуже страждала, тому що її дочка багато років тому розірвала з нею відносини. Вона прочитала мою книгу "Порядки любові" й зрозуміла, що її дочка внутрішньо була зв’язана з людьми, яких у сім’ї виключили. Вона подумала про двох осіб: про першу дружину свого чоловіка та про свого свекра.

     Ввечері вона запалила одну свічку на честь першої дружини свого чоловіка. Вона уявила, що стоїть перед нею і дивиться їй в очі. Вона низько схилилася перед нею і сказала: " Я віддаю тобі належну повагу".

     Ввечері наступного дня вона зробила те саме для свого свекра. Вона запалила свічку на його честь та уявила, що стоїть перед ним і дивиться йому у вічі. Вона низько схилилася перед ним та промовила: "Я віддаю тобі належну повагу".

     Наступного дня їй подзвонила дочка й сказала: "Мамо, я приїжджаю".

 

Те, що допомогло

 

     Якось друг розказав мені, що його маленький син своєю поведінкою часом доводить їх з дружиною до розпачу. Він сказав: "Син точно знає, що виводить нас з себе, і не заспокоюється, доки не доб’ється цього. І тоді ми ледве здатні керувати собою".

     Я сказав йому: "Ти ж уже одного разу був одружений. Хіба ти не знаєш, що діти від другого шлюбу своєю поведінкою нагадують про колишніх партнерів?"

     Він запитав мене: "Що нам робити? У моєї дружини така сама ситуація. В неї переді мною також був інший чоловік".

     Я сказав йому: "Наступного разу, коли ти відчуєш роздратування, подивись за свого сина і згадай свою першу дружину та внутрішньо подивись на неї з повагою і любов’ю. А твоя дружина нехай робить те саме по відношенню до свого першого чоловіка".

     Через місяць ми зустрілися знову. "Ти знаєш, - сказав він, - це відразу ж допомогло".

(З книги Берта Хеллінгера «Щастя, що залишається», 2008 рік)

 -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -

 

Інтерв’ю Йоханеса Каупа з Бертом Хеллінгером у Відні, 1999 рік

 

     Йоханес Кауп: Пане Хеллінгере, любов у наш час здається дефіцитом, великим дефіцитом. Про неї хоча і мріють, але виявляються практично не в стані її отримати. Якщо подивитися на середню тривалість відносин, то складається враження, що справа з любов’ю знаходиться у жалюгідному становищі. В чому справа?

     Берт Хеллінгер: Якщо я правильно зрозумів, йдеться в першу чергу про любовні відносини між чоловіком та жінкою. Такі відносини сьогодні часто розглядаються з точки зору «я», тобто що в цих відносинах наповнить мене та збагатить? Люди шукають партнера, котрий виконає те, чого вони очікують. Це навзаєм. Обидва партнери шукають цього. Поте відносини між чоловіком та жінкою вплетені у більший контекст. Природою вони орієнтовані на дітей, на створення сім’ї, на продовження життя. Відносини в парі як такі – перший крок у цьому напрямку. І якщо випустити з уваги більший взаємозв’язок, то любов згасає, тому що цей аспект залишається поза увагою. Це перше. Друге – кохання або любовні відносини завжди мають наслідки. Дехто вважає, що вони могли би отримати любов так, ніби вони пішли в супермаркет, купили собі щось солодке, з’їли його, і коли воно їм набридло, пішли шукати наступне, що можна купити і з’їсти. Проте досвід показує – і це можна чітко побачити – що через здійснення любові в повному сенсі, тобто через сексуальні відносини зі всіма ризиками, у парі виникає зв’язок, який уже не можна розірвати. Те, що цей зв’язок виникає, можна побачити по його впливу. Люди більше не можуть розійтися без болю та без відчуття провини. Таким чином, у коханні проявляється щось іще, що виходить за його рамки.

      - У Вашій книзі я прочитав, що закоханість робить сліпим, а кохання – зрячим.

     - Це так. При закоханості у мене є образ іншої людини, при цьому я не знаю її. Я її ще не бачу. Я бачу омріяний образ, а не реальний. І коли настає насичення, поступово ми починаємо бачити іншого насправді, таким, який він є. Погодитися з ним, погодитися з іншим таким, який він є, з його величчю та його слабкостями – ось це і є кохання. У закоханості я погоджуюсь з іншим таким, яким я уявляю його собі, але не таким, який він є. Тому пробудження від закоханості є передумовою кохання.

      - Коли хтось приходить до Вас і говорить: ми хочемо зробити щось для нашого шлюбу, але ми не можемо, не знаємо, що? Або: я просто не терплю більше свою дружину або дружина не терпить чоловіка. Чи існує рішення, окрім розлучення? 

     - Це буває по-різному. Якщо один завдав іншому щось дуже важке, наприклад, чоловік вимагав від дружини абортувати їх спільну дитину, а жінка не хоче цього, то це має такі важкі наслідки, що розлучення неминуче.

      - Мені б хотілося звернути увагу на ще одну форму любові, де знову і знову виникають порушення, і Ви на своїх семінарах працюєте з цим. Любов між батьками та дітьми, яка може мати місце, але й може залишатися порушеною до глибокої старості й мати наслідки. Як Ви вважаєте: в чому суть здорової любові між батьками та дітьми?

     - Знову стає зрозуміло, що тут дивляться лише на цих батьків і дитину. Проте ситуацію можна зрозуміти лише, якщо подивитися на все більш глобально. Якщо, наприклад, мама відкинула свою власну мати, нічого не хоче знати про неї, то її дочка заміщає для неї цю матір. Невирішені відносини матері до її матері переносятся на відносини матері та доньки. Рішень між матір’ю і дитиною нема доти, доки ця мати не подивиться на свою маму, не схилиться перед нею та не віддасть їй належну пошану, як і годиться власній матері. Нічого не зміниться, доки вона не прийме від своєї матері те, що її мати подарувала їй, поки не почне шанувати це, не дасть цьому розвитку в собі й не подарує цього так само своїй доньці. Донька зразу відчує полегшення, коли мамі вдасться цей процес по відношенню до своєї мами.

      - Я хочу запитати Вас: що означає «віддати комусь свою пошану, шанувати» когось? Адже це не відбувається від того, що я промовляю слова: „ Я шаную тебе“.

     - Я шаную означає, що я визнаю, що він(вона) належить сюди. Наприклад, коли мати говорить першій дружині свого чоловіка: “Ти стоїш на першому місці: Ти – перша, я – друга.“ І коли вона говорить свекру: „У тебе перевага: тільки завдяки тобі я отримала цього чоловіка, я визнаю це. Тепер я даю тобі місце в своєму серці, почесне місце.“ В це момент той, інший, може нарешті звернутися із сердечністю, може бути дружнім. І завдяки цьому вся система набирає силу. Але просто сказати: „ Я віддаю тобі шану“, ні, це не працює. Цей процес перетворення має відбуватися в глибині душі.

      - Чи є у цьому процесі перетворення місце таким емоціям, для прикладу, як ненависть? Адже так швидко все не відбувається?

     - Я цього не бачив. Дитина любить своїх батьків дуже глибоко. На цю любов можна цілковито покластися. Але що трапиться, якщо дитині дуже рано перекривають доступ до мами чи тата, наприклад, якщо вона дуже довго знаходилася одна в лікарні? Тоді відбувається наступне. Біль настільки великий, що він проявляється, в решті решт, як агресія. Але це інша сторона пережитої втрати і лише інша сторона любові. Що тут було б важливо? Щоб у цій ранній ситуації, тобто знову повернувшись до неї, відновився перерваний рух до матері чи батька. Це дуже болючий процес. Але там, де він вдається, все, що раніше вважалося приводом для ненависті, стає абсолютно неважливим. Це вже не грає тут жодної ролі.

      - Але ж Вам відомий цей досвід, що насправді можна ненавидіти лише того, кого можна любити. Я думаю, що не зміг би нікого так сильно ненавидіти, як мою власну дружину. І, напевно, нікого так не любити, як її. 

     - Ця ненависть – дитяче почуття. Дорослі не ненавидять у цьому сенсі. Вони ненавидять лише тоді, коли почувають себе, як діти. А саме – почуваються безпорадними, як діти. Тому чоловік не може ненавидіти жінку. Він може лише переносити на неї щось зі свого дитинства. Це щось зовсім інше. Просте рішення між батьками та дітьми в тому, що діти визнають: „Я отримав від вас життя. Ви – мої батьки. І тепер я приймаю вас такими, як ви є, як мої дійсні батьки“. Тоді дитина вмиротворюється. Тоді вона може приймати від батьків також те інше, що вони дають їй. Часто у нас виникає безумна ідея, що ми б могли мати інших батьків. Або що батьки мають бути іншими. В цей момент дитина стає затиснутою. Насправді така дитина стає божевільною. Занадто великі запити до батьків – насправді божевільні запити, які батьки ніколи не зможуть виконати. Навіть якщо б вони спробували відповідати цим запитам, дитина не прийме цього, тому що такі запити приходять з іншого рівня. Все це важливо по відношенню сказаного Вами вище про ненависть до батьків. Дитина, яка ненавидить своїх батьків, суворо покарає себе сама. Тому що душа глибоко всередині неї ніколи цього не допустить. Це настільки сильне порушення порядку, що воно неможливе. І це типово західне питання. Наприклад, у зулусів я ніколи не спостерігав, щоби хтось говорив зневажливо про своїх батьків. Вони ще могли бачити, що це значить, отримати життя від батьків.

 

     Є дуже простий порядок: у кожної людини є мама й тато. Багато жінок сьогодні поводяться так, неначе вони можуть мати дітей без чоловіка або без батька. А діти поводяться так, начебто вони могли отримати своє життя без своїх батьків. Це – божевілля. Якщо ці прості речі будуть визнані, те, що у мене є батьки, і що вони одні правильні для мене, що якщо б мої батьки були іншими, то іншим був би і я. І що я не можу бути в співзвучності з собою, якщо я відкидаю своїх батьків. Оскільки таким чином я відкидаю і самого себе. Якщо я визнаю такі прості речі, це вже великий крок уперед.

(Взято з офіційного сайту Берта Хеллінгера)

 

-   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -

 

Вплив абортів

 

Думки після семінара Берта і Софі Хеллінгер (Росія, березень 2012)

 

    В перші дні семінару було багато розстановок, в яких випливала тема абортів. В радянські часи аборт був методом контрацепції, відношення до нього було не як до вбивства своєї дитини. В деяких жінок кількість абортів сягала кількох десятків. Як почували себе жінки після 30 - 50 абортів? Вони почували себе мертвими. Що вони могли дати своїм дітям? Відчуття вини і бажання врятувати свою мати. Адже увага дітей завжди там, де їх мама. І динаміку «Я зроблю це замість тебе»: я помру і піду до своїх братів та сестер замість тебе.

     Що може бути добрим вирішенням?

     Визнання жінкою правди. Тоді душі дітей заспокоюються, і жінка сама може дивитися вперед і йди в життя. Останнє рішення про аборт завжди за жінкою, в яких би тяжких умовах вона не перебувала, навіть коли чоловік відмовляється від дитини і пропонує зробити аборт. Цілющою фразою в розстановці з таким контекстом буде «Я не хотіла тебе без твого батька, я хотіла отримати вас обох». Після чесної констатації фактів дитина в розстановці заспокоїлася, і жінка змогла дивитися вперед. Розстановка не знімає з жінки відповідальності за вбивства її дітей, але через неї вона може прийти до своєї сили і йти далі, й, можливо, зробити щось добре в пам'ять про своїх дітей. Діти, що народжуються після абортованих, заміщають їх і несуть на собі тягар. Психози і шизофренія – це результат убивства в сім'ї, а вирішення – дати жертві місце в свому серці і прийняти ситуацію.

Взято з сайту www.constellator.ru

  

 *   *   *

Уривки з навчальних семінарів Берта Хеллінгера для психотерапевтів.

 

Абортовані діти

     Психотерапевт, учасник семінару: В мене питання щодо абортованих дітей. Ми часто на своєму досвіді переконуємося в тому, що братам та сестрам стає добре, коли абортованих дітей приймають в сім'ю, і їм самим теж добре. Але аборти найчастіше залишаються таємницею матері або таємницею батьків. Питання от у чому: чи повинні діти в сім'ї знати про аборти, чи це може бути небезпечно або зашкодити їм?

     Хеллінгер: Раніше я вважав, що аборти стосуються лише батьків і дітям про це знати не можна. Проте досвід багатьох моїх колег і мій власний показав, що абортовані діти відносяться до системи і що аборт сильно впливає на інших дітей. Тому інші діти повинні про це знати. Але як сказати їм про це? Ось в чому питання.

     Якщо один з батьків, наприклад мати, побачила в процесі розстановки, який вплив абортовані діти мають на решту дітей, прийшла додому й каже: «Я зробила два аборти», що вона цим зробить? Вона перекладе цей тягар на плечі своїх дітей.

     Але якщо вона, залишившись на самоті, відчує біль і дасть абортованим дітям місце у своєму серці, тоді одного дня вона зможе поставити на стіл на два прибори більше, ніж зазвичай та сказати своїм дітям: «В нашій сім'ї мало бути ще двоє членів. Я їх абортувала. Але тепер вони отримали місце в моєму серці та в нашій сім'ї», то це зовсім інакше.

 

Аборти і їх наслідки

     Хеллінгер (звертаючись до групи): У зв’язку з цим я би хотів звернути вашу увагу на наступне. Коли йдеться про аборти, багато терапевтів, включаючи мене самого, бояться на це дивитися та з цим працювати. Також часто у випадку з абортом ми намагаємося згладжувати суперечності й, можливо, говоримо: «Ох, бідна жінка, вона була ще такою молодою», або щось на кшталт цього. Проте душа цьому не вірить. Вона не піддається таким умовлянням.

     Аборт — це, звичайно, справа двох — жінки та чоловіка. Але на жінку аборт справляє набагато сильніший вплив і має наслідки. Вплив такий: жінка втрачає частину своєї душі, яка залишається з дітьми, а також вона втрачає частину свого здоров’я. Вона залишає частину свого тіла з абортованою дитиною. Вона віддає частину себе. Шукаючи виправдання аборту, жінка втрачає свою гідність і свою силу.

     Але якщо, навпаки, прямо подивитися на жах ситуації та, наприклад, попросити жінку сказати: «Я вбила тебе», або: «Я умертвила тебе» — це шокує. Проте на клієнтку це подіє як звільнення, як не дивно.

     Подивитися на все це прямо впритул не так-то просто.

 

Смуток

     Психотерапевт, учасниця семінару: Моя клієнтка два роки тому розвелася з чоловіком і живе з дітьми. В професійному і матеріальному плані в неї все добре. Але вона весь час плаче і постійно відчуває тиск у грудях...

     Хеллінгер пропонує зробити розстановку. Він вибирає замісницю для клієнтки і ставить її. Хеллінгер (звертаючись до замісниці клієнтки): Тепер зберися і, що б не відбувалося, передавай це точно, як є, не більше й не менше, мовчки.

     Клієнтка дивиться на підлогу.

     Хеллінгер просить жінку з групи лягти на підлогу.

     Клієнтка опускається до жінки й сідає поряд з нею. Потім вона лягає поряд із нею на підлогу.

     Хеллінгер, звертаючись до клієнтки: Тепер ще раз подивись на померлу і скажи: «Я вбила тебе».

     Клієнтка: Я вбила тебе. Клієнтка встає, відходить на декілька кроків назад та відвертається.

     Хеллінгер (звертаючись до учасниці): Чому клієнтка в депресії? Тому що вона не дивиться туди. В принципі вона хоче померти. Тому вона відразу лягла поряд з померлою. Ти знаєш, хто ця померла?  . . .  Це – абортована дитина.

     Хеллінгер, після закінчення розстановки, звертаючись до замісниці клієнтки: Що ти відчувала, коли говорила: «Я вбила тебе»?

     Замісниця клієнтки: Це було правдою. Це було полегшенням.

     Хеллінгер: Саме так. Звертаючись до учасниці: Депресія означає: я не хочу туди дивитися. За цією депресією приховується агресія. Якщо її викрити, їй прийдеться діяти. Звертаючись до групи: Але якщо з такою клієнткою довго говорити, то це не проявиться. Проте якщо зробити розстановку, навіть якщо поставити тільки її одну, відразу видно, про що йдеться. Вона дивилася на підлогу. Це означає, що там лежить померла. Коли ми поклали померлу, клієнтка відразу лягла поруч із нею. Це означає, що вона почувала себе винною по відношенню до померлої. В іншому випадку вона б не лягла поряд з нею. Потім я попросив її сказати: «Я вбила тебе». І тоді все виявилося.

     Звертаючись до учасниці: Питання ось у чому: що ти будеш робити, коли вона прийде до тебе?

     Учасниця: Я розкажу їй про те, що ми робили.

     Хеллінгер: Ні, не так. Ми зробимо це більш вміло, більш елегантно. Я зроблю з тобою одну вправу. Ти зараз на місці клієнтки. Отже, закрий очі. Я буду говорити з тобою так, як би я говорив з твоєю клієнткою.

     Нещодавно я був на кладовищі. Я ходив від могили до могили і дивився на імена. Між двома могильними каменями був проміжок. Я подумав: можливо, тут також хтось лежить, але без імені й без могильного каменя. Потім я подумав: я прийму цього померлого у своє серце. Я стану на коліна й поклонюсь. Потім на мене налинули спогади, різні спогади. І я засмутився. Я спитав себе: чому мені так сумно? І тоді я почав плакати.

     Тривале мовчання. Хеллінгер (через якийсь час): Добре?

     Учасниця: Дуже добре.

     Хеллінгер (звертаючись до групи): Наш курс — навчальний курс, і я роз’яснюю, що роблю. У цій вправі ми не зверталися прямо до клієнтки. І тому вона не повинна почуватися зачепленою. Тобто я ставлю дещо між нею і мною. Але вона не може вчинити інакше, як вирушити на кладовище разом зі мною. Так я привожу її до того, чого їй не вистачає, не називаючи цього. Так я вхожу в почуття, яке їй підходить. Я згадую, я сумую і починаю плакати. Її душа йде разом зі мною. Її душа йде разом зі мною, сама не розуміючи, як це відбувається.

     Звертаючись до учасниці: Це все. Коли ти з цим впораєшся, ти їй скажеш: «На цьому ми на сьогодні закінчимо». 

(З книги Берта Хеллінгера «Порядки допомоги», 2003 рік)

-   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -

 

Батьки - діти

Відмова прийняти (поважати) власних батьків

«Хто зміг прийняти своїх батьків, таких, якими вони є», говорить Хеллінгер, «той в ладу з собою, відчуває себе цілим і володіє повнотою сили обох батьків».

Не приймаючи і не поважаючи батьків, людина не може поважати життя, яке вона від них отримала. Це означає, в житті мало або немає сенсу, воно витрачається даремно. Тільки покірливе прийняття і подяка батькам за життя звільняє і зцілює.

*     *     *

Треба враховувати ще один порядок любові, так як, якщо не звертати на нього увагу, це має далекосяжні наслідки.

    Жінка, яка вважає, що вона краще, ніж її мати, не поважає чоловіків. Вона також не розуміє чоловіків, і вони їй насправді не потрібні. Тому що, якщо вона вважає, що вона краще своєї матері, це, як правило, означає: "Я – найкраща дружина для батька". Тоді у неї вже є чоловік і їй більше не потрібен ніякий інший чоловік.

    Як дівчинка стає здатною стати жінкою і поважати чоловіка і мати його? Якщо вона стає поруч зі своєю матір'ю – як молодша.

 

    Це діє, звичайно ж, і щодо чоловіків: чоловік, який не поважає свого батька і вважає, що він для своєї матері кращий чоловік, ніж його батько, не поважає жінок.

У нього вже є дружина і йому не потрібна ніяка інша жінка.

Як він отримає здатність стати чоловіком і поважати жінку і мати її? Якщо він стане поруч зі своїм батьком – як молодший.

Тобто чоловік вчиться повазі до жінок поруч з батьком, а жінка вчиться повазі до чоловіків поруч з матір'ю.

    Що відбувається, коли чоловік, який є маминим сином, одружується на жінці, яка є татової донькою? Мамин син ненадійний для жінки, і татова дочка ненадійна для чоловіка. У них є занадто мало поваги по відношенню один до одного.

    Тому спочатку треба навести порядок у власних батьківських сім'ях, щоб чоловік поважав свого батька, а жінка – свою матір.

(З книги Берта Хеллінгера «Щастя, що залишається». 2008 рік)

*     *     *

Коли ми приймаємо глибоко всім серцем свою маму, без оцінок, без докорів, без спроб стати більше і розумніше. Коли ми приймаємо свого батька такого, який є з любов'ю. Тільки тоді ми можемо приймати (поважати) і любити свого чоловіка, бути рівною йому партнеркою, а не дитиною свого чоловіка. Тільки після прийняття батьків ми самі можемо бути батьками своїм дітям і створювати для них безпечний простір зі зрілими батьками, на яких можна покластися і у яких можна брати силу і підтримку. А не навпаки, як це часто буває, коли діти стають на місце своїх батьків і несуть на собі багато важкого, завдаючи лише шкоду такою допомогою.

(Відгуки про семінар Берта и Софі Хеллінгер в Росії, 2012 рік, 

www.constellator.ru/events/seminary-berta-i-sofi-khellinger-v-rossii)

*     *     *

Батько

Кого найчастіше виключають із сім’ї? Батька! Мати схильна з різних причин притягувати дітей до себе, відводячи їх від батька.

А від чого іще мати відводить дитину? Вона відводить її від землі і, таким чином, від життя. Діти вступають у контакт зі світом лише через батька.

Як почуваються сьогодні багато дітей, коли вони повинні виростати без батька? Наприклад, тому що мати розвелася із ним, і діти змушені залишатися в полі матері, розділені з батьком. Чи залишаться вони тоді на землі? Чи вони відчуджуються від неї і, разом з тим, від світу. Який результат цього? Діти зляться на матір. Мир у сім’ї порушений. Як відновити його?

Від кого іде мир? Від батьків та чоловіків. А від кого іде мир у сім’ї? Від батька. Якщо в сім’ї панує мир, усі щасливі: і мати, і діти.

Цей семінар навчає учасників впізнавати призначене їм місце та займати його. Вони також навчаться дозволяти іншому члену сім’ї займати належне йому місце. Результат: задоволений батько; щаслива мати; діти, сповнені надій.

(Про семінар Берта і Софі Хеллінгер «Батько», 2014рік,

http://ksebesluboviu.ru/posts/668027)

*     *     * 

Мама – це двері життя, щастя, усвідомленості. Істинне одкровення Бога – це мама, тому що бути мамою це більше ніж бути людиною. Мама приводить нас в цей світ, тато – в життя. Дуже важливо, щоб мама дозволяла дитині приймати її батька, тоді з неї виросте гармонійна і успішна людина. Без схвалення матері дитина не приймає батька. Але коли ми стаємо дорослими, ми несемо відповідальність за себе і свою позицію. Ми можемо сказати: «Мама я люблю тата, так само як і люблю тебе». Це має бути набагато глибше, ніж слова, тоді це дозволяється зовні, і ми нарешті можемо стати цілісними.

(Відгуки про семінар Берта и Софі Хеллінгер в Росії, 2012 рік, 

www.constellator.ru/events/seminary-berta-i-sofi-khellinger-v-rossii)

-   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -   -

 

Відносини в парі

Сім’ї резонують

 Коли чоловік бачить жінку, він повинен знати, що за нею стоїть її батько й мати, її бабці та дідусі, її брати та сестри, уся родинна система. І ця система чекає на чоловіка. Те саме стосується жінки. Коли вона бачить чоловіка, за ним стоїть його родинна система. Коли чоловік каже жінці: "Я тебе люблю", всі, хто стоїть за ним, весь рід, резонують разом із ним. Обидві системи перебувають в очікуванні того, що вони можливо зможуть завершити те, що не було вирішено в їх минулому.

 

Любов і порядок

     Що більше і важливіше: любов чи порядок? Що первинне? Багато людей вважають, що якщо лише вони будуть достатньо любити, все буде добре. Багато батьків думають, що, якщо вони будуть в достатній мірі любити своїх дітей, одного цього буде досить, щоб діти розвивалися так, як вони це собі уявляють. Але батьки, незважаючи на їх любов, часто бувають розчаровані. Одної любові явно недостатньо.

    Любов повинна бути включена в порядок. Порядок є передумовою любові. Це діє і в природі: з насіння виростає дерево згідно внутрішньому порядку. Його не можна змінити. Воно може розвиватися лише в рамках цього порядку. Те ж стосується любові та міжособистісних відносин: вони можуть отримати свій розвиток тільки в рамках порядку. Цей порядок – це закони родинного поля. Якщо ми знаємо про порядки (закони) любові, тоді наша любов і наші відносини мають більше можливостей для того, щоб повністю розкритися. 

    Перший порядок любові в партнерських відносинах полягає в тому, що чоловік і жінка, незважаючи на їх відмінності, рівні один одному. Якщо вони це визнають, у їх любові більше шансів.

Другий порядок полягає в тому, що між партнерами має бути баланс між "давати" і "брати". Якщо один змушений давати більше, ніж інший, це руйнує стосунки. Партнерству необхідний цей баланс. Якщо потреба в зрівноважуванні між "давати" і "брати" йде за любов'ю, тоді кожен, після того як він щось отримав від партнера, віддає йому для врівноваження трохи більше. Завдяки цьому зростає обмін між партнерами, а разом з ним зростає і спільне щастя.

(З книги Берта Хеллінгера «Щастя, що залишається». 2008 рік)

 

Слідувати і служити

І разом з тим, згідно порядку любові між чоловіком та жінкою — жінка іде слідом за чоловіком. Це означає, що вона йде за ним у його сім’ю, у його місцевість, у його коло, у його мову, у його культуру і погоджується на те, щоби й діти ішли слідом за батьком. Пояснити, чому це так, я не можу, але реальність існування цього порядку (закону) доводиться його дією. Треба просто порівняти ті сім’ї, в яких дружина слідує за чоловіком, а діти за батьком, з тими, де чоловік слідує за дружиною, а діти за матір’ю. Щоправда, і тут трапляються винятки. Якщо, наприклад, в сім’ї чоловіка були важкі долі чи захворювання, то для чоловіка та дітей надійніше і правильніше ввійти в коло сім’ї дружини і сферу впливу її роду.

Зрозуміло, тут теж є своя компенсація; адже до порядку любові між чоловіком та жінкою в якості доповнення відноситься те, що чоловік повинен служити жіночому.

("І в середині тобі стане легко" Б.Хеллінгер)

 

Любов, яка поневолює, і любов, яка звільняє

Коли чоловік та жінка об'єднуються, кожен з них отримує те, чого йому не вистачає. Чоловік отримує жінку, і жінка отримує чоловіка.

Завдяки сексуальним відносинам виникає зв'язок. Після сексу пара більше не може звільнитися один від одного. Тому з ним не можна поводитися так, як ніби це щось несуттєве. У нього є далекосяжні наслідки.

    Що означає зв'язок і наскільки він глибокий, ми можемо зрозуміти за болем і за почуттям провини і нестачі, які переживає пара при розставанні. Вони не можуть по-справжньому розлучитися доти, доки не відчують цей зв'язок і не погодяться з ним.

    Який вплив це має на подальші відносини, можна зрозуміти по тому, що дитина від подальших відносин заміщає партнера з перших відносин. У неї почуття цього партнера, і вона проявляє їх перед своїми батьками. Це означає, що з колишніми відносинами не можна грати. Вони продовжують діяти.

Ще ми можемо спостерігати наступне. Коли пара розлучається, і кожен знаходить собі іншого партнера і потім знову розлучається, то біль і почуття провини при другому розставанні менші, ніж при першому. При третьому розставанні біль і почуття провини ще зменшуються, і через якийсь час вони взагалі перестають грати якусь роль. І, як правило, партнери в більш пізніх відносинах не наважуються прийняти свого нового партнера так сердечно й душевно, як першого.

    Тут можливе рішення, якщо вони після розставання продовжують поважати і любити свого колишнього партнера. Це не завжди рівною мірою вдається обом партнерам. Тоді для них обох залишається щось хворобливе.

 

Що дозволяє партнерам зростати поряд один з одним

    Дехто, можливо, вважає: коли партнерські відносини почалися, партнери сідають і відпочивають. Але партнерські стосунки є частиною життя. Тому що справжнє життя починається з партнерських відносин. Вони є вищою точкою. Після них все в житті по-іншому, більше, багатше і повніше.

Отже, коли чоловік і жінка зустрічають одне одного, вони зустрічаються з чимось чужим, з чимось, чого у них самих немає, з чимось, що вони не розуміють, але що їм потрібно. Чоловікові потрібна жінка. Інакше, навіщо йому бути чоловіком? Адже без жінки він не чоловік. І навпаки, жінці потрібен чоловік. Адже без чоловіка вона не жінка. Жінка стає жінкою тільки завдяки чоловікові. Все інше є тимчасовим.

    Дехто малює собі образ партнера, такого, яким він має бути в ідеалі. Але поруч з ідеальним партнером не можна зростати. Хто може стати для мене ідеальним партнером? Той, кому я міг би сказати: "Ти – моя мати, а я – твоя дитина". Але що виходить з подібних відносин?

 Кожен партнер, чоловік і жінка, виросли в особливій родині з її особливими труднощами і виросли на цьому певним чином. Так вони зустрічають один одного, обидва абсолютно різні, і є один для одного викликом. Якщо вони приймають один одного такими, якими вони є, саме такими, які вони є, вони ростуть поруч один з одним. Тільки так. Це умова.

 Тоді, звичайно, можна зовсім по-іншому сприймати ті труднощі, які виникають в партнерських відносинах. Їх можна поважати і рости на них так, щоб партнерські відносини ставали все більш повними і щасливими.

 

Навчитися любові у батьків

Але дещо передує партнерським відносинам, це – дитинство. Партнерським відносинам навчаються у дитинстві. Ми дуже рано вчимося тієї любові, яка необхідна нам для партнерських відносин. Ми вчимося їй, насамперед, у матері. Тільки в тому випадку, якщо нам вдалися стосунки з матір'ю, коли ми від усього серця беремо від своєї матері те, що вона нам дає, ми готуємося до партнерських відносин. Те ж саме стосується нашого ставлення до батька. Той, хто не зміг прийняти батьків, не зможе прийняти і партнера. Багато проблем у партнерських відносинах виникають через те, що один партнер або вони обидва не перебувають у злагоді зі своїми батьками, в сенсі глибокого зв'язку з ними, що включає повагу і здатність "брати" з вдячністю.

Розчарування

Чому один партнер розчаровується в іншому? Тому що він очікує від нього того, що той не в змозі йому дати. Його очікування по відношенню до партнера виходять за рамки звичайного. Ці очікування дуже часто йдуть з дитинства. Часто це були очікування щодо матері. І тоді людина в якийсь момент розчаровується.

(З книги Берта Хеллінгера «Щастя, що залишається». 2008 рік)

 

Далі буде . . .

 

Стаття "Закон иерархии в семье по Берту Хеллингеру" (рос. мовою) тут >>>

 

 

•   ЕННЕАГРАМА 

Еннеаграма – психодинамічна модель, що описує 9 глибинних спонукань, які керують людьми і впливають на їх поведінку. Більше інформації тут >>>

•   Психологічна гра "Повелитель бажань" 

Психологічна трансформаційна гра "Повелитель бажань", Львів. Більше інформації тут >>>