ПСИХОЛОГІЧНІ ХРОНІКИ. 

ІСТОРІЯ №9 –  ВКРАДЕНА САМООЦІНКА

Я все життя хотіла, щоб мене полюбив батько (мені вже 35). Чекала від нього уваги, підтримки, доброго слова, схвалення, чуйності, хоч якогось знаку того, що він мене любить, якихось дій, що свідчили би про любов до мене. І ніколи цього не отримувала. Лише знецінення, приниження, постійні претензії і незадоволення мною, порівняння, яка я погана, а інші кращі.

Мені завжди було боляче при спілкуванні з ним. Я хотіла від нього любові, а отримувала протилежне.

В інших чоловіках я шукала батька. Шукала його любові. На початку стосунків я її отримувала, а потім повинна була давати їм любов взамін. А цього в мене не виходило. Бо я хотіла від них отримати любов, а не давати. І стосунки вичерпувалися.

При зустрічі з батьком я завжди отримувала удар по своїй самооцінці. Він ніколи не проявляв тих знаків любові до мене, яких я чекала, а зазвичай говорив мені щось неприємне. Я загалом почувалася добре при спілкуванні з іншими людьми, а після спілкування з ним мені завжди було погано. Мені було боляче, почувала себе неповноцінною. Мені здавалося, що якщо мене не люблять, то я – погана. А якщо він мене полюбить, то я стану хорошою.

Якось несподівано, після багатьох років психологічної роботи над собою, я зрозуміла, що батько дійсно мене не любить і не дасть мені любові. Очікувати марно. Я перестала витрачати купу енергії на переживання і очікування його хорошого ставлення до мене. Але найголовніше, що я зрозуміла, це те, що він не любить мене не тому, що я погана, а тому, що в нього нема любові. Ні до інших, ні до себе. Що він просто не може любити. Адже якщо в людини є любов, то вона проявляється до всіх. А якщо не проявляється, то її просто нема. Любов – це не те, що можна дати чи не дати. Любов – це стан, який транслюється від людини в усі напрямки: на всіх людей і на себе. А якщо цього стану любові нема, то людина не здатна любити і не може нікому «дати» любов. І як не намагайся любов заслужити, її не отримаєш. Любов неможливо заслужити чи випросити. Люблять не тому, що хтось хороший чи поганий. Люблять всіх, якщо в людини присутня любов, і не люблять нікого, якщо цієї любові нема.

Я зрозуміла, що ніколи не отримаю від батька любові, бо не можна отримати те, чого нема.

Дитина, коли народжується, потребує не тільки захисту та їжі, а ще й любові. Не всі батьки можуть дати дитині любов. Якщо їй трапилися такі батьки, які не мають любові, то ця потреба дитини залишається не задоволеною, така дитина не наповнена, вона постійно буде шукати любові, щоб заповнити нестачу. Буде емоційно потребуючою, залежною, буде мати сильне почуття неповноцінності.

І лише тоді, коли така дитина виросте, вона зможе працювати над собою і навчитися не очікувати любові від інших, а відкривати любов у собі.

Любов – як повітря, вона є всюди і є завжди. Треба просто відкритися до неї. Не потрібно витрясати любов з батьків та близьких людей. Це як плисти на човні і потерпати від спраги, витискаючи воду з порожньої пляшки. Варто просто відліпитися від пляшки і подивитися навколо. Зачерпнути води з річки, де її достатньо.

Ми чіпляємося за батьків, тому що в дитинстві вони уособлювали для нас цілий світ і були єдиним джерелом (чи відсутністю) любові. Але коли ми підростаємо, наш світ розширюється, і батьки стають лише частиною світу, наповненого любов’ю.

Психологічний коментар. В межах цього сценарію і на цьому психологічному рівні відбулось певне звільнення клієнтки від міцного зв'язку власної самоцінності з підтримкою значимої людини (батька). Як результат, в клієнтки вивільнилась енергія для творення власної ідентичності на наступному етапі свого життя. Проте, слід зазначити, що якщо в дорослому віці ще зберігалась така залежність від оцінки значимої людини, то сама звичка очікувати позитивного ставлення від значимих людей як психологічної опори, збережеться. Процес психологічного дозрівання досить повільний в часі, і потребує постійної уважності до власних потреб, як свідомих, так і напівусвідомлюваних. На цьому етапі можливе відчуття певної холодності і збайдужіння до людини, на підтримку якої багато років безуспішно очікувалось. Також можливе почуття вини за це збайдужіння, або ж проявиться другий полюс – посилиться переконаність у тому, що це справедлива "відплата". Можливі також інші варіанти, які запропонує людині її емоційна підсвідома природа (як кажуть в езотериці – непропрацьований астрал). Всі ці варіанти є плодом того континіумму і тих сценаріїв, в яких діяла особистість клієнтки, а тому всі вони – нові ілюзії, створювані емоційним тілом людини в співпраці з її конкретним практичним розумом. На цьому етапі важливим є спостерігати за цим активним створенням нових ілюзій, не ототожнюючись з ними, і водночас приділяти максимальну увагу питанню, а як взагалі формується потреба в підтримці і головне, хто шукає цю опору, підтримку в інших? Для того щоб рухатись в психологічному плані далі, важливим є ще одне, звільнитись від колективної психотерапевтичної ілюзії – шукати пояснень свого теперішнього стану в минулому, в ранньому дитинстві. Ця ілюзія є прийнятною напочатку психологічного зцілення, але настає етап, коли її потрібно побачити і в цей спосіб звільнитись від неї. Йдеться про те, що  той, хто працював над власною психікою, часто помічав безпосередній зв'язок свого теперішнього стану з минулими подіями з дитинства, які потім в житті циклічно повторювались. Але, це не означає, що людина є тепер такою-то, бо з нею відбувалось в минулому те-то, це означає лише, що є зв'язок. Хоч для лінійного конкретного мислення виглядає саме так, що минулі події вплинули на формування теперішнього неврозу. Часто зустрічаються пояснення: "я в дитинстві був (чи була) беззахисний і довірливий, і тоді на мене здійснювався деструктивний вплив; тому тепер я потребую додаткового ресурсу і сил, щоб компенсувати цей біль, невроз". В гіршому варіанті це пояснення звучить так: "..., і тому тепер я маю право свідомо завдавати болю іншим". Таке пояснення не відповідає на запитання, а чому ж тоді двоє людей з дуже схожими умовами в дитинстві, сформувались в кардинально різних дорослих особистостей. Цей ілюзорний бар'єр важко подолати, тому що його важко побачити. Але це необхідно, якщо є внутрішній намір рухатись далі, до наступного психологічного рівня зрілості. Езотерична психологія пропонує змінити інтерпретацію на приблизно таку: людина і в минулому і тепер і в майбутньому, виражала, виражає і буде виражати власні вроджені схильності, а з дитинства вона взяла, відкарбувала у власній пам'яті саме ті події і переживання, зерна яких закладені в самій людині, і які є основними точками прикладення для її психологічного і духовного зростання тут і тепер. 

З часом, якщо душа людини достатньо зріла, то завдяки ній особистість ясно побачить цей алгоритм постійного пошуку підтримки і постійних невдач в цьому, також вона побачить замкнуте коло цієї психологічної активності, і усвідомить, що в межах особистісних сценаріїв виходу з цього кола нема. Тут стає можливим наступний крок – намагання знайти опору в собі як розвинутій персоні, котра прагнутиме ставати самодостатньою, сильною незалежною, розвиватиме в собі відповідні знання, вміння і навички на відповідних тренінгах особистісного зростання, тощо. Також це можуть бути так звані езотеричні тренінги, де для відчуття внутрішньої опори напрацьовуються знання, вміння і навички, пов'язані з тоншими пластами психіки, іншими словами, особистісна неповноцінність прагнутиме заручитись підтримкою від духовних сил. Самі по собі ці тренінги (як соціально-бізнесові, так і духовно-езотеричні) бувають і цікавими і корисними для розвитку певних здібностей людини, яка може на перших етапах цих тренінгів відчути зростання самовпевненості і самоцінності. Проте ці відчуття тимчасові, тому що це зростає "его", і це воно надувається власною значимістю. А оскільки саме "его" є ілюзорною конструкцією, яка повністю залежна від законів матриці, то згідно із законом дуальності, настане другий полюс – нікчемність. Інша річ, що тривати цей перехід від нової егоїстичної надутості до протилежного полюсу нікчемності може роками, і на на ньому людина дійсно отримає корисні знання і навики, щоб бути соціально успішнішою і затребуваною. Але глибинно дуальність велич-нікчемність залишиться незмінною, бо залишиться "его"-конструкція, яка функціонує в межах цієї пари протилежностей, хоч саме "его" не може побачити протилежного полюсу, а тому і надіється накачати себе новими здібностями в тому числі і для того, щоб постійно відчувати власну значимість. В цьому головне обмеження персони або "его" – бачити життя половинчасто, і завжди болісно зіштовхуватись з протилежним полюсом несподівано для себе. І от коли тут до особистості приходить розуміння, що її пошуки цілісності та щастя перетворились в нескінченний біг по колу, актуальними стають знання езотеричної психології, котра пропонує методи для відновлення зв'язку особистості з її глибинною природою (яку називають Дух, Душа, Вище "Я", тощо). А вже різні варіанти цього духовного розвитку залежать від психотипу людини. Так само як і невротичні ігри та маніпуляції залежать від її психотипу. Важливим є бачити загальну дорожню карту, з різними рівнями і різними шляхами, де кожен йде і своїм шляхом і, водночас повторює певні психологічні закономірності свого психотипу. Поєднанням цих двох інформаційних блоків (для персони і для душі) займаємось в рамках проекту ТИПОСИНТЕЗ.