Йосип Шкловський. Астрофізика. Теорія Розумного Життя у Всесвіті.
Шкловський Йосип Самуїлович (18 липня 1916, Глухів — 3 березня 1985, 
Москва) — видатний радянський астрофізик, член-кореспондент АН СРСР.
1933 року вступив на физіко-математичний факультет Далекосхідного університету (м. Владивосток). 1935 здійснив переведення на фізичний факультет МДУ та закінчив його із відзнакою 1938 року. Вступив до аспірантури Державного астрономічного інституту ім. Штернберга (ДАІШ). Після закінчення (1942 року) зарахований до ДАІШ старшим лаборантом. 1944 року під керівництвом Парійського захистив кандидатську дисертацію на тему «Електронна температура в астрофізиці». Докторську дисертацію з теорії сонячної корони захистив 1948 року. Вперше в СРСР (1953—54 рр.) прочитав курс радіоастрономії. 1953 року організував та очолив відділ радіоастрономії в ДАІШ, який швидко перетворився на відділ фактично всехвильової астрономії. Тут Шкловським було створено відому астрофізичну школу. 1969 року Шкловський створив відділ астрофізики у новоутвореному Інституті космічних досліджень, який і очолював до останніх днів життя, одночасно керуючи (на громадських засадах) і відділом радіоастрономії ДАІШ.
Наукова діяльність
Сфера інтересів Шкловського у астрофізиці була надзичайно широкою. Перші праці були присвячені радіовипромінюванню Сонця. Надалі Шкловський заклав основи радіоспектроскопії Галактики — він розрахував ймовірності переходів, що утворюють радіолінію водню (21 см), і довів можливість її виявлення (1948 рік). Розрахував частоту та інтенсивність ліній гідроксилу (ОН, 18 см), лінії СН (9,46 см) та низки інших (1948—1953 роки). Великим є його внесок у обґрунтування теорії синхротронного випромінювання. Зокрема, цю теорію було використано для пояснення єдиного механізму випромінювання Крабоподібної туманності (від оптичного до радіодіапазону) та для оцінки енергії залишків наднових (1953). Після запусків перших штучних супутників Землі (ШСЗ) Шкловський очолив спостереження за ними. В 1970-ті роки вивчав питання рентгенівської, а пізніше — гамма-астрономії. Ним виконано низку робіт у галузі космології. Широко відомими стали його роботи з аналізом проблем життя та розуму у Всесвіті.
Книги Йосипа Шкловського
Шкловский И. С. Вселенная. Жизнь. Разум. - М.: Изд-во "Наука", 1987. Завантажити книгу >>>>>
Шкловский И. С. Эшелон (невыдуманные рассказы). - М.: Изд-во "Новости", 1991. Завантажити книгу >>>>>
Карл Саган про Йосипа Шкловського
І. С. Шкловський, один із всесвітньо відомих провідних астрофізиків, першим серед радянських вчених почав на сучасному етапі пошук позаземних цивілізацій. Після війни Шкловський пише кілька основоположних наукових статей, що стосуються, в основному, еволюції зірок, міжзоряного газу, їх взаємодії. Об'єктами його роботи були сонячна корона; теоретичний аналіз [ще до відкриття] 21-см спектральної радіолінії нейтрального атомарного водню; пророцтво, що багато молекул міжзоряного середовища можуть бути виявлені радіоастрономічними методами; навколозоряні мазери; аналіз, згідно з яким планетарні туманності, колосально великі бульбашки міжзоряного газу, є результат еволюції зірок - червоних гігантів; пророцтво, широко прийняте зараз, що рентгенівська зірка – це тісна пара зірок, одна з яких нейтронна. Ранню славу принесло Шкловському відкриття того, що найвідоміший на небі залишок наднових, Крабоподібна туманність, видимий в звичайному видимому світлі завдяки синхротронному випромінюванню, генерованому електрично зарядженими частинками, прискореними в сильному магнітному полі.
Шкловського завжди цікавило можливе застосування того, що він дізнавався про зірки, до планет Сонячної системи. Йому належать ранні дослідження еволюції атмосфер планет, пізніше він припустив, що вибухи близьких наднових могли б зіграти значну роль в еволюції життя на Землі і, можливо, були причиною вимирання динозаврів. [Зараз, навпаки, превалює думка про те, що причиною тому було зіткнення Землі з астероїдом або ядром комети. Його робота була, однак, важлива тим, що привернула увагу до впливу позаземних явищ на життя на Землі].
Шкловський був прекрасним вчителем, і багато провідних вчених, що працюють за радянськими програмами досліджень планет, такі як В. І. Мороз і В. Г. Курт, і багато провідних радянських радіоастрономів, такі як Н.С.Кардашев, були його студентами. Незабаром після заснування Інституту Космічних Досліджень АН СРСР він пов'язав з ним своє життя і до самої смерті продовжував грати надихаючу роль в радянських проектах з дослідження планет.
Тема, за якою я вперше мав справу з Шкловським, була зовсім інша, пошук позаземних цивілізацій. Я читав деякі з його статей, включаючи його гіпотезу про вимирання динозаврів в результаті спалахів наднових, і подумав, що його могла б зацікавити проведена мною в той час робота по міжзоряному зв’язку. У 1962 р. я надіслав йому препринт своєї статті і напрочуд швидко отримав відповідь, що починалась зі старого російського прислів'я: “На ловця і звір біжить”. Шкловський писав книгу про позаземні цивілізації і зовсім уже був готовий почати чергову главу, коли прийшла моя стаття саме на тему цієї глави. Так почалася спільна робота, я організував переклад його книги на англійську мову і додав [за його пропозицією] таку ж кількість нового матеріалу. Книга, опублікована в 1966 р. в США під назвою “Життя у Всесвіті”, була позитивно сприйнята і видається до сих пір. Наша спільна робота повністю здійснювалася поштою, іноді матеріал приходив з Москви з чітко пропечатаним штампом цензора. Ми жодного разу не зустрілися до опублікування книги, оскільки Шкловському протягом 20 років відмовляли у виїзді за межі Східної Європи. Перспектива такої зустрічі представлялася вельми віддаленою, але “ймовірність нашої зустрічі, – писав він мені – напевно, не менша ймовірності відвідування Землі космонавтом з інших світів”. Репресії в країні, однак, то посилювалися, то послаблювалися, і в кінці 60-х років Шкловському було дано дозвіл на його першу поїздку в США. Я був радий зустрітися з ним тоді, і потім ще багато разів в Штатах, у Радянському Союзі, в Західній Європі. Його вміння швидко схоплювати ситуацію і нестандартний хід думки були захоплюючими. У нього була заразлива усмішка, він зазвичай хапав співрозмовника за лікоть або тикав пальцями в лацкан, щоб привернути його увагу до того, що відбувається. Надзвичайно розвинуте було у нього почуття гумору, але він терпіти не міг нерозумних людей. Я пам’ятаю зустріч із зв’язку з позаземними цивілізаціями у Вірменії в вересні 1971 р., де один із радянських вчених висував досить безрозсудний тезу про те, що всі великі наукові відкриття [тріумфальні відкриття Ньютона, Дарвіна, Ейнштейна] були зроблені під час сонячного максимуму, коли Сонце викидає більше енергійних заряджених частинок, ніж в середньому. “Так, – сказав Шкловський, повернувшись до мене, і шепіт його було чути по всьому конференц-залу, – але його ідея була зачата в глибокий сонячний мінімум”. У 1960 р. він отримав Ленінську премію, можливо, за військові радіосистеми і РЛС * 1. У 1966 р. він був обраний член-кореспондентом радянської Академії наук, але академіком він так і не став. Я пам’ятаю, як хтось з провідних радянських астрономів сказав мені в середині 1960 р., ще до того, як я зустрівся зі Шкловським, що “п’ятдесят відсотків того, що робить Шкловський, блискуче, але хто скаже, які це п’ятдесят відсотків”. І, дійсно, його завжди приваблювали ризиковані гіпотези. Він, наприклад, припускав, що рух Фобоса, внутрішнього марсіанського місяця, з повільним орбітальним рухом по спіралі в бік Марса пояснюється тим, що Фобос – порожнистий, отже, він був виготовлений раніше розвинутою, а тепер, вимерлою марсіанською цивілізацією. З тих пір були знайдені інші, більш природні тлумачення великого прискорення Фобоса. Шкловський був прямою людиною. Єврей, який досяг великого наукового визнання в Радянському Союзі, він ненавидів будь-які прояви поширеного антисемітизму в питаннях вступу до університету, академічної кар’єри. Він обурювався теоретиками марксизму, які заявляли, що відповідно до діалектичного матеріалізму інші планети повинні бути заселені, він заявляв, що ці люди не розуміють навіть власний марксизм і що вчені повинні підходити до природи неупереджено ідеологічно і незаангажовано. На початку 1960-х років він зазначав, що “високопотужні лазери могли б стати новим видом зброї колосальної руйнівної здатності”, він попереджав, що США щорічно витрачають мільйони доларів і втягують сотні корпорацій в дослідження такого роду, він висловлював сподівання, що подібна технологія буде використовуватися лише в мирних цілях. [Він утримувався від коментарів з будь-яким аналогічних дій в СРСР]. Він відкрито висловлював задоволення від того, що його книга “Зірки” була опублікована в Америці, країні, яка внесла такий значний вклад у розвиток сучасної астрономії. Політичні погляди цього людяного чоловіка змушували його іноді критикувати і США, і Радянський Союз. Треба було мати достатню мужність, щоб відкрито висловлювати свої думки. Він був обраний почесним членом американського астрономічного товариства, отримав Золоту Медаль Брюса Тихоокеанського Астрономічного товариства, був іноземним членом Національної Академії Наук. Шкловський зіграв найважливішу роль в тому, що в Радянському Союзі радіопошук позаземних цивілізацій увійшов в ранг серйозних наукових проблем, в популяризації всього комплексу питань сучасної астрономії і в СРСР і за його межами. У 1960-70-х роках радіоастрономи в Радянському Союзі кілька разів заявляли, що вони прийняли з космосу незвичайні сигнали; тривога, щоправда, виявлялася хибною. Слідом за одним з таких виявлень сигналів пройшла прес-конференція, на якій повільні періодичні зміни яскравості радіоджерела, названого СТА-102, були приписані наявності сигналу від дуже високорозвиненої, ймовірно, позагалактичної цивілізації. Але кожен раз виявлялося, що всі ці випадки вдавалося пояснити набагато природніше, СТА-102 виявився одним з перших спостережуваних квазарів. Йшов час, ніяких ознак позаземних цивілізацій не з’являлося. Шкловський, розчарувавшись, став, в кінцевому рахунку, серйозно розглядати можливість того, що позаземних цивілізацій немає, що ми самотні в Галактиці, яка складається із сотень мільярдів зірок, і у Всесвіті, який складається з мільярдів галактик. Це було предметом постійної полеміки. Кожен раз, зустрівшись, ми обговорювали це питання. Можлмво ми отримали позаземні сигнали і не зрозуміли цього? Можливо вони надсилаються так, що ми не здатні їх виявити, з причини власної, занадто великої, відсталості? Може, вони вже знищили самі себе [скажімо, в ядерній війні], перш ніж набули вміння здійснювати міжзоряний зв’язок? Але він не вважав ці свої останні погляди остаточними і охоче підписав міжзоряну петицію, що закликає до проведення спільного глобального пошуку позаземних цивілізацій [березень - квітень 1983]. Востаннє я бачив його в Австрії, в Граці, в серпні 1984 р. як раз перед зустріччю, яку організувало планетне товариство. На ній радянські і американські фахівці обговорювали, як вести далі співробітництво в галузі дослідження сонячної системи. Я пам’ятаю, як він сказав, що бувають тупики в еволюції, що іноді види виявляються в полоні власної історії. Як приклад він навів шаблезубого тигра, величезні викривлені ікла якого стали йому на заваді, а не допомогли в лові здобичі. І. С. Шкловський зробив фундаментальний внесок у пошук позаземних цивілізацій, у більшість напрямків сучасної астрофізики.
* Ця премія була присуджена І. С. Шкловському за участь у перших космічних експериментах, зокрема, як автору ідеї штучної комети