Ідентифікація (Identification).

Під ідентифікацією я розумію психологічний процес, в якому особистість виявляється частково або повністю дисимільованою (див. асиміляція >>>). Ідентифікація виявляється відчуженням суб’єкта від себе самого на користь об’єкта, в який він, так би мовити, перемасковується. Ототожнення з батьком, наприклад, означає на практиці засвоєння способу думок і дій батька, ніби син ідентичний з батьком і не є індивідуальністю, відмінною від батька. Ідентифікація відрізняється від імітації тим, що ідентифікація є несвідома імітація, тоді як імітація є свідомим наслідуванням. Імітація є необхідним допоміжним засобом для ще юної особистості, яка розвивається. Імітація сприяє розвитку доти, доки не починає служити для простого комфорту і не затримує розвитку придатного індивідуального методу. Подібно до цього і ідентифікація може сприяти розвитку, поки ще не прокладений індивідуальний шлях. Але тільки-но відкривається краща індивідуальна можливість, як ідентифікація показує свій патологічний характер тим, що виявляється в подальшому чинником, який настільки ж затримує розвиток, наскільки до цих пір несвідомо сприяв підйому і росту. Тоді ідентифікація викликає дисоціацію особистості, бо суб’єкт під її впливом розщеплюється на дві часткові особистості, чужі одна для іншої.

 Ідентифікація не завжди має стосунок до осіб, але деколи і до предметів (наприклад, ототожнення з яким-небудь духовним рухом чи з бізнесовою справою), і до психологічних функцій. Останній випадок є особливо важливим. В такому випадку ідентифікація веде до утворення вторинного характеру, притому так, що індивід до такої міри ототожнюється зі своєю найкраще розвиненою функцією, що у значній мірі або навіть зовсім відчужується від первинного ухилу свого характеру, внаслідок чого його справжня індивідуальність впадає в сферу несвідомого. Цей наслідок є майже регулярним у всіх людей з диференційованою функцією. Він становить навіть необхідний етап на шляху індивідуації >>>  загалом.

Ототожнення з батьками або найближчими членами сім’ї є почасти нормальним явищем, оскільки воно співпадає з апріорною сімейною тотожністю >>>. В такому випадку рекомендується говорити не про ідентифікацію, а про тотожність, як це і відповідає справжній ситуації. Саме ідентифікація з членами сім’ї відзначається від тотожності тим, вона не є апріорі даний факт, а  факт, а створюється лише вторинним чином в наступному процесі: індивід, який утворюється з первинної сімейної тотожності, наштовхується на шляху свого пристосування і розвитку на перешкоду, яка вимагає для свого подолання особливих зусиль, – внаслідок цього виникає скупчення і застій лібідо, яке потрохи починає шукати регресивного виходу. Регресія пробуджує попередні стани і, серед іншого, сімейну тотожність. Ця регресивно оживлена, власне кажучи, майже подолана тотожність є ідентифікацією з членами сім’ї. Будь-яка ідентифікація з особами формується на цьому шляху. Ідентифікація завжди переслідує таку мету: засвоїти спосіб думки або дії іншої особи для того, щоб досягти цим якої-небудь вигоди, або усунути яку-небудь перешкоду, або розв’язати яке-небудь завдання.

 _{Карл Густав Юнг}